Гривня: хто винен і що робити? Консиліум

врач

Читайте також

 

Поточного тижня Україна опинилася в апогеї найпотужнішої валютної кризи, небаченої мінімум від початку століття. І поки немає гарантій, що її нинішній рівень став піком. Пригнічує те, що після тривалих січневих консультацій із МВФ, з яким Київ розраховує в найближчому майбутньому підписати нову програму фінансування, у мешканців Печерських пагорбів так і не з'явилося чіткого алгоритму дій у ситуаціях, подібних до сьогоднішньої. Про це свідчить не тільки вираз розгубленості на обличчях відповідальних чиновників при їх появі на публіці, а й шарахання та непослідовність дій, які вживаються ними при гасінні курсових пожеж.

Як було заявлено після екстреної наради всіх розгублених топ-осіб держави, "було напрацьовано комплекс заходів зі стабілізації ситуації на валютному ринку". Однак деталей цього плану ніхто не оголошував. І симптоматично те, що президент Порошенко та прем'єр Яценюк не спромоглися після екстреної наради вийти на люди, аби вгамувати паніку чіткими спільними заявами або оголошенням переліку планованих дій. Чого забракло? Єдності? Плану? Сміливості?

Новий екстремум

Коли за результатами торгів на валютному міжбанківському ринку у вівторок, 24 лютого, курс гривні до долара знизився до нового історичного мінімуму в 33,85 грн, а на "чорному" ринку ціна "зеленої" готівки впритул наблизилася до позначки 40, панікувати було від чого — пікіруюча українська економіка опинилася під загрозою остаточно зірватися в штопор, а й так коматозні фінансові ринки вже хапав за горло сумно відомий Кіндратій.

Нацбанку, який давно розбазарив свої резерви, не залишалося нічого кращого, як удатися до крайнього заходу — фактично зупинити міжбанк, заборонивши уповноваженим банкам (спочатку — впродовж трьох днів, по 27 лютого включно) купувати валюту за дорученнями клієнтів. За день до того НБУ заборонив кредитування в гривні під купівлю валюти та підсилив контроль над імпортними операціями.

Користуючись зручною нагодою "передати потрібні привіти", неабияку РR-активність розгорнув прем'єр-міністр Яценюк. Відкриваючи засідання уряду в середу, 25 лютого, він закликав Верховну Раду зібратися на позачергове засідання, присвячене питанням стабілізації курсу гривні. Також він різко розкритикував вищезгадане рішення НБУ про закриття міжбанку, фактично поклавши персональну відповідальність за це на главу відомства Валерію Гонтареву. І, нарешті, заявив про намір поїхати на Банкову "з метою, щоб президент запросив голову НБУ та щоб ми почули реальну картину безпосередньо з вуст голови НБУ". Хоча насправді нараду за участі Гонтаревої в президента вже було призначено (більш того, прем'єра вже там чекали). Але це, загалом, не принципово, тільки невеликий штрих до політичних портретів сьогоднішніх українських політичних лідерів...

Як повідомляли вітчизняні ЗМІ, "президент після повернення з поїздки до ОАЕ мав серйозну розмову з головою НБУ", у жорсткій формі вимагаючи "припинити неподобство з валютним курсом, і відвів на вирішення проблем тиждень".

Як повідомили джерела DT.UA, під час наради на Банковій Порошенко в ультимативній формі зажадав від голови НБУ Валерії Гонтаревої стабілізувати курс на рівні, на який орієнтувався Кабмін при затвердженні змін до держбюджету-2015 (21,7 грн/дол.).

Незабаром наша редакція одержала офіційне звернення прес-служби НБУ, в якому зазначалося, що "ні президент України, ні будь-яка інша посадова особа не вимагали від голови Національного банку встановлення того чи іншого рівня курсу гривні до долара США, і тим більше в ультимативній формі".

"У черговий раз наголошуємо, що Національний банк України є незалежною установою та апріорі не може перебувати в зоні впливу політикуму", — заявила прес-служба Національного банку.

Ох, от якби це було правдою. Адже якщо останні дії НБУ не зазнавали тиску ззовні, то непослідовність і сумнівність його останніх кроків на валютному ринку викликає, як мінімум, подив.

Так, після вже згаданої вище тимчасової заборони уповноваженим банкам здійснювати купівлю іноземної валюти за дорученням клієнтів (у тому числі за заявками, які було подано до 25 лютого), яка шокувала не тільки банкірів, міжбанк того дня не міг вирізнятися високою активністю. Як свідчать офіційні дані НБУ про перебіг торгів на валютному ринку на сайті регулятора, з 12.30 до 16.00 цього дня на ринку відбулося лише 93 трансакції загальним обсягом усього
4,09 млн дол. Тобто середня сума угоди становила менш як 44 тис. дол. — фактично ринок був паралізований. А курс тим часом штучно знизився до 23 грн, бо через заборону НБУ купувати валюту для клієнтів попиту на неї очікувано не було.

І от торги на міжбанківському ринку сколихнув ледь не безпрецедентний факт: виручка експортерів, яка підлягала відповідно до вимог кредитно-грошового регулятора обов'язковому продажу, раптом виявилася з 16.00 до 17.00 викупленою за курсом 21,8543 та 21,8165. Тоді як заявки на її продаж розміщувалися експортерами в основному за курсом вище 30 грн/дол., а встановлений на той момент офіційний курс НБУ становив 28,046032 грн/дол.! При цьому відбулося, як можна знову-таки переконатися зі звітності НБУ, 136 угод на суму, не багато не мало, 128,66 млн дол.

 

Очевидно, що в умовах заборони на купівлю банками валюти для потреб своїх клієнтів покупцем вищезазначених 128 млн дол. валютної виручки міг виступити тільки Національний банк (купівель банками валюти в позицію можна не враховувати), який примусово викупив валюту за вигідним для нього курсом. Якщо врахувати, що днем раніше, 24 лютого, торги на ринку завершилися на рівні 31,63 грн/дол., експортери, валютна виручка яких на той момент була фактично, як мінімум, частково експропрійована, недоодержали від очікуваного близько десяти гривень на кожному доларі, або 1,28 млрд грн!

Мабуть, із цього приводу стався чималий скандал, тому що незабаром після виходу повідомлення DT.UA, о 17.15 за київським часом, банкам надійшло розпорядження перерахувати для своїх клієнтів виручку від продажу валюти за курсом, близьким до офіційного (28,046032 грн/дол.).

Це, очевидно, знайшло відображення в опублікованій на даний момент на сайті НБУ інформації про угоди на міжбанківському ринку, проведені після 17.00 за середньозваженим курсом 27,8522 грн/дол. І хоча реальна ринковість і такого значення курсу теж викликає серйозні сумніви (на "чорному" ринку в цей час відбувалися активні купівлі валюти по 30–35 грн/дол.), експортерам усе-таки повернули, хай там як, понад 770 млн раніше експропрійованих гривень!

Проте виникає резонне запитання: хто адміністративно-вольовим рішенням спочатку "роздягнув" експортерів мінімум на 770 млн, а швидше, на понад 1,28 млрд грн, а потім — таким само вольовим рішенням — вирішив повернути "награбоване", сформувавши тепер уже для Національного банку мінус за операціями на ті самі 770 млн грн?

Також незабаром з'явилося повідомлення, що Національний банк України раптом скасував заборону уповноваженим банкам здійснювати купівлю іноземної валюти за дорученням клієнтів 26 та 27 лютого.

Відповідні поправки в постанову №130 від 24 лютого було внесено постановою правління НБУ №131 від 25 лютого.

Отака прозорість політики та послідовність дій регулятора. А головне — як мінімум одне з рішень виглядає досить сумнівним із погляду законності. То яке? Перше чи друге? І хто за нього відповість? Той, хто його приймав, чи той, хто ззовні не втручається?

Цікаво, що під час екстреного брифінгу, який проходив у цей час, голова НБУ Валерія Гонтарева повідомила, що Національний банк України в середу, 25 лютого, купив на міжбанківському валютному ринку 80 млн дол. валюти за офіційним курсом (виходить 28,046 грн/дол., що, м'яко кажучи, не зовсім на той момент відповідало дійсності, бо в цей час банкіри ламали голови, як переоформити угоди). І валюту цю регулятор надалі має намір продати банкам у рамках валютних інтервенцій.

Як пояснила Гонтарева, через те, що раніше НБУ запровадив контроль над імпортними контрактами, а за поточний торговельний день не встиг усі їх перевірити, у середу на міжбанку "сформувалася додаткова пропозиція валюти, у зв'язку з чим НБУ зміг купити близько 80 млн дол. за офіційним курсом".

"Це був вимушений захід. Усі гроші, які викупив, НБУ найближчими днями обов'язково через інтервенції продасть на ринок", — сказала вона.

У зв'язку з інформацією, яка надходить, виникає нетривіальне запитання: які конкретно банки представлятимуть "ринок" у розумінні пані Гонтаревої? Чи не ті "активно зростаючі" на тлі загальної банківської стагнації та падежу "ринкові структури", які цими днями одержать рефінансування (нехай й одноденне), щоб купити дешевий долар? І чи буде серед них банк "Авангард", до якого нинішня голова НБУ вже, звичайно, не має стосунку. Або банк "Авант", до якого точно не має жодного стосунку колишній генпрокурор Ярема? Або "Міжнародний інвестиційний банк", основним акціонером якого дотепер, судячи з інформації на сайті установи, є Петро Порошенко, який обіцяв розстатися зі своїми бізнес-активами після вступу на президентську посаду?

Роль президента

Роль президента в нинішній валютно-курсовій кризі покликана виглядати нібито скромно. Ознакою того, що Порошенко будь-що намагається уникнути прямого асоціювання себе з рейтинго-обнуляючою темою девальвації, є згадана вище обставина: після наради на Банковій він не став виступати з хоч якоюсь публічною заявою. Президент позиціонує себе в ролі "арбітра", що очікує результатів. А віддуватися на брифінгу довелося голові НБУ Валерії Гонтаревій, яка приймає на себе негатив, а також міністрові фінансів Наталії Яресько. Тандем, очевидно, мав продемонструвати, у тому числі й МВФ, єдність Нацбанку та уряду в намірах і діях, які вживаються (або в бездіяльності).

На жаль, брифінг вийшов невиразним. Гонтарева та Яресько не озвучили якісно нових посилань, що підсилило підозри: жодних ефективних рішень на вищому політичному рівні не прийняли, а глав НБУ і Мінфіну виштовхнули на публіку, аби просто хоч щось сказати.

Лише пізно ввечері — після виходу нової постанови НБУ №131 про часткове розблокування торгів на міжбанку — з'явився привід здогадуватися, що влада могла "змінити концепцію" та піти на "послаблення гайок". Враховуючи зростання обсягів торгів на міжбанку в четвер, не виключено, що це було частиною пакетних домовленостей із банками та експортерами про збільшення пропозиції валюти на ринку за більш "лояльного" для них курсу. Принаймні на цьому етапі. Хоча якщо точки дотику вдалося знайти в середу, чому цього не зробили, скажімо, ще минулими вихідними?

Повертаючись же до ролі президента, слід нагадати, що восени 2014-го стрімке скорочення валютних резервів Нацбанку було зумовлене в тому числі політично мотивованою вимогою Порошенка до Гонтаревої забезпечити комфортніший курс (12,95 грн/дол.) для успішного проведення передвиборної кампанії БПП на парламентських виборах. Така от агітка вартістю кілька мільярдів доларів. Якби тоді пружини на ринку занадто жорстко не стискали, то вона на початку 2015 р. могла б не так сильно з табакерки вискочити. Та й резерви в НБУ були б соліднішими.

А от якби та якби президент з допомогою першого "свого" генпрокурора й решти силовиків ще влітку почав реальний хрестовий похід проти корупції, то настрій у населення та бізнесу, навіть з урахуванням воєнних подій на Сході, був би дещо іншим. Звичайно, в умовах війни це навряд чи допомогло б забезпечити активний приплив іноземних інвестицій, але принаймні попит на валюту всередині країни був би меншим, а переговори із зовнішніми кредиторами йшли б значно легше.

Уся ця валютна історія зайвий раз наочно показала хронічну політичну хворобу першої особи — розставляти й максимально довго втримувати на посадах людей винятково особисто відданих, ставлячи наріжним каменем особисті інтереси та електоральний рейтинг. Хоча як на прикладі Януковича, так і на власному досвіді він міг би вже переконатися, що це — не найбільш оптимальний спосіб управління державою. Особливо коли право на помилку жорстко лімітоване.

Однак Порошенко завзято не хоче змінювати лінію поведінки, і, попри значний негатив і в суспільстві, і в бізнес-середовищі, який на собі акумулювала В.Гонтарева, публічно питання її відставки не порушується.

Звичайно, можна виправдати це тим, що глава держави таким чином демонструє свою повагу до незалежного статусу НБУ. Але тут, даруйте, тхне лицемірством. Для показухи — не втручаюся в роботу (щоб не брати на себе відповідальності), а на практиці — роздаю вказівки. Особиста Гонтарева є, а особистої відповідальності немає.

Кабмін і парламент

Хто точно не хоче ділити відповідальність із Нацбанком, так це прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, хоча на уряді лежить чимала частина відповідальності за нинішню жалюгідну ситуацію з курсом.

Забудемо на час про жирний рефінанс першої половини 2014-го… Згадаємо хронічний дефіцит держскарбниці, який ну ніяк не виходить подолати, та ще реформи, які всі тільки обіцяють. Реальний дефіцит чинного держбюджету-2015 фахівці оцінюють принаймні в
170 млрд грн. Враховуючи ж стрімке погіршення економічної ситуації, ризик роздування дохідної частини бюджету — і зазначена сума може виявитися більшою (хоча, можливо, і скоротяться потрібні дотації для "Нафтогазу" через підвищення тарифів, але може значно зрости потреба у фінансовій підтримці банківського сектора).

Необхідність покривати величезний дефіцит держфінансів веде до прямої й опосередкованої емісії НБУ з усіма валютно-курсовими та інфляційними наслідками, що з цього випливають. Торік обсяг ОВДП у портфелі НБУ подвоївся. Він зріс на 171 млрд грн — до 318 млрд. Цього року він зростає також дуже стрімко. Тільки з початку року по 26 лютого портфель ОВДП у НБУ збільшився на 20,3 млрд грн (за аналогічний період 2014 р. — на 14,4 млрд грн), і чи те ще буде (докладніше — у матеріалі "Девальваційний гас" у поточному номері DT.UA).

На такому тлі публічна спроба прем'єра Яценюка дистанціюватися від обвалу гривні та зробити в очах громадськості цапом-відбувайлом тільки НБУ викликає щось середнє між здивуванням і роздратуванням.

Хоча чи можна очікувати чогось іншого від "камікадзе", який за рік прем'єрства так і не зміг і/або не захотів забезпечити ефективне скорочення дефіциту бюджету (йдеться не про "сокирне" урізування видатків, а про "лазерне" підвищення контролю над держзакупівлями, наведення ладу на митниці, оптимізацію системи соцвидатків і оподаткування).

Безумовно, не можна сказати, що в уряді абсолютно ніхто не займається реформами. Це було б несправедливо, принаймні стосовно окремих "точок зростання", які там проглядаються. Однак їх нині критично мало навіть з оглядом на те, що швидкий ефект від реформ — це виняток із правила.

Крім того, враховуючи складну валютну ситуацію, чому Кабмін не домовився з коаліцією про прийняття змін до законодавства, конче потрібних для програми співробітництва з МВФ, уже цього тижня? Тим більше, що в Мінфіні неодноразово запевняли, що парламент за урядові законопроекти проголосує. Який ще масштаб проблем або чарівний імпульс потрібен Кабміну, аби реально мобілізувався? У цьому сенсі на тлі подій на валютному ринку нова заява МВФ про те, що спочатку — виконання попередніх умов, а вже потім — гроші, тільки підсилює сумнів, що Києву буде легко одержати кредит від фонду. Тим більше, що ця пісня лунає принаймні два місяці.

Нацбанк майже без козирів

Звичайно, Нацбанку в нинішніх умовах не позаздриш. Занадто багато накопичилося в тому числі і об'єктивного негативу. Йдеться не тільки про дисбаланси в економіці й системі держфінансів, що, як сніжна лавина, нагромаджувалися останні років десять. Величезну роль, звісно, відіграли і події 2014–2015 рр. Країні доводиться, в основному "завдяки" фактору Путіна, допивати до дна безпрецедентний гримучий коктейль: війна в Донбасі, падіння економіки, скорочення валютної виручки (через обвал виробництва на Сході, закриття російського ринку, зниження цін на основні статті українського експорту на міжнародних ринках та ін.), відплив капіталу з країни. А ще — фактичне обнуління валютних резервів; затримка з одержанням кредиту від МВФ, незадоволений відкладений попит на валюту; невизначеність і негативні очікування в суспільстві і бізнес-середовищі тощо.

Зрозуміло, що оптимальний спосіб вирішити цю ситуацію — залити ринок валютою під час інтервенцій НБУ. Але зайвого "жирку" у центробанку немає. На кінець січня його резерви становили лише 6,4 млрд дол. Це помітно менше за всі заплановані цього року валютні платежі (за боргами, за газ тощо), які держава має забезпечити.

У таких патових умовах фактично безальтернативний інструмент в арсеналі чиновників — адміністративні обмеження, які за визначенням не можуть подобатися учасникам ринку. Відповідно, завдання регулятора — вибрати оптимальну комбінацію заходів (у тому числі з погляду ступеня їх жорсткості) і мінімізувати негативний ефект, щоб стабілізувати систему, від чого в середньостроковій перспективі мають в ідеалі виграти всі.

НБУ із цим не впорався. Якщо рішення й приймалися, то або несвоєчасно, або в "сирому" вигляді. Більш того, що найгірше, мало місце метання з боку в бік, що породжувало відчуття хаосу.

Точка відліку — вибір Нацбанком невдалого часу для відмови від індикативного курсу та переходу до гнучкого курсоутворення. Це було зроблено до одержання першого траншу кредиту від МВФ (мав стати подушкою безпеки). І без стабілізації ситуації на Сході; без реального посилення контролю над цільовим використанням банками кредитів рефінансування; без вживання заходів щодо забезпечення виконання експортерами законодавчих норм у частині повернення валютної виручки (або хоча б досягнення неформальних домовленостей, що експортери зобов'язуються забезпечити певні обсяги припливу, якщо курс коливатиметься в певному взаємоприйнятому діапазоні); без побудови адекватної системи контролю над відпливом валюти за кордон за тими самими фіктивними імпортними контрактами тощо.

Про прийняття на озброєння, зокрема, останніх двох заходів влада заговорила тільки після того, як ударив грім. Хоча, по суті, про це говорилося весь минулий рік…

Крім того, хоча гривня почала вкотре падати ще минулого тижня (у п'ятницю, 20 лютого, долар уже стрибнув майже до 30 грн/дол.), НБУ лише в понеділок, 23 лютого, прийняв постанову №124 про посилення валютного контролю над імпортерами.

Як визнають банкіри, відповідні заходи в поточних умовах могли бути жорсткішими. І стовідсотково їх треба було більш якісно опрацювати. Та сама заборона на використання гривневих кредитів на купівлю валюти — майже фікція, враховуючи в т.ч. варіант "перекидання" коштів між спорідненими структурами. З приводу планки в 50 тис. дол. для перевірки обґрунтованості авансових платежів за імпорт: по-перше, відповідні контракти банально можна дробити, а по-друге, на практиці більше значення має бажання ("стимулювання") чиновників пропускати їх чи ні.

У будь-якому разі, оскільки постанова №124 помітного ефекту у вівторок не справила, НБУ і зважився на гру за межею фолу, фактично заблокувавши роботу міжбанку до кінця тижня, прийнявши у вівторок, 24 лютого, постанову №130.

Однак після того, як на нього полилася критика з боку інших гілок влади та бізнесу, центробанк "посипався" і "включив задню", прийнявши вже у середу ввечері постанову №131, що частково розблокувала міжбанк. Це при тому, що, як запевняла В.Гонтарева, всі обмеження на валютному ринку НБУ погоджує з МВФ, а отже, фонд мав узгодити й "блокувальну" ініціативу.

Вінцем театру абсурду стали, звичайно, спочатку купівля обов'язкової до продажу виручки за заниженим курсом, а потім — його перерахування й доплата експортерам курсової різниці, щоб дотягнути до його офіційного значення (з 21,81 до 28,05 грн/дол.).

Звичайно, за такої кількості "сюрпризів" про якусь довіру між центробанком і учасниками ринку не може бути й мови. А відсутність політичної ваги у перших осіб НБУ не дозволяє йому сказати "ні" як президентові, так і уряду, і це на сьогодні чи не основний каталізатор емісійного фінансування бюджету (з допомогою монетизації ОВДП і квазіфіскальних платежів Нацбанку) і, як наслідок, обвалу гривні та прискорення інфляції.

А неготовність НБУ забезпечити прозорі механізми надання банкам позик і контроль над їх цільовим використанням у результаті й дискредитує саму ідею інституціональної незалежності грошово-кредитного регулятора, також прирікаючи на знецінення національну валюту.

Що далі?

На валютному ринку зберігається невизначеність. Це чітко демонструють, зокрема, великі "ножиці" між курсами купівлі та продажу валюти в банках. Явна демонстрація сумнівів щодо майбутньої динаміки курсу й амплітуди його коливань.

Що буде далі, залежить насамперед від припливу валюти в країну, який може забезпечити МВФ. Причому, швидше за все, владі доведеться домовлятися про те, щоб кредит не просто "осів" у резервах, а щоб його частину можна було спрямувати на інтервенції Нацбанку на ринок.

Та чи буде цього достатньо? У чому полягають головні помилки, щоб їх можна було уникнути в майбутньому? І головне — що робити далі?

Ці запитання DT.UA адресувало авторитетним експертам і банкірам.

 

Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ, професор, екс-голова ради НБУ:

—Важко коментувати, по суті, катастрофічні для національної економіки процеси, що відбуваються в сфері валютних відносин. Стрімке й абсолютно непрогнозоване падіння валютного курсу гривні — це не тільки й не стільки результат кризових процесів в економіці та соціально-політичній системі суспільства. У причинах нинішньої девальвації левова частка несистемності управлінських рішень НБУ, нестримної девальвації авторитету головного монетарного регулятора країни. Такого раніше не було.

Кадровий потенціал НБУ завжди вважався найбільш кваліфікованим у системі економічного управління країни. За цілковитої втрати авторитету Національного банку будь-які надії на те, що ситуацію вдасться виправити, видаються ілюзорними. Очевидно, праві ті, хто вважає, що в цій ситуації зміна керівництва банку не лише неминуча, а й невідкладна. Повністю згоден із М.Томенком, що йдеться про найневдаліше кадрове рішення Порошенка. Це слід терміново виправити. Благородно було б, якби це відбулося з власної ініціативи відповідних керівників. Людей просто посадили не у своє крісло.

Коли я чую, що НБУ не прогнозує валютного курсу, а визначає тільки інфляцію, мені стає ніяково. Якби мені таке сказав мій студент, він усе життя перескладав би екзамен із теорії грошей. Валютний курс є основним компонентом інфляційної динаміки, як можна це ігнорувати?! Дуже наївними видаються аргументи про домінантність у курсовій динаміці спекулятивного чинника. Будь-який ринок, зокрема й валютний, спекулятивний за своєю природою, і функція регулятора в тому й полягає, щоб цей чинник не перевищував критичних параметрів. Неадекватність курсової політики переконливо демонструє і це. Я завжди виступав за максимальну лібералізацію монетарної політики. Але така політика можлива лише в умовах мирного часу, рівноважної економічної ситуації. В умовах військової економіки це — нонсенс, це неможливо. У воєнний час усі атрибути економічної політики, зокрема й валютно-монетарної, потребують гранично жорстких регуляторних рішень. І це — азбучна істина.

Скажу й про інше. Я оцінюю майже чотириразове падіння курсу гривні як реальність внутрішнього дефолту. У 1998 р. за аналогічної ситуації Росія оголосила зовнішній дефолт. Ми ж намагаємося вирішувати проблеми фінансових дефіцитів шляхетно відносно зовнішніх кредиторів — за рахунок внутрішніх вилучень, не враховуючи, що економіка, як це для всіх очевидно, впоратися із цим не в змозі. Я не прихильник зовнішнього дефолту.
1998-го ми змогли його уникнути, хоча фінансовий стан української економіки тоді був складнішим, ніж у Росії. Але я за те, щоб ця проблема була присутня в переговорному процесі з зовнішніми інвесторами, зокрема і з МВФ.

Для нас життєво важливі кредити МВФ, але на перше місце я поставив би реструктуризацію наших зовнішніх фінансових зобов'язань. Скажу й про умови кредитування. Вони, природно відображаючи інтереси кредитора, не націлені на розв'язання перспективних проблем реальної економіки та її виробничого сегмента. МВФ у своїй політиці не тільки щодо України, а й щодо інших країн іншим способом ніколи не діяв і не діятиме. Це вище його інтересів. У переговорному процесі з МВФ ми не можемо ігнорувати цю, для мене абсолютно незаперечну, реальність.

 

Анатолій ГУЛЕЙ, голова правління УМВБ, член наглядової ради УКБС:

— Крім очевидних запитань до керівництва Національного банку, хотілося б зазначити також низьку компетентність і цілковиту безвідповідальність середньої ланки, яка готує рішення і зобов'язана надавати їх оптимальними, але елементарно не справляється з цією функцією. Тому Нацбанк завжди пропонує півзаходи або заходи, які неефективні. Ще півроку тому я говорив про те, що треба провести люстрацію середньої ланки НБУ. Що швидше відбудеться очищення відомства від людей з минулого, які пересиділи три кризи — 1998-го, 2008-го і 2014-го, то швидше й легше працюватиметься першим особам. Однак на цьому рівні ми не бачимо якогось якісного оновлення — переважно деякі перестановки.

Відсутність гнучкої політики НБУ протягом останніх 15 місяців створила нездорові умови як для бізнесу, так і для банків та їхніх клієнтів. Останньою крапкою "несприйняття" стала 130-та постанова про заборону на купівлю валюти банками для клієнтів.

Відсутність належних комунікацій між Міністерством фінансів і Національним банком створює додаткові складнощі. Перша гарна новина минулого тижня — чи не вперше міністр фінансів і голова Національного банку разом вийшли до ЗМІ та спробували пояснити, що відбувається. Відсутність такої комунікації означала, що немає єдиної узгодженої стратегії, єдиної антикризової програми виходу з валютної кризи. Такої стратегії може не бути й досі, але є передумови для її появи. Не йдеться про залежність або незалежність НБУ. Йдеться про координацію двох ключових відомств у сфері держфінансів, яка поки що відсутня.

Що стосується пропозицій з урегулювання ситуації, то хочу сказати, що в рамках роботи асоціацій ми регулярно і постійно багато місяців готували і готуємо інформацію, передаємо в Національний банк, а потім нам звідти звучать претензії, що ми їм нічого не пропонуємо.

Стосовно найбільш термінових та оперативних заходів, то тут, справді, аналітики й експерти не можуть замінити регулятора. Для цього їм потрібні повноваження і необхідна оперативна інформація — про стан рахунків і залишків на них, графіки платежів і надходжень валютної виручки тощо. Зовнішні спостерігачі працюють, швидше, як синоптики. Вони не можуть зупинити дощ — це не їхня робота, але можуть попередити вас, коли треба брати парасольку.

Що ж стосується середньострокових заходів, то з погляду банківського співтовариства вони мають полягати в такому. У нас дев'ять пунктів.

1. Скасування пенсійного збору з операцій купівлі фізособами готівкової валюти.

Ці 2% збору треба прибрати. Це дасть змогу повернути обороти з "тіні". 2% на 100 дол. — це два долари, що збільшують маржу в обмінних пунктах. Ця сума істотна для людей, особливо якщо рахувати за курсом 35–40 грн/дол.

2. Скасування вимог про обов'язковий продаж іноземної валюти для тієї частини валютних надходжень, яка йде на погашення валютних кредитів. Йдеться про курсові ризики, що виникають у клієнта. При обов'язковому продажі він спочатку здійснюється за одним курсом, а потім валюту для погашення валютного кредиту необхідно викупити в Нацбанку назад, але вже за іншим курсом. У позичальника виходить розрив: мало того, що він несвоєчасно це робить (не може вчасно купити валюту й погасити кредит), та ще й "кладе" сам банк.

Далі у нас іде серія взаємозалежних пунктів, які треба впроваджувати в комплексі.

3. Скасування обмежень на видачу депозитів в іноземній валюті після закінчення строкового вкладу. Обмежувальні заходи повинні застосовуватися виключно при достроковому вилученні депозиту.

Треба дати можливість вільно забирати валютні депозити. Тому що на сьогодні принести можна, а нормально забрати — ні. Хто при здоровому глузді понесе депозит у банк при тому, що країні так потрібна валюта? 3 березня населення слід звільнити від цих обмежень. Або ці обмеження виставити в інших параметрах. 15 тис. грн — це за нинішнього курсу вже навіть не смішно. Є ризик, що це обмеження подовжать, але це буде катастрофічною помилкою. У спробі відтермінувати санацію окремих проблемних банків, що лобіюють цю норму, повільно вбивається вся система. Ці адміністративні обмеження треба скасувати або переглянути.

4. Гарантування виплати валютних депозитів і відсотків за ними у валюті вкладу з можливістю проведення в національній валюті операцій з обслуговування.

Про що йдеться? У нас є вісім банків, які визнані МВФ і Національним банком як системні, вони фактично не підлягають ліквідації та у разі виникнення проблем будуть націоналізовані. Отже, щоб відновити приплив депозитів і повернути довіру до банківської системи, треба на ці вісім банків "надягти" додаткові гарантії Міністерства фінансів з повернення вкладів. Як варіант — залучити гарантію міжнародних фінансових організацій, які готові будуть взяти в забезпечення ці депозити. Забезпечивши таку солідарну відповідальність, ми зможемо всерйоз розраховувати на приплив депозитів спочатку в ці, а потім і в інші здорові банки.

Це не означає, що ці вісім банків одержують індульгенцію на всі часи. Тільки-но виникає питання неплатоспроможності якоїсь установи, в неї необхідно відразу відкликати ліцензію на залучення вкладів, як і в усіх інших банків. Це, до речі, і зараз входить до регламенту роботи Національного банку. Чому він цього не робить вчасно, тема окремої розмови.

5. Посилення контролю над виведенням валютних коштів, у тому числі через фіктивні імпортні контракти й цінні папери. Запровадження відповідальності співробітників і менеджменту як банків, так і НБУ за порушення й неналежний контроль.

Дуже важливий, хоча й дискусійний пункт. Зараз, коли гроші виводяться з банку, хто відповідає? Менеджмент, акціонери чи Національний банк? Не зрозуміло, і по суті — конкретно ніхто, оскільки при масовості зловживань випадки притягнення до відповідальності реальних винуватців одиничні і є швидше винятком. Тепер Національний банк пропонує підвищити претензії до акціонерів. Запитується: якщо в акціонера на мамі, на дружині, на коханці, на братові, на іншій підставній особі розкладено весь бізнес, то що ви з нього візьмете? Нічого.

У крайньому разі, у судах вони все одно відіб'ються, адже питання тільки у вартості судів. Тому ми пропонуємо простий механізм: якщо підвищується відповідальність у менеджменту банку, то має бути солідарна відповідальність у чиновника Національного банку. І вони повинні бути однакові. З 74 банків, які одержали рефінансування, 16 закрили. Запитання до кураторів цих 16 банків: ви будете відповідати за те, що ці банки вмерли, чи ні? А чи нестиме менеджмент банку реальну відповідальність за те, що банк упав? А чи її нестиме акціонер, який вивів звідти всі гроші? Адже в більшості випадків при одержанні рефінансування вони перше, що роблять, — виводять найбільші депозити, переважно свої або пов'язаних осіб. Тут необхідна солідарна відповідальність усіх трьох винуватців процесу. І в тому числі чиновників Національного банку, які потурають або покривають це.

6. Зняття обмежень на купівлю іноземної валюти та дорогоцінних металів фізособами або хоча б значне збільшення дозволеного обсягу їх продажу банками в один операційний день.

Ці обмеження не зупиняють спекулянтів і тіньовиків, але змушують кожного громадянина десять разів подумати, перш ніж "здавати валюту", через проблеми з її купівлею. І є альтернатива валюті — це банківські метали. А ми, знову ж таки, запроваджуємо обмеження, не дозволяючи з ними нормально працювати.

7. Використання іменних депозитних сертифікатів в іноземній валюті з мінімальним терміном до двох тижнів або одного місяця.

Тут логіка проста — прискорення оборотності цих цінних паперів дасть можливість знизити ризики для їхніх покупців і активізує залучення грошей з допомогою цих інструментів.

8. Випуск ОВДП в іноземній валюті з можливістю їхнього продажу населенню.

Ті цінні папери, які Мінфін разом з Ощадбанком випустив, — це ідея правильна, але механізм реалізації неправильний. Якби Міністерство фінансів разом з якоюсь міжнародною фінансовою організацією випустило ці папери, давши ринкову дохідність, то багато хто їх купив би, а держбюджет одержав приплив валюти. Який? Мільйонами і мільярдами ніхто туди грошей не вкладатиме, а порівняно невеликими сумами ризикнути може багато хто. Ціна питання — у середньому 2–3–5 тис., максимум 10–50 тис. дол. на людину. Не більше. Але якщо такі папери куплять хоча б півмільйона людей, то держава могла б одержати близько 1–2,5 млрд дол., покривши половину або практично весь офіційний дефіцит бюджету.

А що натомість зроблено? Випущено "патріотичні" папери під низький відсоток у гривні. Це — дискредитація самої ідеї.

Чому не можна випустити ринкові цінні папери (у тому числі й на валютній основі) для населення, пожвавивши заодно ринок цінних паперів? Більш того, їх треба котирувати щодня, щоб можна було вільно купувати і продавати в будь-якому уповноваженому банку, і щоб вони були ліквідними. Якщо є гарантія Мінфіну, взагалі ніяких питань не має бути. Інша справа, у випадку валютних ОВДП — курсові ризики. Адже коли ви їх випускаєте при курсі 20, а обслуговувати доведеться при курсі 40, то виникають серйозні втрати. Тож необхідний механізм хеджування цих ризиків. Тому вважаю, що Мінфін просто не готовий до такого кроку.

9. Закон про валютне регулювання.

У нас є декрет про валютне регулювання від 1993 р., тобто більш як 20-річної давності, а закону немає. І оскільки цей архаїчний і багаторазово нафарширований усілякими бюрократичними доповненнями і "змінами до змін" декрет досі катастрофічно ускладнює нам життя, вже дуже давно час ухвалити повноцінний, якісно новий закон. Треба нормально врегулювати валютні відносини в країні, і тоді багато які із сьогоднішніх проблем можуть відпасти самі.

 

Ірина КНЯЗЄВА, заступник голови правління "Дочірнього банку "Сбербанк Росії":

— Курс національної валюти потребує виваженого підходу до формування бюджетної політики, особливо при розрахунках розміру дефіциту держбюджету та динаміки зростання зовнішніх зобов'язань. Інакше кажучи, дефіцит бюджету необхідно максимально скорочувати.

Також очевидно, що іноземна валюта викуповується за гривні. Таким чином, той обсяг гривневої маси, який обертається в економіці, є першочерговим чинником тиску на курс долара. У нинішніх умовах в економіці країни складно переконати когось, що гривня привабливіша як валюта, ніж долар або євро, котрим більше довіряють. Звісно, будь-який обсяг готівкової гривневої маси одразу ж прагне конвертуватися в стабільніші валюти, тим самим збільшуючи попит на них.

Чому ми друкуємо нові гривні? Є кілька причин, у тому числі зростання тіньової економіки, що обслуговується готівкою, яка обертається поза банківською системою і, як наслідок, має свій тіньовий оборот.

Так, повністю вилучити готівкову гривню з обігу неможливо, але одним з пріоритетів зі зниження тиску на курс національної валюти є детінізація економіки та значне збільшення частки безготівкових розрахунків з одночасним обмеженням операцій з готівкою. Детінізація має багато позитивних складових, у тому числі підвищення контролю над грошовою масою та підтримка її в пропорціях, релевантних стану економіки.

Це завдання стосується компетенції не тільки НБУ, але щотижневе роздавання регулятором банкам рефінансування прямо тисне на курс гривні. В умовах, коли кредитування реального сектора припинено, банкіри особливо вдячні, коли вдається одержати рефінансування від держави на триваліший термін. Значне збільшення гривневої маси пов'язане з реалізацією різних бюджетних програм з підтримання деяких галузей економіки та компенсацій. Від прямих методів стимулювання необхідно переходити до непрямих, які можуть виражатися в системі пільг чи інших методах нефінансової підтримки з боку держави.

Окремо слід звернути увагу на механізми припливу валюти в країну. Насамперед треба знизити термін обов'язкового повернення валютної виручки експортерів до 30 днів, але при цьому скоротити розмір обов'язкового продажу валюти з 75 до 50% і поступово до 0. На сьогодні експортери — одне з ключових джерел припливу валюти в банківську систему, і без створення зрозумілих і взаємовигідних умов виконання умови експортного валютного регулювання неможливе. Поки ж вони успішно обходять вимоги держави й отримують максимальну вигоду на нестабільному валютному ринку.

Важливим фактором валютної стабільності є приватні інституціональні інвестори. Потрібно створити комфортні умови для їх залучення в нашу країну. Якщо за підтримкою на макрорівні з боку МВФ ми не одержимо припливу коштів портфельних та інституціональних інвесторів, то тільки марно витратимо гроші і час.

Наступним елементом системи валютних відносин є імпортери. Звичайно, логічним було б говорити про зниження обсягів імпорту з метою скорочення попиту на валюту для оплати за контрактами, але для реалізації програм з імпортозаміщення та локалізації виробництв часу немає, та й інвестиційна привабливість залишає бажати кращого. Зараз необхідно звернути увагу на заміщення товарів критичного імпорту та зниження їх споживання — йдеться насамперед про енергоносії.

Що стосується громадян України, то їхній вплив на попит на долар, як і на імпортні товари, що дорожчають, стрімко знижується. Пов'язано це передусім з тим, що гривневі доходи працюючого населення не зростають, а вартість життя відчутно збільшується з кожним місяцем, з'їдаючи надлишки від доходів. Тому іноземна валюта як інструмент накопичення дедалі менш доступна пересічним громадянам.

Також варто згадати, що численні обмеження на банківські валютні операції створюють напружені очікування з боку простих громадян і дають змогу процвітати нелегальним валютним операціям. Зняття обмежень знизило б у населення очікування дефіциту валюти, і очевидно, що повернення в легальний формат валютообмінних операцій значно зменшило б і ризики шахрайства.

Треба розуміти, що питання довіри до банківської системи — одне з основних у досягненні стабільності на валютному ринку. Ініціативи уряду зі встановлення прибуткового податку на дохід від вкладів населення, додаткового пенсійного збору на продаж валюти, безумовно, не підвищують привабливості банківської системи для населення. Тим більше сумнівні такі дії в кризовий період.

 

Олександр Савченко, екс-заступник голови НБУ, ректор "Міжнародного інституту бізнесу":

— Коли в 2014 р. курс гривні досягнув 16 грн/дол., я за посередництва тижневика DT.UA направив президенту, прем'єру та голові НБУ листа (DT.UA від 14 листопада 2014 р.), в якому надав чіткі рекомендації, як зупинити падіння гривні та розвал фінансової системи України. Жодного з пунктів не було виконано. Тому зараз долар уже коштує більш як 30 грн! Топ-чиновникам варто ще раз ознайомитися з цим листом — він актуальний. До вже наданих рекомендацій додам кілька нових порад.

1. Уряд і НБУ мають взяти за правило спрямовувати на міжбанківський валютний ринок не менш як 30% валюти, залученої від усіх зовнішніх донорів і насамперед — від МВФ. Це збільшить пропозицію доларів на ринку, що буде сприяти посиленню гривні. Сьогодні уряд і НБУ, як і бізнес, оминають офіційний валютний ринок! Вони працюють у "тіні"!

2. Дві третини валютного попиту під час курсової паніки (яка чомусь завжди виникає після будь-яких публічних заяв керівництва НБУ) формують спекулятивні настрої і лише одну третину — імпортери. Такий висновок я зробив після аналізу заявок на купівлю валюти під час кризи 2008 р. Упевнений, зараз спекулянти правлять бал... їх треба відсікти від ринку прозорими регуляторними методами (вони викладені в листі). Якщо буде скорочений спекулятивний попит на валюту, курс стабілізується.

3. У 1993–1996 рр., коли я працював в ЄБРР на посаді виконавчого директора, вдалося відкрити кредитну лінію на 300 млн євро для малого і середнього бізнесу. По суті, то була перша валюта, яка зайшла на наш ринок через українську банківську систему для малого і середнього бізнесу. На жаль, зараз ми, по суті, повернулись у 90-ті роки. Тому завдання для уряду — відкрити через міжнародні банки під державні гарантії кілька кредитних ліній для української банківської системи, яка нині на межі виживання. Це збільшить пропозицію валюти і допоможе банкам і бізнесу, особливо малому.

4. Остання "фантастична" рекомендація: НБУ анонсує адекватну монетарну та валютно-курсову політику і буде її дотримуватися. Аналогічно уряд представить громадськості свою доктрину сучасної економічної політики з конкретним планом економічних реформ та українськими прізвищами виконавців.

 

Роман ШПЕК, екс-віце-прем'єр-міністр України, голова ради Незалежної асоціації банків України:

— Якщо акцентувати увагу не на тому, хто винен, а яких першочергових заходів варто вжити в ситуації, що склалася, то вони можуть бути такими.

1. Відновлення довіри до центрального банку. Девальвація гривні є відображенням девальвації довіри до центрального банку. Потрібно заповнити великі білі плями у публічній комунікації кроків. Перехід від "заговорювання" ринку та суспільства до демонстрації рішучості заходів. Національний банк повинен не зачитувати мантри (про далекі фундаментальні курси, еквілібріуми, валютні орієнтири, спекуляції), а відчувати настрої ринку і суспільства та влучно реагувати на них.

2. Мобілізація коаліції, перевірка її на справжність. Від членів коаліції не може бути будь-якої критики тих непопулярних заходів, яких Україна має вжити задля стабілізації державних фінансів. Будь-які заклики порушити оголошені зобов'язання перед МВФ (відмова від індексації зарплат і пенсій, стрімке підвищення тарифів на енергоресурси та ін.) мають бути прирівняні до непідтримки реформ і бажання вийти з коаліції. Констатація жорстко поставленого питання перед економічною політикою — зміни або смерть. Чіткий месидж: криза та збідніння неминучі, але спроби це пом'якшити загальними заходами роблять тільки гірше; уряд зосередиться на підтримці найбідніших — субсидії передбачено.

3. Насичення ринку пропозицією іноземної валюти. На цей момент з міжбанківського ринку штучно забрали попит, але це жорстко демотивує наявність пропозиції валюти на ринку. Потрібно терміново створити некорупційні, прозорі умови для поступового (але без зволікань і особистих підходів) "просіювання" частини попиту на ринок. Інакше після скасування чи пом'якшення обмежувальних заходів ринок отримає тотальне незаведення валютної виручки до України і, як наслідок, роздмухування девальвації до шалених цифр на малих обсягах.

4. Прискорення очищення банківської системи від установ-зомбі. Затримки із прийняттям рішень на цьому напрямі не сприяють зменшенню відпливу депозитів, стабілізації банківської системи, відновленню довіри до держави. Ба більше, це створює умови для виведення активів і підвищення ціни виведення цих банків з ринку.

5. Тривалий мораторій на застосування заходів до тих банків, які порушили економічні нормативи через зміну курсу. Принаймні на перше півріччя 2015-го. При цьому безкомпромісне ставлення до тих порушень нормативів, які відбувалися і до останньої хвилі девальвації.

6. Нейтралізація впливу фіскальної та квазіфіскальної емісії у найближчі місяці. Відмова від касового фіскального дефіциту за принципом government shutdown — виділення не життєво важливих функцій в уряді у межах кількох черг для тимчасового заморожування (за аналогією із аварійними відключеннями електроенергії). Паралельна переоцінка цих черг як кандидатів на скорочення взагалі. Використання паузи у газовому імпорті (через нові переговори з "Газпромом" і перспективу зниження імпортної ціни) для паузи у випуску ОВДП і продажу валюти під "Нафтогаз". Переговори з європейськими партнерами про тимчасові бридж-кредити під імпорт газу (розгляд можливості прямого доступу європейських компаній до українського ринку газу через впровадження Третього енергопакета).

 

 

Віктор ЮЩЕНКО, екс-президент України (2005–
2010 рр.), екс-голова НБУ:

— Різке падіння курсу гривні пов'язано перш за все з розбалансованістю економічної політики Кабінету міністрів.

Якщо ви маєте неміряний дефіцит бюджету, який покривається верстатом, не питайте, чому у нас гроші слабкі. Якщо ви маєте дефіцит платіжного балансу, який ви не можете врегулювати без МВФ чи іншої фінансової підтримки, якщо ви не можете звести торговельний баланс країни, не питайте, чому слабкі національні гроші.

Коли ви приймаєте бюджет і міряєте дефіцит в 65 млрд грн (навіть не враховуючи його величезної прихованої складової), ви сьогодні приймаєте рішення про включення банкнотно-монетного верстата. Якщо 65 млрд ми викидаємо непідтверджених грошей, коли економіка йде мінус 7%, якщо ви нездатні сформувати жорстку політику в галузі державних фінансів, торговельну політику, платіжну політику, то гривня — це наслідок. Якщо погано збалансована політика проводиться, то гривня показує це, як барометр.

Хочу ще раз наголосити на тому, що курс національної валюти відображає макроекономічну ситуацію в цілому.

Слабкість національних грошей — це реакція на клініку, яка виникає в інших сферах, більш фундаментальних. Мене трошки дивує, коли апелюють до НБУ і кажуть, що НБУ не дає курсу, і тому ми не можемо вирішити курс майбутнього року. А ви дали проекцію національного бюджету наступного року? Ми дійсно знаємо, який дефіцит буде і як ми його покриваємо?

Ми маємо сьогодні мало збалансовану урядову політику, яка стосується сфери бюджету, торгівлі і національних платежів. Приблизно вона вимірюється за підсумками минулого року в 110–
120 млрд грн, коли ми говоримо про прихований дефіцит бюджету. Наприклад, платежі, які зависли в Міністерстві оборони, не розрахувалися за щось; в НАК "Нафтогаз України", коли платяться 
борги "Газпрому", і ми майже інтуїтивно розуміємо, що платіж іде з резерву Національного банку. Замість того, щоб ці резерви працювали на підкріплення гривні, вони працюють на вирішення проблеми платежів за зовнішнім торговельним балансом державних корпорацій.

Окрім цих проблем, на мою думку, при великому намаганні сьогодні в сфері державного бюджету найти відповідні баланси з компонентами міжнародної фінансової допомоги, за урядом ще залишилося багато питань, які потребують багато серйозних відповідей.

За останній рік з банківської системи України ми, українці, громадяни з українським паспортом, вивели депозитів на більш як 130 млрд грн. Це той ресурс, якого нічим не заміниш. І тут є проблема — нема довіри. Не тільки до банків. Якщо з одного банку виносять гроші, це може бути криза професіоналізму. Якщо гроші виносять із 120 банків, то це недовіра до курсу, який проводиться в широкому вимірі, — не тільки валютного, а курсу економічної політики. Ми не можемо довіряти своє грошове багатство в країні, де проводиться курс, якому немає довіри.

 

 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
43 коментаря
  • lesya 5 марта, 19:42
    Juri Arhangelski Сегодня, 17:43 lesya пишет: «я как гражданка, имеющая право на газ собственной добычи». А почему только на газ Вы имеете-право? У нас много собственного производства, например, картошка. Так что её тоже продавать не по рыночной цене? Принцип рыночной экономики– цена не нравится – не покупай. Это касается продукции как частных, так и государственных предприятий?!
    Напишу Вам одну разницу - я картошку выбираю по цене, а если не подходит - НЕ ПОКУПАЮ. А вот газ я не могу не покупать. Тем более отопление, которое централизованное и цены рассчитаны НЕПРАВИЛЬНО, кроме того нет счетчика, потому что я сама не потяну на дом счетчик поставить и другие не тянут, кроме того время.Таким образом при неправильной цене(примерно в 3 раза завышенной в Киеве) и неправильном объеме, переплата минимум половина, минимум. Где деньги? Кроме того, объем должен быть где-то таки посчитан, где? Вы же не платите неизвестно за сколько килограмм картофеля, Вам сказали, что 3 кг, а на глаз и одного нет. Вы же проверяете, да или нет? Так что не хочешь, не плати - не идет. ОТ меня , КАК ПОТРЕБИТЕЛЯ, НИЧЕГО НЕ ЗАВИСИТ!!! Взяли себе подняли как хотели - иди плати. Не говоря уже о том, что это АНТИЭКОНОМИЧНО, вредительство, не иначе.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Juri Arhangelski 5 марта, 17:43 lesya пишет: «я как гражданка, имеющая право на газ собственной добычи». А почему только на газ Вы имеете-право? У нас много собственного производства, например, картошка. Так что её тоже продавать не по рыночной цене? Принцип рыночной экономики– цена не нравится – не покупай. Это касается продукции как частных, так и государственных предприятий?! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Pravo 5 марта, 13:07 Відносно курсу - основна проблема тут у тому, що валюта заробляється у Росії та у Східних областях. А ВИТРАЧАЄТЬСЯ на Заході. Це побудова нашої економіки й змінити її - треба оті 200 -500 млрд. долларів та десь років 5-10. На економічній правді написано аналіз - тільки з Росією падіння експорту 6,5 мільярдів доларів. За 2014 рік -13,5 млрд. доларів - платіжний баланс. Імпорт у 2 рази вище експорту. То й курс такий повинен бути . Треба ЗАКОН , Що ІМПОРТ ПОВИНЕН БУТИ У 2 рази менше експорту, бо ще треба відкласти на розвиток ВЛАСНОГО ВИРОБНИЦТВА, ТРЕБА це робити НЕГАЙНО, БО зараз в нас партія імпорту прийшла, це вже означає, що валюта через товар ТЕЖ БЕРЕТЬСЯ В БОРГ, а через кредит МВФ її будуть віддаати. Треба схему як у НІММЕЧЧИНІ - баланс імпорту та експорту, та основне ВЛАСНЕ ВИРОБНИЦТВО ТА ПРОДУКТ НА ВЛАСНОМУ РИНКУ. Розвиток економіки та контроль. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 4 марта, 20:56 А может ЗН поместит Меморандум МВФ? Потому что "мой" газ без меня повысили, а я против. А я против, чтобы необоснованные тарифы были, потому что заработать негде, а я должна отдать свой газ акционерам НАФТОгаза, чтобы они жирели? Заявляю - я как гражданка , имеющая право на газ собственной добычи ПРОТИВ, кстати ни копейки я не видела за 23 года и с кредитов МВФ,которые отдавать теперь. Не вижу я и реформ, чтобы например мои 2 га мне достались и 10 соток в Киеве, тем более, что мой дед имел право на 1,5га в Киеве, но не успел получить. Я против приватизации предприятий, которые тоже являются частью моей собственности, тем более, что никто вклады были вложены и в эти предприятия, но никто их не вернул. Я против приватизации, потому что это лишает меня собственности, на которую я имею право , и которая после продажи будет либо уничтожена, либо цены поднимут до "обоснованных", как зарплата в облэнерго, чего это я должна платить по 200 тыс ЗП в месяц менеджерам из своего кармана. Я ПРОТИВ. ПРИСОЕДИНЯЙТЕСЬ, обращаюсь к депутатам, учесть мое мнение как гражданки и собственника и создать группу, которая мои и права других граждан будет охранять и приумножать, а также контролировать те мантры, которые нам на уши вешают как лапшу, ничего не делают и лишают наших детей будущего, о своих только думают. С удовольствием войду в группу контроля и реформ ради граждан Украины. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • SIM1 3 марта, 18:24 Скоро будут кого-то бить. Возможно, ногами. За год растратить кредит доверия, растащить последние деньги, и после этого устроить гиперинфляцию - это профессионально. Прогнозы свои пусть засунут куда хотят. Всё было решено, когда крали и не проводили реформы. Теперь конец по-любому. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Juri Arhangelski 3 марта, 15:18 «2015.3.3 ЗН Стремительное и абсолютно непрогнозируемое падение валютного курса гривны». Почему непрогнозируемое? «Если завтра война», то сокращение производства и инфляция – нужны деньги. Откуда взять – напечатать. На 2015 прогнозируется война - инфляция «запланирована» на 10%. Прогноз – курс грн. будет падать. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Pravo 3 марта, 14:34
    SIM1 Вчера, 22:49 Надо смотреть шире: власть и что с ней делать. http://sim-ua.livejournal.com/2471.html
    От воно й почалося, а Ленін був правий. От чому пам"ятники нищили. На коліна народ сталять. Ви читали, що по газу зробили? От на того 24 річного, як на Гонтареву оборутки повісили, що він не біса не тямить. От воно, що хочемо - те й робимо. А як же закони України. Доречі Арснію Петровичу треба сказати правду - Ви не більше того в економіці знаєтесь, що машини продавав та НКРЕ тепер очолює. ваше завдання Арсенію Петровичу було ЗБАЛАНСУВАТИ БЮДЖЕТ ТА ДОХОДИ ТА ВИДАТКИ Й для населення. А Ви , що зробили? Це нечуванно те, що Ви робите. Якщо , що хочу та роблю нагло, цинічно - то така й реакція буде.
    Pravo 3 марта, 14:36
    А де ж Юля - захисниця, що ті кляті контракти протовкувала з газу. Що НІКОМУ БУЛО ЗАХИСТИТИ ПРАВА НАРОДУ в РАДІ? Що Ви там наприймали? Знову у рабство? К. та П. собі ще кілька палаців збудує? Ви, що в Раді НЕАДЕКВАТНІ? То хай собі забере МВФ свій кредит та разом з Вами.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Juri Arhangelski 3 марта, 14:32 Да Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • anatolii 3 марта, 09:15 Працюючий Пенсіонер// Той, що тіло рве до праці,/ Рве за хліб і трішки сальця/ Він живе, він ще не вмер?/Ані уряду тортури,/Ні продажні з Ради шкури,/ Ані пенсій обрізання/ МВФу на заклання,/ Осоружне ремесло/ В гріб його ще не звело?... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 3 марта, 00:06
    Yury Gromov Сегодня, 12:56 В тезисе "Треба виводити націю з депресії" есть как минимум два хороших слова:"треба" и "націю" но вот чего в нем нет, та это "кому треба"?, а также где искать это самую "націю", которую неведомо кому выводить. Уж не майданутым ли, которые под громкими гаслами её столь успешно в депрессию ввели?
    Ха-ха, 23 года в государстве Украина - все хуже и хуже. При Януковиче... - молчу. Поэтому Майдан был неизбежен. То, что на Донбассе - частично результат недополитики внутри страны, но есть и другое, поэтому не надо лукавить. Суть всех процессов - полное игнорирование прав граждан. Показательно то, что Соболев на "Свободе слова" рассказывал - предложили обложить дивиденды,т.е. супердоходы, ан нет, а почему? Смотри выше. Власть не выражает интересы народа. Вот в Европе обложили, и ,вообще, там система налогообложения адекватная. У нас сдерут последние копейки или не дадут, причем будут спорить до гривны, чтобы с нищего взять, но , если дело касается супердоходов - уйдем в тень - ответ. Вот тут и надо говорить - ушел в тень ,имея супердоход - в тюрьму. Иначе,будет как с бабкой и золотой рыбкой. Все имеют, но все больше хотят, все больше гребут, и финал сказки известен. Только, если их не остановить, мы уже не выберемся.
    lesya 3 марта, 00:14
    Тут еще Рабинович рассказывал, по коллекторов. Т.е. будут все поднимать, заплатить нечем, так коллекторов натравят. НЕ думают о том, чтобы люди могли заплатить ЗА САМОЕ НЕОБХОДИМОЕ, не касается это наших рулевых, потому что миллионеры уже засели у власти. Надо заставить думать о доходах населения, об открытии рабочих мест и адекватной зарплате, и социальных стандартах, которые должны быть. Есть такое имя АККАКИЙ. Вот пусть и думают КАК, КАКИМ ОБРАЗОМ, и т.д., а если не делают - пусть дадут другим или ОТВЕЧАЮТ. Закон должен быть - задекларировал План или имеешь ситуацию - не справляешься или инфляцию допустил - уходи или отвечай, вот и будет результат.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.02
EUR 27.92