"Ігри великих": як Україні не загратися в гру, що не відбудеться?

Олександр Сушко 13 січня, 23:07
Украина

Читайте також

"Мати гарні відносини з Росією — це добре, а не погано" — каже обраний президент США Дональд Трамп. "Бути суб'єктом міжнародних відносин — це краще, ніж об'єктом" — говорять українські експерти і політики. "Бути здоровим і багатим — краще, ніж бідним і хворим" — констатує народна мудрість. "Щоб продати щось непотрібне, треба спочатку купити щось непотрібне, а в нас грошей немає" — відгукується класика недавніх часів.

З легкої руки відставних американських стратегів та українських постолігархічних філантропів Україною котиться інтелектуальна хвиля — як би нам продати щось таке, що "сильні світу цього" захотіли б у нас купити і натомість гарантували нам мир? Мислевірус "великої гри" захопив експертів, журналістів і громадських діячів: одні виступають з амбітними прожектами нової "Ялти", інші таврують перших ганьбою і зрадою, треті хіхікають у кущах і насолоджуються вербальними поєдинками, де спалюються ідеї, прогнози і репутації "конкурентів".

Дедалі більше приймається на віру навіювана думка, що коли не за кілька тижнів, то вже точно за кілька місяців Трамп і Путін урочисто підпишуть (можливо, й у Ялті, адже традиція зобов'язує) всеосяжний пакт, який принесе Україну на тарілочці Путіну (а Сирію чи Іран, або й обох — Трампу). 

Очікується, що угоду, звісно ж, буде укладено "за рахунок України і без України". Апокаліптичні передбачення роздуваються не тільки всеїдними соцмережами, а й цілком поважними виданнями, наприклад The Times, що надає образу змови довершеності й непереборності. 

Постає природне запитання: "Як рятуватися"? І Україна очікувано ділиться переважно на два табори: на тих, хто пропонує "продати" суверенітет і власний історичний вибір в обмін на територіальну цілісність і відновлення законних кордонів (концепція "Захід нас не чекає"), і тих, хто виступає за "продаж" територій в обмін на суверенітет і реальну незалежність (концепція "відрізаного шмата"). Обидва табори мають серйозні аргументи і оперують переконливими емоціями. 

Аргументований спір на тему життєвих питань — завжди добре. Та чи не передчасно відкрито торги? Чи справді покупці вже вишикувалися і чекають пропозиції? Чи справді ті, хто вишикувався, є добросовісними покупцями? Чи має продавець той товар, який пропонує на продаж? І чи не лукавить він надто нехитро перед досвідченими купцями, які розуміють більше, ніж здається продавцеві?

Для розуміння ситуації варто навести аналогії з минулого. А минуле свідчить, що всі значні своїм масштабом угоди досягаються "сильними світу цього" тільки на певних історичних траєкторіях, де взаємна довіра та інтереси, що збігаються, сягають рівня, де можливий big deal (велика угода). 

Так трапилося під час Другої світової війни, коли в результаті спільного антигітлерівського досвіду та визнання ролі СРСР у перемозі над Гітлером "великі" домовились у Ялті й Потсдамі на лихо слабшим. Тоді "на тарілочці" Сталіну піднесли всю центральну Європу, де СРСР на 40 років установив свої порядки, позбавивши десяток націй Європи суверенітету. Це сформувало один з елементів тоталітарного травматичного досвіду, що змушує нас перестрашено "прокидатись уночі": чи не прямують літаки знову на Ялту?

Удруге так трапилось у Гельсінкі 1975-го — внаслідок багаторічної політики "розрядки", коли градус протистояння "двох систем" істотно знизився і було укладено Основоположний Гельсінський акт, що був компромісом, для багатьох болісним, але врешті допоміг зруйнувати тоталітаризм. 

Утретє "велику угоду" неформально уклали Рейган і Буш-старший з Михайлом Горбачовим: це була справедлива "антиЯлта", коли СРСР мирно зобов'язався не чинити перешкод суверенному вибору вчорашніх "соціалістичних" країн Європи, якщо вони вирішать стати частиною "колективного Заходу". В останньому випадку "потепління" було особливо бурхливе і породило на Заході довготривалу ейфорію від "вітру змін", що линув тоді з Москви. Але ця, на наше відчуття цілком справедлива, "велика угода" породила травматичний синдром поразки уже на іншому фланзі геополітичної гойдалки — в Росії. І наслідки його ми збагнули тільки нещодавно, коли "брат" раптом прийшов у гості.

Чи нагадує нинішня ситуація в світі хоч віддалено один з описаних прикладів моменту, коли "велика угода" ставала можливою? Довіра? Винагорода за участь у спільній місії? Розрахунок на надійність партнера? Збіг корінних інтересів? Щира симпатія?

Нині серйозних передумов очікувати чергової "великої угоди" немає. Рівень довіри між Кремлем і умовним "колективним Заходом" — на нулі. Минулий рік, зважаючи на дії Путіна в Сирії, тільки додав проблем. За таких умов сторони можуть вступати у переговори, перевіряти одна одну, тестувати можливості, вирішувати деякі локальні справи — але до "великої угоди" не дійде.

Може виникнути запитання, а чи треба Україні ставати "штовхачем" процесу? Там, де немає довіри, — спробувати відновити? Там, де бракує спільного порядку денного, — спробувати запропонувати? Там, де панує стратегічна розгубленість і невизначеність, — запропонувати чіткий порядок дій? Відповідь може здатися парадоксальною: ні, не треба.

Україна не має ресурсу змодерувати злам нинішньої історичної траєкторії світу в кращий бік, а будь-які "вигідні пропозиції" видаватимуться такими тільки сторонам, що не зацікавлені у сильній, успішній Україні, яка усвідомлює свої цілі і послідовно намагається просуватися до них. Будь-які пропозиції "конструктивного порядку денного" по суті лише розмиватимуть контури слабкого ще, але таки помітного хребта тієї Нової України, яка щойно почала заявляти про себе після Революції Гідності.

Навіть коли припустити дуже мало реальну, але теоретично можливу "велику угоду" "сильних світу цього" за нинішніх історичних умов, то вона може відбутися тільки на умовах Росії, яка вважає, що вхопила Бога за бороду, а не на умовах Заходу, який перебуває у стратегічній фрустрації, і тим більше не на умовах України. 

Відтак наше завдання — не дати такій угоді відбутися (благо, для цього є достатньо передумов) і тим більше не бути в числі її акціонерів. Бо неминуче програємо. Зараз не час для вигідних Україні угод, тому конструктивна стратегія полягає у відтермінуванні будь-яких спроб нав'язати нам гру у "велику угоду" ціною, як пишуть, "болісних компромісів", яких ніхто не оцінить.

Висунення умовної ініціативи "всеосяжного врегулювання" може зруйнувати Україну як ізсередини, так і ззовні. 

Зсередини — бо не буде сприйнята активною частиною суспільства, нерв якого нині надто чутливий, щоб гратися з ним у "зраду" без ризику великого вибуху. 

Ззовні — бо зруйнує хоч і не таке чисельне, як хотілося б, але помітне і впливове коло системних і ситуативних союзників у протистоянні з путінською Росією. Насамперед будуть демотивовані й деморалізовані ті партнери, які попри всі труднощі продовжують бачити Україну невід'ємною частиною європейського та євроатлантичного простору і підтримують її в інститутах ЄС і НАТО. Якщо Київ відмовиться від своїх далекосяжних цілей, ці партнери махнуть на нас рукою і якось проживуть. Але наївно вважати, що, втративши цих союзників, ми натомість отримаємо інших — тих, хто зараз не бачить в Україні особливої стратегічної цінності. Вони не бачитимуть її і надалі, хай як ми будемо намагатись адаптуватися до їхніх очікувань. 

Безхребетна Україна, що торгує стратегічним вектором свого руху, — це не той товар, на який знайдеться покупець у нинішньому прагматичному світі. Хіба що піде "тушками" у відомому напрямку.

Ці аргументи можна було б вважати риторичними гаслами, якби ми не мали в зовсім недавній історії прикладів, які свідчать про несвоєчасність та нереалістичність сподівань на порозуміння і врегулювання у відповідь на висунення навіть "найконструктивніших ініціатив".

Нагадаємо не дуже відомий навіть в експертних колах досвід узгодженої ініціативи України і Європейського Союзу щодо відповіді на "стурбованість Росії" з приводу укладеної Угоди про асоціацію Україна—ЄС. Це трапилося 2015 року, коли декому здавалося, що достатньо сформулювати пакет раціональних відповідей на публічно артикульоване Росією "занепокоєння" — і конфлікт буде залагоджено. 

Консультації тривали майже півтора року, під акомпанемент війни. Україна і ЄС запропонували покрокову відповідь на кожну із заявлених Росією "занепокоєностей" — з опорою на текст конкретних статей Угоди та відповідних тлумачень. У результаті в листопаді 2015-го російська делегація на чолі з тодішнім міністром економічного розвитку Улюкаєвим відкинула пакет як повністю неприйнятний. Контрпропозиція російської сторони передбачала фактичний демонтаж Угоди про асоціацію в цілому — тобто відмову України від адаптації європейських технічних регламентів і стандартів в усіх значимих сферах регулювання. Ілюзії розвіялися. Всі залишилися на вихідних позиціях.

Досвід тих переговорів мають вивчити всі, хто пропонує або пропонуватиме в майбутньому гарну модель "конструктивних домовленостей" у деталях там, де немає згоди домовлятись у принципі.

Так, нині пропонується знову спробувати продати Росії "нейтралітет" або "позаблоковість", відмову від наміру ввійти в НАТО або укласти будь-яку зобов'язувальну політико-безпекову угоду (а нейтралітет означає відмову від важливої частини суверенітету — права самостійно визначати союзників у сфері безпеки та оборони). Незрозуміло, чому така пропозиція має бути цікава Москві. Весь попередній досвід показує, що — не цікава. Ось тільки два історичні факти.

Перший. Станом на березень—квітень 2014 року Україна мала законодавчо закріплений "позаблоковий" статус і офіційно викреслила з усіх документів намір стати у майбутньому членом НАТО. І чим це допомогло Україні? Чи стримало РФ від анексії Криму і початку гібридної війни в Донбасі?

Другий. Молдова 1994 року конституційно закріпила свій нейтралітет саме в надії врегулювати Придністровський конфлікт, знявши побоювання Москви щодо дрейфу Молдови до НАТО. Ось уже 22 роки, як минуло: жодного істотного прогресу в політичній частині врегулювання. При тому, що майже чверть століття на Дністрі не стріляють, що лінію розмежування легко перетинають люди й автомобілі, що навіть проросійського президента в Кишиневі обрали — і не вперше. Але — жодних зрушень, і, гадаю, сподіватися, що вдасться зрушити з мертвої точки, не випадає. То чому ж ми маємо вважати, що в українському випадку буде інакше, коли напруження, рівень антагонізму конфлікту, кількість жертв і ставки у грі незрівнянно вищі, а рівень довіри між умовними "гарантами" набагато нижчий?

Чи не краще буде озброїтися іншою, більш реалістичною версією політичного реалізму і визнати, що конфлікт з РФ має фундаментальний характер, який зумовлений глибоким неприйняттям з боку РФ факту незалежності України (принаймні в її законних кордонах), а відтак не буде повністю розв'язаний протягом осяжного майбутнього (ймовірно, кількох десятиліть)?

Конкретні прояви цього конфлікту, такі як анексія Криму і де-факто окупація частини Донбасу, є лише проявами і не можуть бути надійно врегульовані окремо від своєї фундаментальної основи.

Чого реально можна досягти за належних зусиль у короткій перспективі? Спробуємо спрогнозувати на прикладі Донбасу як одного з "полів" конфлікту.

Гірший варіант: відносно стійке припинення вогню, обмежене розведення збройних сил без відновлення повноцінних соціально-економічних комунікацій через лінію розмежування, фактична ізоляція окупованої зони (пом'якшена версія карабаського сценарію). 

Кращий варіант: стійке припинення вогню, вирішення гуманітарних проблем (повний обмін полоненими і заручниками), розведення озброєнь і часткова демілітаризація, відновлення вільного, але контрольованого руху людей, транспорту і товарів через лінію розмежування, певні кроки з відновлення довіри, легалізація економічних та соціальних зв'язків без повномасштабного політичного врегулювання (придністровський сценарій). 

Обидва умовні сценарії окреслюють, на нашу думку, наявний коридор можливостей, що існує за чинного розкладу сил — як між Україною і Росією, так і загалом у світі. Будь-який вихід за межі цього коридора можливий лише за зміни нинішнього силового/політичного балансу. Підтримання балансу вимагає відповідних ресурсів і зусиль — принаймні симетричних зусиллям протилежної сторони. 

Міркувати при цьому про формули повного врегулювання конфлікту не зашкодить, і зовсім не треба таврувати ганьбою такі спроби, однак практична результативність цих зусиль навряд чи вийде за межі результативності російського "Плану Козака" для Молдови і Придністров'я 2003 року, що провалився, маючи незрівнянно кращі передумови для впровадження, ніж будь-який із запропонованих сьогодні чи завтра планів урегулювання всеосяжного конфлікту між Україною і РФ.

Відповідальний вихід для української влади і суспільства — готуватися до затяжної гри, яка триватиме десятиліття. Ключовим сюжетом найближчого горизонту історії буде конкуренція цінностей, моделей урядування, економіки, форматів ідентичності. У своєму конфлікті нинішні Україна і Росія пройдуть вирішальний тест на життєздатність — як держави і як суспільства.

А остаточні контури майбутніх реалій, що зумовлять розв'язання фундаментального конфлікту між Україною і РФ, навряд чи належать до сфери компетенції нинішнього покоління.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
35 коментарів
  • lesya 20 января, 19:25 Інаугураційна промова Трампа - то є програма для громадян Америки, то є програма для України - країна саме для усіх громадян! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Alexei Sviatokum 19 января, 18:03 Вопрос: Куда делись 15000000 жителей Украины за 26 лет ( 10000 убитых на Донбассе входят в их число) ? Кто может прекратить этот геноцид и кто ответит за него? Только не надо искать виноватых в чужих землях, они все живут здесь и неплохо живут. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Republic 19 января, 12:03 «…значить Бандера був потрібний Україні» - маю власне переконання: сьогодні Україні НЕ потрібен Бандера, як НЕ потрібен й Ленін; сьогодні Україні потрібна ДУХОВНІСТЬ, яку українці втратили. В ілюзорному матеріальному світі раціоналістів, віднайти духовність НЕМОЖЛИВО!
    spragly 20 января, 06:26
    Бойовий дух теж є категорією духовности.
    Republic 20 января, 12:07
    Чому історія України знає Своїх духовних ГЕРОЇВ, тоді як сучасні «нащадки козацького роду – єдине джерело влади в Україні» самі себе вже опустили «нижче плінтусу»? Це питання, як болюча скалка, мучить своєю «загадковістю» мене – українця, чиї предки жили в Україні від часів Київської Руси.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 17 января, 05:45 Згоден з висновками автора. Донбас буде сірою зоною роками, жоден нормальний бізнес там не виживе, одна контрабанда та рекет, значить люди будуть змушені мігрувати звідтіля, і економічна база окупантів зменшуватиметься. Треба забувать російську мову та культуру, чим дальше відійдемо від москалів тим швидше придумаємо свою ідентичність та виростимемо своїх геніїв. Досить бути колонією, час ставати самими собою. Треба ігнорувати найкращих, найчесніших та найпорядніших москалів, бо вони найрозумніші та найжорстокіші імперіалісти, як Столипін колись. На міжнародній арені протягом десятиріччя добрих новин не буде, тому треба грати на протиріччях та кон'юнктурі і не сподіватися на прориви. Польща не настільки сильна щоб побудувати балто-чорноморський союз як альтернативу ЄС (враховуючи їхню та нашу дитячі хвороби націоналізму), а сам ЄС боротиметься з дезінтеграцією. Так що годі цікавитися "великою політикою", ліпше поцікавимся сами собою і зробимо українську несхожою на русскій язик.
    talymon 17 января, 21:56
    Що ж, логічним буде висновок: Бандера прийде- порядок наведе! І байдуже, що при цьому допускається винищення до 40% українців (Шухевич).
    spragly 18 января, 10:43
    В листівках бандерівців такого не було. Там було "воля народам", але на їхніх виборчих ділянках, а не на чужих, так би мовити. Якщо спадковий гетьман Скоропадський не гнушався витягати Бандеру з концтабору Заксенхаузен, то значить Бандера був потрібний Україні. Можна критикувати його методи, але нехай це роблять ті ветерани що пліч о пліч з ним виборювали волю нації. У нас інші історичні обставини і власні розстріляні ілюзії "яким вже не вистачає місця для могил"(C) Про російських демократів, братів і так далі. Не міняються росіяни... Чим менше вони нас буквально розумітимуть тим менше втручатимуться. Чехи он вже взагалі себе вважають не слов'янами а кельтами, надивившись на росіян з сербами. Тай поляки в них колись Сілезію відбирали. Мови вони такі, міняються з часом, особливо після військових дій.
    Pavel Mazurenko 18 января, 18:51
    talymon 18 января, 21:40
    Скоропадський, Бандера? Можливо, це дуже символічно. Адже Скоропадський збирався будувати стосунки з Росією на федеративній основі, а кумиром Бандери-студента був Ленін, портрет якого в той час висів на стіні у кімнаті Бандери. Якщо вам випало щастя читати написане Бандерою,то ви не могли не помітити, що стиль його письма то є безперечно калькою стилю письма ленінської публіцистики.
    spragly 19 января, 09:12
    Талімоне, у мене для вас два простих запитання. Кого ви захищаєте? Хто вас захищає? Відсутність відповіді теж буде відповіддю.
    talymon 20 января, 01:03
    В одному зі своїх недавніх постів я навів думку філософа про те, що спір двох розумних сперечальників завжди закінчується з'ясуванням значення слів. Там же я навів саме вас, як приклад розумного сперечальника. Саме тому, відповідаючи на ваш цей пост, я вважаю, що саме зараз настав слушний момент з'ясувати значення слова "захищати". Якщо ви не проти, то вам слово.
    spragly 20 января, 06:46
    Вам теж комплімент як досвідченому та розумному. Не думаю що ви сперечаєтесь задля спорту, обираючи світоглядну позицію як кольор фігур на шахівниці. Бо вийде 50 градацій сірого як в відомому садо-мазохистському кіно. Намагаюсь з'ясувати куди прямує ваша світоглядна траєкторія. Залишаю вам вибір слова: можете користатися "protect" (захищати від викриття, збитків, втрати чемпіонського поясу або захищати теорію) або "defend" ( відповідати на виклик, загрозу, атаку).
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • New1 16 января, 13:24 Автор пише, що Україні треба готуватись до затяжної ситуації, де ключом буде конкуренція й виграш(це як я вже розумію, тобто концепція від мене) тої чи іншої системи цінностей, економіки. Так от,цілком не зрозуміло,а що сам в економіці робиться? Бо держава робиться для пересічного. так що саме зроблено чи робиться. Поки що саме відволікання(про щоу коментах) іде та нічого кнкретноо, окрм лозунгів та обіцянок,- НЕМАЄ, тобто за 3 роки нічого не закладено для ПОБУДОВИ економічної системи, тобто розширенню економічних можливостей й самої економіки для пересічного та держави, іде перекладання з пустого в порожнє. Я не беру фінансову сферу,бо там -прірва,Авгієви конюшні,що ще розгрібати та розгрібати, але як вели нас у злидні - так ми й ідемо, скоро вже продамо землю як віслюк ІО-та вже й не потрібні...бо самі собі резервацію зробили. Тому ,треба подякувати Байдену,що сказав ІСТИНУ - будуйте суспільне благо, справа пресічних- вимагати робити від влади, у тому числі й землю зберегти,та Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Роман Гнатенко 16 января, 00:17 Нужно изолировать и на время забыть о этих территориях...пока существует путинская Россия, ни о каких переговорах не может итти и речи. В Украине сейчас есть намного серьезней проблемы...нужно поднимать экономику. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Alexander Ovrutsky 15 января, 20:27 Модель анархизма, разработанная Прудоном, и предлагаемая О.Соскиным уже как единственная возможность устранения от власти банды "кровосисей", тоже может рассматриваться. http://poleinform.blogspot.co.il/2017/01/blog-post_97.html . Удержание статус кво устраивает эту шоблу, основательно окопавшуюся со времён Кучмы и доныне. ДОжили?! Вероятно. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Олександр Миколайович 15 января, 17:30 Шановний, Олександр Валерійович, при всій повазі до вашого положення на суспільній драбині я матиму підстави вважати цю вашу статтю такою, в якій лобіюються інтереси ворогів України і тих, хто наживається на війні РФ проти України, якщо ви аргументовано не спростуєте наступну пропозицію. Укласти всеосяжний міжнародний "договір між Україною, НАТО та РФ: про звільнення Криму і сходу України від військ, поліцаїв та адміністрації РФ; про позаблоковий статус України; про обов'язковість її захисту (аж до військового) кожним з учасників договору в разі будь-чиїх намагань порушити недоторканість і цілісність України.» - http://o-m-sokolov.blogspot.com/2016/08/25.html. Вам слід показати, як саме здійснення пропонованої "ініціативи "всеосяжного врегулювання" може зруйнувати Україну як ізсередини, так і ззовні"? З повагою, Олександр Миколайович.
    Roman Golubev 16 января, 10:02
    @Олександр Миколайович Извините, что вмешался и отвечаю - не мог удержаться и не обратить внимание на логическую несуразность вашего предложения. Из статьи явно следует, что РФ никогда не пойдет на договор, который вы предлагаете автору "спростувати". Автор своей статьей уже это сделал, на примерах показав свою мысль, что РФ никогда не пойдет на такой договор.
    Roman Golubev 16 января, 10:05
    CKM367 Вчера, 13:25 «это была справедливая "антиялта", когда СССР мирно обязался не препятствовать суверенному выбору вчерашних "социалистических" стран Европы, если они решат стать частью "коллективного Запада". Автор скромно умолчал, что взамен Запад так же мирно обязался не расширять НАТО, о чём Горбачёв не устаёт напоминать. С этого и началось недоверие.»
    Запад не мог не принять в НАТО те страны, которые хотели гарантий защиты от соседа-наследника СССР, от которого они пострадали. Их озабоченность, как показали события, была вполне обоснована.
    Roman Golubev 16 января, 10:12
    Военное решение - единственно реальное решение. Сделать подобное тому, что РФ сделали в Чечне. Иного варианта нет. Все эти законсервированные конфликты только на руку Москве.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 15 января, 14:19
    Андрей Петров Сегодня, 13:54 «"Антинародная власть" всегда у нас возникала после разгула бандитизма и воровства, в результате чего "рыло в пух" было у всего народа и весь народ мечтал разжиться за счет ближнего, так акулье злодейство становилось нормой и мелкие акулы не осуждали крупных, а шли им в услужение. В Украине добрых два миллиона охранников разных мастей. как собаки хранящих добро и тела откровенных жуликов, еще два миллиона - холуев, в банках и конторах старающихся материально обеспечить воров, сами по малости прихватывая и всячески плюя на законы и мораль. Пока девушки будут мечтать и выходить выходить замуж за следователей прокуратуры, имеющих в 25 лет парочку новых БМВ и дом на 300 м2, до той поры украинцам не светит ничего хорошего.»
    100%.Но кто решил, что мелкий торговец привезенным барахлом, лучше современного предприятия, что прибыль, которая шла в бюджет-это "не эффективно", а жулику отдать на яхты и гульки, вместо образования и медицины -самое то? Что на 1600грн.(16руб.СССР 80-х90-х) - можно жить, и тех не дают, в то время , кода имеют миллионы и растрынькивают миллиарды- КтО такое варварство делает?Столько юристов, Министерство даже есть, кто следит за соблюдением прав граждан? В чем тогда суть государства, если гражданам НИЧЕГО не дают, не дают заработать, а жулики и приезжие имеют миллионы? Кто ОТВЕЧАЕТ? Почему ничего не делают? И еще,хотелось мне попросить одну умную структуру, построить или снять(чтобы побыстрее) большой офис и нанять умных людей,для преобразования экономики, а не на самотек против граждан все пускать и рассказывать про жуликов, ничего не делая и деньги этим самым жуликам давая.
    lesya 15 января, 14:22
    Тут 1600 грн.- прожиточный минимум, который только на бумаге, потому что и он не реализован.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 15 января, 14:07
    stalkerREX Сегодня, 10:54 «Стесняюсь спросить, вы уверены что раша успокоится на достигнутом ине пойдет дальше, потом снова откажешься от других территорий и от других людей тоже наших,А с теми кто ждет там Украину, посоветуешь выехать на свободную территорию и занять места на паперти у храмов московского или киевского патриархата? Вы вышиватники хуже ватников, от них ждешь подлости и получаешь ее, поэтому не удивляешься, а от вас ждешь поддержки а получаешь то же предательство.»
    Не только вышеватники есть. Основная масса людей Вас поддерживает, и Конституция тоже, иначе что такое "священный долг" для армии? Другое дело как действовать,чтобы людей не уничтожать, тут и дипломатия должна быть, и в тылу другие условия формироваться, честные и справедливые.Думаю мы дождемся вывода техники и мирного Донбасса, но и вся Украина должна выйти из рабства "финансового капитала", когда ростовщики богатеют за % и ресурсов,а 95%граждан хуже 89г.живут (отчет ЕБРР). Поэтому страна -это 90%-экономика, экономика решает многие проблемы, и армии и людей.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.67
EUR 28.94