Інформаційний нуль-простір

Ми не можемо програвати інформаційну війну, бо насправді ми її не ведемо.

Спазматичні реакції різних об'єктів комплексного інформаційного впливу можуть вважатися ударами у відповідь такою ж мірою, як судоми відрізаної жаб'ячої лапки під впливом електричного струму - ознаками життя.

Не існує ніякого окремо взятого українського інформаційного простору, як не може бути окремо взятого українського повітря. Навіть коли цю маячню спробувати законодавчо оформити, як у нас часто-густо трапляється з інформацією, громадяни все одно будуть зрадницьки дихати тим, що є. Окрім просунутих адептів інформаційної пранаями, масам на загал глибоко начхати, звідки віє вітер - зі сходу чи заходу, і що там він несе. Дихати вони однак будуть, та хоч і зі шкодою для здоров'я. Вони МОЗ не слухають, а Мінстеця - й поготів.

Не існує ніяких витончених "нанотехнологій зомбування". Є звичайні людські лінощі, жадібність і боягузтво, невігластво і дурість, ревнощі й заздрість, марнославство і пиха. Властивості древні, як сама людина. Але через ці ж самі властивості людина натовпу не може собі зізнатися в їх наявності. Це вже ознака неабиякого розуму, індивідуальності. Тому натовп зазвичай звинувачує в усіх своїх невдачах виключно обставини нездоланної сили. Хоч Олімп, хоч Вашингтон, хоч Кремль - потрібне підкреслити. Справедливості ради слід зазначити, що по той бік лінії фронту точно так само, як і в нас, на цьому терені самовіддано трудяться десятки й сотні високооплачуваних "лохотронщиків". Вони викачують із бюджету чималі гроші під гонку інтелектуальних озброєнь, здатних уразити переважно лише уми грошодавців.

До речі, самого поняття "інформаційна війна" вже немає в цивілізованому військовому світі. Термін з'явився 1976 р. в документах корпорації "Боїнг". До документів Міноборони США вперше потрапив 1991 р. під час операції "Буря в пустелі" й активно почав використовуватись у пресі 1992-го. Але через 6 років після того Міністерство оборони США вже вводить у дію "Об'єднану доктрину інформаційних операцій", змінивши початкову назву "Об'єднана доктрина інформаційної війни".

Річ у тому, що термін "інформаційна війна" як похідний від "холодної війни" передбачав біполярний світ, у якому існувала стратегія масових превентивних ударів, одномоментне виведення з ладу вузлів управління тощо. Відповідно, "інформаційна війна" передбачала комплексні удари по системі державного і військового управління протилежної сторони, по її військово-політичному керівництву.

Але міжнародний тероризм показав, що головною мішенню в сучасних загрозах є не генерали й посадовці, а звичайні люди - їхні уми та серця. Відповідно, тепер говорять або про інформаційно-комп'ютерні технології (ICT), або про "інформаційні впливи", в найширшому сенсі слова.

Навіть саме слово "операції" інтенсивно вилучається з лексикону армійських інформаційно-психологічних підрозділів (які, до речі, активно виводяться за штат), викликаючи публічне невдоволення ветеранів PSYOP. Усе стало набагато тихіше, непомітніше, м'якше. І ефективніше. Але така сучасна реальність. До якої ми, очевидно, не маємо жодного стосунку.

Перелік того, чого в нас немає, міг би забрати стільки ж місця, як список кораблів у "Іліаді" Гомера. Тільки наш список був би не таким гарним.

До інформації в наших чиновників ставлення приблизно таке ж, як до культури.

Під культурою, взагалі-то, слід розуміти набір поведінкових кодів. Вони спонукають людину до певної поведінки з властивими їй переживаннями та думками, чинячи на неї тим самим управлінський вплив. Тобто культура - це поведінка. Інколи ці люди так переповнені переживаннями, що ті вихлюпуються у вигляді художніх творів різної цінності. А чиновники саме це і вважають культурою. Особливо фольклорно-етнографічну частину зазначеного продукту. Вона й так існує, за її "плекання" зручно: а) звітувати; б) просити гроші. Світ такою душевною архаїкою завжди розчулюється і грошей дає (оскільки наші вже вкрадені). Це ж не на "Джевеліни", чого вже там. Нехай потанцюють-заспівають.

Інформація - точно так само. Якісь спроби за рік потому чогось повідключати чи позабороняти нагадують гнів перського царя Кіра, який звелів відшмагати море ланцюгами, бо воно потопило його флот. І воїни, так, вишикувалися береговою лінією й гатили по воді ланцюгами. Практично, інфо-воїни, оскільки історія дійшла до наших днів через більш ніж дві з половиною тисячі років.

Інформація - це не зовнішній імпульс. Це результат його проходження через органи відчуттів із викликанням зворотної реакції. Ця зворотна реакція насамперед зумовлена освітою і вихованням людини, а не силою чи якістю сигналу, не кажучи вже про політичні преференції. "Випромінювачі Ернста" і "випромінювачі Шустера" працюють на однакових ментальних частотах. Але якщо людина і її пес або кіт будуть одночасно дивитися фрік-шоу, то в людини в результаті виникнуть якісь інтенсивно придушувані блювотні реакції, а винних за свій стан вона знайде зовні, в жодному разі не звинувачуючи себе за дурість. А психічно здоровіша тварина, ігноруючи мерехтливий об'єкт, весь цей час буде просто тоскно думати про корм або прогулянку.

Інформаційна політика, яка займається виключно медіапродуктом, його оцінкою, обговоренням, дозволами та заборонами - це, безумовно, політика. Тільки не ХXI, а ХХ ст., тобто - століття минулого. Наявність супутникових тарілок та Інтернету робить цю пихату метушню ще дурнішою від того, що її спікери навіть не розуміють, як комічно виглядають.

Починаючи з ганебної здачі Криму і владної змови мовчання на цю тему, на тлі масового саботажу і зради, які тривають більше року, брехні й прикрашання так і не виникло зрозумілої народу концепції нової, революційної України. Починаючи з визначення її східних кордонів. І, головне, дій, які б мали негайно настати вслід за цим визначенням.

Зрозумілої народу, Петре.

Багато красивих текстів, добротно написаних і виголошених із театральним придихом, не варті паперу, на якому вони написані, коли їх не підкріплюють дії. Упродовж трьох-чотирьох днів, бо інакше "поле безперервності" у свідомості розмикається, і полярність можливого результату змінюється на протилежну. Тобто порожні заяви про добрі наміри ефективно вимощують дорогу відомо куди.

Українська інформаційна політика - це якась колективна підліткова мастурбація з видом на Брюссель і Вашингтон. Мальована картина країни, особливо коли йдеться про Схід, - просто оперета якась. На цьому понурому тлі слова і справи Геннадія Москаля видаються поведінкою билинного богатиря, хоча це нормальна поведінкова реакція нормальної відповідальної людини.

Дожилися.

Чим більше народу стає зрозуміло, що вся складність і заплутаність східної війни, її затягнутість - рукотворні, тим більше він хоче (а вже потроху й вимагає) простих, зрозумілих і швидких рішень - від кадрових і до воєнних.

Зрозуміло, що в цій інформаційній політиці ми не дуже суб'єктні, а невміло обслуговуємо євроатлантичну парадигму. Втім, вона дає простір для маневру, але тільки сильним. Лохам там знижки не передбачені. Тим більше що при цьому, як в анекдоті про кравця на королівському троні, - всім стало очевидно, що нашим "хочеться ще трошки пошити".

Як карта ляже за такого розкладу? Часу немає. Терпіння закінчується. Інформація переливається з однієї чиновницької кишені в іншу, чудесним чином залишаючи в ній наше бабло. Чиновники бундючно хамлять, коли їх ловлять на очевидних дурницях. "П'ята колона" успішно плодиться і якісно розвивається, завдяки еволюційному вибраковуванню силовиками. Вони ж садівники, а не генетики, якщо продовжувати порівняння.

Але різні гілки влади продовжують гарячково собі шити в інформаційному просторі. Відтак, інформаційний хід із Жебрівським - слабкий, з Саакашвілі - сильний. Заяви щодо БРСМ від Наливайченка - сильні, від Авакова щодо танкера з контрабандою - слабкі. І так скрізь, так постійно. Це не стримування і противаги, а лікування кульгавості сліпотою, причому публічне. У всьому інформаційному просторі, який, нагадаю, як повітря - без кордонів.

У одновимірному просторі є тільки один вимір - довжина, і тільки два напрямки - вперед і назад. Це наша теперішня інформаційна політика. У двомірному просторі є ще й ширина. Прийдешня широта поглядів на події, європейська (та хоча б східноєвропейська) система координат - це найближче і цілком імовірне майбутнє, просто при ньому всі нинішні чиновники будуть здані в який-небудь апаратний музей для "плекання", і, можливо, Захід навіть дасть грошей на їх резерваційне утримання.

Щоб співали й танцювали, але не заважали.

У тривимірному просторі додається ще й категорія часу. Це не рачача витрішкуватість у минулі століття, а вміння мислити наперед - категоріями глобальних змін, із розумінням своєї ролі, місця та відповідальності у світовій історії.

Кажуть, що якимось фантастичним нуль-транспортуванням можна пробити простір та час і таки якщо не вийти в інший вимір, то хоча б наблизити майбутнє.

Кажуть, є вихід і в четвертий вимір.

Напевно, в нашому інформаційному випадку туди спочатку слід додати совість.