Лукашенко бореться з примарою білоруського Майдану

Ігор Ілляш (Мінськ) 17 березня, 23:00
123

Читайте також

Білорусь охопили акції протесту проти "податку на дармоїдів", які вселили впевненість у противників влади й породили розмови про можливу революцію. 

Президент Олександр Лукашенко своєю чергою обіцяє Майдану в Білорусі не допустити і поновлює репресії проти інакодумців. 

Нинішній сплеск протестної активності в Білорусі для багатьох виявився повною несподіванкою навіть зважаючи на те, що соціально-економічних (не кажучи вже про політичні) передумов для цього було предостатньо. Середня зарплата по Білорусі на початок 2017 року становила близько 380 дол. — і це при тому, що ще наприкінці 2010-го було досягнуто рівня 500 дол., що тоді рекламувалося як головний доказ ефективності білоруської економічної моделі. У наступні сім років Білорусь пережила кілька хвиль потужної економічної кризи, обвальну інфляцію і девальвацію (відтоді білоруський рубль до євро й долара знецінився в 8,5 разу), зростання безробіття й падіння всіх ключових економічних показників. 

Тим часом усе це не призвело до значних вуличних протестів. З одного боку, влада створила в суспільстві атмосферу страху, жорстоко зачищаючи найменші прояви невдоволення, а з іншого — в останні роки Лукашенко успішно експлуатував фобію білорусів перед повторенням українського сценарію: тобто кровопролиттям на Майдані (в білоруському варіанті — Плошчи) і подальшою війною. У цій ситуації аналітики заговорили про смерть самої ідеї Плошчи в Білорусі. Опозиційні лідери визнавали, що масовий вихід людей на вулицю нині неможливий, а з огляду на російську загрозу навіть небезпечний. Ситуація у Білорусі характеризувалася як аналог брежнєвського застою, що не передбачає будь-яких соціально-економічних і суспільно-політичних змін. 

Однак усього за місяць настрої в суспільстві стали чи не діаметрально протилежними. Мінськ і регіони охопили акції протесту, а опозиційні політики заговорили про радикалізацію політичної ситуації і можливе розміщення в центрі Мінська наметового табору протестувальників. 

Скандальний декрет 

Безпосереднім приводом для нинішніх протестів став Декрет президента №3 ("декрет про дармоїдів"). Декрет видано ще 2 квітня 2015 р., він зобов'язував усіх жителів Білорусі, які протягом 183 і більше днів на рік не були офіційно працевлаштовані, сплачувати податок у розмірі 360 білоруських рублів (близько 190 дол.). Тих, хто не сплатить цього податку, притягнуть до адміністративної відповідальності — їм загрожує штраф або адміністративний арешт. 

Декрет почав діяти з 1 січня 2016-го, а до кінця минулого року люди почали масово отримувати "листи щастя" — тобто листи з податкової інспекції з вимогою сплатити "податок на дармоїдів" до 20 лютого 2017 р. Усього було надіслано близько півмільйона таких повідомлень, однак на практиці сплатила податок тільки десята частина з них. 

"Білоруська весна"

Влада розуміла, що невдоволення декретом дуже високе, але навряд чи розраховувала, що дійде до повсюдних протестних виступів. 

Спочатку 17 лютого в центрі Мінська відбувся "Марш розгніваних білорусів", організований колишнім кандидатом у президенти екс-політв'язнем Миколою Статкевичем. У демонстрації брали участь від трьох до п'яти тисяч людей. Це стало найбільшою акцією протесту в Мінську з 2010 р.

Далі протестні акції охопили регіони. Щотижня в Гомелі, Вітебську, Гродно, Бресті, Могильові, Бобруйську, Барановичах, Молодечно й інших містах на "марші недармоїдів" виходили від кількох сотень до півтори тисячі людей. 

Скромна, на перший погляд, кількість протестувальників не має нікого бентежити — для невеликих обласних і районних центрів це неабияка цифра. До того ж традиційно аморфна у політичному сенсі білоруська провінція виступів такого масштабу раніше просто ніколи не знала. 

Соціально-економічний протест проти "податку на дармоїдів" миттєво злився з політичним протестом проти президента Олександра Лукашенка. Пересічні протестувальники, значну частину яких особисто декрет №3 не торкнувся, почали вимагати на мітингах відставки президента. Причому відмітною рисою регіональних акцій стало те, що вони найчастіше не мали конкретних організаторів — заклики виходити протестувати поширювалися анонімно через інтернет. 

Ці протести надихнули опозицію й громадянське суспільство. Микола Статкевич, один з лідерів білоруської опозиції, пообіцяв вивести 25 березня на вулиці Мінська десятки тисяч протестувальників, а також не виключив, що люди не захочуть розходитися й поставлять у центрі білоруської столиці наметовий табір, вимагаючи не тільки скасувати декрет, а й провести вільні вибори. Обурення декретом №3 почало відходити на другий план, поступаючись місцем політичним вимогам. 

Влада явно не очікувала такого розвитку подій і попервах акціям протесту не протидіяла. Ще 2015 року, взявши курс на примирення з Заходом, Олександр Лукашенко почав проводити політику так званої лібералізації: всіх політв'язнів помилували, акцій протесту більше не розганяли, їх учасників не саджали на "добу", а тільки штрафували, і то далеко не всіх. Відлига принесла свої плоди: було скасовано практично всі санкції проти білоруської держави (за винятком санкцій проти чотирьох високопоставлених білоруських чиновників, підозрюваних у причетності до викрадень і вбивств лідерів опозиції). Тепер же масштаби народних протестів почали вступати в протиріччя з політичною лінією центральної влади на лібералізацію, що спонукало Олександра Лукашенка до якогось рішення. І після нетривалої паузи президент це рішення ухвалив. 

Лукашенко переходить у наступ

Влада почала артпідготовку ввечері 6 березня. Цього дня головний державний телеканал "Білорусь-1" показав так зване журналістське розслідування "Дзвінок другу", основний посил якого можна звести до простої формули: якщо білоруси не перестануть виходити на акції протесту, то все закінчиться великою кров'ю, як в Україні. У фільмі, який усі політологи оцінили як найпримітивнішу пропаганду, кадри мирних білоруських протестів перемішуються з кадрами розстрілу протестувальників на Майдані та бойових дій у Донбасі. Білоруська влада й раніше грала на страху білорусів перед кровопролиттям, однак ці маніпуляції мали безособовий характер — хто став головним винуватцем подій на Майдані і в Донбасі, зазвичай не уточнювалося. Тепер же в ефірі білоруського телебачення зазвучали цілком конкретні страшилки про бандерівців, які нібито спалювали білоруську Хатинь, українських націоналістів, які розстрілювали в спину героїв "Небесної сотні", і білорусів з українських добровольчих батальйонів, нібито готових повернутися в Білорусь і занурити країну в кривавий хаос. 

Ще через кілька днів слово взяв сам Олександр Лукашенко. З одного боку, він визнав, що невдоволення декретом справді є, але списав це не на вади самого документа, а на перегини на місцях — недопрацювання податківців і місцевої влади. Переклавши відповідальність за нинішню ситуацію на несумлінних чиновників, Лукашенко наклав річний мораторій на стягнення "податку на дармоїдів". 

Одночасно з цією тактичною поступкою президент заявив, що "Майдану в Білорусі не буде", а нинішні незадоволені "податком на дармоїдів" можуть стати "гарматним м'ясом" для "майданутих".

"300–400 людей на чолі з нашими відморозками, які в Київ їздили, — вони провокуватимуть. Вони знайдуть 10–20 професіоналів, які в Києві відкрили стрілянину. А коли проллється кров, тоді вже біда. Тому працювати треба на запобігання… Нам треба, як родзинки з булки, повиколупувати провокаторів. І відповідати вони повинні за всією суворістю закону", — заявив Лукашенко 9 березня.

Силовики відреагували миттєво: майже відразу в Мінську й регіонах почалися затримання опозиційних активістів, арешти й обшуки. Уперше з 2015 р. активістів почали не штрафувати, а відправляти на "добу", а журналістів масово затримувати на акціях протесту.

Регіони втихомиренню не піддаються 

"Марші недармоїдів", що ввідбулися в наступні дні в багатьох містах Білорусі, показали, що принаймні негайного ефекту від рішень Лукашенка не було. Мораторій на стягнення "податку на дармоїдів" не задовольнив протестувальників (люди вимагають повного скасування декрету й відставки Лукашенка), а репресії проти опозиційних активістів нікого не злякали. 

Увечері 10 березня, після "маршу недармоїдів" у Молодечно, затримали й заарештували на 15 діб опозиційних лідерів Анатолія Лебедька, Юрія Губаревича та Віталія Римашевського. Але вже наступного дня в Пінську (без опозиційних політиків і активістів) вийшли протестувати близько 500 осіб, яких влада розганяти не наважилася. 12 березня такі самі за чисельністю акції відбулися в Бобруйську, Орші й Рогачові. Влада відповіла посиленням точкових репресій проти активістів і представників ЗМІ: було затримано близько 70 людей по всій Білорусі, причому влада почала цілеспрямовано переслідувати журналістів, які висвітлюють протестні акції (їх притягають до адміністративної відповідальності). Із закликом звільнити затриманих відразу ж виступили представники Євросоюзу й міжнародні правозахисні організації. 

Нині білоруська влада розраховує розв'язати всі проблеми, просто ізолювавши потенційних лідерів протестного руху і позбавивши ЗМІ можливості висвітлювати події. Чи буде достатньо цього, щоб придушити громадське невдоволення, передбачити важко. Наразі ж білоруси готуються до нових акцій протесту по всій країні, кульмінацією яких має стати масова демонстрація в центрі Мінська, намічена на 25 березня.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.67
EUR 28.94