Московський супермісяць. Росія без міністра економіки

Олексій Їжак 18 листопада, 23:00
путин

Читайте також

14 листопада мав місце супермісяць, що спостерігається приблизно раз на 70 років і оживляє, як вважається, усе містичне. 

У ніч на 15 листопада в Москві, уперше після арешту Лаврентія Берії в 1953 р., було затримано чинного міністра. Олексія Улюкаєва рішенням суду помістили під домашній арешт, після чого Владімір Путін зняв його з посади міністра економічного розвитку через "втрату довіри". Версій і припущень багато, але навіть найправдоподібніші з них розмиваються в "місячній" невизначеності російської політики. Найближчого року спостерігати за тим, що відбуватиметься в Росії, буде принаймні не нудно. Будемо сподіватися, що для її сусідів усе обійдеться без нової крові. 

У російській владі тепер уже колишній міністр економіки Улюкаєв, колись права рука Єгора Гайдара, разом із міністром фінансів Антоном Сілуановим, головою "Сбербанка" Германом Грефом, головою "Роснано" Анатолієм Чубайсом, заступником голови економічної ради при президентові Олексієм Кудріним, віце-прем'єром Аркадієм Дворковичем, головою Центрального банку Ельвірою Набіулліною, прем'єром Дмитром Медведєвим належав до групи т.зв. системних лібералів, або сислібів. Це не партія і не фракція — просто сукупність осіб при владі, відданих ідеям ринкової економіки. Але, наприклад, у Медведєва з Кудріним стосунки вкрай напружені. 

На політичні погляди слово "ліберал" не поширюється. Сисліби так само вороже ставляться до зближення України з ЄС, як російські "яструби" всіх мастей — до зближення України з НАТО. Улюкаєв був тією людиною, яка вела у 2014—2015 рр. тристоронні переговори Росії з ЄС і Україною в надії кардинально переписати або скасувати україно-єесівську Угоду про асоціацію. 

У Росії досить поширена думка, що сисліби — агенти Заходу. Це курйоз. Сисліби так само зацікавлені у благополуччі путінської Росії, як і всі інші групи впливу в рамках "кримського консенсусу". Улюкаєв — не бідна людина. Офіційна посада міністра і пост голови наглядової ради "Внешторгбанка" приносили йому чималі доходи. Офіційно у 2015 р. він задекларував власність у Росії (а іншою йому за статусом володіти заборонялося) приблизно на 59 млн дол. і ще 15 млн — у дружини. Відомий російський опозиціонер і борець з корупцією Олексій Навальний, який сам перебуває під домашнім арештом, журився з приводу арешту Улюкаєва, бо не встиг вчасно опублікувати свіжу порцію компромату. А вона цікава: у 2011 р., коли Улюкаєв працював заступником голови Центрального банку, на його батька на Кіпрі було зареєстровано офшор. Зрозуміло, що офшор приховував закордонні активи, які не можна було мати міністрові, але які цілком припустимі для його батька (якому вже за вісімдесят). 

Улюкаєва звинуватили у вимаганні хабара в 2 млн дол. у "Роснефти", якою керує Ігор Сєчин, дуже впливовий і близький до Владіміра Путіна. Сума хабара навряд чи може здивувати. На початку вересня в московській квартирі полковника МВС Дмитра Захарченка було вилучено 120 млн дол. і 2 млн євро. Зрозуміло, що не всі ці гроші його, але, з іншого боку, де полковник поліції, і де міністр федерального уряду? "Відмитого кешу" в Росії більш ніж достатньо. 

Ще цікавіші обставини арешту. Вони важко піддаються раціональному поясненню. Уже рік російська влада обговорює продаж державних активів для наповнення бюджету, щоб максимально відтягнути момент запуску друкарського верстата. Цього року потрібно було продати нафтову компанію "Башнефть", кілька років тому відібрану в російського бізнесмена Володимира Євтушенкова, який потрапив у немилість, і частину державного пакета "Роснефти". Владімір Путін вимагав знайти приватних інвесторів, його підтримували сисліби. Але в Сєчина був альтернативний план — "Роснефть" купує в уряду "Башнефть", а потім викуповує частину державного пакета власних акцій. 

Для бюджету було однаково, хто заплатить, але схема видавалася мутною. У "Роснефти" великі борги, які виникли ще з часу поглинання "Юкоса". Нагадаємо: російська держава з економічної ініціативи Сєчина та політичної волі Путіна забрала "Юкос" у Михайла Ходорковського та інших акціонерів і продала його держкорпорації "Роснефть". Для цього "Роснефть" узяла багатомільярдний кредит у Китаю і дотепер його погашає і погашатиме ще багато років поставками нафти, що дешевшає. Пізніше була спроба повторити те саме з "Лукойлом", але не вийшло. Перекредитуватися "Роснефть" не може через санкції. Отже, джерело грошей на купівлю "Башнефти" і власних акцій — внутрішні запозичення, що загрожують рано чи пізно розігнати інфляцію. 

Восени ц.р. перебирати варіанти стало вже неможливо. У бюджеті виникла додаткова діра через надмірні витрати оборонної промисловості. Гроші потрібні були терміново. Китай, на який покладали великі надії, купувати російські активи без одержання права управління відмовився. Сєчин переміг, Путін дозволив, сисліби погодилися (куди б вони ділися?). У жовтні "Роснефть" купила половину акцій "Башнефти" приблизно за 5 млрд дол., заявила про готовність купити другу половину компанії у влади Башкортостану та пакет власних акцій, які перебувають у федеральній власності, ще приблизно на 10 млрд дол. Путін на публіку "подивувався" рішенню, як він сказав, Дмитра Анатолійовича. Але цілком очевидно, що проти його волі купівля була б неможлива. 

Тепер, після закриття угоди, Слідчий комітет і ФСБ нібито взяли Улюкаєва на місці злочину при одержанні від "Роснефти" хабара за підтримку рішення уряду дозволити їй купити "Башнефть". Справді, сисліби були проти, але голос Улюкаєва в загальному хорі звучав далеко не найгучніше. Незрозуміло, навіщо "Роснефти" було давати хабар не найвпливовішому члену уряду, коли держкорпорація могла і вирішила питання на рівні президента. 

Як тепер офіційно заявляють, Улюкаєв був у "розробці" ФСБ уже рік, кілька місяців його телефони прослуховувалися, Путін був від початку в курсі. Офіційно не говориться, але загальновідомо, що справу вели кадри й підрозділи ФСБ, які перебувають під впливом керівника "Роснефти", — т.зв. спецназу Сєчина. Далі йдуть плітки і версії. Медведєв навіть після розмови з Путіним не приховував здивування, не кажучи вже про інших сислібів. Найбільш прозірливі інсайдери натякали на багато які кадрові рішення, та тільки не на це. Загальне пояснення — боротьба груп впливу в умовах скорочення ресурсної бази — коректне, але не практичне. Хто з ким бореться, за що, і які наслідки для внутрішньої та зовнішньої політики Росії? 

Путін до останнього часу довіряв сислібам як людям, спроможним ефективно управляти економікою. Олексій Кудрін готував економічну програму для нового терміну Путіна на посту президента. Пропозиції щодо посилення державного регулювання, які надходили від президентського радника Сергія Глазьєва та пов'язаного з ним Столипінського клубу, серйозно в розрахунок не бралися. Економічні "яструби" використовувалися, швидше, як "пугало", що відтіняє розумність мейнстриму. 

Однак економічна ситуація в Росії, схоже, погіршується швидше, ніж це подається офіційно. На одній з нещодавніх нарад Ради безпеки, яка збирається щотижня для вирішення питань високої державної політики, обговорювалося, ні багато ні мало, питання разових пенсійних компенсацій. Голос тих, що закликають до державного регулювання, протекціонізму та мобілізаційних заходів, почав лунати гучніше, голос сислібів — тихіше. Навряд чи нову економічну політику визначатиме Глазьєв. Але є достатньо впливових людей, економічні погляди яких зосередилися десь між сислібами та Столипінським клубом. Ігор Сєчин і керівник іншої системотвірної держкорпорації — "Ростех" — Сергій Чемезов, який має з ним конфлікт, у їх числі. 

Змінилися й зовнішньополітичні тренди. Сисліби перестали мати колишнє значення для відновлення відносин із Заходом. Для Дональда Трампа не настільки важливо, чи продовжить Владімір Путін спиратися на них, як це було б важливо для Гілларі Клінтон. Якщо влада в Німеччині і Франції на найближчих виборах зміститься у бік популізму й автаркії, фактор сислібів втратить значення і для відносин Росії з ЄС. Поки США вирішуватимуть, як далі вибудовувати політику своєї присутності в Європі та інших регіонах світу, а це протриває мінімум до саміту НАТО влітку наступного року, Росія отримує час для внутрішньої перебудови влади, щоб зробити її стійкішою до нових викликів. 

Путін дозволив Сєчину завдати удару. Зрештою, Улюкаєв — потенційний "дезертир" (йому виповнилося 60, і він написав заяву про відставку). Це не кінець історії. Будуть й інші удари з різних боків. Доля Улюкаєва, який колись написав пророчий вірш про "дрібного чина", котрий постраждав від чергового "фортеля" своєї батьківщини, уже не так важлива. Як не важлива доля інших, менш гучних, арештантів останніх двох років. Вони зійшли з потяга російської політики, і ще може виявитися, якщо ситуація погіршуватиметься і надалі, що вони не ті, хто програв найбільше. Путін же може демонструвати боротьбу з корупцією, щоб вселяти оптимізм населенню, яке біднішає, і дисциплінувати еліти. 

На зустрічі з керівництвом Міністерства економічного розвитку, яке залишилося без очільника, перший віце-прем'єр Ігор Шувалов пообіцяв швидко призначити нового міністра і поставив завдання "докласти максимальних зусиль, щоб показати позитивні результати роботи до травня 2018 р.". Це прив'язка до президентських виборів, якщо вони пройдуть у призначений термін. Зайве перераховувати всі чутки, інсайди та індикатори того, що вибори можуть відбутися раніше. Їх багато. Хай там як, але Росія поринає в новий цикл внутрішнього конструювання влади. Це не обов'язково обмежить її зовнішню агресивність. Але тепер войовничість проявлятиметься не від надміру сил, а задля їх внутрішнього перерозподілу. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56