Нам би ніч простояти

Олександр Щерба 28 грудня 2016, 23:03
часы

Читайте також

У 2016 р. світ продовжував повільно, але впевнено валитися з ніг на голову. Або (якщо ви ностальгуєте за 80-ми) — навпаки: з голови на ноги.

Ми наблизилися до межі, після якої те, що було незаперечним і важливим, може стати смішним і наївним. Наприклад, мрія про Єдину Європу. Або розуміння, що демократії мусять триматися разом перед обличчям диктатур. Або що XXI ст. принципово відрізнятиметься від XX. Виявилося, що не факт. Пункт перший людського пізнання світу не змінився від часів Сократа: я знаю, що нічого не знаю. І щоразу, коли навколишня реальність нас захоплює або жахає, — дивися пункт перший. 

Специфіка моменту

Так само, як ніхто не спрогнозував 1989 р., — ніхто не спрогнозував і 2016-го. Крім тих, хто мріяв, щоб свобода зникла, а правда не плуталася більше під ногами. Ну що ж, досі їхні мрії збуваються. Не те щоб "Путін розвалив Захід". Просто так збіглося. Давно помічено: історія схожа на зебру. На жаль, зважаючи на анатомічні особливості зебри, ця обставина лише до певного моменту дає підстави для оптимізму. Зараз ось настала чорна смуга. Ліберальну глобалізацію оголосили почилою в бозі й здали в утиль (поспішили чи ні — покаже час). Ліберальний світопорядок, побудований на розумінні, що свобода — це добре, а несвобода — зле, — захитався. Світовий демократичний проект закрився чи то на ремонт, чи то на переоблік. Швидше — на переоблік, бо стукіт цифр став для західних демократій привабливішим, ніж мелодія ідей. 

Ідеї, які були драйвом останніх десятиліть, раптом втратили свою закличність. Не те щоб Захід їх відкинув, ні. Просто демократія і свобода перестали бути знаменом. Вони стали атрибутом "істеблішменту", тоді як у західному виборці прокинулися первісна стадність і майже фрейдистське прагнення до рішень, пристосованих до твіттер-формату. І далеко не факт, що це скоро мине. 

Роль особи в цивільному

Виявилося, що не тільки західна демократія та ринкова економіка можуть відкрити шлях зростанню добробуту, а й нові форми східного авторитаризму. Наприклад, необмежена в часі та повноваженнях влада приємної в усіх відношеннях людини в цивільному. Оскільки ж ця людина приємна в усіх відношеннях, то можна навіть і потерпіти, коли добробут не зростає. Демократія — це клопітно, важко, брудно й не завжди ефективно. А людина в цивільному — завжди охайна, рішуча, своєчасна і приємна. Причому не тільки співвітчизникам, а й лівакам, націоналістам, неофашистам і просто "борцям із імперіалізмом" в усьому світі.

Сьогодні вже можна сказати: Росія запозичила народжену на Заході ідеологію антиглобалізму, накачала її фінансами, причесала, напудрила, привела в кожен західний будинок і вивела в топи світової політики. Звісно, антиглобалізм — це не марксизм. Він порожній, як барабан. Це ідеологія заперечення існуючої ідеології. Це план, достойний Клима Чугункіна: взяти й відкрутити світові годинники на 30 років назад. Однак слід визнати: чи не про це мріяла персона в цивільному, коли качиною ходою входила в Кремлівський палац 16 років тому?

Геополітика госпрозрахунку

У Заходу проблеми, більшість яких — доморощеного ґатунку. Тому трохи потішно дивитися, як голосить із приводу приходу до влади Трампа той-таки Майкл Мур — американський режисер, який сам же й переконав світ, що це Америка зруйнувала свої вежі-близнюки. І по-справжньому страшно дивитися, як путінська заповідь "мочити в сортирі" переможно простує світом — на тих-таки Філіппінах. Рука свербить переписати "Кінець історії" — авторитаризм на марші, демократія відступає. І доводиться нагадувати собі: історія не закінчується ніколи. Як і добро. Як і зло. Як і демократія. Як і деспотія. Опівночі на годинниках обов'язково з'являться нулі — але потім час обов'язково піде далі. Нам би ніч простояти. 

Пам'ятаєте, як європейський проект здавався нам путівкою у щасливий побут? Ну що ж, у декого ця мрія збулася: в Європі й Америці підросло покоління, якому в матеріальному плані було дано більше, ніж будь-кому в історії людства. На жаль, саме це покоління сьогодні близьке до того, щоб стати загубленим. Біржі праці переповнені молодими, а половина тридцятилітніх живе разом із батьками. У тій-таки Італії понад 60% молодих на запитання "Чи готові ви на випадок чого воювати за свою країну?" відповіли рішучим "Ні!". Ось така вона — нова європейська реальність. Інколи здається, що Європа й Америка побудували свій комунізм, — і він їм не смакує.

Дипломатія Понтія Пілата

Європейський Союз не знає, що буде завтра. Трансатлантичне партнерство функціонує в нових, м'яко кажучи, розмитих рамках. НАТО — це ж насамперед упевненість Європи й Америки одна в одній, готовність, коли треба, "разом у розвідку піти". Чи варто говорити, що на сьогодні ні такої впевненості, ні, тим більше, готовності немає. Німецький "Шпігель" пише про закулісні дебати в Європі стосовно того, хто й що може замінити американську ядерну парасольку. Тим часом Америка, схоже, всерйоз розглядає можливість переходу світової геополітики на такий собі госпрозрахунок. Геополітика госпрозрахунку — скуштуйте це словосполучення на смак, постарайтеся до нього звикнути!

До речі, не треба звалювати все на новообраного президента. З футбольного поля світової політики свою команду забрав не він, а його попередник. І яка різниця, з яких мотивів (комерційних чи духовних) Америка дозволила Асаду вбити сотні тисяч, а Путіну — впритул наблизитися до того, щоб стати господарем становища на Близькому Сході. "Президент миру і стабільності" став президентом самоусунення й самообману. Він навіть не зрозумів, що тисячі загиблих українців і сотні тисяч загиблих сирійців — на совісті тих, хто порадив йому "шукати дипломатичні шляхи врегулювання". Якщо те, що сталося за останні кілька років навколо Сирії, — дипломатія, то засновником цієї дипломатичної школи можна сміливо вважати Понтія Пілата. 

Дуже важливо, щоб ми зрозуміли й усвідомили цю обставину: дві міжнародні структури, з якими ми пов'язуємо своє майбутнє, — самі не впевнені у своєму майбутньому. Наш заокеанський партнер розколотий, — і розкол цей не на день і не на два. Доки він скінчиться — багато розумних міркувань будуть відкинуті, оскільки вони авторства "істеблішменту", і багато дурощів знайдуть мільйони слухачів, оскільки вони досить прості. Ще раз повторюю: на годинниках — нулі. 

ЄС майбутнього:
місто на пагорбі
чи європейський ЖЕК?

З іншого боку, безумовно, має рацію мудрий старець Вольфганг Шойбле: проект європейської єдності настільки проник у кров європейців, що навіть якщо станеться найгірше і ЄС розпадеться, — європейці тут-таки почнуть створювати новий європейський проект. Просто те, що починалося як європейське "місто на високому пагорбі", так чи інакше поступово трансформується в європейський ЖЕК, зайнятий облаштуванням побуту, а не побудовою майбутнього. Ну що ж, це не зовсім те, про що мріялося 25 років тому, але по-людськи все зрозуміло. Не всі мрії збуваються. 

І, до речі, скільки б ми не злилися на нинішніх можновладців у Європі, — ми ще будемо за ними скучати. Бо покоління, яке йде їм на зміну, — ще "прагматичніше". Вони дивляться на світ як на бізнес-середовище, а на окремі країни — як на бізнес-проекти. Ось цей проект працює, а ось цей — не дуже; тут можна заробляти гроші, а тут щось малим шрифтом, нерозбірливо про свободу й демократію, і залите кров'ю, — тож тут поки що грошей не заробиш. 

Європа й Америка охолодилися. Росія й Азія нагрілися. З курсу фізики за восьмий клас ми добре пам'ятаємо, чим це загрожує: світ може знову тріснути. Не виключав би, що нові лінії поділу вже подумки прокреслені. Залишилося тільки з одним питанням визначитися — з Україною. 

Коли світ тріскатиме, сила буде не з тими, хто холодний, а з тими, хто гарячий, у кого є хоч якась, нехай простенька, але все-таки ідея. Ось російська, наприклад, — простішої не буває: "Ми найкращі, — і ми вам усім покажемо!" Чи ісламістська: "Аллах великий, — і ми вам усім покажемо!" Я знаю, яка ідея була і все ще є сьогодні в Європи, Америки. Але яка буде завтра — не знаю. Особливо якщо Україна і Сирія перетворяться на прецедент. Поки що зрозуміло одне: ні ЄС, ні Америка нічого нікому "показувати" не хочуть.

Священний Грааль.
Майже новий 

Україна зі своїм традиційно кепським історичним таймінгом усе-таки застрягла між цими двома світами (Заходом і Сходом) — і не має інших опцій, окрім як стояти на своєму. Бо коли тій-таки Європі пропонується здати в оренду душу в обмін на обіцяний добробут тіла (більше Путіну поки що не потрібно), то від України Путіну потрібні і душа, і тіло. Як людина, котра цілком щиро вірить, що "ми один народ", він резонно здогадується: українська революція — це почасти й революція російська. І, не задушивши її, він не відчуватиме, що "всім показав". Справа його життя буде незавершена. 

Отож Україні треба бути готовою до самотнього існування під потужним пресом. Борючись за свою свободу, ми опиняємося в ролі хранителів несподівано нікому не цікавого (але однак священного) Граалю. І наш єдиний шанс — не продаючи душу, ввійти в цей новий цинічний світ. Не випускаючи Грааль із рук, перетворитися на функціональний бізнес-проект. Зробити так, щоб гейтси і тіллерсони світу цього відчули в нас запах грошей. 

Навести в країні (вибачте за банальність!) порядок. Дати по руках бюрократам. Приборкати корупцію. Ну якщо вже не приборкати — то бодай зробити її стабільною (у світі є прецеденти, коли корумповані країни на певний час ставали успішними, після чого, правда, їм усе одно доводилося вибирати: корупція чи успіх). І нагадати нашим хранителям закону, що найпатріотичніший закон — це свята недоторканність кожного вкладеного в Україну долара чи євро. 

Скорботна бездушність 

Веселі часи настали: шлях до серця йде через гаманець. І, поки Путін фізично не атакував когось на Заході, — інші аргументи не сприйматимуться. Утім, навіть якщо атакує — протверезіння Заходу під великим сумнівом. Його налаштування нагадує назву старого сокуровського фільму — "Скорботна бездушність". "Так, у Європі перекроюють кордони... Так, українці розплачуються за те, що повірили Європі... Так, сотні тисяч невинних цивільних приносяться в жертву Асаду, — а що робити, не воювати ж?.. Санкції — шлях у нікуди... Треба дати шанс дипломатії... Треба дати можливість Путіну врятувати обличчя..."

Недавні австрійські вибори дали хоча й маленьку, але надію, що Європа не розміняє свою душу на нафтові долари. Але Австрія — невелика країна. Доля Європи вирішується не тут. Доля Європи — принаймні почасти — вирішується в Україні. Бо в Україні дається відповідь, чи має сучасна людина право на свободу. Першу відповідь ми вже почули в Сирії. В Україні буде друга, і остаточна. Сподіваюся, інша. 

Збіги — така сама частина нашої реальності, як і логіка історії. Але та обставина, що історики ведуть відлік сучасної кризи демократії з 2006 р., тобто з того моменту, коли остаточно здувся пафос Помаранчевої революції, — не збіг. На якогось не того метелика наступили ми тоді. Щось важливе розладналося у світовому балансі добра і зла, свободи й несвободи, коли людське прагнення до високого було розміняне на ниці політичні чвари. Зараз український народ взяв в історії другий шанс. Він важчий і кривавіший. Наша свобода не потрібна ні Заходу, що дуже хотів би зайнятися собою, ні Росії, що дуже хотіла б нас поглинути. 

Треба розуміти одну річ. Доки не грянула Революція Гідності, курс історії був досить очевидний. З одного боку — красиво округлявся Європейський Союз, з іншого — округлялася умовна зона впливу Москви. Наступним етапом було б вибудовування гармонійного співробітництва між цими двома колами. Але сталося те, що сталося. Імперська неспроможність Росії поважати Україну, європейські ілюзії стосовно Росії і (найголовніший чинник!) небажання молодих українців піддатися на путінські обіцянки сплутали всі карти. Ми не потрапили в одне коло, відмовилися потрапити в друге — і завадили їхній майбутній гармонії. Звідси лють Москви і нарочите "недорозуміння" Заходу. 

Контури майбутнього

Важлива свобода чи не важлива? Є правда, чи її немає? Чим були останні 25 років — міражем чи моментом істини? Дивлячись на Захід і на Росію, даєш одну відповідь. Дивлячись на Україну — іншу. Один народ стоїть до кінця на останній межі муки, тоді як інші відрікаються, не дійшовши й до першої. Імовірно, щось таке особливе є в цьому народі. 

Звісно, оскільки навіть зараз, через майже три роки після окупації Криму та початку дуже підлої російської гібридної війни в Донбасі, більше половини нашого населення бачать Росію братньою країною, логічно починати пошуки контурів майбутнього компромісу, який дозволив би припинити кровопролиття. Однак особисто я не бачу жодних інших контурів, крім тих, які нагадують капітуляцію. Хтось, спеціально навчений і мотивований (не з нашого району), мабуть, уже їх шукає. Як мовиться, Бог у поміч. Питання лише в тому, чи усвідомила Москва всю безодню свого нерозуміння України — чи все ще думає, що ми такі ж, як вони, тільки дурніші. 

На мою думку, поки що такого усвідомлення немає. А тому Україні потрібно діяти так, як діяло би місто перед облогою. Зібратися разом і чесно сказати самим собі: у нас багато друзів, але немає нікого, хто став би між нами та ворогом. Підмоги не буде. І якщо ворог вирішить, паче сподівань, перетворити Київ на Алеппо, то ніхто й ніщо його не зупинить. І якщо ми вирішили усе ж таки стояти до кінця, то мусимо також вирішити й інше: що в обложеному місті не може бути місця розбрату і крадійству, міжетнічній метушні, націоналістичній злобі, егоїзму, ниттю та зловтісі. 

До речі, щодо ниття. А Україна все ж таки змінюється! Містер Гайд потихеньку перетворюється на доктора Джекіла. І хоча нам, природно, здається, що надто вже "потихеньку", будьмо справедливі: ознаки змін очевидні. Інші правителі, інші посли, інші ідеї, інші правила політичного життя. Десь менше, десь більше, але це явно не 2006 р., коли велика революція пішла у вихлопну трубу.

Колосальним бажанням мас і колосальними жертвами одиниць Україна просунулася вперед. Вона за крок від того, щоби стати простором зростання для європейської економіки. Вона за крок від справжнього підйому. Потрібно — тільки — трохи більше всього хорошого і трохи менше всього поганого. Трохи більше миру, трохи більше справедливості, трохи більше компетентності, трохи більше оптимізму. Трохи більше впевненості в собі. Трохи менше крадійства. Трохи менше цинізму. Трохи менше цієї нашої одвічно української традиції з найменшого приводу хапати одне одного за горло. 

Це все залежить від нас. Це все нам під силу. Так, світ зовні повертається в маразм брежнєвських часів. Так, Росія, як і раніше, одержима своєю величчю і готова приносити їй усе нові жертви. Так, наші солдати платять за це страшну ціну. Але що це означає для нас — усіх решти? А те, що солдати платять ціну за наші гріхи й нашу слабкість. І що потрібно наводити лад у своїх домівці, душі, роботі, словах і думках. І якщо ми всі зробимо над собою це зусилля, якщо наш дім стане чистішим, справедливішим, кращим, — то ми невдовзі помітимо, як нашої сили прибуде. А якщо нашої сили прибуде, то ми вистоїмо, хоч би що відбувалося зовні.

Стаття є викладом особистих поглядів автора.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
91 коментар
  • Republic 2 января, 18:18
    aetes Сегодня, 11:57 «Що ж нам тут ще робити, як не сперечатись? В суперечках народжується істина. На жаль, тільки в ідеалі. На практиці ж суперечки практично завжди закінчуються сварками, роздратуванням і гнівом, в тому числі між своїми. До цих пір жодного разу не пригадую, щоб суперечка закінчилась словами "ви праві", це унікальний випадок.»
    «Якби народ вимагав: "Досить кредитів! І так вже по вуха в боргах!", то може й перестали б залазити все глибше в борг, але народ щось незрозуміле говорить: кому соромно і чим кому гордитись» - і хто ж сьогодні вкладатиме власні кошти, як інвестиції, в економіку України? Кредити – неефективні (25 років накопичувалися докази державно-олігархічного розкрадання); інвестиції – ризиковані (25 років демонструвалися приклади державно-олігархічного рейдерства); юриспруденція - продажна. Якби народ вимагав: «Досить брехні! І так вже по вуха в ЛАЙНІ!», то може державно-олігархічні мерзотники й перестали б ліпити із громадян-вибрців України ПОЛІТИЧНИХ КРІПАКІВ? Щоб народ говорив цілком зрозуміле (адекватне), належить роз’яснити йому, чому ж за 25 років «незалежності» України, громадяни-виборці так й не позбулися «якостей від кріпаків», закладених в їхню спадкову пам’ять Російською Імперією + СРСР. Належить збурити у «приспаних» громадян - СОРОМ!
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 1 января, 11:24 spragly: "Ви розумієте що вам, і вашим дітям, і внукам, ніколи не вдасться стати капіталістами, і так 99% українців?" 1) Перестаньте мені повторювати, що я не розумію. 2) Звідки Ви взяли, що всі повинні стати капіталістами? 99% дійсно завжди залишаться найманими робітниками і дрібними підприємцями, їм не треба всім ставати капіталістами. Достатньо, якщо будуть більші зарплати й доходи. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 1 января, 11:10
    spragly Вчера, 22:03 «Те що в Україні називається іноземними інвестиціями ними не є: це або рефінансування під грабіжницький відсоток або реімпорт українських грошей з оффшорів. За іноземні інвестиції бореться third world. Ті хто з нього вириваються ( як зрештою і Китай ), нарощують свій внутрішній ринок ( себто купівельну спроможність та податкову міць платників індівідуальних та бізнесових податків ) за рахунок внутрішніх інвесторів. Якщо ви цього не розумієте, то я не хочу вам і пояснювати... Авіаносці, космічні човни, хайвеї та хмарочоси в Китаю теж іноземці побудували? Ага, з Гонг-Конгу...»
    "За іноземні інвестиції бореться third world. Ті хто з нього вириваються... нарощують свій внутрішній ринок за рахунок внутрішніх інвесторів. Якщо ви цього не розумієте..." Я Вас чудово зрозумів. Але ми і є third world. Нам треба з нього вирватись. Необхідних для цього коштів нема ні у населення, ні навіть у олігархів. Їх сукупні півтора десятка млрд. дол. по світовим міркам -- мізерна сума, й для виходу країни з thrid wordl ніяк недостатня. Тим більше, що в нашій ситуації потрібні підвищені витрати на оборону. Якщо ми швидко не вирвемось з third world, нас знищать. Це ви, мабуть, не розумієте, що російське військо в будь-який момент може почати наступ з ордла, і Путін заявить, що він тут ні при чому, це ваші внутрішні проблеми, а європейці й американці обмежаться "глибокою стурбованістю". Іноземні інвестиції, крім іншого, ще й деяка гарантія, що західні партнери не захочуть їх втрачати й не допустять такий сценарій.
    Republic 1 января, 21:17
    «Необхідних для цього коштів нема ні у населення, ні навіть у олігархів. Їх сукупні півтора десятка млрд. дол. по світовим міркам -- мізерна сума, й для виходу країни з thrid wordl ніяк недостатня» - а скільки ж кредитів за 25 останніх років було вже надано Україні й чого ж Україна досягла за ці 25 років, у наслідку? Громадяни Українм сьогодні можуть гордитися ЄДИНИМ: українськими олігархами-злодіями, які входять до рейтингових списків журналу «Forbes» найзаможніших людей світу, та е-деклараціями української «еліти». То вам, громадяни-виборці України, гордісно, чи соромно?
    aetes 1 января, 22:58
    Пане Republic! Ви змінюєте тему. Обговорюється питання, чи потрібні Україні іноземні інвестиції. Кредити й інвестиції -- різні речі. Кредити треба повертати. Інвестиції не треба повертати. Кредити беруть держчиновники, тому їх легко розкрадати, і розкрадено, Ви вірно пишете, вже неміряно. Інвестори ж добре дивляться, щоб їх гроші ніхто не вкрав. Проблема не в тому, чи соромно мені, чи кому іншому, як громадянину, а в тому, що чиновникам більше подобається брати кредити, а не залучати інвестиції. Якби народ вимагав: "Досить кредитів! І так вже по вуха в боргах!", то може й перестали б залазити все глибше в борг, але народ щось незрозуміле говорить: кому соромно і чим кому гордитись. Я домагаюсь, щоб spragly сказав: "Так. Визнаю, ви праві. Україні потрібні іноземні інвестиції." Його вже четверо умовляють визнати це, а він впирається.
    spragly 2 января, 04:35
    Я й не знав що мене четверо умовляють :-) Погоджуюсь. Так. Визнаю, ви праві, aetes. Україні потрібні іноземні інвестиції. Було б з-за чого сперечатись :-)
    aetes 2 января, 11:57
    Що ж нам тут ще робити, як не сперечатись? В суперечках народжується істина. На жаль, тільки в ідеалі. На практиці ж суперечки практично завжди закінчуються сварками, роздратуванням і гнівом, в тому числі між своїми. До цих пір жодного разу не пригадую, щоб суперечка закінчилась словами "ви праві", це унікальний випадок.
    talymon 2 января, 21:36
    Ще, здається, Френсіс Бекон сказав, що суперечка двох розумних людей завжди закінчується з'ясуванням смислу слів. Розумних, підкреслюю. Як ото пан spragly, наприклад.
    aetes 3 января, 17:00
    Який хитрющий Талимоша! Намагається завести тему, хто тут розумний, а хто ні. Щоб замість розмови про інвестиції, говорили про те, хто тут розумніший, а самий розумний Талимоша буде дивитись на це і насолоджуватись. Якби, пане talymon, я не знав, що Ви совок, рашист і агітатор Тимошенко, я подискутував би з Вами на тему смислу слів, але зазвичай з совками я не дискутую, це марна справа.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Эдуард Кравченко 31 декабря, 15:15 В мире сегодня много не совместимого. Технологии, которые дали западному обществу невиданный достаток, стали этот достаток разрушать. Сейчас тестируют авто без водителей. Сколько миллионов человек останется без работы? В Португалии построили завод с оборотом 350 млн. евро. На нем работает - 27!!!! человек. Всего 27 человек! Европа переполнена "лишними людьми". А они не хотят ими быть. И это приводит к социальным потрясениям. Пока мирным. Но европейская элита вынуждена будет думать "о своих". А мы "свои" для них? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 31 декабря, 11:57
    spragly Вчера, 21:08 «Будьте реалістом. Жодні закордонні інвестиції не підніматимуть економіку України з тих причин, про які ви красно пишете (егоїзм та спрага до наживи). Мова йде про внутрішні ресурси, внутрішній ринок і внутрішніх інвесторів. Я не пропоную замінити льовочкіна чи фірташа чи януковича на Кононенка чи Порошенка, щоб вони вказували власнику куди вкладати прибуток. Я пропоную вам в першу чергу стати реалістом, подивитись на розкрадену Батьківщину, і визнати що розкрадають її свої а не віртуальні чужинці. В Україні нема такого внутрішнього ринку ( фінансового в тому числі ), на який заслуговує 42-мільйонна нація, що утримує фронт проти найбільшого агресора в світі, і має принаймі 500-річну історію боротьби за свободу та справедливість. Кажучи це я не вживаю "-ізми", бо вони конвергувалися в нормальних країнах давним давно. Он Ізраїль з кібуцами та глобалізованим заводом Інтел вам приклад.»
    Якщо встановити систему "Всіх впускати, нікого не випускати", то ніхто не прийде, ефект буде протилежний. Закордонні інвестиції потрібні. Це не тільки гроші, а й сучасні заводи. Коген: "Если я говорю 80% валовой прибыли в Украине, так это потому, что так работает успешный мир." Не можна вірити соціалісту Когену. Успішний світ працює не так. Американські ТНК успішно працюють у всьому світі, й до цих пір жодного разу не було чутно, щоб у них були якісь проблеми з перерахунком капіталів через кордони. Коген видумав це, щоб маніпулювати нашою думкою. Недавно на 112-му Тимошенко агітувала за земельний мораторій і казала, що в США 80% земель належить державі, а в Ізраїлі нема приватної власності на землю. Я не полінувався, перевірив, виявилось, що збрехала в обох випадках. Наталка Вітренко теж доктор економічних наук, причому ступінь отримала вже "при капіталізмі". Ви їй теж будете вірити? А щодо егоїзму, то так світ влаштований. Наші буржуї теж прибутку прагнуть, а не добробуту народу.
    aetes 31 декабря, 12:03
    Прагнення прибутку -- рушійна сила економіки. Замінити власників заводів державними чиновниками не вийде. І перевиховати власників, щоб вони прагнули добробуту народу, теж не вийде. Будьте реалістом. Так ринкова економіка влаштована у всьому світі.
    spragly 31 декабря, 19:24
    Ви не розумієте мого месиджа. Піднімати добробут людей мають внутрішні а не закордонні інвестори. Громадяни України. І вкладати зароблений прибуток вони до 80% мають в Україні. Для закордонних інвесторів цей відсоток може бути суттєво нижчим, наприклад якщо вони займалися георозвідкою шельфу, той не вище 20%. Але закордонні інвестори не підніматимуть ваш добробут, їм на нього начхати в XXI ст. так само як і в XIX ст. Подивіться на українські банки, які на 80% в руках нерезидентів. Ви розумієте що вам, і вашим дітям, і внукам, ніколи не вдасться стати капіталістами, і так 99% українців? Вам ніхто не дасть позику. А без неї ви не зможете профінансувати жодного проекта що потребує капіталвкладень. Бо нікому, крім українського уряду (себто українського народу) не потрібний aetes ані як ентузіаст дерегульованого капіталізму, ані як пенсіонер-меланхолік. Про хедж фонди щось чули? Це дерегульовані інвест банки. Входний квиток млн. Поцікавтесь чи ви їм потрібні.
    Роман Гнатенко 31 декабря, 21:13
    Только почему то все успешные страны бьються за то чтобы в их страну пришли иностранные инвестиции. Та самая Россия тратит огромные усилия на привлечение иностранных инвесторов...а один из основных параметров российской экономики это приток/отток иностранного капитала. Я уже не говорю о таких гигантах как Китай, который построил свою экономику на иностранных инвестициях. Интересно это весь мир тупой
    spragly 31 декабря, 22:03
    Те що в Україні називається іноземними інвестиціями ними не є: це або рефінансування під грабіжницький відсоток або реімпорт українських грошей з оффшорів. За іноземні інвестиції бореться third world. Ті хто з нього вириваються ( як зрештою і Китай ), нарощують свій внутрішній ринок ( себто купівельну спроможність та податкову міць платників індівідуальних та бізнесових податків ) за рахунок внутрішніх інвесторів. Якщо ви цього не розумієте, то я не хочу вам і пояснювати... Авіаносці, космічні човни, хайвеї та хмарочоси в Китаю теж іноземці побудували? Ага, з Гонг-Конгу...
    Republic 31 декабря, 22:11
    Що Ви розумієте під - «все успешные страны»? Чому найбільш «переконливими» вбачаються саме Росія та Китай? Останній побудував свою економіку виключно мізками іноземних інвесторів, тоді як розвинені Захдні економіки ефективно функціонують завдяки власним інтелектуальним потенціалам. Творити «нове своє» і копіювати «розробки чиїсь» – це «небо і земля». Тільки слабким та корумпованим економікам потрібні такі «інвестиції», тому-то сучасна Україна «їх» життєво потребую, але хто ж винен у цьому?
    aetes 1 января, 16:44
    Дійсно, про Росію й Китай даремно завели пластинку. Це інша тема. А іноземних інвестицій прагнуть всі країни, включаючи найрозвиненіші -- США, ЄС, Японія. Не прагнуть їх тільки КНДР і Куба.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 31 декабря, 11:41
    SIM1 Вчера, 23:54 «Долги Ахметова Украина не переварит. Хотя если Запад еще денег даст в долг, то повесят и их на население. Утешает то, что отдать их всё равно нереально. Если только землю бесплатно отдать...»
    Не треба переварювати борги Ахметова. Треба оголосити його банкрутом і націоналізувати ДТЕК. Хто позичав Ахметову, втратить гроші, держава йому нічого не винна.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Roman_Pet 31 декабря, 10:19 Україна розтринькала найбільш дорогоцінний ресурс - час. А зараз розтринькує, інший, не менш цінний - людей. Ми розплачуємось за двадцять п'ять років тупцювання на місці. Ні економіки, ні права, ні державного механізму, ні професійної бюрократії. Величезні запаси зброї розпродали по світах. Натомість було створено систему грабунку і розкрадання національного багатства, якою користувались і користуються олігархи та владна верхівка. Отримання доступу до цієї системи є основною метою політичної конкуренції в Україні, а право її юзати платою за лояльність. Механізми цієї злочинної системи передаються з рук в руки. За створення нових способів грабунку платять відсотками. Спроби відтягнути від корита тут же оголошуються політичними переслідуваннями та порушенням конституційних прав. Шапкокрада та його приспішників ніхто не переслідує, а награбоване ними ніхто не конфісковує оскільки ті хто прийшли до влади стали бенефіціарами системи, їм не потрібен прецедент. Їм би ніч простояти. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • SIM1 30 декабря, 23:30 Одним словом - оптимизьм не хуже Минстеця. Бешеные изменения, только осталось навести порядок.))) Правила, оказывается, другие.... Лица другие..... Жуть. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • SIM1 30 декабря, 23:27 "признаки перемен налицо. Другие правители, другие послы, другие идеи, другие правила политической жизни. Где-то меньше, где-то больше, но это явно не 2006 год, когда великая революция ушла в выхлопную трубу."------------- Ага. Только осталось: ------------"Навести в стране (простите за банальность!) порядок. Дать по рукам бюрократам. Обуздать коррупцию. Ну, если уж не обуздать, то хотя бы сделать ее стабильной"------------Автор, как эти вещи у Вас сочетаются? Или огласите список "изменений", о которых Вы пишете. Только без блаблабла. СТАБИЛЬНАЯ коррупция - это хорошо сказано. Терпилы терпят, а воры воруют. Есть такие страны, только насчет успеха автор опять, похоже приврал. Список в студию! И прибавьте: хоть одна из таких стран воевала? А такого соседа имела? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 30 декабря, 18:47 Коген: "...олигарх ДТЭК, превративший валовую прибыль 8 млрд в чистый убыток 22 млрд... А Вы эврику бросаете... Причину ищите, потом появятся рекомендации." Треба розібратись, як рахували, чи враховані борги населення, дотації на газ і т.д. Можливо одні варіанти дають прибуток, інші збиток. Але припустимо дійсно ДТЕК показав збиток. Виникає питання, чому Ахметова не оголошено банкрутом? Як каже Паніковський, ясенпень, домовився з урядом (за певні комісійні). Вихід -- переобрати уряд і президента. Але він точно так же домовиться з наступним урядом. Як свого часу Тимошенко домовилась з Лазаренком, поклавши початок цій славній українській традиції. Як же розірвати це порочне коло? НАБУ чи ГПУ не допоможуть, бо вони підвладні уряду. Єдиний вихід -- посилювати тиск на владу, щоб президент не міг відмахнутись від преси, як від докучливої мухи, але й преса повинна не зациклюватись на квартирі Лещенка чи походеньках Надійки, а піднімати важливі теми.
    aetes 30 декабря, 18:47
    90% виборців не розмуіють, що таке "тиск на владу", думають що мова про громадські організації. Насправді ж, придивіться уважніше, як робиться політика в США чи Європі. Там немає "тишь да гладь да божья благодать", там постійні скандали й інтриги. На владу тиснуть знизу преса, муніципалітети, ображені бізнесмени, профспілки, опозиція в парламенті, академічна спільнота і т.д. і т.п. Тому скандали не минаються безслідно. Особисто я вбачаю вихід тільки в цьому -- у свідомості й активності виборців, у їх правильному розумінні ситуації, і не тільки раз в 5 років на виборах, а постійно.
    SIM1 30 декабря, 23:54
    Долги Ахметова Украина не переварит. Хотя если Запад еще денег даст в долг, то повесят и их на население. Утешает то, что отдать их всё равно нереально. Если только землю бесплатно отдать...
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.91
EUR 28.45