Невідомі герої української історії

За історію своєї незалежності Україна брала участь у різних миротворчих операціях ООН. Наша країна посилала свої війська в Косово, Ліберію, Конго, Придністров'я, Судан, Афганістан, Кот-д'Івуар, Ліван, Сьєрра-Леоне. Українські офіцери та солдати надавали воєнізовану допомогу в підтриманні миру, як і військовослужбовці багатьох інших європейських держав. Але, мабуть, тільки в нашій країні існує спір про те, як забрати статус учасника бойових дій у

генералів, котрі ніколи не воювали в інших країнах, а купили його.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки", у миротворчих операціях можуть брати участь тільки дві категорії громадян: національний контингент і національний персонал (раніше ці категорії називалися миротворчими). До національного контингенту належать військові підрозділи, які оснащені озброєнням та технікою і беруть активну воєнізовану участь у підтриманні миру. До національного персоналу належать військовослужбовці, які виконують технічну роботу.

У 1994 р. Кабінет міністрів видав постанову, згідно з якою тільки Югославія була віднесена до списку сучасних держав, за свою службу на території якої українські миротворці могли отримати статус учасника бойових дій. Югославія виявилася першою миротворчою операцією незалежної України (в 2005 р. список був поповнений Іраком), де наші миротворці за статусом брали участь у бойових діях. До речі, Україна була й залишається єдиною країною серед країн-миротворців у Косово, яка надавала своєму національному контингенту і персоналу статус учасника бойових дій за роботу на території колишньої Югославії. Лише 2007 р., з ініціативи народного депутата Анатолія Гриценка, з постанови Кабміну Югославію було виключено, оскільки на території Косова не велися й не ведуться бойові дії.

Слід звернути увагу на те, що будь-який український турист, випадково чи спеціально опинившись на території Косова й потрапивши під обстріл ворога, ніколи не отримав би статусу учасника бойових дій. Бо його туди ніхто не відправляв. Це був його особистий вибір - з'їздити в Косово, а не вимушений захід держави або службова необхідність. Тому всі списки національного контингенту персоналізовані й голосуються Верховною Радою, а списки національного персоналу затверджуються указом президента. Жоден солдат, жоден співробітник правоохоронних органів не можуть бути офіційно відправлені в іншу країну для участі в миротворчій операції без зазначеної процедури.

Однак ця норма, як з'ясувалося, не стосується VIP-офіцерів внутрішніх справ України. За період 1997-2007 рр. понад 50 начальників органів внутрішніх справ, які ніколи не перебували в Косово як національний контингент чи національний персонал, отримали статус учасників бойових дій. Для порівняння: у період із 2000-го по 2012-й статус учасника бойових дій отримали
385 військовослужбовців МВС.

Серед них опинилися міністри МВС Юрій Кравченко, Юрій Смирнов і Микола Білокінь, заступники міністра Микола Любар, Олександр Міленін, Геннадій Москаль і Олександр Новіков, начальник головного штабу МВС Віктор Зубчук, керівник міністерського апарату Олександр Харламов, начальник Господарчого управління міністерства Володимир Подзігун. А ще - керівник Центру культури і мистецтв МВС, ректор Національного університету внутрішніх справ, начальник Центру громадських зв'язків апарату міністра, заввідділом тижневика "Іменем Закону", заступник начальника ресурсного забезпечення, начальник комунально-експлуатаційного відділу… Та багато інших "бойових" офіцерів.

Схема отримання статусу була дуже проста. Два рази на рік керівництво ООН обов'язково проводить так звані медальні паради. Це урочистий захід, на якому члени місії нагороджуються медаллю ООН "На службі миру". На цих заходах мають бути присутні керівники підрозділів місії та представники керівників відомств, які відправили свої підрозділи. Таким чином, у МВС формувалася делегація, що вирушала з одноденним візитом у Косово для підняття бойового духу та нагородження своїх підлеглих.

До складу делегації, яка затверджувалася першими особами міністерства, потрапляли генерали, полковники, молодший офіцерський склад і навіть журналісти. Прибувши на один день у Косово, члени делегації брали участь у нагородженні, випивали енну кількість алкогольних напоїв, а потім поверталися до Києва.

У Києві втомлені генерали, полковники та підполковники ставили свій підпис під типовим рапортом: "У зв'язку з тим, що такого-то числа я перебував у службовому відрядженні у складі Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово, прошу розглянути питання про визнання мене учасником бойових дій". Число, підпис, прізвище.

Насправді цей офіцер перебував у відрядженні в складі делегації МВС, а не в складі Спеціального миротворчого контингенту, що є визначальним у меті поїздки і статусі. Але цього ніхто не помічав. До рапорту додавалася також уніфікована для загального користування довідка такого змісту: "Видана офіцеру такому-то в тому, що він справді перебував 22 жовтня 2005 р. у закордонному відрядженні у складі Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косово. Під час перебування в місії ООН у Косово офіцер такий-то залучався до проведення спеціальних операцій з перекриття контрабандних шляхів провезення вогнепальної зброї та наркотиків на територію Косова і їх вилучення, а також до операцій із конвоювання вибухонебезпечних предметів".

Тому, "На підставі п. 2 ст. 6 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" від 22 грудня 1995 р. №488/95-ВР, офіцер такий-то має право на пільги як учасник бойових дій". Командир підрозділу, підпис.

Дивно, але практично всі міліцейські туристи брали участь в одних і тих самих операціях. Якщо говорити про конвоювання, то, за інструкцією, цю операцію не можна зупинити і ввести в неї для участі "свіжі сили" з числа прибулих генералів. Вона триває безперервно від її початку й займає весь світловий день - набагато більше часу, ніж проводили в Косово українські генерали.

Про те, що всі ці довідки підроблялися, розповідали й самі командири спецпідрозділів. "Зазначені довідки я підписував, оскільки було пряме розпорядження з міністерства... Розпорядження було таке, щоб усім особам, котрі були у складі делегації на території Косова, видати довідку про їх перебування в зоні бойових дій. Довідки були однотипні, форму зазначеної довідки я прийняв у колишнього командира підрозділу", - давав свідчення в прокуратурі командир підрозділу І.Касьян.

На запитання, а для чого готувалися ці довідки, він відповідав: "Для того, щоб надалі представники МВС на їх підставі одержали статус учасника бойових дій".

І, попри те, що всі офіцери й цивільні особи, які сиділи або стояли за святковим столом у Косово, юридично не могли залучатися до миротворчих операцій, Центральна комісія МВС України з розгляду питань, пов'язаних із визначенням статусу учасника бойових дій, одноголосно голосує про визнання VIPів української міліції учасниками бойових дій. Не дивно, адже деякі члени цієї комісії самі таким же чином отримували статус учасника бойових дій.

Приблизно за такою ж схемою статус учасника бойових дій отримували й офіцери Міністерства оборони. Ось тільки їх набагато більше: у період з 1992-го по 2012 рр. понад 31 тис. військовослужбовців (з них близько 6410 офіцерів) брали участь у міжнародних миротворчих організаціях. Скільки з них одержали статус - невідомо, адже в Міноборони така статистика не ведеться. Усього в Україні в період
із 1992-го по 2012-й понад 266 тис. військовослужбовців Міноборони отримали статус учасника бойових дій.

Учасники бойових дій, згідно із Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", мають низку пільг: виплату допомоги з тимчасової непрацездатності в розмірі 100% середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи, безплатні путівки в санаторії, 75-відсоткову знижку на оплату житлоплощі та комунальних послуг, безплатний проїзд, щорічне медобстеження, забезпечення житлоплощею тощо - загалом понад 20 видів пільг. Найчастіше генерали підписували свої рапорти саме задля цих благ. Офіцери ж, які пройшли Косово, тепер воюють у судах, щоб очистити ім'я учасника бойових дій від ганьби, якою покрили його генерали.

Однак понад шість років органи прокуратури не хочуть звертати увагу на ці фарс та обман. Історія офіційного розслідування розпочалася ще в грудні 2006 р., коли офіцер спецпідрозділу в Косово Дмитро Бік заявив про зловживання у МВС голові тимчасової слідчої комісії Верховної Ради народному депутату В.Сівковичу, після чого на початку 2007 р. було проведено перевірку СВБ МВС, і в лютому 2007-го матеріали були передані в Генеральну прокуратуру України. У серпні 2007 р. ГПУ відмовила в порушенні кримінальної справи, й тільки в січні 2012 р. вона ж скасувала свою постанову, порушила кримінальну справу за фактом службової підробки документів і торік у липні передала справу в прокуратуру
м. Києва, звідки вона перекочувала в Печерську районну прокуратуру. 18 червня 2013 р. Печерський районний суд м. Києва скасував постанову прокуратури Печерського району
м. Києва про припинення кримінального провадження за фактом службової підробки документів посадовими особами МВС, котрі перебували в службових відрядженнях у Косово. Тепер радники юстиції, імовірно, знову морочитимуться, як же їм закрити кримінальне провадження.

Якщо його не закрити, то на лаві підсудних можуть опинитися до 100 високопоставлених чиновників внутрішніх справ, а якщо копнути глибше, то до них приєднаються тисячі офіцерів української армії. Як відомо з кримінальної практики, злочинів за ч. 1 ст. 366 (службова підробка документів) у чистому вигляді (без шкідливих наслідків) практично не буває: підробка лише спосіб. У даному випадку до цієї статті має бути додана ст. 364 (зловживання владою) або ст. 191 (розтрата майна). В особливо великих розмірах (на VIP-міліціонерів і генералів армії пішли і йдуть мільйони гривень). А це до 12 років позбавлення волі.