Новорічне: рахунки до сплати

Сергій Немирич 28 грудня 2016, 23:00
Украина флаг

Читайте також

У цих кордонах усе буде лише 

як має бути. Або не буде ніяк.

Життя буде, ніби письмо, просте.

З мокрого каменю проросте трава.

Її ще немає, хоч вона вже росте.

Така, як і щороку. Лише нова.

С.Жадан

 

На 2016 р. випав початок кардинальних змін у світі, які неодмінно триватимуть у наступному, 2017 р. 

На наших очах розгортається революція світового значення: виборець відмовив у підтримці політичним елітам США і Великої Британії, які прагнули продовжити попередній курс. Виявляється, що, попри неодноразові чорні пророцтва, демократія, принаймні в Америці і Британії, жива й працює, а більшість може бути не лише мовчазною.

Нові технології змінюють реальність і наділили правом голосу й дії тих, хто мовчав так довго, що про нього геть усі забули. Майбутнє дає шанс не лише тим, хто кричав, що майбутнє належить йому, вважав це доконаним фактом і своїм майже природним привілеєм. Люди повітря занадто відірвалися від землі і лишень зараз починають отримувати, ще навіть не сплачувати, рахунки за уявну всемогутність.

Обрання Brexit і Д.Трампа — це не закінчення, а тільки початок, до речі спізнілий, пошуку Заходом, наразі його англосаксонським ядром, належної відповіді на трансформацію ліберального світового порядку і постання нового світу, заснованого на нових технологіях. Ідеться про ІТ, що скасовують, зокрема, анонімність і право на забуття, про нові енергетичні технології, про 3D-принтери тощо.

Захід намагається усвідомити, що, скільки й коли доведеться сплатити за виставлені часом рахунки. І головне — який результат можна буде отримати по сплаті.

Процес адекватної відповіді неминуче буде складним і суперечливим, — у західних державах та їхніх столицях, що б не казали наші журналісти й експерти, живуть не генії з янгольськими крилами та німбами святості, а люди як люди, може не так зіпсовані квартирним питанням. Буде багато дурості, помилок і навіть злочинів. Так, саме і злочинів також. Але, зрештою, вони вихід, швидше за все, знайдуть. Тим більше — не вперше. Сплачували і отримували. І тепер сплатять.

Річ в іншому: що робити нам у новому світі, де сила стрімко повертає свої жорсткі виміри, де імітація й PR не цінуватимуться так дорого, як це було ще вчора, де сталінське питання про кількість дивізій знов набуває певного сенсу, де неефективні держави втрачатимуть території, а може й зникатимуть з політичної мапи? У світі, де зміст знову повертає собі права у тривалій боротьбі з формою.

Наше оточення змінюється, і, щоб вижити, Україні слід змінитися самій. Знайти своє місце у світових трансформаціях. Це, звісно, банальність. Але водночас — неминуча необхідність. Про що, власне, йдеться? Насамперед — про дорослішання і про готовність та сміливість зазирнути в очі реальності. 

Спробуємо проілюструвати ситуацію на прикладі дуже популярного нині запитання: а чи не віддасть Україну новий президент США Д.Трамп у зону впливу Росії? Чи не стане це частиною нової "великої угоди"?

По-перше, не зовсім зрозуміло, як виглядатимуть у новому світі зони впливу. Але то поки що теорія. 

З практикою простіше. У принципі, а чому б і ні? Як подейкують у медіа, новообраний американський президент мислить як бізнесмен: отож які причини триматися за актив, цінність якого для контрагента у рази перевищує важливість для тебе? Немає таких причин, окрім тактичних та ідеологічних. На тактичні міркування надії малі й недовговічні. А причини ідеологічні у перехідний період, коли нова ідеологія тільки починає поставати, важать не те щоб багато. Тим більше для такої людини як новий керівник США.

Тим часом кожне рішення характеризується насамперед можливістю його виконати. У 1945 р. таку можливість для рішення "великої трійки" Й.Сталіна, Ф.Д.Рузвельта і В.Черчилля щодо Східної Європи забезпечували 11 радянських фронтів і 2 флоти: бої йшли на Одері і в Східній Пруссії. Ялтинська конференція лише узаконювала доконані факти. І навіть 72 роки тому створення соціалістичного табору забрало у сталінського СССР, порівняння якого з путінською РФ, з погляду відносної могутності, далеко не на користь останньої, понад 3 роки: комуністи монополізували владу в Чехословаччині лише наприкінці лютого 1948-го. 

На цей час в Україні ЗС РФ присутні у Криму, навіть в ОРДЛО "ихтамнет", точніше присутні 5 тис. регулярних військ і 35 тис. у 1-му та 2-му армійських корпусах. 

Так, в Україні є проросійські сили, які користуються певною суспільною підтримкою і які завжди готові підставити плече "російським братам". Ось тільки потенціал цих сил зменшується рік у рік, і запропонувати цілісне бачення розвитку країни, яке, попри сумніви, було в більшовиків, вони неспроможні, а кожен їхній новий прихід до влади завершується все потужнішою і кривавішою революцією.

"Велика угода" не виключена, спокуса продати те, що тобі не належить, величезна і, не забудемо, стимулюється багатьма, проте втілювати в життя цю угоду буде потрібно саме в Україні. А тут усе залежить від нашої на те волі і згоди, не лише формальної, а й продемонстрованої діями.

І це саме випробування на дорослість та готовність до самостійних рішень. Це найвищий іспит, який слід скласти, найважливіший рахунок, який виставляє доля. І справжнє формулювання проблеми не в тому, чи віддасть Д.Трамп Україну В.Путіну, а в тому, чи погодимося ми на це. Таке, і тільки таке формулювання пасує відповідальним і дорослим людям. Принагідно нагадаємо, що війна — найкращий люстратор, принаймні на рівні виконавців.

Будь-яка конфронтація, тим більше війна — це зіткнення воль. Уже потім ідеться про поєдинок сил. Україна остаточно програє тільки тоді, коли капітулює сама. І це слід усвідомити. Жодні зовнішні чинники тут не є вирішальними. Загрози мають переважно внутрішній характер.

Проте без достатніх сил та ресурсів, доступних тут і тепер, воля вирішує далеко не все. І тут — пріоритетними є зовнішні загрози. Про нескорених, що програли, можливо складуть пісні, напишуть книжки, на їх честь побудують музеї й назвуть вулиці. Але це станеться колись, потім. Утім, попри всі неодноразові намагання, переграти програні війни нікому ще не вдалося. Це неможливо, бо вбитих і закатованих не повернеш. 

Україна мусить перемогти, розуміючи під цим збереження незалежності та державного суверенітету. І для цього слід вибудовувати правильну лінію та раціонально використовувати ресурси. А це насамперед означає необхідність подивитися в очі ситуації та переглянути застарілі, хоч і для декого комфортні, уявлення про неї.

Росія сильна і працює над власним зміцненням. Їм далеко не все вдається, але проти нас грає система. Перемогти її, сподіваючись лише на диво, неможливо. Слід будувати власну, ефективнішу систему, формувати інститути і прискорено досягати їхньої зрілості. 

Це потребуватиме жорсткої волі, але й гнучкої та цілеспрямованої політики. Погляду у майбутнє, а не тільки зважування сучасних переваг та недоліків. І реалізму. Насамперед у визначенні цілей. Чіткого розуміння засобів погашення рахунків, що надходять нам до сплати. А з цим у нашому суспільстві традиційно величезні проблеми.

В інформаційний простір, що відбиває суспільну думку, свідомо вкидаються все нові яскраві теми, соціальні мережі захлинаються в суперечках так само емоційних та безкомпромісних, як і беззмістовних та безплідних. Обговорення концентруються на тому, хто що й скільки вкрав і кому що дурного заподіяв, а не що зробив, і чи зробив взагалі. 

Щодо осмислення ситуації і вироблення рецептів, то сьогодні в Інтернеті продовжують циркулювати ліберальні прожекти за все добре проти всього злого, активно проголошуються націонал-консервативні ідеї, з'являються навіть мілітаристські утопії цілком у дусі вихідця з Херсонської губернії Л.Троцького. Багатьом пропозиціям бракує знання предмета і чіткого розуміння можливих цілей, ресурсів та обмежень.

Чого критично не вистачає, то це спокійного й раціонального обговорення справжніх, а не вигаданих проблем. Немає усвідомлення того, що перетворити все погане на хороше за одну мить можна лише з допомогою чарівної палички Гаррі Поттера. Указ президента чи постанова уряду такими магічними властивостями, на жаль, не наділені. Що амбіції — це добре, але лише в міру. А понад якийсь ліміт вони стають смішними і контрпродуктивними. Ну от як бажання стати Наполеоном чи Фуше. 

Майже ніхто не говорить про розвиток, і не лише економічний, без якого країна приречена на поступове вмирання. Не так багато йдеться і про потребу справжніх, а не інерційно-імітаційних реформ: час для часткових покращень і вдосконалень майже вичерпано, справжнього прогресу сьогодні можна досягти лише сміливими, докорінними перетвореннями. Перетвореннями, які не зупинятимуться перед матеріальними інтересами впливових осіб.

Конфронтація з Росією все частіше використовується для виправдання невирішення власних проблем. А війна на Сході залишається великою фігурою замовчання: для багатьох київських і львівських політиків та журналістів вона перетворилася на таку собі хронічну хворобу Української держави. Може, це викликано світоглядною прірвою між армією, що залишається "робітничо-селянською", і витонченими, звісно переважно у своїй уяві, фейсбук-інтелектуалами.

Доходить до того, що солдатам і офіцерам, які гинуть у справжній, а не "гібридній" війні, відмовляють у праві на славу, перетворюючи переможців на покірних безневинних жертв. Справді, яка ж окопна війна без протиставлення нещасних солдатів і відгодованих генералів. Про мілітаризм не йдеться, тільки от критикам далеко до Б.Брехта і Е.-М.Ремарка. 

Традиційна для наших країв "легкість надзвичайна" призводить до нехтування базовими речами: культурою, географією, часом, грішми й інститутами.

Багато людей досі живе в Радянському Союзі. І тут ідеться не тільки про радянську людину, а й про багатьох прибічників сучасних поглядів, котрі не усвідомлюють, що Україна не є одним зі світових грандів, а має доволі обмежені ресурси, які швидко тануть. Розуміння того, що Варшава й Анкара сьогодні сильніші за Київ, — не щось принизливе, а лише тверезий погляд на речі, початкова точка для дальшого аналізу.

Стосовно географії, то в нас, в Україні, часто забувають, що Алеппо географічно ближчий до Києва, ніж Брюссель, що з Харкова до Атирау (Казахстан) ближче, ніж зі Львова до Брюсселя. Втім, Варшава таки ближча за Москву.

Чомусь воліють не говорити і про те, що Росія нікуди не зникне (чого не скажеш про Російську Федерацію). Її держава-спадкоємець чи спадкоємці існуватимуть поряд із Україною завжди. І наслідки цього також слід враховувати.

Час не однорідний: реформи, проведені східноєвропейськими державами у 1990-х роках, не можуть бути повторені в сучасній Україні. Остання можливість для цього була втрачена після Помаранчевої революції. 

У нові часи потрібна інша стратегія перетворень, яка б передбачала опертя на власні сили і критично не залежала б від наглядача й спонукача з Брюсселя. Чи можлива така стратегія взагалі — питання, на жаль, відкрите.

Виробляти її складно. Значно простіше виступати жерцями "незмінних істин", як це завжди й відбувається. "Євроінтеграційний культ" набуває канонізації паралельно з докорінними змінами в об'єкті поклоніння. Та нічого, віра не потребує підтверджень, а камлання — розумової роботи. Втім, хай собі як знають, ось тільки не вихлюпнути б із водою й немовля: за справлянням євроритуалів можна вкотре змарнувати можливості розвитку суспільства і держави.

У нас не в пошанівку істина, відома вже століття тому. Для війни потрібні гроші, гроші і ще раз гроші. Одна з найбідніших країн Європи не може створити досить потужні збройні сили. Теоретично є два шляхи — повна мобілізація всіх ресурсів і забезпечення економічної свободи. З першим ми запізнилися років на сто. Та й ОГПУ з трударміями в Україні, слава Богу, поки що немає.

А друге неможливе без вивільнення економіки від обтяжливих регуляцій. Країна приречена на економічний лібералізм не з ідеологічних причин, а тому, що немає необхідних кадрів для державного управління економікою на належному рівні, і фаховий рівень державного апарату дедалі знижується. Спроби вирішити кадрову проблему через призов варягів або мобілізацію фейсбук-спільноти "спрацювали" як завжди.

Ідея реформувати всі без винятку публічні інституції, переважна більшість яких справді згнила, рівнозначна відмові від реформування взагалі. Необхідно нарешті визначитися й дотримуватися чітких пріоритетів. В умовах війни — це насамперед сектор безпеки і оборони, регулювання економіки та охорона здоров'я. Втім, усього цього неможливо досягти без створення якісної освіти.

Можна продовжувати, але зрозуміло одне: без перегляду оцінок ситуації, визначених цілей, шляхів їх досягнення та інструментів, які для цього застосовуються, ми приречені коли не на загибель, то на продовження занепаду. А для такого перегляду потрібна справжня дискусія, за результатами якої могло б народитися бачення майбутнього.

При цьому не слід забувати: наступного разу відбутися легким переляком, як у 2010—2013 і 2014 рр., не вдасться, — сьогодні все значно серйозніше. Каток пройдеться по багатьох. Дорослішання коштує дорого. І лише від нас залежить, чи зможемо оплатити виставлений рахунок і яким він, у результаті, виявиться.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
12 коментарів
  • Voynich 7 января, 16:57 Проблема авторов ZN в том, что они либо не видят, либо не понимают разницу между духовным и материальным. И, уподобляясь действующей государственно-олигархической власти, изображают действительность мироздания (в том числе, её символ - флаг Украины) в перевёрнутом виде. В результате, по заведомо лживой версии государственно-олигархической власти, золотые кресты Владимирского Собора оказываются как бы ниже его синих куполов, а Синее Небо как бы выше его Хозяина - СОЛНЦА.
    Voynich 8 января, 03:03
    Насквозь лживая статья с плохо прикрытой тревогой автора, что в изменившемся мире, где "новые технологии меняют реальность и наделили правом голоса и действия тех, кто молчал так долго…", будет трудно продолжать дурачить граждан Украины. "Имитация и PR не будут цениться так дорого, как это было еще вчера", - предупреждает автор, и поэтому, в дополнение к "Евроинтеграционному культу", нужно срочно придумать новую морковку, чтобы держать её перед народом, указывая ему «нужное» направление движения. Иначе, считает автор, "отделаться легким испугом, как в 2010–2013 и 2014 гг., не удастся: сегодня все значительно серьезнее". Вот тут автор прав – в 2017 году отделаться лёгким испугом не удастся. Скинуть руками народа тормоза Порошенко, чтобы на его место посадить более умного и расторопного негодяя, уже не получится. С другой стороны, граждане Украины без проблем проведут именно то, что им действительно нужно - общее (отчетно-выборное) собрание акционеров корпорации-государства Украина.
    Voynich 8 января, 04:00
    Прекрасно зная, что политика Трампа по сравнению с политикой Обамы для Украины крайне (критически) выгодна, и с целью прямого обмана граждан Украины, автор лукаво пишет: «Попробуем проиллюстрировать ситуацию на примере очень популярного сейчас вопроса: а не отдаст ли Украину новый президент США Д. Трамп в зону влияния России? Не станет ли это частью нового "большого соглашения"?». Даже дети могут понять, что то, уже отдано России старым президентом США, новый ПРЕЗИДЕНТ может либо отобрать и вернуть обратно, либо помочь Украине сделать это самостоятельно. Что, как не ПРЯМАЯ и ПОДЛАЯ ПРОДАЖА Украины РФ и ПРЯМАЯ ТАЙНАЯ ДОГОВОРЁННОСТЬ с Путиным, помешали пану Обаме направить в марте 2014 года в Крым учёных-уфологов, переодетых морскими пехотинцами США, с исключительно МИРНОЙ научной целью исследовать причины появления там загадочных зелёных человечков? Может быть, это Будапештский меморандум ему помешал? Или категорический протест и.о. ГЕНЕРАЛЬНОГО УФОЛОГА Турчинова?
    Voynich 8 января, 12:18
    Заканчивать статьи тем, с чего их следовало начинать, у авторов ZN входит в привычку. Проблемы Украины те же, что и 25 лет назад – это проблемы крупной транснациональной корпорации-государства, руководители которой по неизвестным причинам независимо от их политической ориентации, четко выдерживают курс на её ликвидацию, распродажу её активов другим корпорациям и сокрытие от граждан как САМОЙ БОЛЬШОЙ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ТАЙНЫ информации, что все они акционеры Украины в равных долях. Напоминают об этом в редких случаях и то косвенно, пересчитывая в гривнах или долларах очередной многомиллиардный долг Украины на каждого гражданина. Гражданам с помощью СМИ, тупых экспертов и продажных политиков, навешали на уши лапшу, что существование Украины в условиях рыночной экономики как принадлежащей гражданам корпорации невозможно, в то время, как другие ТНК, спокойно работая в условиях рынка, уже превосходят Украину своей капитализацией в десятки раз, а их акционеры – богатые и обеспеченные люди.
    Voynich 8 января, 17:15
    Как реагируют на такую последовательную политику ликвидации Украины её акционеры (граждане Украины), которые, с одной стороны, не подозревают, что они акционеры, но, с другой - догадываются, что в политике Президентов что-то нечисто? Реакция негативная – сроки пребывания у власти президентов сокращаются чуть ли не в геометрической прогрессии. Кучма – два срока, Ющенко в два раза меньше - один, Янукович не продержался и одного, а Порошенко, действующий в том же русле ликвидации, рискует ограничиться половиной. Если все пустить на самотёк, то следующая в очереди Тимошенко (если олигархи вообще допустят её победу на выборах) может не продержаться и четверти срока. Кто, как не акционеры, обязаны разорвать этот порочный круг ликвидации их транснациональной корпорации-государства, особенностью которой (которого) является наличие внутри корпорации рыночных отношений – свободного частного малого и среднего бизнеса и частного элитного среднего бизнеса по управлению большим в интересах граждан.
    Voynich 8 января, 18:40
    Выше (ниже) уже писалось, что по конституционному ладу, Украина – это государство-корпорация с рыночной экономикой, акционерами которой в равных долях являются все граждане. Автор пишет: "А для такого пересмотра (оценок ситуации, определенных целей, путей их достижения и инструментов) нужна настоящая дискуссия, по результатам которой могло бы родиться видение будущего". Для начала, нужно, чтобы собрались минимум два, максимум – четыре акционера (гражданина) корпорации-государства Украина (один или два из которых - опытные политики с чистой совестью), и договорились между собой о принципах стратегии управления корпорацией и о механизмах подготовки "общего собрания акционеров", которое не имеет смысла проводить, пока не разработан не только эскизный, но и детальный рабочий проект устройства и функционирования корпорации-государства Украина. Это "совещание понимающих акционеров" нужно было проводить ещё вчера, но не поздно провести завтра (до средины февраля 2017 года).
    anatolii 9 января, 16:35
    "Слушай, ты такой умный!"
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Jewgenia Komarova 4 января, 23:09 Одна небольшая поправочка : и Брексит, и избрание Трампа - не столько "торжество демократии", сколько торжество охлократии, манипуляций общественным мнением, а также информационной и кибернетической войн, которые "русский мир" ведёт против западных демократий. Словом 2016 года, по оперделению Британской Энциклопедии, стало определение нашего времени как "постфактического".. - то есть, времени, когда правда никого не интересует, ложь перестала быть постыдной и преследуемой по закону, а решения принимаются не на основании фактов, их анализа и прогноза последствий, а под влиянием эмоций. Наше время - это время, когда не опытные и думающие лидеры ведут за собой толпы, а толпы выносят на поверхность своих "лидеров"...
    talymon 5 января, 00:31
    Одна ще менша поправочка: «И на фоне этих стремительных и радикальных изменений мы вынуждены искать новый базис, новые возможности для развития российско-американских отношений. В течение 25 лет, после того как развалился Союз и окончилась холодная война, мы надеялись на интеграцию России в западный мир — на наших условиях. Очевидно, что для России это в данный момент неприемлемо. Россия считает себя великой державой, это страна с историей и традициями, со своими ценностями, которые лишь частично пересекаются с нашими. И как мы будем сотрудничать, по каким вопросам, с какими целями — это вопросы, которые нужно обсуждать, но о которых, к сожалению, говорят крайне мало.» (Бывший советник президента США Томас Грэм)... Саме ваш пост переповнений пост-правдою.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • anatolii 4 января, 01:26 Давно це було... Я йшов собі тротуаром, а попереду мене йшла молода пара- він і вона, рука в руці. І він щось натхненно і безперервно розповідав їй. Я не намагався почути, що саме, і тому йшов за ними, не наближаючись... Аж раптом вона зупинилась, схопила його обома руками за рукав куртки, розвернула до себе і сказала, дивлячись йому в очі знизу вверх: "Слушай, ты такой умный!" Треба було бачити реакцію "умного" на ці слова супутниці! Його всього миттєво так розперло від гордощів, що він, здавалось, міг би злетіти високо у небо, якби подруга не тримала його обома руками за рукав куртки. Це тривало лише якусь мить, після якої пара, притиснувшись ближче одне до одного, рушила собі далі. А я, вражений, запам'ятав ту сцену на все життя... До чого це я? А до того, що після прочитання цього тексту автора мені, як тій юнці з далекого минулого, захотілось сказати йому : "Слушай, ты такой умный!" А оскільки я при цьому не тримаю його за рукав, то ловіть ви його десь у небесах. Удачі! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Алексей Юрьевич Репин 2 января, 14:52 Еще это было услышано..... А то ведь нет пророка в своём отечестве. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Эдуард Кравченко 31 декабря, 14:51 Боже, два раза перечитал, не верил. Не сон ли это? Наконец то появилась умная трезвая оценка действительности, поставлены ХОТЯ БЫ ВОПРОСЫ И ОПРЕДЕЛЕНЫ ПРОБЛЕМЫ. Спасибо автору. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.33
EUR 29.29