оГРАБЛІний президент

Сергій Рахманін 17 березня, 23:06
порошенко

Читайте також

Чому рішення Радбезу від 15 березня (того ж дня введене в дію президентським указом) стало можливим? Чому торговельна блокада ОРДЛО з "підривної антидержавної операції" перетворилася на значимий елемент державної політики? І до чого це може призвести? 

Більшість джерел стверджують, що такий крок дався Петру Порошенку нелегко, і він до останнього зволікав із рішенням про надання блокаді офіційного статусу. Остаточно переконали його два аргументи. 

Перший — замір громадської думки. Люди, що входять в оточення глави держави запевняють, що він уважно стежить за реакцією населення. За нашою інформацією, останнє закрите опитування показало: вже не 7%, як спочатку, а більше половини населення підтримує дії блокадників. Якщо це справді так, ігнорувати цю обставину він не міг. Він мав перехопити ініціативу, при цьому не відмовляючи собі в задоволенні жорстко розкритикувати ініціаторів блокади.

Другий — активна реакція сотень місцевих рад, помножена на безпорадність силовиків і фактичну відсутність реального впливу Банкової на більшість регіонів.

Колишню вертикаль влади зруйновано, нову де-факто не створено. Багато хто з губернаторів не почуваються членами владної команди чимось зобов'язаними президентові, окремими областями АП змушена керувати в ручному режимі. У низці регіонів голови держадміністрацій і місцевих рад або активно сприяли підтримці блокади, або негласно потурали їй, або зайняли вичікувальну позицію. Географія територій, де органи влади та місцевого самоврядування могли підтримати політику припинення торгівлі з окупованими територіями, розширювалася.

Як мінімум, три джерела стверджували — такий поворот подій Порошенка неабияк налякав. Громадська думка — проти нього. Його неспроможність контролювати ситуацію ставала очевидною. І для населення, і для Заходу. Що довше він зволікав із рішенням, то слабкішим ставав. Чим полегшував життя зовнішньому ворогу держави, тобто Росії. А також внутрішнім політичним опонентам Петра Олексійовича. І тим, хто голосно протестував проти блокади, і тим, хто привселюдно її підтримував.

У нинішній ситуації Порошенко мало не зацікавлений у дострокових парламентських виборах. Так, оголосити їх (за Конституцією) може тільки президент. Але якби обстановка й далі загострювалася, то до проведення позачергової кампанії Петра Олексійовича могли б примусити. Зсередини і ззовні. Отже, треба було вирівнювати ситуацію. 

Коли антиблокадний рух тільки набирав сили, силовики уникали різких рухів. Оскільки Порошенко спочатку не розглядав кампанію як серйозну загрозу. Але коли рух набрав ваги та популярності, люди в погонах, як і раніше, не квапилися застосовувати силу. Хоча головковерх уже вимагав від них цього. Але СБУ, МВС і військові (без координації дій яких деблокада не була б успішною) не поспішали виявляти активність. Силовики не хотіли влазити в слизьку історію без рішення Радбезу, а його голова не хотів брати ініціативу на себе. Пригоди Насірова, і (почасти) суд над генералом Назаровим давали виконавцям наказів і розпоряджень згори рясну поживу для роздумів. Ніхто не хотів бути крайнім. Без гарантії, що тебе прикриють. Гарант такої впевненості не вселяв. 

Коли ситуація почала набувати загрозливих масштабів, силу все ж таки застосували. Президент був зобов'язаний продемонструвати владу, але сприятливий для жорстких дій час було втрачено, а силу резонансу не розрахували. 

Залишалося одне — оголосити блокаду офіційно, про що й було прийнято рішення в ніч з 14-го на 15-е. Опівночі апарат РНБО розіслав запрощення членам Ради. Проект рішення негайно розробив Турчинов. Президент його формулювання затвердив.

Від кроку, що ставав неминучим, Порошенка втримувала потреба виправдовуватися перед Заходом. Але страх остаточно випустити ситуацію з-під контролю виявився сильнішим.

Раніше в президента були й інші аргументи на користь не про-, а антиблокадного рішення. Припинення так званого обміну товарами з ОРДЛО серйозно послабляло Ахметова — ситуативного політичного союзника і вигідного бізнес-партнера Порошенка. Крім того, розрив торговельних відносин з неконтрольованими територіями бив по українській економіці, нехай і не так серйозно, як запевняв прем'єр. Відсутність поставок з ОРДЛО суттєво послабляла металургів — головних державних експортерів в умовах певного поліпшення кон'юнктури ринку. А також погіршував ситуацію в енергетиці. Ситуація була б не такою сумною, якби рішення Радбезу (прийняте ще 2014-го) про диверсифікованість поставок критично важливої для економіки продукції та належне зміцнення енергобезпеки країни стало керівництвом до дії. Не стало.

Рішення Росії про фактичний "віджим" підприємств, які розташовані в ОРДЛО, але відвантажують продукцію на "материк" і поповнюють вітчизняний бюджет, позбавило Порошенка зайвих сумнівів. Коли стало ясно, що Москва не "увімкне задню", прийняти рішення щодо надання блокаді статусу державної стало легше.

Є підстави думати, що "редути" на залізничних коліях стали не причиною, а приводом для демонстративних кроків Кремля. 

Джерела повідомляли, що в Москві вже досить давно розглядали і можливість визнання "республіканських паспортів", і план захоплення підприємств, які продовжують працювати на українську економіку. Шукали привід. Привід знайшовся. І подарували його не так самі блокадники, як влада, що стимулювала безконтрольний "обмін товарами", потурала контрабанді, наживалася на існуванні "чорної діри" та ігнорувала неприйняття активною частиною суспільства фактичної торгівлі з ворогом, яка, до того ж, збагачувала тих, хто так і не отримав покарання за розпалювання (неперешкоджання) конфлікту на сході країни.

Але якщо Київ фактично подарував Москві привід позбавити Україну підприємств у ОРДЛО, то Путін фактично подарував Порошенку привід обґрунтувати в очах Заходу болісне для нього рішення Радбезу. Захоплення українських заводів і шахт, а також юридичне визнання "паспортів" явно суперечать мирним утановкам "безальтернативних" мінських угод. Тож узаконена блокада виглядає правомірною відповіддю Києва на беззаконня "республік" і неправомірні дії Москви.

Чи погодяться Берлін, Париж і Брюссель з цією логікою — дізнаємося скоро. Важливо, щоб Київ частіше виходив з власної державної логіки. Яка далеко не завжди збігається з логікою Європи. До того ж Європи, що стрімко змінюється.

Люди, близькі до Петра Олексійовича, по-різному оцінюють його ставлення до окупованої частини Донбасу і його погляди на вирішення проблеми ОРДЛО.

Одні переконані, що він з легкістю віддав би їх Росії або пустив у вільне плавання. Оскільки повернути їх складно, відвойовувати страшно, реінтегрувати марно. Що це — непосильний тягар для бюджету, зруйнована інфраструктура, вороже електоральне середовище інфіковане російською пропагандою та озлоблене війною. Але озвучувати подібну думку він боїться, тому що її треба обґрунтовувати Заходу, який він ретельно переконував у своїй відданості ідеї територіальної цілісності. І треба виправдовувати в очах населення, яке він довго пригощав гострою патріотичною риторикою.

Інші стверджують, що постійна риторика щодо неможливості розбазарювання соборних земель — не фігура мовлення, а щире переконання. Що він вважає встановлення миру на Донбасі, відновлення суверенітету й територіальної цілісності, а також створення єдиної православної церкви трьома головними цілями свого президентства.

Треті припускають, що йому справді цікаве повернення Донбасу за "мінським планом". Але керується він при цьому цілком прагматичними, якщо не сказати цинічними, міркуваннями.

По-перше, підприємницькими. Тому що йому вигідна торгівля з ОРДЛО за схемою, яка працювала до блокади.

По-друге, політичними. Розрахунки, які нібито проводилися його технологами з опорою на соціологію, показували, що без електорату нині неконтрольованих територій, він приречений на побачення в другому турі з Юлією Тимошенко. І неминучий програш їй. Приріст виборцями ОРДЛО ситуацію начебто змінює: в цьому випадку у вирішальному раунді він зустрічається з Юрієм Бойком. І майже безболісно перемагає. Прибічники цієї версії вважають, що головна тактична мета Порошенка — переобрання на другий термін. Головна стратегічна — абсолютна влада. І тривале перебування при ній.

Наскільки достовірна ця інформація, наскільки коректні ці розрахунки, сказати важко. Значно простіше засумніватися в життєздатності подібних планів у погано керованій країні, яка воює і роздирається протиріччями. Засумніватись у рівновеликості долі цілої держави та кар'єри одного політика.

Але на Банковій цілком можуть вважати інакше. І ті в АП, хто підштовхує Порошенка до дострокових президентських виборів, виходять з можливих його вигід, а не з інтересів країни. Одні вважають, що це краще зробити до кінця цього року, після довгоочікуваного рішення про багатостраждальний безвіз, двох-трьох можливих гучних посадок і гучного заочного вироку Януковичу. Інші — що треба почекати до наступного року, домігшись певного економічного зростання, що дозволить ще трохи підвищити "мінімалку". Але обов'язково дострокові, тому що до 2019-го крихкий рейтинг можна й не донести. 

Та повернемося до Донбасу й блокади. Чи мріяв Порошенко про фактичне відрізання ОРДЛО чи страшився такого сценарію, він впритул до нього наблизився. Взаємні кроки Москви й Києва не так ускладнили реалізацію Мінських угод, як підкреслили складність (якщо не неможливість) їх реалізації. Не так відсунули процес можливої реінтеграції, як показали тривалість цього процесу. Тому що Росія не збирається послаблювати контроль над окупованими територіями, а Банкова не дуже переймається пошуками альтернатив "Мінську". До певної міри нинішня ситуація була визначена наперед. Агресивністю Росії. Бездіяльністю Києва. Пасивністю Заходу.

Версія про те, що відібрані у Ахметова підприємства — банальна помста Кремля олігарху, як на мене, занадто примітивна. Так, Москва затаїла образу на главу СКМ за те, що 2014-го він (відверто підгодовуючи сепаратистів) все ж таки не надто активно допоміг Москві поставити під контроль увесь Донбас. І за те, що нині віддав перевагу спільним ґешефтам із Петром Олексійовичем перед можливою спільною грою Тимошенко та Льовочкіна в дострокові парламентські вибори, вигідні Росії, яка розраховує на прихід до влади більш зговірливих суб'єктів.

Однак це — лише частина. "Мінськ" не рухається, Трамп не телиться. Населення України нарікає, але не бунтує. Держава хитається, але не розвалюється, завдяки зусиллям ідейних одинаків при владі, але, головне, завдяки витримці та здоровому глузду активної частини громадян.

Українська армія, всупереч усьому, не здає позицій і навіть збільшує зону свого контролю.

Що в цій ситуації має робити Путін? Те ж, що й завжди. Пізнавати межі дозволеного Заходом. Шукати нові способи гібридного тиску на Київ. І узаконена "паспортизація", і захоплення підприємств, і "зустрічна блокада", оголошена Захарченком — із цього арсеналу.

І не тільки це. Майже непоміченою лишилася доволі неабияка подія. 15 березня, за заявою помічника президента РФ Суркова, Путін схвалив пропозицію уряду про те, щоб підрозділи так званих збройних сил Південної Осетії увійшли до складу російської армії. Ще раз. Незаконні збройні формування незаконно відірваної території суверенної держави отримають правовий статус частини регулярної армії іншої держави. Тобто Росія фактично узаконює окупацію територію Грузії. Ви чули всесвітній галас із цього приводу? Я — ні. Стурбоване світове співтовариство зажадало від Москви негайних пояснень? Ні. Натомість Євросоюз зажадав пояснень від України з приводу рішення про встановлення офіційної блокади ОРДЛО. Захід проковтнув ще одну витівку Путіна так само, як і майже всі попередні.

Якою буде наступна? США часів Обами та "єдиний й неподільний" ЄС безвольно споглядали визнання Москвою Південної Осетії й Абхазії. Цікаво, якщо Путіну спаде на думку визнати "днр" і "лнр", яким буде рівень "стурбованості" нинішніх США часів Трампа? І нинішнього ЄС, постбрекзітного, роздратованого втратами від санкцій, досі не визначившого, кого варто боятися більше — сторонніх мігрантів чи власних правих?

Щодо визнання. Не така божевільна ідея як здається. Таку можливість у Кремлі обговорювали давно. Але, за словами джерел у дипколах, віднедавна почали обговорювати серйозно. Москва, на відміну від Києва, постійно шукає альтернативу Мінську. Визнання "республік" виглядає логічним кроком після безболісного визнання їхніх "паспортів".

Ще одну подію належним чином не оцінено. 15 березня, в переддень кримського "референдуму" на окупований півострів заявилися Захарченко і Плотницький. Вони заїжджали туди й раніше. Але цього разу низка російських ЗМІ позиціонувала їхній приїзд як "офіційний візит". Чого раніше наче не водилося. І увага медіа значно більша, ніж раніше. І участь їхню в офіційних "торжествах" передбачено. Для презентації інтеграційного комітету "Донбас–Росія" обрано Лівадійський палац. Треба пояснювати, що вибір такого пафосного місця й такої красномовної назви були б неможливими без прямої санкції Кремля? 

Обвинувачуючи блокадників і прихильників ухвалення закону про окуповані території в тому, що вони хочуть подарувати частину Донбасу Путіну, Петро Олексійович лукавить. Донбас Путіну не потрібен. І ОРДЛО він забрав би давно, якби хотів. Не хоче. Виходець з північної столиці імперії, скоріше, хоче врочисто спалити останній синьо-жовтий прапор у південній столиці нової імперії. На Володимирській гірці. Навіщо йому окремо взяті терикони? Тільки як засіб, але не мета.

Навіщо Путіну можливе визнання ОРДЛО? Щоб змусити Захід злякатися нового загострення й відволіктися від своїх виборів і біженців. Щоб дати зрозуміти Києву, що він не жартує. І може сам перейти до торговельної блокади. З Україною. Розповідають, що російські технологи тестують ідею — російський варіант "блокади торгівлі на крові". "Громадянське суспільство РФ" може виступити за заборону російських поставок кривавому київському режиму. У Москві знають про рівень залежності української економіки від тамтешнього імпорту. Зокрема, у сфері енергетики. Особливо, атомної. Знають про те, що мізерно мало зроблено для подолання цієї залежності від окупанта.

Сумнівно, що росіяни зважаться на блокаду найближчим часом. Але злякати можуть. І сам напрямок політтехнологічного пошуку є симптоматичним.

Чи так вже важливо, скільки саме серед організаторів і учасників блокади було патріотів, а скільки політичних кон'юнктурників та можливих провокаторів. Сталося те, що мало статися. Рана гниє, якщо її не лікувати.

Влада не захотіла вирішувати проблеми самостійно? Змушена буде вирішувати їх під тиском обставин, під тиском Путіна. Диверсифікувати джерела надходження енергоносіїв, переорієнтувати економіку, шукати нові ринки, створювати умови для захисту інвестицій, нищити контрабанду та корупцію. Нарешті, реально зміцнювати сферу безпеки. Життя примусить. 

Не цих, так наступних. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
93 коментаря
  • VCartes 18 марта, 14:32 Putin. По-прежнему, Пу склоняет Запад к любви и дружбе. Во-первых, это нужно Пу для вхождения в клуб 8-ми (и благодаря этому - полной легитимизации своего пожизненного правления в РИ), во-вторых, это нужно для сдерживания Китая в Сибири и на ДВ (без чего опять же не будет пожизненного правления). Для вхождения в 8-ку в качестве полноправного пахана были влиты страшные миллиарды в во все возможные инструменты влияния на истеблишменты западных заводил. И Пу уже продемонстрировал некоторые достижения (теракты, война в Сирии, потоки беженцев, кибератаки, левые-правые угрозы и т.п.). Поскольку авторитарная система в РФ не способна к быстрой технологической модернизации, то РФ нуждается в периодической технологической модернизации усилиями западных корпораций. Иначе трудно будет усидеть в 8-ке. Однако Запад с дружбой и модернизацией РФ не телился, а напротив - придвинул вплотную систему ПРО. И Пу понял, что без большой драки не обойдется. И он двинул в Украину. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Panikovski 18 марта, 13:59
    Григорий Сергиенко Сегодня, 13:12 «Сомневаюсь. "Тарифы" - это срашилка раскрученная российской пропагандой и симоненко-витренко. Они на ней 15 лет работали, там целая мифология. Сейчас тарифы подняли, все увидели, что это не страшно, а с субсидиями так и вообще символично. Через год-полтора на нет сойдёт, сожмётся до традиционного симоненковского электората.»
    не скажи, паря: во-1-х, эт не страшилка, а факт, ты б слышал, какие матюги гнет мой знакомый (и не один), когда ему приносят за 2-шку токо за отопление (квартира около 50 м.кв) 2 т. гривасов., а еще + горводица и за газончик не слабо, не считая всего остального, - эт тебе не "симоненко-витренко" бла-бла - людям, кот. не тянут на субсидию, или токо на частичное покрытие ею обдиралова от рошенчика с олигархкомпани, становится просто в падлу работать, - смысл горбатиться на дядю - а они меж проч (не пенсы) и есть те, кто на Майданах кучкуются одними из первых; затем, гроссбухманы они на то и гроссбухманы, что когда на следотопсезон остальной народец потянется оформлять бумажки, многих из них ожидает облом - круг получателей кислородной подушки (путем нехитрых манипуляций бухманов: снижение норм потребления, на кот. оформляются субсидии, пересмотр сумм доходов, с кот. они начисляются) сильно повужчає.
    Panikovski 18 марта, 14:07
    При самом хорошем раскладе чел, що отримав покращення з афери "3200" отдаст майже все, що покращено (за рахунок зменшення субсідій) тій самій шакаладній компашці. А оно ой как жалко возвращать то, шо уже в карманцах полежало. Добавим сюда, шо если б "покращення" поджимало только с этой стороны, то еще б как-то, но оно ж прет из всех щелей, так шо и рад бы чел, но выбирать приходится между достойным содержанием семьи или рошенчиков); в 3-х, есть и зд. и не менее важная чисто нравственная составляющая, - все даж дети понимают, шо цены енти спущены с потолка, являются чистой и бессовестной обдираловкой и ничего общего со "справедливыми, рыночнообоснованными тарифами не имеют", а народец украинский, что он не раз уже доказал, очень чувствителен к явным проявлениям несправедливости ... а якщо при всьому цьому до цих дуже "лагідно" налаштованих людей ще почнуть приходити
    Panikovski 18 марта, 14:08
    назойливі приватні виконавці, то у відповідному результаті я майже впевнений ... так шо, хоспода политики, сильный козырь для сноса ненажерливого педро энд К у вас в руках, працюйте)
    Panikovski 18 марта, 14:16
    house Сегодня, 13:26 «не, нуж тыж, тоже, за бойко должен радоваться, не за дулю ж)»
    хрен редьки не слаще ... "люблю" их примерно одинаково(
    house 18 марта, 14:21
    вот-вот, вечный украИНЬский выбор между ВОРОМ и ШУЛЕРОМ. а теперь они еще и обое сидели. капецб
    Panikovski 18 марта, 14:27
    втім, справедливости ради, отмечу, что и в команде а-ля нимфетки, попадаются относительно вменяемые персоны ... Сенченко, скажем, ничо, как по мне ... шо он там делает не понятно токо
    house 18 марта, 14:38
    да, у неё в команде было оч.много адекватов: и кролик итупчинов и этот.... с вилами, и эта... бутылкой по голове шарахнутая)
    house 18 марта, 14:17
    "если б "покращення" поджимало только с этой стороны, то еще б как-то, но оно ж прет из всех щелей" ты про "покращення вже сегодня" вспомнил?) видишь, не такой уж янук и плохой, всё познается в сравнении. можа пора уже возвращать уже "лигитимного"?)) он, вроде, готов
    Panikovski 18 марта, 14:34
    "нельзя дважды войти в одну и ту же реку" ... да и дело в том, во многом, что вовремя свалил тада хряк ... недавно попалась инфа, что на момент его английского ухода на едином казначейском счету было всего-то лимонов 100 гривенных ... золотовалютные были уже разграблены, а следующих "3 ярдов", как ты помнишь наверное, пупкин уже не давал ... т.е. через месячишко курс в любслучае был бы уже даже не 12 ...
    house 18 марта, 14:52
    да-да, еще золотой батон у него был, де він доречі? ти не брав?) отрізав би мені шматочок, малееенькій. мені би хватіло) и это я так... шучу только. насчет его возврата. этож опять ЦИРК такой будет, а цирк мне уже стошнил. любой. бойко хоть не клоун)
    Panikovski 18 марта, 14:39
    "теперь они еще и обое сидели. капецб" - или я пропустил шото ... а когда это бойко посидеть успел, не путаешь?
    Panikovski 18 марта, 14:44
    и кролик итупчинов и этот.... с вилами, и эта... бутылкой по голове шарахнутая) - вишь кака самка плодовитая, шо не воспитанник - орел(лица)! ... пора б уже и талимоше до цієї бесіди нашої приєднатися ... небось там десь яд щас копит, или нож точит))
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • talymon 18 марта, 13:43 В українській мові слово "граблі" має наголос на останньому складі. Тому назва цієї статті Рахманіна українською є абсолютно недолугою. А що ж тоді казати про її зміст? :)) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Карнутдинов Мурад 18 марта, 13:29 Стаття цікава, аналіз достатньо глибокий, актуальна поза сумнівом. І хто б та шо не казав. Особисто мене вона утвердила в думці: інститут президенства як такий повинен бути докорінно змінений. Чим раніш, тим краще. Хоче, наприклад, пан Петро бути постпредом у зносинах з міжнародними діячами, будь ласка. Але реальна влада в Україні повинна належати Кабінету Міністрів, Прем'єру. Модель Германії можна було б запозичити. У іншому разі ми ще довго будемо шукати Данко, а як казав класик, зараз маємо ситуацію, коли "...настоящих буйных мало, вот и нету вожаков...". А ще хочеться, щоб всі коментатори теж відчули і свою відповідальність за все, що відбувається з нами, а не тільки впадали в транс безапеляційної критики. При свій повазі, панове. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Володимир Сущенко 18 марта, 12:34 Хоч остання фраза автора "Не цих, так наступних" безумовно грунтовного аналізу "ГРАБЛІнеополітики" дає НАДІЮ, що попри все... Україна як держава спроможеться ВИЖИТИ...! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Григорий Сергиенко 18 марта, 12:32 А кто выйдет во второй тур это вопрос. Ляшко только вчера выдвинул инициативу сокращения числа депутатов ВР. Похоже, мало кто понимает, насколько это популярная идея в народе. Если Порошенко беспокоят тимошенковские амбиции, надо работать над ликвидацией депутатской неприкосновенности. Это стратегия. Вся эта политическая возня держится на торговле влиянием депутатских фракций, в которую не может вмешаться прокуратура из-за этой самой неприкосновенности.
    Григорий Сергиенко 18 марта, 12:37
    И могу предположить, что на следующие президентские выборы войдёт не Порошенко, а Турчинов. И победит.
    house 18 марта, 12:53
    бойко и юля. и в статье опять неправильно, скорее бойко и победит. как он этому... "клоуну с вилами" врезал = настоящий президент. и удар хороший)
    Panikovski 18 марта, 13:03
    "скорее бойко и победит" - было б чему радоваться ... получим еще одну аферу "вышки бойко-2", но теперь уже в масштабах всея Украина. А "клоуну" - все в масть, он и на этом мордобое себе %, другой наварит
    house 18 марта, 13:26
    не, нуж тыж, тоже, за бойко должен радоваться, не за дулю ж)
    Panikovski 18 марта, 12:57
    ликвидация депнеприкосновенности - старая заезженная тема, которая присутствует на выборах уже не менее последних 10-12, и заманить на нее избирателя дело тухлое. Тем боль, что тот уже научен, - после прихода к власти победитель про это свое обещание резко "забывает". Топтема, на которой будут делать компанию (если не совсем дураки) как минимум 3 политсилы (белое братство, калы, и оппы уж точно) - тема снижения тарифов на комуслуги ... и щастье будет именно тому, кто ее первым и наиб. толково окучит ... народ уже в реале воет от платежек (а впереди еще маячит серьезное сокращение субсидий) ... и, напротив, главных толкачей этой обдираловки - шоколадного патрона вовка из НКРЭ, партии теперешнего парламентского большинства (особенно если те умудрятся протянуть закон про взимание пени с должников, а к этому идет подготовка) пересичные на выборах предсказуемо просто помножат на ноль ... если вообще станут дожидаться выборов)
    Panikovski 18 марта, 13:09
    в слэнге пересичных даж термин соответствующий появился в последние месяцы: "работать на батарею" (=рошенчика, ахметку, гроссбухмана)
    Григорий Сергиенко 18 марта, 13:12
    Сомневаюсь. "Тарифы" - это срашилка раскрученная российской пропагандой и симоненко-витренко. Они на ней 15 лет работали, там целая мифология. Сейчас тарифы подняли, все увидели, что это не страшно, а с субсидиями так и вообще символично. Через год-полтора на нет сойдёт, сожмётся до традиционного симоненковского электората.
    Григорий Сергиенко 18 марта, 13:15
    Panikovski Сегодня, 13:09 «в слэнге пересичных даж термин соответствующий появился в последние месяцы: "работать на батарею" (=рошенчика, ахметку, гроссбухмана)»
    Если ты действительно нуждающийся пенсионер, то за батарею ты не платишь практически ничего. Субсидия. А вот после 1-го апреля, если супруновская реимбурсация заработает, все пенсионеры будут держаться за бесплатную таблетку. Попробуй намекнуть, что её не будет - и все вспомнят кто благодетель. И никакого обмана, все реально так.
    talymon 18 марта, 13:20
    І де ж нам знайти словник твого "пост-падонского языка", пост-бояне?
    talymon 18 марта, 13:14
    Тільки не в Україні, а в... Росії :))
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Григорий Сергиенко 18 марта, 12:28 Все рамки возможного в этой проблеме в конечном итоге задаются состоянием самой Украины. Над энергонезависимостью и над разрывом экономических отношений с РФ надо было работать все эти 3 года - тогда бы Украина сейчас держала инициативу. Нужна заинтересованность Запада, политический манёвр - привлеките инвестиции (продайте уже наконец эти несчастные госкомпании, узаконьте рынок земли, проведите пенсионную реформу! это разве МВФ нужно, а не Украине?) и усиливайте армию. Итог решается стратегией, а не тактической вознёй.
    talymon 18 марта, 13:11
    Мушчина, у вас спина белая. Хо-о, высокий класс! Чи краще так: " Хо-хо, высокий ласс! Но, мушчина, у вас спина белая"?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Николай Евмина 18 марта, 12:01 Очень правильное название статьи: куда не повернись - всюду грабли. А мы в шароварах с кипой на голове пляшем, выключив свет. Рахманин прав: мы остались один на один с Украиной. Запад тянет время, решая свои оборонные проблемы, т. к. тоже долго почивали и сладко ели без трат на армию. Надеяться надо только на самих себя. Открытого наступления войск РФ на Киев не будет. Но у нас будет такая борьба за Украину, что от нее, как от государства, камня на камне не останется. Бывшим политикам веры нет, а новых, типа "Самопомочи" - так мало для полноценного управления государством. Скрещивание интересов Порошенко-Ахметов убивает морально каждого нормального украинца, независимо от места проживания, будь это Львов, Харьков или Донецк: бандиты киевские раньше выглядели несколько приличней донецких, работавших под эгидой московских. Но Януковичу за 11 лет удалось разнести эту чуму по всей Украине. Очень печально: мне лично больше нравится Украина, где много мафий, а не одна - как в России сегодня
    talymon 18 марта, 13:06
    Якщо ви забули, то нагадаю, що ще Кучма перед безпосередньо перед тим, як за сценарієм Пінчука залишав публічну владу, намагався "оженити" своїх з донецькими, віддавши на паритетних засадах Ахметову і Пінчуку у власність "Криворіжсталь". І лише Тимошенко з помаранчевою владою зірвали тоді цей ганебний стратегічний шлюб з олігархічного розрахунку. Але ідея такого шлюбу не згинула. І ось уже за зовсім інших обставин і трохи іншими учасниками(але все ж олігархами!) ця ідея втілюється у життя. Хочу нагадати також, що після "перемоги" Януковича на президентських виборах Кучма публічно заявив: "До влади прийшла моя команда!" Він далеко бачив, виявляється. Бо ж на плівках Мельниченка, нагадаю знов, не хто інший, як Порошенко, клянеться Кучмі у довічній вірності. Так що чахлик, Кучма тобто, виявляється дійсно невмирущим! Kuchma forever! Ave Kuchma, grey eminence, morituri te salutant! І ніяких грабель!!! :))
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Vladimir Omelyanov 18 марта, 12:00 Влада немаючи ніякої стратегії розвитку країною ,має одну стратегію як утриматись при владі ,як можна довше ,для цього посилюєтся силовии' блок ,а саме прокуратура ,суди ,сбу ,поліція і повна підконтрольність їх президенту і друге це знищення своїх конкурентів ,що робится навколо львівського сміття ,що б знищити Самопоміч і Садового ,проти другого конкурента ,а саме Тимошенко задіяні всі олігархічні телеканали ,а особливо 112 канал ,де Рабінович і горе політ технолог не Тарас Чорновіл не вилазят з ефіру . В першого всі погані окрім нього ,то в другого в усьому вина Юля .Президент нічого не навчився у свого попередника ,тои' теж думав що буде вічно . Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Константин Бедовой 18 марта, 11:38 Разглагольствования о политических интригах в ВР и политических резонах гаранта вызывают у меня холодную ярость . Импотентная государственная политика 100% основание отправить импотентов в отставку , и далее к следователям НАБУ . Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89