оГРАБЛІний президент

Сергій Рахманін 17 березня, 23:06
порошенко

Читайте також

Чому рішення Радбезу від 15 березня (того ж дня введене в дію президентським указом) стало можливим? Чому торговельна блокада ОРДЛО з "підривної антидержавної операції" перетворилася на значимий елемент державної політики? І до чого це може призвести? 

Більшість джерел стверджують, що такий крок дався Петру Порошенку нелегко, і він до останнього зволікав із рішенням про надання блокаді офіційного статусу. Остаточно переконали його два аргументи. 

Перший — замір громадської думки. Люди, що входять в оточення глави держави запевняють, що він уважно стежить за реакцією населення. За нашою інформацією, останнє закрите опитування показало: вже не 7%, як спочатку, а більше половини населення підтримує дії блокадників. Якщо це справді так, ігнорувати цю обставину він не міг. Він мав перехопити ініціативу, при цьому не відмовляючи собі в задоволенні жорстко розкритикувати ініціаторів блокади.

Другий — активна реакція сотень місцевих рад, помножена на безпорадність силовиків і фактичну відсутність реального впливу Банкової на більшість регіонів.

Колишню вертикаль влади зруйновано, нову де-факто не створено. Багато хто з губернаторів не почуваються членами владної команди чимось зобов'язаними президентові, окремими областями АП змушена керувати в ручному режимі. У низці регіонів голови держадміністрацій і місцевих рад або активно сприяли підтримці блокади, або негласно потурали їй, або зайняли вичікувальну позицію. Географія територій, де органи влади та місцевого самоврядування могли підтримати політику припинення торгівлі з окупованими територіями, розширювалася.

Як мінімум, три джерела стверджували — такий поворот подій Порошенка неабияк налякав. Громадська думка — проти нього. Його неспроможність контролювати ситуацію ставала очевидною. І для населення, і для Заходу. Що довше він зволікав із рішенням, то слабкішим ставав. Чим полегшував життя зовнішньому ворогу держави, тобто Росії. А також внутрішнім політичним опонентам Петра Олексійовича. І тим, хто голосно протестував проти блокади, і тим, хто привселюдно її підтримував.

У нинішній ситуації Порошенко мало не зацікавлений у дострокових парламентських виборах. Так, оголосити їх (за Конституцією) може тільки президент. Але якби обстановка й далі загострювалася, то до проведення позачергової кампанії Петра Олексійовича могли б примусити. Зсередини і ззовні. Отже, треба було вирівнювати ситуацію. 

Коли антиблокадний рух тільки набирав сили, силовики уникали різких рухів. Оскільки Порошенко спочатку не розглядав кампанію як серйозну загрозу. Але коли рух набрав ваги та популярності, люди в погонах, як і раніше, не квапилися застосовувати силу. Хоча головковерх уже вимагав від них цього. Але СБУ, МВС і військові (без координації дій яких деблокада не була б успішною) не поспішали виявляти активність. Силовики не хотіли влазити в слизьку історію без рішення Радбезу, а його голова не хотів брати ініціативу на себе. Пригоди Насірова, і (почасти) суд над генералом Назаровим давали виконавцям наказів і розпоряджень згори рясну поживу для роздумів. Ніхто не хотів бути крайнім. Без гарантії, що тебе прикриють. Гарант такої впевненості не вселяв. 

Коли ситуація почала набувати загрозливих масштабів, силу все ж таки застосували. Президент був зобов'язаний продемонструвати владу, але сприятливий для жорстких дій час було втрачено, а силу резонансу не розрахували. 

Залишалося одне — оголосити блокаду офіційно, про що й було прийнято рішення в ніч з 14-го на 15-е. Опівночі апарат РНБО розіслав запрощення членам Ради. Проект рішення негайно розробив Турчинов. Президент його формулювання затвердив.

Від кроку, що ставав неминучим, Порошенка втримувала потреба виправдовуватися перед Заходом. Але страх остаточно випустити ситуацію з-під контролю виявився сильнішим.

Раніше в президента були й інші аргументи на користь не про-, а антиблокадного рішення. Припинення так званого обміну товарами з ОРДЛО серйозно послабляло Ахметова — ситуативного політичного союзника і вигідного бізнес-партнера Порошенка. Крім того, розрив торговельних відносин з неконтрольованими територіями бив по українській економіці, нехай і не так серйозно, як запевняв прем'єр. Відсутність поставок з ОРДЛО суттєво послабляла металургів — головних державних експортерів в умовах певного поліпшення кон'юнктури ринку. А також погіршував ситуацію в енергетиці. Ситуація була б не такою сумною, якби рішення Радбезу (прийняте ще 2014-го) про диверсифікованість поставок критично важливої для економіки продукції та належне зміцнення енергобезпеки країни стало керівництвом до дії. Не стало.

Рішення Росії про фактичний "віджим" підприємств, які розташовані в ОРДЛО, але відвантажують продукцію на "материк" і поповнюють вітчизняний бюджет, позбавило Порошенка зайвих сумнівів. Коли стало ясно, що Москва не "увімкне задню", прийняти рішення щодо надання блокаді статусу державної стало легше.

Є підстави думати, що "редути" на залізничних коліях стали не причиною, а приводом для демонстративних кроків Кремля. 

Джерела повідомляли, що в Москві вже досить давно розглядали і можливість визнання "республіканських паспортів", і план захоплення підприємств, які продовжують працювати на українську економіку. Шукали привід. Привід знайшовся. І подарували його не так самі блокадники, як влада, що стимулювала безконтрольний "обмін товарами", потурала контрабанді, наживалася на існуванні "чорної діри" та ігнорувала неприйняття активною частиною суспільства фактичної торгівлі з ворогом, яка, до того ж, збагачувала тих, хто так і не отримав покарання за розпалювання (неперешкоджання) конфлікту на сході країни.

Але якщо Київ фактично подарував Москві привід позбавити Україну підприємств у ОРДЛО, то Путін фактично подарував Порошенку привід обґрунтувати в очах Заходу болісне для нього рішення Радбезу. Захоплення українських заводів і шахт, а також юридичне визнання "паспортів" явно суперечать мирним утановкам "безальтернативних" мінських угод. Тож узаконена блокада виглядає правомірною відповіддю Києва на беззаконня "республік" і неправомірні дії Москви.

Чи погодяться Берлін, Париж і Брюссель з цією логікою — дізнаємося скоро. Важливо, щоб Київ частіше виходив з власної державної логіки. Яка далеко не завжди збігається з логікою Європи. До того ж Європи, що стрімко змінюється.

Люди, близькі до Петра Олексійовича, по-різному оцінюють його ставлення до окупованої частини Донбасу і його погляди на вирішення проблеми ОРДЛО.

Одні переконані, що він з легкістю віддав би їх Росії або пустив у вільне плавання. Оскільки повернути їх складно, відвойовувати страшно, реінтегрувати марно. Що це — непосильний тягар для бюджету, зруйнована інфраструктура, вороже електоральне середовище інфіковане російською пропагандою та озлоблене війною. Але озвучувати подібну думку він боїться, тому що її треба обґрунтовувати Заходу, який він ретельно переконував у своїй відданості ідеї територіальної цілісності. І треба виправдовувати в очах населення, яке він довго пригощав гострою патріотичною риторикою.

Інші стверджують, що постійна риторика щодо неможливості розбазарювання соборних земель — не фігура мовлення, а щире переконання. Що він вважає встановлення миру на Донбасі, відновлення суверенітету й територіальної цілісності, а також створення єдиної православної церкви трьома головними цілями свого президентства.

Треті припускають, що йому справді цікаве повернення Донбасу за "мінським планом". Але керується він при цьому цілком прагматичними, якщо не сказати цинічними, міркуваннями.

По-перше, підприємницькими. Тому що йому вигідна торгівля з ОРДЛО за схемою, яка працювала до блокади.

По-друге, політичними. Розрахунки, які нібито проводилися його технологами з опорою на соціологію, показували, що без електорату нині неконтрольованих територій, він приречений на побачення в другому турі з Юлією Тимошенко. І неминучий програш їй. Приріст виборцями ОРДЛО ситуацію начебто змінює: в цьому випадку у вирішальному раунді він зустрічається з Юрієм Бойком. І майже безболісно перемагає. Прибічники цієї версії вважають, що головна тактична мета Порошенка — переобрання на другий термін. Головна стратегічна — абсолютна влада. І тривале перебування при ній.

Наскільки достовірна ця інформація, наскільки коректні ці розрахунки, сказати важко. Значно простіше засумніватися в життєздатності подібних планів у погано керованій країні, яка воює і роздирається протиріччями. Засумніватись у рівновеликості долі цілої держави та кар'єри одного політика.

Але на Банковій цілком можуть вважати інакше. І ті в АП, хто підштовхує Порошенка до дострокових президентських виборів, виходять з можливих його вигід, а не з інтересів країни. Одні вважають, що це краще зробити до кінця цього року, після довгоочікуваного рішення про багатостраждальний безвіз, двох-трьох можливих гучних посадок і гучного заочного вироку Януковичу. Інші — що треба почекати до наступного року, домігшись певного економічного зростання, що дозволить ще трохи підвищити "мінімалку". Але обов'язково дострокові, тому що до 2019-го крихкий рейтинг можна й не донести. 

Та повернемося до Донбасу й блокади. Чи мріяв Порошенко про фактичне відрізання ОРДЛО чи страшився такого сценарію, він впритул до нього наблизився. Взаємні кроки Москви й Києва не так ускладнили реалізацію Мінських угод, як підкреслили складність (якщо не неможливість) їх реалізації. Не так відсунули процес можливої реінтеграції, як показали тривалість цього процесу. Тому що Росія не збирається послаблювати контроль над окупованими територіями, а Банкова не дуже переймається пошуками альтернатив "Мінську". До певної міри нинішня ситуація була визначена наперед. Агресивністю Росії. Бездіяльністю Києва. Пасивністю Заходу.

Версія про те, що відібрані у Ахметова підприємства — банальна помста Кремля олігарху, як на мене, занадто примітивна. Так, Москва затаїла образу на главу СКМ за те, що 2014-го він (відверто підгодовуючи сепаратистів) все ж таки не надто активно допоміг Москві поставити під контроль увесь Донбас. І за те, що нині віддав перевагу спільним ґешефтам із Петром Олексійовичем перед можливою спільною грою Тимошенко та Льовочкіна в дострокові парламентські вибори, вигідні Росії, яка розраховує на прихід до влади більш зговірливих суб'єктів.

Однак це — лише частина. "Мінськ" не рухається, Трамп не телиться. Населення України нарікає, але не бунтує. Держава хитається, але не розвалюється, завдяки зусиллям ідейних одинаків при владі, але, головне, завдяки витримці та здоровому глузду активної частини громадян.

Українська армія, всупереч усьому, не здає позицій і навіть збільшує зону свого контролю.

Що в цій ситуації має робити Путін? Те ж, що й завжди. Пізнавати межі дозволеного Заходом. Шукати нові способи гібридного тиску на Київ. І узаконена "паспортизація", і захоплення підприємств, і "зустрічна блокада", оголошена Захарченком — із цього арсеналу.

І не тільки це. Майже непоміченою лишилася доволі неабияка подія. 15 березня, за заявою помічника президента РФ Суркова, Путін схвалив пропозицію уряду про те, щоб підрозділи так званих збройних сил Південної Осетії увійшли до складу російської армії. Ще раз. Незаконні збройні формування незаконно відірваної території суверенної держави отримають правовий статус частини регулярної армії іншої держави. Тобто Росія фактично узаконює окупацію територію Грузії. Ви чули всесвітній галас із цього приводу? Я — ні. Стурбоване світове співтовариство зажадало від Москви негайних пояснень? Ні. Натомість Євросоюз зажадав пояснень від України з приводу рішення про встановлення офіційної блокади ОРДЛО. Захід проковтнув ще одну витівку Путіна так само, як і майже всі попередні.

Якою буде наступна? США часів Обами та "єдиний й неподільний" ЄС безвольно споглядали визнання Москвою Південної Осетії й Абхазії. Цікаво, якщо Путіну спаде на думку визнати "днр" і "лнр", яким буде рівень "стурбованості" нинішніх США часів Трампа? І нинішнього ЄС, постбрекзітного, роздратованого втратами від санкцій, досі не визначившого, кого варто боятися більше — сторонніх мігрантів чи власних правих?

Щодо визнання. Не така божевільна ідея як здається. Таку можливість у Кремлі обговорювали давно. Але, за словами джерел у дипколах, віднедавна почали обговорювати серйозно. Москва, на відміну від Києва, постійно шукає альтернативу Мінську. Визнання "республік" виглядає логічним кроком після безболісного визнання їхніх "паспортів".

Ще одну подію належним чином не оцінено. 15 березня, в переддень кримського "референдуму" на окупований півострів заявилися Захарченко і Плотницький. Вони заїжджали туди й раніше. Але цього разу низка російських ЗМІ позиціонувала їхній приїзд як "офіційний візит". Чого раніше наче не водилося. І увага медіа значно більша, ніж раніше. І участь їхню в офіційних "торжествах" передбачено. Для презентації інтеграційного комітету "Донбас–Росія" обрано Лівадійський палац. Треба пояснювати, що вибір такого пафосного місця й такої красномовної назви були б неможливими без прямої санкції Кремля? 

Обвинувачуючи блокадників і прихильників ухвалення закону про окуповані території в тому, що вони хочуть подарувати частину Донбасу Путіну, Петро Олексійович лукавить. Донбас Путіну не потрібен. І ОРДЛО він забрав би давно, якби хотів. Не хоче. Виходець з північної столиці імперії, скоріше, хоче врочисто спалити останній синьо-жовтий прапор у південній столиці нової імперії. На Володимирській гірці. Навіщо йому окремо взяті терикони? Тільки як засіб, але не мета.

Навіщо Путіну можливе визнання ОРДЛО? Щоб змусити Захід злякатися нового загострення й відволіктися від своїх виборів і біженців. Щоб дати зрозуміти Києву, що він не жартує. І може сам перейти до торговельної блокади. З Україною. Розповідають, що російські технологи тестують ідею — російський варіант "блокади торгівлі на крові". "Громадянське суспільство РФ" може виступити за заборону російських поставок кривавому київському режиму. У Москві знають про рівень залежності української економіки від тамтешнього імпорту. Зокрема, у сфері енергетики. Особливо, атомної. Знають про те, що мізерно мало зроблено для подолання цієї залежності від окупанта.

Сумнівно, що росіяни зважаться на блокаду найближчим часом. Але злякати можуть. І сам напрямок політтехнологічного пошуку є симптоматичним.

Чи так вже важливо, скільки саме серед організаторів і учасників блокади було патріотів, а скільки політичних кон'юнктурників та можливих провокаторів. Сталося те, що мало статися. Рана гниє, якщо її не лікувати.

Влада не захотіла вирішувати проблеми самостійно? Змушена буде вирішувати їх під тиском обставин, під тиском Путіна. Диверсифікувати джерела надходження енергоносіїв, переорієнтувати економіку, шукати нові ринки, створювати умови для захисту інвестицій, нищити контрабанду та корупцію. Нарешті, реально зміцнювати сферу безпеки. Життя примусить. 

Не цих, так наступних. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
93 коментаря
  • house 18 марта, 10:56 не, это ДЕНЬ СУРКА какой-то, никто ничему не учится, ни народ, ни клоуны под куполом, устроили несколько цирковых номеров, затем несколько номеров плохо поставленного реслинга, послушали пустые побрехеньки, ДАВНО ПЕРЕЖОВАННУЮ муру, различных экспердов, затем проснулись утром и = "снова здорова!". ще, типо, не вмэра. пока. можно еще подурковать. Ок. весь текст обсудить невозможнро, бо придется каждый абзац переворачивать на ноги. поэтому переверну только начало и конец. я давно уже долблю, что ця влада = ВЛАДА ШУЛЭРИВ, и основное её "оружие" = МУТНЫЕ ДОГОВОРНЯКИ, тож... всё и закончится либо мутными договорняками, либо откровенным шулерством, до речи, чо так все КУПИЛИСЬ на какое-то "ришення снбо о блокаде") смешные. вы посмотрите сначала на список дозволенных товаров на 7 листах = там тока кокаина и марихуаны нет, а так... так ВСЁ-ВСЁ, что раньше было, типо, незаконной торговлей, теперь стало ЗАКОННОЙ, всё и уголь и антрацит и кокс, и... никакой блокады НЕ будет, а будет всё таже КРОВЬ
    house 18 марта, 11:00
    всё туже КРОВЬ будут потихоньку цедить, и будет = глобальная торговля на крови. отэ и всэ, малята) и есть только одно оружие, которое можно этому шулерству противопоставить = майдан, только уже покруче. больше, к сожалению, нечего. теперь последний тезис теста. "Власть не захотела решать проблемы самостоятельно? Вынуждена будет решать их под давлением обстоятельств,... Жизнь заставит. Не этих, так следующих." чож до сих пор не заставила?? м-м.НЕТ, более реально, что "следующих" может уже НЕ быть. пора ЭТОТ УКРАИНСКИЙ ЦИРК как-то заканчивать. полюбому.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Elya 18 марта, 10:38 Как прочтешь статью Рахманина, так становится грустно. Но зачастую его статьи настолько реалистичные, и порой пророческие. Порошенко оказался у корыта, совершенно случайно, война, украинцы устали от придупка Януковича, и вот новое интеллигентное англоговорящее лицо. Петруха-барыга, и его интересует отнюдь не государственные интересы, а только свои шкурные. На худой конец у его семьи есть недвижимость заграницей и счета на оффшорах. И наверняка куча заграничных паспортов, израильский уж точно. В Израиль своих не выдает! У него прекрасные артистические способности, не зря еще в юности он был членом театрального кружка. Его публичные выступления, что он не подарит Путину внеочередных парламентских выборов на Украине! Петруха боится потерять власть, де-факто растет недоверие народа! Честными и прозрачными выборами парламентские и президетнские выборы ему не выиграть! Вот почему он тянет с ЦВК. ЦВК уже 3 года нелегитимен. Охендовский на крючке у НАБУ, а этот орган Петруха не контролирует! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • april 18 марта, 10:02 Темнил - темнил автор, и туману напускал,  но уж закончил так закончил. "Не этих, так следующих". Охренеть. А может, последующих? Штобы уж наверняка. А до этого замученная Украина будет только терять. В территориях, в экономике, в людях, и вообще потихоньку разваливаться. Пока там петралексеич будет градус общества измерять да ахметке его добро возвращать. А то ж не по понятиям - шахтами бизнес-партнера разбрасываться. Спасибо автору за его светлый и глубокий анализ.
    Panikovski 18 марта, 10:14
    "да ахметке его добро возвращать" - не в бровь, а в глаз! Ахметка ж терь у нас "пострадавший", а знач начнет с утроенной силой поправлять свое просевшее благосостояние (в том, что плохиш ему здесь подсобит, сомнений у меня нет) за счет населения подконтрольных территорий. Кароч, держите карман, граждане((
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Wiktor Gaponov 18 марта, 09:35 Пока быдло под ником "элита" не заплатит за потерю ЛЮДЕЙ и ТЕРРИТОРИЙ мы будем оставатся ГУЛЯЙ ПОЛЕМ в РУИНЕ.Дела наши будут идти через "пятую точку"
    Taras Serbin 18 марта, 09:42
    Интересная мысль. Пожалуйста, конкретизируйте, как нужно стянуть плату с "элиты" и кто в эту "элиту входит?
    house 18 марта, 11:33
    а чо, так трудно самому догадаться?) или это провокация? а списков "элиты" тоже полно. есть партийные списки. есть "амбарная книга ПРдунов" = тоже хороший вариант. прям по списку амбарной книги и пойти) пора, вообще, ВКЛЮЧАТЬ МОЗГИ и самому НЕ трудно додумать.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Taras Serbin 18 марта, 09:27 Що до Порошенка, то не можливо не помітити повну відсутність його лідерства, як головнокомандувача і глави держави. Він взагалі працював колись президентом? Підкилимова бородьба, схеми - тут він головна фігура, а власне обов'язки то ні... До речі, при ефективному лідерстві немає потреби весь час зшивати коаліцію, та боротися з власними ветеранами. Ну та це не про нас. Отже гарант зайнятий сумнівним бізнесом. Інколи для захисту того ж таки бізнесу він хапається за булаву і белькоче щось патріотичне, або плутається і тоді маємо цинічних бандер. Рідкісні напади булавомахання, ніяк не замінюють системної роботи. Тож які там ідеї і стратегічні плани, коли в голові чергова схема? Такм чином констатуємо, що крісло президента зайняте, а вакансія вільна - зараз в Україні ніхто не виконує цю потрібну і вкрай важливу роботу. В кращому випадку маємо сумісника на 1/4 ставки.
    Panikovski 18 марта, 09:56
    запомнилось замечание одного человека, делившегося когда-то своими впечатлениями от прослушивания пленок мельниченко, - дословно не воспроизведу, но смысл был примерно такой: "вот там записана масса разговоров кучмы с самыми разными людьми, но ни в одном случае не шла речь о реализации каких либо проектов, направленных на развитие экономики Украины, укрепление ее обороноспособности и т.п. Все крутилось вокруг где-то что-то отжать, раздерибанить, кого-то посадить, придавить и т.д.". А ведь кучма, как осознаешь теперь, был еще далеко не самый худший вариант ... могу себе представить содержание терок нынешних обитателей Банковой(((
    Panikovski 18 марта, 10:07
    но и сейчас, что краем проскочило в этой публикации и у СР, после 2-х Майданов! приличные люди в списках вероятных и реальных претендентов на през кресло даже не фигурируют: все те же рошенчики, тимошенки, теперь вот еще бойко, наверняка еще к этим подтянутся ляшко и рабинович, прости Господи ... очень хотелось бы достойного будущего этой стране, ну никак оно, к сожалению, не просматривается(((
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Victoria Nansen 18 марта, 08:05 Зрозуміло, що ми, суспільство, не дозволимо владі виконати політичну частину "мінську". Чи є інший варіант перемоги у війні з Росією (тобто відновлення терцілісності України) у влади? І взагалі у когось такий план є? З варіантами можливих реакцій Росії і Заходу? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • brodjga 18 марта, 06:20 Музыканты играют на скрипке,Император теряет страну. Очень интересное видение происходящего. В целом совпадающее с анализом Горбулина.Вырисовались две системные угрозы :внутренняя-ослабление центральной власти и внешняя- демонстративная пассивность союзников и не афишируемая удушающая активность оппонентов.Ситуация в стране ,отнюдь не уникальная.В разных странах, в том числе соседних и дальних ,при раскладах описанных автором, возрастает спрос на появление сильной руки.Но здесь ,особенно с учетом специфики Украины много нюансов. Самый существенный из них был откровенно давненько правда, дан а одном из коментов:“А Поросюк его ,гада , с носаря по кумполу!”С.В. ,показалось подходит к этой мысли,но пока не развивает.Как интеллигентный человек. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Сергій Коркмен 18 марта, 01:34 Слів, як завжди, багато. А зміст можна було би вмістити в одне речення: добрі всі заходи, що шкодять ворогові, без огляду на наміри й причини, що рухали виконавцями, кожен з яких правий лише почасти (тобто - більш-менш), оскільки люди - за необхідністю істоти обмежені. Біда, що автор не вважає себе людиною, коли претендує на вироки й присуди, всезнання й оцінки. Горе в сім'ї, якщо там завівся конспіролог (із теоріями змов, глобальних ігр), якому в житті жодного разу не доводилося самотужки покерувати бодай кількома підлеглими. А може, кожна дія суспільного діяча завше тільки ситуативна, якими би концепціями й стратегіями вона не прикривалася, щоби гарно виглядати в очах публічності? Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.06
EUR 29.18