Онтологія провокаторства

Олег Покальчук 31 січня 2014, 20:30
провокатор

Читайте також

Вони завжди з'являються нізвідки. З казковими вигаданими біографіями, мнимими заслугами і неймовірною поінформованістю. При будь-якій соціальній напрузі лізуть з усіх щілин, разом із психопатами й істеричними особами. Нерідко водночас ними і є. Пригадую, наприкінці 80-х їх з'явилася одночасно незліченна кількість. Вони виголошували ультрарадикальні на ті часи тексти, робили неймовірні з погляду безпеки вчинки, але при цьому анітрохи від того не страждали. На відміну від людей, котрі їм повірили.

З роками, в часи "України без Кучми", довелося навіть написати спеціальну методичку — як розпізнати провокатора в натовпі демонстрантів, які ролі і сценарії їм запрограмовані відповідно до віку і статі. Часи й політичні уподобання дуже змінилися, але завдання провокатора залишилися колишніми: активізувати небайдужих, замкнути на собі, запропонувати запаморочливий сценарій, спокусивши швидким тріумфом і легкою славою. …І зрадити.

З іншого боку, пошук провокаторів — улюблена гра самих провокаторів у ситуації, коли революційний рух природно збавляє темп на поворотах історії. У них активізуються дві основні риси: інстинкт відчайдушного гравця і нездоланна потреба в акторстві. Романтики, які розраховували на лаври і шампанське наприкінці заїзду, у поворот не вписуються. Свою незграбність виправдовують тим, що ніякого повороту тут бути не мало, — це справа рук провокаторів. Провокатори ж їм душевно пояснюють, що так і є, і по секрету тичуть пальцем в об'єкти власних розробок. Немає нічого, що поширюється швидше, ніж секретна інформація.

Євромайдан у нинішньому його стані перебуває саме в такій фазі соціального розвитку. Провокативна ж складова з перекиданням відповідальності була з самого початку. Хоча й виглядала примітивно: на початку грудня Дмитро Корчинський, що нині безвісти випарувався, звинувачував у провокаціях на Банковій "різних "порошенків". 

До більшовицької революції в Росії лідер Бойової організації есерів і водночас високооплачуваний агент царської охранки Євно Азеф не просто "зливав" своїх товаришів. Він паралельно готував і здійснював справжні теракти проти режиму, не повідомляючи про них поліції. Внаслідок чого, навіть маючи незаперечні докази його зради, есери не могли в це повірити. Окремі від розпачу навіть застрелилися. Історія Азефа (наприклад, у викладі Марка Алданова) — вкрай корисна, повчальна й рекомендована до прочитання в ці дні, якщо бракує часу прочитати "Біси" Ф.Достоєвського. Про рівень моралі таких людей свідчить те, що Азеф вважав Леніна лібералом і пацифістом. 

У дослідженні провокаторства визначальними є не внутрішні спонукання. Вони цілком можуть бути високими. Навіть записні лиходії пояснюють свої вчинки добрими намірами. Важливий ефект, результуюча складова зовні красивого заклику.

Політичною реінкарнацією еталонного Корчинського цілком можна вважати вдумливого й турботливого Олексія Арестовича, який м'яко увійшов у революційні хвилі, як десантне судно на повітряній подушці. "Стратегія теплого океану" на практиці почала виглядати технологією варіння жаб заживо, коли непомітно для них самих температура води підвищується до кипіння. Якби не спроба видати себе, окрім усього іншого, ще й за лідера Автомайдану (тоді як його реальні лідери хто в підпіллі, хто у в'язниці, а хто в лікарні після тортур), то, може, і пролізло б.

Загальноосвітня антирежимна програма "теплого океану" привернула чимало молоді, нагадуючи "поліцейський соціалізм". Доктрина полягала в насаджуванні фальшивих революційних організацій, які діяли під опікою охранки, з метою переведення радикальних настроїв у спокійніше русло. Ініціатором у 1901—1903 рр. виступив начальник московського охоронного відділення Сергій Зубатов. Однак рух набув масового характеру. І тодішні олігархи поскаржилися в Мінфін, що загравання з народом його лише підбурює. В умовах піднесення революційного руху царський уряд не ризикнув продовжувати експеримент. Улітку 1903 р. гуртки було ліквідовано, Зубатов відсторонений. 1917-го, почувши про відречення царя від престолу, він застрелився.

Організація "Спільна справа", лідером якої є Олександр Данилюк, зараз, мабуть, найбільш рейтингова за обвинуваченнями у провокаційній діяльності, зокрема й з-за кордону. Це насторожує, приблизно як 101% волевиявлення в електоральних уподобаннях. Однак вказує на такі тенденції. Не важливо, чи правильно Данилюк захоплює міністерства. Чиновники цим фактом справді вкрай налякані. А крім того, це не вписується в жодні плани політиків-перемовників й ламає можливість домовлятися закулісно. Що, може, не дуже морально, але з погляду політики, — більш затребувано. Це той тип керованої або не дуже отаманщини, при якій Заходу сковуються руки у справі захисту України, а у Росії, навпаки, розвязуються. 

Так, головні переговорники у нас, м'яко кажучи, не дуже. Другий ешелон виглядає значно пристойніше. Але ж не можна ж всерйоз вважати, що відсутність досі швидкого розстрілу і розмазування останків людей по всьому Хрещатику в стилі а-ля Тяньаньмень — виключно результат хоробрості "Правого сектору". Якщо невелика групка посилає подалі, наприклад майже віце-прем'єра з гуманітарки, і він змушений піти, — то це може бути дуже чесно, але це ще й знак Європі, що говорити у стані повстанців уже ні з ким.

Такі типажі мають своїм прообразом незрівнянного "попа Гапона", спільними зусиллями царської охранки та більшовиків перетвореного на жупел кривавого провокаторства. Реальний Григорій Гапон, аскет і революціонер, був неймовірно харизматичним та надзвичайно популярним. У певні роки між революціями його ім'я не сходило з перших шпальт газет. Він затьмарював інших радикалів, приблизно як Юлія Тимошенко. Гапон свідомо дотримувався принципу "мета виправдовує засоби" і брав гроші на революцію з будь-яких джерел, у чому згодом його й звинуватили революціонери, відчуваючи конкуренцію. Убили його есери з тих-таки конкурентних міркувань. Але дослідники кажуть, що, незалежно від особи творця, "гапонівщина" вже виключно втемну використовувалася охранкою, з урахуванням помилок "зубатовщини".

Чи є провокатором "Правий сектор"? З такою кількістю людей, яка у разі небезпеки приходить їм на допомогу, запитання втрачає початковий смисл. Коли купка провокує відносно інертну масу, то це — провокатори. А коли маса йде за ними на перший заклик, то це — вже авангард.

Прототипом ультраправих з ультралівою тактикою, які зазнали жертв у бою і стали улюбленцями революційних мас, може слугувати український ультрарадикал часів Директорії Микола Міхновський. У 1904 р., наприклад, його партія УНП підірвала пам'ятник Пушкіну в Харкові на знак протесту проти 250-річчя Переяславської ради. Українські ліберали боялися його як чорт ладану, всіляко третирували. І, махнувши рукою на публічну політику, він узявся за створення армії.

"Правий сектор" не вигадував якогось особливого майданного радикалізму. Невдоволення мас, яке перероджується в ненависть, бунт, що переростає в повстання, зобов'язані були "ословеснити" й опредметнити, хай у непримиренних, але політичних діях лідери опозиційних партій. Вони ж у відповідальний момент, м'яко кажучи, розгубилися. В утворену пустоту смислів ринув "Правий сектор", захоплюючи за собою інших.

Тому список гіпотетичних провокаторів можна було б розширювати аж до трьох лідерів опозиції. Очевидна обумовленість їхньої поведінки залежністю від усе ще чинної влади дедалі більше дратує навіть їхніх прибічників. Не можна одночасно несамовито кричати "банду геть!" і тут-таки тиснути руку офіційному лідеру цієї ж "бандигеть". Штрейкбрехерська поведінка, чудово проілюстрована свого часу Херлуфом Бідструпом, строго кажучи, не є провокативною, але такою здається. На жаль.

І про майбутнє. По всій Україні — сотні тисяч людей, які більш-менш успішно перетворюють у врадіївки поки що тільки обладміністрації. Вони — не дипломати й не політики, вони не сприймають тонкощів переговорного процесу. Їх уже били, і, можливо, когось із них у процесі "зачисток" навіть уб'ють. Вони не сприймуть жодних половинчастих заходів та поступок, у них немає лідера й організації. Їхня єдина організація — Україна.

Це — потенційна "армія ночі", мотивована вже особистою помстою владі, яку, у разі чергового владного "кидка", зупинити так само неможливо, як загасити торф'яну пожежу. 

Звісно, всі легальні політики одностайно назвуть їх провокаторами. Але їм уже буде байдуже.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
17 коментарів
  • nikitol07 27 февраля, 10:06 Ну и кто же ВЫ, уважаемый автор, после этой публикации? Не кажется ли Вам, что эта статейка как раз и есть классическим примером словесного провокаторства? На что же Вы сейчас провоцируете читателя своими мыслишками? Дескать, я никого провокаторами прямо не назвал, но, всё-таки... Вы - типичный Азеф, только трусливый, действующий из-за угла. (И зачем это я бисером перед ...?) Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • poberegna@yandex.ru 13 февраля, 13:13 Антология и онтология - непонятны, но туда же с ком. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • irinasaf 10 февраля, 16:54 А что такое "онтология"? Насколько я знаю, это слово пишет с "А" - Антология. Как-то несолидно для газеты такого уровня делать такие ошибки. Или я ошибаюсь, и это совсем новое слово?
    Putnik 10 февраля, 17:40
    Википедия в помощь http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D1%8F
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • cellar 7 февраля, 23:47 Логики статьи не уловил. Исторические параллели не понял. Кто такой Арестович и как он влияет на Майдан? Настоящая провокация - это когда оппозиция объявляет всеобщую мобилизацию, а потом на вече устраивает говорильню. Провокация - это отстранение от переговоров тех же афганцев, это затыкание рта несогласным, тому же Гриценко или "правому сектору". Провокация - это всегда двойное дно - и у оппозиции нашей это дно очень явное. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • debater 6 февраля, 21:32 Какая то мутная статейка. И с моря и с Дона. Исторические параллели вообще не уместны. Провокаторством называли до революции деятельность охранки (Департамента полиции МВД) по внедрению в революционные организации своих агентов. Или автор намекает, что в "Правом секторе" сейчас действуют агенты власти, т.е. специально ввязывающиеся в потасовки? А может и сами лидеры радикалов (по автору - это и есть "провокаторы") платные агенты власти? Чепухой являются и используемые автором заезженные советской историографией мифы о работе Гапона на охранку. Ничего этого не было, почитайте современные академические исследования. Гапон это что-то вроде толстоца, теоретика "мирного протеста", выражал неоформившиеся взгляды только начинавшегося революционного движения. Но более всего возмущает в статье неприкрытый наезд на радикалов вообще. Причем это касается только деятелей народного движения. А вот никакого провокаторства, психической неуравновешенности в действиях власти автор не замечает. Я уже не говорю о профессиональных террористах (какие уж там "провокаторы"), которые совершенно безнаказанно похищают и пытают людей, взрывают здания, ведут мощную кампанию запугивания и т.д. Вообще: что отражает "Зеркало недели"? Свет народного движения или тьму болота соглашательства и страха перед разгулом террора власти? Если уж брать параллели, то это ситуация как раз после Октябрьского манифеста 1905 г. Тогда власти тоже дали "свободы", но зато на улицы вышла черная сотня, которая с молчаливого соглашения властей (и конечно совершенно безнаказанно!), совершала погромы, убивала революционеров, вела антисемитмскую пропаганду. Из параллелей напомним право народа на самооборону вплоть до восстания. А на бытовом уровне - право установления гражданского контроля в виде отрядов народной милиции. Так может быть именно это, т.е. решительная народная инициатива испугала "ЗН"? Может быть она испугала какие-то группы повыше, которые не прочь использовать народные волнения для достижения узких, а может и корыстных интересов? Все народные движения, великие революции 1789, 1848 г. были отмечены радикализмом, но сводить его к "провокаторству" - значит играть на руку власти, являющейся наследником советчины и имперского подчинения. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • ryzenkov 6 февраля, 16:47 В нынешней Украине не будет ни победителей ни побежденных... Как и в любой войне нет 100% победителей и 100% побежденных. Например, в 1945г СССР в коалиции с США и Англией победил фашистскую Германию и милитаристскую Японию? Судя по уровню жизни, в том числе и ветеранов Вермахта и японской армии по сравнению с ветеранами СССР я думаю, что победили проигравшие. Почему? Потому-что выигравшие несколько "забронзовели" на пьедесталах, в то время как проигравшие упорно искали новую опору в жизни и ... нашли... Если власть (не путать с народом Украины) думает, что она что-то выиграла, показав прежде всего нам, простым смертным, как она нас "любит", что готова залюбить до смерти, то дальше ей (власти) рассчитывать нужно только на платный одобрямс титушек, провокаторов и прочей мерзости... Возможно наши вожди оказались не такими уж радикальными, как многим бы этого хотелось, но уж лучше так, чем еще трупы на майдане. Я всегда говорил, что лучше иметь плохую оппозицию, чем не иметь НИКАКОЙ... В том, что власть, в лице Януковича, в очередной раз обманет оппозицию, я даже не сомневаюсь... Впрочем как говорится в одном стишке - я сам обманываться рад... Задача номер один сегодня - не потерять того, что завоевано, в т.ч. и кровью людей, погибших на майдане, а именно - веры в свои силы, в том, что все вместе мы можем противостоять МАШИНЕ ВЛАСТИ, машине которая РАБОТАЕТ ПРОТИВ НАРОДА в угоду ЧИНОВНИКАМ, хотя за смазку денежную ЭТОЙ МАШИНЫ ПЛАТИМ МЫ ВСЕ и даже когда колеса этой машины нас давят.... Сегодня, как никогда, стоит на повестке дня создание АЛЬТЕРНАТИВНОГО ГОСУДАРСТВА ДЛЯ ЛЮДЕЙ. Государство для чиновников, беркута, воров, олигархов и титушек уже создал всеми нами горячо любимый гарант, мы, обыкновенные люди должны построить ДРУГОЕ ГОСУДАРСТВО - там где будет СПРАВЕДЛИВЫЙ СУД, НЕКОРРУМПИРОВАННАЯ ВЛАСТЬ, СВОБОДА СЛОВА И СОБРАНИЙ, там где обычный человек будет чувствовать себя не винтиком, а ТВОРЦОМ СВОЕЙ СУДЬБЫ и лишь ОН САМ будет определять СВОЮ СУДЬБУ. Нам нужно общество, где у простого человека должен быть ВЫБОР - в политике, в жизни, в бизнесе...НО ЭТОТ ВЫБОР ЧЕЛОВЕК ДОЛЖЕН СДЕЛАТЬ САМ. Пусть этот выбор будет НЕПРАВИЛЬНЫЙ, но он должен быть ОСОЗНАННЫМ... Можно править без оглядки на свой НАРОД, на СВОЮ СТРАНУ и СВОЮ ИСТОРИЮ, но такое воспарение нашего начальства над действительностью делает НЕПРЕДСКАЗУЕМЫМ НАШЕ БУДУЩЕЕ. И только МЫ ВМЕСТЕ, НАРОД УКРАИНЫ, можем ПРИЗЕМЛИТЬ ИХ В ГРЕБАНУЮ ДЕЙСТВИТЕЛЬНОСТЬ иначе нам до веку придется слушать сказки ро покращення життя вже сьогодни, но только не НАМ, а ИМ. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • saracin 6 февраля, 10:28 "поиск провокаторов — любимая игра самих провокаторов " - ЭТА ПЯТЬ ! Корчинский - счастливый человек, у него хорошо работающий мозг и скромных потребностей желудок. "правый сектор" - ничто и никак. а, вот ультрас свою нишу заняли правильно и надолго. помните, как они просили вашей поддержки в деле Павличенко? вы им, как Граждане страны, помогли? теперь рассчитывайте на ответное бескорыстие. три "оппы"? - резиновые изделия №2, ремонту не подлежат.) народ Украины - если уже собрался за победой (пусть % 10-15 населения) точно победит без вариантов. ПыСы: отдельно, очень надеюсь, будущее пометит "пустобрехов-правдоделов" - аффтаров ;"бибикающих под забором мальчиков, в поисках статуса политубежанца","русского спецназа", вИдИвшИх своими глазами договор о вступленни в ТС" и прочих "друзей" тех, КОГО ДОСТАЛО. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Konstanzhoglo 4 февраля, 04:22 евромайдановцы - СДД p.s. СДД - сожрите друг друга. Статский советник (С) Б.Акунин Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Oxyz 2 февраля, 16:03 Корчинський - митець, він далеко наперед дивиться. Тому в 2004 він не брав участь у подіях. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • neliteplii 1 февраля, 22:55 Зі словом провокатор треба бути дуже обережним Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Киев 18 °C
Курс валют
USD 25.14
EUR 28.07