Поміж болем і свободою

Сергій Рахманін 11 липня 2014, 22:00
фото

Читайте також

У генерал-полковника запасу Володимира Рубана на цій війні незвичайний статус. Він — перемовник. Із початку травня звільняє заручників — військових і цивільних, котрі в різний час, за різних обставин потрапили до рук сепаратистів. Колишній льотчик і керівник громадської організації "Офіцерський корпус" — добровільний посередник між польовими командирами самопроголошених ДНР і ЛНР та українською владою, яка зі зрозумілих причин не бажає вести перемовини з тими, хто офіційно оголошений терористами. Його досить умовними охоронними грамотами служать завізовані одним із чинів українських спецслужб, представником Луганського "уряду" Пургіним та донецьким "губернатором" Болотовим три папери, що підтверджують його статус уповноваженого сторонами контактера. 

Умовними, бо будь-який папір легший від кулі. І жоден документ не служить "захистом від дурня". "Жоден обіцяний зелений коридор не спрацьовує без супроводу. Завжди знайдеться або командир відділення на українському блокпосту, що тільки-но заступив і не отримав ввідну. Або новий, нікому не підзвітний командир у Донецькій області, котрий обладнав нікому не відомий блокпост". 

"Тут" для багатьох він зрадник — мовляв, як може генерал лигатися з бандитами? "Там" багато хто ставиться до нього як до таємного вивідача й відвертого ворога, тим більше що свого "майданного" минулого він принципово не приховує. А ще він — потенційний трофей. У будь-який момент із можливого визволителя він може перетворитися на бранця. Власне, чому може? Він ним уже був — у травні, зразу після першого вдало проведеного обміну. "Потім мені розповіли: те, що я поводився в полоні, на їхню думку, достойно, серйозно полегшило мою подальшу працю". 

Його то позбавляли статусу офіційного перемовника, то наділяли надзвичайними повноваженнями. То забували дати супровід, то виділяли "почесний ескорт" із шести навчених бійців. Але "туди" вони ходять зазвичай тільки вдвох — він та його син. "Він служив у СБУ, не ставить зайвих запитань, холоднокровний, тренований хлопець і відмінний водій. Це, до речі, дуже важливо, коли їдеш по замінованій і обстрілюваній території". 

Роздовбаний L-200 з харківськими номерами вже напевно примелькався озброєним людям по обидва боки. Але йому щоразу страшно, і він не соромиться про це говорити. "Щоразу боюся. Я розумію, що ризикую. Можу не повернутися. І знову їду". 

Ми — майже ровесники, та він на вигляд старший за свої роки. Він багато курить, упродовж тривалої, непростої розмови жодного разу не підвищує голосу. Емоції видає хіба що злий блиск у почервонілих від хронічного недосипання очах. 

Він говорить про війну інакше, ніж усі, з ким доводилося про неї говорити. Людина, яка довгі роки носила погони, яка несподівано відкрила в собі мистецтво рятувати від смерті тих, кому судилося вбивати. 

Навіщо я це роблю? Я обіцяв дружинам і матерям витягнути їхніх чоловіків і дітей. Обіцяв Василю Будику. Полковникові Васющенку. Старшому лейтенантові Вечерку. Обіцяв тим, хто зневірився, відчуваючи, що держава їх кинула. Обіцяв і закликав не зраджувати присягу тих, хто сумнівається... Чим ближче до землі — тим частіше думаєш: а що ти достойного зробив у житті? Тепер я вже роблю дещо. Для мене цінне кожне врятоване життя. Тому й борюся за кожного. Два сини, донька, внук. І я навіть не знаю, для кого важливіше те, що я роблю, — для них, для мене? Треба подумати. Два місяці занадто хутко промайнули. І цього занадто мало, щоб відповісти на таке складне запитання... 

 — Скількох заручників вам удалося звільнити? 

—Понад35. 

— І на скількох обміняли? 

—З протилежного боку було звільнено понад 10. 

— Сепаратисти йдуть на такий невигідний для них обмін? 

—У травні за першого заручника, звільненням якого я займався, вимагали п'ятьох. А зараз, наприклад, за одну Ольгу Кулигіну (яку називають то зв'язковою, то дружиною когось із його бійців) Безлер, він же "Біс", готовий віддати 15 людей, у тому числі чотирьох офіцерів. Радника Тарути та "айдарівця" Крижберського віддали взагалі без обміну. Зазвичай міняють один на один.

— Загальна кількість заручників вам відома? 

—Ні. Два місяці тому кількість полонених становила 20—30 людей. Потім зросла до 60. Потім з'явилася цифра 127. Зараз я не можу назвати навіть приблизних цифр. Влада зі мною інформацією не ділиться. Вона мене тільки використовує. Знаю, що ця цифра змінюється постійно. Після Слов'янська і Краматорська, зокрема. Крім того, важко зрозуміти, скількох людей пішли з життя вже після полону. Наприклад, після застосування катувань. Поранені вмирають. Деяких добивають.

— Як ви стали переговірником? 

—Випадково. Я займаюся звільненням заручників з
2 травня, коли в полон потрапив член нашої громадської організації — сотник 28-ї сотні, радник секретаря РНБОУ Микола Якубович. Він родом із Макіївки, колишній офіцер міліції, був одним з активістів донецького Майдану. Його брали 12 озброєних людей. Він хлопець міцний, вчинив опір. Під час захоплення йому прострелили ногу з ТТ, він знепритомнів і його скрутили. Коли я зрозумів, що нікого з влади не цікавить його доля, зумів вийти на викрадачів, переславши смс на телефон Миколи, і повідомив, що готовий обговорювати умови його звільнення. Ми повинні були витягати нашого товариша.

Мені відповіли, що готові поміняти його на п'ятьох. Ішлося про затриманих представників різних угруповань, які захопили Донецьку обласну адміністрацію. Вони були затримані в різний час міліцією та СБУ за різних звинуваченнями. Двоє з них, наскільки знаю, вчинили напад на інкасаторську машину. Вийшли на Парубія. Почався торг. Кримінальників ніхто звільняти не збирався. Переговори тривали три дні, двічі мене відстороняли від процесу, мотивуючи тим, що питанням займається генерал-майор Пожидаєв, начальник обласної міліції. Але я зібрав відомості, що він жодних переговорів не веде. 

Та сторона заявила, що їм потрібен гарант для переговорів, і вони пропонують депутата Олександра Бобкова. Я випадково знав його особисто, і це спростило процес. Переговори тривали два дні. Київ виставив умову — одного на одного. Як можливий варіант для обміну фігурував Губарєв. Але від цього варіанта відмовилася донецька сторона: сказали, що Губарєв їх не цікавить, їм потрібен Леонід Баранов, один з лідерів "Оплоту".

— Хто давав санкцію на звільнення Баранова? 

—Його звільнили за клопотанням прокуратури в залі суду. Змінили запобіжний захід. 

— Це механізм. Хто ухвалював рішення вище? 

—Пашинський. Свого часу нам здавалося, що Турчинов і Пашинський гальмують процес. А вони були, як виявилося, просто прискорювачами. Порівняно з Зубком, Ложкіним і Порошенком. 

Коли міняються люди на посадах, ніхто не наважується брати якусь відповідальність. Процес затягується. Пашинський і Турчинов були "в темі", вирішували ці питання швидко, розуміли відповідальність. Їм уже пояснили, що таке полон. А Порошенко і Ложкін… Вони не починали війну, вони не пережили ганебної здачі Криму... Їм більше часу потрібно, щоб адаптуватися, зрозуміти і правильно діяти. 

Не можна зволікати. Але й не можна робити поспішних кроків. Не можна йти за "планом Медведчука" — список на список. 

— Є такий план? І є списки? 

—Це ідея Медведчука — список на список, і всіх звільнити. ДНР надала список зі 186 осіб. ЛНР скоро обіцяє такий самий. І кого саме ми звільнимо за цими списками? Кожну людину потрібно вивчити. Усіх разом випустити? Це помилка. І нереально. Я пам'ятаю свій перший обмін, як важко обміняти навіть одного. 

— Коли відбувся обмін? 

—Формально обміну як такого не було. Мені віддали Миколу під моє слово офіцера, що умови обміну будуть виконані. У навантаження дали ще чотирьох важкопоранених, які однаково не дожили б. У них були кульові поранення, відкриті переломи рук, кістки стирчали. Я їх розвіз по лікарнях. 

Я відвіз Якубовича в Дніпропетровськ. Приїхав у Київ. Згідно з остаточними домовленостями, я мав доправити на той бік трьох. Перший перебував під домашнім арештом. У нього був електронний браслет. Ми розробили операцію для його зняття. Ми собі можемо це дозволити, ми не правоохоронна організація, ми — приватні особи. 

— Ми — це хто?

—Я підключаю таку кількість людей, яка необхідна для тієї чи іншої ситуації. Є колеги з "Офіцерського корпусу". Є друзі. Друзі друзів… 

Отже. З другою людиною вийшла проблема. Це був такий собі Юрченко, отаман з Запоріжжя. Його звільнили в залі суду, а він викинув телефон і зник. Вийшло, що я, не доправивши його, порушив слово. Довелося через свої контакти шукати, де він може бути. Та сторона висунула претензію, мовляв, може, ви його й забрали… СБУ його не знайшло. Я зателефонував знайомим у ФСБ, і мені дали адресу, за якою можна було його знайти. Пізніше з'ясувалося, що його переправили в Ростов. 

Баранова ми з товаришем-сотником переправили в Донецьк. Дорогою назад нас висадили з поїзда, взяли в заручники і перевезли в будівлю обладміністрації. Усе було — ніж до горла, пістолет до голови, автомат у спину, удари по печінці й по ребрах. Обіцянка спалити живцем, аби помститися за одеситів з Будинку профспілок. 

— Тобто та сторона не виконала своїх обіцянок? 

—Ні, це був форс-мажор. Інший загін, брали всіх. "Оплот", який був гарантом нашої безпеки, обіцяв відбити нас силою, оскільки нас не хотіли відпускати. Пізніше нас вивели через дах…

Потім я звертався до того ж "Оплоту", коли німецьке посольство просило допомогти вивезти зі Слов'янська сім'ю громадян Німеччини. 

Після першого успішного обміну до мене почали звертатися. Я почав розширювати контакти. Іноді вдавалося звільняти людей навіть по телефону. Я ніколи не порушував слова. Мені вірили. І я рятував людей.

— Наскільки відомо, найбільш ефективними були ваші контакти з Безлером?

—Він звільнив, на наше прохання, 8 офіцерів міліції та 6 прикордонників. Але остання домовленість про звільнення 15 людей кілька разів зривалася. 

— Чому? 

—Наша сторона вважає Ольгу Кулигіну дуже цінною. І в останній момент висунула нездійсненні умови. Вимагала, щоб Безлер не тільки звільнив 15 заручників, а й зі своїм загоном залишив Горлівку. Думаю, він цього ніколи не зробить. Обмін зривався тричі. Одного разу Кулигіну навіть вивезли за межі Київської області, але потім повернули в СІЗО — хтось дав команду. 

— Шанси на те, що обмін відбудеться, зберігаються? 

—Так. 

— Як ви вперше вийшли на Безлера? 

—Дружина громадянина Грузії Василя Будика, який був у заручниках у Біса, дала мені телефон Бєгунка, помічника Безлера. Через нього Безлер запросив мене в Горлівку. Це було в той момент, коли не відбувся обмін Кулигіної, який мав забезпечити, по-моєму, Тарута. Не поїхати — означало показати свою слабкість. Хоча Київ не рекомендував. Баранов з "Оплоту" казав, що їхати не можна в жодному разі, там і залишишся…

Я взяв усю відповідальність на себе. Потрібен був контакт із Бісом. У мене була інформація, що в нього наші військові, яких я сподівався витягти. Поїхав у Горлівку на таксі. Ми зустрілися. Непродуктивно. Потім були ще дві непродуктивні зустрічі. Біс мене викликав, вивчав, придивлявся… Він ніяк не реагував на інші мої пропозиції щодо інших військовополонених, які, як мені тоді здавалося, перебувають у нього. Список у мене був великий. Нарешті Біс мене запросив і показав зараз уже всім відоме відео розстрілу. 

Сказав: "Доповісте керівництву СБУ, адміністрації президента — після того як Ольга не приїхала, я чекав три дні, що зі мною вийдуть на контакт. Не вийшли — почав розстрілювати. Зараз дев'ять вечора, за чверть до дванадцятої ви мені телефонуєте, і якщо не буде рішення, то я продовжую щогодини розстрілювати по двоє офіцерів". 

Я відео відправив. До 12-ти я не додзвонився. Мені зателефонували тільки о 12:13. Я розумів, що офіцерів уже могли почати розстрілювати. Якби це сталося, для мене це було б внутрішньою катастрофою. 

Правда, був сумнів, що це справжній розстріл, — нехарактерно падали тіла, дивно поводився сам Біс. Тоді я переправив це відео в СБУ, попросив передати його експертам — психологам, фізіономістам, технікам. Його розібрали по частинах і сказали, що це імітація. 

Але в мене не було сумнівів, що Біс здатен виконати вирок. Розумів, що якщо звільнити Кулигіну не вийде, Біс може всіх розстріляти… 

— У вас є інформація, що Біс справді розстрілював полонених?

—Ні. Підтвердженої інформації немає. Я знаю правило Біса, про яке він постійно нагадує і якого він, я сподіваюся, дотримується: людина, яка стоїть напроти нього з рушницею — ворог; той, хто кинув зброю, — полонений; пораненому він надає допомогу. Він більш ніж лояльно ставиться до українських військових і нетерпимо ставиться до самооборонівців. Як мені казали, він не бере в полон нацгвардійців і добровольців, але до захоплених армійців ставиться саме як до військовополонених…

Я бачив полонених військових, на ліжках з матрацами, із чистими простирадлами, не побитих, не прив'язаних, не прикутих, з відчиненими дверима. Вони вільно переміщалися. 

Якщо не наступають безпосередньо на нього, як нещодавно в Карлівці, він пропускає навіть колони з військовими, не стріляє по них. За його прямої участі було організовано перше перемир'я, коли вивозили загиблих десантників з Луганська. Він давав рефрижератор, він домовлявся зі Стрєлковим, з луганськими, з донецькими, щоб припинити вогонь на той час, поки на всій лінії фронту зберуть тіла загиблих. 

— Послухати вас — то він просто лицар...

— А він Робін Гуд по-своєму. І в нас склалися стосунки як у офіцера з офіцером. Я впевнений, що він не з ГРУ чи ФСБ. Можливо, якісь зв'язки й контакти є. Біс — нормальний офіцер. 

— А багато хто вважає, що він звичайний бандит. Рекет. Катування. 

— Днями я забрав у Біса помічника Тарути Романа Світана. Його справді катували. Жорстоко. Поламали пальці, пробили ножем стегно, ушкодили вену. Голки, паяльник. Ще й гроші палили на животі — дивилися, як горять українські гроші. Але його катували не в Біса, а чи то в батальйоні "Восток", чи то в Макіївці. Біс його забрав на моє прохання. Я сказав правду, що він — помічник Тарути, але також і мій друг. Він закінчив Чернігівське льотне училище, льотчик-винищувач. Він, як і я, був в організації "Ніхто крім нас". 

Світан входив до списку 15-ти, яких мали обміняти на Кулигіну. Але Біс запропонував мені забрати Романа Світана. Як офіцер офіцерові. Хоча за статусом Світан був найціннішим для нього заручником...

Біс передав через мене в СБУ документи про продаж органів із Горлівського дитячого будинку. Дітей переправляли через одеську фірму, яка нібито причетна до друга прем'єра. Зізнався в цьому колишній мер, коли його взяли. Я намагався звільнити цього мера, але коли дізнався про продаж дитячих органів... Біс посадив цього мера перед камерою, і той на відео все йому розповів. І про те, як він накрав 2,5 млн дол. І кому які відкоти давав. Зізнався в цьому міністр транспорту ДНР, якого Біс розстріляв за це. 

Розповідали, що Біс перестріляв криміналітет у Горлівці. Наркоманії й наркоторгівлі в Горлівці немає. За мародерство й грабежі — покарання. За пияцтво — покарання. Аж до розстрілу. Він тепер вимушений лідер міста Горлівки. Він не зможе звідти піти. 

— Ви його не ідеалізуєте, Володимире Володимировичу, громадянина іншої держави, що воює з вашою державою? 

— Я просто пропоную подивитися на цю війну інакше. Це справді війна. І поводитися треба як на війні. І на ній можна залишатися людиною. В офіцера має бути статус офіцера на війні. А в полоненого — статус полоненого. Його не можна катувати — саджаючи на кіл, засовуючи паяльник, відбиваючи нирки, п'яти. Ми живемо в сучасному світі. Є сучасні способи проведення допитів, без явного фізичного втручання, без фізичних каліцтв. Неналежне утримання полонених відбувається з обох сторін. Є непідтверджена інформація, що з українського боку були пропозиції від членів батальйонів батькам загиблих із луганської сторони забрати їхні тіла за 5 тис. доларів. Причому коли Ігор Бєляєв — представник ЛНР (нині він — офіційний перемовник з українською стороною) — погодився зібрати 5 тис. і запитав, скільки машин і де забирати, боєць сказав: ні, 5 тис. за кожного. Це неприйнятно і для мене як для офіцера, і для всіх офіцерів — учасників бойових дій. Доводиться вчити людей, які не бували на війні, якихось воєнних правил. Не можна добивати пораненого. Не можна не годувати полоненого. Не можна знущатися з полоненого. Але це відбувається по обидва боки.

— Ви в цьому впевнені? 

— Є відомості, що катують по обидва боки. І людям, які говорять, я вірю. 

До речі, переходять на іншу сторону, зокрема, і під страхом катувань. Або від розпачу. Сидить хлопець 60 днів у полоні й чекає, коли держава про нього згадає. І це армійці. Нацгвардійців, за деякою інформацією, розстрілюють. У полон не беруть. Поранених добивають. Нацгвардійці й добровольці у них вважаються найманцями і фашистами. 

З іншого боку, стільки чув різного. Націоналісти вирізають органи. Нацгвардійці розстрілюють 5-літніх дівчаток у потилицю й відрізають вуха. Ховають у восьмиметрових ямах або в Синіх озерах під Луганськом. Кажу: дайте фотографію. "Я сам особисто не бачив, але мені розповідали ті, хто особисто бачив"... 

— Це правда, що Біс намагався забрати з Луганська Надію Савченко? 

— Правда. І забрав би, але коли приїхав, її там уже не було. 

— Навіщо вона йому була потрібна? 

— Думаю, він хотів обміняти її на Кулигіну. 

— Чим вона йому така цінна? 

— Я не знаю. І вдаватися в подробиці не хочу. Чи то зв'язкова, чи то чиясь дружина, чи то чиясь коханка. Чи то великий ідеолог. Остання версія: головний свідок на Гаазькому трибуналі. Це ж додуматися треба до такого, га?…

Я використав інтерес Безлера до Кулигіної як інструмент можливого звільнення Савченко. У певний момент мені в Києві поставили її звільнення як завдання номер один. Але луганські мені її не віддавали. Там існує щось схоже на раду, до якої входять чоловік 10 цивільних та 15 командирів місцевих загонів. Вони й вирішують: відпустити бранця, обміняти чи розстріляти. З того боку були підозри, що на руках Савченко є кров. І було озвучено підозру, що вона коригувала вогонь під час обстрілу з літака Луганської обласної адміністрації. 

— До речі, ви як колишній льотчик вірите, що це був авіаудар? І в дивну, м'яко кажучи, версію, що вона могла бути коригувальником? 

— Судячи з відео, снаряд заходив згори. Який і ким був випущений — не знаю. А що таке коригування авіаудару, я взагалі не дуже розумію... Отож на раді було проголосовано — розстріляти. Натовп завжди закликає до страти. Коли я зрозумів, що там натовп, стало ясно, що не домовлюся. І запропонував Бісу поїхати по Савченко в Луганськ. Мені б її не віддали. Але я не розраховував, що її вивезуть за кордон у Росію. Я б допоміг їм домовитися. Я вважав, що потрібно торгуватися на нашому боці негайно і без роздумів. З Путіним торгуватися — вийде дорожче.

— А чому її мали віддати Безлеру? 

— Він наполегливий. Він дві доби її шукав. Потім йому дали зрозуміти, що вона в Россії. 

— А у вас є версія, навіщо Росія так відверто підставилася з Савченко? 

— У кожному разі, я заспокоївся. Тепер вона буде на волі. Її не можна буде не випустити. До речі, натякали, що до переправки Савченко в Росію причетний Медведчук. Але прямих доказів не було. 

— Як у так званих ДНР і ЛНР ставляться до Медведчука? 

— По-різному. "Оплот", наприклад, категорично проти, щоб він був учасником нової контактної групи. 

— Ходили дивні чутки, що в Києві перебували люди, котрі могли перешкоджати звільненню?

— Мені її звільнення ставили як пріоритетне завдання. Хоча деякі військові вважають, що її годилося б розстріляти за самоправність. Стверджують, що "Айдар" почав атаку на Металіст під час укладеного перемир'я, коли "двохсотих" мали збирати по всій території, по всьому фронту. І що саме "Куля" (так називають Надію Савченко. — С.Р.) дала команду на розвідку боєм. 

— Стоп, яку команду? Вона що, комбат? 

— Командир відділення в "Айдарі". 

— І що, її наказу послухались? 

— Ну, якось так завела молодих хлопців...

— Ви в це вірите? 

— Так розповідав "айдарівець" полтавчанин Юрій Крижборський. Мені вдалося звільнити кількох бійців батальйону, зокрема і його. Ще одного, Миколу Чепігу, полтавського хлопця, не встиг. Кажуть, його зарізали в полоні...

Залишилися Головченко, Пономаренко, Шимко, Григор'єв, Копчанський... Сподіваюся їх теж витягти.  Коли мені відмовилися віддати Савченко, віддали Крижборського. Дорогою з Луганська заїхав до Біса в Горлівку. Крижборський був поранений, брудний, знесилений. Дивився в одну точку, — він думав, що його привезли на розстріл. Відмовлявся їсти, трохи надпив чаю. У душ його супроводжували полонені кіровоградські спецназівці, які перебували в Біса, старший лейтенант Вечерок і сержанти Філюков та Гречаний, стежили, щоб він не впав від безсилля. 

Люди після полону не можуть поводитися адекватно, це випробування…Хтось хоче вистрибнути у вікно, хтось кричить, хтось не в змозі просто зробити крок. Везеш чотирьох — двоє хочуть утекти. Потрібна збройна група супроводу. А можливість не завжди є. Не кажу вже про те, що коли один звільнив, то не факт, що інший через кілька кілометрів не захоче знову взяти тих самих людей у заручники…

Одного разу довелося вивозити звільненого заручника не машиною, а в електричці. Він хапав себе за волосся, задирав футболку, показував шрами і кричав пасажирам, що перебував 7 днів у полоні, його катували й тепер невідомі люди везуть його на розстріл. І так дві години. Зі мною був офіцер, досвідчений розвідник. Я йому кажу: вирубай його. Виходу немає. Потрібно, щоб він замовк і сидів. Він не зміг. Знав як, звісно. Але не зміг. Ось тому я з сином і їжджу. Він зможе. А тоді я телефонував у Дніпропетровськ, нас 15 людей зустрічали на вокзалі.

— Це був військовий?

— Ні, активіст, киянин. Ми трьох тоді вивозили. Їх узяли за те, що під час обшуку знайшли бронежилети. 

— Ви їх обмінювали? 

— Так, за списком, на затриманих із київського СІЗО.

— Ваша база даних відрізняється від бази спецслужб? 

— Я для них ворог. І тимчасовий попутник. Вони не дають мені інформації. Але впевнений, що мій список значно більший і точніший, ніж у них.

— Військові дають хоча б попередні цифри?

— Ось уже тиждень, як створили центр обміну військовополоненими. Що можуть військові? Зібрати інформацію. Але вони нічого не можуть зробити самі, без СБУ. За законом, військові, МВС, загони просто збирають полонених і перевозять в Ізюм. Обмінювати права не мають. 

— Хтось, крім вас, займається обміном?

— Було ще дві людини. Але, наскільки знаю, я найефективніший.

— Кого охочіше міняють, військових чи цивільних? 

— Складно сказати. Дивлячись, який командир. Занадто багато центрів ухвалення рішень. Кожен командир хоче брати участь у торгах людьми. Статус кожної людини розглядається. Якщо це ОБСЄшник, і є команда від ФСБ, то їх тримають для прикриття. Біс охоче віддає військових...

Цивільних легше ловлять. Зупинили за наводкою, перевірили мобільний. Далі — зрозуміло... Ловлять під замовлення. Беруть під викуп. Кидають. Офіційно ДНР і ЛНР борються із цим. Довідаються, що хтось вимагав викуп за заручника, — можуть розстріляти. Але там не все контролюється ДНР і ЛНР. Є неперевірені дані, що за колишнього мера Слов'янська Валентина Рибачука заплатили 2 млн дол., але на волю його так і не випустили. Тепер розшукують. 

Є інформація від сина Олександра Побідченка, 64-річного краматорського бізнесмена. Вимагали викуп 50 тис. дол. Він їх приніс, поклав, де сказали, після цього батька не бачив. Тепер за нього додатково вимагають звільнити трьох, схоже, відверто кримінальних. Рідні злякалися. Вчинили правильно — знайшли переговірника. Вийшли на наш "Офіцерський корпус", на мене. Але коли бандити довідалися, що є професійний переговірник, сказали — в жодному разі. І дружина його перестала відповідати на дзвінки, а родичі передали, що моїх послуг більше не потребують. Чи віддали їм людину — я не знаю.

Так що з Бісом знаходити спільну мову простіше, ніж з бандитами... 

— Знову ви про нього... Правда, що він виділяв вам машину? 

— Правда. У травні спецслужба просила мене провести обмін. Але машини не дала, супроводу не дала, грошей на бензин не дала. У мене достатніх коштів на це не було. Виділили сепаратисти. Іноді переміщуюся своїм коштом. Одного разу, коли в Маріуполі забирав радника міністра внутрішніх справ, нам виділили машину МВС, яку заправляли по дорозі за їхній рахунок. Тепер простіше — Геннадій Корбан допомагає.

Багато в чому завдяки йому Світан на волі, він навіть літак виділив. І Ольгу, якщо обмін відбудеться, можливо, доведеться переправляти літаком. А ще її треба до аеродрому довезти...

— На Корбана ви самі вийшли?

— Це було під час першого обміну, коли ми вже втратили надію домовитися. Корбан зателефонував сам. Йому, напевно, через Парубія передали, що я плюнув на все й на всіх і їду домовлятися сам. Він подзвонив і сказав: "Я б запропонував їм гроші". Він до речі й запропонував, півмільйона. Вони відмовилися. 

Я тоді летів з Києва в Донецьк через Дніпропетровськ. Зустрівся з Корбаном. Він вислухав мою стратегію. Усміхнувся. Але наступного дня в тому ж кабінеті ми сиділи разом зі звільненим Якубовичем.

І він запитав: "А навіщо вам завершувати обмін, ваша ж людина на волі?". Я відповів, що дав слово офіцера. Він запитав: "Кому, бандитам?" Скажу чесно, моя реакція була негативною. 

Але потім він дуже активно й ефективно включився у процес. Спочатку сумнівався: не можна цього робити, не можна обмінювати, бо це ввійде в практику. Але із цим нічого не поробиш. Ми продовжували працювати. Потім Корбан почав пробивати разом зі мною створення спеціального центру. Зробити його в Києві не вдалося. Але центр потрібен, і я поїду робити його в Дніпропетровську, якщо в Києві його не дають робити. Центру потрібен не так статус, як забезпечення. Тоді я зможу робити роботу швидко й оперативно.

— Ви сказали, що працюєте тільки з сином. Але раніше розповідали, що залучаєте стільки людей, скільки потрібно для забезпечення операції. 

— На тому боці — тільки вдвох. Полонених для обміну завжди супроводжую особисто. Я відповідаю за безпеку цієї людини. Я їжджу зі зброєю. Можуть полювати на мене. Можуть полювати на того, кого везу. Я звик. Я знаю, що треба робити. Зокрема, що треба робити з істерикою. Перші 48 годин на волі людина має адаптуватися. А я маю індивідуальний підхід.

Останнім часом до "ниточки" нас супроводжують офіцери, до останнього блокпоста. Якщо ми займаємося серйозним обміном, якщо йдеться про велику кількість або про обмін цінними полоненими, то в нас є озброєна охорона, без огляду машин. 

Коли необхідно, я справді підключаю потрібних людей. Від одного до скільки треба. Пам'ятаєте закон шостого рукостискання? Люди, які в "Офіцерському корпусі" пройшли навчання за програмою "Ліс", програмою "Місто" (супровід, стрілянина, маскування, безшумна хода), знають, що слід робити. А я знаю, до кого звертатися. 

Я вигідний усім. Люди не знають, що робити, якщо родич потрапив у полон. Куди звернутися? У міліцію? СБУ? СБУ — закрита організація. А мене легко знаходять. ДНР і ЛНР бояться виходити прямо на Київ? Є я. І спецслужбам я вигідний. Я вирішую питання швидше й ефективніше. І я неофіційна особа. Якщо проколовся — держава ні при чому. Якщо вийшло — так, ми обміняли стількох-то людей. 

— Ви зазвичай привозите людей звідси, а потім везете звідти?

— По-різному.

— Були випадки, коли ви відмовлялися звільняти когось із заручників? 

— Так. Відмовився звільняти професора-педофіла. Почитав смс на його мобільному й відмовився. 

— У нинішній ситуації, після того як зачистили Слов'янськ і Краматорськ, важче стало працювати чи легше?

— Це не впливає на обмін. На обмін впливає закінчення перемир'я. Мене вже знають як авторитетну людину. Тепер я спокійний. Мені кажуть, що я маю репутацію, і я все правильно роблю.

На мене працює репутація, по обидва боки. Я звільняю людей. Я дотримуюся слова. 

Мені казали, що я поводився в полоні як справжній офіцер. Що я гідно поводився з Бісом. Я хотів і хочу показати, як офіцер повинен поводитися в різних ситуаціях. 

Я навчився працювати швидко, оперативно, не звертаючись до найманців, залучаючи наших підготовлених офіцерів. Та сторона охоче працює з людьми, які не представляють уряд. У мене з'явився кредит довіри. Навіть те, як я розшукав отамана-втікача Юрченка, додало поваги до мене. Там чутки швидко поширюються. Мене цього спеціально не вчили, але я сам навчився. Обмінювати людей по телефону, аналізувати ситуацію. Шукати принципові виходи зі складних ситуацій. Не вплутуватися в позиційні торги. Домовлятися, а не торгуватися. Але ж, кажуть, є люди, яких цього спеціально вчили. Цікаво, де вони? 

Багатьом із того боку (мабуть, тому, що я не завжди і не у всьому підтримую уряд) здається, що я на їхньому боці. 

Але, скажу чесно, зі своїми колегами — офіцерами, афганцями, з якими я давно знайомий і з якими ми опинилися по різні боки, мені часто складно розмовляти. І по телефону і очі в очі. Ці люди неначе чітко відстоюють свої інтереси, але говорять слоганами. Таке враження, що це була відпрацьована спеціальна інформаційна операція. Вони справляють враження зомбованих…

— Ви не приховуєте, що ви — "майданівець". Це не може не ускладнювати вашу роботу… 

— У чомусь полегшує. Мені Майдан допомагає зрозуміти ситуацію на Сході. Тоді, на Майдані, я був терористом. І проти мене ці ж таки СБУшники проводили АТО. Я порівнюю Майдан зі Сходом. На Майдані була величезна Самооборона і маленький "Правий сектор". На Донбасі — дзеркальне відображення. Там величезний "Правий сектор" з автоматами і маленький "Майдан" з самообороною. 

— У вас є не тільки список заручників, яких утримують сепаратисти, а й списки тих, кого вони вимагають на обмін? 

— Зі списками треба працювати. Хочу з'їздити в Луганськ. Повертаюся до ідеї створення Центру обміну. Я не можу так багато кататися, це неправильно й неефективно. Цим має займатися група, поділена по секторах. Хтось — перемовник, хтось — збирає інформацію, фільтрує, аналізує, перевіряє ще раз, кол-центр має бути, має бути група супроводу, група безпеки. Під час перевезення складних полонених. 

Наприклад, тієї ж Савченко. Висока ймовірність того, що дорогою її можуть прибрати й зіпхнути на протилежну сторону. Те ж саме з Кулигіною. 

— 15 осіб, на яких збираються обмінювати Булигіну, — хто це? 

— Полковник СБУ Олександр Васющенко, кіровоградські спецназівці Станіслав Вечерок, Віталій Філюков, Олександр Гречаний, дніпропетровські десантники Руслан Назаров і Олександр Малий, військовослужбовці 72-ї механізованої бригади Роман Засуха, Володимир Медведєв, Руслан Новиков, Руслан Дерев'яник, Олег Довнич, Олександр Андрющенко, громадянин Грузії Василь Будик, представник Тігіпка Володимир Зайка. 15-й — Роман Світан — уже на волі. 

— Серед тих, хто перебуває в заручниках у Луганську, хто, крім "айдарівців", перебуває у сфері ваших інтересів? 

— Бійці батальйону "Темур" Тарас Патунь, Сергій Ткаченко, Артур Пардевян, Юрій Давлятшин. Активіст Артем Скляров. Взагалі, список довгий… 

І закінчиться це не завтра. А тому потрібні люди. Надовго. Професійні. У тому числі для переговорів. Але не менти, вибачте, у яких гроші в очах. Не СБУшники, які залишилися. У них на думці кар'єра. Для того, щоб рятувати людей, потрібно небагато — чесне ставлення до справи. Я цього вимагаю від тих, із ким працюю. Від усіх. Від президента теж. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
48 коментарів
  • Елена Первак 24 сентября, 12:59 Рубан большой человек, настоящий военный. Он все делает правильно. Я знаю. Я с ним работала. Было бы больше Рубанов на Украине, нам женщинам не приходилось бы бояться за жизни наших мужей и детей. С уважением отношусь к Владимиру Владимировичу.
    Іра Гура 20 июля, 17:16
    Дайте будь-ласка номер Владимира Рубана
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Orest 30 июля, 08:08 Все комментарии живо напомнили мне анекдот о том, когда спасатель спас тонущего мальчика, а на другой день к нему пришла его (мальчика) мамаша и потребовала: "А где же кепочка!?". Уважаемые украинцы, этот человек делает великое и святое дело, а вы считаете его "зрадныком", ищете корысть в его действиях и поносите за положительные высказывания о противнике. Все для вас плохи, и Кучма и Ющенко и пани Юля и Янукович. Порошенко уже начинают катать в дерьме... Пока вы не договоритесь, никакого унитарного государства у вас не будет, увы! А теперь облейте грязью мой комментарий. Відповісти Цитувати
  • prokonsimx 26 июля, 02:16 Сергей, это худшее, что я читал у Вас за последние годы. Эта статья очень близка к "творчеству" Дмитрия Гордона. Написать хотел еще после "IN RE" - там слишком много пафоса, хоть и талантливо, но здесь..?Вскоре пирамидки начнем рекламировать? Р.S. Страна, у которой такие генерал-полковники не сможет выжить уже по определению. Очень хотелось верить, что В. Рубан так и останется героем только в Вашей статье, но сегодня увидел его у С. Шустера. А там деньги не пахнут... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Panikovski 16 июля, 10:44
    Юрийсемёнович Архангельский Вчера, 15:41 Panikovski пишет:«Твердолобыми коммунистами».Это ещё вопрос у кого вопрос твёрже:лоб 1. «Невзирая на бесчисленные эшелоны зека». Почему «невзирая». Я взираю и на Римскую церковь, которая в средние века «развлекалась» кострами. Цифры сожженных с её санкции можно привести. Но в ХХ веке Папа Римский признал, что Рим был не прав и теперь не сжигают.Что было, то было, но прошло! Точно также Хрущёв признал грубый произвол Сталина. А Горбачёв пошёл ещё дальше. Они оба были коммунисты. Так что есть некая разница между старыми и новыми коммунистами, как и старыми и новыми попами 2. Отмечу, что коммунист Горбачёв не объявил войну, когда Украина сбежала, проведя референдум. А современные националисты пошли на это в той ситуации – когда Восток объявил о своей незалежности. 3. «Нацлидер с его извращенным пониманием имперского величия». Спиноза в таких случаях говорил: «Чем слабее доводы, тем крепче выражения». Аргументы и факты желательны, сопоставив действия наших 2-х Президентов – без односторонности
    А , теперь понятно, т.е. Вы коммунист "новый". Но тогда мне не ясно другое, как коммунист нового разлива может безоглядно поддерживать КПУ, лидеры кот.без каких-либо там экивоков с пеной у рта всегда защищают сталинизм в его чистом виде? А Горбачева, напротив, считают своим злейшим врагом. : "больших репрессий не было, а те что были (маленькие) полностью оправданы". Аналогично - беспрецедентное в отечественной истории истребление десятков миллионов крестьян, коллективизация, голодомор, после чего оставшиеся на селе превратилось в сборище спивающихся людей с иждивенческими настроениями разучившихся работать, иначе, как из под палки - "были мелкие недостатки, так зато создали социалистическую индустрию" . Ужасающая растрата людей в войне, где наша "победившая" сторона только по графе военные потери (без учета смертей гражданского населения) потеряла в 3,5-4 раза больше, чем "проигравшая" Германия и военных, и гражданских вместе взятых: "ну так победили же" и т.д. А вообще, Юс, - вот честно, безо всякого троллинга просто интересно понять как Вас пусть и зацикленного на комидее, но все же не глупого человека шайка очевидных проходимцев может разводить столько лет? Вот если бы, скажем, Ваш сосед занял бы у Вас некое количество гривен, но не отдал бы их в обещанный срок, а сказал: "слушай займи-ка мне еще столько же, а я тебе потом верну все вместе". И в следующий раз пришел бы с подобным предложением, а потом снова. На какой раз Вы бы его прогнали? А Вам вешают лапшу на уши уже 23 года! Сколько раз за это время Вы голосовали за коммунистов на президентских, парламентских, местных выборах? Вот то-то!!! При этом они (он - Ваш сосед) живут все лучше и лучше, обещания (долги) и не думают выполнять, а Вы все нищаете и нищаете. Разве что посулы с каждым годом все слаще, и слаще. - "Да я тебе верну не только то, что занял (сосед), а еще в трое больше". Да и коммунисты в этом плане совершенствуются.Раньше это были речи на митингах и дешевые газетные листки. А теперь заклеивают плакатами на билбордах стоимость вывешивания кот. - одного на месяц в предвыборное время варьируется от 400 до 700 американских вечно зеленых (не верите? Поинтересуйтесь на досуге в рекламных агентствах). А сколько их таких висело по всей Украине? Да и деньги-то откуда, - из партийных взносов? А если нет, а дал какой-то дядя. То зачем дал? Просто добрый? Или может потом хочет их "отбить". Только отбивать деньги такие добрые дяди предпочитают не в номинально вложенных суммах, а с подъемом в раз от 15 и более. Вот и посчитайте. А с кого станут отбивать? Да с Вас же Юс! Ах совсем забыл!!! Вам же очень важны слова! Ну приятно слушать приятное! "Вот КПУ хотя бы на словах..." - помню, помню. Тогда вопросов почти нет /// Касательно "объявления войны" - любое государство, если оно государство, не может терпеть ситуацию, когда на его территории вооруженные люди, многие из кот. имеют чужое гражданство захватывают целые города, терроризируют и грабят его население; когда в качестве власти обнаруживаются, так называемые, "народные мэры", избранные, и это в лучшем случае, 2-3 тысячами умалишенных в городах миллионниках. Я не отрицаю права граждан любой из территорий Украины в том числе жителей Крыма, Донбасса на создание в ее составе образований с высокой степенью автономии, и, даже на их полное отделение, если уж Вам совсем невмоготу жить в данной стране. Но для этого вначале надо избрать (на нормальных, а не под дулом автомата и под иным физическим или психическим прессингом, выборах) легитимную власть, которая с учетом мнения ВСЕГО населения, а не горстки люмпенов, купившихся на посулы высоких пенсий и соцвыплат от пуйло (кот., к слову, Донбассу не светят им ни при каких раскладах) приняли бы определенное решение, а затем, начали бы переговоры с центральной властью о механизме его реализации. А если уж и после этого центр проигнорирует их волю, вот только тогда у этих регионов и появится хоть какое-то право на неповиновение, в том числе и вооруженное, Киеву. \ Насчет Спинозы повторяетесь, слышал уже. Да и нет, Юс. абсолютных истин. Вы как человек, видимо, в годах, уж должны бы об этом знать. а "крепость" выражения вполне адекватна мерзости личности - глубоко закомплексованного (уверен в детстве питерские дворовые пацаны часто били и всячески гнобили, - отсюда, похоже, как форма компенсации и желание приподняться - увлечение дзюдо) не очень умного человека, да к тому же еще с сильно подпорченной за годы учебы и службы в ГБ психикой и моралью.... несколько лет на должности мелкого шпиона в ГДР, где он усердно пас и сдавал офицеров группы соввойск в той же ГДР и и немецких товарищей коммунистов позволявших малейшие отклонения в своем поведении от "советского образа жизни" ... лакей собчака (забавно было видеть как-то попавшиеся кинокадры стерха в тот период - длиноволосое в зеленом пиджаке, жующее жвачку существо, ретиво отгоняющее зевак от собчаковского тела) ... некоторое возвышение за собачью преданность до нач. департамента внешнеэкономических связей питерской мэрии, где тут же проворовался и был вынужден не без скандала уйти ... перемещение благодаря остаткам прежних связей в москву .... обретение нового патрона в облике Бориса Абрамовича, сильно содействовавшего его продвижению на высшую в России должность, кот. затем безжалостно кинет .... премьерство .... президентство ..... "заметное" улучшение своего материального положения ..... постепенно, чисто по булгакову, опупение от открывшихся возможностей: "... наверно моя бабушка согрешила с водолазом ...": https://www.youtube.com/watch?v=kllyUCZ2HRE .... стремление войти в историю, для чего надо бы перекроить под себя мир. А тут "какая-то Украина, с кот. с 2004 никакого сладу - и так, и сяк, а оно облом, за обломом. Ну так мочить ее в сортире..." - Ну что можно сказать о таком - .уйло, он и в Африке .уйло. И мягче, Юс, при всем моем желании никак.
    Любовь Круглова 20 августа, 21:18
    А вот Путина "лягнуть" - обязательно?! Вот это-то и сделало Ваши "размышления" обыкновенными "помоями", и не более того....
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Panikovski 15 июля, 05:55 А по сути статьи, в том числе и из общения ее автора с интервьюируемым, - приходится констатировать такую неприятную для Украины тенденцию, как быстро прогрессирующую институализацию военного конфликта. Т.е. переход к ситуации, когда в обществе формируются достаточно большие группы людей заинтересованных по различным соображениям (как то: возможности нажиться на войне и относительно бесконтрольно распоряжаться в военное время значительными материальными ресурсами, сохранении властных и других полномочий, которыми в мирное время соответствующие персоны вряд ли были бы наделены и т.п.) в его как можно более длительном продолжении. Это в последнюю очередь, естественно, относится к героюд анной публикации, человеку который судя по всему, действительно с риском для себя выполняет необходимую работу по вызволению попавших в беду людей, которым не смогли или не захотели помочь те, кто должен заниматься этим в силу своих служебных обязанностей. Отсюда необходимость как можно более оперативного завершения "АТО". Иное дело, насколько решаема такая задача? Особенно в условиях активного противодействия этому со стороны России.
    Ponchik 16 июля, 20:52
    Эта война, которую именуют АТО, органическое продолжение криминально олигархической системы. Просто массам уже недостаточно драк в Верховной Раде, обливания зеленкой депутатов, не впечатляет и приелось, требуются зрелища, щекочущие нервы. Для этого сгодится войнушка на Юго-Востоке.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Panikovski 15 июля, 05:05
    Юрийсемёнович Архангельский Вчера, 22:53 Уважаемый Panikovski -Спасибо за доп. информацию. Посмотрел Голуба. Да, к сожалению идеальных людей (кроме нас с Вами) нет. То, что у Симоненко есть большие гроши мне известно из его декларации «похода» в Президенты – 46 млн. грн. взносов в уставные капиталы предприятий. Но из всех зол мы обычно стараемся выбрать меньшее. «Зло» = КПУ для меня в данный момент наименьшее. КПУ за прекращение войны, за дружбу с Россией, за национализацию. А о Голубе и др. беглецах из КПУ: «друзья познаются в беде», кроме того им надо оправдаться как-то. Я понимаю критику Троцкого Сталина, когда последний был у власти или Джиласа против Тито в аналогичной ситуации.
    Юрийсеменович относится к числу того неистребимого типа людей, кого в 30-е годы называли твердолобыми коммунистами. Которые, невзирая на бесчисленные эшелоны зека тянувшиеся тогда бесконечным потоком в сибирские и прочие лагеря и высылки, не считая умерших с голоду при коллективизации и от ограбления деревни, а также пострелянных неподалеку (чьи массовые захоронения до сих пор регулярно обнаруживаются при освоении прежних городских окраин) с непоколебимой уверенностью продолжали твердить, что это всего лишь незначительные ошибки, мелкие искривления отдельными несознательными товарищами линии партии на местах. А тов. сталин просто не в курсе, ему наверное не доложили. А уж как он узнает, то обязательно разберется и все поправит/ Сейчас такие как он продолжают верить и в правильность комидеи вообще, и в непогрешимость тех, кто в наше время на ней паразитирует, не замечая, что кпу сегодня просто сборище шакалов урывающих между ног пирующих хищников ( в нашем случае олигархов) кусочки от разворовываемого пирога и для себя. ***** А то, что кпу за прекращение войны, так я еще раз напомню Вам, Юс, упоминавшуюся Вами рекомендацию Конфуция об "исправлении имени", Нет, Юс, "коммунисты", лидеры кот., к слову, образуют один из филиалов ФСБ здесь в Украине, выступают не за ПРЕКРАЩЕНИЕ войны, а за полную КАПИТУЛЯЦИЮ в ней Украины перед Россией. И ладно еще, если бы Россия представляла собой сейчас что-то вроде Российской империи в годы своего подъема. Тогда, по крайней мере, при всех минусах имперской политики в отношении населения, включаемых в нее территорий, для него имелся и целый ряд позитивных моментов. Но в данное то время речь идет не о Российской империи, а о стране, которая усилиями его нацлидера с его извращенным пониманием имперского величия, не без поддержки широких масс люмпенизированного роснаселения быстро превращается в третьеразрядную сырьевую страну, с продажно-коррумпированным чиновничеством, отвратительно работающими госинститутами, лживыми СМИ, презрительным отношением власть имущих к элементарным правам и достоинству своих граждан.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 15 июля, 00:13 Может тут не по теме, но, анализируя все, что происходит в государстве, можно сказать, что нужно качественное государственное управление. Далее, для проведения реформ, надо сформулировать, что мы хотим получить. Команда, которая будет делать и т.д. Пока будет происходить непрофессиональная возня, а также некие разрозненные метания, никакого прогресса не будет. Вот простой результат по экономике - экономика должна индуцировать деньги, которые существенно повысят уровень жизни. Т.е. население сможет нормально жить, что включает в себя и возможности отдыхать , и медицину, и образование, нормальные условия труда,социальные стандарты и т.д. Развитие отраслей, прорыв в научно-техническом и гуманитарном процессе и т.д. Без слаженного процесса сделать изменения невозможно.
    Ponchik 16 июля, 20:56
    Классно, "экономика должна индуцировать деньги", с этого места по-подробнее! Это что из области экономической электротехники?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Panikovski 14 июля, 20:39
    Юрийсемёнович Архангельский Вчера, 11:14 Flutter пишет: «тільки терористи». А кто такой террорист? Не прав ли Бузина О, который пишет: «Анти-террористическая операция — это когда в доме засела кучка террористов, а вокруг него раз в десять больше милиционеров, и все заканчивается за сутки». Конфуций в своё время говорил: «Если имя не исправлено, то слово не соответствует (с делом); то дело не сделается". Так что имя «террорист» полезно "исправить", а то и Вас можно будет отнести к террористам?!
    О значении терминов это Вы с Конфуцием правильно, Юрийсемёнович. Было бы неплохо также устранить явное несоответствие между названием обожаемой Вами "КПУ" и реальными заслугами указанной конторы, исправить имя, так сказать.С очередным горячим комприветом Вас, Юрийсемёнович: http://espreso.tv/news/2014/07/14/holub_rozpoviv_pro_shokuyuchu_tayemnycyu_symonenka
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Flutter 14 июля, 15:26 lesya, я ВИЗНАЮ!!! своє помилкове розуміння Вашого коментаря - «К тому же русская, но об Украине думала, 5 колонна в России»: в эксклюзивном интервью, которое Дмитрий Гордон взял у Валерии Новодворской в 2008 году, В. Новодворская САМА!!! назвала себя 5 колонной в Росии. ВИБАЧТЕ!!! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 13 июля, 23:56 Пофилисофствую. Человек все делает для людей. Золото на необитаемом острове - ни к чему. Делая только для себя, своей выгоды, нарушает принципы, закладывает противоречия. Примечательны слова, одного депутата, смысл которых приблизительно следующий - мы себе сделали хорошо, не надо нас трогать. Но хорошо не вышло. Есть такое хорошее слово украинское "державотворення", государство тоже надо строить, творить, делать для людей. В.Рубан по мнению некоторых делает незначительные вещи, погибают многие, а он спасает единицы. Но, он спасает, те, кто попал в плен ждут. Не его вина, что гибнут, но он делает то, что нужно. Делает для людей. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 26.08
EUR 29.03