Примус до України

Катерина Щоткіна 20 червня 2014, 20:35
фото

Читайте також

Коли Петро Порошенко на інавгурації заявив, що "Кримнаш", зал аплодував стоячи. Точно так само, як аплодувала Путіну Росія у відповідь на той самий пароль. Ніхто не запитав, що він мав на увазі, який смисл вкладає в цей набір звуків, як планує втілювати цю заявку в реальність. Бо про реальність і не йшлося. "Кримнаш" — щось типу тосту, який проголошують із нагоди врочистостей. 

Взагалі, на диво мало людей, наприклад у моєму оточенні (зокрема, віртуальному), з належною увагою поставилося до інавгурації, промови та навіть перших призначень. Вони розуміють (або, швидше, нутром чують), що все це має таки самий стосунок до реальності, як і тост "Кримнаш".

Розрив між самодостатнім світом державних структур і реальністю, в якій живе кожен українець, виник не вчора. Без нього не було б ні Майдану, ні АТО. Не було б, можливо, і шансу стати Україною. Тепер же цей розрив набув видимих обрисів у паралельних структурах, що дублюють основні функції держави. Ці структури дійовіші, мобільніші, вміють координуватися між собою, не обтяжені бюрократичними надбудовами й тому значно ефективніші. І майже неконтрольовані.

Людина, котрі виграла президентські вибори, можливо, ще не зрозуміла, що інавгурація — це момент початку зворотного відліку. Всього — рейтингу, довіри, терпіння, просто часу. Пам'ятаєте, як після Майдану політики кокетливо говорили про "кабмін самогубців"? А по-справжньому ж час політичного суїциду настав тільки тепер. Не тому навіть, що будь-яку дію нового президента частина населення сприйматиме як зраду. А тому, що йому під дедалі сильнішим тиском нашої — а для нього "паралельної" — реальності доведеться або поступитися примусу до України, або стати могильником самого "проекту Україна".

"Примус до України" — найдивніша річ, яка сталася з нами останнім часом. Ми думали, що відстоюємо "європейський вибір", що в нас "революція гідності", що в нас "війна з агресором". Так, усе так. Але між рядками залишилося те, що все це, разом узяте, вимагає від нас спочатку стати тим, чим ми є. Виділитися з аморфних "соборних" проектів — неважливо, називаються вони СРСР, "русскім міром" чи всією "східно-християнською цивілізацією". І ніяких милостей від природи або санкцій від Європи — все самі. І головне — швидко.

Цей примус розцінили по-різному. Або, швидше, по-різному спекли й подали. Кисельовська команда, наприклад, перетворила цю ідею на монстра — в результаті "Кримїхній", а на Донбасі війна. Тепер підіть запитайте — невже "бути Україною" страшніше, ніж перечікувати обстріл у підвалі й не виходити на вулицю, бо там розпоряджаються "визволителі від України" з чітким кавказьким акцентом?

"Примус до України" на тлі АТО має похмурий вигляд. На всіх його частотах "почутидонбас" глушиться гуркотом вибухів. І тому складається враження, що Кисельов і К° цілком мають рацію. Що є якась Україна, яка хоче примусити один норовливий регіон перестати випендрюватися й пристати на загальні для всієї країни правила гри. Або просто знищити його. 

І було б по-своєму простіше, коли б так. Але, як це не протиприродно, Кисельов по-своєму мав рацію, коли говорив, що "України насправді немає". Саме тому Україна не може відпустити. Нікого. Ні Донбас, ні навіть Крим. Не тому, що комусь щось жаль віддати. Донбас потрібен не тільки Ахметову і К°. Він потрібен Україні. Точніше, ми самі ще як слід не знаємо, потрібен чи ні. Ми не знаємо, де Україна починається, де закінчується, і що це взагалі означає "бути Україною". Адже країна досі існує тільки як проект. 

Не думайте, що цей проект не реалізований тільки на Донбасі — й ось його доводиться "примушувати". Немає України й на інших географічних широтах. Вона не належить жодному регіонові країни. Навіть на Галичині її немає, хоч би що, знову-таки, не розповідав Кисельов, розпалений Жириновським. 

Якщо не вірите, спробуйте для загального розвитку "почутигаличину". Місцеві "інтелектуальні лідери" на давним-давно говорять, що треба відокремлюватися. Бодай трьома-чотирма-п'ятьма областями. А Київ хай і далі робить із Донбасом (а заодно з усіма іншими Миколаєвими, Херсонами та Кривими Рогами) все, що хоче: годує, слухає, втихомирює, федералізує, стирає з обличчя землі — на що стачить пороху (пардон за двозначність). Чому саме ці три-чотири області виявляться "Україною", вони не в змозі пояснити.

Ці автори й не подумали змінити платівку тепер — дарма що на тлі війни з Росією такі слова звучать доволі непристойно. Навпаки, риторика місцевих сепаратистів посилюється. Нам нагадують, що після завершення АТО (якщо вона колись завершиться) на відновлення Донбасу підуть такі гроші, що попередні дотації здадуться дитячими іграшками. А пропозиція полагодити дорогу від Франківська до Тернополя прирівнюватиметься до зради батьківщині. 

Дров у вогонь підкидають біженці. "Програми культурного обміну", про які стільки років говорили, стали до болю актуальними. Правда, щодо "культурності" доводиться сумніватися. Обидві сторони — приїжджаюча й приймаюча — зіштовхнувшись у "натурі", не приховують культурного шоку. Соцмережами розповзаються розпачливі пости про "свинство" біженців із Донбасу, які збирають букети коментів у стилі "Донбас не потрібен". 

Пігулка "примусу до України" виявилася для західної частини країни такою ж гіркою й важко травною, як і для східної. Приємно на відчуженні думати про себе як про "зразкову Україну". Але манера при зіткненні з іншими, не такими "зразковими", кричати "цих — геть!" із головою видає провінціала, який так і не став своїм у своїй країні. На жаль, на Галичині теж немає України. Тут до неї теж треба примушувати. 

Можна тепер заламувати руки з приводу того, що ми не зробили цього раніше, й іншими, конвенційними методами. Методами культурних ініціатив, освіти, медіаполітики. Примус до України пішов найбільш болісним, шоковим шляхом, коли інших уже просто не залишилося. Цей процес розпочався на Майдані й триває тепер — процес примусу себе бути країною, бути народом. Процес проростання країни зсередини нас самих.

Цей процес не має майже жодних регіональних характеристик, оскільки охоплює безліч регіонів одночасно й абсолютно не враховує "культурних особливостей", — вони неважливі. Це явище суто соціальне й утилітарне. "Проект Україна" виявився чимось на кшталт мережевого маркетингу. Його успіх — у відсутності центру і здатності самостійно координуватися навколо конкретної проблеми. Усе, що не стосується виконання конкретного завдання, — поза обговоренням. Тому "бандерівцями" виявилися всі — від вірмен до росіян. Виявилося, що в цій "мережі виживання" етнічна й мовна приналежність не означають нічого. Тому Майдан відстояли не галичани, кияни чи студенти, — його перемога стала можливою завдяки тому, що вся країна виявилася обплутаною мережею спільного інтересу, спільної справи, в якій кожен брав участь, як і чим міг. Ця мережа і стала Україною — бо іншої не було. Не-Україна — це просто ті, хто (поки що?) поза цією мережею. 

Ця унікальна мережева структура, що утворилася навколо Майдану і вразила всіх — нас передусім, — виявилася доволі ефективною проти бюрократичної, ієрархічної машини держави. "Паралельна реальність" України — мобільні структури "спільної справи" — стали нашим основним революційним трендом і здобутком. Волонтерські групи, "сарафанне радіо" соцмереж, оперативний збір коштів тощо — ось за рахунок чого ми перемогли роз'їдену корозією машину державного примусу. І це стало нашою спільною Україною, що проросла поруч із тією державою, котру ми отримали у спадок від совка. 

Постає закономірне запитання, "навіщо ми їх годуємо". Навіщо, наприклад, ми годуємо 130-тисячну армію, якщо, за найбільш великодушними підрахунками, боєздатна її частина становить 10 тисяч? Навіщо ми годуємо півмільйонну армію міліціонерів, якщо для АТО нашкрябують усього 4 тисячі, котрих заледве екіпірують і так-сяк озброюють? Тоді як поруч же формуються добровольчі загони, що озброюються взагалі за свої — точніше, "мережеві" — кошти. Навіщо ми годуємо Мінсоцполітики, якщо вирішення соціальних проблем охопленого війною Донбасу "не в його компетенції"? Навіщо ми годуємо Держкомінформ і НТКУ, якщо виявляється, що велетенська частина української території та українських мізків затоплена чужою й ворожою пропагандою? Список можна продовжувати й продовжувати. 

Звісно, ніякі, найбільш розвинені громадські інститути ніколи не дублюватимуть державу повністю. Але нам поки що не до жиру. Ми вимушені будувати свою паралельну Україну задля виживання. І поки що вона справді дуже мало перетинається з офіційними державними структурами. А де перетинається — там загрузає й починає буксувати. У відповідь і наші ініціативи витягування країни з ями стають дедалі більше благородно-безумними. Тут днями в новинній стрічці анонімні "високопоставлені військовослужбовці" нерішуче нагадали про підсуконний проект ОТРК "Сапсан", наприклад. Я ось не здивуюся, якщо завтра хтось із моїх френдів оголосить збір коштів на доопрацювання проекту і запуск цих комплексів у виробництво. Для передачі на озброєння такої-то частини. Я не тільки не здивуюсь — я неодмінно пожертвую скільки зможу. Купимо дві-три ракетки солдатикам, чи як. На додачу до ящика консервів та десятка натовських касок, провезених у багажнику через україно-польський кордон. 

Можете сміятися. Якщо ще можете, звісно, — після всього, що з нами сталося за останні місяці. Можна сміятися над мурахами, які снують туди-сюди під ногами, тупцяють вервечкою, щось тягнуть, передають одне одному якісь порошинки з піщинками. Сміятися можна — але спробуйте сунутися в мурашник, який вони побудують. Тісна співпраця всередині суспільства, яке ми зараз налагоджуємо, робить нас країною. Ми об'єднуємося вимушено — для латання найбільших дірок, у які, якщо ми їх зараз не заткнемо, дуже скоро винесе всіх нас. І західних, і східних, і військових, і цивільних, і багатих, і бідних. 

Україна несподівано продемонструвала волю до життя і вміння знаходити нестандартні рішення в боротьбі за життя. Вона з'явилася, коли її ніхто вже не чекав, і в такій формі, про яку ніхто й подумати не міг. Західна Європа, дивлячись на нас, відкривала рот від подиву,— не тому, що не вірила в нашу здатність тощо, а тому, що вони ніколи такого не бачили. Їхнє громадянське суспільство будувалося, коли не було Фейсбука й навіть радіо. 

Але є погана новина. Наша власна держава не тільки нічим нам не допоможе — вона нам заважатиме, чим далі, тим більше. Просто тому, що вона — не Україна, і Україна їй не потрібна. Вона комфортно існувала без неї і зможе існувати так і надалі. Президентам двох неіснуючих країн — Росії й України — буде легше домовитися, якщо жодна з цих країн так і не народиться. Тому ми отримуємо таку відсіч "примусу до України" не тільки з-поза географічного кордону, а й всередині. 

Доки ми намагаємося вижити, держава поруч із нами продовжує "освоювати кошти". Доки ми по гривні збираємо бійцям АТО на все — від сигарет до засобів захисту — нами ж пожертвувані гроші Міноборони витрачає на зарплатню для своєї непомірної бюрократії та "комуналку". "Батьки-командири" прямо в зоні АТО примудряються розкрадати й розпродувати те, що волонтери привозять прямо в частини. Якщо вірити френдам на ФБ, розпродується все — від сигарет до приладів нічного бачення. Так і не розформований "Беркут" (пригадуєте, нам же обіцяли) в зоні АТО, куди поїхав нібито "змивати кров'ю", продовжує займатися улюбленою справою — вибивати гроші з населення шляхом розбою на шляхах. Ця так звана армія і так звані правоохоронці — частина ракової пухлини на нашому тілі, і або вона доконає нас, або ми її. 

Петро Порошенко ще не розуміє, що він не просто "достроково обраний" — він по-справжньому "недоношений" президент. Він відтворює ритуали влади — з почесною вартою, інавгурацією, банкетом, нікому не цікавими промовами. І, судячи з усміхненого колективного табачника на його банкеті, він не думає про хірургічну операцію. Він чи то вдає, чи то справді не відчуває, що тій державі, яку він відтворює, залишилися лічені дні. Тієї країни, яка росте поруч і все ще має такі-сякі шанси на життя, він не знає. 

А "Кримнаш" — так, цілком можливо. Як і Донбас. Як і вся "мережева Україна", найбільш дивна країна світу, для якої географія — це змінна, котра підкоряється поки що тільки одному — бажанню бути.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
34 коментаря
  • Shelmimo 7 июля, 10:46 Не надо, г-жа Щеткина передергивать. Это не Порошенко, а Путин впервые, после захвата Крыма, провозгласил: "Крымнаш" и все сборище российских маргиналов стоя ему аплодировали. И никто у нас, в Украине, никого не принуждает жить в этой стране. Это Россия уже много лет в лице Затулина, Глазьева и прочих принуждают Украину быть с "великой" Россией. Все у вас в статье перевернуто с ног на голову в лучших традициях Киселева-Соловьева-Пушкова. Поменьше смотрите российское телевидение. Здоровее будет психика. А что касается Донбаса, то после общения с российскими "миротворцами" мозги у многих промоются. Что касается виртуальности Украины, у меня вопрос: "Вы что, в Москве живете?". Ведь на эту тему пишут только кремлевские "журналисты". Никто вас не принуждает жить в "виртуальной" стране. Граница открыта. Вам бы на передовую. Вот только недавно осводили в Луганске двух журналистов. Оба избиты, один даже частично память потерял от побоев. Вы этого хотите для всех украинцев? Я понимаю, что у нас свобода слова, в отличии от России, в которой скоро и интернет запретят. Но надо знать меру. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • yngvar50 29 июня, 14:09 Как хорошо мы помним что сделала с Чечней РФ за сепаратизм... А сейчас идет антитеррористическая перманентная операция в Дагестане и Сев. Осетии... Может, пусть украинцы сами там разберутся со своими сепаратистами и самозванцами? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • galun 29 июня, 14:01 Cтранная статья...! Не принуждение к Украине, а выбивание древней ментальной позиции нашего общества, моя хата з краю.И на Донбасе это зашло за край! Всего то, с такой коррекцией статья в принципе соответствует действительности. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • vladanewatom 27 июня, 05:35 Забавное выражение у Катьки Щеткиной "крымнаш". Молодец,хоть один журналистка побаловалась философией, а отсюда и самостоятельность темы и мысли, кроме одной -главной! С мужиками журналистами арьевыми..наемами..портниковыми и пр. всё ясно.. Но! Почему женщины бояться сказать первопричины гибели Украины? Ведь даже при растрельных статьях угкода в СССР женщин не расстреливали. Ведь если раньше анексии и войны начинались из-за личных оскорблений царей и королей, то сейчас тем более. Но новоиспеченные нардепы и министры это забыли потому что не знали... Юльку засадили потому что на Федоровича тянула мазы: "Януковыч зи своею камариллею николы не залякае мэнэ своею прокуратурою", "Янукович-це никчемна безграмотна людина..." Но сама до такой степени грамотная, что подписала гнилой газдоговор с "незаметной" поправкой ..бери или плати.., за все это и загремела на семь лет. А Яцынюк с майдана тоже спровоцировал беркут оскорбляя их вождя перед побоями студней на 30 ноября: "...нияка сволота, у тому числи и президент Януковыч нас нэ розъеднае...". Ляшко 21 февраля орал в прямом эфире, что зараз визьму мотузку и пиду з моимы хлопцямы повисыть Януковыча". В тот же вечер Лэсь Даний также орал на весь пятый канал: "Вид сёгодня хто зустринэ Януковыча повынэн нэгайно його вбыты". Тут же этот фашизм поддержал Ярош с угрозой арестовать и привести на расправу майданщикам Януковича и всех его близких... Отсюда и последствия мести. А на Путина до того Иленко-свободовец обзывал высших рос-вождей:(на Медведева и Путина) "Ци два карлика урода будуть нам командувать як жить..." - получили разрушительную бессрочную войну.. За все и за "базар" должны ответить памаранчи и наци... Но траги-спектакль ещё не закончился и новоиспеченная власть по прежнему груба и упёрта - теперь ясно почему Украина веками несчастная и убогая страна.. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • login87 26 июня, 04:38 "Порошенко не понимает...."Издеваетесь?Он президент и он понимает хуже посредственного журналиста и гражданина?Он на посту меньше месяца,а все уже должны делать выводы?Отделение трёх-пяти западных областей?Что за бред???!!!Украина - страна,которая веками существовала в подсознании миллионов и только недавно появилась на карте !!!!О её расколе мечтают только в России!Где,как и в Беларуси,давно не происходило подобных вещей,как Майдан!Россия тоже треснет,и Донбасс только ускорит процесс. Відповісти Цитувати
  • veronika 25 июня, 20:12 Автору, браво! Что, повеял ветер перемен или в Украине не все идиоты, кричащие слава украине. Неужели, кто-то заметил, что на Донбассе, тоже живут люди и они могут иметь свое мнение отличное от Киева. Відповісти Цитувати
  • Борис Борисов 25 июня, 12:25 Да, Западная Европа ТОЧНО "раскрыла рот от изумления", глядя на Украину. Такого она действительно "не видела". :))) А если серьезно - все это до боли напоминает фразу Воланда из "Мастера и Маргариты". Помните, как он говорил про человека, который что-то там планирует, чем-то собирается управлять, и вдруг - бац! - у него обнаружили саркому. И все, кончилось управление! Родные начинают лгать... человек, чувствуя недоброе, начинает метаться по врачам, потом - по всяким бабкам, шарлатанам... "Как первое, так и второе, и третье совершенно бесполезно" - с грустной улыбкой подытоживает Воланд. Вот так и Украина. Отчаянно мечется, инстинктивно понимая, что все, это конец, но еще надеется на чудо и люто ненавидит тех, кто пытается уговорить ее взглянуть в глаза суровой реальности. ВСЕ, хлопчики-вуйки, дивчата-жинки. У вас БЫЛА возможность построить свое государство. Были хорошие стартовые позиции. Вы все проворонили и разрушили, своими собственными руками. Прежней Украины уже не будет. Смиритесь. Она обречена на распад, и чем раньше вы это поймете, тем меньшей кровью распад будет оплачен. А если будете упираться, вызывая к жизни самые темные и звериные инстинкты, делая ставку на безмозглый оболваненный молодняк, которому все 22 года незалэжности вбивали в голову, что во всем виноваты "кляти москали" - цена распада будет чудовищной. Украина еще НЕ ДОРОСЛА до самостоятельности. Поймите это, наконец. И вся история - подтверждение тому.
    Ksenj 26 июня, 00:00
    маскали таки виноваты, а Украина будет, смиритесь
    talymon 26 июня, 00:11
    Саркома? Це точно про Росію. Адже нарешті уже всі у світі зрозуміли, що Росія- це ракова пухлина на тілі цивілізації. І операція по її видаленню буде для людства надзвичайно болючою. Але чим раніше вона буде зроблена, тим більше будуть шанси у людства видужати. А що стосується України, то це про неї сказав колись українець Маяковський: "А моя страна- подростк! Твори, выдумывай, пробуй!" І ще він сказав, здається, таке: "Эй, москаль! На Украину зубы не скаль!"
    Відповісти Цитувати
  • SlavaBogu 25 июня, 11:27 То, что пишет автор статьи в отношении отрыва правительства от страны касается и всех современных европравительств, кроме разве-что Германии, поскольку демократические выборы - это блеф в принципе (см. последнее интервью Аарона Руссо на Ютюбе - очень рекомендую!) только активный народ с кольтами-автоматами у каждого сдерживает коррупцию, кстати, гангстерам тоже стало неповадно - их вытеснила в глобальные олигархи поселковая самооборона. Но стоит обществу расслабиться и успокоиться и перепоручить - делегировать контроль кому-то другому - и тут-же происходит коррупция, поскольку очень соблазнительно украсть то, что охраняешь (см. М. Жванецкий, "Что охраняешь, товарищ?"), если вдруг пропала куда-то совесть и нет надзирателя над надзирателем, над... и т.д. до бесконечности. Поэтому нужно во всё вникать самим, а не ждать пока появится какая нибудь Парашивая (образ собирательный, просто к слову пришлось) овца, переродившийся коммунист, раковая клетка, заразит своим вирусом алчности ещё пару.. сотен тысяч - и стране каюк! Без клеток киллеров организму не выжить. Свободный рынок, Говоришь? Наш свободный рынок очень требует сейчас таких киллеров, и они появятся, хотя раковая опухоль и считает, что всё контролирует. Причём киллером станет каждая здоровая клетка. Я в данном случае говорю не о физическом уничтожении. "Наша брань не против плоти и крови, но против духов злобы поднебесных", которые переселяются в киллеров после смерти жертвы если только война не Священная, а ради своей выгоды. Ещё такого чувства Священной Войны у меня нету. Пока. (Да не будет! Избави мя от кровей, Боже!) Но необходимость принудить ВЫСЛУШАТЬ каждого обиженного и ответить ЧЕСТНО перед каждым очевидна. А мелкий и средний бизнес - метастазы этой опухоли, поскольку они тоже участники игры, в которой не обманешь - не проживёшь - и я к ним тоже отношусь - должны перестать думать только о себе, к чему их понуждают правила игры, и должны придумать ВМЕСТЕ!!! другие правила - ЧЕСТНЫЕ (им ещё хватит образования, ума, опыта нечестной игры, а, главное, - остатков Совести) и, контролируя и публично фиксируя каждый ответ каждого депутата и каждого чиновника и каждое время реакции - индикатор истинных намерений и чистоты совести - ЗАСТАВИТЬ их таки принять свои правила. При создании и принятии законов ОБЯЗАТЕЛЬНО!!! должна быть такая ПРОЗРАЧНАЯ схема и правила работы: 1. Ребенок 13 лет должен прочесть и всё понять, как при переписывании Торы, 2. Инициаторы законодательной инициативы должны начинать с разъяснения почтеннейшей публике своих побудительных мотивов, как в письменной форме, так и в устной (на форумах или в прямом интерактивном эфире), причём в эфире без ограничений по времени, (вспомним горбачёвский приём "Регламент!" на первом съезде народных депутатов СССР, когда в песок сливались все умнейшие и важнейшие сигналы с мест от депутатов без никакой реакции системы и обратной связи, т.е. ответственности - и в результате развал нашей Великой Родины - дирежёра на мыло!) Интерактив должен продолжаться, пока не будут зафиксированы и исчерпаны все острые и важные вопросы. 3. Формулировки поставленных целей и задач (для возможности сверить разработанный закон с ними, а после введения закона в действие - для контроля за действенностью закона). - Снова контрольный интерактив. 4. Правом законодательной инициативы должны обладать все граждане (группы граждан) общества без исключения (на невменяемых есть фильтры - пункт 1 и 2). 5. В СССР была разработана великолепная система стандартизации, а правила создания ГОСТов регламентировались ГОСТом на ГОСТы - очень разумный документ, следует его использовать. После написания проекта ГОСТа он рассылался в профильные (относящиеся к теме ГОСТа) НИИ, предприятия, министерства на рецензию. Любой закон - это тот же ГОСТ. После создания ГОСТа он проверялся с некой периодичностью и корректировался, назначались ответственные и сроки проверки. В наших условиях это могут быть все, кто подпадает под действие закона (но НИИ, министерства и ГосПлан надо воссоздавать всем миром, хотя контролировать и оплачивать их тоже надо всем миром, по труду). Электронные средства коммуникации и учёта упрощают сейчас эти задачи, т.к. люди могут не выходя из дома работать и контролировать мгновенно процесс и результат. По-сути мы можем по своей инициативе сейчас построить свою кооперативную республику параллельно существующей с постепенным замещением последней, сотрудничая с теми, кто что-то может, и захочет участвовать в нашей прозрачной системе. Главное - контролировать до мельчайших подробностей действенность закона в процессе его разработки и применения, фиксировать публично все баги и лаги и мгновенно корректировать. С помощью тематических форумов. Участвуют все заинтересованные. 6. Оплата за такую законотворческую деятельность - не депутатские зарплаты, а наша с Вами истинная НЕЗАВИСИМОСТЬ. С вытекающими материальными последствиями. Да и как иначе понизить депутатам "зряплату", если не рыночными методами ;-) Пока всё. Приглашаю всех желающих и неравнодушных к обсуждению. (Пока здесь, в комментариях к основной статье, потом будем работать над формой. Предлагаю распространять среди знакомых, кто согласен участвовать),. Жду идей и Ваших предложений, вопросов, конструктивной критики и дополнений. И Тогда у нас ОБЯЗАТЕЛЬНО получится! Слава Богу! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Poltavchanyn 25 июня, 08:55 Взагалі то круто, і вірно. Правда, не зрозуміло, що таке "стати тим, ким ти є". Спробую дати відповідь автору на питання " А де вона, та Україна?" - а там, де приїздиш в село - і чуєш українську мову! Може автор цього не відчуває? І може причина -в її російському прізвищі?? Відповісти Цитувати
  • spragly 24 июня, 16:46 Щоб перетворити Донеччину на Придністров'я там мала б їснувати російська військова база. Щоб перетворити Донеччину на Абхазію там мали б їснувати загони пресловутого донського козацтва. Висновок очевидний - треба звернутися в міжнародні організації по боротьбі з тероризмом з вимогою визнати Військо Донське терористичною організацією. Як казав Тарас Бульба: "я тебе породив - я тебе і вб'ю", це стосовно того що столицю ВД Новочеркаськ заснували "черкаси", тобто запорозькі козаки. В принципі так само треба було б поступити і з Військом Кубанським, але можливо з цими варто трохи зачекати.
    lesya 24 июня, 19:54
    Є відчуття, що повинна нова якість прийти в Україну. Ї вірю, що порозуміння дасть змогу Україні піднятися.
    Відповісти Цитувати
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.90
EUR 29.07