Свої

Сергій Рахманін 21 березня 2014, 20:55
Артюшенко фото

Читайте також

Війна невблаганно мітить простір лише двома кольорами — чорним і білим. Будь-яке загострення ситуації безжально  ділить світ на своїх і чужих, всупереч нашому  бажанню. Тримісячне протистояння Майдану і влади інколи розколювало сім'ї, часто сварило друзів, різко уточнювало коло та  формат нашого спілкування. Давні, винятково  милі приятелі, які буцім  поділяли твої погляди на світ, несподівано виявлялися неймовірно  далекими. Можливо, назавжди втраченими для тебе. Випадкові знайомі зримо  перетворювалися на єдинокровних соратників, товаришів по духу, побратимів по зброї. Раптово виникав невидимий і неймовірно міцний, майже родинний зв'язок із людьми, з котрими  ти роками лише вітався недбалим кивком. 

"Ми" і "вони" 

Війна (а хоч як її називай, вона однак  війна) з тріском ламає, здавалося б, міцний світ на "вони" та  "ми". І вганяє нас у стан "ломки", коли вибір не здається очевидним. 

У лютому став мимовільним свідком хитромудрої ідеологічної суперечки між двома захисниками барикади біля Будинку профспілок. Ідейний панславіст і переконаний націоналіст, ровесники на вигляд, захоплено й    мотивовано опонували один одному. Їхню жваву   дискусію перервала атака. Сперечальники обнялися, озброїлися "молотовим" і вирушили на передову. Я чомусь упевнений, що в разі    необхідності  кожен затулив би опонента від кулі своїми грудьми. Я сподіваюся, що обидва вижили  після "зимової війни". Я не виключаю, що події в "післявоєнній" (або, коли  вже бути зовсім точним, — у  "передвоєнній") Україні могли перетворити їх із супротивників на ворогів. 

Чимало тих, хто вчора щиро захоплювався мужністю наших військових, сьогодні невтомно таврує  їх за зраду. А ті, хто віддавав належне  відвазі   "свободівця" Ігоря Мірошниченка, який відбивав полонених у "Беркута" й "тітушок" 18 лютого, — нині нещадні в оцінках його "геройств" у НТКУ та їх   наслідків для країни. Ті, хто   мало не молився на Дмитра Яроша під час боїв на Грушевського, сьогодні дедалі гучніше  запитують себе й оточення  — "А чи не кремлівський це проект?" 

Справедливо чи ні? "Ми" чи "вони"? "Свої" чи чужі"? 

Відповіді на ці запитання знайти нелегко. Але необхідно. Кожному. Поки не пізно. 

Наші метання — продукт наших страхів перед невизначеністю, що лякає. Ми боїмося шукати відповіді на болісні питання. Частково  нас до цього привчили наші політики, які довгими роками старанно "виносили за дужки" болючі питання та  "слизькі" проблеми. Що й призвело, врешті-решт, до неминучого розпаду системи. Це полегшило нашу боротьбу з внутрішнім ворогом, але зробило нас уразливими до загрози ззовні. 

Союзник зовнішнього ворога — наш внутрішній розлад. Настав час перестати боятися. Христове "Не бійтеся!", переконливо повторене багатьма великими пастирями, набувало сили життєствердного гімну тоді, коли промовлялося людьми, котрі  не боялися самі,  — чи то був  великий поляк Войтила,  чи великий українець Липківський. 

Рецепт боротьби із внутрішнім страхом — уміння ставити собі непрості запитання. Здатність знаходити нелегкі, але точні відповіді. Готовність усвідомлювати, що простих рішень та універсальних рецептів не існує. 

Дяка  хазяїнові Кремля, він нарешті просвітив увесь світ, що Україна — не Росія. Повторю раніше сказане –  дяка їм усім: Януковичу — за щеплення гідності, Путіну — за щеплення патріотизму, Обамі — за щеплення самостійності. Заява президента США (цілком природна, вона, однак,  чомусь засмутила багатьох) про неможливість "військового походу в Україну" просто нагадала нам, що ми зобов'язані покладатися тільки на власні сили. Велика частина  співвітчизників  усвідомлювала це й раніше, відтепер таких буде більше. 

Ми, попри  всю  нашу внутрішню неоднаковість, від "стратегічних братів-агресорів" відрізняємося в принципі. Наш горезвісний індивідуалізм — суть перевага, а не порок. Бо він не дозволяв нам, незважаючи ні на що, всі ці роки, перетворюватися на отару. Внутрішній індивідуалізм породжує критичне ставлення до догм, мимоволі відштовхує насаджуване згори. 

Хтось із мудрих, здається Лев Рубінштейн, казав, що основою будь-якого  різновиду фашизму служить ненависть, опорою — покірність, а першою ознакою — готовність кожного беззастережно приймати філософію натовпу. Це не про нас. Тому у нас складно, але мирно співіснують різні церкви. Тому на наших вулицях не ріжуть інородців. Тому в нас, усупереч перманентному закручуванню гайок та  всеосяжній корупції, все одно  існували,  хай і відносні,  свобода слова, свобода преси, свобода політичної діяльності, свобода вибору. Коряві, потворні, але — свободи. Тому, що завжди знаходилися  ті, хто не тільки відчував у цьому потребу, а  й був готовий за це боротися. Тому в нас можливі майдани, а в них — ні. Тому в них можливий однопартійний парламент, а в нас — ні. Тому в нас, мабуть, навіть за гроші неможливий потішно-моторошнуватий театр живих роботів, як той, що його  легко організував 15 березня в Москві Сергій Кургінян. Тому більшість моїх знайомих  росіян на розгін студентського Євромайдану відреагували скучнуватим  "Наш ОМОН, буває, й жорсткіше працює…", а нашою спільною   відповіддю на побиття романтичної дітвори була заповнена 30 листопада Михайлівська площа і сотні тисяч на Майдані 1 грудня. Тому в нас на кожен десяток поламаних мужиків-моряків, готових переприсягнути агресорові, завжди знайдеться десяток незломлених хлоп'ят-курсантів, які відважно співають наш гімн на святі їхньої ганьби. Як це було 20 березня в морській академії в Севастополі. 

Ми непереможні не тому, що вони нас не розуміють. А тому, що не намагаються нас зрозуміти, відмовляючи нам у самому праві бути іншими. Це найголовніший пробіл у зведеннях.  

Ми і "ми" 

Звичка до індивідуалізму зовсім не виключає здатності до єднання перед лицем   спільної загрози. Ми сколочуємося в зграї, коли попереду переліт або загрожує напад. Комусь не подобається слово "зграя"? Співчуваю. Літати — не плазувати, гарчати — не мекати… У нас, коли треба, і крила виростають, і ікла прорізаються. Наша загальна (поки що) біда: той-таки    індивідуалізм  надто швидко перетворює нас на обезкрилених і беззубих. 

Чому ми роз'єднані тепер? Адже ворог біля воріт, а ми сперечаємося одне   з одним. Сперечаємося про те, чим є чесна критика своїх — мимовільною зрадою чи необхідним кроком. 

Може, спочатку з'ясуємо, що таке "свої"? 

Особисто мене, наприклад, вимордували  запитанням: "Чи віриш у те, що легендарний Ярош і його героїчний "Правий сектор" — продукти спецоперації Кремля?" Багато моїх колеги  ще недавно відверто  ним захоплювалися, після особистих зустрічей із найзагадковішою особою  Євромайдану відгукувалися  про нього як про "найбільш тверезомислячого політика", "втілення волі та цілеспрямованості" і навіть як про "винятково  світлу людину". Сьогодні ці люди  ніяково ставлять собі й іншим одні й ті ж  запитання: 

— Як йому вдалося так швидко з нікому не відомого ватажка маргінальної, по суті, структури перетворитися на чи не найвпливовішого політика на Майдані? 

—Чи не перебільшений внесок "Правового сектору" у перемогу революції, адже, за неофіційним даними, початкова кількість ПС становила приблизно сто осіб, а в пік сягала, у  кращому разі, п'ятиста  бійців? 

— Чому представники влади, наприклад Волков і Олійник, пропонували ввести Яроша до складу делегації на переговори з Януковичем? 

— Чи правда, що під час штурму в ніч із 18-го на 19-те  бійців ПС не було на барикадах? І чи правда, що під час бойні 20 лютого жоден із підлеглих Яроша не був не тільки вбитий, а  й поранений? І якщо так, чим це пояснити?

— Чи випадковий підвищений інтерес до Яроша з боку російських ЗМІ? Адже частота згадувань про нього в медіа РФ у рази перевищує аналогічний показник у вітчизняній пресі. Його навмисне "надувають" як "страшилку" для східної України й "опудало" для західного світу? 

— Що він насправді робив на Банковій у день загибелі  Небесної сотні? Чому приховав цей факт? Зрештою, як він не побоявся піти в лігво і про щось домовлятися в той момент, коли влада переконливо показала ціну будь-якої домовленості? І ціну людського життя… 

— Нарешті, причетний  чи ні ПС   до численних фактів розбою, рекету й рейдерства на значній території України, а також до відвертих провокацій у східних областях? Чи численні банди просто прикриваються "святим" ім'ям? 

Я не любитель конспірології, особливо тепер. Будьмо реалістами, все одно всього не дізнаються. 

Я можу змоделювати відносно логічну відповідь практично на будь-яке поставлене запитання. В умовах політичних загострень сильна, вольова особистість здатна швидко набирати вагу. В умовах вуличних боїв невелика група активних і підготовлених бійців може виявитися ефективнішою за тисячі статистів. Влада, і Янукович зокрема, могли справді вважати Яроша людиною, котра реально впливає на ситуацію. Особливо на тлі аморфної трійці. У нього була репутація людини дії і прибічника сили. З ким, якщо не з ним, мала домовлятися Банкова, яка тільки силу й визнає? Як ризикнув піти? Ну ризикнув, такий він чоловік. Відважний. Чому не розповів? Не вважав за потрібне, його право. Мала кількість втрат у ПС лише свідчить про добру виучку бійців. А хто саме захищав барикади, не виясниш, — шевронів не носили. Те, що Росія експлуатує імідж Яроша, не означає, що вона Яроша придумала. Вона його боїться, і є за що. Рекет? Довести неможливо. Час непевний, "Правий сектор" звучить, ось і прикриваються всі кому не лінь. Пора тепер така, навіть справжні фашисти називають себе антифашистами. 

Розумію, такі відповіді влаштують не всіх. Мене теж. Особливо остання. Бо зв'язок ПС з фактами вуличного терору і "віджиму бізнесу" простежується дедалі частіше. І не тільки ПС, до речі. 

Мені, вибачте за відвертість, не так важливо, як саме "темна конячка" стала призовим політичним рисаком. Що саме зіграло свою роль — зусилля таємної служби чи харизма фігуранта... 

Для мене важить, як його сьогоднішні діяння позначаться на нашому завтра. Бійці ПС дедалі частіше стають дійовими особами наїздів, вуличних конфліктів, провокацій. І це очевидно шкодить країні. Це руйнує сам образ "революції гідності". Це заважає взяти під контроль ситуацію в країні, яка гостро потребує мобілізації. І не тільки військової. 

Усе просто. Не всі герої Майдану родом із "Правового сектору". Не всі, хто був у "Правому секторі", — герої. Вчорашнє геройство не служить довічною індульгенцією. 

Ще зовсім юним я спілкувався з генералом Федором Зінченком, колишнім комендантом рейхстагу в 1945-му. На дитяче запитання, що було найстрашніше, відповів несподівано: "Своїх розстрілювати…" Коли грабежі й мародерство набрали загрозливого характеру, було прийнято рішення: карати за всією суворістю. 

— Один був — Герой Радянського Союзу, всю війну пройшов, рейхстаг брав. А життя позбувся у тому ж рейхстазі, у підвалі, від своїх… Дружину пожаліли, похоронку послали — загинув смертю хоробрих…

— А хіба не можна було інакше? Хіба геройство не переважило? 

— Я — не аптекар. Нехай Бог зважує. 

— А ви що, в Бога вірите? 

— Ні, я атеїст, комуніст і командир. Живу по совісті й за статутом. А совість і статут грабувати й стріляти в мирних не дозволяють. Бог, до речі, теж… 

Ні, не дозволяє. Ні в чужих, ні, тим більше, у своїх. Революцію не роблять янголи. Але тих, хто влаштовує полювання на відьом, не беруть у Небесну сотню. У рай не пускають не тільки рабів, а й самозваних наглядачів. Ну хіба що Бог зважить… 

Ви з цим згодні? Запитайте це в себе, ті, хто сором'язливо заплющує очі на злочини "своїх". Ті, хто намагається обґрунтувати "справедливість" численних захоплень підприємств камуфльованими загонами і зняття з посад під дулом автоматів. Хто виправдовує рекетирів тільки тим, що офіс жертви здирства розміщений у Москві. Хто не помічає усміхненого активіста Майдану серед погромників архітектурно-будівельної інспекції. Хто вчора виходив боротися за свободу слова, а сьогодні відводить погляд, коли бик у масці, який вважає себе героєм Майдану, замахується на тендітну дівчину-журналіста. 

Ви хочете критерію поділу на "своїх" і "чужих": чи завдає сказане, тим більше — зроблене тією або іншою людиною чи спільнотою ОЧЕВИДНОЇ шкоди нашій спільній і головної цінності — нашій країні. Країні, за яку не соромно.

Якщо бійці ПС мародерствують, всупереч наказам Яроша, він — поганий командир. Якщо всі, хто чинить розбій від імені ПС, — самозванці, Ярош — поганий політик, який нічого не зробив для того, аби обілити своє чесне ім'я. А його розрекламована структура — порожній звук. Отже, його вплив насправді мізерний. Але підвищений інтерес до нього з боку великокаліберних політиків свідчить про протилежне. Якщо громили й гопники діють від імені Яроша, тоді ним повинні цікавитися не журналісти, а компетентні органи. 

Чому влада досі не навела порядку на вулицях? А-а, ми її не критикуємо... Гаразд, будемо просто ставити запитання. Банда з автоматами намагається пограбувати банк, її витягують із допомогою спецпризначенців, слава Богу, без стрілянини. Зловмисників везуть у дільницю, щоб роззброїти й відпустити. Чому? Міліція мовчки споглядає штурм заводу. Та ж таки міліція пропускає погромників у будівлі обладміністрацій на Сході, у мерії в Центрі й на Заході. Фактично, не перешкоджає побиттю демонстрантів у Харкові та Донецьку. Це як? Я не критикую владу, я лише запитую — чи є вона? 

І якщо немає прямих доказів неофіційної інформації, що банди "дахуються" владою і що "дахи" конкурують між собою за контроль над цим "ринком", — то є пряме свідчення її безпорадності?

Вожді урочисто звітують про кожен випрошений грант або кредит? І при цьому гроблять банківську систему? Безкарність пограбувань уже призвела до масової відмови клієнтів від банківських скриньок. Можливе запровадження податку на депозити, сума яких перевищує 50 (а не 500) тис. грн, вимиє з рахунків практично все. Важко вірити владі, яка не тільки не зупиняє грабіжників, а й, по суті, готова грабувати сама. 

Чи це лихий намір, чи ідіотизм, — країні від цього легше? 

"Свободівці" й НТКУ — дурість чи провокація? Ще одне логічне за формою, але безглузде по суті запитання. Багато моїх колег уїдливо цікавляться: а що ж безстрашний Мірошниченко не геройствував на барикадах? Чому ж, геройствував, кажу без іронії. На барикадах я з ним теж не зіштовхувався (що не виключає можливості його присутності там), але зустрічав у місці, де він цілком міг отримати якщо не кулю, то кийком по голові — точно. На Шовковичній, 18-го він відбивав поранених полонених. Причому робив це сам (соратники з партії надійшли пізніше). Штовхався з "тітушками" і "беркутами", виволік з автобуса водія-вевешника, котрий намагався відвезти заручників. Цілком міг отримати своє, мандат не врятував би, опоненти були на взводі, — лік поранених бійців ВВ і міліцейського спецназу вже йшов на десятки. Відвага? Без питань. Але що цей факт змінює в недавній події? Я не Бог, щоб зважувати. Я лише можу констатувати, що огидна історія не тільки потішила Кремль. Побічно обілила керівника НТКУ, який тепер приймає вибачення і співчуття, а мав би відповідати за мерзенність та брехню, які лилися з екрану. І гнівне запитання "Чому його досі не зняли?" заступник голови профільного парламентського комітету зобов'язаний ставити насамперед собі, хіба ні? А ще — витівка депутатів із ВО примусила людей, які однаково вболівають за країну, відволікатися на суперечки між собою — мають рацію чи ні. І ми знову собачимося. На радість противнику. 

А війна ж надворі. Вона примушує тримати в умі реакцію союзників і ворогів. Навіть якщо першим ми не дуже віримо, а других — не боїмося. 

Ми чи нас? 

Герої, жертви, зрадники? Як оцінювати дії військових у Криму? 

Може, варто оцінити дії тих, хто мав віддавати їм накази? Хто фактично забороняв їм навіть діяти відповідно до букви статуту й духу присяги, вимагаючи чекати нових ввідних. Хто тільки тепер затурбувався (принаймні на словах) долею сімей військовослужбовців, хоча бійці й командири, які опинилися в заручниках, вимагали вирішити цю проблему з перших днів окупації. Хто не віддавав чітких наказів, зрозумілих розпоряджень. Та що там — ЖОДНОГО РАЗУ не звернувся зі словами підтримки вірним прапору та присязі. Хто не подбав про забезпечення, про ротацію, зробивши ціле угруповання, по суті, беззахисними заручниками. Хто спочатку вимагав, щоб військові залишалися (ну як же, "Крим був, є і буде українським" — найпопулярніша нині фраза), незважаючи ні на що. Не продумавши способів забезпечення необхідним. А потім заговорив про виведення. Не спромігшись забезпечити коридори й прикриття, фактично подарувавши озброєння, техніку та більшу частину флоту агресорові. 

Військові в Криму відчували підтримку людей — частини місцевого населення, насамперед кримських татар. Приїжджих — волонтерів, активістів, журналістів, які привозили їм продукти, одяг, акумулятори, рації, листи, гроші, поповнювали рахунки мобільних. Ризикуючи бути викраденими, побитими, пограбованими, приниженими. Але вони не відчували підтримки держави. 

Деякі з них говорили вголос про готовність померти. Але їм не віддавали наказу атакувати. І не віддавали наказу відступати. Це була дивна війна, коли ворога заборонено називати ворогом. Коли ворог брав в облогу дитячі садки з синами й доньками українських військових. І наступав, прикриваючись жінками та дітьми. Коли "чужі" намагалися купити, а свої, фактично, "продали"…

У знайомого військового намагався вияснити долю льотчиків-героїв, які забрали з-під носа агресора з аеродрому в Бельбеку два літаки та два вертольоти. Кілька днів вони мешкали в готелі, ніким не затребувані. Після чого їм настійно рекомендували оплатити проживання й харчування...

Я не великий стратег, але мені чомусь здається, що в державі, яка готується до війни, віце-прем'єром силового блоку повинен бути військовий, а не міліціонер. Який, як стверджують наші джерела, скасував нараду з військовими конструкторами, оскільки розцінив пропоноване до обговорення питання як несвоєчасне. А що за питання? Та так, закупівля зі складів підприємств нового озброєння для армії в рамках виділених на потреби оборони коштів, зокрема сучасних засобів радіотехнічної розвідки... Почекає. Зате тепер військове керівництво країни турбується про організацію шефських концертів для військових у Криму. Ну це точно вчасно. 

Людина, котра обіймала найвищі посади в системі Міноборони, добровільно запропонувала свої послуги Батьківщині. Кажуть, він безцільно провів кілька годин у приймальні Головковерху, після чого його "етапували" в Радбез. Де пояснили, що посадити його поки що ніде, й порекомендували їхати додому та чекати телефонного дзвінка. Сподіваюся, він його дочекався. 

Наскільки я розумію, Мінфін так і не знайшов коштів на додаткові соцвиплати військовим. Розуміємо, економія. Грошей немає, вся країна шле SMS, бабусі пенсії жертвують. Стільки всього треба купити! Пальне, наприклад! Його не могли закупити тиждень, бо один недавно призначений "квотний" заступник кілька днів не знаходив часу завізувати документ. Тендер на поставку майже 37 тис. пар армійських черевиків не проводився — часу немає. Але послугами постачальника, який пропонував низьку ціну, знехтували. Віддали перевагу іншому, за якого "попросив" Генштаб. Тільки на цій угоді держава втратила майже 1 млн 300 тис. грн. Війна. Економія. 

"Сучий син, але свій сучий син" — можливо, прийнятна логіка для мирного часу. Але в умовах повзучої агресії, яка вже призвела до людських жертв, "своїх сучих синів" не буває. Він або свій, або сучий син… 

Я вірю, що багато наших бійців були готові принести себе в жертву. Але не думаю, що багато їх розуміли, в ім'я чого ця жертва. 

Тих, хто зберіг вірність присязі, держава зобов'язана забезпечити всім необхідним. Тих, хто втомився, поламався, хто замість великої і байдужої Батьківщини вибрав малу — дім, сім'ю, що опинилася в стані заручників, — нехай судить Бог. Якщо ви готові назвати їх зрадниками, не забудьте наділити цим епітетом і тих, хто їх фактично зрадив. 

Мабуть, лише одне. Кожен із тих, хто переприсягнув, мусить бути готовий одного разу, можливо, стріляти у своїх, які не бувають колишніми… 

Коли я дивився по телевізору, як гасять охоплених полум'ям "беркутів", я відчував, мабуть, трохи більше, ніж кожен із вас. Як людина, котра пережила дуже сильні опіки, знаю, наскільки це боляче. А ще — я бачив на власні очі "беркутів", які били бабусю й дівчинку-журналістку на Європейській 22 грудня. І я зважував, хоча я й не Бог. Війна примушує нас вибирати між чорним і білим. Хочеш залишитися в "сірій зоні" — станеш або жертвою, або співучасником. In Re. 

Навряд чи мене почують перебіжчики. Але якби почули, я б запитав: а ви готові стріляти в "бендер"? Які приносили вам їжу й кричали через паркан "Тримайтеся!" Війна — час проклятого вибору. 

Мене вперше назвали "бЕндеровцем" понад чверть століття тому. Компліменту я удостоївся від офіцера частини, в якій тоді проходив службу, — присадкуватого, рум'яного, опецькуватого, буркітливого чоловічка, родом звідкись із середньої смуги Росії. Наша неприязнь була взаємною. Коли ми разом заступали в наряд по частині, неодмінно траплявся якийсь "зальот". То командирський водій попреться в "самохід" і вляпається в ДТП, то грузини з узбеками галасливо "розбіжаться в думках з приводу одного місця з Блаженного Августина", то якийсь умілець непомітно обчистить каптьорку. Майор (назвемо його Іванов) вважав, що я приношу нещастя, я ж дотримувався аналогічної думки щодо нього. Під час одного з наших спільних цілодобових чувань я (скориставшись тим, що товариш офіцер мирно відійшов до сну) вирішив зловжити службовим становищем. І поспілкуватися із земляком, котрий служив в іншій частині, з допомогою спецзв'язку. Наговорившись про тяжку й небезпечну військову службу, я попрощався з другом традиційним "Слава Україні!". Ні, я не був ні буржуазним націоналістом, ні дисидентом. Вживання цього девізу (як і несподівана потреба час від часу спілкуватися із "земелями" мовою малої батьківщини) були для мене способом боротьби з природною тугою за домівкою. 

Не встигла трубка відгукнутися у відповідь "Героям слава!", як Іванов (секунду тому безтурботно похропував) зненацька різко випростався на жорсткому тапчанчику й загрозливо запитав "Так ты, сука, бендеровец?" Решту ночі майор відвів на "політико-партійну роботу", неабияк здивувавши мене згадуваннями про Андрія Мельника та Ярослава Галана. Всупереч побоюванням, він не здав мене ні замполіту, ні особісту. Через тиждень він знову здивував. За якусь провину командир оголосив мені позачерговий наряд, після чого, згідно з наказом командира, я мав вирушити під арешт. А до мене приїхала мама… Іванов зняв мене з наряду і виписав звільнення, за що потім вигріб від командира. 

Недавно по телевізору я побачив російського військового з таким самим прізвищем і неймовірно схожого на майора з моєї армійської юності. І чомусь раптом подумав. А ось якби ми зіштовхнулися з ним на полі бою, зміг би я в нього вистрелити? Не друг і ніби не ворог. Неприємний, але людяний. Відповідь виявилася простою: якщо на моїй землі, то — так. 

Зараз саме час ставити собі болючі запитання, щоб знати, що робити, коли настане час відповідати.

Час називати війну — війною, агресора — агресором, мародерів — мародерами, провокаторів — провокаторами, героїв — героями. Час усвідомлювати, що ця влада ще не "чужа", але вже й не "своя". Бо вона тікає від війни і не веде до миру. А отже, кожен із тих, хто не боїться ставити собі запитання, мусить звикнутися з необхідністю покладатися насамперед на себе. Твердо знаючи, що в годину лиха ми звично сколотимося в зграю. Готову до відбиття і до польоту. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
60 коментарів
  • Otogbo 27 марта, 06:25
    Nat09 Вчера, 23:55 Лермонтов-нерусь, таджик, узбек, укгаинские... Новая реклама рф как твердыни шовинизма и ксенофобии? Убедительно.
    Вот сразу видно , что нерусских кровей , с вывертами мыслительный аппарат работает . Ну откуда мне знать , Лермонтов эту хрень русофобскую написал , или ещё какой потомок лорда англикосского с поезда упавшего на бескрайних просторах России . И кто он по национальности мне всё равно : американский негр или англиканский галл . Просто вижу , что очередной потомок предателей своего народа и своей родины высморкался к ладошку из которой вкусно кушал , а заодно и в душу русского народа . Чтобы такие вот русофобы и ксенофобы как вы , вытаскивали на свет божий эту мерзость приблудившегося пиита , разжигая межнациональную рознь .
    Otogbo 27 марта, 08:18
    PS. Подумаешь , спутал то-ли Лермонта , то-ли Лерму , он и сам не знал , то-ли шотландца , то-ли испанца , и этого он не знал , с - то-ли Хайямом , то-ли персом , то-ли таджиком , жившим в Самарканде то-ли узбекском , то-ли туркменском городе в те же далёкие времена был он , кажись караханидским , а в другие разные времена ... И перечислить трудно ; то-ли с Саади , то-ли с Ибн Синой , уже не помню с кем я его попутал . Ну шо вы ото к малограмотному прицепились , если сам пиит не знал своей родословной , а современные вчёные до сих пор вкусно кушают , пытаясь установить его происхождение ...
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 26 марта, 15:39 Я так і не побачив силового захвату кримських беркутівців які розстрілювали майданівців, але побачив відео з камер спостереження, де видно як за наказом Авакова розстрілюють його персонального ворога Олександра Музичка. Висновок: мільйонери з Батьківщини вирішили придушити український визвольний рух. Так, пан Музичко був не дуже адекватний після афганських та чеченських контузій. Хіба це дає Авакову право тупо його вбивати? Може варто було спочатку попросити пана Яроша про тристоронню зустріч? Але ж мільйонеру Авакову зустрічатися з плебеями не по чину, достатньо їм вішати локшину на вуха через фейсбук. Батьківщина руйнує Україну - від бездіяльности та кричущої непрофесіональности Турчинова в кримському питанні, до нездатности Яценюка закрити газовий кран Німеччині, у відповідь на німецьке блокування вступу України до ЄС та НАТО.
    spragly 28 марта, 04:19
    "Рекламний ролік", який виклав Аваков на Укр. правді, там де хтось викладає свої спостереження чи враження від операції затримання Білого, тільки підтверджує вину Авакова. Нам потрібні не оцінки учасника операції а нейтральний відео-матеріал.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Otogbo 25 марта, 07:38
    Nat09 Сегодня, 01:10 Прощай, немытая Россия, Страна рабов, страна господ, И вы, мундиры голубые, И ты, им преданный народ. Читайте классику, рашисты.
    Якого-такого класыка ? Эфиопського еврэя ? Лучче Тараса почитай . А шо , Малоросию пиит до Польщи видносыв ? Чи просто вона в той дэнь умылася ? Про голубых якто обэрэжнишэ трэба , цэ ж нэ Московию , цэ Украину кроликофф в голубые европпеоиды впысав ... Тай за господ як-то оно ... В Украине что ни господин , то чисто укгаинский патриот . Ладно , тебе платят , ты и тролли , мне ты не интересен .
    Panikovski 25 марта, 19:53
    Дура..., Лермонтов это ...
    Otogbo 26 марта, 09:36
    Ну , Лермонтов , есть разница ? Всё равно нерусь ... Таджик или узбек , не помню уже ... А шо там насчёт укгаинских олигагхов-патгиотофф по совместительству гебегнатогов-пгемьегов ?
    Nat09 26 марта, 23:55
    Лермонтов-нерусь, таджик, узбек, укгаинские... Новая реклама рф как твердыни шовинизма и ксенофобии? Убедительно.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • alfa_omega 24 марта, 18:05 http://news.eizvestia.com/news_economy/full/574-krah-rossii-dannymi-statistiki-rossijskie-eksperty Россия в цифрах
    strannik_neo 24 марта, 19:10
    Вся статья построена на демонстрации несоответствия цифр: Официально: Х. Фактически: У.............. Однако, официальные показатели подтверждаются различными стат-источниками, А "Фактически" -только бывший директор НИИ статистики Василий Симчера.? ...............................................................
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Mamaj 24 марта, 06:52 революційної патріотичної влади терміново потрібні герої Крут, але кляті москалі в Криму не йдуть назустріч, сцуки! Відповісти Цитувати
  • kon65@ukr.net 24 марта, 04:09 Завтра тот же Сорос начнет давать гранты на исследования доказывающие отличие западных украинцев от восточных, медиа начнут голосить о героях павших в боях с австровенгрией, найдут новых исторических персонажей с неоднозначной репутацией. И что пан Рахманин, будет так же призывать к войне за родину. Пху! противно смотреть во что людей превратили. Иваны родства не помнящие. ...Знаю, подло завелось теперь на земле нашей; думают только, чтобы при них были хлебные стоги, скирды да конные табуны их, да были бы целы в погребах запечатанные меды их. Перенимают черт знает какие бусурманские обычаи; свой своего продаёт, как продают бездушную тварь на торговом рынке. Милость чужого короля, да и не короля, а паскудная милость польского магната, который жёлтым чёботом своим бьёт их в морду, дороже для них всякого братства. Но у последнего подлюки, каков он ни есть, хоть весь извалялся он в саже и в поклонничестве, есть и у того, братцы, крупица русского чувства. И проснётся оно когда-нибудь, и ударится он, горемычный, об полы руками, схватит себя за голову, проклявши громко подлую жизнь свою, готовый муками искупить позорное дело... Классиков читайте. Может совесть проснется.
    Nat09 24 марта, 06:09
    И сказал Господь Каину: где Авель, брат твой? Где похищенные в Крыму украинские военные? Где убитый прапорщик? Где крымский татарин, отец троих детей, которого вы, российские палачи, пытали и убили? По кому вы сейчас в Феодосии стреляете?
    Otogbo 24 марта, 18:26
    Как наймиты губерманаторов , финансистов , банкиров , владельцев СМИ , инжэнэров душ человеческих скулят по убиенным , как искусно впаривают , что не олигархи сорвсемнеукраинцыинерусские Украину до цугундера довели ; что иначе как разделив на своих и чужих , на друзей и врагов , на предателей и патриотов , как в 1917-м , не сможет украинский народ ни выжить , ни умереть с достоинством . А вот -манов , -сонов , -овских и -евских на фронт не зовёт , хотя бы для приличия , хотя бы как в 1917-м , в качестве комиссаров ... Неужто славяне деградировали настолько , что без нагана комиссара у виска станут друг дружку истреблять ? Ну , дила , однако ...
    Nat09 25 марта, 01:10
    Прощай, немытая Россия, Страна рабов, страна господ, И вы, мундиры голубые, И ты, им преданный народ. Читайте классику, рашисты.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Oracular 24 марта, 03:34 Мне кажется: 1) Турчинов по своему психотипу и исторически - постоянный №2, не более чем эффективный реализатор идей Тимошенко. 2) Как следствие первого - нерешительность и неумение брать на себя ответственность за рискованные, хотя потенциально и эффективные решения. Да и отгенерировать их он явно не способен (см. выше). 3) Эклектика в наборе высших чинов по партквоте приводит к отсутствию единых подходов. А невнятная личность министра обороны не добавляет ясности разуму и решимости действиям ио. президента. 4) Путлер пойдет дальше, обязательно. Этого уже с великим нетерпением ожидают "накрученные" им самим же безмозглые миллионы осатаневших пролетариев и, что значительно важней, пристально наблюдающие за его тестированием на "слабо" со стороны США волчины из ближней стаи. Психологически: "Не выдержу, не докажу собственную мощь - свои же скушают". Вывод: Все наше будущее зависит исключительно от решимости Штатов использовать ледяной душ в отношении взбесившегося маньяка. А также скорости приведения этой процедуры в действие. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 24 марта, 01:01 Я по-поводу налогообложения вкладов. Для начала, надо тему знать. Налог 15% вполне уместен, тем более с суммы 50000 грн. и выше. 1.-Проценты по вкладам ложатся на всех, на стоимость товаров и услуг. 2.- Надо научиться простую арифметику употреблять. Банкир пишет при прибыльности 20% в год, надо 35% делать.- Мягко говоря -неправда. Процент налога берется не на весь вклад, а на прибыль, т.е. на 20%, а это дополнительно 3%, в сумме 23%. И не надо истерить, это тот же бизнес,имеешь прибыль- плати. Тем более, что прибыль эта раздувает цены. Вот если бы деньги лежали под 3% годовых, тогда не надо брать. А банкирам надо простую арифметику поучить. Пример : 3000000 -20% прибыли -600000, что ляжет на экономику, так пусть 15% хотя бы заплатят из 600000 просто прибыли, при этом вклад 3000000 как был, так и есть.
    Panikovski 24 марта, 08:53
    Насчет «знать тему», lesya, - Вы, безусловно правы. Но как раз Вы в данном случае и демонстрируете ее недостаточное знание. Речь шла, если бы Вы внимательно читали Рахманина, да и мой комент, не о том надо ли вообще вводить такой налог. Скорей всего надо. Отдельный вопрос с кого, и в каком объеме. Но надо ли это делать в момент, когда треть банков уже лежит, не выдавая вкладчикам ни %, ни закончившихся депозитов, а остальные на подходе; когда курс провалился на 35%? - вопрос, как по мне, риторический. Допускаю, что я для Вас не авторитет. Но тогда загляните хотя бы в раздел «финансы» этого номера ЗН: http://gazeta.zn.ua/finances/v-neskolkih-shagah-ot-kraha-_.html и поинтересуйтесь мнением по теме людей, чья компетентность вряд ли у кого вызывает сомнения.
    Otogbo 24 марта, 18:40
    Без всякой компетентности могу сказать , что все эти "спасения" банков - сплошное надувательство . Есть простой и эффективный способ поддержания банковской системы в надлежащем состоянии . Ничего сложного . Просто отсутствие надувательства и грабежа казны , на основе законов рынка , конкуренции , прозрачности банковской системы , страховании вкладов и своевременной передачи здоровых активов "падающего" банка в руки пошатнувшихся и выплата вкладов владельцам вкладов , которые уже спасти невозможно за счёт казны . Банковская система должна стать прозрачной , никакой тайны вкладов , меньше коррупции будет , всё равно для кагала и для американского мирового жандарма все банки прозрачны , пусть они станут таковыми для всех . Обычный бизнес , прозрачный как и любой другой . А в идеале запрет во всём мире на Ссудный процент .
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Panikovski 23 марта, 21:23 Сергей в общем верно описал происходящее сейчас в Украине. Но ряд существенных моментов текущей ситуации все же, как представляется, не получили надлежащего освещения. Попытаюсь восполнить эти пробелы. 1. «Оцените красоту игры» - феноменально-внезапная материализация сразу же после бегства овоща мутного турчинова. Да он входил в совет Майдана, да не первый, но и не второй в в бюте, да стоял на трибуне Майдана во время штурма и даже поцарапало осколком фейс (правда, 20-го, когда уже реально стреляли, я о его присутствии там как-то не слышал. Хотя, допускаю, что просто не в курсе). Но с другой стороны, сколько там таких было. И если уж на то пошло, на первые роли на первых порах могла бы претендовать троица в целом, либо по отдельности. В конце концов именно она ходила на бесконечные переговоры с кровавым и представителями Запада, общалась по этому поводу с майдановцами и т .п. И вдруг, в результате какого-то ловкого финта пастор, как черт из табакерки, оказывается спикером Рады, а вместе с тем и.о. президента и главковерхом, и до избрания кролика премьером «смело» принимает на себя еще и обязанности и.о. главы правительства (робкие замечания кого-то из зала, дескать, нельзя совмещать полномочия главы представительной и исполнительной власти «остались неуслышанными»). После этого им же разворачивается продолжающаяся и сейчас бурнейшая деятельность по осуществлению своими решениями или с его подачи назначений (думается, отнюдь не бескорыстно) на самые разнообразные гос должности. В последние недели только читаешь и слышишь. «турчинов отправил в отставку», «турчинов утвердил», «турчинов внес предложение назначить» и т.д., и т.п. Качество упомянутых назначений отдельная песня, о ней чуть позже! Но поражает сам факт – наглейшая узурпация властных полномочий и «0» реакции со стороны иных действующих лиц. - В сухом остатке бют контролирует все ключевые посты и назначения. «Свобода» ушла в сторону удовлетворившись несколькими «аппетитными» министерскими портфелями. «Удар» и его лидер в должностном плане вообще не при делах. – Основная - версия кличко концентрируется на борьбе за президенство, что, впрочем, учитывая факторы юли и пети – видится весьма призрачными мечтаниями. 2. Прихваченная власть используется крайне неэффективно для общества – сдан Крым, за который, как минимум, можно было побороться; отданы на поругание украинские военные; бездарно профуканы стратегические объекты, масса вооружений и материальных ценностей; неспособность успокоить восток – сепаратистские митинги, штурмы, референдумы, водружение ростриколоров, убийства сторонников неделимой Украины идут и по сей день, да и в целом навести элементарный порядок в стране. Единственное, что сейчас сдерживает Россию от прихвата юго-востока боязнь серьезных экономсанкций и уголовного преследования первых персон пупкинского режима со стороны Штатов, но никак не противодействие украинских властей. 3. Кадровая политика – полный ацтой! Маниакальное нежелание назначать на должности компетентных людей, если они не демонстрируют полной лояльности к бютовскому руководству. Наиболее вопиющий пример силовой блок. Министром обороны в период нахождения Украины в состоянии войны назначается человек, военный опыт которого сводится к непродолжительному командованию парой небольших военных судов. На секретаря РНБО определяют, пусть честного и неплохого человека, но и близко не готового выполнять хотя бы % на 20 свои должностные обязанности. Вместе с тем, остается (из-за его «неудобности» для пастора и кролика, - т.е. его неготовности на мутные компромиссы) абсолютно не востребованным опыт бывшего министра обороны Гриценко, - человека не просто «отсидевшего» на этом посту больше двух лет, но и проведшего в тот период целый ряд реформ по осовремениванию и усилению украинской армии, а равно, массы других людей с аналогичным опытом в армии, разведке, службе безопасности и т.п. 4. Отдельная тема деятельность правительства. Да бюджет пуст, да денег не хватает и надо резать кучу социальных программ. Но каким-то образом под раздачу попадают все люди попроще – всякие там бюджетники, пенсионеры, рядовые украинские обыватели, мелкий и средний бизнес. При всем том у правительства никак не поднимается рука хоть немного попросить поделиться самых состоятельных украинцев. В чем проблема, скажем, поднять отчисления по ренте природных ресурсов (которая в Украине в разы ниже общепринятой в мире) для нескольких олигархических кланов, монопольно контролирующих их использование? Даже при янике достаточноактивно обсуждалась тема трансфертного ценообразования с целью недопущения уклонения от уплаты налогов в Украине владельцев основных производственных мощностей и минимизации для них возможностей упрятывания львиной доли своих прибылей без какого-либо налогообложения за кордоном. Сейчас же об этих направлениях наполнения бюджета правительство кролика «стыдливо» умалчивает. Зато декларируются, уже упомянутые Сергеем, решительные намерения обложить наконец-то подоходным налогом депозитные вклады населения, что может в теперешней ситуации стать последним гвоздем в крышку гроба и без того загибающейся в последние месяцы банковской системы. Я уж не говорю о просто, вызывающих у меня нервную ржачку, громогласных заявлениях кролика о взыскании им с России нескольких сотен ярдов зелени в порядке компенсации за оккупацию Крыма. – Надо думать, она их уже приготовила. Хотя, что с него взять - кролик парень горячий. Помнится, не проходило и недели без выдвижения им по разным поводам десятка ультиматумов, ушедшему режиму яника, которые потом куда-то рассасывались, а на смену им выдвигались очередные пару десятков с такими же последствиями.
    kon65@ukr.net 24 марта, 08:31
    Мне хотелось бы ошибиться, но ИМХО действия этой временной власти выглядят так причудливо, потому что мы ожидаем от них действий направленных на стабилизацию обстановки. Если принять за точку зрения, что задачей этой власти есть дестабилизация и дальнейшая эскалация конфликта, то все выглядит довольно логично.
    Panikovski 24 марта, 11:24
    П.С. - а вот еще в вдогонку к кадровой теме: http://economics.lb.ua/business/2014/03/24/260494_turchinov_tretiy_raz_smenil.html Это что, - конкурс кошельков, изощренная форма издевательства над страной, предательство ...???!!! .....
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • jilian 23 марта, 19:22 впервые читаю статью на укр языке,во многом согласна.но есть надуманные моменты.я родилась и жила в харькове,сейчас в севастополе,рядом с нашим домом 3 вч,так вот когда появились зеленые человечки,и наши типа были оккупированы,то укр солдат ,не поверите,кормили рос военные.на сегодняшний день,те кто ранее перешли на сторону россии оч счастливы.это реальный факт.была в харькове 5 дней назад,многие жалуются на то что их к сожалению раздражают жители зап украины,хотя раньше такого не было
    Panikovski 23 марта, 22:06
    Тетя, я сейчас живу в Харькове и не понимаю, как меня могут раздражать «жители зап украины», которых я здесь, ну может быть за исключением какой-то части студентов харьковских Вузов, не наблюдаю в упор. Зато меня предельно раздражают «туристы» из Белгорода и местная быдломасса, нанимаемая за российские деньги, которая вот уже несколько недель пытается диктовать мне, как мне жить в моем городе, и которая за последние месяцы превратила спокойный, толерантный, купеческо-интеллигентный, пофигистический Харьков, во всяком случае, внешне и в его центральной части, в сборище агрессивных идиотов регулярно штурмующих обладминистрацию, нападающих на прохожих, по каким-либо причинам не разделяющих их мнение, и таскающих с истеричными воплями «россия!!!» плакатики типа: «за федерализацию» и «янукович вернись». Особенно забавно при этом, что приснопамятная федерализация, в их убогом понимании, заключается общих чертах в том, что завтра придет добрый дядя путин, возьмет их к себе и назначит каждому из них бааальшие пенсии и зарплаты и жить они будут как в сказке. Ну, а то, что российские солдаты в основной своей массе не звери, а просто люди выполняющие приказ, хоть и тупой, и не лишенные чувства сострадания к себе подобным, брошенным на произвол своим собственным командованием, то мы об этом как-то догадывались и сами. А вот по поводу «оч счастливых» бывших украинских военнослужащих, да и в целом жителей Крыма, я бы пока не спешил с выводами. Мат. благосостояние возможно у Вас несколько и приподнимется, хотя, далеко не сразу, и не настолько, насколько Вы ожидаете. Но наряду с ним Вас ожидает и масса чувствительных подлянок от новой власти, о которых в силу своей недалекости большинство из жителей Крыма пока даже не подозревает.
    Nat09 23 марта, 23:27
    Дежурный росвброс. Повторяетесь. И топорно. П.С. У ЗН есть русскоязычная версия. Но для меня большой сюрприз прочитать, что человек, по легенде родившийся и живший в Харькове, ни разу в жизни не читал газет на украинском.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.31
EUR 28.69