Третя світова гра

Сергій Рахманін 7 листопада 2014, 21:55
игра

Читайте також

Засідання Ради національної безпеки, скликане 4 листопада з ініціативи президента, було, за словами окремих його учасників, не цілком типовим. По-перше (повіримо на слово нашим інформантам), воно вирізнялося мінімальним формалізмом: порядок денний коригувався під час обговорення, а варіанти вирішення нагальних проблем відрізнялися від заздалегідь підготовлених. По-друге, і очільник держави, і керівник уряду, говорячи про перспективи війни на сході, практично не приховували своєї нервозності. Яка, всупереч очікуванням (і слава Богу), не переросла у з'ясування стосунків між хрещеними батьками майбутньої коаліції, котрі поки що так і не поділили портфелів. 

Один із очевидців поділився власними суб'єктивними відчуттями: "Таке враження, що тільки тепер вони усвідомили: ця війна надовго, вона буде ще виснажливішою і ще більш непередбачуваною, ніж здавалося досі. Чому тільки тепер? Мабуть, тому, що думки обох були насамперед про вибори. І потім — жевріла слабка надія (передусім це стосується президента), що вдасться більш-менш чітко домовитися з Путіним. З окремих фраз можна було судити — ілюзій майже не лишилося…"

Дуже хотілося, щоб наш співрозмовник не видавав бажане за дійсне. Що дві перші особи держави, видихнувши після виборчої кампанії і відволікшись від захоплюючого змагання за поствиборну здобич, нарешті реально перейнялися безпекою держави. Усвідомили війну у всій її грубій видимості. Що ігри в короткий "поганий мир" скінчилися. Що почнеться підготовка до затяжної поганої війни. Що звично щедре вживання словосполучень "мирний процес" і "відданість миру" в останніх заявах верховного головнокомандувача — вже тільки ритуал. Дай Боже. Оскільки лише вкрай наївна людина здатна повірити в те, що добитися миру в боротьбі з таким противником можливо без застосування сили. 

Прикметна деталь. Невдовзі після закінчення засідання Радбезу був оприлюднений президентський указ, який вводить у дію рішення РНБОУ. На тих, хто поспішив потішитися такій оперативності влади, чекало розчарування. Указ був датований 3 листопада (тобто формально був виданий за добу до засідання Ради). І вводив у дію рішення Радбезу від… 12 вересня. Чому очільник держави, яка фактично перебуває у стані війни, майже 2 місяці зволікав із впровадженням цілої низки важливих ініціатив? Багато яких незле було б почати втілювати в життя ще влітку... 

Чому так? Швидше за все, причина зволікання проста. Вересневе засідання Радбезу відбулося після оголошення тексту Мінського протоколу (5 вересня), до ухвалення Закону "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих регіонах Донецької та Луганської областей" (16 вересня) і підписання Мінського меморандуму (19 вересня). Очевидно, перелік заходів, спрямованих на зміцнення національної безпеки, відклали вбік в надії на те, що вони не знадобляться. Що заважало, прагнучи жаданого миру, готуватися до нового витка війни? Боязнь злякати противника.

Офіційний Київ гостро потребував бодай відносного затишшя, необхідного для проведення парламентських виборів. Формально перепочинок потрібен був ще й для наведення порядку у сфері оборони та безпеки. Але в такому разі вересневе рішення Радбезу саме й слід було негайно запустити в роботу. Час змарнували. Неофіційна інформація про перебіг засідання РНБОУ 4 листопада це припущення підтверджує. Те, що офіційно іменувалося перемир'ям, було потрібне президентові насамперед для успішного проведення парламентської кампанії. А це унеможливлювало будь-які різкі рухи, будь-яке брязкання зброєю. Хай навіть умовне. На папері.

На що розраховував президент? Швидше за все, на консервацію конфлікту. Джерела в оточенні глави держави стверджували, що після Іловайська Порошенко всерйоз побоювався дальшого просування противника вглиб нашої території. Ігноруючи зауваження, що до "тривалої" війни Путін не готовий. Бо вона пов'язана зі значно більшими витратами (небажаними в умовах санкцій); загрожує новими масштабними втратами (приховувати які стає дедалі важче); здатна спровокувати різку реакцію Заходу, який повільно, але неминуче втрачає терпець; зрештою, потребує значно більших людських ресурсів, необхідних для втримання комунікацій та територій із далеко не завжди лояльним населенням. Петро Олексійович потребував перемир'я. У чому приблизно полягала суть плану, нібито запропонованого Путіним Порошенку? 

Київ відмовлявся від застосування сили. Лінія фронту перетворювалася на демаркаційну лінію, фактично — на новий адміністративний кордон. Її недоторканності мали дотримуватися обидві сторони до кінця виборів. Вирішення питання про можливий обмін територіями відкладалося до закінчення виборів у Раду. Сепаратисти дозволяли провести парламентські вибори, принаймні у частині округів, розміщених у вотчині так званих днр і лнр. Погоджувалися на проведення грудневих виборів до місцевих рад під егідою Києва на "своїй" землі. І гарантували непроведення власних виборів, або принаймні утримувалися від їх проведення, до кінця нинішнього року. Росіяни мали виступати гарантами дотримання сепаратистами домовленостей. 

Важко сказати, наскільки ця версія правдива. Але, по суті, саме ця схема втілилася у горезвісному законі "Про особливий порядок…", прийнятому з очевидним порушенням законодавства. Законі, в якому Київ узяв на себе непристойно багато неприпустимих зобов'язань. Коли згадати, що йшлося про зобов'язання законної влади перед тими, кого вона називала терористами. У які б красиві формулювання це не впаковувалося... 

За великим рахунком, такий варіант мав влаштувати всіх. Київ отримував спокій на фронті і таку собі ілюзію контролю над територією. Москва отримувала узаконену п'яту колону в Києві і зберігала фактичний контроль над удільними сепаратистськими князівствами. Самі сепаратисти (імітуючи дотримання низки умов, формально висунутих Києвом) здобували амністію, гарантоване бюджетне фінансування, своїх ставлеників у Раді та свою місцеву владу, що при цьому мала мандат від Києва. Захід отримував жадану консервацію конфлікту і привід посадити Москву й Київ за стіл газових переговорів, у локальному успіху яких він був зацікавлений не менше, ніж Банкова і Кремль. Оскільки видимої альтернативи російському газу та українській трубі поки що ніхто не придумав. 

Маленька деталь. Київ цей план мав влаштовувати найменше. Бо він нітрохи не наближав владу до вирішення проблеми відновлення державного контролю над бунтівними територіями. Ба більше — її ускладнював. Участь представників "днр" і "лнр" у мінських переговорах непрямо надавала незаконним формуванням бажаної для них суб'єктності. Прийняття закону "Про особливий порядок..." опосередковано цю суб'єктність підтверджувало. Готовність іти на поступки посилювала тих, хто звик визнавати тільки силу. Зобов'язання фінансувати території, які перебувають під контролем сепаратистів, важким тягарем лягало на й так злиденний бюджет. Але логіка нашої влади, швидше за все, була традиційною — спочатку пауза, вибори, а там — подивимося. Дивимося. 

Усе здавалося ніби логічним. (Для тих, хто міряє світ схемами.) Але реальність буває жорсткою. І все пішло не так. Спочатку з'ясувалося, що "з того боку" ніхто не має наміру дотримуватися режиму недоторканності "кордону". Атаки на Донецький аеропорт звалилися з новою силою; вкрай загострилася ситуація в районі Дебальцевого; користуючись нашою "договірною" безпорадністю, формування бойовиків та російських військових знесли 32-й блокпост і заглибилися на 10 км. Ніхто проведення парламентських виборів на території "днр" й "лнр" не забезпечив, ніхто місцевих виборів під егідою Києва проводити не має наміру. І від власних, потішних, та однак таких, що зробили незаконну владу легітимною в очах частини місцевого населення, — сепаратисти, з подачі Москви, не відмовилися. 

Кремль скільки завгодно може списувати квазівибори на норовливість місцевих начальників. Але кожному зрозуміло, хто справжній господар становища. Почав комизитися Біс — і немає Біса. Принаймні в Горлівці немає. А можливо, й серед живих. 

Київ розраховував, що бунтівні території на невизначений час перетворяться на згасле вогнище дестабілізації. Москва дала зрозуміти, що вогонь конфронтації гаснути не повинен. Це багаття ніколи не насититься. Доки не зжере все навколо. Або доки його не загасять. 

Київ має бути вдячний Путіну за звільнення принаймні від частини непотрібних зобов'язань, а також позбавлення непотрібних ілюзій. Сподіваємося, остаточно. Сподіваємося, що уповноважені особи, які ведуть відновлені переговори з росіянами про уточнення "демаркаційної лінії" та "спільний контроль" над кордоном (зокрема у пунктах Куйбишеве-Дякове, Донецьк-Ізварине та Матвіїв Курган-Успенка) не вірять у силу майбутніх домовленостей. 

Петро Олексійович повинен остаточно вийти з ролі теоретичного творця і ввійти в роль практичного Главковерха. Час. 

Реальність жорстока. Україна фактично стала відправною точкою третьої світової. Цього словосполучення Захід не хоче вживати так само вперто, як наша влада не хоче називати АТО війною. Для Москви, Вашингтона, Берліна, Лондона, Парижа, Брюсселя et cetera наша земля перетворилася на арену захопливої, складної, геополітичної гри. А для нас, із лютого, — на поле бою.

Як воювати будемо? Це питання можновладці активно обговорювали цього тижня. На Радбезі, до неї й після неї. У різному форматі і з різною мірою ефективності. Зупинимося на основних темах. 

Перше. Умовний план підвищення обороноздатності розрахований до весни. Є стійке припущення, що до весни Росія від активних воєнних дій, з низки причин, утримається. Підготовлені росіянами бойовики (центри підготовки вже переносяться на територію "днр" й "лнр", профільних інструкторів завозять пачками), підтримувані тактичними групами ЗС РФ, триматимуть у напрузі наших силовиків, але повномасштабних операцій Москва поки що не проводитиме. Можливо. Питання в тому, що вважати умовною весною. Одні експерти говорять про квітень, інші — про лютий. Крім того, відчуття, що в нас є час, не повинно розслабляти. Сподіватися на краще — готуватися до гіршого. Золоте правило. 

Друге. Настав час навести порядок із координацією роботи розвідок. Роботу Ігоря Смешка в ролі куратора оцінюють по-різному. Але багатьох здивувало, що виступаючи на Радбезі, темі добровольчих батальйонів, аналізові їхніх гріхів та рівню загрози, яку вони собою являють, він приділив трохи більше часу, ніж того вимагала ситуація. Так, до них нагромадилося чимало питань, їхня повноцінна інтеграція в систему нацбезпеки вкрай потрібна. Не нам судити, але, зважаючи на ситуацію, для глави Комітету з питань розвідки пріоритетом має бути зовнішня розвідка, а не внутрішня контррозвідка. Крім того, низку джерел бентежать серйозні розбіжності в даних, які надходять від різних розвідструктур. Це істотно ускладнює оцінку ризиків та планування. 

Третє. У сотий (якщо не в тисячний) раз порушено тему інформаційної безпеки та пропагандистського забезпечення. Рівень відповідних виконавців незадовільний. Прогалини очевидні. Нестача оперативної інформації, відсутність необхідної "картинки" (реальне відео з'являється завдяки ініціативі окремих каналів та окремих знімальних груп, всупереч відсталості військових чинів, які живуть за радянськими інструкціями), відсутність належної роботи в соціальних мережах. Список можна продовжити. Обіцяють зрушення. Чекаємо. 

Четверте. Рішення про аналіз мобілізаційної роботи прийнято у вересні, запущено тільки тепер, коли буде реалізовано — питання. Ще одне питання — загальний призов. Рішення про його поновлення остаточно не прийнято, щоб не дратувати громадськість. Але питання доукомплектації частин стоять гостро. 

П'яте. Почасти — теж кадрове питання. Батальйони. Те, що там не всі ангели, — очевидно. Те, що, як мінімум, в окремих із них не завадило б налагодити дисципліну, — так само очевидно. Те, що ці частини й підрозділи намагаються використати в суто політичних цілях, — довели останні вибори, коли міцних хлопців зі зброєю масово використовували кандидати, їхні заступники та партії. Але не слід забувати, що якби не було цих структур, сформованих мотивованими людьми, "демаркаційна лінія" могла проходити не там, де проходить тепер. 

Зважаючи на все, президент усе ще розглядає батальйони в їх нинішньому вигляді не так елементом системи безпеки, як чинником внутрішньополітичної загрози. Доповідь Смешка і публічне з'ясування стосунків (як стверджують джерела) між Порошенком та Аваковим із приводу долі тербатів і спецбатів ще більше політизували проблему. 

Майбутнє цих загонів поки що не визначене. Ідея розформувати їх і влити всіх готових і охочих до складу ЗСУ подобається не всім. Включно з командирами, чимало яких уже набули депутатського статусу. Ідея формального перепідпорядкування всіх батів армії бентежить тих, хто сумнівається у скорому повноцінному реформуванні Збройних Сил.
І в тому, що Полторак наділений необхідною ініціативою й довірою главковерха. І в тому, що Полторак надовго залишиться на посаді міністра. Ідея розгортання батів у полки й бригади під "дахом" МВС і Нацгвардії не подобається противникам формування поліцейської держави ("Навіщо нам стільки поліцейських частин? Чи не краще на їхній базі формувати армійські розвідроти, розвідбати, штурмові й диверсійні групи, а не спецзагони з зачищення і добровільні народні дружини оборони блокпостів та виборчих дільниць?) Ну й, зрозуміло, не подобається Петру Олексійовичу. Принаймні доки він не відвоював для себе посаду міністра внутрішніх справ. "Коаліціяда" — куди від неї, проклятої, подітися?

Усе ще гостро стоїть питання створення мозкового центру майбутніх перетворень у сфері національної безпеки та оборони. За логікою, цю роль має виконувати РНБОУ. Однак вона, цілком очевидно, не завантажена необхідною роботою, її напрацювання не використовуються повною мірою, і, найголовніше, орган досі "сирота". Посада секретаря Радбезу залишається вакантною. За неофіційною інформацією, цей пост "зарезервований" для Олександра Турчинова на той випадок, якщо "Народний Фронт погодиться "віддати" президентові посаду міністра внутрішніх справ. 

Шосте. Питання дисципліни в силових структурах постало особливо гостро. Перелічувати всі різновиди гріхів, які дозволяють собі бійці (від тербатів до регулярних армійських частин), не варто — про це пишуть і говорять досить багато. Про масштаби судити важко. Можна припустити лише, що проблема нагальна. Відновлення інституту військових прокурорів себе не цілком виправдало. Значною мірою тому, що (за даними джерел) ця структура трохи захопилася збором компромату на окремих осіб на шкоду копіткій праці з відновлення законності. 

Необхідність повернення до перевірених інструментів протидії будь-яким видам "нестатутних" дій — від гауптвахти до дисциплінарних батальйонів, очевидно, назріла. Але. Впровадження каральних заходів буде виправдане тільки тоді, коли командири будуть прикладами й авторитетами. Коли бійці не будуть спати на землі, воювати в допотопних касках, отримувати цинки з іржавими патронами не того калібру, харчуватися з руки волонтерів, йти в розвідку з мобілками (через відсутність рацій) і замість очікуваного підкріплення отримувати команду "Триматися!"

А коли ні, то матимемо бунти — на передовий і в тилу. Стихійні і спровоковані. І, у зв'язку з цим…

…Сьоме. Викликає стурбованість активна підривна діяльність противника в цілому ряді регіонів. Від Одеси до Ужгорода. Від Харкова до Києва. Не будемо підраховувати, скільки повідомлень спецслужб про "розкриття" і "припинення" — фейкові. Звернімо увагу на те, що соціологія демонструє небезпечні тенденції. Дякувати Богу, на це звернули увагу. І високі начальники вже нібито цим занепокоїлись. Мало розмов про те, що не можна "розхитувати столицю". Було б непогано щось робити. Марш нацгвардійців показав, що "розхитувати" простіше, ніж здається. А це була тільки "проба пера". 

Восьме. Найкращий (і до того ж корисний) спосіб позбавити непотрібних думок — дати роботу рукам. У президентському указі від 3 листопада сказано багато важливого й корисного про ОПК та оборонне замовлення. Кричати хочеться. Рішення прийнято у вересні. Указ — тепер. На фронті не вистачає техніки, заводи (у тому ж проблемному Харкові, наприклад) не завантажені роботою. Запустимо — воїни отримають техніку, люди — зарплату. Менше втрат на передовій, менше потенційних незадоволених у тилу. Що, потрібен спеціальний аналітичний центр, щоб це зрозуміти? Коштів бракує? Не будемо годувати своїх тиловиків — будемо годувати чужих фронтовиків. Математика проста. 

Дев'яте. Ще трохи про кошти. Рішення не витрачати і так убогі бюджетні кошти на де-факто окуповані території — по-своєму жорстоке, але цілком правильне. Правильне, але частково запізніле. Правильне, але не вивірене. Месидж про відмову Києва фінансувати непідконтрольні землі мав супроводжуватися іншим, не менш, а можливо, і більш важливим месиджем — про розширення допомоги визволеним територіям. Підсумки виборів показали, що значна частина населення Києву, як і раніше, не вірить. І що дивного? Організація допомоги потерпілим, вимушеним переселенцям — паскудна. Для того, щоб змінити ситуацію, потрібні не так гроші, як мізки.
І серце. Воювати за людей складніше, ніж за території. 

Десяте. Останнє. Вибори (слава Богу) закінчилися. Влада може дозволити собі забути про електорат і згадати про людей. І час від часу звертатися до родин загиблих. До воїнів. До волонтерів. До поранених. До населення визволених територій. До населення окупованих територій. До українців Криму. З чіткими адресними посиланнями. Не до абстрактного населення, а конкретних людей. З потрібними словами. Щоб вони знали, що про них пам'ятають. Що їх цінують. Що вони — свої. 

Неможливо "почути кожного". Але кожен повинен почути звернення до себе. 

І повірити почутому. Інакше успіхи у віртуальних кабінетних іграх ніколи не стануть перемогою в реальній війні. За території, думки, серця. За країну. Яка вже показала, що вона — не іграшкова. І за неї пролито справжню кров. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
71 коментар
  • lavrin 17 ноября, 00:35 Под каждым из 10 пунктов можно со стопроцентной уверенностью сказать - САБОТАЖ. Нет политической воли? Почему? Саботаж. Главный враг внутри страны. А как может быть иначе, если Янукович удрал, а КОМАНДА осталась Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Виталий Лукьяненко 16 ноября, 17:38 Поменяйте пожалуйста "имидж" надоели сопли "комсомолки".... Включите мозги, почитайте Платона,что бы говорить одного языка мало, что бы писать, одной грамоты не достаточно. Бла-бла-бла, что смогла то родила... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Flutter 14 ноября, 00:31 Оксана Забужко «Мы возвращаемся к средневековым добрым связям и в этом наш шанс» 2014-11-13 20:00:00. Суспільство:«А достаточно увидеть, как встречали украинских солдат в освобожденных городах - старенькие бабуси, которые обнимали их, хотя и говорили на диалекте, но украинском. Не говоря уже о том, что против русского вторжения пошли воевать те, кого так презирали в среде интеллектуалов, - русифицированные во 2-3 поколении жители востока, в том числе и этнические русские. Которые, как оказалось, все время считали себя украинцами, вот только никто об их мыслях не заботился» - у моїх коментарях Ви не знайдете НАВІТЬ НАТЯКУ!!! на визнання «донбасівцями» ось таких УКРАЇНЦІВ!!!, котрих у середовищі інтелектуальної еліти Донбасу, на початку агресивних зазіхань «дружньої» Росії, відверто «презирали»: українцям належить пам'ятати про мужній вчинок Володимира Івановича Рибака – депутата Горлівської міської ради від ВО «Батьківщина». Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 13 ноября, 22:48 Когда мои мысли совпадают с мыслями людей научных, специалистов, тогда я понимаю, что это то, что нужно, что перспективно, основано на опыте. Из ниже приведенного, я поддерживаю, что война - это МОЩНАЯ РАЗРУШИТЕЛЬНАЯ СИЛА, КОТОРАЯ ПРИВЕДЕТ УКРАИНУ К БОЛЕЕ НИЗКОМУ УРОВНЮ РАЗВИТИЯ(еще более низкому). УП Mihail Yalovenko _ 12.11.2014 21:43IP: 130.185.37.--- 1.ЦИВИЛИЗАЦИОННАЯ СИЛА МОЖЕТ БЫТЬ ОПРОКИНУТА ЛИШЬ БОЛЕЕ ВЫСОКОЙ ЦИВИЛИЗАЦИОННОЙ СИЛОЙ, НО И ГРУБАЯ ВОЕННАЯ МАТЕРИАЛЬНАЯ СИЛА МОЖЕТ БЫТЬ ОПРОКИНУТА ЛИШЬ БОЛЕЕ СОВЕРШЕННОЙ ВОЕННОЙ МАТЕРИАЛЬНОЙ СИЛОЙ. Таков самый быстрый и самый короткий путь к миру и прекращению войны. Вопросы войны и мира лежат в совершенно иной мировоззренческой плоскости, в совершенно новом и мирном решении этого вопроса, что недостижимо при обычных подходах, призывах и заклинаниях к миру. И надо ли особое глубокомыслие, чтобы понять тот очевидный факт, что сила агрессии при огромной мощи ее вооружений является РАЗРУШИТЕЛЬНОЙ ЦИВИЛИЗАЦИОННОЙ СИЛОЙ, что это не просто слепая и дикая разрушительная военная сила. Она направлена на разрушение цивилизационных основ, на создание обществ и цивилизации на более НИЗКОЙ СТУПЕНИ РАЗВИТИЯ вплоть до их уничтожения, на поворот истории вспять. Опрокинуть эту разрушительную цивилизационную силу можно только противоположной по направлению и неизмеримо более мощ (см.фейсбук Mihail Yalovenko _ 12.11.2014 21:41IP: 130.185.37.--- 2. РЕВОЛЮЦИОННЫЕ ВЫВОДЫ ДЛЯ ПРАКТИКИ. НОВЫЙ МИРОВОЙ ПОРЯДОК. Из необходимости создания противоположной по направлению и неизмеримо более мощной по сути созидающей цивилизационной силы, способной остановить любые попытки агрессора повернуть историю вспять, следуют и важнейшие революционные выводы для практики. 1. Немедленное становление Украины на научно-исторический путь развития и создание совершенно новой цивилизационной силы – общества на более высокой ступени развития и новой исторической эпохи. 2. Создание на идеях научно-исторического развития нового МИРОВОГО ПОРЯДКА. И, прежде всего, союза государств, ставших на этот путь развития. Учреждение Украиной такого союза. Выдвижение ведущими государствами главных условий к агрессору – или участие в новом мировом порядке и стремительном общецивилизационном развитии с немедленным прекращением агрессии, возврата захваченных территорий и возмещение нанесенного ущерба или навсегда остаться на обочине истории, в полной поли (см.фейсб Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Flutter 13 ноября, 22:19 Ирина Малышко, доктор философских наук, специально для УП.Жизнь 13.11.2014 «Записки переселенца. Миф о "бендеровце" VS миф о "донбассовце"»: «Возможно, я ошибаюсь, но я не знаю ни одного общеизвестного, широко популяризированного мифа об украинском национальном герое, который бы объединил Украину. Зато я хорошо знаю миф о злобном "бендеровце" и своими глазами сейчас вижу последствия материализации этого мифа. И параллельно на моих глазах сейчас происходит рождение нового мифа – мифа о "донбассовце". И я даже боюсь подумать – какие последствия у этого мифа о "донбассовце" могут быть» - мешканка Донецька не знає про українського національного героя Тараса Шевченка, котрий за часів кріпацтва в Російській Імперії СМІЛИВО!!! відобразив у своїх творах Національний Дух України, але добре знає міфічного «бендерівця» і боїться навіть подумати про наслідки, які вже НАКЛИКАЛИ!!! на свій БАГАТОМІЛЬЙОННИЙ!!! край своїми вчинками «донбасівці». Хай би пані філософ пояснила, чому міцні чоловіки Донбасу НЕ ЗАХИСТИЛИ!!! свій рідний край від «зелених чоловічків», котрих на початку агресивних зазіхань «дружньої» Росії, можна було «передушити голими руками». Байдужість до України, чи зрада Україні спонукали «захисників» стати «донбасівцями?
    lesya 13 ноября, 22:27
    А Вы лучше почитайте статью Забужко на еспрессо, особенно про галицкий синдром, может что-то прояснится.
    Flutter 14 ноября, 12:50
    Прочитав і отримав, особисто для себе, чергове підтвердження Вашого відвертого ПРОРОСІЙСЬКОГО!!! налаштування, яке викриває Вас у кожному Вашому коментарі.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Flutter 13 ноября, 15:36 «Треба програму економічну створити, які галузі, як будуть розвиватись…» - ось Ви і відповіли на питання «чому…?»: до сьогодні економічна програме НЕ СТВОРЕНА!!! і Україна перебуває, ФАКТИЧНО!!!, у стані війни з Росією, яка впродовж останніх 23 років, разом із українськими олігархами, АКТИВНО!!! виснажувала економіку України, знищуючи цілі галузі, розвиток яких гарантовано забезпечував би українців роботою і життєвим достатком. Сьогодні Україна має шанс вийти із економічного штопора ВИКЛЮЧНО!!! за допомогою відчуття її громадянами ДУХУ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ!!!. Президент України і Верховна Рада України вже обрані виборцями і сьогодні актуальним є питання: чи визнають обранці цінність духовної свободи НАРОДУ УКРАЇНИ!!! і що вони робитимуть для її РЕАЛІЗАЦІЇ!!!. Суспільством мають бути запроваджені ретельний економічний аналіз і постійний ЖОРСТКИЙ!!! контроль усього, що творитиметься обранцями, інакше українців-виборців у ЧЕРГОВИЙ!!! раз буде цинічно обдурено, а економіка України залишиться на рівні слобкорозвинутих країн третього світу. Усім нам належить БУТИ!!! духовно активними творчими особистостями (професіоналами у своїх справах) і викинути із голови «спокусливі міщанські» думки про власне СПОЖИВАЦТВО!!!
    lesya 13 ноября, 22:22
    Если говорить серьезно про экономику,а мы знаем, что Украина , единственная из республик СССР,не достигла уровня 90-х годов, потому что экономика Украины была очень мощная. Это была индустриальная и развитая экономика. Но, экономика не может быть составлена как отдельные куски, она есть, если есть экономическая система. Система экономики Украины не разработана. Поэтому постоянно затыкаются дыры, которые разрастаются. Не может общество само что-то делать, потому что для этого надо владеть всей информацией, которая доступна на уровне государства. На уровне государства можно и нужно разработать экономику Украины как экономическую систему. Это очень обширная тема, чтобы ее на пальцах изложить. Но, основной смысл, что нельзя экономикой манипулировать, исходя из интересов лобби и бизнеса. Не получается и не получится так.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Flutter 13 ноября, 11:27 «Делать надо, и обязательно сейчас убрать гнет экономический, который продолжается, кроме поднятия цен у нас никто ничего не умеет и не знает, и не делает. Вот когда начнут делать относительно всех, тогда и появится дух Свободы, давать надо, прежде,чем брать…», «…что можно ждать от обозленного учителя или врача, от торгаша, который торгует поддельными лекарствами…» - 1) «Делать надо», але як?; 2) «гнет экономический, который продолжается» ось вже 23 роки і чому ж «у нас никто ничего не умеет и не знает, и не делает» нічого «относительно всех», чому ж усі намагаються не давати, але тільки брати?; 3) чи можна розпочати робити хоть щось «относительно всех», якщо відсутнє відчуття істинної цінності духовної свободи? 4) чи відчуває духовну свободу ОЗЛОБЛЕНИЙ!!! вчитель, лікар, торговець, …, народ? Ви закликаєте, закликаєте, закликаєте,… - без будь-яких роз’яснень щодо питань, які виникають у зв’язку із Вашими закликами.
    lesya 13 ноября, 14:41
    Я нікуди не закликала, а тільки пояснюю свою позицію. Що робити написала - РОБИТИ ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ, може пізніше напишу що саме, але в нас є уряд, що має робити перетворення на користь суспільства, крім того ,зараз згадала, про Кличка, що агітував усіх своїми принципами, от ї результат - тепер робить не краще за попередніх - те саме та й гірше. Треба, якщо йде людина до уряду, щоб вона не гасла кричала, а конкретно, що буде робити, коли так звані соціальні стандарти як у Європі, що їми зваблював Кличко людей. Ми ж розуміли, що ці стандарти не можуть отак, як і свобода народитись в одну мить, бо є несвобода, захват. От для Києва треба соціальний мінімум підняти принаймі втричі та хоча б у двічі, то й хай Кличко думає як, а він що робе? Не знає що робии, то хай піде , бо це ще поганіше, якщо не знає о робити та сидить. Те ж і про інших. Цілий Кабмін сидів, а що робив? Тільки повторюють , що їм вклали інші у рота, що не все на користь Україні та українцям. А де ж їхні програми - одні фрази пусті, ще більше ярмо налюдей надівають як оті віслюки в Апулея , люди у них. Треба програму економічну створити, які галузі, як будуть розвиватись, як зросте Зп. до речі вже зараз треба припинити оту "чорну" схему по ЗП, однак ніхто цього не робе, бо не можуть - "проти бізнесу", а прти люде , що нічого не отримають можуть? Я думаю, що якщо не можуть робити для людей - хай інші приходять.
    lesya 13 ноября, 15:06
    У нас Киев из города, который развивал знания и технологии, стал городом, который только "кавой" торгует, где экономика Киева и прежде всего для киевлян, строительство для киевлян, а не для бизнеса, где развитие науки(а у нас масса институтов, которые можно загрузить работой и которые эту работу должны были делать), которой можно поручить разработать план развития Киева(а не уничтожения) и рабочих мест для киевлян, но таких, которые значительно поднимут уровень жизни.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 13 ноября, 08:52
    Flutter Сегодня, 01:20 «Завтра, это цивилизованное общество не появится, потому что кроме свободы в головах, предполагает другой уровень образования и обустройства общества, отношения к личности как к свободной и имеющей право. Для этого нужны глобальные преобразования, и экономические есть одни из основных» - 1) цивілізоване українське суспільство ВЖЕ!!! з’явилося на Майдані-13/14; 2) відчуття духовної свободи має своє місце – це серце, а не голова: світлий розум потрібен для успішної боротьби за життя у цьому матеріальному (об’єктивному) світі, тоді як чисте серце – для зв’язку зі світом духовності, який проявляє себе виключно в діяннях-пошуках творчих особистостей, якими потенційно (від народження) є усі люди, але не кожен із яких істинно ВІРИТЬ!!! у свою виключність; 3) рівень освіти однозначно стане високим і підвищуватиметься, при умові збереження і закріплення відчуття духовної свободи, пробудженого в українцях Майданом-13/14, яке мотивуватиме творчі особистості до самоудосконалення і цей процес буде невпинним, з наростаючою енергією; 4) «глобальные преобразования, и экономические есть одни из основных» для духовного розвитку особистостей (українського суспільства вцілому) не є визначальними, але є його ефективним проявом в цьому матеріальному (об’єктивному) світі; 5) відчуття духовної свободи відкриває в людському суспільстві сердечну потребу жити за біблійними заповідями (наслідком чого є невпинне вдосконалення «отношения к личности как к свободной и имеющей право»). З Вашої точки зору я перейшов межу матеріальної адекватності, але для мене, особисто, – це ГОЛОВНЕ!!!
    На Майдане было ощущение свободы - Вы пишете, да, возможно, в отношении внутри Майдана, но на Майдане - убивали, это не свободное общество, кроме того, за Майдан общество и платило. Ощущение свободы - есть ли оно сейчас? Я имею в виду не только Вас. Свобода - это не только ощущение, это надо через мысли и голову провести и закрепить в законах и поведении людей, когда каждый относится к другому почти как к себе самому или так как хотел бы, чтобы к нему относились. Для этого надо равенство, для начало, не имею в виду чтобы все были имущественно равны , но должен быть доступ у человека к ресурсам, к возможностям, достойный уровень жизни, а не "голи та боси як в Раю". Читайте пирамиду Маслоу. Государство, как и закон стоит между идеальным и материальным, так и общество, человек. Если имеется сильный уклон в одну или другую сторону, получается "переход через границу адекватности", а по простому - нарушение баланса, как у нас в Украине, по философским меркам нарушены все пропорции, в экономике, гуманитарной сфере, поэтому никакой свободы в обществе нет, даже наоборот - есть агрессивное общество, в принципе против него и стоял Майдан, и просто так через "видчуття" - ничего не появится. У Вас может и было некое "видчуття", а у других не было и нет. Потому что нет и не может вдруг стать. Делать надо, и обязательно сейчас убрать гнет экономический, который продолжается, кроме поднятия цен у нас никто ничего не умеет и не знает, и не делает. Вот когда начнут делать относительно всех, тогда и появится дух Свободы, давать надо, прежде,чем брать.
    lesya 13 ноября, 09:19
    Свобода - это ответственность перед другими Если лекарства у нас не могут купить или они поддельные, если цены не соответствуют, обеспечения нет , в том числе и армии, и людей, которые работают на общество, нет и социального обеспечения или мизер и т.д. Люди не терпят такого, если рядом пир во время чумы, когда кто-то экономит,а кто-то тратит неизвестно куда и т.д., более того, что можно ждать от обозленного учителя или врача, от торгаша, который торгует поддельными лекарствами, которыми может и Ваш ребенок или родственник будет лечиться.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Flutter 13 ноября, 01:20 «Завтра, это цивилизованное общество не появится, потому что кроме свободы в головах, предполагает другой уровень образования и обустройства общества, отношения к личности как к свободной и имеющей право. Для этого нужны глобальные преобразования, и экономические есть одни из основных» - 1) цивілізоване українське суспільство ВЖЕ!!! з’явилося на Майдані-13/14; 2) відчуття духовної свободи має своє місце – це серце, а не голова: світлий розум потрібен для успішної боротьби за життя у цьому матеріальному (об’єктивному) світі, тоді як чисте серце – для зв’язку зі світом духовності, який проявляє себе виключно в діяннях-пошуках творчих особистостей, якими потенційно (від народження) є усі люди, але не кожен із яких істинно ВІРИТЬ!!! у свою виключність; 3) рівень освіти однозначно стане високим і підвищуватиметься, при умові збереження і закріплення відчуття духовної свободи, пробудженого в українцях Майданом-13/14, яке мотивуватиме творчі особистості до самоудосконалення і цей процес буде невпинним, з наростаючою енергією; 4) «глобальные преобразования, и экономические есть одни из основных» для духовного розвитку особистостей (українського суспільства вцілому) не є визначальними, але є його ефективним проявом в цьому матеріальному (об’єктивному) світі; 5) відчуття духовної свободи відкриває в людському суспільстві сердечну потребу жити за біблійними заповідями (наслідком чого є невпинне вдосконалення «отношения к личности как к свободной и имеющей право»). З Вашої точки зору я перейшов межу матеріальної адекватності, але для мене, особисто, – це ГОЛОВНЕ!!! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Flutter 12 ноября, 22:50 «…потому что люди подавлены несправедливостью, унижены, поэтому НЕТУ ЭТОГО ДУХА СВОБОДЫ, и сам он не придет , поэтому НАДО ТРЕБОВАТЬ ЭКОНОМИЧЕСКИЕ РЕФОРМЫ ДЛЯ НАРОДА - они и поднимут дух, после чего будет и творчество, если Вы способны творить» - відчуття духовної свободи матеріальним достатком НЕ ВИКЛИКАТИ!!!. Чи є серед дітей мільярдерів творчі особистості? В матеріальному світі творчі особистості заявляють про себе у різних умовах, які НЕМОЖЛИВО!!! наперед спрогнозувати. Творча особистість – це людина, яка в «царстве Кесаря» постійно ШУКАЄ!!! себе, а НЕ ПРИСТОСОВУЄТЬСЯ!!!. Творчій особистості НЕ ЦІКАВО!!! бути як усі: вона протягом свого життя намагається віднайти і розкрити в собі закладений Богом в ній її особистий стрижень талановитості. Це важко, але так захоплює. Талановитим має бути як вчений, так і лікар, інженер, будівельник, …, кухар, кравець,… і т.д. Творчі особистості НЕ МОЖУТЬ БУТИ!!! «подавлены несправедливостью, унижены»; творчі особистості НЕ ВИМАГАЮТЬ!!! «ЭКОНОМИЧЕСКИЕ РЕФОРМЫ ДЛЯ НАРОДА»; творчі особистості НЕ ЧЕКАЮТЬ!!! від когось, що «они и поднимут дух, после чего будет и творчество». Творчі особистості постійно ДІЮТЬ!!!, але за умови відчуття ними ДУХОВНОЇ СВОБОДИ!!!, без якого вони не є творчими особистостями. Вибачти за «лікбез».
    lesya 12 ноября, 23:33
    Вы идеализируете, Согласна, что креативный человек хочет действовать. Но, его действие "ложится" на общество. Насколько общество может принять его действие. Не зря говорят, что пробиваются единицы, впрочем и в достаточно богатых странах. Вы же говорили о духе свободы и творчестве, в глобальном контексте, как основе для любого вида деятельности, как свободного, поэтому ЕЩЕ РАЗ ПЕРЕЧИТАЙТЕ МОЙ ПРЕДЫДУЩИЙ ПОСТ, и поймите разницу между деятельностью единиц творчески настроенных и общества на основе творчества и духа свободы, последний есть предпосылкой для реализации личности и развития , а также цивилизованного общества. Завтра, это цивилизованное общество не появится, потому что кроме свободы в головах, предполагает другой уровень образования и обустройства общества, отношения к личности как к свободной и имеющей право. Для этого нужны глобальные преобразования, и экономические есть одни из основных.
    lesya 13 ноября, 00:14
    У нас не реализован даже уровень нормальной жизнедеятельности для основной части населения, какая свобода личности и творчества? Может ли художник творить, если нет средств? Ну да в блокадном Ленинграде кое-что рисовали и даже признали шедевром. Но была ли это свобода творчества? Может ли учитель быть креативным, когда он думает как обеспечить себя и своих детей? Или когда видит как живут некоторые ученики? Может ли быть востребованным адвокат, когда людям нечем ему платить? Тут даже востребованности нет. Работы нет по образованию и по призванию, какая свобода? Может ли журналист быть независимым и творить добро, если он работает "под олигархом"?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74