У донецькі б я пішов — хай мене научать

Віктор Трегубов 20 вересня 2013, 19:55
донецкие

Читайте також

"Там на шахтах угольных пареньков приметили.

Руку дружбы подали, повели с собой…"

Начебто з пісні

"Владу взяли донецькі"... Банальна фраза, яку, напевно, кожен дорослий житель України, та й половина дітей, зрозуміє без зайвих пояснень, а то й покиває — з гордістю чи з погано прихованим роздратуванням. Але будь-який стереотип рано чи пізно потребує практичної перевірки. А то на деяких кухнях уже десятиліттями стверджують протилежне — що в Україні при владі "бандерівці" та "западенці". Що ж, чутки чутками, проте є офіційні біографії, факти і цифри.

У принципі, вивчаючи присутність "донецьких" при владі, можна б обійтися поверховим поглядом. До донбаського земляцтва в Україні належать: президент, прем'єр-міністр, два віце-прем'єри, голова парламенту, секретар Ради нацбезпеки, голова Нацбанку, генпрокурор та глави чотирьох найважливіших судів, включно з Конституційним. Розцінити такий стан справ інакше, ніж відмову в довірі до місцевих еліт інших регіонів України, неможливо. Причому йдеться не тільки про здебільшого опозиційні західні регіони, а й про електорально президентові близькі — Харків, Одесу, Крим, Запоріжжя... Понад те, цим найближчим не довіряють навіть управління їхніми малими батьківщинами... Але це — лише верхівка айсберга 300-тисячного українського штату чиновників.

Ми копнули трохи глибше — вивчили офіційні біографії майже трьохсот осіб, до чиїх функціональних обов'язків входять розробка, прийняття та реалізація рішень у всіх сферах. Нас цікавили три критерії: де народився; де навчався і проходив важливі етапі у становленні кар'єри; де перебуває центр життєвих інтересів (формулювання, яке ввійшло в моду у зв'язку з "кличковською" темою) — місце проживання, сплати податків, ведення бізнесу. Інформацію брали з відкритих та офіційних джерел — до честі нашої країни, у більшості випадків вона там усе-таки містилася. 

Початкова ідея "порахувати всіх донецьких у правлячій верхівці" швидко переросла в "оцінити пропорцію представництва всіх регіонів країни у вищих ешелонах влади". 

Ми свідомо не вивчали біографій народних обранців. Саме тому, що вони народні, а не президентські. Нас цікавив розклад у тих сферах, де президент при вирішенні кадрових питань відіграє ключову роль: склад уряду; склад міністерств на рівні заступників (начальників департаментів ми проаналізували лише у двох з них — МВС та Міндоходів, але не включили їх у графік); керівництво служб і нацкомісій; керівництво ГПУ, СБУ, п'яти українських судів і квартети обласної влади (губернатор, прокурор, податківець та міліціонер). Усього 287 чиновників, які вершать державну політику, наглядають за законністю та виносять остаточні судові вердикти.

Результати перед вами. І вони примусили замислитися.

Власне, ви можете оцінити все самі. Ті, хто говорив про "бандерівську владу", посоромлені, — західні регіони країни представлені найбільш скромно, навіть із урахуванням своєї відносної малонаселеності. Тоді як результат Донбасу (округлений нами до суми Донецької та Луганської областей) перевершив навіть наші найсміливіші очікування. 

Отримані дані послужили яскравою ілюстрацією того, які важелі й інструменти президент вважає в управлінні державою ключовими. Наприклад, Верховний суд, що має нині статус "англійської королеви", не містить у рядах свого керівництва жодного представника Донеччини. Інша річ — Конституційний суд, де "македонців" — вісім із вісімнадцяти, чи Вищий госпсуд, де з "донецьких степів" походять голова, один із трьох його заступників та керівник апарату. У міністерствах концентрація донбаського земляцтва прямо відповідає наближеності міністерства до силових важелів або великих фінансових потоків. МВС і Міндоходів — поза конкуренцією, причому це стосується й керівництва регіональних підрозділів названих міністерств. А порівняння "донбасизації" Генпрокуратури та СБУ наочно ілюструє, наскільки широко розрослися повноваження першого органу та як опущені можливості другого.

Це зле? Так, зле. Але не тому, що ці призначенці заходять корінцями в донецький степ. Певна річ, ми не хочемо в чомусь обвинуватити всіх вихідців із донецького регіону і вже, тим паче, перетворити факт походження звідти на ганебний знак. "Донецькі" нічим не гірші, як, утім, і не кращі за "дніпропетровських", "київських", "харківських", "одеських", "тернопільських" чи "сумських". Скажемо більше: перебування на вищих постах у країні аномальної кількості вихідців із Галичини або Закарпаття було б таким самим небезпечним симптомом. Бо свідчило б: перелік пріоритетних критеріїв кадрової політики влади не містить у собі професіоналізму, креативності, інтелектуальності. Домінантою в цій політиці є особиста відданість і "чогозволизм". Система "свій—чужий" у гірших традиціях Середньовіччя.

Однак проблема в тому, що надворі вже не Середньовіччя й навіть не Новий час. Перед Україною стоїть низка стратегічних викликів — політичних, економічних, демографічних, культурних, соціальних... У ситуації чергування зовнішніх і внутрішніх криз керівництво України, вся виконавча влада, президентська вертикаль мають бути згустками інтелектуального й менеджерського ресурсів, здатних всебічно обкатувати рішення, що народжуються, вибирати найкращі та імплементувати їх швидко і чітко. Для цього мають діяти якщо не нормальні соціальні ліфти, коли розумних і яскравих спеціалістів виносить на вершини влади сам її механізм, то хоча б розумна кадрова політика авторитарного лідера — хай він сам шукає таланти, коли вже взявся відповідати за все. Але шукає не тільки в рідному регіоні! Оскільки країні потрібні самородки, а не холоста порода. За ідеєю, мудрий керівник особливу увагу має приділяти тим, хто здатний перечити і йти наперекір, якщо треба захистити від помилки. Такі люди — опора справжньої державної машини. Опиратися можна лише на те, що чинить опір, а не приречено, але догідливо постогнує, прогинаючись.

Чиновництво, набране за принципом земляцтва й особистої відданості султану, на прорив не здатне. По-перше, воно ніколи не виправить вищестоящого, хоч би як фатально той помилявся. По-друге, у нього ніколи не буде достатнього рівня професіоналізму — просто тому, що необхідну кількість професіоналів і в усій країні відшукати досить непросто, а вже в одному регіоні — й поготів. Максимум, на що здатна державна машина, укомплектована такими кадрами, — гарячкові реакції на найочевидніші загрози із плануванням на один хід уперед. Шансів у такої країни нормально облаштувати своє буття в сучасному світі порівнянні з шансами шимпанзе нормально адаптуватися в людському суспільстві. По приклади далеко ходити не треба: хто прорахував наслідки введення підвищених мит на імпортні автомобілі чи утилізаційний збір? Ну просто на два кроки вперед? Ну просто відповідну реакцію? Хто прорахував наслідки від запровадження Росією нових вимог до імпортованих товарів, хоча їх перелік і суть були відомі з 2011 р.? Хто виявився готовим до торгової війни, хоча про можливості такої говорилося роками? Навіть боюся запитати: хто до цього підготувався?

Поки що нас частково рятує те, що наші сусіди й основні конкуренти по низці напрямів страждають на ту саму хворобу. "Пітерські" досі залишаються для РФ тим самим, чим для нас є "донецькі". І ситуації, коли колишній водій стає завгоспом газового монстра, а колишній мебляр береться за кермо однієї з найчисленніших армій планети, уже давно не виходять за рамки загальної кадрової політики. Оскільки в них це почалося раніше, ніж у нас, ми можемо бачити, до чого це призводить у цілому. До сірості. Хоч Петербург заслужено називають російською культурною столицею, достатньої кількості яскравих лідерів і керівників там просто не виявилося, а тим, які були, швидко довелося приставати на загальні правила гри. Відтоді навколо трону лідера рівномірно гойдається сіра маса однотипних підспівувачів, основна професійна навичка яких — уміння здаватися вірними й корисними. Ви ще дивуєтеся, чому політика РФ стосовно України незмінно ґрунтується на помилкових передумовах і порожніх стереотипах? Та де ж знайдеться дурень, який пожертвує собою й спробує донести до кремлівського центру прийняття рішень, що той неправий?

Тому Росія марнує свій шанс на модернізацію. Тому неймовірні сировинні запаси лише малою мірою впливають на нинішнє благополуччя більшості росіян і зовсім не впливають на їхнє благополуччя в майбутньому. Але завдяки величезній наповненості засіків Росія може собі дозволити сірість: "носоріг погано бачить, однак це не його проблеми". Україна — ні. Там, де товстий схудне, худий здохне. Україні необхідно не просто жити, а пробиватися, і для цього потрібно зібрати всі наявні засоби.

У тому числі — кадрові.

У тому числі — за межами Донбасу. Це ж очевидно всім. Утім, майже всім.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
59 коментарів
  • Влад 28 сентября, 15:20 Наша клановость, это реальный феодализм. На местах удельный князьки-феодалы. В Киеве - царь. В стране реальная феодальная раздробленность: Центр, Галитчина, Восток и Крым, которые отличаются друг от друга больше чем Азия от Европы. Государство одно, но нет, одной страны, и нет единого народа. Если в такой стране к власти половцы пришли, они, что печенегов будут в бояре назначать, или наместниками в уделы?! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Влад 28 сентября, 15:12
    Guestnew 23 сентября, 16:32 " А где российские заробитчане? Вы их где-нибудь видели?" Нет, не видели, потому что вся российская глубинка не ищет работу, а пьет горькую без передышки. Пьют, детей и жен бьют, сами от водки в 50 лет мрут, а то еще раньше друг друга по пьяни убивают топорами. Так что некогда им на заработки ездить, да и работать они давно разучились.
    А, куда же им бедным ехать на заработки?! В Украину? В Молдову? Или в Таджикистан?!
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Владимир Владимирович 28 сентября, 15:04
    Анатолий 22 сентября, 14:21 Донбас не пройде, сподіваюсь ви вважаєте, що Донбас це не уся Україна, а не «Україна - це не Донбасс», як написали. Донбас це частина України, подобається це комусь чи ні.
    "Донецкие" уже с этим определились, а реальный Донбасс, еще нет!
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • господи господи 24 сентября, 13:44 господи боже мой --и увянет миндаль --и скиснут помидоры-- украина украина украина это не вся украина --идёт великий белый идол--песнь не на лютнях--- на чёмто страшном ---РАЗБУДИТЕ РАЗБУДИТЕ ЗВЕРЯ ......... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • алекс 24 сентября, 11:28 Эх обормоты помаранчевые, только языком молоть, что вас все обижают, и кто-то должен спасти, попробуйте работать руками, раз головой не получается. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Guestnew 23 сентября, 16:32 " А где российские заробитчане? Вы их где-нибудь видели?" Нет, не видели, потому что вся российская глубинка не ищет работу, а пьет горькую без передышки. Пьют, детей и жен бьют, сами от водки в 50 лет мрут, а то еще раньше друг друга по пьяни убивают топорами. Так что некогда им на заработки ездить, да и работать они давно разучились.
    пересічний 24 сентября, 01:00
    Вы не правы. Включите телевизор - одни заробитчане. Киселёв, который Евгений, Шустер, который Лайф, Сергей Дорофеев, который начинал с 5 канала, а теперь на Интере тусуется, Дмитрий Шепелев из "Рассмеши комика" и другие. А недавний наш российский гастарбайтер, ДМИТРИЙ Киселев, что подвизался года 3 на ICTV, теперь служит в новостях РТР. Да ещё как. Его недавнее интервью с Глазьевым произвело фурор даже у видавших виды на идеологическом фронте коллег. Это он вдруг решил, что наш Янукович НЕО-Мазепа. Ну то, что наш президент - Нео, я давно подозревал, ну чтобы Мазепа... Даа, видимо допек Виктор Федрыч российских венценосцев. Так что, Украина - кузница русской журналистики. Как тут обойтись без заробитчан.
    виталий 25 сентября, 22:52
    Называется, не хлеба, так зрелищ.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Михайло 23 сентября, 13:23 Багато із цих пареньков до влади нічого крім бейсбольної бити не тримали у руках і ніякої шахти забою не бачили в очі. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Баламут 22 сентября, 23:38 Это кто донецкий? Азаров? Читайте хоть их биографии. И Янукович, и Азаров, и Ющенко перекочевали в Украину из Польши. Абсолютно все представители третьей расы. Кого нет ни в правительстве ни Верховном Совете, кого удавили полностью-это украинцев. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Баламут 22 сентября, 23:30 Вообще-то, если уж "копать", и Янукович, и Азаров, и Ющенко и др.- выходцы из польских жидов. И никакого отношения к Донецку не имеют. Разве вылезли прямо из шахты Н. Хрущёва.. Відповісти Цитувати
  • Донбас не пройде! 22 сентября, 13:49 Україна - це не Донбас. Тому в у владі повинні бути представлені усі регіони країни - партія ж влади називає себе "партією регіонів"! Яка іронія! Але, ми бачимо тотальне засилля лише донбаського регіону у владі - ключові посади належать клану Донбасу. Тому саме вони відповідальні за ту корупцію, бєзпрєдєл, бідність мільйонів українців. Об'єктивно, Донбас доводить Україну до ручки, і здійснює протекцію олігархів та бандитів, які мають велику вигоду від приходу до влади Донбасу.
    Анатолий 22 сентября, 14:21
    Донбас не пройде, сподіваюсь ви вважаєте, що Донбас це не уся Україна, а не «Україна - це не Донбасс», як написали. Донбас це частина України, подобається це комусь чи ні.
    донбас 24 сентября, 14:02
    вас имеет подобается вам чи ни
    мастак 24 сентября, 14:05
    ДОНБАС вже пройшов. Аж до самого Києва...
    кланопис 22 сентября, 16:39
    Була економіка планова, стала економіка кланова.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.99
EUR 29.15