Україна: глибина нерівності

Елла Лібанова 1 жовтня, 00:04
неравенство
Василь Артюшенко, DT.UA

Читайте також

Наука визнає нерівність головною проблемою сучасності.  Вона є чи  головним чинником суспільної нестабільності: що вищою і різноманітнішою є нерівність, то вищі ризики соціальної напруги та соціального конфлікту. 

Ступінь нерівності та її суспільне сприйняття значною мірою віддзеркалює цивілізаційні орієнтації населення. 

Виокремлюється нерівність економічна, соціальна, політична і етнокультурна. Первинним видом найчастіше є економічна нерівність, найбільш очевидним проявом якої є нерівність за доходами. Вона зазвичай спричиняє нерівність у доступі до основних соціальних благ, ресурсів, до реалізації основних прав. Але і сама нерівність за доходами є наслідком інших видів і проявів нерівності. Відсутність можливості здобути якісну освіту прирікає дітей з бідних родин на нижчі шанси знайти прийнятну роботу і, зрештою, прирікає на бідування у вже дорослому житті. Бо навіть в Україні (де значна частина населення з вищою освітою працює не за спеціальністю або на робочих місцях, що не потребують високої кваліфікації) від 1999 року спостерігається сталий прямий зв'язок між рівнем освіти і рівнем доходів. Повною мірою це стосується й нерівності за тривалістю життя — діти з бідних родин стикаються з вищим ризиком передчасної смерті або захворювання. Зазвичай люди з високим доходами живуть довше за бідних, і водночас добре здоров'я є фундаментом належної економічної конкурентоспроможності. 

Повна рівність не менш шкідлива, бо не стимулює до активності, зокрема, економічної, включаючи активність на ринку праці, не стимулює до набуття конкурентної професії. Натомість надмірна нерівність неминуче формує падіння суспільної довіри до влади.

Найбільш небезпечною є "застигла" нерівність, тобто поділ суспільства на окремі касти за вкрай ускладненого переходу з нижчої касти до вищої. 

Ефективна державна політика передбачає обґрунтовану, обмежену, зрозумілу і прийнятну для суспільства диференціацію доходів. Відповідно, завданням влади є зниження нерівності за допомогою, передусім, політики доходів. 

Український вимір нерівності. Найбільш очевидною є нерівність за статками та/або доходами. Важливо, що нерівність за розміром капіталу, наявністю і вартістю нерухомості у більшості країн, принаймні від середини ХХ ст., істотно перевищує нерівність за поточними доходами, а за заробітками — і поготів. Але Україна за нерівністю, що визначена за заробітками, значно випереджає не тільки ті країни, яким притаманна помірна або слабка нерівність, а навіть і США, які визнані країною з високою нерівністю. Так, за даними Томаса Пікетті, заробітки 50% найбідніших платників податку в скандинавських країнах у 1970–1980 рр. (період найнижчої нерівності) становили 35% загальних трудових доходів населення, в європейських країнах (2010 р.) — 30, у США (2010 р.) — 25, а в Україні (2015 р.) — лише 15%. За умови повної рівності вони б дорівнювали 50%, відповідно до частки цієї групи в загальній кількості платників податків. 

Натомість заробітки 10% найбагатших становили в скандинавських країнах 20%, у європейських — 25, у США — 35, а в Україні — аж 39% (за умови повної рівності мали би становити точно 10%). 

Неприпустимо низькі (навіть за національними стандартами офіційної оплати праці) заробітки принаймні половини працюючих є характерною ознакою нерівності в Україні. Так, у скандинавських країнах середня зарплата 50% бідніших становить 70% середньої по країні, в європейських країнах — 60, у США — 50, а в Україні — лише 30%. 

Другою особливістю є надзвичайно велика різниця в оплаті праці 1% найбільш високо оплачуваних працівників і решти робочої сили. Зокрема, в скандинавських країнах заробітки цієї відносно невеликої групи перевищують середні в 5 разів, у європейських країнах — у 7, у США — в 12, а в Україні — в 13 разів. 

Відповідно різниця в оплаті праці 1% найбільш забезпечених і 50% найменш забезпечених працівників в Україні є фантастично високою: якщо в скандинавських країнах середні заробітки 1% найбільш високооплачуваних працівників перевищують середню заробітну плату 50% найменш оплачуваних у 7,1 разу, в європейських країнах — в 11,7, у США — в 24, то в Україні — аж у 43,3(!) разу. І йдеться ж лише про офіційно виплачену заробітну плату, з якої цілком офіційно сплачено податки. Є багато підстав вважати, що врахування незареєстрованих доходів підвищить показники не так бідніших, як найбільш заможних верств українського суспільства — це, до речі, цілком відповідає світовій практиці.

Узагалі верхня центиль (1% багатших) є дуже нечисельною групою (скажімо, в Україні — це 120 тис. осіб, якщо мати на увазі платників податків, і 420 тис. осіб, якщо мати на увазі все населення країни), але саме її представники надзвичайно потужно впливають на соціально-психологічний клімат у суспільстві, на фінансову і загалом економічну ситуацію. 

Можливо, у високій нерівності за заробітками не було б нічого поганого, якби високі доходи асоціювалися з талантом, доброю освітою, зрештою, з удачею. Але ж ні. Спостерігається велика різниця в оцінюванні українцями чинників успіху на батьківщині та в економічно розвинутих країнах. На думку українців, успіх у західних країнах значно більше залежить від особистих якостей, ніж від зовнішніх. Так, з великим відривом лідирують високий інтелект і здібності (60,8%), добра освіта (48,4%). Натомість в Україні вирішальну роль відіграють походження (впливові родичі — 46,5%, походження з родини з високим соціальним становищем — 38,6, заможні батьки — 37,5%), уміння йти в обхід закону (33,1%) і добре здоров'я (38,3%). 

Щоправда, не завжди відчуття населення віддзеркалюють реальність. Зокрема, попри поширені тези про те, що вища освіта не убезпечує від безробіття і бідності, про те, що українські виші дуже часто не дають знань та навичок, яких потребує ринок праці, об'єктивні дані свідчать, що вища освіта насправді продукує відносно вищі доходи: якщо серед осіб з повною вищою освітою частка бідних становить 13%, осіб із середніми доходами — 32, а заможних — 12%, то серед тих, хто має лише повну загальну середню освіту (тобто не має системної професійної підготовки), бідних — 29%, осіб із середніми доходами — 19, а заможних — 4%. Наявність у родині бодай однієї особи з вищою освітою знижує ризик бідності на 38%, двох осіб — на 54. Попри те що багато осіб з вищою освітою працюють не за здобутою у вишах спеціальністю, вони все ж таки загалом більш конкурентоспроможні на ринку праці, рідше втрачають роботу і частіше й швидше знаходять нову.

Високий рівень освіти є більш ефективним запобіжником бідності, ніж матеріальна підтримка населення. Можливо, цим пояснюється і зростання зацікавленості батьків у підвищенні освітнього рівня дітей навіть за умови контрактного навчання, обмеженої фінансової спроможності родини. Така тенденція свідчить про можливості зростання освітнього потенціалу країни за рахунок усвідомлення самим населенням важливості навчання.

Важливо й те, що доволі виразний прямий зв'язок між рівнем освіти з одного боку та доходами і зайнятістю — з іншого сприймається населенням як цілком обґрунтований і не викликає нерозуміння. 

Традиційною є нерівність за ознакою місця проживання. Велике місто дає більше можливостей здобути якісну освіту, отримати кваліфіковану медичну допомогу, знайти прийнятну роботу, зрештою, провести дозвілля. Але водночас у великому місті зовсім інший спосіб життя, набагато більша загазованість і взагалі забрудненість довкілля, значно менша доступність недорогих свіжих продуктів. Натомість сільські жителі частіше потерпають від неможливості отримати медичні, освітні та інші види послуг, які до того ж переважно поступаються якістю послугам у містах. Важливо, що розбіжності в рівні та якості життя жителів великих міст і селищ та малих містечок набувають ознак сталості. 

Надзвичайно важливою ознакою нерівності в Україні є відсутність помітного зв'язку між її суб'єктивним баченням і статистичними оцінками. Люди добре знають свої статки, але дуже часто мають геть хибне уявлення про доходи і майно інших. Так, 28% українців, які мають у власності друге житло й автомобіль, відносять себе до 30% найбідніших. Серед 35 країн Європи і Центральної Азії, де за сприяння ЄБРР у 2010 році було проведено обстеження Life in Transition, цей показник є найвищим. Для порівняння: в Італії лише 1% власників другого житла й автомобіля вважають себе бідними, в Албанії — 2, в Німеччині, Чехії і Чорногорії — 3%. Така специфіка українського суб'єктивного оцінювання розподілу населення за статками, безперечно, віддзеркалює особливості національного характеру. 

Можна констатувати наявність певного соціокультурного чинника, що формує в українському суспільстві "презумпцію несправедливості". Прийняття настанови про тотальну несправедливість світу сприяє підвищенню власної самооцінки: всі досягнення є результатом власних зусиль, а невдачі — наслідком несправедливості суспільства. Натомість визнання справедливості суспільства тотожне усвідомленню того, що індивідуальні успіхи є результатом не тільки власних зусиль, а й справедливості суспільного устрою, а невдачі, бодай частково, є наслідком власних помилок. 

Варто зазначити, що перебільшення фактичного розшарування, типове для бідних країн, загострює соціальні негаразди, формує потенційну готовність до протесту. Що бідніше суспільство, то гостріше воно реагує на існуючу (реально чи в його уяві) диференціацію. Особливо гострою є реакція на швидке або тривале падіння рівня життя.

Надзвичайно важливим для проведення реформ і розбудови сучасного суспільства є наявність значної групи людей, які впевнені у своїх можливостях впливати на власне життя і готові брати на себе відповідальність за нього. Так, за даними Інституту соціології НАН України, кожний другий українець вважає, що його життя визначається переважно зовнішніми обставинами, і тільки кожний п'ятий — домінуванням власної поведінки. 

Вплив політики доходів на нерівність. За відсутності можливостей забезпечити справедливий розподіл економічних результатів, а отже й доходів, влада повинна зменшувати надмірну нерівність за допомогою їх перерозподілу. Найочевиднішою формою є податковий перерозподіл, зокрема через застосування прогресивної шкали оподаткування: заможніші платять більший відсоток своїх доходів, ніж бідніші. Відповідно, заможніші "щедріше діляться із суспільством", більше вкладають у фінансування публічних послуг, а бідніші додатково отримують певні вигоди — за рахунок більшої їх доступності, більшого розміру допомоги тощо. Проте порівняння українських показників з аналогами США, модель економіки якої передбачає мінімальне втручання держави в соціально-економічні процеси, свідчить про те, що українська держава майже усунулася від виконання цієї функції. 

І в Україні, і у США внесок заможнішої половини платників податків перевищує внесок біднішої половини. Але якщо в Україні заможніші сплачують 63,7% загальної суми податків з населення, то у США — 97,8, а бідніша половина, — відповідно, 36,3 і 2,3%. Найзаможніші 10% платників податків в Україні забезпечують 20,2% загальної суми надходжень з населення, а у США — 70,5. Однак найяскравіша різниця у внеску 1% найбільш заможних: в Україні внесок цієї категорії становить 4,4% загальних надходжень, а у США — 36,7 (варто ще згадати, що у США представники верхньої центилі отримують 35% загальних доходів, а в Україні — 39). Причин такої різниці багато, але головними видаються більше поширення практики ухиляння від сплати податків в Україні та відсутність реально прогресивної шкали оподаткування. 

Основними наслідками нерівності є консервування бідності, макроекономічна нестабільність, звуження можливостей економічного зростання і поширення корупції, тотальна недовіра до влади. Прямим наслідком надмірної диференціації доходів населення є консервування масштабної бідності та істотне (утричі-вп'ятеро) перевищення суб'єктивними оцінками її рівня, визначеного за об'єктивними критеріями. Масштабна суб'єктивна бідність є надзвичайним ризиком для соціального спокою в країні, — люди, які ідентифікують себе як бідні, зазвичай незадоволені своїм суспільним становищем і загалом тим, як склалася їхня доля, але схильні покладати відповідальність за це на владу, на зовнішні обставини, тільки не на себе. Дуже часто вони очікують лідера, який "поведе їх до світлого майбутнього". Особливо небезпечна масштабна суб'єктивна бідність серед людей активного віку. Виправити ситуацію може тільки трансформація політики доходів, зокрема її спрямування на зниження нерівності, значне підвищення доходів працюючих, дієву підтримку бідних верств.

Нерівність за доходами часто спричиняє макроекономічну нестабільність: 

— значна нерівність населення є чинником бідності (особливо визначеної за т.зв. відносним критерієм) і, відповідно, масштабного вторинного перерозподілу доходів через соціальні трансферти; 

— масштабні соціальні трансферти обумовлюють високі бюджетні витрати, а отже і бюджетний дефіцит, принаймні більший, ніж був би без необхідності фінансування значних додаткових соціальних трансфертів; 

— необхідність покриття бюджетного дефіциту провокує інфляцію, яка значно сильніше впливає на рівень життя бідніших верств населення, а отже провокує посилення нерівності, виносячи її на новий виток спіралі. 

Коло замкнулося.

Глибока нерівність вкрай негативно позначається й на можливості економічного зростання. Наслідком низького рівня життя часто стають хворобливість та низький рівень освіти, що, безперечно, знижує економічну активність відповідних груп населення, негативно впливає на сукупний трудовий потенціал країни, а отже спричиняє уповільнення темпів економічного зростання в цілому. І навпаки — підвищення доходів бідних верств населення викликає підвищення попиту на товари національного виробництва, тоді як представники заможних верств частіше орієнтуються на імпорт або взагалі купують значну частину одягу, взуття, техніки тощо за кордоном. Отже, саме зростання попиту з боку бідних верств найбільше стимулює розвиток національної економіки, що, своєю чергою, викликає зростання попиту на робочу силу. І, нарешті, більш справедливий розподіл доходів є вагомим стимулом (і матеріальним, і психологічним) розширення участі всіх верств населення в економічному розвиткові, тоді як посилення нерівності загрожує соціальною напругою та опором із боку тих, хто втратив надію на покращення власної долі. До речі, найчастіше така активна деструктивна поведінка характерна для освічених осіб. Отже, політика подолання нерівності сприяє підвищенню економіки в цілому.

Нерівність є безпосереднім чинником криміналізації суспільства, зокрема корупції, оскільки провокує втручання в політику і державне управління осіб із високими доходами. Чимала концентрація ресурсів і доходів дає змогу спрямовувати певну їх частину на хабарі високопосадовцям та використовувати їхні можливості у власних економічних інтересах. Таке зрощування багатства з владою вочевидь не сприяє ні гармонійному розвитку суспільства, ні високим темпам економічного зростання, оскільки дає преференції окремим складовим економіки за рахунок інших. Преференції надаються через безпосереднє бюджетне фінансування або через різноманітні податкові привілеї. Вплив багатих верств на розподіл бюджетних коштів — окремий і, практично, неминучий вияв нерівності у країнах із низьким розвитком демократії та відсутністю належних структур громадянського суспільства

У той чи інший спосіб така несправедливість зумовлює економічні (а потім і соціальні) конфлікти, гострота яких прямо пропорційна ступеню нерівності. Наявність будь-яких економічних преференцій, а викликаних кастовою приналежністю — і поготів, суперечить принципам вільної конкуренції, істотно ускладнює доступ на ринок новим гравцям, примушує їх вдаватися до протизаконних дій. Водночас така практика є надзвичайно потужним стимулом для правлячої еліти намагатися будь-що зберегти свої позиції. 

Уразливі верстви населення залишаються такими значною мірою через слабкі можливості для обстоювання своїх інтересів у прийнятті державних рішень, а слабкі можливості визначаються передусім їхньою уразливістю. Таким чином, економічна нерівність перешкоджає демократичним перетворенням і є чинником послаблення легітимності та посилення корозії політичних інституцій. 

Корупція негативно позначається на якості та кількості державних послуг, зокрема у сфері освіти й охорони здоров'я, істотно знижуючи ефективність державних витрат. У сфері освіти знижується реальна якість навчання, системи оцінювання успішності учнів та студентів, визначення рейтингу навчальних закладів не відбивають реального стану речей і не забезпечують випускникам конкурентних переваг через недовіру до системи освіти. У сфері охорони здоров'я знижуються масштаби та дієвість програм вакцинації й імунізації дітей через недовіру населення до цих програм, уповільнюється й погіршується якість лікування хворих, уповільнюються процеси заміни застарілого обладнання тощо. В цілому, знижується задоволення домогосподарств отриманими державними послугами.

Украй низькі офіційні заробітки більшості працівників бюджетної сфери спричиняють не тільки низький рівень життя і масове незадоволення надавачів публічних послуг населенню, а й їхню — почасти вимушену — орієнтацію на різноманітні додаткові нелегальні або напівлегальні платежі. У результаті, корупція вийшла далеко за межі тих видів діяльності, де вона традиційно концентрується: поліція, суди, чиновництво, — і поширилася чи не на всі сфери суспільного життя. 

У багатьох навчальних закладах оцінки учнів безпосередньо залежать від того, наскільки їхні батьки стимулюють учителів. У результаті, учні не отримують належних знань. Практика "оплачуваних оцінок" поширена і у вищих навчальних закладах. Але це тільки один бік проблеми. Значно небезпечнішим є раннє призвичаювання нових поколінь до думки, що все можна купити і немає жодного сенсу тяжко працювати й учитися. Тобто сприйняття корупції як неминучої реальності формується вже з дитинства. За оцінками Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва та Центру Разумкова, кожен п'ятий українець вважає хабарі нормою життя, а кожен третій погоджується, що завдяки хабарам простіше вирішувати всі проблеми. 

Практично, така ж ситуація склалася і в медицині. Платити доводиться абсолютно за все, і переважною мірою безпосередньо надавачеві послуги: конкретному лікарю, конкретній медичній сестрі, конкретній санітарці. На думку українців, саме медицина є найбільш корумпованим видом діяльності в країні: 84,6% опитаних вбачають тут масштабну корупцію, — про це свідчать дослідження Центру Разумкова. Звісно, певною мірою такі висновки пов'язані з різним ступенем обізнаності: переважна більшість населення так або інакше має справу з системою охорони здоров'я і, відповідно, інформована про реальну ситуацію, на відміну від, скажімо, СБУ або ЗСУ, про діяльність яких люди здебільшого мають доволі віддалене уявлення, — про що непрямо свідчать показники часток тих, хто не зміг визначитися з відповіддю (стосовно медицини цей показник найнижчий). 

Безперечно, головною причиною збирання додаткових коштів на ремонти, на придбання нового обладнання, на оплату додаткових послуг шкільних, дошкільних, медичних установ є вкрай низький рівень фінансування всієї соціальної сфери і, відповідно, низький рівень оплати праці. Але видається, що самим тільки підвищенням зарплат і фінансування взагалі вирішити проблему вже не вдасться. Для того, аби підвищення фінансування, зокрема зарплат, привело до зниження корупції в освіті та охороні здоров'я, необхідне дотримання трьох умов. По-перше, мають існувати реальні можливості для населення вибирати місце отримання послуги. По-друге, працівники мають дорожити своїм робочим місцем. По-третє, керівництво закладу має бути зацікавлене у збільшенні кількості наданих послуг, по які люди можуть звернутися й до інших установ. Тоді сама адміністрація встановлює жорсткий контроль і викорінює будь-які додаткові платежі. 

Оскільки зі зростанням корупції дедалі більша частина населення бідніє й опиняється за межею бідності, зростає попит на більш масштабний перерозподіл доходів через фіскальну систему, щоб компенсувати вплив корупції на нерівність і несправедливість. Але такий перерозподіл додатково мотивує впливові заможні верстви населення на посилення економічної й політичної корупції для захисту своїх доходів. 

Поширення переконаності у кастовій структурі суспільства, сформованої виключно за ознаками статків та зв'язків, і впевненість у тому, що належність до вищих каст практично убезпечує від покарання за будь-який злочин, перетворює нерівність на одну з найбільших загроз соціальній стабільності. Тотальна недовіра переважної більшості населення до власників "заводів, газет, пароплавів" трансформується в неприязнь до т. зв. олігархів (так часто називають навіть не найбагатших, а просто заможних людей в Україні), і будь-яке підвищення цін трактується як наслідок їхнього тиску на владу для підвищення власних статків. 

Різні за матеріальним статусом групи населення України по-різному реагують і на пропаганду, зокрема антиукраїнську. Так, за оцінками Київського міжнародного інституту соціології, люди, які не відчувають матеріальних труднощів, на загал, практично, не сприймають інформацію ЗМІ Росії щодо природи та завдань Революції Гідності, становища російськомовного населення в Україні, впливу США і НАТО на українську політику тощо. Натомість ті, кому коштів бракує навіть на їжу, найчастіше займають прямо протилежну позицію. Пов'язано це зовсім не з їхньою наївністю, — вони абсолютно незадоволені своїм життям і вину за це покладають виключно на владу, а отже і сприймають будь-яку критику дій цієї влади. Чи становить ризик для української держави протестний потенціал цих людей? Безумовно. До того ж він і зростає під впливом зниження рівня та якості життя населення. І якщо таке зниження стосується значної частини суспільства, то ризик неминуче перетворюється на загрозу. Тому навіть в умовах вкрай складної економічної ситуації необхідно, по-перше, намагатися мінімізувати ризики зубожіння населення, а по-друге, якщо вже цього уникнути неможливо, — систематично роз'яснювати наміри і дії влади, не приховуючи труднощів та негараздів. 

Чи може на це вплинути політика доходів? Видається, так. Нині в Україні є досить численна група людей, які вірять у власні можливості впливати на події в країні, мають досвід збройного протистояння, часто мають зброю на руках. Навряд чи їх можна переконати обіцянками світлого майбутнього, — цим людям потрібні наочні зміни в системі урядування, на місцевому і державному рівнях. І найбільш очевидним виявом таких змін може й повинне стати підвищення рівня та покращення якості життя. Навіть якщо це не стосуватиметься всіх, вибіркова спрямованість має бути зрозумілою, дії й наміри влади мають бути відповідним чином роз'яснені, чітко визначені ризики як дій, так і бездіяльності.

Традиційна недовіра українців, практично, до всіх владних структур, у поєднанні з довірою своєму найближчому оточенню — сім'ї, родичам, колегам, сусідам, загалом співвітчизникам, також є свідченням слабкості та неефективності держави, передусім у соціальній сфері. Доволі високий рівень довіри волонтерам (59%) обумовлений переважно надзвичайно відданою та ефективною діяльністю цих структур під час першого періоду воєнного конфлікту на Донбасі і визнанням їхньої ролі у подіях останніх років загалом. Демонстрована довіра до науковців (51%), радше, пов'язана з проведенням опитування фахівцями інституту НАН України, ніж реальним поширенням в українському суспільстві престижу науки. Довіра до ЗСУ (41%) вочевидь викликана неочікувано для багатьох рішучим опором агресору. 

Формування довіри до співвітчизників — віддзеркалення розвитку сучасного громадянського суспільства. В умовах низької довіри населення чи не до всіх владних структур успіх проведення радикальних економічних реформ, що потребують підтримки широких верств суспільства, видається вельми проблематичним. Необхідне формування широкої коаліції груп, які виступають проти чинної системи корумпованих представників влади. Активність населення, спрямована на користь реформ, може виникнути спонтанно, але без рішучого й авторитетного лідерства і ефективної організації мас такі настрої не будуть трансформовані в реальні зміни. Водночас, як справедливо підкреслює Ф.Фукуяма, економічні, і особливо соціальні, зрушення на кшталт Революції Гідності об'єднують людей у нові групи, які хочуть іншої, сучаснішої, некорумпованої політики. 

Цю тезу підтверджують ознаки сталого — можливо, не такого швидкого, як хотілося б, — процесу формування в Україні сучасного громадянського суспільства, зокрема постійне позитивне сальдо довіри українців до своїх співвітчизників. Інститутом соціології НАН України у 2015 р. зафіксовано найвищий за всі роки незалежності рівень довіри співвітчизникам (51,5%) і, практично, найнижчий (12,8%) — недовіри. Вже саме собою позитивне сальдо ставлення до співвітчизників є свідченням довгоочікуваних суспільних зрушень. Адже перехід від вертикально до горизонтально організованого суспільства без громадянських структур, без активної поведінки представників різних верств у захисті своїх прав, електоральної поведінки, налагодження та здійснення постійного контролю за діями влади видається абсолютно неможливим. Водночас в умовах низького рівня життя виникає ризик трансформації цієї активної поведінки у певну квазі-громадянську діяльність, що камуфлюватиме традиційні для української спільноти результати загравання влади/опозиції із населенням. 

* * *

Підсумки. Чи є можливості для кардинальної зміни політики доходів в умовах економічної кризи та нестачі коштів у сфері публічних фінансів? Видається, що так. Зокрема, нагальною є потреба переорієнтації
всієї системи з надання допомоги нужденним на стимулювання підвищення оплати праці. Це означає:

— докорінну зміну всієї системи оподаткування, зокрема відновлення на принципово інших засадах повномасштабної прогресивної шкали; 

— монетизацію одних видів пільг та немонетарних допомог і субсидій та скасування інших, що суперечать ідеології активізації економічних процесів;

— зміну практики визначення вартості публічних послуг (медичних, освітніх, житлово-комунальних, соціальних тощо) і механізму їх оплати (державний бюджет, місцевий бюджет, фонди страхування населення тощо); спрямування системи тарифів не тільки на компенсацію витрат надавачів публічних послуг, а й на економію обсягу їх споживання; 

— визначення та чітке подальше дотримання співвідношень між основними соціальними стандартами і державними гарантіями (мінімальна заробітна плата, співвідношення оплати праці в бюджетній сфері з мінімальною заробітною платою, узгодження/неузгодження окладів за тарифною сіткою з мінімальною заробітною платою, співвідношення мінімальної заробітної плати з мінімальними соціальними трансфертами, диференціація пенсій у солідарній системі тощо);

— диференціацію соціальних трансфертів за працездатністю, економічною активністю та зайнятістю — стимулювання працездатного населення до максимально активної поведінки на ринку праці та в економіці загалом;

— запровадження жорсткої системи контролю витрат і статків з метою унеможливлення масштабних незареєстрованих доходів, — на перших етапах це має стосуватися чиновників та працівників бюджетної сфери. 

Швидкого ефекту не буде, понад те — запровадження кардинальних змін у політиці доходів майже неминуче викличе потужну протидію тих її суб'єктів, котрі зазнають втрат (радше, потенційних, ніж фактичних), але нехтування наявними ризиками загрожує соціальними конфліктами і розхитуванням української держави. 

Проте кардинальні зміни політики доходів є тільки однією, хоч і дуже важливою, складовою комплексних зусиль, спрямованих на зниження нерівності. 

Слід якнайшвидше подолати перешкоди в доступі сільського населення до базових соціальних послуг, передусім освітніх та медичних. І в цьому полягає одне з головних завдань децентралізації. Проте навіть за наявності значних відмінностей в економічному розвиткові регіонів соціальні стандарти в унітарній державі мають бути єдині. Відповідно, ті територіальні громади, які з об'єктивних причин не зможуть їх забезпечувати, мають отримувати централізовану підтримку.

Необхідно запровадити систему соціальних ліфтів, які забезпечать інтеграцію в суспільне життя всіх тих, хто з різних причин позбавлений необхідних і характерних для нашого суспільства стартових можливостей. Ідеться передусім про людей з інвалідністю, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з асоціальних сімей.

Необхідно убезпечити Україну від поширення дискримінації. З цією метою треба визначити й законодавчо запровадити різноманітні запобіжні заходи. Але, крім цього, мають бути сформовані відповідні суспільні норми, що потребує широкої систематичної роз'яснювальної роботи.

Нинішня модель поведінки в Україні, яка припускає і навіть схвально ставиться до несплати податків, до хабарів, взагалі до різних видів порушення законодавства, має бути зламана, хоч би яких зусиль це потребувало. Інакше всі декларації про відданість європейському шляху розвитку залишаться, у кращому разі, гаслами.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
48 коментарів
  • Евгений Буравлев 7 октября, 15:52 Политики перед СМИ на Киевском международном єкономическом форуме повыдергивались, особенно те, которые традиционно танцуют перед властью хаву нагилу. Они, подобно равину, пробубнили хвалу нашей "возрождающейся" экономике, беапеляционно утвердив, что в Украине "лед тронулся". Возникает такое впечатление, что многие представители украинские власти, сами тронулись. Они слепы, глухи и без каких-либо ощущений окружающего их мира? А вендь в реалии, заслуги власти просто офигенные: (1) Украина заняла 21-место среди стран с самыми высокими налоговыми ставками в мире. (2) Всемирный Экономический Форум определил для Украины 85 место в списке конкурентоспособности. Это место после Намибии. (3) ЕС определил Украину как наиболее коррумпированную державу в Европе. (4) В Украине самое бедное население в Европе! И все это на фоне того, что в стране население поделено на "богатых", которым предусматриваются природные ресурсы страны и "бедных", которым выделяются субсидии. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 7 октября, 00:04 "Сумно,сумно,аж.." Надоело уже стенать,однако,послушала, что сказал Добродомов про сегодняшние события в Раде,и соглашусь с ним,что вкидываются скандальные законопроекты,чтобы не дошло дело к проектам по экономике. Закралось подозрение в схемотехнике в Раде,и о том,что затеянный скандал должен был сорвать голосование о моратории на землю. Другими словами, создается впечатление,что план есть относительно Украины,и при любом правительстве,этот план прогрессирует. Посмотрим, тарифы - подняли,цены -отпустили, прогнозируемый результат - плохой. Поэтому,важно,чтобы ЗАВТРА Тимошенко удалось привести тарифы в норму, иначе призрак Венесуэлы может внезапно появиться. Вообще, обидно,что энергия общества постепенно,путем постоянного ухудшения, постепенно скатывается в апатию. Так необходим подъем в обществе , поэтому,серьезные люди, которые настроены на подъем Украины, должны организовать платформу, которая обозначит движение, и приведет к экономическому буму. Присоединюсь. может
    aetes 7 октября, 12:35
    Тимошенко -- популістка і соціалістка. Вона сама казала, що Батьківщина -- партія соціал-демократичного типу. Загравання з соціалізмом можуть собі дозволити багаті країни: Щвеція, Данія, а при спробі побудувати соціалізм в бідній країні вийде те, що в Венесуелі. У нас війна йде, ніяка країна не може воювати й багатіти одночасно. Часом наводять приклад Ізраїлю, але їм США виділяють безвозвратно 3.8 млрд дол щорічно як стратегічному союзнику. Україна в 10 разів більша. Якби нам подарували 38 млрд дол щорічно, то, мабуть, ми теж могли б бути багатими і воювати одночасно. Армія ОРДЛО озброєна і профінансована краще, ніж українська, в таких умовах не можна вимагати від уряду "кожному по потребам".
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Republic 6 октября, 23:03
    aetes Сегодня, 22:08 «Книгу Поппера все ж почитайте. До речі, це я її оцифрував і виклав. Поки не знаєте, що таке парадокси демократії, розмовляти з Вами важко. При наступній зустрічі обов'язково спитаю, чи прочитали. А стосовно "я механік-теоретик в Rolls-Royce", то у запорозьких козаків було прислів'я: "Не хвались, а Богу молись".»
    «Поки не знаєте, що таке парадокси демократії, розмовляти з Вами важко» - пане aetes, ми – громадяни України – за 25 років «незалежності» набули ВЛАСНОГО!!! сумного досвіду, щодо «парадоксів демократії» в Україні і вже можемо достатньо САМОСТІЙНО!!! провести його КРИТИЧНИЙ!!! аналіз, на кшталт рекомендованої Вами книги «Vidkryte_suspilstvo_ta_ioho_vorohy»: «Суха, мой друг, теория, везде,| Но древо жизни пышно зеленеет». І поцікавтеся стосовно суті поняття «outsourcing». Що ж до Вашого - «Богу молись», то Вас у цьому повністю підтримую, бо я є ПАЛКИМ!!! прихильником Істин Нового Заповіту Господа Ісуса Христа: як же ж мені НЕ!!! вистачає Їх практичної реалізації в моїй СТРАЖДЕННІЙ!!! Україні!
    aetes 7 октября, 01:02
    Без теорії дерево -- воно і є дерево, гулко звучить, коли постукати кісточками пальців. Тільки що самі мене закликали вчити матчасть, не пройшло 5 хв, як заявляєте протилежне. Почитайте, дуже Вас прошу, це класика, яку вивчають у всіх університетах Європи й Америки. Те, що Ви пишете, -- не аналіз, а крик душі, з нього толку мало. Аналіз -- це виявлення причинно-наслідкових зв'язків, наприклад "Якщо витрати бюджету перевищують доходи, то будуть інфляція і девальвація", або "Щоб країна була багатою, треба будувати нові заводи й модернізувати існуючі. Для цього треба, щоб в країну приходили інвестиції. Для цього треба, щоб не було ризиків війни і нової соціалістичної революції, щоб не було ризику, що його гроші відберуть, а самого обізвуть мерзотником і злодієм. Ще для цього потрібне законодавство, сприятливе для бізнесу." Народ не хоче слухати нудні лекції з економіки, народ хоче хліба і видовищ. Але Ви все ж не простий, темний народ, механік-теоретик -- не хто-небудь.
    Republic 7 октября, 20:09
    «Але Ви все ж не простий, темний народ, механік-теоретик -- не хто-небудь» - пане aetes, я вибачаюсь за свою емоційну реакцію на Ваше: «Та схоже, Ви прихильник … охлосу». Мені БАЙДУЖЕ!!!, що думають про «Republic», тому сприймайте спонтанну інформацію про мою фахову діяльність – як НЕДОРЕЧНУ!!! і не засмучуйте себе думками на кшталт: «…механік-теоретик -- не хто-небудь». Своїм фаховим життям я задоволений, бо усілякі поточні негаразди можу ефективно долати самостійно - без сторонньої допомоги, але загальний настрій і внутрішній комфорт ЧОМУСЬ??? псуються від усвідомлення «долі» народу України, «яку» йому ФОРМУЮТЬ!!! олігархи-злодії, яких Ви не хочете визнавати мерзотниками, а вбачаєте в них - таких собі успішних «бізнесменів». Ви пропонуєте до розгляду цікаву працю, але автор не будував свою об’єктивну теорію на основі ОСОБЛИВОСТЕЙ!!! формування менталітетів її суб’єктів, тоді як для народу України сьогодні це є ГОЛОВНИМ!!! чинником.
    aetes 8 октября, 02:30
    1) Я нічого не зрозумів. "особливості формування менталітетів її суб'єктів". Суб'єктів чого? Яких суб'єктів? Ви пишете недбало. 2) Нема нічого нового в цьому світі. Винниченко в "Відродження нації" писав про події 1918 р. "Ми всі тоді були соціалістами. Називати себе лібералом було якось навіть непристойно." Тоді соціалізм згубив Україну. Схоже, історія повторюється. У важкі часи в масах домінують охлократичні настрої. 3) Олігархізм -- явище тимчасове, наступний президент навряд чи буде олігархом, вже зараз він більше схожий на безсилого ганчірку-Ющенка, через ВР майже нічого не може проштовхнути. Він не формує долю України, а пливе за течією. Зараз більша небезпека -- агенти впливу олігархів у ВР, і не тільки Порошенка, а й інших. Публіка повинна навчитись контролювати і їх, і Порошенка. Тому я продовжую вважати, що настав час будувати. Ідеального президента не дочекаємось. А Ви, значить, будете чекати ще 3 роки, і як наступний Вам не сподобається, то ще 5 років?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • New1 5 октября, 10:19 Aetes: "Економіку будують інвестори, ..не для пересічних, а для прибутку."- ???))) Треба розуміти!, що все робиться САМЕ для пересічного(тобто користувача), в своєму тексті мною саме було підкреслена несенітниця, що роблять не по суті, а бутофорію, спотворену псевдоекономіку, що немає споживача. Усе закидали однією продукцією, або такою,що 3-5-100 та більше ЗП коштує та витратили гроші - не свої,а запозичені - а ніхто не купляє, то ВАША модель економіки, від псевдоінвестора та для "інвестора". Назва такої економіки -збиткова , %- паперова, та непотрібна, бо є ЗМІСТ у економіці -економіка ПРАЦЮЄ на споживача, а вже потім на прибуток, а щоб був прибуток (дійсний, а не паперовий) треба ОРГАНІЗУВАТИ економіку та ЗАРПЛАТУ ПЛАТИТИ(достойну), бо як я вже казала - крадуть ЗП ,бо те,що платять-то не ЗП. Основний інвестор економіки -то громадяни,цього інвестора як і економіку майже знищила жаба , - бо у нормальних країнах не дають цій жабі жити -РЕГУЛЮЮТЬ І зарплату та пенсії,щоб країна бу
    aetes 5 октября, 11:55
    Коли Ви зранку встаєте з тепленького ліжечка і йдете на роботу, Вами рухає турбота про споживача, чи бажання отримувати зарплату? Точно так же інвестором рухає бажання отримувати прибуток, а не турбота про споживача чи робітника. Світом рухає інтерес, а не благі побажання типу "треба щоб зарплату достойну платили". Зарплати низькі не тому, що інвесторів жаба душить (звісно, душить, завжди у всьому світі вона їх душить, як і Вас, до речі). Зарплати низькі тому, що низька продуктивність праці, а вона низька тому, що обладнання застаріле, інвестори неохоче вкладають гроші в українські підприємства, бо тут надто високі ризики, можна втратити свої гроші. Є ризик війни. Є ризик революції, як послухати цих полум'яних горлопанів типу Ляшка чи Тимошенко, то здається, що Велика Соціалістична Революція (місяць підставимо потім) вже починається. І на цьому форумі всі їм дружно підспівують, тверезих голосів тут, на превеликий жаль, раз-два й обчелся.
    New1 5 октября, 14:58
    А нащо таке положення справ, що присвоюють мільярди(5% володіють Україною та усвіті теж - ТОБТО ТО НАВМИСНА ТЕНДЕНЦІЯ),а інші- ? А мені що вже нічого не світить? Бо в когось пелька та нахабство й державу собі підкорили? А чи не це вилізло у революцію? ТОМУ у Європі створено інше,й їх бізнес хоче мати надприбутки,але не дають свавілля - плати ЗП гідну, соціалку - гідну,бо ніде такого варварства не створено проти населення. ЩО НЕ ДОХОДИТЬ? А про споживача нормальний виробник завжди думає,бо НЕ ТРЕБА виробляти,якщо нема споживача. Так і державний діяч- ЗАВЖДИ ДУМАЄ про рівень життя та розвиток країни.Те що ми не бачимо й близько ніякого рівня та здачу інтересів, верніше те що ви пишете, на рівні кухні - про свій шлунок думають - ТО НЕ ТРЕБА ЙТИ ДО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ - якщо непридатний.
    Republic 5 октября, 17:32
    «Вами рухає турбота про споживача, чи бажання отримувати зарплату? Точно так же інвестором рухає бажання отримувати прибуток, а не турбота про споживача чи робітника» - пане aetes, Ви «придурюєтесь», чи справді – відвертий «дилетант в економіці»: без економічної КОНКУРЕНЦІЇ!!!, яка грунтується виключно на Законодавстві Держави, має місце відвертий ГРАБУНОК!!! монополістами джерела їхніх прибутків, а саме – громадян Держави. Усе, що сьогодні «творять» в економіці Держави Україна її «президент» та «народні депутати», тільки ЗАКРІПЛЮЄ!!! монополізм олігархів-злодіїв, яким ЖИВА!!! економічна конкуренція – це СМЕРТЕЛЬНА!!! «кістка в горлі». «Изучайте матчасть, неуважаемый».
    aetes 6 октября, 17:09
    Не вішайте мені неправдиві ярлики. Я -- прихильник класичного лібералізму, а це теоретичний фундамент європейської цивілізації, прихильником якої Ви себе декларуєте. В теорії лібералізму є розділ про олігархію, і як з нею боротись, є розділ про свободу конкуренції, і як її захищати. Я намагаюсь викладати персонально Вам цю теорію, розказую про парадокси демократії, про тиск демократичний тиск на владу, але для Вас це порожній звук, Ви мене не чуєте. Я можу в чомусь помилятись, я не є професійним філософом чи економістом, але з якого дива я опинився противником конкуренції? Я хоч слово сказав про конкуренцію?
    aetes 6 октября, 18:32
    Визнаю, що викладач з мене поганий. Даю посилання, Карл Поппер, Відкрите суспільство та його вороги, читайте самі http://chtyvo.org.ua/authors/Popper_Karl/Vidkryte_suspilstvo_ta_ioho_vorohy.epub. Також Фрідріха Хаєка дуже рекомендую. Та схоже, Ви прихильник не європейської цивілізації, а тих людей в Україні, які кажуть "хочемо, щоб було як у Європі", тобто охлосу. "Спочатку дайте нам європейські зарплати, а потім будемо говорити про економіку".
    Republic 6 октября, 20:28
    «…але з якого дива я опинився противником конкуренції? Я хоч слово сказав про конкуренцію?» - так, пане aetes, Ви не сказали ЖОДНОГО!!! слова про конкуренцію, але ВПЕВНЕНО!!! наголосили: «Час ламати минув, настав час будувати …», що вказує на Ваше ігнорування цієї важливої рушійної сили розвитку економіки. Ви запитаєте: «з якого це дива?», на що Вам відповім: під ТЯГАРЕМ!!! українських олігархів-злодіїв, конкуренція є фізично НЕМОЖЛИВОЮ!!!. Я впевнено наголошую на тому, що першим кроком на шляху до побудови (відродження) цивілізованої економіки України, має бути ЗНИЩЕННЯ!!! в Україні ганебного явища «олігархів-злодіїв».
    aetes 6 октября, 22:08
    Книгу Поппера все ж почитайте. До речі, це я її оцифрував і виклав. Поки не знаєте, що таке парадокси демократії, розмовляти з Вами важко. При наступній зустрічі обов'язково спитаю, чи прочитали. А стосовно "я механік-теоретик в Rolls-Royce", то у запорозьких козаків було прислів'я: "Не хвались, а Богу молись".
    Republic 6 октября, 20:39
    «Та схоже, Ви прихильник не європейської цивілізації, а тих людей в Україні, які кажуть "хочемо, щоб було як у Європі", тобто охлосу» - пане aetes, Ви помиляєтеся: я – механік-теоретик і працюю на Rolls-Royce Group plc. До відома: «В правильному розумінні демос – це вільні громадяни, що займаються вільними мистецтвами, тобто це менша частина публіки. Всі інші мешканці країни – не беруть участь у суспільному житті фактично – охлос, ідіос».
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • aetes 4 октября, 23:08 "бо не будується економіка для пересічних -- тому нічого путнього не вийде," Пане New1! Це повне нерозуміння принципів економіки. Економіку будують інвестори, і не для нас, пересічних, а для отримання прибутку у власну кишеню. Інших інвесторів не буває. Ніхто не буде нам нічого будувати, витрачати власні гроші, щоб нам краще жилось. Ми, пересічні, будемо мати з цього робочі місця й відрахування в бюджет. Тому треба домагатись, щоб інвестори прийшли сюди й будували заводи, треба придумувати, яким калачом їх сюди заманювати, а не відлякувати революційними гаслами.
    Republic 5 октября, 17:11
    «Тому треба домагатись, щоб інвестори прийшли сюди й будували заводи, треба придумувати, яким калачом їх сюди заманювати, а не відлякувати революційними гаслами» - ХТО!!! буде «домагатись, щоб інвестори прийшли»? ХТО!!! буде «калачом їх сюди заманювати»? Пане aetes, Ви ЗАБУВАЄТЕ!!!, що за 25 років «незалежності» українські олігархи-злодії ПЕРЕТВОРИЛИ!!! «Єдине Джерело Влади в Україні» - на ГОЛОДРАНЦІВ!!!. У громадян України відібрали геть УСЕ!!!, за виключенням - «права голоса на Виборах». Питання до Вас: чому усілякі «ахметови», «коломойські», «пінчуки», «фірташі» і такі інші МЕРЗОТНИКИ!!!, які за радянських часів належали б до «сірої зони», за 25 років «незалежності» перетворилися на ЄДИНИХ!!! «переговорників» із потенційними інвесторами?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • New1 4 октября, 22:21
    aetes Сегодня, 21:02 «1) Податок на дивіденди не 5, а 15%. 2) Згідно статистики, власники витрачають на особисте споживання менше 10% прибутку, останнє вкладається в справу, тобто витрачається на користь народу. 3) Якби цими підприємствами керували не власники, а держава, то мали б 500 млрд не прибутку, а збитку, які довелось би закривати з бюджету, що бачимо на існуючих державних підприємствах. 4) Ви пропагуєте повернення в соціалізм і в СРСР. Вам дуже подобалось в СРСР?»
    1.-податок на отримання дивідентів( чистого прибутку) для резидентів - 5%. 2.-мені не подобається те, що зараз в економіці: повне свавілля та ігнорування прав громадян, й НІЧОГО не робиться,а тільки гірше, бо не будується економіка для пересічних -- тому нічого путнього не вийде, ну погонять ще більше сировини, а може й продукції задарма за кордон -- що від цього зміниться? А нічого - сировина закічиться. Бо краще, коли громадяни є ціллю економічної політики, да й з СРСР багато взяла Європа - там соціалітси є та правять, й там де нема олігархічноо розподілу - там громадяни щасливіші та країна розвивається - в інших,де корпоративно-оліархічний порядок -свавілля й постійні кризи, а ще гірше, що все що робиться навред , бо гроші дуті та громадяни все бідніші та бідніші...
    New1 4 октября, 22:30
    Щодо прибутку -то може бути зараз й дутий,щоб викачати кошти, а там де показан збиток - навпаки, бо безконтрольні схемники,й радіють, що усіх надурили, а перш завсе надурили вони себе, бо справи та гроші їх - чорні , нема від них нікому ані радості, ані чим дихати, як у концтаборі... "Не роби ближньому своєму..." Тому ,якщо хочуть робити- то треба знати як, щоб люди відчули . От технопарки, вже були - повитрачали валюти на непотрібне. ТЕХНОПАРКИ -то перш за все наукові, та зв"язані з виробництвом, та розробка сучасних технологій , але не за надприбутки, бо надприбутки - то руйнація.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • New1 3 октября, 21:48 Я вам зараз поясню, що в нас виходить при так званій "ліберальній"економіці. Припустимо власники 2000 підприємств загалом отримали 500 млрд. грн.прибутку, власники НА РУКИ отримали 475 млрд. грн., при цьому сплативши до бюджету 25 млрд.грн. податку на дивіденди (5%), далі ці кошти або вивели,або купили яхти, віли, годинники, тобто імпортований товар. Іншими словами, ПРИВЛАСНИЛИ у приватну власність 475 млрд.грн., при мізерних ЗП. ТЕПЕР _ при повторному циклі виробництва тих самих товарів,ДЕ ЦІ КОШТИ ВЗЯТИ? Їх треба НАДРУКУВАТИ, тобто є постійна інфляція за рахунок такого привласнення та постійне зниження доходів та скорочування споживання.При СРСР усі ці кошти йшли до бюджету та працювали в економіці,слід зазначити,що як у нас так і на Заході існують дотаційні галузі, які є необхідними, звідки ці галузі фінансувати? Тобто , НЕОБХІДНО розрахувати як адекватну ЗП так і ввести прогресивне оподаткування ОТРИМАНОГО ПРИВАТНОГО ДОХОДУ, надприбутків,що виникають при мізерній ЗП як пограбунок
    aetes 4 октября, 21:02
    1) Податок на дивіденди не 5, а 15%. 2) Згідно статистики, власники витрачають на особисте споживання менше 10% прибутку, останнє вкладається в справу, тобто витрачається на користь народу. 3) Якби цими підприємствами керували не власники, а держава, то мали б 500 млрд не прибутку, а збитку, які довелось би закривати з бюджету, що бачимо на існуючих державних підприємствах. 4) Ви пропагуєте повернення в соціалізм і в СРСР. Вам дуже подобалось в СРСР?
    aetes 4 октября, 21:24
    Головна причина бідності -- втеча капіталів з України. Нові заводи не будуютьсю, існуючі не модернізуються, тому низька продуктивність праці і, відповідно, низькі зарплати. Ми давно вже живемо в глобалізованому світі, капітали перетікають через державні кордони легко, як вода через пісок. Інвестиції треба заманювати перспективою високих прибутків і низькими ризиками. У нас ризики високі. Є ризик, що почнеться війна й завод розбомблять, а втрачати гроші інвестори не хочуть, у них є інші варіанти, де побудувати завод. Крім того, в нас сильні настрої санкюлотів, є ризик, що в офіс вдереться натовп горлопанів з криками "Віддавайте награбоване!" В Китаї хоч і правлять комуністи, але такого ризику там нема (незбагненний парадокс), тому інвестори охочіше будують заводи в Китаї, ніж тут.
    aetes 4 октября, 21:44
    Ще одна причина втечі капіталів з України -- аномально висока впливовість популістських партій. Є ризик, що Тимошенко прийде до влади й почне розкуркулювати буржуїв, чого гаряче бажають, наприклад, New1 і talymon. То хто ж при таких ділах ризикне інвестувати в українські підприємства? Дурних нема (крім нас з вами).
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Евгений Буравлев 3 октября, 17:38 РІЗНІ СПІЛЬНОТИ. В Україні штучно формуються дві спільноти, а саме бідних і заможних . Перша, то населення, що доведено владою до нульової купівельної спроможності, посажено на субсидіЇ, і прдовжує ненависну подальшу подорож у бідність. Друга спільнота то чиновники і силовики, серед яких зосередилися головні корупціонери, рекетери, контробандисти тощо. Їм на відкуп влада віддає (тобто сама собі) ресурси країни. Звісно, що втрачене першою спільнотою перетіче до статків "заможниїх" (декларації підтвердять). БЕЗДАРНІСТЬ ВЛАДИ, котра намагається здійснити реформи роздутою і вкрай непрофесійною "ордою" чиновників. Адже чиновників в країні за роки незалежності стало у 6 разів більше. Їх сьогодні у воюючій країні у 1,5 раза більше ніж захісників держави. І ця "орда", як вказувалося, вкрай злодійкувата. Теорія систем підказує, що в управління вже давно накопичена руйнуюча її ентропія. І лише скорочення у 6 разів штату чиновництва, його кардинального оновлення, може надати шанс для країни. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • New1 2 октября, 23:21 В часи,коли держава потребувала змін та відновлення, у країни, яким вдалося піднятись з руїн приходив відповідальний уряд та усвідомлення,що треба робити, усі рецепти були однакові - побудова своєї економіки та відкриття робочих місць, суспільство ставало до роботи, але саме Уряд робив професійну справу. В нас створилось агресивне суспільство,хтось назвав "влада бабла", де нема ані підтримки, аніспівуття, ані прогресивної консолідації, відокремлені шматки... Думаю,що й олігархат "наш", якщо він "наш",повинен розуміти,що нічого без загального підйому не буде,що треба ОРГАНІЗОВУВАТИ іншу економіки. Я за нуль-декларування,але треба,щоб гроші повернулись та запрацювали, запрацювало й прогресивне оподаткування та відновлення й науки, й освіти та інше. Бо,нічого путного не буде, коли не буде суспільства,коли люди нещасні та бідні, бідність породжує бідніть,а створені умови "кожен кожному вовк" - то знищує все прогресивне та підтримує болото нетерпимості, ненависті та "бабла". Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Валентин Коген 2 октября, 17:53 Хороший глубокий анализ, сегодня уводящий от сути. Суть в низкой производительности труда, ведущей к низким доходам населения, нищете. И нового здесь ничего нет. В Союзе на пути роста производительности труда стоял догматизм коммунистов, сегодня вот уже 20 лет славная, им. Азарова, налоговая система, криминальная тем, что лишает население возможности. зарабатыватьсколько умеешь, исключения, конечно, есть, и в то же время, открывающая широкую дорогу вывода капитала вместо его вложения в модернизацию, обновление основных фондов. В итоге износ оборудования до 80%, падение производительности труда, доходов населения, нищета. Цифры. За 2002-2012 выведено до 150 млрд дол., которые в иных условиях должны были быть направлены на модернизацию, в 2013 эта сумма составила 420 млрд грн, 60% валовой прибыли крупного бизнеса.
    Валентин Коген 2 октября, 18:00
    Выход в реформе налоговой системы, введении прогрессивного налога на валовую прибыль крупного бизнеса (свыше 20-30 млн грн дохода), реализующего алгоритм: чистая прибыль пропорциональна затратам на модернизацию и социалку. И все пойдет. Первичным станет не бюджет, а рост доходов населения, основного плательщика в бюджет в успешном мире. Люди научатся сами решать свою судьбу, а не ждать внешнего перераспределения мизерных доходов. Именно такой налог помог США быстро поднять послевоенную эконмику. Также работал План Маршалла в Европе.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.13
EUR 27.96