Реклама

Україна—Росія—Європа: отруєний трикутник

Джеймс Шерр 13 грудня 2013, 20:55

Читайте також

Євромайдан — це докір усім, хто вважає геополітику наукою. Якщо слідувати її логіці, то Вільнюський саміт — це поразка Європи і перемога Росії. Як я вже писав у своїй статті від 22 листопада, рішення Азарова про припинення роботи з підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом стало "перемогою для всіх, хто вважає, що Європа закінчується на кордоні з Україною". Але горезвісний людський чинник спростував ці висновки. І навіть після трьох тижнів протистояння на Майдані ще дуже зарано говорити про те, куди приведе нас цей чинник — до світлого майбутнього, тяжкому протистоянню до повного виснаження сил противника чи до кривавої м'ясорубки. 

До саміту у Вільнюсі було враження, що міжнародний чинник є визначальним стосовно чинника внутрішнього. Але насправді це було тільки ілюзією. Останнє слово незмінно залишалося за Януковичем. "Мистецтво можливого" для Європи і, звичайно ж, для Росії визначалося його пріоритетами, сумнівами, вчинками й помилками. Для української аудиторії його пріоритет цілком очевидний: це збереження патримоніальної системи (коли владу передають "наступникові"), яку після приходу до влади вибудували й зміцнили Янукович і його найближче оточення. Це персоналізована система зграя хижаків, яка не терпить вільного підприємництва, ініціативи й таланту, і спрямована на захоплення власності тих, хто слабкіший або дозволяє собі відкрито виступати проти цієї системи, і це чудово розуміють навіть громадяни України, які не відчувають особливого захвату з приводу перспектив європейської інтеграції. 

Українці, які живуть по обидві сторони Дніпра, можуть мати різні точки зору з інших питань, але в цьому випадку вони одностайні у своїх оцінках. І якщо відгомони Євромайдану були не дуже чутні в східних і південних регіонах країни, то саме ставлення до цієї системи всіх українців, незалежно від регіону проживання, пояснює сьогодні відсутність такого щирого контрреволюційного імпульсу, який ми спостерігали в 2004 р.

За років президентства Віктора Януковича влада стала абсолютною цінністю, а національні інтереси відійшли на задній план. Недопущення економічного дефолту, безперечно, є національним інтересом, і прем'єр-міністр Азаров розуміє це не гірше за інших. Але Україна підійшла до цієї прірви не через природні причини. Принаймні протягом останніх трьох років економічну політику в країні визначали вузьковласницькі інтереси, сюхвилинні цілі й явна нездатність уряду встановити зв'язок між причиною і наслідком. 

Штучні зв'язки між ланками цього ланцюга — тобто грабіжницькі податки, надміру високий рівень державних витрат, відкрита узурпація прав власності, завищення курсу гривні та заниження оптових цін на енергоносії, субсидування "своїх" підприємств і приховані спекулятивні схеми — створювалися з метою збагачення рейдерів "у законі", "культури казино" (тобто поділу на тих, хто завжди у виграші, і тих, хто в програші) і Сім'ї. З іншого боку, ці зв'язки призвели до зубожіння класу підприємців, зниження доходів державної скарбниці, обміління інвестиційних потоків, різкого скорочення золотовалютних резервів держави та витіснення України з міжнародного ринку позикових коштів. І якби Міжнародний валютний фонд зняв свої умови, як того вимагає сьогодні Азаров, це було б не актом щедрості, а справжнім злочином. 

Не дивлячись на те, що головним негативним персонажем драми останніх тижнів виступає Володимир Путін, він не є ні її автором, ні режисером. Він просто зробив те, що вдається йому найкраще: знайшов слабкі місця й уміло ними скористався. Всередині ЄС, де думку Кремля іноді сприймають, але дуже рідко на неї зважають, було повне розуміння того, що, як тільки Україна стане частиною зони вільної торгівлі ЄС, Євразійський Митний союз обкладе весь український імпорт єдиною митною ставкою для зовнішнього імпорту (яка на сьогодні становить 11,5%) і піде на інші заходи структурного й технічного характеру. У такому випадку Митний союз матиме повне право захищати свої ринки від безмитних товарів європейського виробництва, які хлинуть туди через територію України. Але при цьому немає жодних підстав для застосування проти України каральних заходів, не кажучи вже про тарифні обмеження, які перевищують аналогічні обмеження, що діють для країн ЄС. 

Сьогодні вже відомо, що 12 листопада Путін представив Януковичу ретельно продуманий пакет контрзаходів, які виходитимуть далеко за рамки цих параметрів і розроблялися з метою завдати максимально можливого збитку не тільки українській економіці в цілому, а й інтересам фінансових і бізнес-угруповань, які мають безпосередній стосунок до самого Януковича. Після інформації про "меморандум Глазьєва", що просочилася в пресу, після нескінченних блокад на митниці та заборон (деяких українських товарів), які ми спостерігали впродовж попередніх тижнів, не кажучи вже про скороспішний вступ Вірменії в Митний союз у вересні цього року, до такого повороту подій у Брюсселі не був готовий ніхто. Заради справедливості слід сказати, що Брюссель, Варшава й Берлін чудово зрозуміли зміст цих подій. Але, як це часто буває у випадках, коли Москва починає діяти відповідно до своєї холодної логіки, Європа в цілому була не готова й шокована. 

Питання в тому, чому сам Янукович виявився до цього готовий навіть меншою мірою, ніж Європа (як, утім, і Азаров, який мав краще розуміти ситуацію). Річ у тім, що навіть у цинічних умах може існувати безліч ілюзій. Після завершення в грудні 2011 р. переговорів про підписання Угоди про асоціацію з ЄС, Янукович із Азаровим діяли так, ніби були переконані в тому, що їм удасться поєднати несумісне, тобто підписати Угоду з ЄС на звичайних умовах (і при цьому дотримуватися її вимог тільки формально, а насправді імплементувати лише окремі положення за своїм вибором) і одночасно приєднатися до деяких положень Митного союзу. Коли і Баррозу, і Медведєв чітко дали їм зрозуміти, що відразу на двох стільцях усидіти не вдасться, вони просто проігнорували це попередження, бо до цього Україна саме тим і займалася, що успішно сиділа на двох стільцях одночасно. Крім того, вони були переконані в тому, у чому була переконана більша частина українських еліт, — що в Україні зацікавлені і ЄС, і Росія, і що за наявності достатньої наполегливості й хитрості висунуті ЄС умови зникнуть самі собою, а Росія продовжуватиме свою політику батога та пряника, проте лише настільки, наскільки це необхідно для того, щоб не надто розлютити свого "молодшого брата". Однак найбільша ілюзія, у полоні якої Янукович перебуває й донині, полягає в тому, що він зможе вирішувати все, що відбувається всередині країни, що зможе тримати Європу в постійній напрузі й водночас продовжувати вимагати поступок від Росії.

Якщо говорити про Росію, то нездатність Януковича ухвалювати правильні рішення щодо цієї країни впадала в око й раніше. Харківські угоди, підписані у квітні 2010 р., за ідеєю мали б сприяти ослабленню тиску з боку Москви. Насправді ж цей тиск тільки підсилився (згадайте хоча б слова Медведєва про те, що "все тільки починається"). Попри це Янукович дотримувався таких самих фундаментальних поглядів на цілі російської політики, які сповідували всі його попередники на президентському посту, і особливо наполегливо захищав свої корпоративні інтереси від зазіхань російської сторони. Те, що я писав в "ДТ" про Кучму 10 років тому, рівною мірою стосується й Януковича: "Він знає Росію і боїться її. Він не знає Заходу, який його тільки дратує і злить". Але, на відміну від Кучми, Янукович патологічно неспроможний інтегрувати своє знання в якусь спільну стратегію. Тобто, інакше кажучи, щодо Росії він застосовує таку саму стратегію, що й при вирішенні всіх інших питань, бо іншої стратегії в нього просто немає. 

Що ж до Європи, то ілюзії Януковича існуватимуть доти, доки ЄС не перестане говорити недомовками, натяками й умовчаннями. На сьогодні ЄС відзначився лише тим, що відкрито виступив на захист надій, очікувань і права на протест учасників масових маніфестацій на Євромайдані, а також зажадав притягнення до відповідальності осіб, які спровокували своїми діями міліцію на застосування сили. Крім того, ЄС іще раз наголосив, що умови Угоди про асоціацію залишаються відкритими доти, доки Україна не буде готова їх прийняти. Водночас ЄС не приєднався до вимоги української опозиції про відставку уряду Януковича, і на це є кілька вагомих причин. Янукович є законно обраним президентом України. У 2004 р. він ним не був, і помаранчева революція була відповіддю на порушення Конституції самою державою. Протягом понад 20 років, а точніше до 21 листопада 2013 р., Україна позиціювала себе як європейська держава. Всі українські президенти здійснювали курс на інтеграцію з Європою. Те, що Янукович відійшов від цього курсу, це, звичайно, досить серйозне питання, але воно не має стосунку до Конституції. Якщо ж, як стверджує опозиція, він увійшов у змову з президентом Путіним з метою втягти Україну в Митний союз, при тому без контролю з боку парламенту та без його згоди, то це, поза будь-яким сумнівом, питання конституційності його дій. І все-таки це не питання, яким має займатися ЄС. Це має бути рішення суверенної держави. 

Сьогодні Кремль та його союзники дорікають ЄС за "тиск на Україну". Деякі політики на Заході, які ніколи не втрачають можливості знайти моральну противагу там, де її немає, заявляють, що і ЄС, і Росія однаково тиснуть на Україну. Але насправді все відбувається якраз навпаки. Починаючи з 1991 р. і закінчуючи заявою Азарова від 21 листопада
2013 р., тиск щодо питання інтеграції з ЄС відбувався саме з боку України, а не ЄС. Ще задовго до приходу до влади нинішнього уряду багато українців виступали за інтеграцію з ЄС, вважаючи, що Україна має на це повне право, і ще більше було тих, кого обурювала позиція країн ЄС, які протягом перших десяти років незалежності не могли зрозуміти цих справедливих устремлінь народу. 

За останні десять років у світогляді та діях ЄС сталися значні зміни. Тісніша інтеграція з ЄС сьогодні розглядається вже як право України. Але інтеграція розглядається і як вибір, який залежатиме від того, чи зможе Україна відповідати необхідним стандартам. Східне партнерство відкриває перед Україною реальну перспективу інтеграції, яка веде до повноцінного членства. Як заявила Кетрін Ештон, Асоціація (з Україною) — це "найбільш далекоглядна угода, яку будь-коли пропонували країні-партнеру". Тиск же щодо питання приєднання до Митного союзу йде не з України, а з Росії. Обстоюючи своє суверенне право вибору чогось іншого, Україна стала не тільки об'єктом тиску, а й об'єктом економічного шантажу, несумісного з положеннями Будапештського меморандуму 1994 року та фундаментальними принципами, які визначають геополітичний устрій світу після закінчення епохи холодної війни. Євросоюз має повне право відкрито говорити про це, як і не вірити суперечливим або відверто брехливим заявам. 

Нерішучість і невизначеність позиції ЄС проявляється в найрізноманітніших сферах. З одного боку, Євросоюз звинувачує Януковича в діях, неприйнятних у демократичній державі. З іншого — ЄС погоджується на переговори з його представниками про приєднання до співтовариства європейських стандартів і цінностей. Після закінчення холодної війни слово "взаємодія" перетворилося на свого роду "заспокійливий засіб" для зовнішньополітичного істеблішменту Європи. Щодо влади в Києві й, не меншою мірою, в Москві воно вже стало чимось на кшталт зовнішнього рефлексу, причому незалежно від аналізу результатів. 

Проте у цьому випадку є кілька переконливих аргументів на користь того, щоб продовжувати контакти з Януковичем, а не перетворювати його на ізгоя. Він уже вичерпав запас довіри до себе, і з цього приводу не може бути жодних ілюзій. Продовжувати з ним контакти потрібно не тому, що ізоляція "підштовхне його до Росії", чого багато хто справедливо побоюється. Брюссель зовсім не налаштований на торги з такими партнерами й відразу розпізнає тактику шантажу, якщо така має місце. Контакти з Януковичем слід підтримувати для того, щоб запобігти появі ще одного Лукашенка. Якщо сам Янукович не буде зацікавлений у мирному подоланні кризи, він може перетворитися на ще більшу проблему. Можливості української поліції та внутрішніх військ не безмежні, але не можна забувати, що в нинішніх подіях поки що задіяна лише мала частина їхнього реального потенціалу. ЄС у цій ситуації поводиться гранично обережно, бо вважає, що йдеться про людські життя. Можливо, така позиція є не зовсім виправданою, але принаймні це відповідальна позиція. Проте наближається момент, коли вона буде вже не просто нерозумною, а навіть ганебною. Подальші події покажуть, настав цей момент чи ні. 

Досить показовий приклад провалу політики ЄС стосується Росії. Євросоюз досяг вражаючих успіхів у розробці політики щодо Росії, якою він хоче її бачити, але погано справляється із завданням розробки політики стосовно Росії, яка є на сьогодні. Нарешті стало ясно, що Росія вступила в геополітичну боротьбу за вплив у країнах Східної, Центральної та більшої частини Південно-Східної Європи. Однак ніхто не насмілюється визнати це публічно, багато хто досі боїться зізнатися в цьому навіть самому собі, а інші через силу намагаються зрозуміти мотиви Кремля. Для Брюсселя асоціація — це альтернатива членству в ЄС, тоді як для Москви це розширення ЄС альтернативними методами. З погляду голови Єврокомісії Баррозу, асоціація України з ЄС не матиме для Росії негативних наслідків, а в довгостроковій перспективі навіть принесе чимало користі. З погляду Путіна, у цьому випадку ЄС вторгається в регіон, який сам Путін називає "зоною особливих інтересів Росії" і частиною так званого "русского мира". Спроби ЄС "взаємодіяти" із цих питань не мають ніякого сенсу. Це буде розмова сліпого з глухонімим. 

Усі розмірковування про вади Росії, які вже набили оскомину, зовсім не враховують особливого способу мислення Кремля. Хоч би якими були проблеми й результати діяльності Путіна всередині країни, на міжнародній арені він завжди діяв упевнено й рішуче. Після відмови України від асоціації з ЄС він вирішив, що гру ЄС на східному напрямі програно, а разом з нею усунуто й найстрашнішу загрозу з боку ЄС — інтеграцію Малоросії. Хоча міць Росії повільно зменшується, вона завжди користується нею рішуче і повною мірою, незважаючи на всі протести Заходу. Там, де йдеться про життєво важливі інтереси, нинішнє російське керівництво не зважає на жодні ризики і навіть погоджується зазнати певних збитків заради стратегічної вигоди. 

Євромайдан розладнав плани Москви, але не позбавив її звички діяти всупереч усім можливим ризикам, як і не підірвав її унікальної здатності досягати результатів, не вигідних для кожної зі сторін, у тому числі й для самої себе. Саме на цю небезпеку повинні звернути особливу увагу в Києві, Брюсселі й Вашингтоні. ЄС має сприймати Росію такою, якою вона є сьогодні, й відповідно до цього вибудовувати свою політику. Він повинен не тільки розробити механізм реагування на кризові ситуації, заснований на солідному фінансовому забезпеченні, а й (як це вже зробило НАТО) створити Групу високого рівня, яка повернеться до базових принципів, сформує реалістичну програму покрокової реалізації конкретних завдань і визначить необхідні для цього кошти й ресурси. У Москви не повинно залишитися ані найменшого сумніву в тому, що принципи, які лежали в основі переформатування геополітичного устрою світу після закінчення холодної війни в 1990 р., нікуди не поділися й продовжують діяти досі.

Проте це є не метою Росії, а нинішнім станом України, який становить якнайсерйознішу загрозу для ідеалів Євромайдану та майбутнього цієї країни. Янукович входить у співтовариство тих, від кого залежить це майбутнє, — у співтовариство бенефіціарів і прибічників, які втратять усе те, що втрачає сам Янукович. Суспільство діє так само згуртовано, як і в 2004 р., але це вже інше суспільство. Ті, хто стояв на Майдані, уже не захочуть повертатися до того, що було. Колись роз'єднана опозиція стала не тільки згуртованішою, а й рішучішою. Водночас, на відміну від 2004 р., суспільство нема кому вести за собою, і поки що воно не бачить лідера, в якого готове було б інвестувати свою довіру. Євросоюзу і Заходу в цілому не вистачає волі, щоб втрутитися і вплинути на ситуацію, щоб використати свій колишній моральний авторитет або зібрати команду лідерів, які могли б його відновити. А допоки ці перемінні відсутні, завданням номер один має стати вироблення рецепта мудрості й способів виходу з нинішньої кризової ситуації. 

Насправді, ні Європа, ні Росія, ні Партія регіонів, ні об'єднана опозиція не мають стратегії дій у тій новій реальності, яка виникла в результаті Євромайдану. Майбутнє України, а може і всієї Європи, залежить від того, чи буде ця нова реальність сприяти появі людей, здатних діяти виважено, творчо й цілеспрямовано, які не забудуть уроків історії, але при цьому залишаться вільними від стереотипів і категорій минулого. Якщо такі люди вже є, то вже незабаром їм доведеться заявити про себе.

Помітили помилку?
Будь-ласка, виділіть її ммишкою та натисніть Ctrl+Enter
142 коментаря
  • 123 18 січня, 14:46
    Європейський вибір. Вже двадцять років на теренах України Усі волають про прихильність до Європи, А ми, розкривши рот, слідкуємо донині, Хто, як, коли обітре нами ...опи. „Співають” нам про рух наш до країн Європи, Насправді повним ходом йдемо до біди, Реальність - африканські перспективи І заворушення по типу громадянської війни. Адже це ми і є те бидло, що перед усіма Буде робити „Ку” та ґречно присідати, Робить „приємність” всім і у кутку блювати, І вгадувати, хто черговий має з нами переспати. Ну де ви бачили, щоби пітекантропу Дозволили прийти в цивілізований загал, Де довідки, де вишкіл, де банкноти, Які не представляють кримінал? „Еліта” ж наша свій народ безкарно обдирає, Цивілізовано ще не навчилась владу брати, Як наслідок, системну кризу Україна має, Яку одними лиш арештами не можна подолати. Ми з комуністами програли все, що мали, Потрібно тому нам еліту справжню мати, Бо ми, на жаль, років на сто відстали, А у Європі всі пристойно мають виглядати. ***
  • здравый смысл 18 січня, 12:17
    "Мощь России медленно убывает"... конечно, при ельцине была значительно выше... "Евромайдан расстроил планы Москвы"... скорее провал евромайдана расстроил планы запада... Он (янукович) исчепал ... доверия к себе... приведенный зн соцопрос показал, что доверяют ВФЯ 32% населения, что всего на 14% меньше, чем у лидера - поршенко. Через четыре дня начинает действовать антифашистские положения законодательства.... а ведь еще есть у Президента языковой вопрос... Вывод автор знает реалии Украины лучше, чем функционеры ЕС, но хуже, чем украинские эксперты, не сидящие на грантах...
  • Chesk 16 січня, 18:42
    Без всяких там бла-бла-бла расставлены практически все точки над *I*. Спокойный рассудительный анализ. И про 2 стула и про кто кого тянет за уши в ТС и т.д. и т.п. А что будет в 2015 году после выборов президента? Все обе стороны понимают, что это будет главный момент *Х*. Думаю, что ВВП будет давить *бабками* и шантажем в сторону кланов из окружения Я. А что в рукаве у ЕС ? Там же тоже дураки сидят. Как хочется заглянуть немного вперед...
  • Ян 7 січня, 18:31
    Обстоятельно и разумно.
  • vitaliy 3 січня, 00:26
    molodec
  • гыгы 2 січня, 19:17
    Европа в своем стиле.Законные выборы-изменение конституции-демилитаризованная зона-Австрия-Судеты - это дело чисто немцев. Когда дали сапогом в рыло - начали думать, но поздно. Если бы не СССР на востоке и янки на западе - капец был бы полным. Сами европейцы со своей мудро-трусливой политикой на самом деле на свое освобождение фактически не ВЛИЯЛИ! Боюсь, что Украину ждет судетский сценарий.
  • Василий 2 січня, 18:58
    Ну где же они берут таких БАРАНОВ!!!
  • Евгений 1 січня, 07:40
    Бред "сивой кобилы"! Всему миру известны американские технологии свержения не угодной власти, в том числе и майдано-подобные. Вы,видимо, считаете украинский народ таким примитивным и не образованным,что ему самому не в силах разобраться в "политических" событиях в Киеве и он[народ] будет полностью полагаться на заявления тн оппозиции. Вы или наивный,или попросту не далекий человек. Выборы в 15 году определят место всем претендентам. Скажу под конец- Янукович наверное не идеал, но он много сделал для Украины как внутри страны, так и в международном пространстве.
    *** 1 січня, 14:14
    самое большое "достижение" Януковича - окончательная потеря Украиной (теперь ее восточной частью) иллюзий про возможность "доброго царя". Пока каждый не будет чувствовать свою персональную ответственность за свою жизнь (и страну) - ничего не сдвинется. Похоже что уже сдвинулось. Ну, и Беркут оказался хорошим учителем, ускорил процесс.
  • малоросс 29 грудня, 21:49
    В статье много выдумок.Налоги?Какие налоги?Единая плоская ставка 15% с необлагаемым в 17 грн?На фонд зарплаты,который повсеместно фальсифицируется?А что платит огромная армия самозанятых? Из 26 млн.трудоспособных 10 млн. вообще "вне доступа".Налоги не платят, их "стягуют".С занятых в формальном секторе,за счет которого вообще бюджет живет.Какие налоги платят трудовые мигранты из Украины в других странах,а ведь их семьи чем-то пользуются:жкх,школы,да,в конце-концов,и правоохранительные органы что-то делают,помимо майдана.Если бы их вообще не было бы,то "такая жизнь настала бы тогда",что ну его...А что такое заниженный валютный курс,как не прямое дотирование "заробитчан" за счет здесь работающих,возможность для них демпинговать,в т.ч. и на рынке сексуслуг.Ведь в части средств для содержания семьи потребительская корзина(ППС) расчитывается по ценам Укр-ы,и переводится в евры.Получается,немножко можно демпинговать.А сдача т.н. зачетов и экзаменов,кто с дополнительных заработков платит? А в англоязычной прессе большие суммы называются.Тем более,толку-то никакого от международных экономик,прав им прочего,если не проработали текст СА с ЕС.Для начала бы мистер Шерр расказал,как эти вопросы решаются,как общественность привлекается к борьбе с уходом от налогов,что от этого получает,как налажен сбор,проверка информации.Для начала,если кто-то хочет государство иметь,дело с налогами,а не с май1дауном наладить.
  • Сидір 28 грудня, 22:19
    Сергей, правила как к странам-кандидатам по вступлению в ЭС эдины. Все страны Европы их прошли, потому "не прокатило" - это "совковый" бред.
    -sssss- 31 грудня, 21:22
    А ты читал эти правила?
Реклама

  • +22 °C
  • +14 °C
  • +15 °C
Курс валют
USD 1151.29
EUR 1590.73