Велика війна і "сьома хвиля"

Юрій Бутусов 8 жовтня, 00:00
ато
Фото: Мустафа Найєм

Читайте також

Стратегічна обстановка на фронті АТО восени 2016 року

Після сплеску бойової активності на фронті в червні—серпні 2016-го інтенсивність бойових дій у вересні та на початку жовтня значно знизилася. Що буде далі, після указу про демобілізацію й звільнення 6-ої хвилі? Чи вдалося наповнити армію "контрактниками"? Яка оперативна обстановка? Чи буде велика війна?

Війна в період "розведення"

У вересні 2016-го в зоні АТО, за даними DT.UA, загинули 28 українських воїнів, з них 13 — з бойових причин, 15 — з небойових. 

Активні бойові дії тривають тільки в районі Авдіївки та Ясиноватської розв'язки. Там воюють десантники 122-го батальйону 81-ої бригади, добровольчі загони "Української добровольчої армії", а також окремі спецпідрозділи. Однак в основному бойові дії ведуться силами малих груп та снайперів із застосуванням піхотного озброєння. Застосування артилерії і мінометів "заборонених" Мінськими угодами калібрів обмежено.

Попри регулярні порушення Мінських угод у нічний час російськими окупаційними військами, слід визнати, що загалом обстрілів на фронті стало менше. У зоні відповідальності кількох батальйонів ЗСУ обстрілів у вересні не було взагалі жодного разу. Однак більшість частин, як і раніше, перебувають у бою.

На фронті поки що ніхто не говорить про мир. Такий відносний затишок уже був — наприклад, у грудні 2014-го, після чого пішов наступ противника в районі Дебальцевого, яке, за Мінськими ж угодами, мала контролювати Україна.

Війна залишається війною, навіть якщо на фронті гине один солдат. Як і раніше на лінії розмежування єдиним способом забезпечити безпеку залишається принцип стріляти першим. Нові групи ОБСЄ виїжджають після того, як бій затихне, і проводять розслідування. Але загиблих ці розслідування повернути не можуть. 

За задумом ОБСЄ і світової дипломатії, бойові дії мають припинитись у зонах "розведення військ". Нині три такі вогнища "розведення" намічено на Донбасі в районах населених пунктів Станиця Луганська, Золоте та Петровське.

У районі Золотого, в зоні відповідальності 93-ої механізованої бригади, на ділянці "розведення" стріляти стали менше — хоча там і раніше відстані між супротивниками були великі — до 2—2,5 км, і вогневі контакти були явищем нечастим. Однак 2 жовтня поруч зі смугою розведення на ділянці тієї ж 93-ої бригади в районі Кримського розвідгрупа російських окупаційних військ атакувала наші позиції — у бою загинув командир взводу, лейтенант Мирослав Мисла.

Українське керівництво підтримує "розведення" заради скорочення жертв. Представники ОБСЄ в зоні бойових дій вважають, що хоч війну їм зупинити не вдається, вони допомагають знизити кількість жертв. Що ж, певна логіка в цьому є. Однак заморожена в деяких районах війна залишається війною. А будь-яка жертва однаково залишається важкою втратою. Можливості захистити українських воїнів без застосування важкого озброєння залишаються обмеженими. І "розведення" не є вирішенням — це тимчасовий захід для "заморозки". Загострення може піти в будь-який момент. А сам конфлікт залишається невирішеним.

"Розведення" в районі Станиці Луганської не бажають обидві сторони, з тактичних міркувань. Здавалося б, сторони розділяє річка. Але передбачається, що зону безпеки вздовж річки слід розширити для початку на кілометр убік кожного супротивника. Російські війська не бажають, щоб скорочувалося передпілля перед висотою з пам'ятником "Князь Ігор", яка має важливе оперативне значення і забезпечує противнику обзір у районі Станиці Луганської. Українська влада і військові не хочуть відходити, щоб не давати противнику плацдарм і не згортати лінію оборони на своєму березі. Усі пам'ятають, як під час аналогічного перемир'я 2014 року російські окупанти захопили великі території в Луганській області, і ніяке ОБСЄ їх не зупинило. Навпроти висоти "Князь Ігор" противник майже щоночі продовжує вести провокаційні обстріли наших позицій. Російські підрозділи ведуть обстріли з гаубиць 122—152 мм. Очевидно, що противник уживає всіх заходів, щоб "розведення" в цій зоні не набрало чинності. Висота "Князь Ігор" є не тільки важливим спостережним і коригувальним пунктом, а й важливим вузлом оборони, на якому окупанти побудували серйозні бетонні укріплення. Поступатися будь-якими позиціями в цьому районі противник не має наміру.

Гарячі точки

Щільність бойових порядків обох сторін на фронті невисока. Бойові дії як і раніше мають осередковий характер. Малі бойові групи контролюють панівні висоти. Сил для постійного контролю всієї 400-кілометрової лінії фронту ні російські, ні українські війська не мають. Тому для забезпечення безпеки у своїй смузі потрібні постійні пошукові дії патрулів і дозорів, а також розвідка позицій супротивника. Це означає неминучість зіткнень. Проміжки між позиціями великі — безпеку цих стиків може забезпечити тільки вогневий контроль. Спочатку стріляємо, потім прочісуємо. Собою ніхто ризикувати не буде.

На фронті є всі передумови для початку бойових дій на окремих ділянках. 

Передусім, зберігається напруженість і постійні перестрілки в районі Авдіївки. Супротивника треба вибити з передмістя і взяти під контроль Ясинуватську розв'язку. Це радикально змінить обстановку в цьому районі — загрозу для міста буде усунуто, й одночасно ми ліквідуємо для супротивника можливість маневру по фронту в районі Донецьк—Горлівка, повністю перекриємо рокадну дорогу, що має важливе оперативне значення для російських військ.

Тут "розведення" можна здійснити тільки силою. Бо здати Авдіївку українські війська, зрозуміло, не можуть, а російські окупаційні війська, зрозуміло, в разі відходу, будуть змушені відкотитися в Ясинувату. Росіяни хочуть зберігати загрозу для Авдіївки.

Проблемною зоною є виступ лінії фронту в районі Слов'яносербська. У цьому районі під час "перемир'я" 2014-го противник захопив значну територію в районі 31-го і 32-го блокпостів. Цей виступ росіяни зайняли за лінією, визначеною Мінськими угодами. І цей виступ створює загрозу для українського фронту. "Розведення" сторін тут у принципі неможливе — адже російське командування на цій ділянці порушило дипломатичні домовленості. Саме перебування російських підрозділів на виступі — це вже порушення Мінських угод. І щоб забезпечити припинення вогню, тут доведеться добитися відступу російських підрозділів.

Також гарячою точкою залишається район Світлодарська і Дебальцевська дуга. Нагадаю, район Дебальцевого також, згідно з Мінськими угодами, має залишатися під українським контролем, але його захопили російські окупаційні війська. Бої в цьому районі не припиняються. Як тут улаштувати "розведення", якщо обстріли наших позицій ведуться постійно, а російські окупанти захопили велику територію за межами, визначеними Мінськими угодами. Підрозділи 54-ї бригади в цій зоні регулярно вступають у вогневий контакт з супротивником, про жодне "перемир'я" тут російські найманці й не думають.

Постійні вогневі контакти й обстріли відбуваються в районі Горлівки. Противник не відмовляється від намірів відкинути наші підрозділи.

Тривають бої в районі Зайцевого — контроль над цим селом і висотами в цьому районі має важливе оперативне значення.

Бойові дії в районі Широкіного тривають, і російське командування продовжує обстріли та спроби прощупати наші бойові порядки силами невеликих груп піхоти.

Насправді російські окупаційні війська не припиняють підготовку до великої війни. По всьому фронту противник веде будівництво оборонних споруд і підготовку до зими. На жаль, ця робота ведеться в набагато більшому обсязі, ніж це роблять українські війська, виділяється помітно більше будівельних матеріалів та інженерної техніки. 

Інженерні роботи не свідчать про те, що противник має намір піти в глуху оборону. Йому серйозно бракує особового складу, набагато більший некомплект у бойових підрозділах. Тож за допомогою укріплень супротивник підвищує стійкість своїх бойових порядків, знижує бойові втрати. Це дає змогу зосередити оперативні резерви, які можуть застосовуватися зокрема і для наступальних операцій.

6-та хвиля відходить — що далі?

Комплектність українських військ, і насамперед — бойових частин на передовій, залишається невисокою. Некомплект особового складу загалом у сухопутних військах становить приблизно 50%. Однак чисельність підрозділів на передовій нерідко просідає до 40%. Після указу президента про демобілізацію 6-ї хвилі чисельність бойових частин зменшиться до 20—30% від штатної чисельності.

Крім того, на передовій далеко не всі служиві — повноцінні воїни. У бойових частинах давно вже відбулося розшарування на дієздатний і обмежено дієздатний особовий склад.

Питання — а де ж "контрактники", про масовий набір яких гучно заявляло військове керівництво? Це питання на фронті ставлять усі. У бойових частинах приплив "контрактників" зовсім незначний і не забезпечує поповнення після відходу 6-ї хвилі. Однак навчальні частини, тилові установи, війська ППО, частини центрального підпорядкування Генштабу й Міноборони рівень комплектності мають вищий, ніж піхотні підрозділи на передку.

Це пояснюється кількома чинниками

По-перше, піхота, на чиїх плечах лежить основний тягар війни, комплектується, як це було і в радянські часи, за залишковим принципом. Якість особового складу піхоти і його бойовий вишкіл — усе це керівництво Генштабу вважає не пріоритетним. Це відлуння давньої радянської концепції глобальної ядерної війни, де вогнева потуга, щільність вогню вважалися основою бойового застосування. А піхота мала просто заповнювати випалене й розбомблене. Насправді вже війна в Афганістані показала утопічність такого підходу. Піхота була й залишається основою збройних сил, і тільки якість піхоти гарантує ефективне застосування частин спецпризначення, артилерії, танків. Але весь сучасний досвід воєн, минулих і нинішніх, як і раніше, Генштабом ЗСУ не береться до уваги, а начальник Генштабу Віктор Муженко, як і раніше, не забиває собі голову військовою наукою. Щоб робити кар'єру в українській армії, треба думати про одне — про близькість і регулярний допуск до Верховного головнокомандувача та про вихваляння своїх заслуг. Муженко наразі стурбований роботою в соцмережах, — він регулярно зустрічається з популярними блогерами, займається піаром і розширює штати піар-служб, навіть видав наказ військовослужбовцям давати відсіч будь-якій критиці з боку суспільства і ЗМІ. Генерал армії жорстко воює на віртуальному фронті, йому не до своїх солдатів. А Верховний головнокомандувач боєздатність армії теж оцінює за бравурними рапортами і статусам у "Фейсбуці".

По-друге, служба в польових умовах непроста. Тут необхідні і забезпечення, і умови, і можливість для відпочинку. На жаль, незважаючи на помітне впорядкування системи постачання та забезпечення, цього далеко не досить, щоб обладнати нормальні позиції на стабільних ділянках фронту. Гроші бюджету йдуть на вирішення якихось глобальних завдань, а на фронті поза населеними пунктами, як і раніше, люди живуть у досить примітивних умовах, як у таборі з виживання. Все робиться власноруч — і житло, і побут. А рук цих мало, і безліч необхідних для такого життя предметів треба діставати самому. Що заважає закупити вдосталь житлових модулів, пересувних душових і пралень? Забезпечити всі опорні пункти мобільними польовими кухнями? 

По-третє, ставлення до людей в армії все ще не дуже відійшло від радянських стандартів. До військовослужбовців ставляться як до одноразових виконавців на період контракту. Військове командування ставиться до особового складу так, наче має невичерпні людські ресурси досвідчених і підготовлених військових. Люди найбільше скаржаться на відсутність ротацій, на необхідність майже рік жити у відриві від сім'ї, на відсутність відпочинку, на складність вирішення побутових питань. На те, що командування не дає часу на відновлення та вирішення особистих питань. 

По-четверте, соціальний статус і умови служби в армії мобілізованого, порівняно з контрактником, значно кращі. Насамперед, у мобілізованого чітко обмежений термін служби, він може зберігати своє місце роботи, якість його забезпечення анітрохи не гірша, ніж у контрактника. Командування сухопутних військ неодноразово зверталося до керівництва Генерального штабу з пропозицією провести 7-му хвилю мобілізації. І ця пропозиція в цій ситуації здається найбільш розумною. Найбільше втрачають від некомплекту підрозділи на передовій. Поповнити їх чисельність за рахунок громіздкої 250-тисячної махини — неможливо. Структура ЗСУ і МО нині — великий колгосп, де багато службовців і мало вояків там, де вояки потрібні насамперед.

Відхід 6-ї хвилі оголює проблеми і примушує замислитися: ніяких структурних реформ в армії не відбулося. Якщо відкинути брехню й хвастощі у "Фейсбуці" та на телебаченні і поглянути на реальність, то в армії змінилося одне: з'явився кістяк офіцерів і солдатів з бойовим досвідом, фанатів війни, патріотів, які битимуться, незважаючи ні на що. 

Але цим новим якісним людям потрібна нова якісна структура організації. 7-ма хвиля має бути хвилею мобілізації добровольців із бойовим досвідом. При цьому рівень їх забезпечення та умови служби мають бути радикально переглянуті. Будь-який професійний солдат і офіцер, будь-який ефективний воїн важливіший, ніж будь-яка зброя. Людина — це найефективніша зброя в сучасній війні. І цю зброю треба максимально точно й грамотно застосовувати. Кадрову кризу в армії вже не можна приховати брехнею Генерального штабу. Кампанія призову на контракт, судячи з результатів, провалена. І це наша спільна проблема. 

На жаль, замість системних рішень військове керівництво знову хоче приховати масштаб проблеми шляхом переведення військ на передовій на скорочений штат. При цьому бойових завдань ніхто не скасовував. Замість системних рішень людей хочуть примусити продовжувати служити на зношення. Цю недалекоглядну політику треба нарешті змінити. Треба перестати брехати і обманювати самих себе. 

Основою планування і стратегії бойових дій має бути ставлення до солдата на передовій. Це заради нього крутиться вся ця військова машина з великозірковими генералами. На жаль, проїжджаючи передові опорні пункти й спілкуючись із солдатами та офіцерами, розумієш: люди поки що не є пріоритетом, і уваги до їхніх проблем недостатньо. Це і є основна причина провалу набору контрактників, і розуміння цього принципу має стати основою реальних реформ. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
13 коментарів
  • vortex 13 октября, 11:38 Павлу Селезнёву. О преговорах "глаза в глаза" пошлите лучше свою холопскую челобитную Путину. Может он Вас послушает и уберётся с Украинской земли, что маловероятно. Отвечу Вам словами Немцова: "Путин остановится только тогда, когда получит в морду". Певые оплёухи в морду от мирового сообщества Путин начал пулучать, и сразу начал скулить. Это только начало. Дальше будет Гаага. Вот и вся любовь. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • vortex 13 октября, 11:31 Для справки из Боевого Укстава Пехоты. При некомплекте 25% личного состава и боевой техники, воинская часть, соединение-небоеспособны и подлежат отводу в тыл для пополнения личным составам и техникой. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • vortex 13 октября, 11:28 Юрий Бутусов. Вам о комллектности личным составом Украинской Арммии даные представил Генеральный Штаб или Начальник Оргмобуправления Украинской Армии? Откуда у Вас эти проценты о некомплекте 30%, 50%, 20%, и прочее? Эти даные Генштаб держит в секрете за семью печатями, а Вы, вот так, запросто, ими оперируете. Или Вам, как говорят, "радио ОБС" рассказало. За этими даными об армии российская разведка денно и нощно рыщет-и агентура работает, и войсковая разведка работает в Донбассе, и проводятся разведки боем, что почти ежедневно происходит. Приходится вспомнить Крылова: "Беда, коль пироги печи сапожник". Так и Вы, доморощенный эксперт, втюхивате с умным видом разную туфту. Пройдите хотя бы курс молодого бойца в каком нибудь украинском военном учебном заведении, чтобы хоть что-то познать об армии. Или проконсльтировались бы у А.С.Гриценко, он бы Вам и дал пару дельных советов. Смешно чтать подобную лабуду. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Павел Селезнев 11 октября, 18:02 А ни кому не пришло в голову что может лучше не воевать, а сесть за стол переговоров Киеву,Донецку,Луганску?И никакие посредники не нужны. Глаза в глаза. Пока украинские матери не начнут больше любить своих детей, чем ненавидеть детей Луганска и Донецка, им будут приходить похоронки. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Ярослав Славко 11 октября, 11:57 В сильній армії не зацікавлений в пешу чергу наш "гарант" - він нізащо не допустить на керівні посади в армію нових людей, здатних своїми ефективними діями затьмарити славу нашого "мироносця" - це питання особистої безпеки президента та його найближчого оточення. Як тільки наш народ побачить серед війькових справжнього провідника, порошенки, мужненки, грановські, кононенки та іже з ними закінчить свої дні як Каддафі . Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Pidchybii Leonid 10 октября, 20:25 117. К вопросу об украинском неоколониализме http://zemlj.blogspot.com/2016/10/117.html#more Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 10 октября, 20:14 Трохи не в тему, aле... Треба було американським та європейським лібералам давати Нобелівську премію миру не Обамі в 2009-му а Путіну в 2007-му. Бо не Обамі треба було руки зв'язувати, щоб скасовував військові операції в Азії, а Путіну перед російськими інтервенціями в Грузію та Україну. Oбидві країни знаходяться в Європі, до речі. Не думаю що висунення Трампа в президенти свідчить про кризу республіканців. Це криза американських лібералів які ослабили силовий блок і зруйнували зовнішню політику. Чи зміняться вони під очільництвом Хілларі?... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Сергей Осипов 10 октября, 07:29 Что касается проблем ВСУ, то это очень серьезный разговор и многое в этом разговоре не для СМИ. Этот разговор обязательно состоится между теми, кто взмет на себя ответственность создать Украинскую армию и найдет тех, кто умеет это делать. Пока, к сожалению нет заказчика и нет исполнителей. Армию просто никто не пытался создавать. Это большой минус. Но большим плюсом является понимание противником того факта, что десятки тысяч украинских воинов получили прекрасную практическую выучку ведения партизанской войны. Воины, уволенные в запас прекрасно мотивированы (что нас фашисто-бендеровцев ждет в случае российской оккупации или прихода к власти пророссийских политиков?).Мы на практике в основном партизанили (отсутствие армейской системы управления войсками вынуждало создавать альтернативные центры принятия решений, обеспечивать коммуникацию между подразделениями и т.д). А пока перед нами многозадачие в процессе строительства успешного государства и мы системно идем по каждому вектору. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Liudmyla 9 октября, 11:43 Послушайте, а почему в условиях службы по контракту не прописывается пункт о том, что контрактник не имеет права отказаться от службы на передовой? Да, желающих служить поуменьшится, но это будут реальные воины, а не тыловые крысы! Кроме того, должна быть существенная разница в оллате службы на передовой и в других частях - какие-то коэффициенты, что ли? Если это все существует, но не дает должного эффекта, значит, надо продумать дополнительные мотиваторы для людей, готовых служить именно на передовой! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • visusport 8 октября, 17:59 Самый главный ворос,как всегда - что делать? Вообще, возможно ли реформирование ВСУ? Какие люди могут это сделать? Если невозможно из 250000 войска выделить военнослужащих для периодической ротации на фронте? Это не укладывается в голове, но это факт. Для чего в Украине существует СНБО? Если, в принципе Украинские генералы не стратеги и не имеют в голове никакого креатива, то только сверху возможно организовать реформу. И об этом надо постоянно писать и говорить. Люди во власти слишком "заняты", дабы добровольно уделять внимание таким мелочам как реформы ВСУ. Мол генералы сами разберуться. Не разберуться, некому. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.90
EUR 27.56