Віджимай і владарюй

Станіслав Васін 3 березня, 23:00
123

Читайте також

Дзеркало війни в Донбасі, в яке — так чи інакше — дивимося всі ми, завжди було трохи тріснутим і складалося з багатьох фрагментів. 

Але останні події, починаючи з Авдіївки і закінчуючи горезвісною "націоналізацією", здається, геть заплутали всіх і розкололи скло вже не на сотні — на тисячі дрібних фрагментів. Більше немає своїх і чужих. Точніше — рамок майже не залишилося. Запеклі "ополченці", які починали разом із Гіркіним у Слов'янську, тепер стали колишніми і кажуть, що це "гнила війна". А українців в окупації зносить мов на крижині усе далі й далі від України. 

Та все-таки: що ж відбувається нині в "ДНР"?

Донецькі морги й кладовища періоду "після Авдіївки" — а нею вже багато хто міряє цю війну — та дорога, якою покотилися колеса "націоналізації". Схоже, цими самими плитами прокотилось і визнання паспортів "ДНР"—"ЛНР", і блокада, і "віджим" ахметовської гуманітарки. Складно сказати, чим саме стала Авдіївка — розвідкою боєм чи реальним бажанням "ДНР" узяти місто під контроль. Колони танків бойовиків і безсонні ночі наших штабів указують на друге. Але в підсумку бойовики знову отримали лише Щегловське кладовище, а ахметовські підприємства важко, але втримали над собою український прапор. Не випадково доводиться говорити про прапор саме над заводом (активами), а не над містом, оскільки ця війна дедалі більше нагадує зведення порахунків між мільярдерами, а не відмінності в національних кольорах. 

Мало хто звернув увагу на невелику, здавалося, деталь, але під час боїв за Авдіївку вілла Ахметова потрапила під обстріл — уперше за всі три роки війни. Навіть коли за 200 метрів від неї стояв блокпост бойовиків — майно олігарха було недоторканним. У 2014-му повністю розграбували місто. У 2015-му "віджимали" те, що не вдалося привласнити чи порізати на метал через активні бої. У 2016-му кордони впливу остаточно визначено. Бізнес поділено, будинки, вілли, салони — дісталися торговцям курми та їхнім одноплемінникам. І в усьому цьому хаосі, коли навколо в буквальному значенні все горіло, залишався оазис спокою, до якого не долітала жодна міна, — вілла Ріната Ахметова на "Дубку". Аж тут раптом — кінська голова з фільму "Хрещений батько". Тим, хто навчився читати цю війну між рядків, стало ясно: це початок. Так, танки, так — "Гради". Але річ не в них. Авдіївка запустила механізм масштабного тиску на олігарха, і, схоже, — незадоволені цим по обидва боки.

Буквально паралельно до цих подій постає тема блокади. "Раптом", через три роки "торгівлі на крові", депутат Верховної Ради згадує про цю торгівлю і забуває, що він — депутат. Замість хоч скільки-небудь нормальної позиції стосовно неконтрольованої частини Донбасу і вироблення законодавчої ініціативи стосовно національних активів, населенню, торгівлі і, головне, статусу територій під контролем "ДНР"—"ЛНР" — зварювальний апарат, сміх у наметах, пилки й камуфляж. У правовій державі поїзд з вугіллям зупиняють десь у парламенті. У нас — мішками з піском. Зауважимо, що "кров українських воїнів" — не тільки у вугіллі з ахметовських шахт. Вона — у київській "ювелірці", у вінницьких соках, у чернівецьких грибах, у сумських кетчупах, у полтавських сирах. Усе це у великій кількості поставляється хурами в донецькі супермаркети й крамниці як підставними замовниками через РФ, так і прямо — через українські КПВВ. Українські тут і вода, і електрика, а донедавна — і телефонний зв'язок з інтернетом. 

Однак жупелом призначають вугілля. Саме в той час, коли "однакові" Захарченко і Плотницький оголошують ультиматум "нерезидентам" укласти договір з податковими агентами "ДНР"—"ЛНР". "Ми довго мирилися...", — каже Плотницький. Семен теж довго мирився і ось вирішив діяти. "Раптом". Про полонених бійців — з яких блокада починалася — ніхто вже й не згадує. Зрозуміло, бойовики ніколи не пішли б на звільнення бодай одного українського полоненого під зовнішнім тиском. Це очевидно всім, включаючи Семенченка. Так полонені стають заручниками політичних ігор, поки з Макіївки й далі б'ють Д-30-ки, і далі проливаючи українську кров. 

Мало в кого залишається сумнівів, чиє саме вугілля блокують і хто насамперед зазнає збитків. Вражає інше: реакція українців по той бік блокпостів. У той час як переважна більшість патріотів в окупації буквально плюється у бік Парасюка і Семенченка, з того боку — ікони в коментарях у соцмережах і вигуки: "Бережи вас Бог! Ви рятуєте Україну". 

Здавалося б: щойно здерли ікони Савченко з іконостаса. Щойно в черговий раз обпеклися всією країною у спробі виліпити чергового "святого", який виведе обраних з пустелі до садів. І ось — знову. Мабуть, це і є маркер основної відмінності між ментальністю Сходу і Заходу в широкому сенсі цих понять: тут, в окупації, щойно почалася блокада, першою думкою було — "не вірю". Для місцевого населення первинним є особистий авторитет, якого не має ні Семенченко, ні тим паче Парасюк. У Києві мислять інакше, але так само абстрактно (отже — однобічно): там бачать війну як чорно-білу плівку, тому блокада (особливо з цілодобовою мантрою "на крові") завжди зриватиме шум овацій.

Перефразовуючи відомого персонажа: "Блокада так чи інакше необхідна. Не така дурна, звичайно". Справедливості заради зазначимо, що більша частина українців в окупації — справді за блокаду. Але за радикальну: світло, вода, соцвиплати за аналогією з Кримом, блокада всього залізничного сполучення і навіть — закриття КПВВ. Це ліквідує контрабанду, це знищить тотальну корупцію на наших КПВВ, це серйозно вдарить по свідомості місцевих, яким усе-таки доведеться опритомніти від думки, що шість годин у чергах за дешевою ковбасою — єдине, чим вони заплатили за "референдум". Але це похитне й "Мінськ". А поки є дві пенсії і дорога в Бахмут, поруч з якою течуть річки соків з Одеси, — будь-яка блокада ставитиме тільки одне запитання: хто і проти кого "проплатив"?

Хай там як, але блокада запустила й усі ті процеси, які нині розпочалися в "ДНР"—"ЛНР". Звичайно, блокада — далеко не причина. Але привід — просто чудовий. З власної волі чи мимоволі, але Семенченко і компанія дали козир Москві з визнанням паспортів "ДНР"—"ЛНР". Економічний базис, просто за класикою Маркса й Енгельса, зачепив ідейний і змусив ворушитися Москву. Від цього моменту змінилася не тільки кількість заявок на "республіканські" паспорти (з цифри 300–400 вона збільшилася до 900 за день на одній дільниці), — а й соціальна атмосфера серед населення. Ті, хто мріяв про Росію і втомився від "ДНР", знову піднеслися духом зі словами "Путін нас не кине", і знову пішли в ріст настрої про входження "ДНР"—"ЛНР" до складу РФ. Три роки болота, яке, нарешті, так важко, але почало розгортати свідомість місцевих хоч до якоїсь рефлексії, — знову відкрутили стрілки годинника назад. І хто знає, скільки ще готові терпіти "ДНР"—"ЛНР" місцеві "кремлівські мрійники" після такого подарунка від Парасюка і Москви... Ще три роки? А може, п'ять? Як сказав мені один "ополченець", тепер уже колишній: "Це гнила війна. Але Росія нас одного разу визнає і забере. Просто ще не час — поки що паспорти. А України не буде тепер і без нас".

"Націоналізація", а якщо бути точнішим — запровадження "зовнішнього управління" в українських поки що приватних компаніях у "ДНР"—"ЛНР" — це, мабуть, передостання кістка доміно перед остаточним падінням. Харцизький трубний завод, Донецький металургійний завод, Докучаєвський флюсодоломітний комбінат, ДТЕК "Східенерго", шахта імені О.Засядька і, звичайно, "Донбас Арена" — ось далеко не повний список того, що за добу вже вдалося "віджати" бойовикам. Схоже, що снаряди з САУ, які впали поруч із віллою Ахметова, таки остаточно ввійшли в землю, — і привіт передано. 

Показова реакція місцевих: Ахметов для них був майже небожителем, і багато пенсіонерів, побачивши автомати біля носа замість пакетів із борошном, навіть не зрозуміли, через що шура-буря здійнялася. "Блокада" для них звучить так само дивно, як і "геополітика": ці пазли мозаїки завжди займав холодильник. Утім, тут Парасюк і справді може пишатися собою: у таких випадках весь гнів населення падав на одного Захарченка, який поцупив олію з борошном. Але в усьому іншому — трирічна класика: "досить годувати", "наше має бути нашим" тощо. Та тільки з "нашим", звичайно, картину злегка зіпсувало їм СБУ: виявилося, що "народні" готелі та стадіони "на**й нам не потрібні", а весь промисловий сектор забере собі інший олігарх, "смотрящий" від Кремля — Курченко. Як там у статті про "Вагнера"? — "Вони билися за Пальміру"? Ну, а місцеві билися за заводи. Причому іржаві й розграбовані, які коштували їхнім матерям дармових харчів.

Хай там як, а доміношка впала. Хто перший похитнув цей ланцюг — тепер уже важко сказати. Але війна остаточно перетворилася на just business, і те, що з окупації пішов останній український сегмент — нехай і такий гротескний, як СКМ, може означати остаточну втрату цих територій для України — і десятиліття стагнації для самих "ДНР"—"ЛНР". 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
7 коментарів
  • talymon 6 марта, 20:12 Я чомусь думав, читаючи заголовок, що це має бути стаття про Ахметова. А тепер бачу, що помилявся. Про Ахметова стаття має називатися "Криваво віджимай і владарюй". Прошу вибачення у автора. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 5 марта, 13:54 Донбєси ударілі в грязь ліцом дона ренато.
    aetes 5 марта, 18:10
    Не біда. Він тут з кожного українця зкачає по 1.5 тис. грн./міс. і вийде ще жирнішим.
    Відповісти Цитувати
  • aetes 4 марта, 18:56 Автор: "З власної волі чи мимоволі, але Семенченко і компанія дали козир Москві з визнанням паспортів "ДНР"—"ЛНР". Чи їм потрібен був який козир? Чи їм потрібен був привід для націоналізації? Блокада -- останній, відчайдушний засіб вирішення наших внутрішніх проблем з корумпованою владою і радою-зрадою. Чому Кремль і ордло до цих пір не націоналізували підприємства? Бо є якісь таємні домовленості Порошенка з Путіним, чи секретні статті мінських домовленостей. Блокада зруйнувала ці домовленості, ось чому Порошенко й Путін дружно обурились. Це й нам ясний індикатор: значить Семенченко й компанія обом добряче на мозоль наступили. Звісно, беззаконня -- це погано, але іншого способу припинити контрабанду й закулісну торгівлю інтересами України нема. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Микола Тищенко 4 марта, 08:52 "Для місцевого населення первинним є особистий авторитет, якого не має ні Семенченко, ні тим паче Парасюк." Ну, як кажуть, вибачайте, куме - бананів нема. Той, хто у місцевих має авторитет , підтверджений 90% голосів на вибоах, сидить у Ростові і на блокаду, боюсь , його не витягнеш Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Микола Тищенко 4 марта, 08:38 Алюзії (і ілюзії) автора щодо того, нібито злочинну торгівлю депутати мають зупиняти виключно "по-депутатськи", в парламенті, а не на редутах, до болю нагадують те, що нам втюхувало януковичо-медведчуківське телебачення під час Майдану: ну чого ви претесь на Майдан? дочекайтесь виборів і "визначтеся шляхом голосування"! Ага...Це ж так по-європейськи... а шини палити... фу, не комільфо. І далі: контрабандою пруть і ювелірку, і соки, і гриби, а вони, дурні, вчепилися у вугілля... Для кого пишеться ця дурня? Автор вважає всіх, крім себе, хитрого, дебілами? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Serega Novikoff 4 марта, 03:37 странно видеть лоббирование интересов Ахметова в этой статье. Блока дала: 1)переход Ахметова на сторону противников ОРДЛО-РФ-боевиков. 2)нарушено экономиеческое функционирование банд ДНР-ЛНР. 3)население ОРДЛО однозначно обозлилось против бандитов ЛНР-ДНР, однозначно возжелало обратно в Украину, где есть покушать и заработать. 4)иных ("законных", "парламентских") способов прекратить поставки в ОРДЛО не было, как не было правового пути смещения Януковича, как не было правового пути увольнения Арбузова, Азарова и К. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.15
EUR 29.57