Війна і ми

Майдан

Читайте також

У районі столичної площі Перемоги тривалий час мирно сусідили два білборди. З одного сяючий Віктор Федорович повідомляв, що "будує нову країну". З іншого млосно дивилася на світ гламурна панянка в рожевих окулярах. "Гарант" виявився провидцем: він мимоволі став справжнім будівничим нової країни, примусивши громадян зайнятися зодчеством самостійно. Процес побудови споруди ще далеко не завершений. Те, що вже можна розгледіти, не цілком відповідає естетичним запитам тонких знавців політичної архітектури. Обриси майбутньої будівлі сховані димом пожеж і хмарами сльозогінного газу. Але вже можна впевнено казати, що це — не в'язниця й не загорожа для баранів. І в похмурих будівельників точно не в моді рожеві окуляри, — вони віддають перевагу оптиці, яка бодай мінімально захищає від осколків світлошумових гранат. 

Події навколо столичної площі Боротьби поки що не дають приводу прогнозувати неминучу Перемогу здорового глузду, але дають підстави говорити про Перемогу над страхом. Багато хто стверджував, що основним випробуванням протесту на міцність стануть перші жертви. Хоча кожен щиро сподівався, що до цього не дійде. Досі будь-яка демонстрація сили з боку влади тільки примножувала силу опору. Кров могла стати аргументом, який би руйнував таку теорію... 

Коли 19 січня наелектризований натовп узявся завзято розгойдувати автобус, який відділяв протестувальників від ланцюга бійців ВВ, якась дама, охнувши, скрикнула: "Все, кінець..." Юнак у камуфляжі й "балаклаві", що стояв поруч, хрипло промовив: "Це тільки початок..."

Як це почалося? 

Хто стоїть за недільною атакою на вартових режиму? Як завжди в таких випадках, слід чітко розділяти причини і приводи. 

Почнемо з останніх. 

Перше. Серед ініціаторів загострення ситуації цілком могли бути провокатори. Їхню можливу присутність підтверджує низка "побічних доказів". Перелічувати їх не станемо — про це досить багато писали й говорили. Згадаємо тільки одну, на наш погляд, важливу обставину. За розповідями очевидців, після того, як запалав перший автобус, досить велика група хлопців у масках та касках оперативно й організовано залишила місце подій. Причому вони не передислокувалися у бік Майдану (що було б логічно), а ретирувалися двома колонами. Одна пішла у бік Паркової алеї, інша — через Європейську площу в напрямку до Трьохсвятительської вулиці. Для тих, хто не обізнаний із географією столиці, стисло пояснимо: йдеться про маршрути, якими можна було швидко та безболісно зникнути. Крім того, за твердженнями кількох "старожилів" барикад на Грушевського, багатьох найзатятіших "заводіяк" вони бачили тільки на Водохреща, після 19-го до стадіону "Динамо" вони не поверталися. Повіримо їм на слово. 

Поява реальних провокаторів на Грушевського в день проведення чергового віча вкладається в логіку можливих планів влади. Їм потрібна була ефектна картинка — "агресивні екстремісти нападають на мирну міліцію". Це виправдовувало майбутню жорсткість влади, на яку вона цілком очевидно налаштовувалася. Протистояння затягнулося, Банкову могла дратувати невизначеність, і вона хотіла покласти край протесту одним ударом. Але для цього їй міг знадобитися формальний привід, що дозволив би застосувати силу без зайвих запитань. 

Ми не стверджуємо, що проплачені найманці режиму були ініціаторами сутичок, які надали протестові агресії. Ми лише вважаємо, що їхня присутність була і можливою, і логічною. 

Друге. Приводом для "фул-контакту" могла стати непослідовність вождів Майдану. Припускаємо, що похід на Банкову або на Раду міг обговорюватися в суботу формальними лідерами протесту. Припускаємо, що про це було відомо командирам загонів самооборони, і вони до цього готувалися не тільки організаційно, а й психологічно. Припускаємо, що в останній момент, у неділю, похід міг бути скасований. Але вплинути на плани, а головне – на настрій великої групи рішуче налаштованих людей нова ввідна вже не змогла. У рядах опору режиму було чимало людей, покликаних для виконання великих завдань і втомлених патрулювати периметр та відловлювати випивак і злодюжок. 

Третє. Майже напевно серед протестувальників були ті, хто налаштувався на рішучі дії, незалежно від змісту виступів із трибуни Кличка, Тягнибока чи Яценюка. Йдеться і про спільноти (на кшталт "Правого сектора" чи фан-груп), і про окремих людей, які все для себе вирішили ще до початку чергового мітингу на Майдані. Чому вони вдарили саме цього дня? Все просто: проведення віча передбачало скупчення великої кількості людей. Це, з одного боку, забезпечувало стихійну підтримку атаки на міліцейські кордони, з іншого – утрудняло проведення контратаки "Беркуту" і ВВ. Аксіома: чим більше народу — тим нижча ймовірність масштабного "зачищення". 

Причини. Якщо бути точним — причина. Ім'я їй — невіра. Невіра у здатність вождів опозиції до дій (рішучих протестних або конструктивних переговірних). Невіра у готовність влади здатися чи бодай піти на поступки. Реальний протест шукав виходу. І знайшов його там, де й мав знайти, — біля міліцейських кордонів. Не сталося б цього на Йордан, сталося б у день народження Захарченка, на свято Соборності, не суть. Неминуче можна хіба відтермінувати. "Жорсткий стик" був неминучий. Питання стояло тільки про наслідки. Загибель людей неминучістю не видавалася. Але це сталося. 

Чому пролилася
перша кров? 

У те, що це станеться, більшість не вірила. Точніше буде сказати — не хотіла вірити. 

Смерті могли виявитися випадковими, наприклад від осколків. Але характер поранень, а також, як можна припустити, обставини загибелі Сергія Нігояна та Михайла Жизневського дозволяють говорити про навмисне вбивство

Хто міг стояти за ним? Спробуємо розібратися в цьому настільки відсторонено, наскільки відсторонено можна говорити про позбавлення людини життя. 

Версія перша. Ексцес виконавців. Малоймовірна. Офіційний висновок — смертельні поранення картеччю та дробом. Як мінімум, два свідки неофіційно це підтвердили. З високим рівнем імовірності можна стверджувати, що саме цих боєприпасів співробітники МВС не використовували під час регулярних обстрілів. 

Версія друга. Вбивство, санкціоноване владою. На користь цієї версії — використання картечі та дробу, а не штатних боєприпасів до табельної зброї. Кров могла налякати мітингувальників, а вбивство можна було списати на кого завгодно. Влада відразу заявила, що використовувала не "вогнестріл", а тільки "травмат". 

Версія третя. "Російський слід". За деякою інформацією, Янукович був налаштований на жорсткість, але навряд чи хотів відразу "обрубувати" кінці. Кров практично позбавляла його шляху назад. Кремль у такому варіанті розвитку подій був зацікавлений найбільше. Їм був потрібен пов'язаний кров'ю геополітичний ізгой. Це не означає, що таємничий стрілець родом із Росії, це означає, що він міг бути затребуваний її спецслужбами. 

Версія четверта. Провокація опозиції. Якщо облишити сантименти і дотримуватися цинічної логіки – не складається. Вожді, очевидно, боялися крові. А екстреміст-одинак хоча й можливий, проте малоймовірний. Крім того, якби хтось в опозиції хотів таким чином скомпрометувати владу, піднявши градус ненависті до режиму до максимального рівня, у тілах знайшли б кулі від патронів калібру 5,45, 7,62 чи 9 мм від АК, СГД або ПМ (які прямо вказують на застосування штатного "вогнестрілу"), а не картеч або дріб. 

Та навіть якби двох (а за деякими даними – чотирьох) загиблих біля барикад на Грушевського не було, ситуацію це не змінило б. Мученицьку смерть Юрія Вербицького (людини дуже світлої, за словами осіб, котрі його знали,) можна, але дуже важко списати на таємничі сили. Офіційний діагноз — "смерть у результаті переохолодження" виглядає знущанням, коли йдеться про поранену людину, викрадену з лікарні, катовану й викинуту в лісі. 

Ця смерть (судячи з усього, не одна, хоча влада не підтвердила виявлення другого трупа в тому ж таки Бориспільському районі) органічно вписується в логіку поведінки влади. Стрільбу по медиках і журналістах, катування полонених активістів теоретично можна було списати на озвірілих "правоохоронців", котрі побачили, як живцем горять на Грушевського їхні однополчани. Але викрадення Ігоря Луценка, погроми "тітушок", полювання "биків" на "автомайданівців", арешти, що стали практикою побиття, — все це складається в систему, яка називається терором. Участь режиму в цих акціях інколи просто очевидна, інколи доведена показаннями свідків та відеозаписами. Без санкції або участі влади це було б просто неможливо. Влада свідомо перейшла межу. 

Кров не зробила переговори між владою та опозицією неможливими. Швидше, навпаки, вона зробила їх необхідними. 

Про що домовлялися? 

Достеменно про це знають тільки безпосередні учасники переговорів. Що велися задовго до того, як про це було оголошено.

Контакти між владою та "тріумвіратом", очевидно, мали постійний характер. З останнього: коли лідери ВО "Майдан" ще тільки обговорювали, хто саме поїде на зустріч із Андрієм Клюєвим, повпред Яценюка Микола Мартиненко вже сидів у кабінеті майбутнього глави АП. 

Підсумки переговорів, сором'язливо озвучені партбосами з трибуни Майдану в ніч із 23 на 24 січня, — ємна характеристика їхньої спроможності як політиків. Які виявилися нездатними ні очолити похід, ні "розкермувати" ситуацію. 

Тим часом саме на переговори вони покладали максимальні надії. 19 січня на вічі було озвучено рішення створити Народну Раду (альтернативний представницький орган, сформований із опозиційних депутатів) та паралельні органи самоврядування. Але воно було, швидше, не так усвідомленим планом дій, як ще однією "кричалкою" для майданівців та тлом для переговорів. 

 Якщо "реєстрова опозиція" справді планувала створювати реальну альтернативу владі на місцях, чому вона не робила цього досі? Чому армію депутатів різного рівня не було включено в практичну роботу з першого дня протестів? Чому в деяких регіонах депутати від опозиції де-факто й де-юре продовжували співпрацю з "антинародним режимом, який заплямував себе кров'ю"? Лідери чекали "мандата Майдану"? 

Якщо Народна Рада має намір бути реальною альтернативою скомпрометованій Верховній Раді, то чому депутати-опозиціонери планують брати участь у позачерговому засіданні "нелегітимної ВР, яка поставила себе поза законом"? Навіщо освячувати нечестиве? 

Могли вожді обговорювати на переговорах (таємних і офіційних) гарантії особистої безпеки? Невідомо. І, мабуть, не так важливо. 

Важливо інше. 

Кличко, Тягнибок і Яценюк пропустили той момент, коли кредит довіри до них із боку найрішучішої частини протестувальників майже вичерпався. Вони втратили контроль над частиною руху опору, і це знижувало їхню ефективність як переговорників. 

Кличко, Тягнибок і Яценюк не змогли ефективно використати під час переговорів перевагу, яку надали їм акції протесту на місцях. Були ці акції спонтанними чи спланованими? За інформацією DT.UA, активізація дій планувалася в Галичині, на Волині, в Сумах. Чи були в цьому списку Житомир, Черкаси, Полтава та інші регіони, нам невідомо. Важко судити, де спрацювали ініціатива й порив, а де реалізовувався генеральний план, розроблений у Будинку профспілок. Але це виводило протест за межі центра Києва, примушувало владу нервуватися, примушувало її розпорошувати сили, створювало невигідне для режиму тло. Подавало приклад для наслідування в тих регіонах, де ще сумнівалися в серйозності подій. Нарешті, ламало план Кремля, зацікавленого в розколі по лінії Схід—Захід. 

Події в ряді регіонів стали козирем, яким тріо чомусь не змогло зіграти під час переговорів 23 січня. Чому? 

Популярних версій — дві. Перша. Вожді справді відчували відповідальність за життя людей. Саме тому були готові на все, аби уникнути нового кровопролиття та нових арештів. Запровадження надзвичайного стану й санкціонованого застосування зброї. 

Якщо це так, не варто було говорити про можливий похід на Банкову або "кулю в лоб". Після таких заяв закликати піти з Грушевського було безглуздо. Можна повірити у щирість Кличка, який зізнався, що боїться відповідальності за кров. Але ці слова супроводжувалися криками "майданівців", що кров уже пролилася. 

Можна було обіцяти, що влада припинить безчинства. Але в день, коли вся країна побачила відео знущань над Михайлом Гаврилюком, у це не повірив би ЖОДЕН із тих, хто стоїть на Майдані. І вже тим більше ніхто з тих, хто залишився на Грушевського. Де спроби Кличка відразу по закінченні переговорів на Банковій почати розмову "про відмову від застосування сили" й "буферну зону" могли призвести до спроби його лінчувати. 

Вожді відверто не вірили, що доб'ються від Януковича дострокових президентських виборів або відставки уряду. А в домовленість про амністію й незастосування сили не вірили захисники барикад на Грушевського. Де молодняк у масках замінили похмурі чоловіки, котрі не бояться оголювати обличчя і наміри. "Ми не підемо, якщо підемо — нас ловитимуть поодинці й забиватимуть до смерті", — сказав один із них. "Або ми вас будемо стріляти, або ви нас будете вішати", — так передав свою розмову з "космонавтом" під час перемир'я один із протестувальників. Після всього, що було, "люди в синьому" б'ються не за владу — за себе. 

Лідери опозиції могли змінити ситуацію. Теоретично — ще можуть. Рішення не здавати Грушевського забезпечило не те щоб кредит довіри Майдану вождям... Швидше, це нагадувало позичання жмені копійок на короткий термін під великі відсотки. 

Після переговорів складалося чітке враження, що трійця налаштувалася переконувати протестувальників повернути "доводохресний" статус-кво. Але свист і мат, які супроводжували незв'язний спіч Кличка, примусили перебудуватися Тягнибока і Яценюка. Майдан розширився до Грушевського де-юре. 

П'ять важливих висновків 

Перший. Розширивши межі Майдану, вожді опозиції взяли на себе відповідальність за дії тих, кого вчора називали провокаторами. Вони майже відрізали собі шлях назад. Вони муситимуть замінити розмови про план дій його розробкою. Інакше... 

Другий. У ніч із 23-го на 24-те "трійка" фактично переклала відповідальність за долі арештованих і затриманих зі своїх плечей на плечі протестувальників. Але це не звільняє їх від відповідальності за долю протесту. 

Третій. Відмова піти на умови влади дає позитивний сигнал опозиції в регіонах. І зобов'язує трійцю максимально згадати, що є протестне життя за межами Печерських пагорбів.

Четвертий. Розмови про те, що відмова прийняти умови влади — прямий шлях до надзвичайного стану, — від лукавого. Формальні підстави для його запровадження були і в грудні. Реальні кроки влади залежать від міри її відчаю та характеру опору противників режиму. 

П'ятий. Головний підсумок мітингу в ніч із 23 на 24 грудня — готовність БІЛЬШОСТІ активних протестувальників покладатися переважно на себе. 

Чи проросте із цього відчуття перемога?

Прогнозувати розвиток подій у даній ситуації — справа вкрай невдячна хоча б тому, що ситуація радикально може змінитися вже через півгодини. Наприклад, якась із "сотень" Євромайдану може вийти з системи загальної координації, а бригада "летючих карателів" від влади викрасти й засудити до страти дуже значиму для суспільства людину. Кількість політичних суб'єктів вийшла далеко за рамки "влада—опозиція". У грі — росіяни (і прямо, і через Банкову); олігархи (які однією рукою фінансують опозицію, іншою — прикручують свободу слова на своїх каналах); групи, які утворилися й зміцнилися на Майдані, бунтівники в регіонах, які здебільшого, але не завжди, координують свої дії зі штабом у київському Будинку профспілок...

Крім багатосуб'єктності, у цілому відкритим залишається питання про те, яку стратегію обирає Майдан. З одного боку, він розбалансований і практично лідерами опозиції не управляється. З іншого — зовнішні провокації та тиск усе ще втримують його в рамках єдиного організму. Перемога можлива. Але тільки в тому разі, якщо Майдан і його регіональні побратими рухатимуться чітко, оперативно, як косяк риб; якщо його лідери не будуть зіштовхуватися один з одним у воротах Межигір'я і змінювати один одного в кабінеті Клюєва, то виканючуючи прем'єрський пост, то вислуховуючи принизливі пропозиції посісти місце Попова в КМДА, а нарешті однозначно оберуть сторону; якщо вдасться відновити довіру між жителями сцени і Майданом, який у четвер уже був готовий виносити промовців за барикади; якщо схема побудови альтернативних органів влади реалізовуватиметься серйозно, а не являтиме собою черговий кляп для Майдану на кшталт розмов про страйки.

Тільки дисципліна, чіткий план та єдиноначальність можуть змусити депутатів із пропрезидентської більшості, які вагаються, випасти з пащі влади. Тільки дотримуючись цих умов можна говорити про встановлення порозуміння між мітингувальниками та частиною силовиків, які звикли присягати конкретній особі, а не розчепіреним пальцям. Тільки в цьому разі можна розраховувати на ефективну конкуренцію із владою. Схема загальновідома: збирання інформації, її аналіз та ухвалення рішення. Хто швидше обертається в цьому колі, той і виграє. Заспокоювати себе тим, що навіть у разі перемоги влади на цьому етапі багато хто піде в ліси й розпочне партизанську боротьбу, — не варто. Це емоція. Але не стратегія. Нам потрібна країна, а не помста. І навіть якщо сьогодні так не здається, то розуміння цього обов'язково прийде. Просто важливо не спізнитися, а використати шанс не тільки "повернути цю землю собі", а й зробити її іншою.

Із владою ж усе зрозуміло — Янукович не має наміру йти на серйозні поступки, та й призначення одіозного Клюєва головою адміністрації — це не тільки перемога партії війни (іншої там просто не залишилося), це плювок у Майдан і через західний кордон України. Але відповіді на запитання: "як утреться Америка з Європою: просто хусточкою чи зітре з обличчя землі нагромаджені непосильною "сімейною" працею мільярди в Австрії, Ліхтенштейні, Швейцарії, Сінгапурі та Арабських Еміратах?" — теж немає. Зате з приходом Клюєва на цю посаду практичний вплив Медведчука як "смотрящого" від Путіна в Україні посилюється. Тепер хазяїн Банкової не тільки під опікою, а й під конвоєм. 

Що більше крові проллє Янукович, то сильніше прив'яжеться до Кремля. Але річ навіть не в Януковичі. Це він вважає себе фігурою. Путін же сприймає його як інструмент. Страх змушує Януковича брати від імені України таку кількість різнопланових зобов'язань, яка покликана стриножити кожного, хоч би хто став президентом у нашій країні. Кров українців — це продукт залоз внутрішньої секреції російського президента, нею він мітить територію, остаточно відрізаючи хазяїна Банкової від Заходу.

Про це часто забувають ті, кого спонукає праведний гнів. Злочини влади й безпорадність лідерів опозиції можуть призвести до відчайдушної анархії. Кожен убитий громадянин України — це незагоєна рана на тілі легітимності президентства Януковича. Легітимності в очах цивілізованого світу. А в іншому світі — його чекають. Разом з усією країною. Утім, можна й не з усією — без західних областей. Але з Києвом і Межигір'ям, яке Янукович примудрився побудувати на правому березі. Парадокс полягає в тому, що готовність людей, пов'язаних із Майданом, захищатися й атакувати всіма доступними способами владу, яка щодня чинить злочини, — на руку тим, хто є найбільшою загрозою для України, — Кремлю. Це у 2004-му вигадана політтехнологами гра в розкол України була способом нагнати рейтинг кандидату від влади. Нині робота російських технологів на розкол України — це технологія анексії, передкупівельна підготовка. Яка збиває ціну, але не зменшує цінності відтворюваної імперії. Важливо розуміти: більшість протестувальників бачать перед собою закривавлене тіло товариша або оголене тіло людини, поруч із яким фотографуються звірі. Янукович бачить зведення ФСБ і СБУ, які моніторять ситуацію як на Майдані, так і в регіонах. Кремль бачить трофей, знає, на які кнопки натиснути й які курки зводити, щоб його здобути. 

Є мало речей в житті, які варто робити наполовину. Наприклад, неефективно наполовину запроваджувати диктатуру. Наполовину немає сенсу чинити їй опір. Наполовину — це поразка. Розуміють це по обидва боки барикад. Не всі забули, із чого все починалося — з наполовину пройденого в Європу шляху, з обману й розвороту голобель. Поствільнюський Майдан мав шанс повернути країну на європейський шлях. Якби вдалося забезпечити синергію чотирьох факторів: людей з громадянською позицією, лідерів опозиції, олігархів і Заходу. Люди піднялися; олігархи звільнили канали для об'єктивного висвітлення ситуації; а от лідери опозиції не змогли сконцентрувати й спрямувати в потрібне русло енергетику Майдану, та й Захід утримався від тиску на больові точки ключових гравців при владі, чиї брудні капітали забезпечують антикризові подушки низці європейських країн. Усе вийшло наполовину. Тому й не вийшло.

Тепер у парламентській більшості половина сумнівається, а половина готова перештампувати закони в тому самому вигляді або з бантиками, які зараз до них примальовує Андрій Портнов. Олігархи розуміють, що ізоляція країни як мінімум переполовинить капіталізацію їхніх активів. Янукович розуміє, що половина країни виходить з-під контролю. Генерали розуміють, що запровадження надзвичайного стану лише посприяє озброєнню народних мас — половину патрулів просто роззброять на вулиці. В уряді розуміють, що грошей — на півроку. Але чи розуміють, що наполовину, тобто компроміс, — це переговори? Не ексклюзивні чаювання опозиціонерів із курируючими олігархами в Межигір'ї. Не коньячні посиденьки на Банковій. Не "розводки" з приводу результативності позачергової сесії. А переговори представників незалежної держави з намісником, який представляє метрополію. Усвідомлення цього переговірниками від Майдану все розставляє по місцях. Бо покладає на них не ситуативну, а історичну відповідальність за долю країни. Інакше історію писатимуть інші. Ми самі.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
56 коментарів
  • vladir 31 января, 22:00 Cтранный, категорический тон по отношению к "тройке". Кличко, Яценюк и Тягнибок делают то, что могут, такими они есть по жизни. И, насколько можно судить, других, готовых не "писать историю", а делать ее- нету. И если авторы знают, как и что делать лучше, а сами к действиям не готовы, то их советы лучше услышат, если давать их в уважительной, а не в ультимативной форме. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • otcvla 31 января, 13:33 Статья слабая и след. бесполезная потому, что авторы: 1. Ненавидят лидеров оппозиции. 2. Ненавидят Кремль. 3. Не понимают, что такое Майдан. 4. Не могут ничего предложить.
    Qween 8 февраля, 20:48
    Не то, чтобы ненавидят лидеров оппозиции, как мне кажется, как не верят им, что вполне логично в условиях наших реалий.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lll5 31 января, 11:12 Константин Фролов-Крымский Мы однажды вернёмся, Россия, Под твои вековые крыла, От свободы своей обессилев, Что обчистила нас догола. От бредовых своих вожделений, Под кликушеский западный вой Мы придём и уткнёмся в колени Непокрытой своей головой. Побеждая в боях эпохальных, Об униженных братьях скорбя, Ты жалела и ближних, и дальних, Никогда не жалея себя. Ты несла это бремя отроду, Как венец из терновых ветвей, Положив за чужую свободу Миллионы своих сыновей. Сколько стоили эти победы Крови, пота, отваги, труда, Если с запада – немцы да шведы, Золотая – с востока – Орда! Быть бы нам бессловесной прислугой, С очерствелою коркой в горсти, Если б ты не надела кольчугу И не встала у них на пути. Натерпевшись от «жизни красивой» По наивной своей простоте, Мы однажды вернёмся, Россия. Так бывает у взрослых детей. В знак раскаянья и очищенья, Признавая порочность и блуд, Мы открыто попросим прощенья За своих бесноватых иуд. Заигрались народные слуги, В-одиночку деля пироги! Сколько лет наши дети и внуки Раздавать будут наши долги! Мы укажем своим демократам Дальний путь в долговую тюрьму. Лучше быть на Руси «младшим братом», Чем холопом в чужом терему. Мы столы вкусной снедью накроем, В кубки вина златые нальём, По былому поминки устроим, Наши лучшие песни споём. Нас отрезали и не спросили, Нужно ль нас от тебя защищать… И когда мы вернёмся, Россия, Ты простишь. Ты умеешь прощать. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • gala 30 января, 17:49
    leste 28 января, 09:58 _МНЕНИЕ НАРОДА УКРАИНЫ_:) Это какого "народа Украины"? Того кто метко кидает коктейли Молотова, носит натовский камуфляж и удивительно по армейски чётко и слаженно ведёт наступление на беркутовцев?:) Да у нас не гражданский народ а сплошняком армейский спецназ
    Для leste А какой народ представляешь ты ? Народ, который можно купить за пакет гречки или за 200 гривень ? Народ, который не возмущается тем. что в стране безработица ? Народ, который не возмущается пенсией 1000 грн ? Народ, который не возмущается, что зарплата врача и учителя 2000 грн ? Народ, который не возмущается, коррупцией и разворовыванием бюджета властью ? Народ, который не возмущается, что суды продажнЫ ? Народ, который не возмущается когда менты убивают граждан Украины вместо того чтобы защищать ? Этот народ ты представляешь ? Это не народ - это стадо баранов !
    leste 31 января, 22:03
    _А какой народ представляешь ты_:) А мы знакомы?Или это традиционная хамская привычка свидопатов ? Просто хояу сказать, что те несколько тысяч метких метальщиков коктейлей Молотова -профессиональных мятежников не есть народ Украины. :) И кстати большевики в 1917 году также звиздели что они представляют народ.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • kachura.pavel 30 января, 16:45 Без полной перезагрузки власти мира в стране не будет.Как минимум Конституция 2004 года и оппозиция формирует Правительство.И много на всех форумах есть тролли типа leste и ему подобные "собиратели земель" Если Крым и восточные области Украины перейдут под юрисдикцию России,то оставшаяся часть,с более однородным национальным составом,за год-два поднимет уровень жизни населения в 2-3 раза и вступит в ЕС. Россия как есть самая нищая страна,такой она и останется.Путин в отличие от лестебыдлов это хорошо понимает. Ему нужна самостоятельная и независимая Украина,но нищая и вечно ползающая на коленях и выпрашивающая у него милость,держать постоянно её на грани краха. И,указывая перстом в сторону Украины,говорить своим лестерам:вот смотрите и делайте свои выводы,до чего доводит свобода.Украина нужна России как наглядное пособие,для воспитания своих лестеров. Россия не знает что делать с теми землями,где газа нет,а жрать просят.Единственное спасение Украины с восточными областями и Крымом или без них,максимально быстро уйти от России.Ящерица,при угрозе её жизни,мгновенно отбрасывает хвост и пока поедают хвост,она успевает убежать в безопасное место. Но сожрав эти территории они будут её пучить более чем Кавказ. Время распада и завоеваний давно прошло. Сегодня более выгодно врозь чем вместе. А эта страшилка о распаде страны-для тупых лохов. А СПА-СИ-БО ,господин лестер,говорят после того как пожрал, а не до,при условии что не подавился. Вонючий интеллигент-ещё не пожрал,а уже СПА-СИ-БО говорит.Беда оппозиции состоит в том. что у ней нет ни Программы,ни лидера.
    leste 31 января, 22:06
    _А СПА-СИ-БО ,господин лестер,говорят после того как пожрал_:) Бедняга господин капчура,Вы слово "Спасибо" употребляете исключительно в связи с деятельностью своего желудка когда нажрётесь. :)
    leste 31 января, 22:08
    _Вонючий интеллигент_ Интересно а пан капчура -пахучий интиллигент? Или просто окуевший чудак на букву "м" который возомнил что имеет право оскорблять других?:)
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Clever 30 января, 12:05 Потрібно проводити переговори і одночасно виконувати рішення Майдану від 19 січня щодо проведення виборів у Києві. Це буде легалізація влади народу!
    Qween 8 февраля, 20:55
    Нахрен те переговоры. Не помогут.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • karbnik 28 января, 10:09 Українська різнокольорова,а точніше феєрверкова революція,практично закінчила свою активну фазу і перейшла в "ручний" режим.Це стало зрозумілим після того, як захлинулася хвиля захоплення ОДА.Водночас ця енергія народного обурення надломила чинну владу та схилила її до дієвих переговорів,адже стало зрозуміло,що полем протистояння.стало також і електоральне поле презедента,хоча б скільки провладні регіональні лідери не говорили про експорт револлюції.Суспільна незрілість Сходу та Півдня перешкодила отримати чисту перемогу нокаутом.А ймовірність технічної перемоги під великим сумнівом,через те,що народ так і не спромігся відшукати свого лідера здатного чітко означити гасла спрямовані на ліквідацію основ олігархічно-кланової держави.На Заході вже заговорили про кінець кольорових революцій на Сході Європи та початок силової класової боротьби.Однак революція феєрверків.ще не є взірцем силових рухів,адже до" збройного повстання-як найвищої фази революції " поки-що не дійшло.Нині не тільки "булыжник- оружие пролетариата" ,а й звичайний феєрверк,що органічно поєднує красу та свято попередньої помаранчевої революції з вибухами та димом майбутніх,якщо у влади не проснеться інстинкт самозбереження.Феєрверк він такий,,,Мирний та небезпечний,ще не зброя,але вже не іграшка!
    leste 28 января, 10:14
    :) Спасибо майдан-гастролёрам за то что "пробуждение" осознания юго-востока пошло быстрее. теперь майданцы будут сталкиваться не только с милицией чтобы потом кричать на всю Европу про "злочинну владу. яка використовуе вийсько проти народу" а и с такими же крепкими ребятами как и оные гастролёры. :) А ещё спасибо майданцам, что уверенно они крушат государственность Украины подталкивая юго-восток к воссоединению с Россией.:) СПА-СИ-БО.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • ryzenkov 27 января, 22:11 кто такой Путин и его роль в украинской революции. Путин - это кукловод Януковича. Завтра, 29 января состоится встреча Путина с представителями ЕС, на котором будут оговариваться условия в т.ч. и борьбы за Украину. Виктор Федорович хочет сделать Владимиру Владимировичу подарок в виде введения в Украине чрезвычайного положения. А Путин, в свою очередь будет убеждать на саммите Меркель, типа а зачем Вам нужна ЭТА нестабильная, расколотая напополам и сползающая в пропасть гражданской войны Украина. О том, что бывший почетный КГБ-ист приложил довольно плотно к этому свою руку, он, конечно-же скромно, по-кгбистски умолчит... Для чего это Путину нужно? Ну иметь на Западе буфером Украину еще Иосиф Виссарионович не отказался - пока немцы до России добежали, Сталин уже портки постирал и от первого шока оправился... Путин явно хочет переиграть ЕС - ведь географически ЕС расширять некуда - с юга и востока - мусульмане... О больших оборонных заказах из России, анонсированных Азаровым нужно забыть - Путин не дурак, чтобы наступать на одни и те-же грабли и отдавать технологии Украине НЕ БУДЕТ, в лучшем случае второстепенные заказы, да и то, при условии, что Янукович будет носить за ним мантию... О чем договорился Янукович с Путиным в Сочи? Официально - только о кредите в 20 млрд.$. За что дают ТАКИЕ ДЕНЬГИ? Конечно-же за ПОСТЕПЕННОЕ, ПОЛЗУЧЕЕ вхождение Украины в Таможенный союз, сначала как наблюдателя, а затем и как члена. Наверняка Янукович в предвыборный год пообещал Путину И ГТС в придачу, а может и еще что-то. Вообще меня лично убивает та БЕСПРИНЦИПНОСТЬ с которой НАШ ГАРАНТ ТОРГУЕТ СВОЕЙ (а своей-ли?) СТРАНОЙ, прямо как проститутка на панели - кто больше дал, того и тапки... При этом реальное наполнение ЭТИХ СТРАТЕГИЧЕСКИХ ДОГОВОРЕННОСТЕЙ покрыто полным мраком, ну, чтобы не будоражить народ раньше времени... Путин - это Распутин современной России. Распутин совращал физиологически и морально царский строй, а Путин развращает МОРАЛЬНО современную российскую власть, действуя по принципу - воруй, но делись или будь предан МНЕ ЛИЧНО, а также СИСТЕМЕ и любая российская фемида тебе НЕ СТРАШНА. Точно так-же действует и клан Януковича в Украине. Единственное, что сдерживало Януковича от контактов первого уровня с Путиным - это боязнь потерять контроль над финансовыми потоками из Украины, если крупный российский капитал перекупит лакомые куски украинской экономики, этого-же боятся и украинские олигархи... Но в преддверии выборов, когда на кону почти гамлетовское БЫТЬ ИЛИ НЕ БЫТЬ, а исходя из текущей ситуации в Украине - БИТЬ ИЛИ НЕ БИТЬ или даже УБИВАТЬ ИЛИ НЕ УБИВАТЬ, Янукович явно выбрал вариант ПОЛНОЙ КАПИТУЛЯЦИИ перед Путиным, как последней надежды на свое будущее резидентство. Короче, Янукович - это ИУДА, продавший Украину за 20 (млрд) серебренников ПУТИНУ. Заметим лишь одну подробность - что делая ЭТОТ СУДЬБОНОСНЫЙ для всей СТРАНЫ выбор, Янукович МЕНЬШЕ ВСЕГО УЧИТЫВАЛ МНЕНИЕ НАРОДА УКРАИНЫ и лишь дым и трупы на улицах Киева и других городов напомнили ему РЕАЛЬНОСТЬ. Царь узрел свой народ! Аллилуйя! Только вот исключительно для того, чтобы загнать ЭТОТ НАРОД ОБРАТНО В КЛЕТКУ...
    leste 28 января, 09:58
    _МНЕНИЕ НАРОДА УКРАИНЫ_:) Это какого "народа Украины"? Того кто метко кидает коктейли Молотова, носит натовский камуфляж и удивительно по армейски чётко и слаженно ведёт наступление на беркутовцев?:) Да у нас не гражданский народ а сплошняком армейский спецназ
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • elena_sm 27 января, 21:33 Действительно- мозги и сердце на разрыв! Огромное вам спасибо за работу,за аналитику. Но ,ради Бога, скажите мне, обычному человеку, не политику, почему Майдан никак не может выдвинуть достойного лидера, есть такие и вы знаете их имена. Невозможно слушать " трех богатырей", это выдержать невозможно. Понимаю, что вам, очевидно, не до моих вопросов, но задать их некому. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • ryzenkov 27 января, 17:20 Еще глупые мысли - Почему если Янукович представляет ВЕСЬ народ Украины он защищает кордоном "беркута" только "титушек" в мариинском парке? Почему менты, беркут и ЛЮБЫЕ СИЛОВЫЕ СТРУКТУРЫ защищают провокаторов за деньги от народа? Почему власть так ПОДЛО И НИЗКО разделяет народ Украины на СВОИХ и ЧУЖИХ? Ведь ВСЕ МЫ - ГРАЖДАНЕ УКРАИНЫ И ПЛАТИМ в бюджет НАЛОГИ. Тогда, по-логике, янукович должен оплачивать не только титушек, но и майдановцев, потому-что майдановцы тоже ПЛАТЯТ НАЛОГИ. Почему президент Украины, если он президент ВСЕЙ УКРАИНЫ, разделяет ЭТУ УКРАИНУ? Тогда давайте ЧЕСТНО назовем Януковича президентом полу-Украины!
    leste 28 января, 10:03
    _майдановцы тоже ПЛАТЯТ НАЛОГИ._:) Я с интересом хочу узнать каким образом человек живущий на майдане месяц и более одновременно продолжает платить налоги в казну?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.80
EUR 27.50