Війна проти Росії: юридичний фронт

Станіслав Батрин 10 квітня 2015, 00:00
война

Читайте також

 

Юридично довести факт російської агресії, починаючи із лютого 2014 року нескладно. 

Якщо уважно передивитися Закон України "Про оборону України", відповідно до якого збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, як: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав ; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України ; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів. 

Викладені вище обов'язкові умови для кваліфікації дій РФ як країни, що здійснила акт військової агресії, повністю підтверджуються подіями в АРК Крим: це конкретні дії з підготовки та, власне, "офіційна" анексія частини суверенної країни. Юридична гільйотина для Путіна — це конкретні офіційні акти органів влади РФ (Договір між Російською Федерацією і Республікою Крим "Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів" від 18 березня 2014 р.; подальша Ратифікація зазначеної угоди Держдумою РФ; Федеральний конституційний закон "Про прийняття до складу РФ республіки Крим та м. Севастополь"). Загалом же, якщо з Путіним усе зрозуміло (РФ порушує всі наявні норми права), то позиція офіційної України із захисту національних інтересів породжує багато запитань через відсутність стратегії. Принаймні нам не відомо про її існування. 

Які системні юридичні дії в цілому вчиняє Україна для захисту національних інтересів? Хто взяв на себе відповідальність за юридичну війну проти Росії? Це, звісно, добра тема для слухань, які пройдуть з ініціативи Комітету Верховної Ради України у закордонних справах 15 квітня 2015 р. з участю співдоповідачів, — Адміністрації президента, Мін'юсту, МЗС, ГПУ, СБУ, МВС, Мінфіну, Фонду держмайна, Мінекономрозвитку, РНБОУ, — але, погодьтеся, що проводяться такі колективні розмови з надто великим запізненням. 

Тільки 27 січня 2015 р. Верховна Рада України визнала Російську Федерацію державою-агресором.Залишаючи відкритими питання, з чим пов'язана затримка у прийнятті постанови, а також чи в належному порядку Україна збирає докази на підтвердження такого політичного рішення (як і аналогічних рішень місцевих рад), — повернімося до питання реальної правової роботи, яка ведеться за наслідками вторгнення агресора.

Інструменти правового захисту національних інтересів України варто поділити на символічні і практичні. До символічних ми б зарахували ряд позовів держави до міжнародних судових установ, які в результаті або не приведуть до встановлення й надання оцінки фактам агресії РФ як держави, або потребують згоди на застосування юрисдикції, або приречені на банальне невиконання рішень, або цілісно не вирішують питання стягнення збитків. Однозначно — такі позови варто ініціювати для посилення політичного тиску, водночас успішність таких заходів залежить від цілої низки обставин, які можуть не настати. Серед останніх можна виокремити три групи:

1) Міжнародний Суд ООН. 8 серпня 2014 р. Мін'юст заявив про підготовку позову проти Росії до Міжнародного суду ООН. 9 грудня 2014 р. прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк повідомив, що Україна розпочала процедуру подачі позову в Міжнародний суд ООН, а 22 січня 2015 р. у Мінську українська та російська сторони провели переговори щодо зазначеного позову та фінансування Росією тероризму. В межах цієї справи Україна заявляє про порушення Росією цілої низки конвенцій, з-поміж яких ключовою є Конвенція про заборону фінансування тероризму. На даному етапі ведеться процедура передсудових консультацій, згідно ч. 5 ст. 38 Регламенту суду, доки не буде досягнуто згоди щодо підсудності та юрисдикційних питань, вирішується питання попередніх заперечень, передбачених ст. 79 Регламенту. За нормами регламенту, Росія повинна визнати або спростувати доводи України. 

Прогноз: імовірне надання політико-правової кваліфікації діям РФ для застосування подальших заходів політичної та юридичної відповідальності; питання відшкодування збитків є другорядним і не має перспектив бути вирішеним у консолідованому вигляді; розгляд справи Міжнародним Судом ООН — тривалий і пов'язаний із численними юридичними перепонами, як-то згода РФ на такий розгляд або ж лобіювання відмови від підтримки України іншими державами світового співтовариства. 

2) Міжнародний кримінальний суд (МКС, "Гаазький Трибунал"). 4 лютого 2015 р. парламентом ухвалено Постанову "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян". Визнаючи юрисдикцію судової установи ad hoc, ВРУ звернулася до МКС з метою притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ст. 7 та ст. 8 Римського статуту МКС, — за вчинення злочинів проти людяності, військових злочинів, вчинених на території України починаючи з 20 лютого 2014 р. і по теперішній час. З цього приводу міністр закордонних справ Павло Клімкін заявив, що "Україна може позиватися до Росії у Міжнародний кримінальний суд, проте дотримуватиметься всіх юридичних процедур перед цим". Водночас він зазначив: "Ми знаємо, як це робити. …ми зараз влаштовуємо стратегію, оскільки ми маємо бути впевнені у нашому успіху". Далі, 8 квітня 2015 р., також стало відомо про те, що ГПУ має намір упродовж квітня підготувати й передати до Міжнародного кримінального суду в Гаазі матеріали про анексію Криму. 

Прогноз: з офіційного сайту МКС на час підготовки цієї публікації не випливає, що до секретаріату МКС надійшла заява України про визнання юрисдикції МКС від 4 лютого (у зв'язку з чим незрозуміло, як ГПУ і МЗС мають намір передавати матеріали стосовно агресії, коли суд юрисдикцією щодо зазначеного злочину не володіє); МКС не може розглядати питання про злочини агресії взагалі не тому, що Україна не ратифікувала Римський Статут, а тому, що дана категорія справ стане підсудною МКС тільки після набуття чинності відповідної поправки до Римського Статуту від 2010 р. (положення про злочини агресії), — для чого її мають ратифікувати 30 держав (наразі ратифіковано 21 державами). І тільки після такої міжнародної ратифікації відбудеться, власне, набуття чинності положенням про злочини агресії, що дозволяє зробити висновок: будь-яка агресія стане предметом розгляду в МКС тільки після набуття зазначеним положенням чинності. Більше того, відповідно до положення, визнання МКС юрисдикції щодо злочинів агресії може відбутися не раніше 1 січня 2017 р. Навіть за таких умов, юрисдикція поширюватиметься лише на злочини, вчинені після вказаної дати.

3) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). У цій частині виділимо тільки позов, який подано 13 березня 2014р. (І. Ukraine v. Russia I no. 20958/14/), не аналізуючи індивідуальних заяв громадян. Предмет узагальнених вимог України стосується незаконної окупації Криму та порушень прав людини з боку ФР і підконтрольних їй терористів на Сході України. Йдеться про так звану справу "про трильйонні збитки", спричинені окупацією РФ частини території України. Ця справа охоплює всі факти, які були зафіксовані щодо порушення прав людини, вбивств і викрадень цивільних громадян та військових, порушення прав кримських татар, релігійних прав українців та утисків із боку окупаційних сил релігійних общин, порушення права власності українських компаній та приватних осіб. Відомо, що суд вжив забезпечувальних заходів за клопотанням української сторони в порядку звернення, передбаченого п. 39 Правил Суду, і зобов'язав сторони спору утриматися від будь-яких заходів, у тому числі військових дій, які можуть мати своїм наслідком порушення Конвенції, а також зобов'язав сторони безумовно виконувати взяті на себе зобов'язання за Конвенцією, особливо щодо поваги та захисту права на життя (ст. 2 Конвенції) та заборони катування (ст. 3 Конвенції). Далі,
25 листопада 2014р., ЄСПЛ дав російському уряду 16 тижнів (до 25 березня 2015 р.) часу для того, аби подати свою офіційну відповідь стосовно допустимості заяв України, поданих відповідно до ст. 33 (міждержавні справи); наявності достатнього обсягу юрисдикції в РФ у контексті ст. 1 Конвенції (зобов'язання поважати права людини) та щодо того, які доступні й ефективні засоби надано для осіб, чиї права та свободи були порушені такими діями (про виконання РФ таких вимог не відомо).

Прогноз-1: ЄСПЛ не встановлює фактів агресії; відповідальність за рішенням стосується не звинувачення РФ у вчиненні одного або ж кількох актів агресії, а обгрунтовується вказівкою на порушення окремих положень Конвенції; питання про задоволення консолідованої претензії України щодо завданої шкоди розглядається тільки в контексті порушення окремих норм, не пов'язаних із військовою агресією; справа потребує ретельного доказування кожного факту, що означає як складність провадження, так і надзвичайно тривалі терміни розгляду, передбачити які не видається за можливе. 

Прогноз-2 у ЄСПЛ: дані справи не стосуються відшкодування державі консолідованих збитків за наслідками агресії РФ; факт агресії РФ стосовно України не має перспективи бути встановленим.

До числа практичних і термінових проблем (пов'язаних із застосуванням практичних правових інструментів), які з березня 2014 р. залишаються не вирішеними Україною, належать проблеми із захистом державних інтересів за наслідками так званої "націоналізації" великих підприємств на окупованих територіях (ДАТ Чорноморнафтогаз, ПАТ "ДТЕК Крименерго", ПАТ "Кримгаз", ПАТ "Укртрансгаз", ДП "Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами", ПАТ "Укртелеком") та інших суб'єктів господарювання, єдиним або частковим власником яких є Україна.

Верховна рада АР Крим уже встигла винести рішення, що "власністю Республіки Крим є рухоме і нерухоме майно публічного акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", ПАТ "Укртрансгаз", Державного підприємства "Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами" та ряд інших підприємств. На прикладі ДАТ "Чорноморнафтогаз" можна проілюструвати приблизний масштаб проблеми: станом на сьогодні активи, майно, документація підприємства не перебувають у володінні товариства, легітимне керівництво усунуте від виконання обов'язків з управління, керівництво здійснюють нелегітимно призначені особи. Для повнішої ілюстрації:
до складу виробничої бази "Чорноморнафтогазу" входять 18 вуглеводневих родовищ, 10 із яких перебувають в експлуатації; 11 морських газовидобувних стаціонарних платформ і блоків-кондукторів з розміщеними на них технологічним устаткуванням, засобами контролю та зв'язку; чотири плавучі самопіднімальні бурові установки "Сиваш", "Таврида", В-312 "Петро Годованець", В-319 "Ukraine"; три повітряних судна (вертольоти) Agusta AW139, Agusta AW139, Agusta A109С; технологічний флот у складі 27 одиниць плавзасобів, серед яких — судна постачання, кранові, буксирні, аварійно-рятувальні, протипожежні, водолазні та інші; спеціалізований порт із причальним фронтом завдовжки 1700 метрів з добре захищеною акваторією, судноремонтним комплексом і ділянкою підводно-технічних робіт; берегова виробнича база забезпечення морських робіт та облаштування морських родовищ, що включає комплекс із виготовлення металоконструкцій, платформ, секцій морських газопроводів, ремонтно-механічні цехи, складські приміщення, вантажно-розвантажувальні засоби; газотранспортна система, пов'язана з газотранспортною системою України, включає понад 1196 км магістральних газопроводів, у тому числі 286 км морських; підземне сховище газу активною ємністю першої черги 1 млрд. куб. м і повною ємкістю 3 млрд. куб. м, пов'язане з газотранспортною системою; 45 газорозподільних станцій; дві автомобільні газонаповнювальні компресорні станції. Обсяг видобутку природного газу за 2013 р. становив 1,649 млрд. куб. м, 57,61 тис. тонн газоконденсату і 8,0 тис. тонн нафти. Плановий видобуток природного газу підприємством на 2014 рік — 2,4 млрд. куб м. Тільки основні засоби підприємства оцінюються сумою до 15 млрд грн. При цьому частка держави у підприємстві — 100%, а єдиним акціонером є НАК "Нафтогаз України".
У контексті втрат ми не можемо оминути увагою "вишки Бойка". За офіційною інформацією ГПУ, російська сторона не допускає Україну до "вишок", а "матеріали цієї справи були перевезені в Крим та, у зв'язку з анексією, там і залишилися", як відомо М.Голомша. За словами начальника управління з розслідування корупційних злочинів П. Жебрівського, "з вишками Бойка дуже важко, тому що потрібен предмет — самі вишки, а нас росіяни туди не пускають. Є тіло — є справа. Обов'язково має бути речовий доказ, має бути призначена експертиза, після експертизи повинна бути доказова експертиза, бо якщо доказів не буде, то суд не винесе рішення". Втім, такий стан справ служить формальним виправданням українській владі, чому по сьогодні не завершено розслідування справи і не пред'явлено обвинувачення ні Бойку (екс-міністр), ні Бакуліну (екс-голові "Нафтогазу"), ні Кацубі (колишньому заступнику голови "Нафтогазу"), а арешт на майно не було накладено.

Тільки з засобів масової інформації регулярно повідомляють про сотні об'єктів, втрачених Україною в інших секторах економіки. Та чи є сенс перелічувати такі випадки, коли втрачених об'єктів — тисячі? Шкоду, звісно, можна підрахувати, але не математика є вирішальним аргументом у боротьбі. Вирішальне значення мають конкретні юридичні дії тактичного і стратегічного характеру — менеджмент у юридичному захисті інтересів країни. 

То як конкретно Україна захищає свій інтерес в особі підприємств, установ, організацій, що перебувають в АРК Крим і на Сході України? Ми вже згадували про "трильйонний позов", ініційований Україною в ЄСПЛ, що означає накопичення Україною доказової бази про збитки від окупації саме в рамках зазначеної справи. Це також означає: стратегія уряду в тому, що такі підприємства, як "Чорноморнафтогаз", опиняться в "кошику" підприємств, установ чи організацій, яким завдано шкоди і щодо яких Україна застосовує юридичні заходи на відновлення порушених прав, поряд із такими, як, наприклад, умовний завод шампанських вин або взагалі зоопарки чи організації й підприємства по суті місцевого значення, в яких зберігається частка держави. Про перспективи розгляду справи в суді ЄСПЛ вже згадувалося. Крім того, дивує і ставлення держави до бізнесу, який перебуває на території окупованих територій: ідеться або про підприємства, частка в яких поділена між державою та приватним сектором, або ж про ті підприємства, які повністю засновані приватними суб'єктами. З останніх можемо згадати хоча б офіційну позицію компанії WOG від 11.09.2014 р., керівництво якої заявило дослівно таке: "Міненерго дає зрозуміти, що воно "вмиває руки" й залишає українські компанії наодинці з проблемами щодо повернення майна, компенсації втрат, погашення банківських кредитів". Не надаючи особливого значення даній заяві (і не вдаючись до пошуків правди в межах цієї статті), ми тільки маємо підкреслити думку, що відповідь влади на ініціативи бізнесу із захисту своїх прав на території АРК Крим — мовчання. Таке мовчання (читай "мирний протест") було запропоновано на Майдані, далі — під час анексії АРК Крим, тепер — щодо підтримки Україною бізнесу, який готовий подавати позови проти Росії в міжнародні інституції за підтримки держави, та, власне, і самостійних дій України на зазначеному напрямі.

Як бачимо, держава за рік не відокремила заходів правового захисту стратегічних підприємств для економіки України від усього іншого сегменту проблем, які виникають на окупованих територіях. Тобто на сьогодні йдеться про десятки тисяч підприємств, механізми правового захисту щодо яких зводяться до результатів справи в ЄСПЛ (перспективи описані вище) і є принципово однаковими, незалежно від специфіки та значення для держави того чи іншого підприємства. Чи є підстави стверджувати, що вибірковий підхід до проблеми може мати більший успіх? Насамперед ловимо себе на думці: "Що буде, коли Україна програє справу про "трильйонні збитки в ЄСПЛ" через порушення процедури або недотримання вимог до доказової бази стосовно десятків тисяч підприємств: від малого до великого?" Наслідком буде те, що ДАТ Чорноморнафтогаз, ПАТ "ДТЕК Крименерго", ПАТ "Кримгаз", ПАТ "Укртрансгаз", ДП "Феодосійське підприємство із забезпечення нафтопродуктами", ПАТ "Укртелеком" і сотні великих підприємств втратять можливість успішно захистити свої права як окремих суб'єктів господарювання в інших інституціях. Чому ці підприємства самостійно не ініціюють судових розглядів? Тому, що порядок прийняття рішення про ініціювання судового розгляду без участі держави практично нереальний, оскільки таке рішення потребує погодження органом управління товариством або рішення загальних зборів акціонерів (що неможливо у підприємствах, де частка бізнесу міноритарна). 

З іншого боку, є перспектива подання позовів від великих підприємств до міжнародних арбітражів. Серед приватно-правових способів захисту порушених прав можна назвати Міжнародний центр врегулювання інвестиційний спорів (Вашингтон), Арбітражний інститут Торгової палати Стокгольма, Арбітраж ad hoc за правилами UNCITRAL тощо. Тоді потрібно виділяти умовних
100 підприємств, які мають першочергове значення для держави (і перебувають на окупованій території) та розробляти стратегію, яка може привести до успіху. Такі інструменти нагальні й дієві, залежно від того чи іншого випадку. Зокрема, потрібно розглянути можливість відшкодування шкоди відповідно до правил, передбачених Угодою між Кабінетом міністрів України та урядом Російської Федерації про заохочення і взаємний захист інвестицій, Угодою про співробітництво в галузі інвестиційної діяльності, Договором до Енергетичної хартії та Заключним актом до неї. Тим часом дії України мають бути послідовними, відповідальними і, головне, скоординованими для недопущення негативних наслідків (в т.ч. і встановлення фактів визнання суб'єктів АРК Крим частиною РФ). Проте сьогодні ми не знаємо нічого про координацію таких юридичних дій органами влади України, застосування наявних механізмів правового захисту, які б вирішували проблеми держави та бізнесу на окупованих територіях, як спільно, так і окремо. Україна, на нашу думку, самоусунулася від застосування тих інструментів міжнародного права, які застосовуються бізнесом. 

За відсутності офіційної інформації, можна зробити висновок, що Україна не робить скоординованих кроків у правових відносинах з РФ, що породжує низку ризиків державного значення. І це — недозволенна розкіш, оскільки внаслідок збройної агресії Росії й захоплення частини території України виникає великий і надзвичайно складний, у правовому сенсі, комплекс правових проблем, пов'язаних із відновленням попереднього стану та компенсацією збитків постраждалих осіб і держави. Якщо не здійснити системну організацію всіх юридичних процедур та вимог, хаотичний процес відстоювання державних і приватних інтересів призведе до юридичного колапсу, в якому неможливо буде досягти результату, — задоволення вимог України, фізичних та юридичних осіб. Більше того, неналежна координація всіх правовідносин із країною агресором може призвести до негативних наслідків. Кількох прикладів буде достатньо: ми вже висловлювалися з приводу того, що недавній контракт, укладений між "Укрінтеренерго" та "Інтер РАО" по лінії Міненерго суперечить публічному порядку, загрожує програшем України в міжнародних судах і втратою території. Є ризик того, що відомий контракт з положеннями про "Кримський федеральний округ РФ" і про підсудність спорів російському суду може бути визнано не двостороннім, а багатостороннім, адже його укладено також і з участю третьої сторони — "Крименерго", яка не підконтрольна Україні. В результаті, постають логічні запитання, як, наприклад, відреагує Україна, коли "Крименерго" спробує подати до російського суду позов уже на інших учасників угоди або ж звинуватить Україну в порушенні контракту задля встановлення фактів належності "Крименерго" Росії? Можна згадати й інші ситуації, які потребують скоординованої роботи. Зокрема, 28 вересня 2014 р. стало відомо про бажання І. Коломойського подати позов до Гаазького трибуналу і вимагати від Росії відшкодування матеріальних збитків від арешту його майна на суму 2 млрд дол. США, а 8 квітня 2015 р. вже Енергохолдинг ДТЕК Р.Ахметова заявив, що відстоюватиме свої інтереси в міжнародних судах у разі визнання незаконної купівлі "Дніпроенерго". Відомо також, що ДТЕК має бажання відстоювати свої активи в ПАТ "ДТЕК Крименерго" через арбітраж. Серед іншого, сьогодні також існує ризик позовів проти України в ЄСПЛ у межах контрзаходів (відомо про підготовку близько 200 позовів до ЄСПЛ проти України від осіб, котрі постраждали в зоні військового конфлікту на території України), а також імовірний позов РФ до України щодо дострокового погашення євробондів на суму 3 млрд дол. (з 15 млрд дол. боргу, взятого в грудні 2013 р. Україною на два роки зі ставкою купона 5%). Усе це свідчить про необхідність проведення Україною скоординованої правової роботи в такий складний період. Особливо чітко ми мусимо розуміти ризик того, що арбітражні інвестиційні позови, які можуть базуватися на презумпції статусу АР Крим як складової Російської Федерації, у разі їх задоволення здатні завдати непоправної шкоди інтересам держави та суспільства, встановивши шкідливий судовий прецедент, у якому міжнародний суд підтверджує належність окупованої території юрисдикції Росії. Зрозуміло, що, допустивши хаос і невпорядкованість у правових відносинах із Росією саме тепер, — ми програємо. Не окремий спір, а юридичну війну. 

На поверхні також лежать запитання громадян про ризики продовження економічного співробітництва між Україною та Росією в період цинічно замаскованої військової агресії. Як сприймати повідомленнями про те, що деякі підприємства України продовжують укладати господарські договори з підприємствами агресора, інші — виконують контракти на постачання товарів для потреб не тільки населення Російської Федерації, а й військового сектора країни, що вчинила напад? Відповіді на ці запитання мають давати прем'єр-міністр і президент, кожен у міру своєї компетенції. Але вищі посадові особи стали в позицію: мовчати — діями, говорити — намірами. Мовчать щодо санкцій України стосовно посадових осіб країни-агресора, щодо вжиття рівнозначних заходів до російського бізнесу в Україні та, що найважливіше, — мовчать щодо стратегії юридичної боротьби проти Росії та системного правового захисту національних інтересів. Тут ми не розглядаємо приватних випадків, які мають опосередкований вплив на інтереси держави. 

На нашу думку, Україною не враховуються ризики нескоординованості юридичної роботи у всіх відносинах з РФ. Держава має провести масштабну правову роботу, що відповідала б рівню наявних викликів та загроз, у такому алгоритмі:

Встановити координацію і звітність щодо всіх правовідносин, які виникають між Україною та Росією і стосуються інтересів держави. Відповідальність за координацію покласти на Мін'юст .

Визначити стратегічну групу фахівців, яка приймає колегіальне рішення і дає вирішальну рекомендацію міністру юстиції та уряду щодо вжиття системних і систематичних дій із правового захисту інтересів України у кожній справі (Міжнародний суд ООН, МКС, ЄСПЛ, умовних "100 судових справ в інтересах держави"), а також щодо кожного договору між резидентами України і Росії на час збройної агресії РФ (якщо учасником договору є держава або підприємства, в яких є частка держави).Така група має бути створена як орган Мін'юсту.

Провести відкриті і прозорі конкурси із залучення найкращих юридичних фірм світу, які мають відповідний досвід і міжнародний рейтинг, для захисту інтересів України у справах за критерієм спеціалізації та відповідним потенціалом лобіювання. Координацію і звітність таких фірм залишити за стратегічною групою, яка готує висновок для міністра юстиції та доповідає перед урядом. 

Якщо чиновники говорять про брак коштів для залучення юристів топ-класу зі світовим ім'ям, я відповім, що скупий платить двічі. А в ситуації, в якій перебуває Україна, ціна — саме існування держави. Більше того, 6 березня 2015 р. стало відомо, що НАК "Нафтогаз України" уклала угоду з компанією "Wikborg, Rein & Co. Advokatfirma DA" (Норвегія) на юридичні послуги вартістю
2,74 млн євро (70,39 млн грн за актуальним курсом НБУ). Раніше Україна вже сплатила цій фірмі 1,3 млн євро за контрактом на представництво інтересів України у Стокгольмському арбітражі в "газовій справі" (при тому що в Стокгольмі ми перебуваємо лише на початковій стадії спору). Це той цікавий випадок, коли Україна платить дуже високу ціну фірмі, відібраній за невідомими критеріями. З цього приводу в ЗМІ повідомлялося, що перший тендер на зазначені послуги також проводили за неконкурентною процедурою, — чому для представництва України в арбітражі було обрано саме "Wikborg", тоді не пояснювали, а, за словами голови правління "Нафтогазу" Андрія Коболєва, "компанія мала успішний досвід вирішення судових суперечок з Газпромом". При цьому на сайті "Wikborg, Rein&Co" за пошуковим запитом "gazprom" не було жодного результату, — повідомлялося в пресі. З огляду на це, слід гадати, що питання ціни на порядку денному не стоїть. Проте коли вже й платити — то відкрито, чесно і з урахуванням інтересів держави. 

Безперечно, Україна опинилася перед безпрецедентною за складністю у ХХІ ст. ситуацією, котра вимагає вжиття далеко не точкових і короткочасних заходів для захисту держави. Тоді як американська зброя і по сьогодні перебуває за океаном, у нас є зброя у вигляді скрупульозної й водночас стратегічної правової роботи. Ми сумніваємося в її силі? Російська Федерація теж сумнівалася у недавній справі, яка розглядалася в третейському суді Гааги за позовами про відшкодування шкоди за наслідками націоналізації Росією компанії "ЮКОС". Сумнівалася на стадії розгляду справи, — суд ухвалив рішення про стягнення з Росії 50 млрд дол. (найбільша сума компенсації за історію арбітражів). Сумнівалася в можливості виконання рішення, — забула, що РФ є підписантом Нью-Йоркської конвенції 1958 р. "Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень", а це означає, що, у разі відмови РФ виконати рішення, її активи можуть бути стягнені в рахунок майна, розміщеного на території інших країн — підписантів Конвенції. В результаті, сьогодні у цій справі російська сторона поспішно намагається укласти низку мирових угод щодо виплати коштів, оскільки йдеться про відібрання в різних цивілізованих країнах її літаків, заводів і навіть активів у газовій галузі (до речі, чому б не реалізувати в такий спосіб "Містралі" на відкритому аукціоні з метою відшкодування шкоди власникам "ЮКОС"?). Можливо, непомітними, але взірцевими стають поодинокі випадки згортання Газпромом своїх позиції у Європі, які потрапляють до рук журналістів. Такий приклад дає прогнозовану ясність — російські "понти" закінчуються там, де вживаються адекватні заходи реагування. Бажано, за принципом таліона. (Таліо́н — правовий принцип, за яким у разі заподіяння якоїсь шкоди винуватцеві завдають такої самої шкоди. Класичним прикладом таліона є біблійне "око за око, зуб за зуб"). Отже, зброєю — добре, законом — неодмінно. 

Автор цієї публікації особисто організовував зустріч вищого керівництва України з представниками компанії Shearman and Sterling LLP (компанія на боці акціонерів ЮКОС, відповідальна за захист вимог, задоволених на суму 50 млрд дол. США). Далі, в хорошому сенсі слова, ми були лобістами залучення до групи юристів для України компанії Covington and Вurling LLP (яка супроводжувала другу частину справи в інтересах акціонерів ЮКОС на суму понад 1 млрд дол. США). Наші кількагодинні перемовини у Вашингтоні з останніми свідчать: топ-фахівці готові працювати перш за все на репутацію і проти свавілля Російської Федерації (це підтверджується й ціновою пропозицією, котра, навіть за київськими мірками, є прийнятою і в деяких чиновників викликала подив як "занижена"). Відповідно, до Мін'юсту й уряду було подано офіційні пропозиції про захист державних інтересів України. Результат: від НАК "Нафтогаз України" ми отримали відповідь, що в газових спорах їм радники не потрібні, оскільки вже обрано вищезгадану норвезьку компанію, і саме "відповідно до вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель", а від Мін'юсту — запевнення, що пропозицію, досвід та репутацію топ-компанії буде враховано в майбутньому. Як бачимо, майбутнє настало, а віз і нині там.

10 квітня 2015 р. повідомлено, що компанії JKX Oil & GAS PLS (за повідомленнями ЗМІ, підконтрольна І. Коломойському), POLTAVA GAS B.V. і Poltava Petroleum Company розпочали арбітражні розгляди проти України в міжнародних судах, вимагаючи стягнути з України 180 млн дол. США). До нас потрапив лист від 19 лютого 2015 р. за підписом заступника міністра юстиції А.Янчука, який від імені держави пропонує висловити свої комерційні пропозиції щодо чергової справи державного значення українській юридичній компанії AEQUE. Ми не говоримо про незаконність дій чиновника. Ми говоримо тільки фактами: на українському ринку десятки тисяч юридичних фірм, і далеко не всі з них отримали таке запрошення; українська фірма AEQUE функціонує з кінця 2014 р.; ЗМІ повідомляли про створення зазначеної фірми у зв'язку з виходом п'яти з 11 партнерів зі складу авторитетної фірми "Василь Кисіль і Партнери" у 2014 р.; 22 липня 2014 р. Петро Порошенко призначив заступником глави Адміністрації президента України адвоката Олексія Філатова, який до цього призначення був партнером фірми "Василь Кисіль і Партнери". Ми не проти зазначеної компанії, але ми проти гри без правил, якщо вона матиме місце. Питання по суті не про ті чи інші фірми й не про окремих чиновників. Питання про відповідальний і прозорий процес на умовах справедливого ставлення до державних інтересів тоді, коли йде війна. Питання про Україну та її майбутнє. Не можна марнувати час.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
11 коментарів
  • Andriy Sensar 12 мая, 23:29 Перечень основных - Доказательств росийской (путинской) агрессии в Украине (Крым, Донбасс)-Рус,Укр,Eng,De,Fr https://goo.gl/XlFGQJ Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Andriy Sensar 12 мая, 23:28 Добірка - Докази російської агресії проти України (Крим, Донбас) https://goo.gl/Hw1YmE Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Andriy Sensar 12 мая, 23:28 Добірка - Докази анексії Криму Росією : https://goo.gl/EZuWYu Юридична добірка - Докази анексії Криму Росією https://goo.gl/ATb2wJ Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Георгий Кравченко 12 мая, 13:39 Після сьогоднішнього рішення суду показала АП цинічного бариги своє справжнє лице друзів пупіна - "ніякої агресії Московії в Україні немає!" Цікаво тепер, як у кремлі таку чудову для них новину прокоментують. Певно скажуть, що "Власть на Украине опомнилась и стала на путь исправления!" І по-аплодують. Ганьба вам, пане цинічний барига. Настав вам час піти слід за яником - в Ліпєцкє ваше місце, директором фабрики. А в Україні президентом повинен бути справжній націоналіст - сильний, рішучий, сміливий і нетерпимий до ворожого промосковського бидла як в Україні, так і за її межами! Сучасний Степан Бандера. Чи Український Піночет Больше читайте здесь: http://gazeta.zn.ua/internal/voyna-protiv-rossii-yuridicheskiy-front-_.html Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Всеволод Фомичев 14 апреля, 21:41 Не будучи специалистом в вопросах юриспруденции и международного права, я тем не менее понял: 1.Международный суд ООН. 2. Международный уголовный суд (МУС, "Гаагский трибунал") 3. Европейский суд по правам человека (ЕСПЧ) - это прекрасные организации для "попить кофе" и абсолютно непригодные в нашем конкретном случае. Их предел - это осудить какого-нибудь условного "Саддама Милошевича Каддафи" и то только в том случае, если США и НАТО навалятся, скрутят такого и принесут на "блюдечке с голубой каёмочкой". И ЗАХОТЯТ осудить.В нашем же деле "спасение утопающих - дело рук самих утопающих. Реалист скорее понадеется на Суд Божий, чем на эти с позволения сказать суды. Автору спасибо за объёмную и содержательную статью о тщетности наших усилий и никчемности этих судов (без иронии). Відповісти Цитувати
  • Миколай Паращак 12 апреля, 18:01
    Evgeny Smirnov Вчора, 23:30 "До свидания"??? А что потом? Куда вы без того же Порошенка пойдёте? К Путину? Так с какой стати Вы, в таком случае, изображаете заботу об интересах Украины?
    Цілком справедливе зауваження.
    Yury Gromov 14 апреля, 22:45
    ...изображаете заботу об интересах Украины.... А кто их назвал, эти самые интересы Украины, к примеру, для меня и миллионов украинцев, у «кого грядка лука в огороде, сажень улицы в селе, - никаких иных угодий не имел он за земле», и для того, кому его Украина принесла в прошлом году 390 миллионов дохода.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Габриэль Санти 12 апреля, 16:34 Эта инфа уже проскакивала в СМИ. И тогда она была подана от имени Юридического управления Правого Сектора. У них это частенько проскакивает. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Влад Мамин 11 апреля, 13:44 еще один аспект того,как власти НЕ защищают национальные интересы Украины,очевидно,что у них другие цели и народв Украины пора сказать всем этим Порошенкам,Тимошенкам,Яценюкам и Ко "давай,до свидания"...иначе будет поздно
    Evgeny Smirnov 11 апреля, 23:30
    "До свидания"??? А что потом? Куда вы без того же Порошенка пойдёте? К Путину? Так с какой стати Вы, в таком случае, изображаете заботу об интересах Украины?
    Yury Gromov 14 апреля, 22:36
    "До свидания"??? А что потом? Куда вы без того же Порошенка пойдёте? .....Куда пойдете? Туда, куда только и возможно выходить из тупика - назад, в то время и к осмыслению тех деяний украинского режима, за которыми последовало то, что имеем ныне. К Путину ли? Возможно и к Путину, но, во всяком случае, не в Евросоюз ЛЮБОЙ ЦЕНОЙ, а именно ЛЮБОЙ ЦЕНОЙ, ПРИЧЕМ, ИМЕННО НАШЕЙ ШКУРЫ, режим нас туда тащит, преследуя при этом свои, а не наши интересы. Ведь самый близкий путь в Европу – самим стать европейцами, а все прочие, ну очень туманны.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Курс валют
USD 24.82
EUR 27.33