"Війна світів"

Сергій Рахманін 19 липня 2013, 17:00
Милиция

Читайте також

Один із членів Конституційної асамблеї недавно розповів, що його колеги вирішили поставити хрест на терміні "правоохоронні органи". Передбачається, що в оновленому Основному законі з'явиться новий — "органи правопорядку". Погодьтеся, звучить менш пафосно і більше відповідає завданням, які стоять перед людьми у формі. 

Проте у світлі останніх подій рішення КА (прийняте незадовго до врадіївських та святошинських подій) видається досить символічним. 

Бо вже задовго до "антиміліційних бунтів" було зрозуміло: мало хто в нашій країні вважає людей у "синьому" надійними охоронцями права. У кращому разі — охоронцями порядку. Усталеного порядку речей, який мало кому подобається і який мало хто реально прагне змінити.

Багато цифр.
І трохи міркувань

За результатами дослідження, проведеного 2011-го Центром Разумкова, довіру міліції висловили тільки 6,7%. 57% заявили про непідтримку дій цієї структури. 43,4% повідомили, що, звертаючись до міліції, не отримали допомоги. "Разумковці" запропонували учасникам опитування за п'ятибальною шкалою оцінити діяльність співробітників МВС у конкретних сферах (охорона громадського порядку, забезпечення безпеки громадян, розкриття кримінальних злочинів, протидія вуличній злочинності, боротьба з порушеннями правил дорожнього руху тощо). З'ясувалося, що з жодної "дисципліни" "екзаменовані" (з погляду народних "екзаменаторів") не дотягнули навіть до трійки. Цікаво було інше: ці результати практично повністю збігалися з підсумками аналогічного опитування, проведеного тим-таки соціологічним центром у травні 2006-го. За цей період у країні чотири рази змінювався міністр внутрішніх справ, уточнювалося профільне законодавство, коригувалася структура...

Зате істотно змінилося ставлення громадян до міліції в іншому аспекті. У 2006-му 19% опитаних "разумковцями" оцінювали зустріч із міліціонером на безлюдній нічній вулиці як чинник небезпеки і 30,5% — як чинник безпеки. 2011-го ситуація кардинально змінилася: 31,2% відчували страх і занепокоєння, випадково зустрівшись із міліціонером, і тільки 20,7%, побачивши людину у формі, почувалися більш захищеними. 

За результатами соціологічного опитування, проведеного Інститутом соціології у рамках моніторингу за 2012 р., на запитання "Який рівень Вашої довіри міліції?" лише 0,8% опитаних відповіли: "Повністю довіряю", ще 8% — "здебільшого довіряю". Цілком відмовили міліції у довірі 30,9% громадян, швидше, не довіряли їй — 35,6%.

Свіжі спільні дослідження Фонду "Демократичні ініціативи" і Центру Разумкова тенденцію закріпили: українська міліція опинилася у п'ятірці лідерів народної недовіри. Їй абсолютно не довіряють 39,8% опитаних, здебільшого не довіряють — 30,2%. Повну довіру цьому силовому органу висловили тільки 3,2%. 

"Міліція насправді далека від народу. Її бояться, їй не довіряють. Якщо людину викликають до міліції, то це для сім'ї знак, що з людиною може щось трапитися", — так недавно охарактеризував ставлення громадян до охоронців їхньої безпеки відомий правозахисник Євген Захаров.

Ось уже кілька тижнів поспіль люди в синій уніформі — головні ньюзмейкери, а їх критика — домінуючий тренд. В одностайному "Така міліція нам не потрібна!" тонуть поодинокі міркування експертів про те, якою їй слід бути. Не сперечатимемося з очевидним і не ризикнемо підмінювати фахівців. Спробуємо поміркувати над тим, чому міліція стала такою. Чому конфлікт між суспільством у цілому та частиною цього суспільства (частиною чималою — майже 300 тис.) загострився саме тепер. І наскільки далеко цей конфлікт зайшов. 

Директор соціологічної служби згадуваного нами Центру Разумкова Андрій Биченко у коментарі газеті "Аргументы и факты в Украине" навів тривожні цифри: "За останні кілька років дедалі менше українців вірять у справедливе правосуддя. І це виливається в протест, але не у формі мітингів та демонстрацій. Задовго до подій у Врадіївці ми запитали в людей, чи виправданий самосуд. 48% українців сказали, що він неприпустимий. Але 15% вважають, що в українських умовах самосуд — взагалі єдиний спосіб покарати винних. 31% вважає, що самосуд виправданий в окремих випадках". 

І ось уже на деяких сайтах закликають: "Убивай "мусорів" щодня. Це не заклик до насильства. Це заклик до вимушеної самооборони". Відзначають, що "хороший "мусор" — мертвий "мусор". І пропонують рівнятися на Валерія Запорожця, який застрелив майора міліції в Семиполках на Київщині. 

На форумі співробітників МВС їм "гідно" відповідають. "Доки міліція не примусить себе поважати (боятися) і не відкриє вогонь на ураження при спробах штурму, ділов не буде...", "Не дивитися, старі чи жінки, або вони — нас, або ми — їх! Якщо дикі примати з мене почнуть погони зривати або газом труїти, я включу кавоварку і всім роздам по зернятку...", "Я б стріляв, там оружейка, стояв би на вході, і в морду били б — пристрелив...".

Готовність до відкритого насильства, заявлена у цифрах соціологів, схоже, охоплює дедалі більшу кількість людей. Тих, що опинилися по різні боки барикади, якої в нормальній державі бути не повинно. 

Складається враження, що стривожених спалахом загальної кровожерливості значно менше, ніж тих, хто захоплюється учасниками штурмів Святошинського, Фастівського і, особливо, Врадіївського райвідділів. 

"Ментів перестають боятися — це головне. Це — перший, безпрецедентний приклад свідомого громадянського протесту проти системи!" — гласить захоплений пост на одному з інтернет-форумів. 

"Ментів перестають боятися", — вторить невідомому юзеру мій знайомий, у недавньому минулому — опер. Однак у ці слова він вкладає зовсім інший зміст. — "Ментів перестають боятися негідники, вони нахабніють, і ми самі в цьому винні. Міліцію перестають боятися незадоволені, заклик "убити "мусора" стає модним, і я навіть боюся подумати, чим це може скінчитися…".

Я можу погоджуватися чи не погоджуватися з логікою людини, котра, навіть знявши погони, говорить про міліцію "ми". Достеменно не знаю, яке саме значення вкладає він у слово "незадоволені". Знаю лише, що обґрунтовано незадоволених міліцією надто багато, аби від цього факту можна було відмахнутися. Але в словах колишнього оперативника є раціо. Хоч як двозначно це прозвучить, невідомо, що гірше: коли міліції бояться, чи коли її боятися перестають. Бо ніхто точно не відповість, що страшніше — міліцейське безчинство чи безчинство погромників. Бо ніхто точно не знає, коли антиміліційний погром перетвориться на погром загальний. Можу лише припустити, що в революцію він точно не виллється. 

Цитую текст, розміщений на одному з онлайн-ресурсів: "Один талановитий уродженець Луганщини сказав: "Ніщо не об'єднує так, як спільні підпали управлінь внутрішніх справ"... Звільнення від окупантів і межигірського фюрера почнеться з позбавлення "мусорів". Іскорка Врадіївки запалила вогнища по всій країні...". Досвід свідчить, що такі полум'яні трибуни особисто не страждають на порив до революційного самоспалення. Але історія переконує: такі запальні промови часто призводять до пожеж, які доводиться гасити всією країною. 

У нормальній країні ситуація, схожа на врадіївську, мала б стати приводом до наведення ладу в одній із найважливіших державних інституцій. У сьогоднішній Україні влада, швидше за все, або вдаватиме, що нічого не сталося (у кращому разі, покарає двійко "стрілочників"). І це тільки примножить кількість охочих відновлювати справедливість самотужки. Або візьме курс на посилення репресивних заходів проти учасників антиміліційних акцій, піднявши ненависть до режиму та його передового міліцейського загону на нову висоту. Що простимулює "симетричні" відповіді — наприклад, пропозицію ліквідувати "червоні" зони. "Якщо міліціонер скоїв реальний злочин — хай сидить із реальними злочинцями, на "чорній" зоні", — ця думка набуває популярності день у день. 

"Я боюся міліції, і я хочу перестати її боятися", — просто, спокійно й напрочуд миролюбно прокоментувала своє ставлення до останніх подій невідома дівчина на одному з телеканалів. Події у Врадіївці — вирок системі, що культивувала страх перед міліцією. Але хто, коли і, головне, як приведе цей вирок у виконання — запитання.

Віддаю належне пориву людей, котрі заступилися за Ірину Крашкову та Ірину Бондар. Людей, котрі щиро намагаються відновити знехтувану справедливість і не бачать інших способів зробити це. Та заодно обережно поставився б до розмов про свідомий громадянський протест проти системи. Схильність до самосуду і навіть загострене відчуття справедливості — це все ж таки щось інше.

Один із учасників "святошинського штурму" переконував мене, що справжньою причиною подій стала щира ненависть тамтешніх торговців до міліції, яка обкладає їх даниною. А рукоприкладство офіцера — лише привід. Не впевнений, та нехай так. Але ж не підняли торговці відкритий бунт проти поборів? Ні святошинські, ні інші. Отже, говорити про громадянський протест проти системи трохи зарано. І глибинна причина конфлікту, напевно, все ж таки в іншому. Міліція порушила негласний договір — їй дозволено "дахувати" і грабувати, але не дозволено "бикувати" і безчинствувати.

Однак у цьому "договірняку" є й третій, головний учасник — влада. Таке явище як масштабна стихійна торгівля, по суті, дозволяє одним — не платити податків, іншим — мати непоганий приварок. Учора торговці були жертвою міліцейського рекету — сьогодні грабіжники стали жертвою народного гніву.

Поставив би я під сумнів і проголошену безпрецедентність подій літа 2013-го.

Усе це вже було.

 "Антиміліційний бунт". Багатоликий і нещадний

"Антиміліційні бунти" — термін, почерпнутий із документальної літератури, написаної на архівних документах і присвяченої антирадянським виступам у післявоєнний період. "Нація безмовних рабів" (як часом зневажливо іменували на Заході громадян СРСР найпалкіші антирадянщики) своє неприйняття влади висловлювала трохи частіше, ніж було заведено вважати.

Ознайомлення з джерелами привело до несподіваного висновку: антиміліційні бунти — одна з найпоширеніших форм протесту. А в певні періоди (1953–1956 рр. і 1961–1968 рр.) — найпоширеніші. Дослідники визнають, що точну кількість масових протестів громадян проти свавілля міліції встановити неможливо. Про більшість із них широка спільнота дізналася після оприлюднення спеціальної довідки, підготовленої 1988-го для Михайла Горбачова. Видане 2006-го дослідження Володимира Козлова "Неизвестный СССР. Противостояние народа и власти" містило значно повніший перелік фактів відкритого опору громадян системі. Однак історики стверджують, що й цей список не є вичерпним.

Привертає до себе увагу одна обставина — у безлічі випадків вогнищем локального протесту ставав... місцевий ринок. Психологи пояснювали це досить просто: базар — природний натовп плюс штучно створене відчуття ліктя.

Цікаво, що перший у повоєнний час організований протест проти свавілля міліції (і водночас перший масштабний "базарний бунт"), наскільки можна судити, було зафіксовано в Україні. У Херсоні 4 серпня 1953-го на місцевому базарі співробітник міліції затримав 13-річного підлітка, який продавав кукурудзу. Як згодом стало відомо з показань свідків, правоохоронець був знайомий із матір'ю хлопця і знав, що товар не крадений, однак вирішив доправити малолітнього торговця у відділення. Той опирався, і міліціонер застосував до п'ятикласника фізичну силу, завдавши йому тілесних ушкоджень та довівши переляканого хлопчину до непритомності. Обурені містяни відбили школяра у правоохоронця, привели до тями й викликали "швидку". Однак незабаром базаром прокотилася чутка, що хлопчик помер. Розгніваний натовп (до
500 осіб) спочатку кинувся до приміщення міліцейської комендатури ринку, а потім взяв в облогу будинок обласного управління. Присутні вимагали видати їм надміру завзятого служаку. Ситуацію розрядив приїзд високопоставлених партійних чинів, які пообіцяли, що надто ревного міліціонера буде взято під варту, а факт самоуправства ретельно розслідують. 1956-го ще один "базарний антиміліційний бунт" спалахнув у литовській Клайпеді. Надалі вони стануть традицією.

Того ж 1956-го близько
600 осіб напали на відділення міліції в Слов'янську (Сталінська, нині Донецька область). Приводом до агресії послужило нібито незаконне затримання 45-річного слюсаря. Крик "Міліція б'є людей!" швидко зібрав значний натовп. У будівлі міліцейського міськвідділу розбили шибки, кілька міліціонерів було побито. Спроби пробратися в КПЗ припинили автоматним вогнем. Відновити порядок вдалося лише після спішного залучення підрозділів внутрішніх справ із сусідніх населених пунктів.

Сутички з міліцією (найчастіше криваві) відбувалися практично повсюди — на Кавказі, в Середній Азії, Прибалтиці, Кемеровській і Молотовській (нині Пермській) областях Росії, в українському Єнакієвому. У Ленінграді 1954-го натовп із чотирьох десятків підлітків відбив у наряду затриманого, побивши трьох співробітників органів. Справжня війна з бійцями правопорядку розгорнулася в Магнітогорську. Місцева міліція виправдовувалася різким зростанням молодіжної злочинності, що було правдою. Точніше, однією її стороною. Перевіряльники зі столиці назвали серед причин регулярних антиміліційних акцій "неправильну поведінку окремих співробітників". Деяких із них було притягнуто до кримінальної відповідальності за перевищення повноважень.

У 50-х народна нелюбов до міліції набула ознак яскраво вираженої ворожості. На те були свої причини. Охоронців радянської законності в тій країні сприймали насамперед як каральний, а не правоохоронний орган. У країні, де сісти міг будь-хто, людина в синій уніформі апріорі не викликала особливої симпатії. А масштабна амністія 1953-го цю неприязнь тільки посилила. На свободу вийшли 1 201 738 чоловік. (більше половини від загальної кількості ув'язнених). Люди з табірним досвідом привнесли в суспільство ненависть до тих, хто в цьому суспільстві й так асоціювався із обмеженнями свободи. А не із захистом свобод, записаних у конституції, але не прописаних у реальному житті.

Мій приятель, колишній опер, щиро засмучується: "Нелюбов до нас, ментів, загальна і безпричинна. Міліцію не люблять навіть діти. Від неї вернуть носи навіть ті, кому вона ніколи нічого поганого не зробила".

Я дозволив би собі уточнити: нелюбов до міліції в цій країні має генетичний характер, вона родом із СРСР. І, задля справедливості, зазначимо: об'єкт нелюбові зробив небагато для зміни цього коду.

Зростання "антиментівського руху" у 50-х багато дослідників приписували підступам кримінальних елементів. В офіційних документах того часу прямо вказувалося на кримінальне підґрунтя інцидентів. Юридичних підстав спростовувати це немає. Але легко зрозуміти, що в ті часи визнати кримінальщину і міліцейському, і партійному начальству було легше, ніж визнати антирадянщину.

Причини, які викликали стихійні бунти, часто називалися надуманими. Як, наприклад, у херсонському і клайпедському випадках, коли чутки про вбивства в міліцейських катівнях виявилися неправдивими. Чутка про насильницьку смерть затриманого стала спусковим механізмом ще одного бунту — 1957 р. у підмосковному Подольську. Згодом протестувальників назвуть "групою п'яних громадян". "Група" виявиться численною — 3 тис. — за офіційним даними, 7 тис. — за неофіційними. 

Чутки лягали на підготовлений ґрунт — у розповіді про звірства охоронців порядку легко було повірити, оскільки багато хто відчув міліцейський пресинг на собі. 

Вивчаючи природу антиміліційних настроїв у суспільстві 50–60-х, згаданий автором цих рядків історик Козлов відзначав важливу деталь. Серед тодішніх порушень законності із боку співробітників міністерства охорони громадського порядку домінували побиття затриманих та незаконні арешти. Часто траплялися випадки неправомірного застосування зброї. "Такі випадки, багатократно перебільшені чутками (слід ще мати на увазі і високу латентність міліцейської злочинності), створювали живильний ґрунт для конфронтації міліції і населення", — робить висновок історик. І продовжує: "У міліції існувала своєрідна групова солідарність, яка доходила в ряді випадків до кругової поруки. Деякі міліцейські начальники (...) схильні були дивитися крізь пальці принаймні на деякі зловживання своїх підлеглих. Кожен факт такого "лібералізму" не міг не дратувати населення. Недарма ж так часто під час масових конфліктів і заворушень натовп вимагав видати "поганого міліціонера" для розправи". 

Нічого не нагадує? У ті часи (особливо в 50-х) міліцейське начальство обґрунтовувало надмірну жорсткість підлеглих і свою лояльність до проявів такої "жерсті" необхідністю швидко й ефективно приборкати організовану злочинність. А чим можна пояснити (про виправдання навіть не йдеться) жорстокість наших сучасників?

Дозволимо собі ще одну цитату історика Козлова: "Антиміліційні настрої були чудовим ґрунтом для втягування натовпу мирних жителів у насильницький конфлікт проти міліції, особливо якщо з'являлася чутка про допущену кричущу несправедливість... Апеляція до відчуття зневаженої справедливості (феномен "невинної жертви" тощо) цілком могла мобілізувати натовп на заворушення, перетворити зіткнення хуліганів і міліції в насильницький конфлікт між населенням та владою... Корупція і хабарництво були тоді рідкістю серед працівників міліції. А ось хуліганство й недисциплінованість, як і неповага до закону, на яку хворіло все радянське суспільство, були досить "популярними" і в міліційному середовищі. Найчастіше злочини і проступки скоювали п'яні працівники міліції. Інакше кажучи, ситуація в міліції була дзеркальним відображенням ситуації в суспільстві...". 

Навіщо така розлога цитата, запитаєте ви? Щоб переконатися, що відповіді на багато запитань можна знайти в минулому. Ще в далекі 50-х минулого століття у міліції пили і били, громадяни були готові захищати жертв сваволі, і були охочі використати чужий гнів у власних інтересах. І в революцію досить численні протести так і не вилилися. 

А ось корупція і хабарництво серед працівників міліції — уже не така рідкість... 

У 60-х країною прокотилася справжня хвиля антиміліційних бунтів. Якщо у виступах 50-х призвідниками й учасниками сутичок із міліцією часто виступали колишні засуджені, професійні злочинці та зграї хуліганів, то в 60-х вплив злочинного світу на народний гнів помітно послабшав. Але не масштаби. 

1961-й — Муром, Александров, Бійськ, Беслан. 1964-й — Ставрополь і підмосковні Бронниці. 1966-й — Москва. 1967-й — Тула, Фрунзе, Чимкент.
1968-й — Нальчик. Приводом завжди слугували або факти міліцейської сваволі, або чутки про неї. Кількість учасників — від кількох сотень до кількох тисяч. Спалені міліцейські машини, розгромлені районні відділення та управління, покалічені і вбиті міліціонери, розстріляні й засуджені за вироками судів. Під шумок "відплатних акцій" траплялися банальні грабежі. Хтось користувався ситуацією, щоб поквитатися з недругами. В окремих випадках для придушення заворушень доводилося вводити бронетехніку.

Двічі в епіцентрі опинявся український Кривий Ріг.
1961-го обійшлося малою кров'ю. Точніше, без неї. Антиміліційний бунт 1963-го виявився одним із наймасштабніших в історії країни. Заворушення тривали три дні. За різним даними, від чотирьох до семи вбитих і 15 поранених, понад 40 засуджених. Згідно зі спогадами очевидців, міліціонера (надмірна старанність якого під час затримання солдата-строковика і стала детонатором конфлікту) повісили на пустирі, там, де тепер місцевий виконком. 

У 1967-му антиміліційний бунт спалахнув у Прилуках на Чернігівщині. Півтисячі людей зреагували на чутку про вбивство чоловіка, який, за офіційною версією, помер від менінгіту. 1973-го у Дніпродзержинську на Дніпропетровщині обурений натовп вимагав розправи над міліціонерами, з вини яких живцем згоріли троє затриманих. 

Але міліції перепадало й тоді, коли заворушення не мали яскраво вираженого антиміліційного характеру. Так було 1961-го у Кіровобаді та Краснодарі, 1963-го — в Сумгаїті, 1967-го — у Степанакерті і Слуцьку. Були причини, які робили (й роблять) співробітників органів привабливою мішенню для розгніваних громадян. Інколи — об'єктивні: стражі порядку (з огляду на свої службові обов'язки) мусили протистояти протестантам. Але була й причина суб'єктивного порядку — міліціонер сприймається як страж ненависної влади і водночас є найдоступнішим об'єктом нападу. Сам факт носіння форми виділяє його з-поміж інших і викликає агресію наелектризованого натовпу. 

Кулуарне визнання одного з нинішніх завсідників масових акцій: "Не пригадую, хто саме з вітчизняних міністрів внутрішніх справ (чи то Кравченко, чи то Смирнов) назвав нашу міліцію обличчям держави. Коли в людей є привід ненавидіти державу, чи слід дивуватися, що комусь не терпиться "заїхати державі у фізіономію". 

Так, гріх сперечатися, фізіономія міліціонера годиться для цього краще, ніж фізіономія президента чи прем'єра. До яких все одно не доберешся. 

Бунти 60-х привели до серйозного розбору польотів у верхах. Із 1968-го хвиля антиміліційних протестів пішла на спад. Дніпродзержинськ-73 і спроба розгромити КПЗ в Новомосковську Тульської області 1977-го були вже винятками. Поява біля керма Миколи Щолокова 1966-го знаменувала початок змін — коригувалося законодавство, відбулася серйозна чистка лав, посилився контроль, посилилася кадрова робота. ЦК зобов'язав КДБ і прокуратуру "підвищити увагу" до роботи МВС. 

Хто сьогодні виконає роль ЦК? Донедавна МВС, СБУ і ГПУ були організаціями-суперницями, і ця, хай навіть умовна, конкуренція примушувала багатьох озиратися й замислюватися. Ні, і сьогодні представники різних відомств недолюблюють одне одного, але працюють в одній зв'язці. Що підтверджується оприлюдненим у медіа листом, авторство якого приписують "врадіївським ґвалтівникам". Те, що наради "силовиків" відбуваються в одному кабінеті, і це кабінет ставленика Сім'ї Захарченка, свідчить про багато що.

Активне залучення міліцейських підрозділів у бізнес-конфлікти й політичні розбірки, схоже, остаточно деморалізувало органи. Спроба навести лад із допомогою працівників внутрішньої безпеки, наскільки можна судити, до успіху не привела. За словами колишнього співробітника МВС, чиї спогади публікувалися, зокрема, на "УП", "вебешники" захоплено збирали інформацію для продажу і не менш захоплено грабували впійманих на гарячому хабарників у погонах. 

Камо грядеши 

Зникла навіть слабка система взаємного стримування. Вони — міліцейські, суддівські, прокурорські, "специ" — у спільному човні, який пливе каламутною річкою. 

Міліція — найчисленніший загін пасажирів. Штатна чисельність, згідно із законом, — 324 400 чол. Співробітників у погонах — 183 тис. Атестованих — 171 тис., курсантів — 12 тис., 33 тис. — у системі внутрішніх військ. 

Останніми роками склад окремих структур всередині МВС повністю змінювався по 3-4 рази. Професіонали звідти йдуть. Більшість тих, хто залишається, віддають перевагу державній роботі... на комерційній основі. Знайомі (з колишніх і нинішніх співробітників органів) запевняють, що в кожному підрозділі є власний "прейскурант". Тих, хто чесно виконує свій обов'язок за зарплату, за словами людей обізнаних, — одиниці. Але стверджують, що вони все ще є. Полковникові легше — його зарплата становить від 6 тис. до 10 тис. грн. Оплата праці сержанта — від 1500 до 2500 грн. І він іде заробляти самостійно ... 

В органи приходять молоді люди, котрим ні на що жити й ні на кого рівнятися. Люди, котрих нікому вчити і подавати приклад. Їх просто-на-просто виштовхують на "велику дорогу". 

В одній із документальних програм, присвячених антиміліційним протестам 50—60-х, їх (трохи витіювато, але по-своєму точно) охрестили
"війною світів" після світової війни. "Війною світу вільних рабів та світу добровільних невільників". Людина, надіваючи погони, добровільно відмовляється від частини прав та свобод. Як своєрідну компенсацію держава пропонувала їм владу над іншими людьми. Владу, яку давало володіння службовим посвідченням, пістолетом та наручниками. У часи "війни світів" співробітники органів навчилися здобувати зі свого становища професійну користь. Уміння вибивати особисту вигоду прийшло з роками. Сьогодні "світи" ще більше віддалилися один від одного. 

Хоча й тоді далеко не всі в органах були безсрібниками.
Є ще одна цікава деталь, яка дозволяє вдатися до аналогій. 1956-го очільник МВС Микола Дудоров ухвалив рішення про поетапне припинення активної роботи з агентурою. Причина? Поступове, але від того не менш загрозливе залучення органів у кримінальну орбіту. Оперативники мусили, по суті, "дахувати" своїх інформаторів із кримінального середовища, обмінюючи отримані дані на безкарність сексотів. У керівництві не тільки міліції, а й, наскільки можна судити, країни тоді такий негласний договір розцінили як кабальний для держави. Але високих чинів лякало й інше — розтрата грошей, котрі виділяли на оплату послуг агентури, використання конспіративних квартир для п'янок та інтиму, зв'язок оперативників із жінками-сексотами, закриття кримінальних справ за гроші і навіть участь співробітників у функціонуванні кримінального бізнесу. Все це, якщо вірити дослідникам теми, було. Не так часто, аби бити на сполох, але досить часто, аби всерйоз стривожитися. 

Чому ми згадали про цей призабутий факт? Автор цих рядків вирішив звернути вашу увагу на давню історію під впливом розмови з колишнім міліцейським чином, який працював у системі не один десяток років. За його словами, серйозне розкладання міліцейського середовища відбулося в 90-х. І рушійною силою процесу стали убозівці. Система вкорінення, особисті контакти, — вони щодня мали справу зі світом легких грошей і серйозних спокус. "У працівників міліції були свої уявлення про честь. Не те, щоб збочені, ні, просто специфічні. Навряд чи ці принципи зрозуміє і прийме людина, котра перебуває поза системою. Була межа, якої не можна переступати. У 90-х межа стала стиратися, принципи — змінюватися. Сьогодні для багатьох вони перетворилися на безпринципність". Зупинити процес залучення борців зі злочинністю у злочинне середовище виявилося нікому. У міліцейського начальства були інші турботи. 

Мій співрозмовник продовжує: "До 90-х демонструвати своє матеріальне становище вважалося не тільки непристойно, а й небезпечно. У нові часи це стало модно. Деякі генерали ледь не змагалися в цьому. Нелюбов до міліції з боку громадян таке хизування тільки посилило. Особовий же склад сприйняв це ледь не як наказ: "Роби як я!". А нинішньому поповненню й наказувати нічого не треба... ". 

Молоде поповнення виявилося не готовим до випробування владою і відповідальністю. Міфічний добрий радянський "дядя Стьопа" помер ще в 90-х. Образ недалекого і незлобивого "Петренка", що прийшов йому на зміну, розчинився на початку "нульових". Яким буде міліціонер майбутнього? 

Чи врятує ситуацію запропоноване повне перезавантаження МВС? Забагато "але". І річ не тільки в коштах. Так, можна скоротити чисельність до розумної межі, ліквідувати непотрібні генеральські посади, позбутися утриманців із навколоначальницької обслуги. Можна встановити систему належного контролю, хоча для неї знадобляться і політична воля керівництва, і реформи в інших сферах. Чи готові до цього політичні лідери, включно з опозиційними? Сумніваюся. А ще потрібні кадри, здатні виховати кадри. Чи є їх достатня кількість? 

Повторимо, відповідати на ці запитання мають професіонали. Але навіть невтаємниченим очевидно: воюючим світам годиться подумати про мир...

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
123 коментаря
  • Betmen 23 июля, 18:21 Давно ясно,что капитализм-это общество преступников в том числе милицейских оборотней в погонах ,основанное на обмане,грабежах и убийствах. Диктатура олигархов -бывших воров и дерьмократов породила продажных прокуроров и судей,которые уверены в том ,что раз одураченные укры голосуют за весёлую жизнь олигархов,значит можно творить всё,что им захочется и плевать на все законы с Конституцией впридачу.Поэтому только установление народовластия позволит уничтожить диктатуру олигархов и порождаемых ими оборотней в погонах, как после 1917 года,когда полиция(царская "Охранка") и жандармерия были лишены пенсии и расстреляны по приговорам народных ревтрибуналов за верную службу царскому самодержавию и капиталистам(разгон демонстраций , народных бунтов и ссылки на каторгу противников режима).Вероятно такая судьба и ждёт нынешних продажных ментов как врагов народа за верную службу олигархам ПР и Януковичу лично после крушения олигархического режима в Украине. А то некоторые из них думают,что режим Януковича-это навсегда, как раньше думали про режим Кучмы(за верную службу которому и поплатился покойный Юрий Фёдорович Кравченко (5 марта 1951 года — 4 марта 2005 года) — бывший министр внутренних дел Украины.)Когда избрали вора-рецидивиста Януковича в президенты ,то верили и надеялись,что он будет красть для народа,а оказалось,что он грабит только для себя и своей семьи у народа.
    мудрый 24 июля, 15:06
    статью не читал? там масса примеров как при коммунистах в СССР ментов громили
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Качура Павел 23 июля, 17:19 Страх естественное состояние человека.Получив вызов в милицию,самый честный человек,испытает страх.А уж какой,когда вызывает украинская милиция. И в принципе всегда можно "придраться" к самому честному человеку,а уж украинская милиция это делает мастерски. Чем опасна наша система? Она никогда не "слышит" доводы стороны. Она тупо обвиняет и любые аргументы защиты признаёт "неубедительными" и не принимает даже к рассмотрению.Наша правоохранительная система не стоит на страже интересов общества,а только власти.Она не только защищает все преступления власти, но и сама является преступным звеном государственного механизма. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Борменталь 23 июля, 12:15 Знаете, ребята, вопрос напрашивается. А где взялись эти суки-менты? Они к нам из космоса прилетели, из другой планеты? Они ж наши, родные, советские, из народа вышли, как в песне. Они наши родственники, знакомые, кумовья, с которыми мы на Пасху целуемся и пьем водку. Откуда такая ненависть? Т.е вывод напрашивается один - не может в не быдлячей стране быть не быдлячих ментов. Надо себе честно признаться - мы быдло! Потому что не может у нормальных людей быть Президентом урка с двумя "ходками", не должна страна в центре Европы жить хуже Гондураса, не должны наши женщины стоять в Варшаве на панели или вытирать задницы итальянским пенсионерам. Не должны выбирать самыми талантливыми людьми страны батальон бабок с опухшими от самогона рожами! Дальше перечислять? Извините, кого обидел...
    мудрый 23 июля, 12:45
    Не надо рассказывать что менты такие же как мы. Менты - специально отобранные подонки и садисты, зачастую дети таких ментов - там клановая система. Они давно уже оторваны от народа и не общаются с ним, а бухают и целуются на закрытых пьянках. Менты - худшие из нас.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Игорь Герцен 23 июля, 11:21 Видите какие мы все разные! Мы - не единая страна - а значит, перемирия Рахманина не получится. Да и не надо. Надо собрать сторонников СССР, его светлых сторон, сторонников возрождения Руси (но не со столицей в Новгороде), и свести на нет наших противников. Это война на истребление, война за версию государственной модели. Всё остальное - иллюзии и розовые сопли. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • человек 23 июля, 09:35 Много букав написано, исследования центра Разумкова приведены, но к чему это? Ведь 99% граждан как обращались - так и будут набирать 02. Нет можно конечно звать на помощь братков - сейчас это культивируется, но думаю каждому эксперту все таки хочется, что бы к нему приехал Петренко, или Титушко? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • игорь 23 июля, 08:56 Очередная заказная статья для приматов,на фоне тотального выгнивания капиталлизма обнажающего свою суть в виде дикого обогащения и паразитировании на рабочем классе,разрушении всех отраслей промышленности построеных при ссср.и возвращение украины в дикое европейское средневиковье с инквизицией и канибализмом.В СССР почти небыло преступности потому что небыло западного мышления основаного на культе наживы и потреблении,тысячами строилися города и сёла,заводы и фермы,каждого человека обеспечивали жильём и образованием,в стране был культ образования и науки всесторонего развития человека на фоне моральной нравственности,корабли в космос каждую неделю летали,ссср самое доброе и чистое государство на планете было глядя на сша готовое истребить многие страны за неподчинение
    123 30 июля, 10:53
    юный друг, сними розовые комуняцкие очки, СССР было сплошным преступлением
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Прохожий 23 июля, 05:47 Милицию, однозначно надо реформировать. Например, переименовать в пулицию. И уважение будет вызывать и на Россию не похоже. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • грязный раб 22 июля, 16:18 НУ што РЕБЯТА????Илюзий не осталось????Теперь вы понимаете что нужна КОЛИВЩИНА!!!!!!Нужен НОВЫЙ 1917 ГОД!!!!!Списки для зачистки готовы.Ну и пограбить награбленное святое дело.Ведь баксы у "паханов" ублюдков-мажоров"карателей" лезут из всех дыр.Столько нагло награбили.ГРАБИТЕЛЕЙ во все времена вешали.ХРИСТОС АКБАР!!!!!!
    Толя 22 июля, 16:47
    Полностью согласен, народ вот вот взорвется восстанием по Ливийскому типу только с тем отличием что на защиту бандитов при власти никто не встанет.
    Большевик 23 июля, 11:47
    Толя, уровень жизни в Ливии был одним из самых высоких в мире.Образование в любой стране мира за счёт государства, бесплатная квартира, каждому гражданину Ливии при рождении перечисляли по 25 тысяч долларов и т.д. Даже после начала бойни граждане Украины не хотели уезжать из Ливии. Народ не "взорвался", а госдеп устроил там бойню прежде всего из-за полезных ископаемых и выхода страны из долларового коридора. Не хотел Каддафи за фантики продавать нефть. Сейчас там разруха, ты этого хочешь?
    мудрый 23 июля, 12:47
    Не надо мерять все хлебом и колбасой и винить во всем госдеп. Народ в Ливии устал от Каддафи, который 40 лет страной правит, от его семейной мафии. Каддафи исправно поставлял нефть на Запад, так что не надо ля-ля про фантики.
    Паниковский 23 июля, 13:01
    Описанное Вами не проверял. Возможно, все так и было. Но, как мне кажется, представленная Вами картина, все же, не является полной. Ну, рассудите сами – вот живете Вы в этом раю, весь в шоколаде, - и что же с Вами нужно было сделать и какому госдепу под силу, так задурить Вам голову, чтобы Вы плюнули на все это благолепие и отправились (да еще на минуточку, с немалым риском для своей собственной жизни) убивать других своих сограждан, завершив в итоге свой поход на войну, растерзанием Вашего главного благодетеля?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • пенсіонер 22 июля, 15:16 В Черкасах є будинок правосуддя. Вранці іду мимо, за рогом палять троє- один у форменному одязі міліліції. Молодий, а пузо як у вагітної, 3 верхні гудзика розстебнуто а на пузі золотий хрест як у батюшки. Золотий ланцюг хоч собаку привязуй. Пишається. Нуі яка думка складеться про міліцію Черкащини зокрема. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Паниковский 22 июля, 14:52
    киса воробьянинов Вчера, 15:10 Ты бы, Паниковский, лучше и дальше занимался воспитанием гусей, а не лез со своими рассуждизмами в более абстрактные материи. В 2004 году Янукович действительно победил- грязно и нагло,- но победил. Но тогда его победа была бы кошмаром как для Украины, включая Кучму, так и для Запада. И Запад с Кучмой затеяли катавасию, чтобы результат выборов переиграть. И переиграли, согласовав пакетное соглашение, что Янукович обязательно станет президентом "одразу" после Ющенко. И Янукович таки стал президентом после Ющенко. После чего Кучма заявил, что "все обнулилось". Что могло обнулиться, Паниковский? Жизнь? Нет, уважаемый воспитатель гусей, не жизнь. Обнулился пакет соглашений, достигнутых в 2004 году из-за их полного выполнения... Да, Ющенко вполне мог ппродлить свое пребывание в президентском кресле еще на 5 лет, но это у него из-под жопы выдернул Кремль в лице тогдашнего президента Медведева, который в своем приснопамятном заявлении-выступлении через интернет заявил, что Моска-Кремль ни при каких обстоятельствах не будет в будущем сотрудничать с Ющенко-президентом. Помнишь? А поскольку тогда Кремль и Белый дом игрались в "Перезагрузку" и Белый дом надеялся заполучить в Кремле Медведева на второй срок (и ничто тогда не говорило, что этого не случится), то Белый дом и услышал и понял Медведева. И помого понять его и Ющенко, который после продолжительного молчания.... влился агитатором в предвыборный штаб Януковича. И его бандеровский указ и изменение закона о выборах президента в период между двумя турами выборов, и протывсихство, и многое другое- тому подтверждение. НЕ БЫЛО НИКАКИХ ШАНСОВ НИ У КОГО ДРУГОГО СТАТЬ ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАИНЫ НА ТЕХ ВЫБОРАХ, КРОМЕ ЯНУКОВИЧА! ОН БЫЛ НАЗНАЧЕН ПРЕЗИДЕНТОМ ЕЩЕ ДО ВЫБОРОВ! В 2015 году ситуация будет уже иной, но, к сожалению, с тем же самим исходом...
    А ТЫ, киса, занимался бы лучше своими стульями, так как Твои размышлизмы вызывают гомерический хохот в зале и желание публики выразить глубокое сочувствие Твоим друзьям и близким, - тяжко им должно быть с Тобой, киса, очень тяжко – проблемно жить с душевнобольным, мнящим себя, как минимум, Бжезинским. Ну ладно, все же попытаемся подвергнуть анализу то, что Ты накропал, хотя бред не самая подходящая для этого субстанция. 1. С каких же это пор «победители» как нашкодившие котята забиваются за шкаф? – А именно так повели себя те, кого ты ими считаешь.2. Другое Твое утверждение: « … Ющенко вполне мог продлить свое пребывание в президентском кресле еще на 5 лет…» - оставляет возможность только предположить, что Ты либо сумашедший инопланетянин, потому как даже сумашедшие украинцы, не говоря уж о тех, у кого голова на месте, да и просто инопланетяне, отчетливо понимали уже где-то за год до презвыборов, что 2-го срока ющу не видать ни при каких раскладах, либо, что Ты сам ющ, взявший себе данное поганяло, - поскольку он был и вероятно остается единственным украинцем, который в сие верил и, видимо, продолжает верить.3. Насчет Твоего: «… это у него из-под жопы выдернул Кремль в лице тогдашнего президента Медведева…», который затем, как ока зывается, построил Штаты, объяснив им, что они должны делать для его димона полного удовлетворения укрвопросом - ну тут уж все дракончики, змейки и червячки строем покинули студию, поскольку их присутствие в одном помещении с таким гигантом политологической мысли явно излишне . – Ни в лице жалкого, ни в лице (или наверно, точнее в клюве) накачанного ботоксом журавлика, ни напрямую, ни лесом Россия ни тогда, ни теперь не могла и не может решать вопросы такого уровня, - очень бы ей хотелось, но, увы, - в обозримой перспективе, по крайней мере. Да и вообще, киса, все что Ты тут нагаллюционировал не касается сути мною написанного. А она сводится всего лишь к одной простой мысли – любой мало-мальски способный и неравнодушный к Украине политик, получивший от населения такой кредит доверия, как тогда пасечник (независимо от того как именно и на каких условиях он оказался на этом посту), имел реальную возможность кардинально изменить страну, после чего, в ней таким политикам как яник просто бы не осталось места.
    киса воробьянинов 23 июля, 17:17
    Эх Паниковский, Паниковский..... Разголготался гусем, будто Рим спасаешь. Надо было остановится сразу после гуся Бжезиньского, заменив его, правда, индюком Киссинджером. Хотя да, индюки не твой профиль. Но было бы и остро и уничижительно. А то наплел после этого еще с три короба, да все всякой чепухи несусветной.... Запомни, воспитатель гусей: Ющенко на Майдане номер отбывал, а не доверие народа зарабатывал. Для него то была чистая политтехнологическая затея. И никаким мямлей или тэлэпнэм он не был. Он всю свою каденцию твердо и настойчиво отстаивал интересы тех, кто его на самом деле назначил. Во-первых, не шел ни на какое сближение с Москвой, что было в интересах и Запада и Кучмы с кучмистами (да может быть и народа Украины в целом, надо признаться), а во-вторых, давал беспощадный отпор Тимошенко с ее попытками усилить роль государства и, следовательно, обуздать олигархов. И с этой задачей он справился на все сто! И именно в этом причина его с Тимошенко противоборства или даже войны, а совсем не в их личной неприязни друг к другу, в чем очень многим хотелось бы всех нас убедить. И именно по этой же причине Янукович бросил Тимошенко за решетку, а не из-за какого-то вонючего газа.
    Паниковский 23 июля, 23:42
    Вижу подобиделся ты, киса. А ты не обижайся. Не хами сам и не нарвешься на оплеуху в ответ. По сути же написанного –не стоит, киса, так некритично питаться отбросами из интернет-отстойников, и тогда не будет возникать иллюзии мирового закулисья и прочих протоколов сионских мудрецов. А так у тебя каким-то чудным образом ющ оказался лоббистом кучмы, запада и олигархов одновременно, да еще, и практически укрБисмарком в придачу. То, что на момент выборов ющу симпатизировали Штаты, а янику Раша и даже то, что каждый из них заигрывал со своими симпатиками , чтобы получить их поддержку, еще не означает наличия каких-либо жестких обязов с их стороны. – Обещать, не значит жениться. - А в политике этот принцип работает в кубе. Некие договоренности существовали между представителями евросоюза, кучмой и 2-мя враждующими лагерями, но они имели тактический характер и касались, главным образом, разруливания внутриполитического клинча, возникшего после 2-го тура. После того как позиции юща как новоизбранного преза утвердились, никто не мог, будь у него такое желание, помешать ему проводить относительно самостоятельную внешнюю политику, насколько ее вообще может позволить себе Украина. И по отношениям с Москвой ты, киса, горбатого лепишь. Одним из самых первых зарубежных визитов юща (если не самым первым, сейчас уж точно не припомню) была его встреча с путиным, на которую ющ возлагал ну очень большие надежды. Иное дело, что для пу ющ был как красная тряпка для быка, - живое напоминание своего облома на укрвыборах, какие уж после этого отношения. Забавно также, киса, читать твой опус о заботе юли об усилении государства. - Если только под государством, конечно, не понимать саму юлю, крышующую своих олигархов. Причина их свары в другом. Юля была нужна ющу как таран, пробивающий ему дорогу на пост преза. Без нее этого рохлю яник бы сделал еще в первом туре. Позже она стала ему только мешать. Отсюда и все последующее.
    киса воробьянинов 24 июля, 00:46
    Обиделся? Я комплимент тебе отвесил, а не обиделся. На паниковских, как и на некоторых других, обижаться грешно... Ну как можно обижаться, например, за такой твой "пизаж" почти маслом как "рохля, использующий таран для прокладки себе дороги на пост преза"?Этим гениальным творением и его не менее гениальным автором можно только восхищаться... Впрочем, предводитель гусей, говорят, что есть 99 способов слагать песни диких племен и все они правильные. Па-па, Паниковский, бай-бай....
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.92
EUR 29.09