"Війна світів"

Сергій Рахманін 19 липня 2013, 17:00
Милиция

Читайте також

Один із членів Конституційної асамблеї недавно розповів, що його колеги вирішили поставити хрест на терміні "правоохоронні органи". Передбачається, що в оновленому Основному законі з'явиться новий — "органи правопорядку". Погодьтеся, звучить менш пафосно і більше відповідає завданням, які стоять перед людьми у формі. 

Проте у світлі останніх подій рішення КА (прийняте незадовго до врадіївських та святошинських подій) видається досить символічним. 

Бо вже задовго до "антиміліційних бунтів" було зрозуміло: мало хто в нашій країні вважає людей у "синьому" надійними охоронцями права. У кращому разі — охоронцями порядку. Усталеного порядку речей, який мало кому подобається і який мало хто реально прагне змінити.

Багато цифр.
І трохи міркувань

За результатами дослідження, проведеного 2011-го Центром Разумкова, довіру міліції висловили тільки 6,7%. 57% заявили про непідтримку дій цієї структури. 43,4% повідомили, що, звертаючись до міліції, не отримали допомоги. "Разумковці" запропонували учасникам опитування за п'ятибальною шкалою оцінити діяльність співробітників МВС у конкретних сферах (охорона громадського порядку, забезпечення безпеки громадян, розкриття кримінальних злочинів, протидія вуличній злочинності, боротьба з порушеннями правил дорожнього руху тощо). З'ясувалося, що з жодної "дисципліни" "екзаменовані" (з погляду народних "екзаменаторів") не дотягнули навіть до трійки. Цікаво було інше: ці результати практично повністю збігалися з підсумками аналогічного опитування, проведеного тим-таки соціологічним центром у травні 2006-го. За цей період у країні чотири рази змінювався міністр внутрішніх справ, уточнювалося профільне законодавство, коригувалася структура...

Зате істотно змінилося ставлення громадян до міліції в іншому аспекті. У 2006-му 19% опитаних "разумковцями" оцінювали зустріч із міліціонером на безлюдній нічній вулиці як чинник небезпеки і 30,5% — як чинник безпеки. 2011-го ситуація кардинально змінилася: 31,2% відчували страх і занепокоєння, випадково зустрівшись із міліціонером, і тільки 20,7%, побачивши людину у формі, почувалися більш захищеними. 

За результатами соціологічного опитування, проведеного Інститутом соціології у рамках моніторингу за 2012 р., на запитання "Який рівень Вашої довіри міліції?" лише 0,8% опитаних відповіли: "Повністю довіряю", ще 8% — "здебільшого довіряю". Цілком відмовили міліції у довірі 30,9% громадян, швидше, не довіряли їй — 35,6%.

Свіжі спільні дослідження Фонду "Демократичні ініціативи" і Центру Разумкова тенденцію закріпили: українська міліція опинилася у п'ятірці лідерів народної недовіри. Їй абсолютно не довіряють 39,8% опитаних, здебільшого не довіряють — 30,2%. Повну довіру цьому силовому органу висловили тільки 3,2%. 

"Міліція насправді далека від народу. Її бояться, їй не довіряють. Якщо людину викликають до міліції, то це для сім'ї знак, що з людиною може щось трапитися", — так недавно охарактеризував ставлення громадян до охоронців їхньої безпеки відомий правозахисник Євген Захаров.

Ось уже кілька тижнів поспіль люди в синій уніформі — головні ньюзмейкери, а їх критика — домінуючий тренд. В одностайному "Така міліція нам не потрібна!" тонуть поодинокі міркування експертів про те, якою їй слід бути. Не сперечатимемося з очевидним і не ризикнемо підмінювати фахівців. Спробуємо поміркувати над тим, чому міліція стала такою. Чому конфлікт між суспільством у цілому та частиною цього суспільства (частиною чималою — майже 300 тис.) загострився саме тепер. І наскільки далеко цей конфлікт зайшов. 

Директор соціологічної служби згадуваного нами Центру Разумкова Андрій Биченко у коментарі газеті "Аргументы и факты в Украине" навів тривожні цифри: "За останні кілька років дедалі менше українців вірять у справедливе правосуддя. І це виливається в протест, але не у формі мітингів та демонстрацій. Задовго до подій у Врадіївці ми запитали в людей, чи виправданий самосуд. 48% українців сказали, що він неприпустимий. Але 15% вважають, що в українських умовах самосуд — взагалі єдиний спосіб покарати винних. 31% вважає, що самосуд виправданий в окремих випадках". 

І ось уже на деяких сайтах закликають: "Убивай "мусорів" щодня. Це не заклик до насильства. Це заклик до вимушеної самооборони". Відзначають, що "хороший "мусор" — мертвий "мусор". І пропонують рівнятися на Валерія Запорожця, який застрелив майора міліції в Семиполках на Київщині. 

На форумі співробітників МВС їм "гідно" відповідають. "Доки міліція не примусить себе поважати (боятися) і не відкриє вогонь на ураження при спробах штурму, ділов не буде...", "Не дивитися, старі чи жінки, або вони — нас, або ми — їх! Якщо дикі примати з мене почнуть погони зривати або газом труїти, я включу кавоварку і всім роздам по зернятку...", "Я б стріляв, там оружейка, стояв би на вході, і в морду били б — пристрелив...".

Готовність до відкритого насильства, заявлена у цифрах соціологів, схоже, охоплює дедалі більшу кількість людей. Тих, що опинилися по різні боки барикади, якої в нормальній державі бути не повинно. 

Складається враження, що стривожених спалахом загальної кровожерливості значно менше, ніж тих, хто захоплюється учасниками штурмів Святошинського, Фастівського і, особливо, Врадіївського райвідділів. 

"Ментів перестають боятися — це головне. Це — перший, безпрецедентний приклад свідомого громадянського протесту проти системи!" — гласить захоплений пост на одному з інтернет-форумів. 

"Ментів перестають боятися", — вторить невідомому юзеру мій знайомий, у недавньому минулому — опер. Однак у ці слова він вкладає зовсім інший зміст. — "Ментів перестають боятися негідники, вони нахабніють, і ми самі в цьому винні. Міліцію перестають боятися незадоволені, заклик "убити "мусора" стає модним, і я навіть боюся подумати, чим це може скінчитися…".

Я можу погоджуватися чи не погоджуватися з логікою людини, котра, навіть знявши погони, говорить про міліцію "ми". Достеменно не знаю, яке саме значення вкладає він у слово "незадоволені". Знаю лише, що обґрунтовано незадоволених міліцією надто багато, аби від цього факту можна було відмахнутися. Але в словах колишнього оперативника є раціо. Хоч як двозначно це прозвучить, невідомо, що гірше: коли міліції бояться, чи коли її боятися перестають. Бо ніхто точно не відповість, що страшніше — міліцейське безчинство чи безчинство погромників. Бо ніхто точно не знає, коли антиміліційний погром перетвориться на погром загальний. Можу лише припустити, що в революцію він точно не виллється. 

Цитую текст, розміщений на одному з онлайн-ресурсів: "Один талановитий уродженець Луганщини сказав: "Ніщо не об'єднує так, як спільні підпали управлінь внутрішніх справ"... Звільнення від окупантів і межигірського фюрера почнеться з позбавлення "мусорів". Іскорка Врадіївки запалила вогнища по всій країні...". Досвід свідчить, що такі полум'яні трибуни особисто не страждають на порив до революційного самоспалення. Але історія переконує: такі запальні промови часто призводять до пожеж, які доводиться гасити всією країною. 

У нормальній країні ситуація, схожа на врадіївську, мала б стати приводом до наведення ладу в одній із найважливіших державних інституцій. У сьогоднішній Україні влада, швидше за все, або вдаватиме, що нічого не сталося (у кращому разі, покарає двійко "стрілочників"). І це тільки примножить кількість охочих відновлювати справедливість самотужки. Або візьме курс на посилення репресивних заходів проти учасників антиміліційних акцій, піднявши ненависть до режиму та його передового міліцейського загону на нову висоту. Що простимулює "симетричні" відповіді — наприклад, пропозицію ліквідувати "червоні" зони. "Якщо міліціонер скоїв реальний злочин — хай сидить із реальними злочинцями, на "чорній" зоні", — ця думка набуває популярності день у день. 

"Я боюся міліції, і я хочу перестати її боятися", — просто, спокійно й напрочуд миролюбно прокоментувала своє ставлення до останніх подій невідома дівчина на одному з телеканалів. Події у Врадіївці — вирок системі, що культивувала страх перед міліцією. Але хто, коли і, головне, як приведе цей вирок у виконання — запитання.

Віддаю належне пориву людей, котрі заступилися за Ірину Крашкову та Ірину Бондар. Людей, котрі щиро намагаються відновити знехтувану справедливість і не бачать інших способів зробити це. Та заодно обережно поставився б до розмов про свідомий громадянський протест проти системи. Схильність до самосуду і навіть загострене відчуття справедливості — це все ж таки щось інше.

Один із учасників "святошинського штурму" переконував мене, що справжньою причиною подій стала щира ненависть тамтешніх торговців до міліції, яка обкладає їх даниною. А рукоприкладство офіцера — лише привід. Не впевнений, та нехай так. Але ж не підняли торговці відкритий бунт проти поборів? Ні святошинські, ні інші. Отже, говорити про громадянський протест проти системи трохи зарано. І глибинна причина конфлікту, напевно, все ж таки в іншому. Міліція порушила негласний договір — їй дозволено "дахувати" і грабувати, але не дозволено "бикувати" і безчинствувати.

Однак у цьому "договірняку" є й третій, головний учасник — влада. Таке явище як масштабна стихійна торгівля, по суті, дозволяє одним — не платити податків, іншим — мати непоганий приварок. Учора торговці були жертвою міліцейського рекету — сьогодні грабіжники стали жертвою народного гніву.

Поставив би я під сумнів і проголошену безпрецедентність подій літа 2013-го.

Усе це вже було.

 "Антиміліційний бунт". Багатоликий і нещадний

"Антиміліційні бунти" — термін, почерпнутий із документальної літератури, написаної на архівних документах і присвяченої антирадянським виступам у післявоєнний період. "Нація безмовних рабів" (як часом зневажливо іменували на Заході громадян СРСР найпалкіші антирадянщики) своє неприйняття влади висловлювала трохи частіше, ніж було заведено вважати.

Ознайомлення з джерелами привело до несподіваного висновку: антиміліційні бунти — одна з найпоширеніших форм протесту. А в певні періоди (1953–1956 рр. і 1961–1968 рр.) — найпоширеніші. Дослідники визнають, що точну кількість масових протестів громадян проти свавілля міліції встановити неможливо. Про більшість із них широка спільнота дізналася після оприлюднення спеціальної довідки, підготовленої 1988-го для Михайла Горбачова. Видане 2006-го дослідження Володимира Козлова "Неизвестный СССР. Противостояние народа и власти" містило значно повніший перелік фактів відкритого опору громадян системі. Однак історики стверджують, що й цей список не є вичерпним.

Привертає до себе увагу одна обставина — у безлічі випадків вогнищем локального протесту ставав... місцевий ринок. Психологи пояснювали це досить просто: базар — природний натовп плюс штучно створене відчуття ліктя.

Цікаво, що перший у повоєнний час організований протест проти свавілля міліції (і водночас перший масштабний "базарний бунт"), наскільки можна судити, було зафіксовано в Україні. У Херсоні 4 серпня 1953-го на місцевому базарі співробітник міліції затримав 13-річного підлітка, який продавав кукурудзу. Як згодом стало відомо з показань свідків, правоохоронець був знайомий із матір'ю хлопця і знав, що товар не крадений, однак вирішив доправити малолітнього торговця у відділення. Той опирався, і міліціонер застосував до п'ятикласника фізичну силу, завдавши йому тілесних ушкоджень та довівши переляканого хлопчину до непритомності. Обурені містяни відбили школяра у правоохоронця, привели до тями й викликали "швидку". Однак незабаром базаром прокотилася чутка, що хлопчик помер. Розгніваний натовп (до
500 осіб) спочатку кинувся до приміщення міліцейської комендатури ринку, а потім взяв в облогу будинок обласного управління. Присутні вимагали видати їм надміру завзятого служаку. Ситуацію розрядив приїзд високопоставлених партійних чинів, які пообіцяли, що надто ревного міліціонера буде взято під варту, а факт самоуправства ретельно розслідують. 1956-го ще один "базарний антиміліційний бунт" спалахнув у литовській Клайпеді. Надалі вони стануть традицією.

Того ж 1956-го близько
600 осіб напали на відділення міліції в Слов'янську (Сталінська, нині Донецька область). Приводом до агресії послужило нібито незаконне затримання 45-річного слюсаря. Крик "Міліція б'є людей!" швидко зібрав значний натовп. У будівлі міліцейського міськвідділу розбили шибки, кілька міліціонерів було побито. Спроби пробратися в КПЗ припинили автоматним вогнем. Відновити порядок вдалося лише після спішного залучення підрозділів внутрішніх справ із сусідніх населених пунктів.

Сутички з міліцією (найчастіше криваві) відбувалися практично повсюди — на Кавказі, в Середній Азії, Прибалтиці, Кемеровській і Молотовській (нині Пермській) областях Росії, в українському Єнакієвому. У Ленінграді 1954-го натовп із чотирьох десятків підлітків відбив у наряду затриманого, побивши трьох співробітників органів. Справжня війна з бійцями правопорядку розгорнулася в Магнітогорську. Місцева міліція виправдовувалася різким зростанням молодіжної злочинності, що було правдою. Точніше, однією її стороною. Перевіряльники зі столиці назвали серед причин регулярних антиміліційних акцій "неправильну поведінку окремих співробітників". Деяких із них було притягнуто до кримінальної відповідальності за перевищення повноважень.

У 50-х народна нелюбов до міліції набула ознак яскраво вираженої ворожості. На те були свої причини. Охоронців радянської законності в тій країні сприймали насамперед як каральний, а не правоохоронний орган. У країні, де сісти міг будь-хто, людина в синій уніформі апріорі не викликала особливої симпатії. А масштабна амністія 1953-го цю неприязнь тільки посилила. На свободу вийшли 1 201 738 чоловік. (більше половини від загальної кількості ув'язнених). Люди з табірним досвідом привнесли в суспільство ненависть до тих, хто в цьому суспільстві й так асоціювався із обмеженнями свободи. А не із захистом свобод, записаних у конституції, але не прописаних у реальному житті.

Мій приятель, колишній опер, щиро засмучується: "Нелюбов до нас, ментів, загальна і безпричинна. Міліцію не люблять навіть діти. Від неї вернуть носи навіть ті, кому вона ніколи нічого поганого не зробила".

Я дозволив би собі уточнити: нелюбов до міліції в цій країні має генетичний характер, вона родом із СРСР. І, задля справедливості, зазначимо: об'єкт нелюбові зробив небагато для зміни цього коду.

Зростання "антиментівського руху" у 50-х багато дослідників приписували підступам кримінальних елементів. В офіційних документах того часу прямо вказувалося на кримінальне підґрунтя інцидентів. Юридичних підстав спростовувати це немає. Але легко зрозуміти, що в ті часи визнати кримінальщину і міліцейському, і партійному начальству було легше, ніж визнати антирадянщину.

Причини, які викликали стихійні бунти, часто називалися надуманими. Як, наприклад, у херсонському і клайпедському випадках, коли чутки про вбивства в міліцейських катівнях виявилися неправдивими. Чутка про насильницьку смерть затриманого стала спусковим механізмом ще одного бунту — 1957 р. у підмосковному Подольську. Згодом протестувальників назвуть "групою п'яних громадян". "Група" виявиться численною — 3 тис. — за офіційним даними, 7 тис. — за неофіційними. 

Чутки лягали на підготовлений ґрунт — у розповіді про звірства охоронців порядку легко було повірити, оскільки багато хто відчув міліцейський пресинг на собі. 

Вивчаючи природу антиміліційних настроїв у суспільстві 50–60-х, згаданий автором цих рядків історик Козлов відзначав важливу деталь. Серед тодішніх порушень законності із боку співробітників міністерства охорони громадського порядку домінували побиття затриманих та незаконні арешти. Часто траплялися випадки неправомірного застосування зброї. "Такі випадки, багатократно перебільшені чутками (слід ще мати на увазі і високу латентність міліцейської злочинності), створювали живильний ґрунт для конфронтації міліції і населення", — робить висновок історик. І продовжує: "У міліції існувала своєрідна групова солідарність, яка доходила в ряді випадків до кругової поруки. Деякі міліцейські начальники (...) схильні були дивитися крізь пальці принаймні на деякі зловживання своїх підлеглих. Кожен факт такого "лібералізму" не міг не дратувати населення. Недарма ж так часто під час масових конфліктів і заворушень натовп вимагав видати "поганого міліціонера" для розправи". 

Нічого не нагадує? У ті часи (особливо в 50-х) міліцейське начальство обґрунтовувало надмірну жорсткість підлеглих і свою лояльність до проявів такої "жерсті" необхідністю швидко й ефективно приборкати організовану злочинність. А чим можна пояснити (про виправдання навіть не йдеться) жорстокість наших сучасників?

Дозволимо собі ще одну цитату історика Козлова: "Антиміліційні настрої були чудовим ґрунтом для втягування натовпу мирних жителів у насильницький конфлікт проти міліції, особливо якщо з'являлася чутка про допущену кричущу несправедливість... Апеляція до відчуття зневаженої справедливості (феномен "невинної жертви" тощо) цілком могла мобілізувати натовп на заворушення, перетворити зіткнення хуліганів і міліції в насильницький конфлікт між населенням та владою... Корупція і хабарництво були тоді рідкістю серед працівників міліції. А ось хуліганство й недисциплінованість, як і неповага до закону, на яку хворіло все радянське суспільство, були досить "популярними" і в міліційному середовищі. Найчастіше злочини і проступки скоювали п'яні працівники міліції. Інакше кажучи, ситуація в міліції була дзеркальним відображенням ситуації в суспільстві...". 

Навіщо така розлога цитата, запитаєте ви? Щоб переконатися, що відповіді на багато запитань можна знайти в минулому. Ще в далекі 50-х минулого століття у міліції пили і били, громадяни були готові захищати жертв сваволі, і були охочі використати чужий гнів у власних інтересах. І в революцію досить численні протести так і не вилилися. 

А ось корупція і хабарництво серед працівників міліції — уже не така рідкість... 

У 60-х країною прокотилася справжня хвиля антиміліційних бунтів. Якщо у виступах 50-х призвідниками й учасниками сутичок із міліцією часто виступали колишні засуджені, професійні злочинці та зграї хуліганів, то в 60-х вплив злочинного світу на народний гнів помітно послабшав. Але не масштаби. 

1961-й — Муром, Александров, Бійськ, Беслан. 1964-й — Ставрополь і підмосковні Бронниці. 1966-й — Москва. 1967-й — Тула, Фрунзе, Чимкент.
1968-й — Нальчик. Приводом завжди слугували або факти міліцейської сваволі, або чутки про неї. Кількість учасників — від кількох сотень до кількох тисяч. Спалені міліцейські машини, розгромлені районні відділення та управління, покалічені і вбиті міліціонери, розстріляні й засуджені за вироками судів. Під шумок "відплатних акцій" траплялися банальні грабежі. Хтось користувався ситуацією, щоб поквитатися з недругами. В окремих випадках для придушення заворушень доводилося вводити бронетехніку.

Двічі в епіцентрі опинявся український Кривий Ріг.
1961-го обійшлося малою кров'ю. Точніше, без неї. Антиміліційний бунт 1963-го виявився одним із наймасштабніших в історії країни. Заворушення тривали три дні. За різним даними, від чотирьох до семи вбитих і 15 поранених, понад 40 засуджених. Згідно зі спогадами очевидців, міліціонера (надмірна старанність якого під час затримання солдата-строковика і стала детонатором конфлікту) повісили на пустирі, там, де тепер місцевий виконком. 

У 1967-му антиміліційний бунт спалахнув у Прилуках на Чернігівщині. Півтисячі людей зреагували на чутку про вбивство чоловіка, який, за офіційною версією, помер від менінгіту. 1973-го у Дніпродзержинську на Дніпропетровщині обурений натовп вимагав розправи над міліціонерами, з вини яких живцем згоріли троє затриманих. 

Але міліції перепадало й тоді, коли заворушення не мали яскраво вираженого антиміліційного характеру. Так було 1961-го у Кіровобаді та Краснодарі, 1963-го — в Сумгаїті, 1967-го — у Степанакерті і Слуцьку. Були причини, які робили (й роблять) співробітників органів привабливою мішенню для розгніваних громадян. Інколи — об'єктивні: стражі порядку (з огляду на свої службові обов'язки) мусили протистояти протестантам. Але була й причина суб'єктивного порядку — міліціонер сприймається як страж ненависної влади і водночас є найдоступнішим об'єктом нападу. Сам факт носіння форми виділяє його з-поміж інших і викликає агресію наелектризованого натовпу. 

Кулуарне визнання одного з нинішніх завсідників масових акцій: "Не пригадую, хто саме з вітчизняних міністрів внутрішніх справ (чи то Кравченко, чи то Смирнов) назвав нашу міліцію обличчям держави. Коли в людей є привід ненавидіти державу, чи слід дивуватися, що комусь не терпиться "заїхати державі у фізіономію". 

Так, гріх сперечатися, фізіономія міліціонера годиться для цього краще, ніж фізіономія президента чи прем'єра. До яких все одно не доберешся. 

Бунти 60-х привели до серйозного розбору польотів у верхах. Із 1968-го хвиля антиміліційних протестів пішла на спад. Дніпродзержинськ-73 і спроба розгромити КПЗ в Новомосковську Тульської області 1977-го були вже винятками. Поява біля керма Миколи Щолокова 1966-го знаменувала початок змін — коригувалося законодавство, відбулася серйозна чистка лав, посилився контроль, посилилася кадрова робота. ЦК зобов'язав КДБ і прокуратуру "підвищити увагу" до роботи МВС. 

Хто сьогодні виконає роль ЦК? Донедавна МВС, СБУ і ГПУ були організаціями-суперницями, і ця, хай навіть умовна, конкуренція примушувала багатьох озиратися й замислюватися. Ні, і сьогодні представники різних відомств недолюблюють одне одного, але працюють в одній зв'язці. Що підтверджується оприлюдненим у медіа листом, авторство якого приписують "врадіївським ґвалтівникам". Те, що наради "силовиків" відбуваються в одному кабінеті, і це кабінет ставленика Сім'ї Захарченка, свідчить про багато що.

Активне залучення міліцейських підрозділів у бізнес-конфлікти й політичні розбірки, схоже, остаточно деморалізувало органи. Спроба навести лад із допомогою працівників внутрішньої безпеки, наскільки можна судити, до успіху не привела. За словами колишнього співробітника МВС, чиї спогади публікувалися, зокрема, на "УП", "вебешники" захоплено збирали інформацію для продажу і не менш захоплено грабували впійманих на гарячому хабарників у погонах. 

Камо грядеши 

Зникла навіть слабка система взаємного стримування. Вони — міліцейські, суддівські, прокурорські, "специ" — у спільному човні, який пливе каламутною річкою. 

Міліція — найчисленніший загін пасажирів. Штатна чисельність, згідно із законом, — 324 400 чол. Співробітників у погонах — 183 тис. Атестованих — 171 тис., курсантів — 12 тис., 33 тис. — у системі внутрішніх військ. 

Останніми роками склад окремих структур всередині МВС повністю змінювався по 3-4 рази. Професіонали звідти йдуть. Більшість тих, хто залишається, віддають перевагу державній роботі... на комерційній основі. Знайомі (з колишніх і нинішніх співробітників органів) запевняють, що в кожному підрозділі є власний "прейскурант". Тих, хто чесно виконує свій обов'язок за зарплату, за словами людей обізнаних, — одиниці. Але стверджують, що вони все ще є. Полковникові легше — його зарплата становить від 6 тис. до 10 тис. грн. Оплата праці сержанта — від 1500 до 2500 грн. І він іде заробляти самостійно ... 

В органи приходять молоді люди, котрим ні на що жити й ні на кого рівнятися. Люди, котрих нікому вчити і подавати приклад. Їх просто-на-просто виштовхують на "велику дорогу". 

В одній із документальних програм, присвячених антиміліційним протестам 50—60-х, їх (трохи витіювато, але по-своєму точно) охрестили
"війною світів" після світової війни. "Війною світу вільних рабів та світу добровільних невільників". Людина, надіваючи погони, добровільно відмовляється від частини прав та свобод. Як своєрідну компенсацію держава пропонувала їм владу над іншими людьми. Владу, яку давало володіння службовим посвідченням, пістолетом та наручниками. У часи "війни світів" співробітники органів навчилися здобувати зі свого становища професійну користь. Уміння вибивати особисту вигоду прийшло з роками. Сьогодні "світи" ще більше віддалилися один від одного. 

Хоча й тоді далеко не всі в органах були безсрібниками.
Є ще одна цікава деталь, яка дозволяє вдатися до аналогій. 1956-го очільник МВС Микола Дудоров ухвалив рішення про поетапне припинення активної роботи з агентурою. Причина? Поступове, але від того не менш загрозливе залучення органів у кримінальну орбіту. Оперативники мусили, по суті, "дахувати" своїх інформаторів із кримінального середовища, обмінюючи отримані дані на безкарність сексотів. У керівництві не тільки міліції, а й, наскільки можна судити, країни тоді такий негласний договір розцінили як кабальний для держави. Але високих чинів лякало й інше — розтрата грошей, котрі виділяли на оплату послуг агентури, використання конспіративних квартир для п'янок та інтиму, зв'язок оперативників із жінками-сексотами, закриття кримінальних справ за гроші і навіть участь співробітників у функціонуванні кримінального бізнесу. Все це, якщо вірити дослідникам теми, було. Не так часто, аби бити на сполох, але досить часто, аби всерйоз стривожитися. 

Чому ми згадали про цей призабутий факт? Автор цих рядків вирішив звернути вашу увагу на давню історію під впливом розмови з колишнім міліцейським чином, який працював у системі не один десяток років. За його словами, серйозне розкладання міліцейського середовища відбулося в 90-х. І рушійною силою процесу стали убозівці. Система вкорінення, особисті контакти, — вони щодня мали справу зі світом легких грошей і серйозних спокус. "У працівників міліції були свої уявлення про честь. Не те, щоб збочені, ні, просто специфічні. Навряд чи ці принципи зрозуміє і прийме людина, котра перебуває поза системою. Була межа, якої не можна переступати. У 90-х межа стала стиратися, принципи — змінюватися. Сьогодні для багатьох вони перетворилися на безпринципність". Зупинити процес залучення борців зі злочинністю у злочинне середовище виявилося нікому. У міліцейського начальства були інші турботи. 

Мій співрозмовник продовжує: "До 90-х демонструвати своє матеріальне становище вважалося не тільки непристойно, а й небезпечно. У нові часи це стало модно. Деякі генерали ледь не змагалися в цьому. Нелюбов до міліції з боку громадян таке хизування тільки посилило. Особовий же склад сприйняв це ледь не як наказ: "Роби як я!". А нинішньому поповненню й наказувати нічого не треба... ". 

Молоде поповнення виявилося не готовим до випробування владою і відповідальністю. Міфічний добрий радянський "дядя Стьопа" помер ще в 90-х. Образ недалекого і незлобивого "Петренка", що прийшов йому на зміну, розчинився на початку "нульових". Яким буде міліціонер майбутнього? 

Чи врятує ситуацію запропоноване повне перезавантаження МВС? Забагато "але". І річ не тільки в коштах. Так, можна скоротити чисельність до розумної межі, ліквідувати непотрібні генеральські посади, позбутися утриманців із навколоначальницької обслуги. Можна встановити систему належного контролю, хоча для неї знадобляться і політична воля керівництва, і реформи в інших сферах. Чи готові до цього політичні лідери, включно з опозиційними? Сумніваюся. А ще потрібні кадри, здатні виховати кадри. Чи є їх достатня кількість? 

Повторимо, відповідати на ці запитання мають професіонали. Але навіть невтаємниченим очевидно: воюючим світам годиться подумати про мир...

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
123 коментаря
  • Казаков 21 июля, 10:44 Нет' только мочить и разгонять, полная люстрация, с запретом занимать подобные должности, садить в общие камеры, пусть там докажут чего стоят Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Дмитрий Генералов 21 июля, 08:38 Наибольшие проблемы в милиции в частности и в обществе в целом начались тогда, когда пришла мода "на статусность". Статусная болезнь (есть такой термин в социальной психологии) превратила наши земли поистине в Чумные. Где демонстрация принципа "мачизма и стервозности" стала моделью успешного поведения. А махровый эгоизм и аморальность - идеологией. И этим вирусом заражены все. Не только силовики. У украинцев сильно ослаблен стал моральный иммунитет и порог искушения. Как вылечить? Образование, воспитание другой модели поведения через альтруизм, жесткое наказание за искушения, а также десятилетия упорного труда - единственный набор инструментов. Как мне кажется. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Паниковский 20 июля, 18:08
    смирнoff Сегодня, 15:21 Чепуха. Повторяю, пока ДЕНЬГИ=ВЛАСТЬ=ДЕНЬГИ - никакая "перезагрузка" не поможет. И никогда "порядочный человек" в такой системе ценностей к власти не придет. У него просто элементарно денег не хватит.
    Даже упомянутая Вами дурная бесконечность имеет свойство в некоторых, согласен, нечастых случаях, при удачном совпадении целого ряда факторов, прерываться. Вы не помните, как в 2004 сторонники регионалов чуть-ли не открытым текстом говорили своим противникам, что никогда, как бы кто не проголосовал, ющ не станет президентом? … финал известен. И только из-за этой самовлюбленной и небезразличной к деньгам иуды страна вначале потеряла 5 лет, а затем, как еще одно закономерное последствие правления этого подонка получила в качестве своего следующего президента якуновича. Окажись на его месте в тот момент человек вроде АС Гриценко мы бы сейчас, без всякого преувеличения, жили бы совсем в другой стране. Повторюсь еще раз – такие подарки судьбы - баальшая редкость. Так как на низком старте у трона всегда найдется свора сень, юль, олежек, виталиков, яников 2-й очереди, готовых идти к власти, расталкивая всех локтями по головам, страна в приоритетах которых занимает в лучшем случае 2, 3, … 8 и т.д. место. Но совсем исключать подобной возможности, я все же бы не стал.
    киса воробьянинов 21 июля, 15:10
    Ты бы, Паниковский, лучше и дальше занимался воспитанием гусей, а не лез со своими рассуждизмами в более абстрактные материи. В 2004 году Янукович действительно победил- грязно и нагло,- но победил. Но тогда его победа была бы кошмаром как для Украины, включая Кучму, так и для Запада. И Запад с Кучмой затеяли катавасию, чтобы результат выборов переиграть. И переиграли, согласовав пакетное соглашение, что Янукович обязательно станет президентом "одразу" после Ющенко. И Янукович таки стал президентом после Ющенко. После чего Кучма заявил, что "все обнулилось". Что могло обнулиться, Паниковский? Жизнь? Нет, уважаемый воспитатель гусей, не жизнь. Обнулился пакет соглашений, достигнутых в 2004 году из-за их полного выполнения... Да, Ющенко вполне мог ппродлить свое пребывание в президентском кресле еще на 5 лет, но это у него из-под жопы выдернул Кремль в лице тогдашнего президента Медведева, который в своем приснопамятном заявлении-выступлении через интернет заявил, что Моска-Кремль ни при каких обстоятельствах не будет в будущем сотрудничать с Ющенко-президентом. Помнишь? А поскольку тогда Кремль и Белый дом игрались в "Перезагрузку" и Белый дом надеялся заполучить в Кремле Медведева на второй срок (и ничто тогда не говорило, что этого не случится), то Белый дом и услышал и понял Медведева. И помого понять его и Ющенко, который после продолжительного молчания.... влился агитатором в предвыборный штаб Януковича. И его бандеровский указ и изменение закона о выборах президента в период между двумя турами выборов, и протывсихство, и многое другое- тому подтверждение. НЕ БЫЛО НИКАКИХ ШАНСОВ НИ У КОГО ДРУГОГО СТАТЬ ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАИНЫ НА ТЕХ ВЫБОРАХ, КРОМЕ ЯНУКОВИЧА! ОН БЫЛ НАЗНАЧЕН ПРЕЗИДЕНТОМ ЕЩЕ ДО ВЫБОРОВ! В 2015 году ситуация будет уже иной, но, к сожалению, с тем же самим исходом...
    azone 21 июля, 17:24
    Складненько, складненько. Только почему тогда Янукович с Ахметовым по Европам разбежались сразу после революции да рекламой все ТВ завалили про то, какой СКМ хороший? Неужели это тоже была часть пакетных соглашений. А Тимошенко, видимо, не знала, что все уже решено и оговорено, и просто по наивности пошла на выборы в 2010.
    киса воробьянинов 21 июля, 19:40
    Что было предметом соглашения уже сказано. И соглашение оформлялось лично с Януковичем, а не со всей ПР, прошу заметить. А за границу рванули не только Ахметов с Януковичем, но и Кучма с... Ющенко. Последний, правда, больше по парламентам разных стран... срывать аплодисменты. А на хозяйстве осталась действительно одна Тимошенко, Да полевые командиры на подхвате. Потому и рванули.... Когда же "хозяин" возвратился с гастролей, то через некоторое время он навел надлежащий порядок в доме. Первым, если не ошибаюсь, возвратился Кучма, облобызавшись уже с новым премьером Ехануровым в аэропорту Днепропетровска прямо у трапа самолета. Ну а потом? Потом, как свидетельствует Геннадий Москаль, Ющенко свез обратно в Украину за государственный счет всех беглецов вместе с их охраной. Ничего сложного поэтому. Относительно Тимошенко. Полагаю, что она не должна была знать всего этого. А знала или не знала, надо спросить у нее самой. По крайней мере, вся ее деятельность всю каденцию Ющенко была направлена против этих соглашений, а если точнее, то за иной путь развития Украины, свободный от олигархических завалов. Но кто же мог ей это позволить, кроме народа Украины? А кто же, ответьте, собирался брать во внимание голос народа Украины?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Справедливо 20 июля, 16:53 Автор ярый антисоветчик и это не дало ему обьективно сделать анализ. Много говорил о Союзе, а об Украине- практически ничего. ГЛАВНОЕ-деполитизировать милицию, ликвидировать " хозрасчет", сократить численность в 2 раза, зарплату поднять-в 3 раза,поставить под контроль общественности местных начальников ,провести люстрацию! И- изменить деятельность Вузов: ликвидировать взятки!! Скажем у Кивалова это правило. И у Харькове и у Киеве- платят за экзамены??! Срочно вопрос на СНБО, затем на Раду. .....
    Киевлянин 20 июля, 18:27
    Антисоветчик махровый, причём саморазоблачающийся. По амнистии в "стране, где мог сесть любой" вышло 1,2 млн., что составляло более половины кол-ва заключённых, т.е., их было 2 млн. А в США заключённых 2,2 млн., означает ли это, что в США может сесть любой???
    azone 21 июля, 01:30
    Аккуратнее с саморазоблачениями. Во-первых, сравнивайте количество заключенных с населением страны. В Штатах - 300 миллионов, в СССР в 1950 - 128. То есть, если в Штатах за решеткой каждый 150й, то в СССР до большой амнистии сидел каждый 65й. Есть разница? Да и за опаздание на работу в Штатах никого не сажают, не говоря уже за анекдот.
    Киевлянин 21 июля, 02:24
    Однако порядок цифр для утверждений типа "сесть мог любой" должен быть совсем иным. А то выходит, что анекдоты в СССР рассказывал только каждый 65-й (это если считать, что уголовников и шпионов вообще не было, только невинно репрессированные). А уж после амнистии СССР вышел на сегодняшний уровень США, так что всё-таки или автор передёргивает, или в США "может сесть любой"...
    azone 21 июля, 19:59
    Да, и в СССР сталинской поры и в Штатах сесть мог любой. Но есть нюансы. В США сесть может любой, нарушивший закон, а в СССР - просто любой. У Рахманина цифра заключенных его утверждение, что сесть мог любой, не иллюстрирует. Да и любой, не значит каждый. И стоит ли сравнивать несопоставимые величины? За анекдот, а уж тем более за шпионаж в СССР тех времен и расстрелять могли. А если подумаете о таких вещах, как условия и продолжительность жизни заключенных, о том что во многих штатах США действует обязательное пожизненое для рецидивистов, увидите, что составляющие итогового числа совсем разные и не доказывают гуманизм СССР или бесправие США.
    Киевлянин 22 июля, 07:30
    Неправда ваша. В СССР садили за нарушение законов, в т.ч. статьи 58 УК. "За анекдоты" = за антисоветсую пропаганду, согласно статье. Как сейчас, например, в США можно сесть за просмотр детского порно. А вот по какому закону сидят люди в Гуантанамо, а?
    azone 22 июля, 17:57
    В Гвантанамо как раз те люди сидят, которые выпали из системы закона: захваченные во время военных действий лица, не принадлежащие к регулярной армии, подозреваемые в терроризме неамериканские граждане и лица без гражданства. В этом выпаде их держат на территории другого государства, чтобы не создавать юридических коллизий. Если интересно узнать об СССР почитайте о Рауле Валленберге. То, что в СССР 30х - 40х осуждали по статье еще не делает Союз правовым государством. У деда мороза тоже есть официальный адрес (http://pismo-dedu.ru/adres-deda-moroza/), надеюсь вы туда не пишете.
    Киевлянин 22 июля, 18:41
    Оправдывать Гуантанамо - просто цирк. Вы ещё взрыв крейсера"Мэн" на испанцев свалите, и обвините Хуссейна в разработке ОМП. Вы, наверное, гражданин богоизбранной страны США, поэтому с таким удовольствием поливаете грязью нашу страну и оправдываете свою.
    azone 22 июля, 20:26
    Как раз не оправдываю и не обвиняю. Просто пытаюсь обратить ваше внимание на факты, а не на эмоции. Чем бы отличались ваши действия, будь вы правительством США по отношению к заключенным в Гвантанамо? Что счетаете должно сделать украинское правительство для снятия напряжения между милицией и обществом?
    Киевлянин 22 июля, 22:33
    Я хотел подчеркнуть, что автор зачем-то приплетает "кровавый совок" к незалежным проблемам. Дотянулся проклятый Сталин. А если бы я был правительством США, я бы перестал поддерживать Израиль, и проблем с терроризмом стало бы меньше на порядок. Украинское правительство должно обеспечить, чтобы милицию боялись. Чтобы никто и думать не смел руку поднять на мента, не говоря уж о штурме райотделов.
    azone 22 июля, 23:02
    А я бы хотел, чтобы ментов уважали. Боятся их и так. Подозреваю, что в этой дискуссии мы останемся при своих мнениях. Есть шанс, что кто-то из нас прав :)
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Паниковский 20 июля, 13:53
    Alihan Сегодня, 12:35 Никакие "перезагрузки" МВД ничего кардинально не изменят. Полусгнившая советская система, при отсутствии контролирующих органов (КПСС, КГБ), способна рождать только вот такой мусор. Но как разрушить до основания, а затем..? "Отвечать на эти вопросы следует профессионалам". Все верно. Только вот где они в Украине, эти самые профеССионалы?
    + еще одно необходимое условие – полная перезагрузка власти. – Без этого соответствующие ментовские должности перепродадутся еще раз, вновь назначенным более четко определят границы дозволенного сверху чморения рядовых украинцев, и на этом дело закончится. Собственно, сие касается не только милиции, но и переустройства всей жизни украинского общества. Причем для начала изменения сложившейся ситуации надо не так уж много – приход на ключевой пост в этой стране (учитывая выстроенную якуновичем под себя вертикаль ) решительного, неглупого, порядочного человека, хоть сколько-нибудь любящего Украину (а не себя в ней), не стремящегося оставаться у власти вечно, и не зацикленного, как нынешний презик, на личном обогащении, или, не отягощенного, как ющ, манечкой мессианства и богоизбранности. Такой лидер сумел бы подтянуть под себя единомышленников и провести ряд радикальных первоочередных реформ с постепенным приведением госаппарата в соответствии с наиболее хорошо зарекомендовавшими себя мировыми стандартами в данной области. Изменение (в лучшую сторону) существующего в Украине порядка вещей другим способом, и в частности, снизу, представляются крайне маловероятным, ввиду постоянно прогрессирующей дебилизации и люмпенизации подавляющей части граждан имеющих избирательное право, а равно по причине сплоченности правящего клана перед угрозами извне.
    о5кривбасс 21 июля, 09:09
    "...ввиду постоянно прогрессирующей дебилизации и люмпенизации подавляющей части граждан имеющих избирательное право..."абсолютно верно. как вариант, предлагаю подумать над таким определением избирателя – гражданин Украины, являющийся плательщиком налогов(т.е.наполняющий бюджет страны, региона).Есть одно, но очень существенное ограничение -работники, получающиеЖАЛОВАНИЕиз бюджета, не платят подоходный налог(перекладывание денег из одного бюджетного кармана в другой),но и теряют право голоса(кроме выборов членовУЧРЕДИТЕЛЬНОГОсобрания).или по –другому : если ты работник частного сектора, зарегистрирован в налоговой службе и, что немаловажно, платил налоги исправно в течении3-х,4-х,5-ти лет(в зависимости от срока каденции новоизбираемых органов власти)-у тебя есть налоговая карта(чиповая).отпадает проблема набора избирательно-подсчитываемых комиссий -пришёл к терминалу в любом месте избирательного округа -автоматически зарегистрировался(все данные на сервере, кстати -повторное голосование по одной и той же карте невозможно),проголосовал и, если хочешь -получил"чек"с результатом голосования. подсчёт голосов идёт в режиме"on-lain"и видно сразу, куда попал твой голос. бюджетники-работники бюджетной сферы -получающиеЖАЛОВАНИЕот плательщиков налогов, лишены права голоса, как сектор, подверженный влиянию власти. отпадает запрет на участие в партийной жизни -нет проблем, победилиПРна выборах -ставьте на бюджетную службу своих однопартийцев, но они теряют право голоса на следующих выборах. один нюанс-президент и все депутаты, министры, получающиеЖАЛОВАНИЕот налогоплательщиков, тоже теряют право голоса на предстоящих выборах соответствующего ранга. логику предложенных правил попытаюсь объяснить следующим образом: общее избирательное право действует при принятии или измененииУЧРЕДИТЕЛЬНЫХактов(конституция, избирательный кодекс, судебный кодекс),которые не подлежат изменениям депутатами низшего уровня(ВР, обл-, гор-, райрады); выборочное избирательное право действует при выборах депутатов, решающих вопросы бюджета и экономического развития(т.е.избирателем может быть только тот, кто наполняет бюджет своими налогами). претендентами на выборные должности, согласен, могут быть только граждане Украины, с соответствующей квалификацией (подтверждается ОБЯЗАТЕЛЬНОЙ программой развития, разработанной претендентом, как минимум, на срок каденции, с указанием сроков исполнения). со сдачей соответствующих тестов по государственному языку, подтверждением полученных дипломов и другими необходимыми процедурами(та же медкомиссия)
    ЮБК 21 июля, 18:45
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Микола 20 июля, 13:41 Толково написано, интересная подборка из истории. Для правящей номенклатуры (любого цвета) милиция просто рабочий инструмент удержания трудящихся в повиновении. В условиях политарного государства она никакой другой быть и не может, её должны бояться и ненавидеть. Милиция может начать меняться только со сменой государственного строя. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Nesamovytyj 20 июля, 12:44 чому стаття не відкривається українською?
    Bodun 20 июля, 14:38
    жодна стаття не відкривається в українській версії сайту. й вже не перший випуск.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Alihan 20 июля, 12:35 Никакие "перезагрузки" МВД ничего кардинально не изменят. Полусгнившая советская система, при отсутствии контролирующих органов (КПСС, КГБ), способна рождать только вот такой мусор. Но как разрушить до основания, а затем..? "Отвечать на эти вопросы следует профессионалам". Все верно. Только вот где они в Украине, эти самые профеССионалы?
    123 30 июля, 11:28
    ты хочеш что-то типа КПСС, КГБ родить обратно?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Мотя 20 июля, 12:27 Статья ни о чем, у автора бесконечно звучит слово бунт (потому,что автор тоже сторонник регионалов и боится выразиться точно) это не бунт -это гражданская позиция ,бедных несчастных униженных людей.Автор ежедневно жрет булочку с маслом и ходит в хорошем костюме.А основная масса кушает дешевые макароны помащенные олийкой,а этих людей еще унижают ,лупят и насилуют. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Старик 20 июля, 11:40 К сожалению, в Украине произошла криминальная революция и это привело к тому что все суды, прокуратура и милиция срослись с криминалом. Милиция привлекает бригады криминальной среды для разгона демонстрантов. Этого нет ни в одной стране мира. Там полиция действует жестко в рамках закона, но никогда не привлекает криминальный мир в борьбе с демонстрантами. Образовалось два мира: криминальная власть и весь репрессивный аппарат государства, обслуживающий власть, с одной стороны и с другой стороны народ (граждане страны), над которым можно делать все что захочет власть. Законы здесь не работают, а обслуживают власть и людей с большими деньгами. Жалко, что демократическими методами этот круг уже не разорвать. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.67
EUR 28.94