Як стати персоною нон ґрата

Поділитися
Як стати персоною нон ґрата
Журналісти, які стали нев'їзними в Азербайджан - українські, російські, румунські, австрійські, італійські, голландські та інші, - усього лише виконували свій професійний обов'язок, інформуючи своїх читачів про те, що відбувається у невизнаній світовим співтовариством республіці.

Яке це - виявитися персоною нон ґрата? Днями автор цих рядків і кілька його колег журналістів, з якими він перебував у відрядженні у Вірменії та Нагірному Карабасі у вересні 2010 р., пережили досить своєрідні відчуття, оскільки опинилися в числі 335 громадян, яким азербайджанська влада заборонила в'їзд до своєї країни. "Ці особи незаконно відвідали окуповані території республіки і тому є персонами нон ґрата в Азербайджані... Вони порушили закон про державний кордон, виявивши таким чином неповагу до територіальної цілісності та суверенітету Азербайджану", - заявив офіційний представник азербайджанського МЗС Ельман Абдуллаєв.

Що ж, це право будь-якої держави - дозволяти чи забороняти в'їзд тим чи іншим іноземним громадянам. Часто про статус нев'їзного дізнаються після приїзду в країну, коли проходять паспортний контроль: "чорні списки", як правило, закриті. Тому дуже люб'язно з боку Баку заздалегідь попередити автора цих рядків, так само як і інших громадян України, Росії, країн - членів Європейського Союзу, про їхній статус. Нехай навіть і таким своєрідним способом - "з допомогою преси".

Серед тих, кому заборонено в'їзд до Азербайджану, колишній спецпредставник Євросоюзу з питань Південного Кавказу Пітер Семнебі, екс-віце-спікер британської палати лордів баронеса Керолайн Кокс, співачка Монсеррат Кабальє, російські експерти з питань Південного Кавказу Олександр Крилов і Сергій Маркедонов, журналісти "Эхо Москвы" Сергій та Євген Бунтмани. Нев'їзними виявилися й кілька депутатів російської Держдуми та французьких Національних зборів, члени Європарламенту, аргентинські, іранські та словацькі парламентарії...

Прочитавши список, ми знизали плечима. Журналісти, які стали нев'їзними в Азербайджан - українські, російські, румунські, австрійські, італійські, голландські та інші, - усього лише виконували свій професійний обов'язок, інформуючи своїх читачів про те, що відбувається у невизнаній світовим співтовариством республіці. Реальність така, що сьогодні немає іншого шляху в Нагірний Карабах, окрім як через Вірменію. А колишній політичний радник спецпредставника Євросоюзу з питань Південного Кавказу Марк Фосетт побував у Нагірному Карабасі 16-17 червня 2007 р. за дорученням Пітера Семнебі. При цьому, як особливо зазначено в примітці до оприлюдненого Баку списку, після відвідування НКР пан Фосетт "здійснював численні незаконні візити до Азербайджану, супроводжуючи П.Семнебі". Абсурдна фраза. Що ж заважало Баку раніше вказати радникові спецпредставника на його проступок, а не чекати серпня 2013-го?

Та й узагалі, підхід азербайджанців до складання "чорного списку" якийсь вибірковий: азербайджанська влада не внесла до нього ряд росіян і європейців, котрі останніми роками не раз побували в Нагірному Карабасі. Втім, пізніше пан Абдуллаєв повідомив, що Баку збирається розширити список персон нон ґрата.

Треба сказати, що, на відміну від Тбілісі, який законодавчо оформив кримінальне покарання іноземців за незаконне відвідування Абхазії та Південної Осетії після війни 2008 р., Баку ніколи не публікував офіційних вимог і правил в'їзду до Нагірно-Карабаської Республіки. Хоча на рівні заяв азербайджанська влада завжди вкрай негативно ставилася до відвідування НКР громадянами інших країн без офіційного дозволу Баку, у результаті чого багато експертів, політиків, журналістів і раніше потрапляли до "чорного списку".

Лише в травні цього року в азербайджанському парламенті почали обговорювати законопроект "Про окуповані території Азербайджанської Республіки", що передбачає кримінальну відповідальність за відвідування Нагірного Карабаху без санкції Баку і не з території Азербайджану. Але сам факт оприлюднення списку нев'їзних персон, так само як і його склад, викликає подив. Повторимо ще раз: подібна публічність у світовій практиці трапляється нечасто.

То з якого дива Баку вирішив опублікувати список? Адже не було навіть формального приводу для того, щоб вивісити його на сайті МЗС: наскільки відомо, ніхто з фігурантів цього списку не намагався в'їхати до Азербайджану останнім часом. Пан Абдуллаєв, щоправда, каже, що мета оголошення "чорного списку" така: "Закликати світову громадськість поважати закон. Особи, що порушують закон про державний кордон Азербайджану, називатимуться в нашій країні, говорячи міжнародним терміном, персонами нон ґрата. В'їзд до Азербайджану цим особам суворо заборонено і надалі також буде заборонено".

Можливо, що справа у призначених на 9 жовтня президентських виборах. Азербайджанська влада вирішила трохи підстрахуватися, не допускаючи "неблагонадійних" іноземців у країну? А якщо це "китайське попередження", то на чию адресу? Росії і Франції, які підтримують Вірменію? Сумнівно, що опублікований список матиме хоч якийсь серйозний вплив на політику Кремля і Єлисейського палацу. Чи це жест на адресу Європейського Союзу, щоб той обрав активнішу проазербайджанськую позицію? Але малоймовірно, щоб Брюссель, маючи серйозні внутрішні проблеми і займаючись урегулюванням сирійської проблеми, найближчим часом іще й активно перейнявся нагірнокарабаським конфліктом.

Втім, читаючи "чорний список," важко позбутися враження, що це якась чернетка, а не офіційний документ. Він геть не структурований: імена і країни подано не за абеткою. Автори документа пишуть імена то на англійський манер, то на азербайджанський. Країни називають то повністю (наприклад, Російська Федерація), то скорочено (Росія). Називають дату відвідування Нагірного Карабаху, але не вказують, з якого часу і на який період заборонено в'їзд до Азербайджану.

Деякі фігуранти списку згадані без зазначення громадянства (йдеться про студентів з Університету Джона Хопкінса). А трьом росіянам - Олексію Мартинову, Галині Ратниковій і Володимиру Захарову - "пощастило" опинитися у списку двічі! При цьому пан Захаров, представлений як "голова Лермонтовської комісії Спілки письменників Росії", проілюстрований фотографією, а от як "співробітник Центру кавказьких досліджень Московського державного інституту міжнародних відносин" чомусь виявився безликим.

Після оприлюднення списку наше посольство в Баку надіслало запит до тамтешнього МЗС із проханням прояснити ситуацію. Відповіді немає досі. У свою чергу, ніяк публічно не відреагувало на повідомлення МЗС Азербайджану і українське зовнішньополітичне відомство. На Михайлівській кажуть, що це не в їхній компетенції. Втім, після того, що сталося, українське МЗС могло хоча б розмістити на своєму сайті повідомлення, що застерігає українських громадян від відвідування Нагірного Карабаху.

Обережна позиція Києва - традиційна лінія поведінки щодо Баку: українське МЗС завжди уникало різких заяв на адресу Азербайджану. Будуючи плани щодо енергетичного співробітництва, активно поставляючи зброю цій південнокавказькій державі, Київ з оглядкою вибудовує свої відносини з Баку. Навіть у перші роки президентства Віктора Ющенка українська дипломатія витримувала дуже обережну позицію, боячись зайвий раз викликати невдоволення азербайджанців, які насторожено ставилися до політиків "помаранчевого" призову. Що вже й казати про нинішні часи.

Так, коли в січні-лютому цього року під час розгону масових акцій протесту азербайджанська влада припустилася серйозних порушень прав людини, Україна, як чинний голова ОБСЄ, не зробила жодної заяви. Очолюючи ОБСЄ й оголосивши одним зі своїх пріоритетів урегулювання заморожених конфліктів, Київ міг, наприклад, ініціювати на засіданнях у рамках організації обговорення питання про роботу журналістів та експертів у Нагірнокарабаському регіоні, ситуація в якому аж ніяк не спокійна.

У короткостроковій і середньостроковій перспективі немає ніяких шансів на те, що Баку зуміє відновити дипломатичними засобами свій суверенітет над Нагірним Карабахом, фактично інкорпорованим до складу Вірменії. Переговірний процес зайшов у глухий кут, а часті збройні сутички на кордоні давно стали повсякденням. Ситуація погіршилася після помилування президентом Ільхамом Алієвим азербайджанського офіцера Раміля Сафарова, котрий убив у 2004 р. в Угорщині вірменського офіцера. У результаті сьогодні вже практично ніхто не згадує про "мадридські принципи", прийнятні для сторін конфлікту.

Нині в Баку популярна ідея бліцкригу, блискавичного силового розв'язання проблеми замороженого конфлікту. Мілітаристська риторика азербайджанських політиків підкріплюється й посиленим озброєнням армії: бюджет військового відомства Азербайджану перевищує весь річний держбюджет Вірменії. Хоча багато українських і західних експертів схильні вважати, що війна може стати тим каталізатором, що зруйнує створене на нафтодолари благополуччя, а Баку не скоро відновить свій суверенітет над Нагірним Карабахом, проте прагнення продемонструвати силу не зупиняє азербайджанців. І в цьому зв'язку оприлюднення "чорного списку" можна трактувати як іще одну демонстрацію жорсткої позиції Азербайджану щодо Нагірного Карабаху.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі