Єдність країни: місія Сходу

Андрій Єрмолаєв 11 квітня 2014, 20:45
фото

Читайте також

Вражаюча швидкість подій останнього півріччя змінила країну до невпізнання. Ще "вчора" ми заспокоювали одне одного унікальністю миролюбного українського характеру і вважали себе чи не єдиною нацією на пострадянському просторі, де не стріляють, де ціниться людське життя і де громадянські конфлікти, вандалізм і вуличний бандитизм неможливі більше ніколи. І буквально за кілька місяців усе змінилося з точністю до навпаки. Країну лихоманить. Війна старого режиму з громадським "майданним" рухом набрала рис громадянської війни. І навіть утеча і полонення (якщо вірити повідомленням представників силових структур) екс-президента Януковича і формування так званої нової влади майже не змінили ситуації. Скоріше, навпаки. Те, що здавалося тимчасовим, як випадкова трагедія, яка ось-ось закінчиться, стало повсякденністю. Буденними стали факти захоплення адміністративних будівель. У регіонах під впливом і за участі спецслужб сусідніх країн організовуються новоявлені сепаратистські рухи. А на вулицях міст з'явилися люди зі зброєю, дій яких майже ніхто не контролює.

Суспільство переживає цей час так, як людина переживає травму, — спочатку не відчуваючи болю, не розуміючи, що ж, власне, сталося, і перебуваючи у стані посттравматичного шоку. Але ж рано чи пізно приходять і біль, і бажання розібратись, урятувати своє життя, вилікувати травму. 

Це справді революція. І це справді початок глибоких трансформацій. Трансформацій, що були відкладені на 15 "утрачених років". Які лише розгортаються. І які пов'язані із завершенням демонтажу "радянської" системи організації суспільства в широкому значенні — інституційно, економічно, політично. Маємо розуміти, що революції далеко не завжди завершуються перезавантаженням. Іноді — й розпадом. Якщо суб'єкти незрілі, і якщо революційні процеси відбуваються на рівні підсвідомості, інстинктів, без належної інтелектуальної підтримки (те, що століття тому називали "теорією революції", але це тема окремої розмови). 

Як будь-яка революція, вона також почалася з суспільно-політичної кризи, що вже пройшла дві гострі фази розвитку: антирежимну і пострежимну. На жаль, доводиться констатувати, що стабілізувати ситуацію досі не вдалося. Ані формування нового складу влади, ані попередні політичні домовленості про шляхи врегулювання кризи не забезпечили досягнення задекларованих цілей — соціального миру, демократизації, національної єдності. 

Нове керівництво держави поки що не може стабілізувати стан справ у країні. Його антикризові кроки мають хаотичний характер, відбуваються під зовнішнім впливом і призводять до подальшого загострення суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації. І про причини цього я вже говорив і писав у DT.UA неодноразово. Зрив політичної угоди від 21 лютого і фактична монополізація влади однією політичною силою — партією "Батьківщина" — призвели до чергових перекосів у владі, зростання страхів і напруги на Сході й Півдні країни, а крім того, озброїли керівництво Росії унікальною зброєю — начебто формальним правом нічого не визнавати і чинити як заманеться під формальним приводом "захисту своїх". Так було в Криму, такі самі спроби спостерігаємо зараз у Донецьку, Харкові, Луганську, Миколаєві, Одесі.

До речі, якщо нинішня ситуація зберігатиметься, то й інші країни, що мають інтерес в Україні, увірвуться в українську політику. Не слід забувати про "румунський", "кримськотатарський", "русинський" та інші ігрові фактори на регіональному рівні.

Неготовність українського політикуму відповісти на соціальні й політичні виклики сьогодення спричиняють розгортання третьої фази української кризи — кризи державності. Це проявляється в руйнуванні цілісності політичного простору України, дестабілізації конституційного ладу, паралічі демократичних інститутів, поглибленні депресії в економіці, різкому падінні рівня життя населення. Зростає соціально-політична напруга в регіонах і посилюється зовнішній вплив і навіть безпосереднє втручання — підтримка сепаратистських заходів, активна "човникова" дипломатія з тим, щоб впливати на позицію політичних гравців, тощо.

Із цього погляду анексія Автономної Республіки Крим з боку Російської Федерації може виявитися лише першим кроком у реалізації сценарію трансформації України, в якому українському суспільству відводиться роль статиста. Як показує розвиток ситуації, у здійсненні цього плану беруть участь як зовнішні, так і внутрішні сили в Україні. 

Мусимо констатувати, що розгортання кризи державності стало можливим через незрілість або нездатність потенційно державотворчих сил на відповідальні дії

— великий капітал, намагаючись зберегти політичний вплив і контроль над здобутими активами, фактично сприяє відцентровим тенденціям, намагаючись закріпитись у регіонах; 

провідні політичні партії та їхні фракції (парламентські групи) в органах представницької влади переймаються вузькопартійними інтересами і сконцентровані на кадрово-посадових питаннях;

— навіть ті політичні сили, що спиралися на громадянський протест проти режиму В.Януковича, фактично відмовляються від діалогу з громадськістю, відтворюють практику кулуарної, непрозорої політики; 

— громадянське суспільство залишається слабко структурованим, його інститути не встигають реагувати на динамічні зміни суспільно-політичного життя країни. Це відкриває простір для діяльності незаконних парамілітарних угруповань, дії яких лише поглиблюють суспільно-політичну кризу в країні. 

Відсутність в Україні політичних суб'єктів, здатних запропонувати і реалізувати загальнонаціональну програму стабілізації, призводить до того, що сепаратистські настрої починають укорінюватися в розгубленому та дезорієнтованому громадському середовищі. За таких умов поки що штучний сепаратизм із часом має шанси отримати реальну активну соціальну базу. Зволікання з початком широкого загальнонаціонального діалогу щодо конституційної реформи та практичного впровадження реформи місцевого самоврядування, відсутність діалогу між регіонами та центром і на міжрегіональному рівні сприяють тому, що суспільство залишається в стані розгубленості, з негативними очікуваннями. 

З огляду на те, що наростання нестабільності в регіонах триває вже досить довго, не виключено, що ситуація утримується штучно, з метою створити реальні соціальні й політичні передумови для подальшого переформатування української державності. Спочатку в напрямі широкої децентралізації, потім — федералізації, а згодом — навіть конфедералізації країни. Такий імовірний розвиток подій може призвести і до розпаду Української держави. Підставою для цього висновку є передбачення того, що федеративний устрій України унеможливить ефективну реалізацію системної антикризової соціально-економічної програми, нівелює національну зовнішню політику, а відтак спричинить посилення напруги між регіонами на економічному й культурному підґрунті. 

Поглиблення кризових явищ в економіці та подальше зниження рівня життя населення спричинять неконтрольоване зростання соціальної напруги в суспільстві й остаточне руйнування системи державного управління. До речі, олігархи Сходу мають пам'ятати, що в їхніх регіонах псевдосепаратизм може доповнитися соціальними бунтами за справедливість — у разі зростання безробіття, зупинки підприємств, збурення "цінових хвиль". 

За таких умов кроки, спрямовані на забезпечення широкого політичного консенсусу, відновлення реальної цілісності політичного простору країни і повернення до конституційно-правового поля, мають першочергове значення.

Нинішня конфігурація політичних сил, представлених у парламенті, на жаль, не забезпечує балансу і врахування інтересів різних груп українського суспільства. 

Тому сьогодні питання не лише в тому, як згорнути сепаратистські прожекти, а й у тому, як: 

— по-перше, повернути мільйонам співвітчизників бажання і право займатися своєю країною як спільним проектом, а не бігти від страху за симулякрами на кшталт "народу Донбасу";

— по-друге, забезпечити нову рівновагу на рівні національної влади, і демонтувати страх поділу на "своїх" і "чужих";

— по-третє, відновити дієздатність системи влади за умови збереження унітарності республіки.

Ще 4 березня 2014 року Інститут стратегічних досліджень "Нова Україна" запропонував План прискореного виходу з національної кризи "Шлях до національного миру. Перші десять кроків". Цей план передбачав проведення Форуму національної єдності за участі провідних парламентських сил та представників органів самоврядування регіонального рівня із запрошенням до участі широких кіл громадськості. На жаль, тоді ця ініціатива не знайшла практичної реалізації. Вважаємо, що це сталося через безвідповідальність та егоїстичність політичних сил, що прагнули монополізувати центральну владу в країні. 

Проте і сьогодні ще не пізно зробити крок до єдності, консолідувавши місцеве самоврядування. Всеукраїнський з'їзд, конференція або форум за участі уповноважених делегацій регіонів (тепер уже без парламенту, який "звалюється" у внутрішньопарламентську кризу і втрачає дієздатність), ухвалення Декларації єдності та пакета вимог до Верховної Ради (новий політичний договір, що, нарешті, виключить "фактор Януковича", формування збалансованого складу уряду на період до парламентських виборів, призначення дати дочасних парламентських виборів на осінь, мораторій на місцеві плебісцити, початок нового конституційного процесу). Це — якщо коротко. 

Звичайно, цей підхід знову можна проігнорувати. І, заплющивши очі, рухатися до президентських перегонів 25 травня. Але чи впевнені ми в тому, що ці вибори відбудуться без потрясінь? І що не будуть задекларовані чергові "республіки"? І що до сепаратистських прожектів не приєднаються тисячі розчарованих людей (особливо з покоління "дітей війни"), які на той час порахують платіжки з новими тарифами на житлово-комунальні послуги і перерахують свої пенсії за новим курсом валют? І що різноманітні "сектори" та "оборони" не оголосять чергових війн сусідам, остаточно налякавши людей "образом війни"? І що в.о. …"всієї України" сприйматиметься як лідер України в разі зриву виборів? 

У нас насправді немає часу на роздуми. Хоча саме дефіцит думки, вуличний примітив та "дитячі ігри" в революцію зобов'язують устигати думати в он-лайн. 

Саме тому хочу завершити ці роздуми "східним питанням". Українська революція лише розгортається. І своїм порядком денним вона більшою мірою зачіпає проблеми саме східної частини України. Саме тут іще зберігається олігархічно-бюрократичний уклад бізнесу, корумпована машина керування всім і вся, "фабричний" уклад повсякденного життя, незрілість громадянських свобод та їх усвідомлення. Але ж Схід — це половина України. Це інтелектуальні й технологічні центри. Це збереження індустріального укладу, без якого країна швидко скотиться до рівня агропровінції Європи. І, врешті-решт, — це мільйони українців, яких з року в рік "розводили" на образ влади в Києві, де начебто є "наші". Насправді, прихід до центральної влади "дніпропетровських" або "донецьких" лише створював ілюзію влади Сходу. А по факту — ставав прикриттям владарювання окремих кланів, які й на думці не мали опікуватись українським проектом і для яких Україна — це ресурс, армія — охорона, земля — товар, а наука, інтелект — "слов'янська шафа".

Я вважаю, що саме нерозкритий потенціал громадського і гуманітарного активу Сходу (профспілки, які ще треба творити, самоврядування, яке ще треба "запустити", університетські й інші інтелектуальні центри) повинен виконати роль джерела нового українського проекту. Після застиглого в часі і вже вичерпаного "західного проекту", з його вже зреалізованою ідеєю незалежності й національного відродження, має бути нова фабула розвитку — від незалежності до самостійності, від "історичного українства" до нової української спільноти "українського світу" — двомовного, багатокультурного, "дитини ХХ століття" й справді суб'єкта розвитку. Звичайно, це контур. Але формування "східного проекту" — це наш спільний шанс повернути собі Україну, єдину республіку, нову спільноту нового століття.

Інститут стратегічних досліджень "Нова Україна" започатковує програму "Діалог на Сході", що передбачає вироблення спільних поглядів на український проект, з колегами з Донецька, Харкова, Луганська, інших центрів. Ми розраховуємо, що до діалогу долучаться наші партнери з Євросоюзу, які також повинні для себе відкрити Схід саме як Україну. Яку, можливо, вони для себе ще не розкрили і не зрозуміли.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
27 коментарів
  • Микита Дмитрів 22 апреля, 14:13 Olga Strelkova. Ваш коментар в точку. Дякую. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Petrovich 18 апреля, 09:50 Точнее не скажешь про «ученого», несостоявшегося академика НАНУ (хотя учитывая престарелых мудрагеев НАНУ, это еще не исключено), коллеги и ученика почившего в бозе настоящего академика Левенца или Левинца. Sic transit gloria mundi. Срама не имут не только мертвые, но и эти живые. http://obkom.net.ua/news/2014-04-17/1354.shtml Недавно гоп-компания Левочкин, «стратический ученый» Ермолаев и Дарка отчудили: открыли свой «институт». А теперь и незабвенная партнерша Янукович по танцам Ира Акимова решила как-то попробовать омыться от вечного позора. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 17 апреля, 10:19 Польске імя Збігнєв означає "позбувшийся гніву". Таких імен в Росії не було, нема і не буде. Тому Збігнєв Бжезинські був правий стосовно Росії. Всі слов'яни Європи, включно з сербами, вже в ЄС, бо саме там об'єднуються Ті Що Позбулися Гніву. Як Спаситель навчав. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • alfa_omega 16 апреля, 17:48 http://argumentua.com/stati/shamil-basaev-byl-prav-tochka-zreniya Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 16 апреля, 08:38 "Місія Сходу" - працювати на внутрішній український ринок а не на Росію. Тоді в них гарантовано будуть покупці що шанують угоди та гостинні друзі що завжди вислухають. Але от питання про мету Путіна в цій ризикованій українській кампанії. Внутрішньо-російські політичні мети він може вирішити, нема сенсу їх повторювати. А от чого він досягне в зовнішній політиці? Когось залякає? Це смішно - всі країни колишньої сфери впливу Кремля вже є членами НАТО. Когось підкупить? Щось бажаючих продатися Кремлю особливо не видно, навіть Берлусконі засуджений на рік суспільних робот в домові престарілих, за махлювання з податками. Чи Путін хоче підкорити Казахстан? Там небагато нафти. В Туркменії та Азербайджанові нема ані рускіх, ані осетинів, ані абхазів, тобто нема формального приводу "защіщать свой російській народ". Чи можливо Путін хоче розвалити Європейську Унію руками ксенофобів-націоналістів, тому він заграє з Марі Ле Пен, Йоббіком і рештою? Себто для внутрішнього москальского вжитку Путін використовує "боротьбу з фашистами", а для зовнішнього вжитку якраз з "фашистами" і дружить? Недолуга гра. Двох-ходовка. Таких спритників в Європі пачками на смітник викидали. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • talymon 16 апреля, 00:25 Якби прізвище людини, яка це написала, було Дерьмолаев, то можна було б і посміятися... крізь сльози...Нинішня влада дуже вже нагадує біблійну Марію Магдалину посеред озвірілого і безмежно гріховного натовпу, який зовсім забув, як йому колись сказав Ісус: "кинь у неї камінь, хто безгрішний". А непогано було б згадати, особливо зараз, у цей великодній тиждень... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Olga Strelkova 13 апреля, 22:41 Г-н Ермолаев так же хорошо говорил, когда обслуживал Януковича - по другому не воспринимался. Так вот: пока не исчезнет партия регионов и не отойдут от эфиров и от кормушки все януковичские холуи, до тех пор в этой стране не будет покоя. А перед Донбассом не надо реверансов, а то опять начинается шантаж. Всем тяжело, но другие как-то не так стонут. Да за того же Януковича покаяться не мешало бы - и Донбассу, и Ермолаеву. Донбасс орет: новая власть достала! Это за один месяц! Янукович за четыре года не достал, а новые - достали. Ох, какие капризные! Вы плохо живете? А что вы сделали за все эти годы, чтобы жить лучше. Вон "бандеровцы" две революции, как бы к этому не относиться, а Донбасс только своих бандитов на освободившееся место подсаживал. Кто у вас "король Донбасса"? Ахметов? И где же он сейчас? Что-то вы к нему не обращаетесь, помощи не просите, ну, хотя бы, не ругаете? Рабы...
    kmv2305 17 апреля, 13:31
    Olga Strelkova: АБСОЛЮТНО С ВАМИ СОГЛАСНА! СПАСИБО ВАМ ЗА КОММЕНТАРИЙ! И ЕЩЕ, ПРЕДЛАГАЮ ЛИШИТЬ БЮДЖЕТНОГО ФИНАНСИРОВАНИЯ ИНСТИТУТ, КОТОРЫЙ ВОЗГЛАВЛЯЕТ ЕРМОЛАЕВ! ЗАРПЛАТУ ПОЛУЧАЮТ НЕЗАСЛУЖЕННО!!!
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Эдуард Котенев 13 апреля, 16:36 Господин Ермолаев что-то пишет о гражданской войне в Украине? О той, в которой участвуют разведывательно-диверсионные отряды РФ? Так они нам не братья и война эта - не гражданская, а самая что ни на есть империалистическая! Так что, господин Автор, когда пересчитываете гонорары за писанину -0 вспоминайте что когда-то у Вас была совесть!
    kmv2305 17 апреля, 13:32
    ПОДДЕРЖИВАЮ! ЕРМОЛАЕВ, ГДЕ ВАША СОВЕСТЬ??????????????????
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • irina_s_v 13 апреля, 15:49 Согласна. Именно от Востока зависит единство страны. Ничего нового не происходит в этом мире, "каждый народ имеет то правительство, которое он заслуживает, виноваты в этом сами граждане страны, которые позволяют такому правительству существовать". Мужество, способность бороться и отстаивать свои ценности нельзя одолжить, можно только взрастить. Мужества всем нам. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Степан Пуцыло 13 апреля, 11:53 В условиях идейного вакуума нынешней "революции" - хоть что-то... Проблема в том, что местное самоуправление оторвано от народа, поскольку часть старой системы власти. Они сейчас озабочены, в основном, как сжиться с новой центральной властью, а не как решать насущные проблемы, которых они не понимают. Нужны нормальные выборы местной власти, но допустит ли до этого власть в Киеве?.. В общем, пока надо нести идею в массы, глядишь, к следующему витку социальных протестов она созреет. Ждать, похоже, осталось недолго... Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.79
EUR 27.26