За "червоною лінією" землі немає

Валентина Самар 24 лютого, 23:00
123
blacksea.tv

Читайте також

Чому став можливим "план Артеменка"? "Мирна ініціатива" (як він сам називає свої зовнішні активності на межі держзради) людини, про існування якої до публікації в The New York Times історії про здачу в оренду Криму Росії мало хто здогадувався. 

Нашому погляду раптом відкрилися просто кіношні ходи-виходи на членів адміністрації президента Трампа, якому, як може здатися, отак запросто будь-хто, не тільки нардеп із репутацією колобка-рішали, може передати план урегулювання воєнного конфлікту в центрі Європи. Майже як у Жванецького у виконанні Райкіна — "через завсклада, через директора магазина, через товароведа достал дефицит" — раднику Трампа Флінну (який пішов у відставку тиждень по тому) через особистого адвоката Трампа Коена і колишнього радника Сатера Артеменко передав "мирну ініціативу" щодо Криму й Донбасу. 

Так, виявляється, це можливо. Як було можливо те, що раніше здавалося неможливим: окупувати Крим "зеленим чоловічкам", провести фейковий референдум, купити у війскоторзі озброєння для ведення вже трирічної війни в Донбасі й товкти ступу переговорів навколо визнання-невизнання другом Владіміром співучасті в злочині.

Коли ми говоримо, що світоустрій було порушено, ми ж маємо на увазі й руйнування канонів дипломатії? А коли констатуємо гібридний характер війн, то потрібно визнати, що гібридність позначилася на всьому, що раніше здавалося непорушним і регламентованим. І АТО замість оголошення воєнного стану, Мінські домовленості, поставлені адміністрацією Порошенка вище за Конституцію, — цьому також яскраве свідчення.

У численних інтерв'ю Андрій Артеменко уточнює суть "мирної ініціативи", як він каже, кількох десятків народних депутатів з різних фракцій, включаючи президентську. План простий і фантастичний водночас. Крим передається в оренду Росії на 30—50 років з подальшим референдумом про те, з ким далі жити — з Росією чи Україною. Що ж до Донбасу, то Україна повертає територію і контроль над кордоном, амністує всіх, крім тих, хто вчинив особливо небезпечні злочини, а тим, хто захоче залишити Україну, надається вільний коридор. У країні потрібно буде провести кілька референдумів. Як каже Артеменко, щоб визначитися, як, куди і з чим ми йдемо. Перший стосується передачі в оренду Росії Криму, другий — щодо особливого статусу Донбасу. Відроджувати зруйнований війною Схід України співтовариші Артеменка пропонують за рахунок орендної плати за Крим. Плюс допомога Заходу. Ну і, певна річ, з Росії знімаються всі санкції. 

У якому статусі ці 30—50 років житимуть та існуватимуть жителі Криму, автори "мирної ініціативи" не уточнюють, не переймаючись питанням, чи згодні вони на такий розклад. Та обставина, що на півострові проживає корінний кримськотатарський народ, який має, згідно з міжнародним правом, право на самовизначення, взагалі не згадується. 

Можна по-різному ставитися до чергової публікації в західній пресі на тему, як облаштувати Україну. Політики вчинили традиційно — використали для зведення порахунків, багато хто побачив чергову московську кінцівку, хтось назвав піаром одного депутата. Усе може бути, але відмахнутися не можна — цей план черговий і, гадаю, не останній, про який ми довідаємося з іноземної преси. 

За досить короткий час ми довідалися про плани Кіссінджера, Пінчука, Філіпчука і тепер Артеменка. Не сумніваюся, є не менше пропозицій європейським і американським лідерам, які не стали публічними. Мотивація в названих авторів була різною. Тому, не вдаючись у зрадофільство й конспірологію, зазначимо спільне в цих планах. По-перше, те, що з Кримом пропонується по-різному, але щось робити, означає, що це питання, хоч як би переконував нас Путін публічно, не закрите, санкції за його незаконну анексію для Росії дошкульні, і торг доречний. 

По-друге, українське й кримське питання стоять на порядку денному Заходу і викликають дискомфорт своєю невирішеністю, яка актуалізується невдоволенням бізнесу через втрачання ним прибутків внаслідок санкцій. 

По-третє, та обставина, що автори планів проявляють свої миротворчі активності не в Україні, а на підступах до Білому дому, свідчить, швидше, про бажання "сподобатися" новій адміністрації, а не вирішити проблему. Інакше б усі українські миротворці озвучували свої плани й ініціативи на національному майданчику. 

І це четверта, мабуть найважливіша, обставина, з якої всі, хто прагне перетворення України з суб'єкта на об'єкт світової політики, мають починати. Публічна дискусія про те, як повернути Крим і Донбас не програвши війну, в Україні, за великим і малим рахунком, відсутня. Дискусія високого експертного рівня, дискусія як національний круглий стіл, а не перепалки в ефірах і перестрілки кіберармій. 

Тривалий час позицією України у версії Петра Порошенка було те, що приємне вуху західного партнера, — "альтернативи "Мінську" немає". Експертне співтовариство, опозиція і, головне, повідомлення з фронту, настійливо повторюють, що Мінський процес зайшов у глухий кут, не зупиняє кровопролиття, не наближає розв'язки, бо за згоди Порошенка політичні зобов'язання країни-жертви ("вільні" вибори, особливий статус територій та їх забезпечення) чомусь виявилися вище від списку зобов'язань країни-агресора (передача контролю над кордоном, виведення російських озброєнь і військовослужбовців).

Та ні перші, ні другі альтернативи для припинення війни без поразки України і повернення контролю над територіями не пропонують. Не кажучи вже про стратегію деокупації Криму, без згадування якого заяви про поважання територіальної цілісності України з боку західних партнерів звучать лукаво. Точніше, президент Порошенко заявляв ініціативу створення нового формату переговорів, у тому числі для вирішення кримського питання — Женева +, але не склалося. Чи то ми зусиль не докладали, чи то ініціативи були піар-ходом, не узгодженим із західними партнерами, чи то в Путіна аргументи виявилися довшими. 

Так провалилася спроба подолати одну з помилок, на яку Київ схибив на самому початку переговорів під тиском Росії, — роз'єднати питання Криму і Донбасу. Але ж природа війни в Донбасі, як уже сказано-доведено, — саме в цій зв'язці з Кримом! Увесь конфлікт, який зруйнував такий комфортний для Європи Ялтинський мир, був підірваний саме незаконною анексією Криму. Як злочинно бездарно здали півострів політичні й комерц-бенефіціари Революції Гідності і роль у цьому процесі "миротворців" Заходу — окрема тема. Але відповідальність за помилки, які коштували тисяч життів українських воїнів, мирних жителів і мільйонів зламаних доль переселенців, вони несуть солідарно. Отже, таким самим солідарним має бути й план виходу з цієї кризи. І це аж ніяк не формула Кремля "дамо Києву грошей за Крим, а зруйнований Донбас заберіть задарма". 

Як змінити тенденцію "без мене мене оженили" у процесі напрацювання варіантів подолання кризи з російською агресією проти України? Винести все, що за лаштунками, на авансцену? В ідеалі треба створити свій майданчик, на своїй території і за своїми правилами. Держава в особі нинішнього уряду (у широкому сенсі) на це неспроможна. Сьогодні вона закрита і надає перевагу тіні, кулуарним домовленостям та ґешефтам, перекладанню відповідальності й униканню звітності. Але цю місію цілком можуть узяти на себе незалежна преса й експертне співтовариство, ефективно тиснучи на владу, надавши аргументований і добре опрацьований план дій. 

Перше, що суспільство має консенсусно встановити, — це свого роду червону лінію, за яку в українській політиці й владі ніхто не матиме права переступити. Кримінальний кодекс, на жаль, на сьогодні лише один з законів, який можновладці використовують і як биту, і для мостового переходу для свого бізнесу. Тому громадянське суспільство повинне бордирувати цю червону лінію, установивши на всій довжині спостережні вишки, стовпи зі страшним черепом, схрещеними кістками й написом: "Не влазь, дурню, вб'є!". І смуга зораної землі у вигляді превентивного законодавства — щоб навіть сліди у бік ворога були помітні. 

Ця червона лінія — територіальна цілісність України в міжнародно визнаних кордонах. За цю лінію ніхто ні на словах, ні на ділі заходити не може. Але для цього територіальна відповідальність має бути відновлена в головах.

І в них має безконфліктно оселитися думка, що Крим — це історична Батьківщина кримськотатарського народу, який має право на самовизначення. Так є — безвідносно до того, як ви до цього ставитеся — справедливо чи упереджено. Другий варіант був присутній у нашій держполітиці чверть століття. Спецслужби відпрацьовували сценарії міжнаціонального, міжрелігійного конфліктів, військові навчання проводили з акцентом на сепаратизм. Але не проросійський, а кримськотатарський. Продовжуючи тим самим традицію ЧК/НКВД/КҐБ. Ми повинні її перервати — і геополітичний пазл рано чи пізно складеться на користь України. 

DT.UA запропонувало лідеру Меджлісу кримськотатарського народу Рефату ЧУБАРОВУ викласти його бачення "червоної лінії" позиції України для деокупації Криму і Донбасу. 

Три роки з початку російської агресії проти України, яка призвела до окупації Криму та втрати Україною контролю над частиною територій Донецької і Луганської областей, продемонстрували абсолютну безперспективність усіх відомих варіантів подолання глобальної кризи, що ігнорують тему деокупації Криму. Понад те, Мінські протоколи, а потім і Мінські угоди сприяли виникненню в деяких наших партнерів очікувань на ще більшу поступливість з боку України у переговорах з Росією. У ситуації, коли ілюзорність Мінських угод стала очевидною для всіх сторін, Україна має відкрито, голосно й жорстко заявити про "червону лінію", переступити яку не буде дозволено нікому й за жодних обставин. У тому числі й українському політикуму: привіт Пінчуку, Філіпчуку й Артеменку. При цьому, як бачимо, запропоноване позначення "червоної лінії" у вигляді формули "відновлення територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах, включаючи Автономну Республіку Крим і місто Севастополь" повністю відповідає всім загальновідомим нормам міжнародного права і принципам, проголошеним ООН. Такий підхід дозволить: а) виключити можливість для наших партнерів на догоду своїм інтересам шукати взаємодію з Росією за рахунок інтересів України; б) позбавить керівництво Росії ілюзій стосовно того, що їм вдасться легалізувати незаконну анексію Криму; в) послужить мобілізації українського суспільства.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
4 коментаря
  • Panikovski 26 февраля, 09:28 То, что санкции ЗА АННЕКСИЮ КРЫМА так уж "чувствительны для агрессора" соглашусь с автором лишь отчасти. - Куда чувствительнее для него вторая порция санкций, введенная преимущественно за Донбасс и сбитую бэшку. А первые для путина фигня: ну, запретили въезд в страны ЕС нескольким ВТОРОСТЕПЕННЫМ лицам, имевшим отношение к его отжиму - делов то! Тем более, что самых осведомленных из них и так целенаправленно убирают, - вполне себе здоровые мужики (начальник ГРУ Сергун, замначштаба ВДВ РФ Шушукин, засветившиеся на крымской теме) "вдруг" скоропостижно, и, главное, вовремя, помирают от сердечного приступа)) ... подобно руководителям росантидопингового агентства Камаеву и Синеву, у кот. также по "странному совпадению" внезапно отказало сердечко, как только начал разворачиваться антидопинговый скандал ... подобно болотову, выпившему кофе не в той компании ... а сейчас еще и чуркину - единственному свидетелю, державшему в руках бумагу с просьбой януковича к стерху о вводе войск РФ в Украину.
    Panikovski 26 февраля, 09:30
    путина беспокоят сейчас не столько крымсанкции, а, во-первых, серия исков, которые начала подавать Украина в международные судебные инстанции по Крыму, в случае удовлетворения даже части которых, те 3 ярда "долга хряка, что предъявляет нам сейчас Россия покажутся просто копейками; и, во-вторых, перспектива ее имущественной ответственности за погром, учиненный в Донбассе, - сумма которого, думаю, окажется сопоставимой с утратами Украины в Крыму. + если РФии удается выйти на вариант с "арендой", есть надежда, что со временем получится урегулировать и ряд других болезненных для нее проблем по Крыму, а именно, тему обеспечения его водой, снятие ряда неудобств в его жизнеобеспечении, касающихся восстановления нормального транспортного сообщения туда, банковской системы и т.п., и даже, привлечения в Крым иностранных инвестиций.
    Panikovski 26 февраля, 10:14
    поправлюсь, допустил неточность из-за, существующей путаницы в терминах. Крымские санкции, КАК САНКЦИИ В ЦЕЛОМ ПРОТИВ России (ее должностных лиц) за ее крымскую авантюру, Кремль, как я и писал, беспокоят мало. Реальные неприятности для него здесь создают международные ограничения, касающиеся САМОГО Крыма, препятствующие его полноценному развитию и жизнеобеспечению (поставкам товаров, экспорту произведенной на полуострове продукции, ин. инвестициям в него, межд. туризму, функционированию банков, инфраструктурным проектам - по транспорту, связи и т.п.), - из-за чего метрополии приходится нести значительные траты. Ну и + уже упоминавшиеся иски Украины по Крыму.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Republic 25 февраля, 14:27 У квартирі господарів, певний час, «фізична особа» за плату наймала КУТОК, після чого брутально захопила УСЮ квартиру – разом з її постійними «історично-корінними» мешканцями-господарями, протести яких цинічно проігнорувала, та й почала - за кошти, які мусила платити за КУТОК, розбудовувати з’єднання комунікаціями захопленого з сусіднью квартирою, якою «історично» ВОЛОДІЄ. Щоб залагодити обурення власників інших квартир таким нахабством, «фізична особа» пропонує господарям захопленої квартири здати їй в довгострокову оренду те, що вже нею захоплено - із повним вирахуванням (утриманням з оренди) усіх «витрат на будування комунікацій». Питання: 1) чи поведуться господарі + «історично-корінні» мешканці-господарі тією ОБЛУДОЮ?; 2) чи погодяться власники інших квартир з таким брутальним РОЗШИРЕННЯМ життєвого простору «фізичної особи»?; 3) чи не намагається «фізична особа» повернути в практику суспільних відносин між власниками інших квартир «феномен Аляски»? Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.55
EUR 28.89