За мармуровим пилом поваленого Леніна

Катерина Щоткіна 31 жовтня 2014, 21:50
Ленин

Читайте також

Коли президент Порошенко, коментуючи провал КПУ на виборах, заявив, що засудити компартію повинен не суд, не влада і т.п., а "народ України", — все відразу стало на свої місця. І олігархи, яких (поміняй їм піджак) не відрізниш від члена Політбюро, і вчорашні активісти, які, отримавши посаду, тут-таки перероджуються на кондових чиновників, і журналісти, що дружно готові "не розгойдувати човен". І я, мабуть, уперше в житті гостро солідаризувалася з євреями, які досі розшукують, переслідують і тягнуть до суду колишніх нацистів — глибоких старців, що вже й так однією ногою стоять у могилі. Щоб не встигли вшитися на той світ без справедливого людського суду. "Це потрібно не мертвим, це потрібно живим" — забити осиковий кілок у серце людожерської системи, щоб вона нарешті померла. Остаточно й назавжди.

Ні, ми цього так і не зробили. І, судячи з промови президента, й не плануємо, — ми продовжуємо вбудовуватися в цю систему і щиро не розуміємо, чому все так криво виходить. Ми не розуміємо, що й сьогоднішню нашу війну веде все та ж система — вона відчула серйозну загрозу і вживає екстрених заходів задля власного виживання. Це взагалі не якась "нова" війна, — ми все ще не можемо закінчити попередню. 

Ідеться зовсім не про людей, зацікавлених саме в цій системі, оскільки навчилися в ній жити, і жити непогано. А про саму "систему речей", яка використовує людей, яка підкоряє їх собі, яка примушує діяти так, а не інакше. Ця система інертна, вона володіє нами вже кілька десятків років. Коли вчинки й виступи людей при владі здаються вам абсурдними й навіть убивчими як для країни на загал, так і для їхньої особистої політичної кар'єри, — ви навіч бачите, як хвіст виляє собакою. Наприклад, коли влада і журналісти з подачі влади дискредитують волонтерський рух допомоги фронту — це майже убивчо і для воюючої країни, і для репутації цих політиків. Зростання волонтерського руху, як зародка громадянського суспільства, — децентралізованого, непідконтрольного владі, недосяжного для її маніпуляцій, — пряма загроза політичній системі, що сформувалася й закосніла в епоху СРСР. 

Саме тому ніхто не має наміру засуджувати комунізм. Йому дозволять просто піти на смітник історії. І дарма. Відправляючи щось на смітник замість того, щоб вивчити, розслідувати, дати оцінку, — ми всю свою історію справді перетворюємо на смітник. Або, швидше, на каналізацію. 

Зі шкільної лави ми звикали вірити в "роль особистості в історії", покладатися на "людський фактор" — і не бачити за деревами особистостей лісу-системи. І це ми, хто знав Систему не з книжок і синематографа — згори донизу, з дитячого садка до Політбюро! Хто бачив, як мало важить у цій системі індивідуальне зусилля. Хто знає, як люди, котрі вирвали перемогу в Гітлера у Другій світовій, котрі пройшли від Волги до Берліна, котрі ділили останню самокрутку на двох, котрі закривали собою товаришів, лягали під танк зі зв'язкою гранат — ці незаперечні сміливці, герої, супермени — вдома, на своєму заводі, в інституті, на сходовому майданчику, в колгоспі виявлялися конформістами, а інколи — і боягузами, стукачами, щурами. Не тому, що такими були народжені — війна ж показала: вони цілком можуть бути героями, — а тому, що "таке було життя". 

Незалежність, що впала нам до рук, первинне нагромадження капіталу в 1990-х, новий застій в епоху Кучми, косметичний націоналізм Ющенка, безчинство Януковича, весь наш клоунський політичний процес, де і "ліві", і "праві", і "червоні", і "жовто-блакитні" виявлялися абсолютно однотонними й однаково безідейними, тобто, строго кажучи, "однопартійними" — все це було брижами на поверхні при відносній стабільності глибин. Не можна сказати, що зовсім нічого не змінювалося в сокровенних внутрішніх суспільних процесах, — став же можливим Майдан, наприклад. Але революція, на жаль, не гарантує тривалих системних змін у суспільстві. 

Перемогти цю систему — означає перемогти совок, що вгніздився в нас самих. Перемогти конформізм і подвійну мораль, які майже за сто років виживання стали основною стратегією. І ніякі "сорок років по пустелі" — останнє, на що уповають найневиправніші оптимісти, — не врятують. Бо (навіть якщо ми вже в пустелі) ми носимо свій полон у собі й передаємо його у спадок. 

Назвавши свою революцію Революцією Гідності, ми інтуїтивно вхопили суть необхідних змін. Гідність — це, зокрема, неприйняття брехні, зокрема того її підступного різновиду, який ми називаємо подвійною мораллю, того, що полягає в підміні понять. Але потім виявилося, що це просто вдала назва. Подвійна мораль знову вижила, залишилася з нами. Хвороба, яку ми майже діагностували, в останній момент вислизнула з поля зору, прикрившись пилом ще одного поваленого з постаменту Ілліча. Символічна жертва вкотре була принесена "на спокуту" — і нічого насправді не спокутувала.

А завтра була війна. Яка завжди — хаос і бардак. У якій тому так зручно ховати кінці у воду. Нам був запропонований цілий список можливих ворогів, із якого кожен міг вибрати те, що відповідає його смакам і темпераменту: Путін, Стрєлков, Росія, "даунбас", "лугандони", знову Путін, "Русский мир", раша тудей, ще раз Стрєлков і Кисельов (один чи обидва?), Путін і Пушкін (до речі, теж), РПЦ і патріарх єя особисто. Ворогів так багато, що шукати ще когось — просто немає сенсу. А тому цей ворог, як магічний кощій, набувши безліч імен і ликів, вислизає з пальців на найменшу спробу його схопити. 

Утім, ми не особливо й стараємося. Ми теж — усього лише люди і готові йти шляхом найменшого опору. Доки були на революційно-патріотичному піднесенні, ми повторювали: "Ані п'яді рідної землі" (ну прямо як ті "діди, що воювали"). Тепер ми з величезним полегшенням повторюємо мантри "Донбас не потрібен" і "скидання баласту", — це значно приємніше, ніж визнати, що ми його не скинули, а втратили внаслідок програної військової кампанії. І тепер на його місці — така собі невизначеність, темна пляма на карті, і, що найнестерпніше, на душі травма, з якою терміново треба щось робити, аби "розпочати нове життя з чистого аркуша". 

Ми взагалі останнім часом підозріло багато сил і слів витрачаємо саме на забалакування травми, а не на боротьбу з реальними обставинами.

Можливо, це почалося з лінгвістичного компромісу — "АТО" замість "війна". Ця підміна понять виявилася зручною для всіх — для української влади, Росії, Європи і для нас самих. Бо якщо там "терористи", то все просто. Терористи — це купка лиходіїв (хай навіть велика купа), а ті, хто не прямо терористи, значить — "пособники" терористів, і немає жодної потреби розбиратися в мотивах та причинах цього "спалаху тероризму" у вчора ще найбільш радянсько-конформістському регіоні країни. Спишемо на "зомбоящик" і те, що всі вони там — "скотиняче бидло". 

Це стало великим полегшенням для всіх нас. Бо, розбираючись у мотивах, намагаючись зрозуміти цих людей, ми ризикуємо багато неприємного дізнатися про самих себе. Значно приємніше назвати "совок" у власній голові "донбасом" і локалізувати його десь подалі, на східному кордоні, ніж мати з ним справу щодня, видушувати з себе по краплі. Значно зручніше каналізувати свої травми, страхи, негативні емоції "в Донбас": хамство, насильство, алкоголізм і наркоманія, сирітство обох різновидів, мракобісся й рабство, дурість і "вата", просто скотство — це все "там", "десь", "де нас немає". 

Мова ненависті, яку ми практикуємо стосовно Донбасу, — це наша особиста психотерапія. Ми підтримуємо статус Донбасу як каналізації. Ми каналізуємо туди власні емоції й травми, а Путін, наприклад, каналізує туди емоції і травми свого народонаселення. А ще — він посилає туди вітчизняних каналій — козачків, безробітних, нациків і просто гарячі голови. І наша система в міру сил точно так само чинить із українськими хлопцями, готовими ризикувати собою, боротися, стояти на смерть. Адже для системи made-in-USSR, яка прагне зараз вижити, вони небезпечні, — це вони і їм подібні нанесли по ній колосальний удар останнім Майданом. Тепер вона терміново намагається нейтралізувати цю напругу. Частково включивши в себе й перетравивши частину цієї людиноенергії — комбатів, журналістів, активістів та інших, — видавши їм як відступне мандати й посади. А частину — спускаючи все в ту ж каналізацію. "У Донбас", як пишуть тепер деякі російські колеги. 

Наші психотерапевтичні мантри — теж до болю впізнавані. "Не забудемо, не простимо" — калька радянського плаката. Ось тільки що "не забудемо", і кого саме "не простимо", не уточнюється. Кожен може підставити в цю формулу власного ворога. А потім із чистою совістю спустити в унітаз — комуністичній партії, як бачите, все забули, вибачили і з миром послали "на смітник історії". І ніхто не протестував — ні від імені жертв репресій, ні від імені заморених голодом, ні від імені депортованих. У наших мертвих, як і раніше, немає голосу живих, немає їхнього співчуття, а отже, не може бути ні наступності, ні історії, ні народу. 

Або, скажімо, поширене "так їм і треба", "нам їх не жаль", "вони самі цього хотіли". Кого "не жаль"? Хто й чого "хотів"? Війна не робить людей кращими, але ніхто з нас не готовий визнати, що це сказано не тільки про них, а й про нас. Наша зловтіха з приводу луганських пенсіонерів, які помирають із голоду або біженців, що замерзають у Якутії, наше дружне бризкання слиною на адресу колективного зрадника — це не просто ницо з нашого боку, це ще й небезпечно. Бо, замість того, щоб чітко діагностувати захворювання й вирвати його з тіла нашого суспільства з корінням, ці мантри затягують нас у паліативну психотерапію.

Тепер ми дуже розраховуємо на новообраний парламент. Багато хто вважає, що це — перемога. Почалася нарешті якась ротація еліт. "Відсохли" нарешті комуністи. Але чи стануть нові обличчя критичною масою, здатною переломити систему made-in-USSR? Чи вона перемеле й перетравить цю нову плоть і кров у рекордний термін — зрештою, на її боці ентропія?

Адже ми вже неодноразово мали можливість переконатися в тому, як швидко вчорашні революціонери, активісти й авторитети, ставши чиновниками вбудовуються в систему бюрократії і починають дивитися очами системи, захищати її. І тоді нам здається, що ми помилилися в людині, що досить її замінити — і справу зроблено. Але заміни не допомагають. І однак на думку не спадає, що це, мабуть, не "вони такі", це "ми всі такі". Ми підтримуємо систему, ми — її частина, тому, тільки долаючи себе, ми почнемо змінювати систему.

Журналістові, наприклад, значно простіше (й прибутковіше) "не розгойдувати човен", годувати реципієнта заспокійливими пігулками — період, мовляв, складний, не треба заважати владі, у неї ж неодмінно "є бачення", "більше інформації, ніж у нас", "план" тощо. Значно простіше повертати зброю не проти влади, а проти її критиків, які заважають системі і далі зберігати себе. А ви уявіть, наприклад, що рік тому, замість того, щоб вийти на Майдан і дотиснути його, ми взялися б умовляти одне одного "не заважати президентові": "раз він не підписав асоціацію, в нього є на те причини", "у нього є план", "йому й так важко, — на нього тисне Путін" і т.п., що міцно прописалося в нашому нинішньому "щоденному я". Це ж так зручно — віддати все на відкуп черговому "татові", якому "не можна заважати, поки він працює". Але те, що зручно нам, зручно й системі. 

Ми зробили крок від революції до еволюції — і крок доволі широкий. Але, попри всі переваги еволюції над революцією, — це довгий шлях, а на довгому шляху легко заблудитися, — на древі еволюції безліч тупикових гілок. Ми поступово вчимося жити не "по-совєтськи". Перші ознаки еволюції проростають у нас на очах. Треба дати їм шанс. 

Система, якій ми так і не зламали хребет під час революції, все ще може змінитися еволюційним шляхом, якщо тільки ми усвідомлюватимемо її, впізнаватимемо в кожному прояві й міцно триматимемо за горло. Щоб гідність, яку ми зробили прапором нашої революції, не витекла в нас між пальцями й не пішла в землю — вслід за нашими мертвими. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
18 коментарів
  • Иван Иванович 1 декабря, 06:15 Из русской Новороссии привет! Судя из прочитанного - Теперь мы точно победим! )) Вижу автору-журналистке кроме вымазывания советской истории больше нечего предложить ни стране вцелом, ни человеку в отдельности. Много слов, а суть очередные перепевы госдеповских методичек, не более. Обращаю внимание читателей в статье абсолютно НЕТ ЦИФР!, и это не случайно. Ложь и измышления либеральных кликуш становятся очевидны при малейшем результативном анализе. Как говорится "по делам судите их". Напомню под руководством коммунистической партии с 50-х годов ХХ-го столетия, население Украины неуклонно увеличивалось. А за 20 лет незалежности, украинцев убавили на 7 МИЛЛИОНОВ! Либерал-западые интеграсты, чудо-реформаторы под руководством заокеанских советников, ухитрились без войны уничтожить СЕМЬ МИЛЛИОНОВ украинцев.
    SOUZ_21 1 декабря, 06:16
    (продолжение1) Тот же результат видим и в сфере практической деятельности. К примеру в строительство общественной инфраструктуры. Сравним объемы построенного с 1965-1990 и 1991-2014. Дороги и предприятия, дома, школы, детсады и университеты, автопарки и электростанции. Всё это было построено в стране руководимой Коммунистической партией. Новейшая история Украины может похвастать лишь пивными киосками и высотками втиснутыми на детские площадки. Разве может сейчас врач или преподаватель купить себе квартиру? При СССР миллионы простых людей ПОЛУЧАЛИ ЖИЛЬЁ БЕСПЛАТНО. В сфере духовного наследия та же картина. Художественные фильмы, песни и литература времен СССР остается недосягаемой вершиной. Автору статьи словно мантру беспрерывно повторяющей тезу об коммунизме уходящем на свалку истории, придется напомнить что лидер мировой экономики Китай управляется именно Коммунистической партией. Темпы роста ВВП Китайя в несколько раз превышают таковые экономики США и Европы. Огромная страна с населением 1.3 миллиарда давно стала примером развития промышленности, науки и культура для всего мира.
    SOUZ_21 1 декабря, 06:21
    (продолжение2) Секрет коммунизма - это радикально христианская мировоззренческая основа с более поздними философскими наслоениями Маркса-Энгельса-Ленина. Диктат общественной морали и интересов общества над отдельными индивидами не горе, а преимущество. Отдельный человек слаб и глуп. Ради собственного благополучия он готов красть и обманывать уничтожая всё вокруг. Его легко запугать, подкупить. Поэтому необходима мощная государственная система с многоярусным контролем. Никакие волонтерские потуги не способны обеспечить высокий уровень организации. Хотите сделать жизнь лучше - начните со своей семьи или работы, а не подрывайте весь дом сразу. Цитата Е.Щеткина: "вы представьте, например, что год назад, вместо того, чтобы выйти на Майдан и додавить его, мы принялись бы уговаривать друг друга "не мешать президенту...". Катя я очень даже представляю! Не было бы тысяч убитых украинцев, крови и страдания, разгула нацистов, обваленной экономики, сотен тысяч беженцев, потерянного Крыма и Донбасса. Не было бы раскола в обществе. В феврале 2015 состоялись бы законные президентские выборы, где бы ВСЕ граждане Украины выбрали легитимного президента.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 5 ноября, 23:17 Ах, памятник Ленину разбили, пусть себе медаль купят. Стоят памятники по Европе , разные, и ничего. Кто-то на еспрессо написал про цикл 1914-2014, наверное, поддержу. Победили Ленина,хоть и в виде памятника. Нам Вами лучше стало? Чем мы можем гордиться? Что мы верили тем,кто до такого страну довел? Кстати, К.Маркса признали человеком тысячелетия как экономиста,в Европ и мире. Мы все ждем, когда нам вложат в рот, то, что нам удобно. Что сейчас в Донбассе? Почему мы 23 года просто прогадили, для себя, для своих детей, почему мы разучились быть людьми, сочувствовать, разве не поэтому и в Донецке кровь пролилась, и в Луганске мирных жителей. Помню писали, не буду называть кто, нам этот Донбасс не нужен, там все дебилы, там тоже над людьми издевались, копанки, беспросветно было, и т.д. Если общество не научиться быть цивилизованным, смотреть в суть вещей, пресекать антинародную деятельность, тогда у нас есть шанс. И еще прощу мы будем долго еще платить за весь этот ужас, который проглядели. Украинство не может быть против человечности. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Yana-2 3 ноября, 10:43 Автор не там копает. Коммунизм – смелая и красивая идея, которой нечего противопоставить ни националистам, ни холуйствующим перед Западом сторонникам «европейского выбора». Причем в глубине души они сами это чувствуют, и «мстят» за свое идейное ничтожество… памятникам Ленина. Комплекс Герострата, однако… Но закомплексованными ничтожествами легко управлять, играя на их уязвленном самолюбии, чем и пользуются с незапамятных времен расчетливые мерзавцы. Так было и до советского «коммунизма», и при нем, и после него. То же самое происходит и сейчас, когда одних мерзавцев во власти сменили другие с помощью ими же спровоцированной «революции достоинства». Так что не надо иллюзий: пока наши комплексы остаются при нас, ничто этой «Системе» не грозит.
    SOUZ_21 1 декабря, 06:41
    Полностью с Вами согласен! Националистам нечего предложить обществу кроме мышления каменного века, уничтожения ближних, фашизма. Идеология либерального капитализма дискредитировала себя попранием христианских ценностей, ложью и эксплуатацией, развалом института семьи, уничтожением среды обитания. Только коммунизм на данном этапе истории дает перспективы мирного и справедливого развития общества. Не случайно видимо лидер мировой экономики Китай управляется именно Коммунистической партией. Темпы роста ВВП Китая в несколько раз превышают таковые экономики США и Европы. Огромная страна с населением 1.3 миллиарда давно стала примером развития промышленности, науки и культура для всего мира.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Yaroslav Shlapak 2 ноября, 10:46 Зауваги товаришів цілком слушні... Дивує лише одне: чому всі претензії висуваються до автора, а не до себе? Власне про соціяльну пасивність громади і пише автор. Слід подумати, що робити самим, а не вимагати рецептів від Катерини... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • PTUM 2 ноября, 04:29 Не хватает последнего звена в логической цепочке автора - поставить знак тождества между понятиями "Система", "бюрократическая система", "административно-командная система" и т.д. и понятием "государство", в том смысле, в каком привыкли его понимать - всепроникающий монстр, паразитирующий на обществе, с уникальной выживаемостью и уходящий корнями в глубь нашей ментальности. И первое, с чего надо начать - это устранение регуляции со стороны государства, соотв., без регуляции нечего будет и контролировать, соотв., отпадёт потребность в чиновниках и силовиках. Понятно, что сразу всё не получится - качество общество не то, оно не привыкло к жизни в условиях свободы, но шаг за шагом и деэтатизация сделает сделает своё дело. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lennion 1 ноября, 16:59 що тут нового? можа автор сказав що робити? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Fyfnjkbq 1 ноября, 15:06 Если, как пишет Щеткина, "революция, к сожалению, не гарантирует глубинных системных изменений в обществе, то это не революция. "Революция (от позднелат. revolutio — поворот, переворот, превращение, обращение) — радикальное, коренное, глубокое, качественное изменение, скачок в развитии общества, природы или познания, сопряжённое с открытым разрывом с предыдущим состоянием". (Википедия). Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Idd Qd 1 ноября, 13:39 Вы написали так много букв о системе, однако не понимаете ее сути. Проблема не в коммунизме как таковом ибо не коммунизм, а сталинизм породил эту систему и имя ей - КГБ. Ей очень удобно, когда народ отвлекается на срачи между социалистами и либералами например, тратя время и ресурсы на междусобойчики, а не на войну с системой. Только полностью раскрыв архивы КГБ и отстранив от власти всех связанных с гэбней, как было это сделано в странах вошедших в ЕС, мы сможем действительно жить по-европейски.
    Simplex 1 ноября, 19:53
    Неужели Вы не видите связи между коммунизмом и ЧК-НКВД-МГБ-КГБ-ФСБ? "Утопии всегда осуществляются - это их отличительное свойство". И именно утопичность коммунизма, как системы мировосприятия - основной фактор старой системы и источник наших проблем.
    Idd Qd 1 ноября, 20:45
    При чем здесь "утопии" и другая теория? ЧК выполняла функции контрразведки революции во время войны. Спецслужбы нужны любой власти, какой бы она ни была. Однако именно джуга, сначала взяв полит. власть и затем, сменив л/с по принципу личной преданности, превратил спецслужбу в личный карательный орган. Даже в звериных условиях гражданской войны железный Феликс работал достаточно тонко, как и полагается нормальной спецслужбе.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Igor Kriklivij 1 ноября, 13:15 Согласен. Только слишком много черных красок. "Наше злорадство по поводу умирающих от голода луганских пенсионеров или замерзающих в Якутии беженцев, наше дружное брызганье слюной в адрес коллективного "предателя" - явный перебор. Відповісти Цитувати
  • anna_sumy 1 ноября, 12:00 Поддерживаю вопрос комментатора Sergey Senokossov, мне он тоже покоя не дает. Увы, отбросить эмоции, субъективное и слушать разум, пытаться видеть объективно - пока еще, в целом, "не наш метод". Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 27.06
EUR 29.18