Занурення у війну

Станіслав Васін 16 грудня 2016, 23:02
Боевики днр_15
vk.com/strelkov_info

Читайте також

Звичайний хлопець, із хорошою усмішкою. На вигляд — трохи більше двадцяти, із засмаглим обличчям і крововиливом під нігтем — частою травмою в місцевих роботяг. Це Андрій, житель Макіївки. До війни він підспівував "Бумбоксу" і працював на будові. У 2014-му почав слухати "Русский русскому помоги" і перевдягнувся в камуфляж. Але всміхатися відтоді став рідше. 

Його друг Сергій, як і Андрій, був таким самим звичайним робітником, так само не розбирався в політиці. Влітку 14-го взяв автомат і потрапив в Іловайськ. Відтоді Сергієві сняться кошмари. Пізніше до них приєднався їхній спільний знайомий — Антон. До війни він устиг відсидіти й вийшов акурат тоді, коли Андрій і Сергій уже готувалися вирушити у загін "Біса". Антон ще встиг трохи відхопити робітничого життя після відсидки, але хутко зметикував, що безплатна їжа, випивка й "калаш" — вигідна альтернатива пакетові дріб'язку, який видають на шахті. У 14-му паперових банкнот майже не залишилося, і багато шахтарів отримували рештки зарплати купою монет. Виглядало це ефектно, але на життя не вистачало. До того ж шахтарі раз у раз залишалися без вентиляції на глибині півкілометра через обстріли. Тому Антон охоче поповнив лави захисників "русского мира". 

Потім до цих трьох прибилося ще близько дюжини людей, усі зі схожими долями, дехто — з "криміналом" у біографії. Боротися "за ідею" мав намір тільки Андрій. Решта воювали за випивку та їжу, а пізніше — за гроші. Багатьом просто імпонувало амплуа "солдата удачі" (Сергієві, наприклад, дуже подобалися військова форма та дорогий довгий ніж). Усіх їх несло одним загальним потоком, у якому змішалися розповіді батьків про "великий Союз" із фільмами "Брат" і "Брат-2". Форс "реальних пацанів", вихованих на традиціях, густо замішаних на тюремній романтиці, підштовхував до бійки, хоча вони й не цілком розуміли, за що. Російська пропаганда і російські танки прискорили вибір. Вони вирушили "захищати" "народ Донбасу", що несподівано виник. 

Із будинку, в якому мешкав Андрій, за зброю взявся 21 чоловік. Частина осіла в "Біса", частина — у козаків, дехто у складі різних підрозділів потрапив під Донецький аеропорт. Були й ті, кому пощастило, — вони прописалися на околичних блокпостах і безтурботно "віджимали" домашню живність, яку місцеві везли з Макіївки в сусідній Донецьк. 

Військова романтика розвіялася швидко. Із 21 новоявленого захисника "русского мира" на грудень 2016-го тільки троє продовжують тримати в руках зброю. Ті звільнилися, інші дезертирували, треті упокоїлися на цвинтарі. Хтось живе одноденними заробітками, хтось жебрає по знайомих, багато хто п'є гірку. На "русский мир" їм тепер наплювати. Як і до війни. 

Сергій "демобілізувався" відразу після боїв за Іловайськ. Він обміняв свій улюблений ніж на квиток до Анапи, де сумлінно чистив басейни. Але не прижився — повернувся в Макіївку. Кілька тижнів жив туманними думками про вояж у стріляючу Сирію, але зрештою опинився в придорожньому кафе, з полегшенням замінивши автомат на шампури. Антон протримався довше і пішов із лав "лицарів "новоросії" ефектно: у черговому звільненні він так напився, що оговтався тільки на третій день. Зателефонувавши комвзводу, виявив, що вже значиться дезертиром і може до місця служби не з'являтися. Втім, "на підвал" його не кинули, махнули рукою, — не один такий. 

Андрій уже майже рік працює вантажником, обмінявши 17 тис. рублів військової зарплати на 10 тис. робітничої. Перед тим із загону "Біса" перекочував у "республіканські" силові структури. Він був із тих небагатьох, місцевих і прийшлих, хто марив великою малоросійською країною. Восени 14-го Андрій, чию форму прикрашала нашивка з прапором "новоросії", усе ще з усмішкою запевняв мене, що вони ось-ось візьмуть Маріуполь. А потім вийдуть до кордонів Донецької області й стануть чекати. Чекати, коли в Запоріжжі проведуть "референдум" і можна буде ввійти й туди... 

Але минув рік, і у своєму підрозділі він виявився останнім зі "старої гвардії". Ідеалісти, які залишилися живими, звільнялися один за одним. Учорашні "герої" перетворювалися на вантажників і охоронців у погонах. Вони охороняли вілли людей з оточення Захарченка й регулярно розвантажували склади з боєприпасами, що приходили з "великої" Росії в "нову". Зі словами "я не за це йшов воювати" Андрій звільнився з рядів "ЗС ДНР". Тепер він розвантажує не снаряди, а ковбасу. 

А на місце його і таких, як він, приходять новобранці. Ті, кого ваблять форма, автомат із підствольником, довгий дорогий ніж, можливість "віджиму". І, певна річ, стабільний заробіток. Для багатьох — єдино доступний. Особливості економіки "молодої республіки" забезпечують кадровий ресурс її армії. 

Після демобілізації Андрій, здається, став ненавидіти все українське ще більше. Але майже так само сильно він і такі, як він, ненавидять Захарченка та його оточення. Коли запитуєш про "республіку", вам відверто відповідають: не стали б воювати за те, на що перетворилася ця війна. "Моя країна — це Росія, — стверджує тепер неусміхнений Андрій. — Не може бути, щоб так було завжди. Колись ми однак маємо стати частиною Росії. Буде велика війна".

У повернення "великої війни" вірить і чимало "корінних імперців", які повернулися додому, але мріють про повернення в Донбас. Боєць бригади "Пятнашка", відомий бойовик Олександр Васін близько місяця тому написав у соціальних мережах: "Уже понад півроку триває недовійна, на якій нам немає місця. Наші місця ідейних ополченців зайняли мисливці на гроші. (...) Бородай правильно сказав, що нам час іти, але йти не назавжди! Війна не закінчена, ми йдемо, щоб прийти, прийти тоді, коли Україна піде вперед, і всі ці мисливці на гроші розбіжаться хто куди . Тоді ми й повернемося..."

Згада про Бородая — невипадкова. Саме він курирує "Союз добровольців Донбасу", куди входять і багато членів "Пятнашки", підрозділу, у якому відсоток вихідців із Росії (які з'їхалися на війну звідусіль — від Абхазії до Крайньої Півночі) був ледь не найвищим. Саме Бородай разом із Гіркіним, Безлером, Пургіним і Ходаковським відіграють роль своєрідної "опозиції", яка постійно критикує Захарченка та його оточення, звинувачує керівництво "ДНР" у "зраді ідеалів". Тому ворожість і підозріливість "лідера республіки" до нечисленних "ідейних", які ще збереглися в лавах "ЗС ДНР", зрозуміла. "Вождь" нині дуже непопулярний серед ветеранів. Але таке невдоволення владі не загрожує. У місцевих чекістів завжди є спосіб закрити рот незадоволеним. 

Тих, хто марить "великою війною" і мріє повернутися в окопи, у Росії, схоже, більше, ніж у самих "молодих республіках". Тут більшість уже наїлася війною. Але в "ДНР" завжди знайдуть кого вдягти в камуфляж. У донецьких маршрутках постійно зустрічаєш курсантів у новеньких шинелях із блискучими золотими ґудзиками. Їхні очі блищать, як ґудзики, — від гордощів, що тепер вони — курсанти військових ліцеїв "ЗС ДНР", наступники героїв оборони "республіки". Це ті, хто прийде на зміну Андрієві й таким, як він. 

Їхній шлях у стрій розпочинається з прапора та герба "республіки" у холі кожної зі шкіл. Інколи атрибути "молодих держав" розміщують повторно й на інших поверхах, щоб, як висловився один із місцевих учителів, "не забули, поки піднімуться на другий поверх". Їхній шлях розпочинається зі стенду "Выпускники школы — герои ДНР". З "урока гражданственности", з "пятиминутки", присвяченої дню георгіївської стрічки. З навчальної програми, в якій — нічого, пов'язаного з Україною, навіть географія закінчується Донецькою областю. Із заохочувальної поїздки в Москву, Санкт-Петербург або Ростов (регулярні рейси учнів організовуються ще з 2015-го). З конкурсів "Лето Господне" і "Русский медвежонок". Зі змагань зі стрільби та військово-патріотичних ігор, під час яких досвідчені старші товариші (інколи — в інвалідних візках) розкажуть, як правильно натиснути на спусковий гачок. 

Так по нитці шиється ця шинель із фальшивими золотими ґудзиками. 

Багато сьогоднішніх п'ятнадцятилітніх завтра легко стануть у стрій. Переконані, що поповнюють ряди "найдостойніших", як запевняють їх учителі в школах та динаміки в торгових мережах.

Ніхто не знає, ким вони стануть післязавтра. Розчарованими неусмішливими вантажниками. Чи "вантажем 200" у новеньких "розгрузках" із георгіївською стрічкою. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
8 коментарів
  • quick-witted 21 декабря, 13:54 Всегда тяжело читать такие статьи. Война это зло, для всех и каждого. Война калечит жизни и приносит несчастья. Люди среднего возраста и старше видели другую жизнь, они могут оценивать происходящее, основываясь на собственном опыте и убеждениях. А вот особенно тревожно за будущее молодых людей, у которых война - это и есть их детство, другой жизни они не знали. А их убеждения будут формировать "лидеры" и "кумиры" по обе стороны войны и разобраться им кто прав, а кто виноват очень не просто. А им с этим "навязанными" убеждениями жить всю жизнь. Кто вырастет из них в будущем тяжело представить. Скорее всего это будут люди разрушения, а не созидания. Поэтому войну необходимо прекратить как можно быстрее, пока целые поколения молодых людей не получили пожизненную "прививку" ненависти друг к другу. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Микола Тищенко 17 декабря, 18:06 Кожен день, прожитий у форматі "ДНР", щонайменше на тиждень віддаляє перспективу повернення місцевого населення до України. Незчуємося, як у цих п'ятнадцятирічних появляться власні "юні захарчата", яких нікому буде навчити не те що української мови, але елементарних загальнолюдських понять. Жили в СССР, знаємо, як воно... Та й про яничарів може хто чув. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • UraPatriot 17 декабря, 16:59 статья хороша тем, что если поменять названия городов на Львов, Запорожье, Черкассы то она не потеряет своей актуальности. Естественно поощрительные поездки в РФ также нужно заменить на что -то более западное.Особенно упоминание Илловайска.
    Titan 18 декабря, 02:19
    Ты чьих будешь? Из Москвы или из-за Урала пишешь? Я пишу из Запорожье, никакого "русского мира" тут не будет,и никогда тут не поднимался российский флаг, так что таки да, несмотря на слова Нищука, тут "завезенных" с твоей родины намного меньше. Насчет " не переживайте - не придется", вернем все до последнего метра еще при твоей жизни. Увидишь.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • spragly 17 декабря, 12:08 А в Криму вже подвоїлось населення, за рахунок приїжджих з Росії переселенців. Що нового написано в статті? Ніби не було цих переселенців з Росії на Донбас та Крим в 1921, 1932, 1947. Якщо прийдеться повертати, то тільки території. Народу там нашого менше половини, решта чужаки. Причому чужаки агресивні.
    UraPatriot 17 декабря, 16:59
    не переживайте, не придется. Удержать бы ту что есть.
    MisterSam 20 декабря, 11:16
    Зачем нам это стадо баранов,пусть забирают Крым и Донбасс. И не лезут к нам .
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Isay Kaminker 17 декабря, 10:25 Очень похоже на правду. На хера Украине это стадо!?Не понятно.... Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.91
EUR 28.45