Ердоганова перемога

Эрдоган1
madhyamam.com

Читайте також

Незважаючи на протести опозиції, на референдумі із внесення змін до Конституції турки проголосували за посилення повноважень глави держави й трансформацію Туреччини з парламентської республіки в президентську. Це найбільш масштабна і системна реформа державного устрою країни з 1923 р., коли Ататюрк заснував світську Турецьку Республіку. Деякі з 18 поправок набирають чинності вже нинішнього року, інші — тільки 2019 р., після президентських і парламентських виборів.

Поправки до Конституції передбачають, зокрема, що президент зможе формувати й очолювати уряд, пропонувати бюджет і призначати більш як половину членів вищого судового органу країни. У його пряме підпорядкування перейдуть збройні сили Туреччини та спецслужби. Главу держави обиратимуть на загальних виборах, що проходитимуть одночасно з парламентськими. При цьому президент зможе й далі залишатися членом партії.

Фактично, йдеться про те, що нинішній глава держави отримує безмежну владу. Завдяки конституційній реформі Ердоган зможе у 2019 р. знову бути обраним президентом і обіймати цю посаду два терміни поспіль, до 2029 р. Деякі турецькі аналітики навіть вважають, що лазівки в новій Конституції дадуть Ердогану можливість перебувати при владі цілих три терміни — до 2035 р.

Без стримувань і противаг, характерних, наприклад, для США, Туреччина стає не просто сильною централізованою державою, а країною з авторитарним режимом. Тепер мало що може завадити Ердогану, який схиляється перед величчю Османської імперії, трансформувати кемалістську і світську республіку в ісламський султанат.

Ось тільки перемога Ердогана — піррова.

Платою за абсолютну владу стали зіпсовані відносини з ЄС, невизначені — зі США й незбалансовані — з Росією. Сама ж Туреччина розкололася майже на однакову кількість прихильників і противників конституційної реформи: перших виявилося 51,4%, других — 48,6%. Різниця між ними — 1,2 млн голосів. Очевидно, що країну очікують потрясіння й масові протести.

Попри мільйонну перевагу голосів прихильників конституційної реформи над її противниками, отриманий результат — усе-таки розчарування для Ердогана. Політик, який планує у 2019 р. знову балотуватися в президенти, розраховував на значно більшу кількість голосів: йому потрібна була повна й остаточна перемога, аби продовжувати трансформувати Туреччину в авторитарну державу.

Тривожним сигналом для лідера Партії справедливості та розвитку стали й результати референдуму в Стамбулі, Анкарі та Ізмірі: вперше за багато років Ердоган програв у цих великих містах. Проти змін висловилися й вестернізовані жителі середземноморського та егейського узбереж: орієнтовані на Європу, вони виступають за парламентську республіку. Не підтримали змін до Конституції й курди.

Як зазначає в турецькій газеті Vatan оглядач Гюнгер Менгі, "референдум про поправки до Конституції не був чимось на кшталт "змагання між партіями": частина електорату Партії справедливості та розвитку і Партії націоналістичного руху не підтримала позиції лідерів своїх партій. На думку Г.Менгі, підсумки референдуму не тільки відображають крайню поляризацію турецького суспільства, а й показують, що електорат кожної партії запитує себе: "Що ці зміни принесуть країні і чого її позбавлять?"

Головна опозиційна політсила Туреччини, Республіканська народна партія, вже заявила про намір оскаржити результати референдуму на 37% дільниць. Приводом стало рішення турецької ЦВК зарахувати 2,5 млн бюлетенів, на яких не було штампів дільничних комісій, що є порушенням законодавства. Оскаржити підсумки референдуму має намір і прокурдська Партія демократії народів.

Крім того, у Республіканській народній партії говорять про закритість процесу підрахунку голосів. Віце-президент партії Бюлент Тезджан пообіцяв, що його політична сила звернеться в Конституційний суд Туреччини, а якщо знадобиться — в Європейський суд із прав людини. Втім, аналітики вважають, що в опозиції немає шансів довести порушення в турецькому суді.

"Туреччина входить у новий період. З одного боку, впроваджується нова система, побудована на сильній вертикалі влади. З другого — дуже високий відсоток тих, хто цим змінам опирається. Це означає невизначене майбутнє для Туреччини, оскільки розвиватимуться різноспрямовані процеси: насаджуватиметься нова система в суспільстві, половина якого цю систему відторгає як недемократичну", — зазначила у своєму коментарі DT.UA запрошений лектор Братиславського університету Яна Коменського Марина Воротнюк.

Поки що незрозуміло, як трансформація країни в авторитарну державу позначиться на відносинах Туреччини з ЄС і США. Нова модель турецької держави викликає гостру критику в Брюсселі, який останні півтора десятиліття веде з Анкарою переговори про вступ до Євросоюзу. Однак системні зміни в політичному устрої Туреччини ісламісти проводять, майстерно використовуючи демократичні механізми.

Криза у відносинах Туреччини і Євросоюзу вкотре загострилася після того, як власті низки європейських країн заборонили турецьким міністрам агітувати на підтримку референдуму на своїй території. Скандалами завершилися спроби провести мітинги з участю міністрів у Нідерландах, Німеччині та Данії. Гаага навіть не дозволила в'їзд до країни главі турецького МЗС Мевлюту Чавушоглу і прийняла рішення видворити міністра соціальної політики та у справах сім'ї Фатму Бетуль Саян Каю.

Та якщо в ЄС і розраховували, що, забороняючи мітинги на підтримку референдуму з участю чинних турецьких міністрів, удасться змінити ситуацію, то європейські політики помилилися. Турецька діаспора — а за межами вісімдесятимільйонної Туреччини проживають 6,5 млн турок — здебільшого проголосувала за конституційні зміни. У Німеччині 63% тих, хто взяв участь у референдумі, підтримали розширення повноважень Ердогана, у Бельгії — 77,7, у Нідерландах — 70, в Австрії — 73, у Франції — 64,5%.

Подальші відносини ЄС і Туреччини багато в чому залежать від того, чи визнає Євросоюз результати референдуму. Один із чинників, які визначають позицію, — звіт ОБСЄ.

У звіті ж спостерігачів ОБСЄ і Ради Європи відзначається: референдум про внесення змін до Конституції в Туреччині не відповідав міжнародним нормам. На думку спостерігачів, "референдум проходив у політичних умовах, за яких через дію надзвичайного стану було обмежено фундаментальні свободи, необхідні для справжнього демократичного процесу".

Незважаючи на негативний звіт ОБСЄ, Євросоюз віддав перевагу обережності, обмежившись стриманими закликами до турецького уряду почати пошук "якнайширшого національного консенсусу". Як заявили голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і безпеки Федеріка Могеріні та єврокомісар з питань політики сусідства і переговорів про розширення Йоханнес Хан, у ЄС взяли до відома результати референдуму.

Такими ж стриманими були і в багатьох євросоюзівських державах. Наприклад, глава МЗС Німеччини Зігмар Габріель закликав до розважливості. Втім, у деяких столицях усе ж таки відкинули обережність і виступили з різкими коментарями: глава МЗС Австрії Себастьян Курц закликав зупинити переговори про вступ Туреччини до ЄС.

Стриманість Євросоюзу в оцінках референдуму пояснюється, як мінімум, трьома чинниками: побоюваннями європейців перед напливом сирійських біженців, наявністю в Європі великої турецької громади та майбутніми виборами в ряді євросоюзівських країн. Насамперед — у Франції й Німеччині. Загроза виходу Туреччини з угоди про біженців примушує Берлін, Париж та багато інших європейських столиць бути обережними стосовно Анкари.

"У Брюсселі "раптом" згадали, що Туреччина — країна-кандидат, і закликали шукати "національний консенсус" у розколотому суспільстві. Результати турецького референдуму стали свідченням еволюції Туреччини у бік від європейської моделі розвитку. І винен у цьому далеко не тільки Ердоган. ЄС, особливо в останні два роки, практично виштовхував своєю політикою Туреччину з Європи. Насправді стосовно Анкари Брюссель уже багато років проводить не артикульовану офіційно політику єврошовінізму, хай і в м'якій версії. Втім, єврошовінізм характерний і стосовно ряду інших країн — сусідів ЄС, котрі чітко визначили пріоритет вектора європейської інтеграції: України, Молдови, Грузії", — сказав у коментарі DT.UA президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар.

Позиція ОБСЄ та ЄС дратує Ердогана. І, хоча члени турецького уряду продовжують називати політику інтеграції в Європейський Союз стратегічним пріоритетом Туреччини, Ердоган наступного дня після проведення референдуму про розширення президентських повноважень заявив, що проведе референдуми про відновлення смертної страти і про продовження переговорів про приєднання до ЄС.

Але малоймовірно, що найближчим часом Туреччина відмовиться від своєї головної зовнішньополітичної мети. Як зазначає М.Воротнюк, Європейський Союз має для Туреччини сакральне значення: це підтвердження європейськості і розвиненості турецького суспільства. Та навіть якщо політичні відносини погіршаться, це жодним чином не позначиться на економічних контактах: турки — нація прагматична, а ЄС для Туреччини є економічним партнером номер один.

Що ж стосується політики ЄС стосовно Туреччини, то очевидно, що її буде вироблено після президентських виборів у Франції та парламентських — у Німеччині. Але, на думку М.Воротнюк, кардинального поліпшення відносин ні з ЄС, ні зі США не передбачається, оскільки занадто широке коло проблемних питань. Утім, і радикального розриву теж не буде.

"З одного боку, в Євросоюзі будуть сильними голоси тих, хто виступає за заморожування переговорів про членство Туреччини в ЄС. Але, гадаю, все-таки візьме гору позиція тих, хто, критикуючи політику Ердогана, спробує утримати Туреччину в євросоюзівській орбіті. Своєю чергою, можна прогнозувати поступове зниження градусу заяв турецького керівництва на адресу ЄС. Це ж стосується й відносин зі США", — вважає Марина Воротнюк.

Вашингтон уже зробив крок у бік Анкари. Як повідомило агентство Anadolu, президент США Дональд Трамп у понеділок під час телефонної розмови привітав Реджепа Ердогана з результатами референдуму. Очевидно, в оточенні глави Білого дому переважила позиція тих, хто вважає, що в контексті Сирії й НАТО для Сполучених Штатів Туреччина важливіша за "нюанси" у проведенні референдуму.

Розбіжностями між Туреччиною й Заходом спробує скористатися Росія. Але Анкара постарається й далі балансувати між Росією та Заходом. "Туреччина пов'язуватиме забезпечення своєї безпеки з НАТО, своїх основних економічних інтересів — з ринком ЄС. Росія ж залишатиметься партнером-суперником, гарантом стабільності в найближчому оточенні Туреччини", — вважає М.Воротнюк. Однак дедалі сильніша залежність від Москви лякає Анкару, яка потребує противаги союзу з Росією.

Такі виклики, що стоять перед Туреччиною, яка після 16 квітня ввійшла в нову епоху "ісламського султанату" Реджепа Ердогана.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.76
EUR 28.75