Китай не союзник, але може стати партнером

Олексій Коваль 6 березня 2015, 00:00
китай

Читайте також

 

 

Китай ратифікував "великий" договір з Україною. 27 лютого ввечері офіційне китайське агентство "Сіньхуа" повідомило, що під час 13-ї сесії Постійного комітету Всекитайських зборів народних представників (ПК ВЗНП) 12-го скликання прийнято резолюцію про ратифікацію Договору про дружбу і співробітництво між Україною та КНР. Нагадаємо, що це основний міждержавний документ, який підписали 5 грудня 2013 р. у Пекіні голова КНР Сі Цзіньпін та тодішній президент України Віктор Янукович. Термін дії договору — 25 років з можливістю продовження  на п'ять років за згодою сторін. Слід зазначити, що Київ закрив питання ратифікації цього документа ще 15 травня минулого року. А ось Пекін явно вичікував і не квапився виконувати свої внутрішні процедури. 

Складна ситуація в Україні та  агресивні дії Росії (найближчого союзника Пекіна) примушували Китай вести обережну політику, побудовану  на врахуванні власних інтересів. Китай зберігав курс невтручання і особистої участі в урегулюванні конфлікту не брав. Він висловлював миротворчі ідеї та  виступав із закликами, придивлявся до змін, що відбулися за останній рік. І лише тепер зважився на певні кроки. 

Тільки на початку нинішнього  року китайська влада почала змінювати своє ставлення. Наприклад, погодилася на перший контакт на високому рівні. Зустріч прем'єра КНР Лі Кецяна з президентом України Петром Порошенком у Давосі 21 січня була першим знаком того, що в Пекіні готові вести з Києвом діалог. У Давосі, зокрема, і зайшла мова про необхідність реалізувати раніше підписані домовленості та  активізувати контакти на вищому рівні:  запрошення відвідати Україну від Порошенка отримав сам прем'єр-міністр Китаю, і через нього таке ж запрошення передали голові КНР Сі Цзіньпіну. Очевидно, під час одного з цих візитів, а можливо, й раніше, під час підготовчих візитів міністрів закордонних справ, відбудеться обмін ратифікаційними грамотами, і "великий" договір набуде чинності. 

Але вже тепер цей документ може стати серйозною підмогою для української сторони не тільки в розвитку двосторонніх відносин із Китаєм, а   й у відстоюванні своїх інтересів на міжнародній арені. 

Слід зазначити, що договір базується на засадничих  принципах міжнародного права (ст. 1) і положеннях Статуту ООН (ст. 2). Надзвичайно  важливими положеннями в ньому є ті, котрі  вказують на взаємне поважання   суверенітету, територіальної цілісності та невтручання у внутрішні справи одне одного (ст. 1). Сторони підтримують зроблений відповідно до національних особливостей кожної зі сторін вибір шляху розвитку (ст. 3). Китай підтверджує Україні гарантії безпеки, надані їй у результаті відмови від ядерного арсеналу, й зобов'язується не використовувати проти України ядерну зброю (ст. 4). Однак цей пункт у договорі трохи поступається силою  заяві, зробленій у Спільній декларації Китаю і України про подальше поглиблення відносин стратегічного партнерства, підписаній тоді ж. Там ідеться  також: "якщо Україна стане жертвою агресії із застосуванням ядерної зброї або загрози здійснення такої агресії, [Китай] підтверджує надання Україні відповідних гарантій безпеки".

У ст. 6 договору ідеться, що сторони зобов'язуються не допускати використання своєї території третіми країнами для створення загроз державному суверенітетові, безпеці або державній цілісності іншої договірної сторони. Ст. 8 передбачає посилення співпраці  країн у рамках ООН та її Ради Безпеки. Інші статті договору говорять  про співпрацю  в різних сферах як економічного, так і політичного, і військового характеру.

Чому ж тоді, маючи такі домовленості з Києвом, Китай так довго залишався стороннім спостерігачем конфлікту, який розгорявся   в Україні й переріс у війну? Чому Київ не зміг переконати Китай рішучіше виступити на захист суверенітету і територіальної цілісності України в умовах агресії Росії?

Неактивну позицію Китаю можна пояснити тим, що загалом події навколо України створили комплекс проблем для китайської дипломатії, неготової до     активної  дипломатичної  підтримки України. У Китаю також не було адекватної відповіді на дії Росії, якими  нехтувалися  всі норми міжнародного права. Критикувати Москву Китай не став, а спробував отримати  з її незавидного міжнародного становища максимальну вигоду для себе.

Багато фактів свідчать, що вище керівництво Китаю рік тому не уявляло, до чого призведуть події в Україні  й на що наважиться Росія. Про те, що для Пекіна  події  після 20-х чисел лютого минулого року були несподіванкою, свідчить візит Сі Цзіньпіна в Сочі, де Путін навряд чи відверто повідомив своєму візаві про плани збройного вторгнення й анексії Криму та поділу  України. 

Офіційні документи того часу зберігають заяви лідерів Росії й Китаю, в яких   "було підкреслено неприпустимість будь-якого втручання ззовні в те, що відбувається (в Україні), і прозвучало вкрай жорстке засудження такого втручання". Зрозуміло,  тоді   ця заява мала слугувати попередженням Заходу (так її тлумачили росіяни), але такою ж самою  мірою (на думку китайської сторони) вона стосувалася й  Росії, в якої не було жодних підстав втручатися у внутрішньополітичну кризу в Україні. 

Але  коли Янукович утік  і Путіну довелося коригувати свій план вторгнення буквально на ходу, для Пекіна все це стало шоком. Свідченням цього може бути й те, що ще в лютому минулого року Київ і Пекін провели перші переговори про будівництво глибоководного порту в Криму. А вже через кілька тижнів китайці мусили  терміново евакуювати з заводу "Море" у Феодосію другий (замовлений в України) десантний корабель на повітряній подушці "Зубр", щоб він не дістався "зеленим чоловічкам", які вже наводнили на той час Крим. 

В умовах початку російського вторгнення Китай підтвердив, що Україна для нього залишається стратегічним партнером, і Пекін виступає за суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Однак після цього Китай не зробив жодного кроку далі, щоб засудити агресора. Позицію Китаю в конфлікті навколо України   російські ЗМІ назвали "доброзичливий нейтралітет", витлумачений  Москвою як своєрідна негласна підтримка. Однак це лише російське тлумачення, оскільки жодної реальної підтримки, а тим більше схвалення дій Кремля в Україні з Пекіна не було. 

Китай доволі насторожено поставився до подій у Криму і з явним неприйняттям відреагував на так званий референдум про незалежність півострова. Ці дії сепаратистів створювали для Китаю певні виклики у внутрішній політиці, оскільки в нього самого є проблемні території на заході країни — Тибет і Сіньцзян, а, наприклад, ідея референдуму про незалежність Тайваню звела б нанівець зусилля останніх десятиліть, спрямовані на  "повернення острова в лоно батьківщини".

Але  був чинник, який  значною мірою  визначив ставлення Китаю до того, що відбувається. Пекін, як свідчать останні заяви китайських дипломатів, вочевидь  налаштований розглядати конфлікт в Україні не стільки як внутрішньополітичний український конфлікт, і навіть не як війну Росії проти України (хоча тепер дедалі більше китайців приймають і цю концепцію), а  як боротьбу зовнішніх сил за контроль над Україною. Насамперед мається на увазі не так Росія, як Захід. При цьому дехто в Пекіні вбачає в  цьому протистоянні корінь української кризи. Як заявив у недавньому інтерв'ю посол КНР у Бельгії Цю Сін, "без зовнішньої інтервенції внутрішні проблеми України не розгорнулися  б у таку серйозну кризу", яка вже перестала бути внутрішньою справою цієї країни. 

При цьому китайський дипломат фактично солідаризувався з Росією в обвинуваченнях проти Заходу в тому, що Захід не визнає побоювань  Росії за свою безпеку, яка відчуває, що її інтереси не беруться до уваги або просто ігноруються. 

Водночас  Китай вважає, що Мінські домовленості, де за столом переговорів були представлені Європа, Росія та  Україна, але не були присутні США, є  хорошим форматом для пошуків компромісів, оскільки   учасники зустрічі зацікавлені в успіху розв'язання конфлікту, який загрожує  кожній зі сторін. 

Китай також упевнений, що українська криза продемонструвала всьому світові, що міжнародна система відносин потребує переосмислення. Особливо це стосується великих держав, які раніше нав'язували слабшим країнам безальтернативні рішення. На зміну цьому, на думку Пекіна, мають прийти принципи рівності, взаємоповаги, співпраці і  довіри. 

Таким чином, Київ повинен  зрозуміти, що йому навряд чи вдасться перетворити Китай на свого союзника проти Росії, однак це абсолютно не означає, що в нього немає шансів стати для Китаю партнером, у чомусь кращим  і більш передбачуваним, ніж Росія. Останні події показали, що на міжнародній арені Китай відстоює свою лінію, що він солідарний з Росією, за великим рахунком, лише в питанні протидії гегемонії США, однак стосовно "української кризи" позиції Москви і Пекіна різні. Київ повинен довести Пекіну, що його зовнішньополітичний вибір на користь Європи не становить загрози безпеці Росії і підтриманий більшістю громадян. Такий вибір буде визнаний і підтриманий Китаєм, а також стане основою для успішного продовження партнерства навіть у нинішніх складних умовах.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • Василий Васютенко 8 марта, 17:28 Китай - это большой азиатский тигр. Он ждёт, когда по реке времени у которой он сидит поплывёт труп его врага. Ещё в 2012 году в России много писали о том, что Китай ГОТОВИТСЯ К ЭКСПАНСИИ на Дальний Восток, Сибирь... У китайцев в школах данные территории обозначены, как временно оккупированные... А в начале экспансии РФ в Крым, Китай предложил РФ ЗАСЕЛИТЬ даннные территории китайцами... А их мнооооого! Как история не повернёт, так Китай и поступит(армия у него лучше российской намного).Бетонные дороги из Китая ведут к границе РФ и там упираются в границу и тайгу. Угадайте - для чего?! По приказу Путина китайские беспилотники мониторят свободно российские территории. ПУТИН СДАЛ ЗАУРАЛЬЕ КИТАЮ??! А сам лезет в Европу. Но хочет с позиции силы. Доруководился, шибздик.... Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.83
EUR 28.98