Кордон, про який мовчать

Доступ до публічної інформації та участь суспільства у прийнятті важливих рішень державної адміністрації - один із фундаментів демократії. Українські чиновники тільки вчаться цих європейських принципів, нерідко спираючись на досвід сусідньої Польщі, де закон про публічну інформацію працює набагато довше й ефективніше, ніж в Україні. Однак є такий сектор у Польщі, дуже важливий і для польсько-українських відносин, у якому про прозорість чи консультації з громадськістю навіть мови немає. Йдеться про урядову Комісію з питань управління державним кордоном при прем'єр-міністрі Єві Копач. Ця комісія приймає дуже важливі рішення щодо функціонування пунктів пропуску, однак про них чиновники нікого не повідомляють і ні з ким не консультуються.

У важливості цієї комісії для польсько-українських відносин не треба нікого переконувати. Наш кордон давно потребує змін, як функціональних (боротьба з корупцією та надмірною бюрократією), так і архітектурних. Нинішня система польсько-українських пунктів пропуску спирається на радянську модель і давно засвідчила свою неефективність. Перш за все, пункти пропуску занадто великі, що сприяє корупції. Крім того, вони розділені на окремі частини - польську та українську. Натомість європейська модель пунктів пропуску, до якої ми мали б прямувати, зовсім інша. Замість кількох величезних і дорогих терміналів потрібно будувати менші й дешевші, але більше: щоб один пункт пропуску припадав на 10–15 км кордону (навіть коли більшість їх буде тільки пішохідно-велосипедною). Взірцем для такого малого, але ефективного ПП є два переходи на кордоні України зі Словаччиною - Малий Березний - Убля та Малі Сельменці - Велке Слеменце, що доступні для пішоходів і велосипедистів, чого не скажеш про нинішніх "монстрів" на польсько-українському кордоні.

Європейська модель пунктів пропуску, яка свого часу добре себе зарекомендувала на польсько-словацькому чи польсько-німецькому кордоні, спирається на принцип спільного контролю. Такий, який успішно функціонував під час Євро-2012 і завдяки якому чомусь не було черг. Крім того, будівля пункту пропуску необов'язково має бути на самому кордоні. Приклад - давні польсько-словацькі переходи, котрі були розташовані повністю або на польській, або на словацькій території. Просто одна держава бере на себе будівництво на своїй території спільної інфраструктури, в якій разом працюватимуть, у нашому випадку, польські й українські прикордонники та митники. Найчастіше буває так, що кошти на будівництво розділяють не рівномірно, а пропорційно заможності тієї чи іншої країни та ситуації з її бюджетом. Саме тому давній польсько-німецький кордон переважно облаштували німці за власні кошти
(і польську частину пунктів пропуску), не вимагаючи від тоді незаможної Польщі пропорційної участі у зазначених інвестиціях.

І ще одне: у Європі в кожному пункті пропуску має бути можливість перетинати кордон пішки й велосипедом. Хоча б тому, що ЄС віддає пріоритет пішому та велосипедному руху. Якщо вже треба запроваджувати якісь обмеження, то для автомобілів. Тому на давньому польсько-словацькому кордоні всі 50 пунктів пропуску були доступні для пішоходів, але не всіма могли проїжджати машини: було багато маленьких, туристичних, лише пішохідно-велосипедних переходів, особливо в гірській місцевості.

Це все - загальновідомі факти, з якими, по суті, погоджуються і польські, і українські служби. Вже з часів помаранчевої революції (чи навіть раніше) польські та українські МВС виробили рекомендації, що саме таким має бути й наш кордон. Минуло 10 років... і нічого не змінилося. За цей час відкрили всього 2 пункти пропуску (Будомєж - Грушів та Долгобичів - Угринів), які не відповідають вищезгаданим європейським стандартам (наприклад, вони недоступні для пішоходів). Про давно обіцяне запровадження спільного польсько-українського контролю тільки говорять. Навіть під час модернізації наявних ПП, зокрема Гребінне - Рава Руська, було змарновано шанс перебудувати їх так, щоб запровадити спільні перевірки та створити пішохідні коридори. Це все викликає логічне запитання: скільки ще наш кордон функціонуватиме за радянським зразком, замість європейського?

Відповідь на ці запитання доволі проста: на кордоні нічого не зміниться (з корупцією включно), доки й надалі рішення про функціонування пунктів пропуску прийматимуться без консультацій із громадськістю і доки рішення прийматимуть урядові комісії, про які ніхто не знає і які не звітують про свою діяльність перед суспільством. Зокрема про прийняті рішення, протоколи засідань та особовий склад мали б з'являтися повідомлення на офіційних веб-сторінках цих органів державної адміністрації. Але не з'являються.

У Польщі рішення про модернізацію пунктів пропуску та створення нових приймає мало кому відома Комісія з питань управління державним кордоном. Вона підпорядковується безпосередньо прем'єр-міністру і включає в себе представників усіх відомств, від яких залежить функціонування кордону. До неї входять віце-міністри внутрішніх і закордонних справ, фінансів, оборони, економіки, регіонального розвитку, а також керівники (або делегати) Прикордонної варти, Митної служби, воєводи та інші. Роботу комісії координує віце-міністр внутрішніх справ, на сьогодні це Пьотр Стаханьчик.

Ідея функціонування цієї комісії - дуже добра: йдеться про координування роботи всіх відомств, причетних до кордону. Засідання зазвичай відбуваються двічі на рік. Комісія приймає постанови, що стосуються, наприклад, запровадження пішохідного руху в наявних дорожніх пунктах пропуску, визначення ПП, які мають бути модернізовані у пріоритетному порядку (та визначення характеру цієї модернізації) або в яких мають з'явитися нові пункти пропуску. Оскільки комісія підпорядковується безпосередньо прем'єр-міністру, її рішення на практиці стають обов'язковими, попри рекомендаційний характер цього органу, - адже все відбувається з дозволу та рекомендації прем'єра, який доручає окремим міністрам реалізацію постанов комісії.

Можливо, це все чудово б функціонувало, якби не погана інформаційна політика польського уряду стосовно дій "кордонної" комісії, а радше - повне нехтування постановами Закону про доступ до публічної інформації. Згідно із законом, кожен орган державної адміністрації повинен мати свою сторінку в Бюлетені публічної інформації в інтернеті (BIP, www.bip.gov.pl), в якому публікуються всі постанови та правові акти, протоколи засідань різних комісій чи рад, інформація про плановані засідання, їх порядок денний, завдяки чому звичайний громадянин може на ці рішення вплинути (наприклад, на громадських консультаціях). Комісія з питань кордону - один із небагатьох держорганів, які не звітують перед громадськістю і недоступні для громадських консультацій. Цей орган не має навіть своєї сторінки у BIP, що, на думку спеціалістів (зокрема з фундації Watchdog Polska), є грубим порушенням чинного законодавства та конституційного принципу прозорості дій державних органів.

Що на практиці означає ця політика приховування інформації, свідчить приклад "запровадження пішохідного руху в існуючих дорожніх пунктах пропуску". За це з 2013 р. активно бореться польська громадянська кампанія Piesze przejścia graniczne (доступна на Фейсбуці за адресою www.facebook.com/turystycznagranica). Активістам вдалося заручитися підтримкою багатьох депутатів Сейму та європарламентарів, з-поміж яких найактивніше діє Ельжбета Лукацієвська з Прикарпаття. Результат, на перший погляд, позитивний: у травні 2013 р. віце-міністр внутрішніх справ Пьотр Стаханьчик погодився з вимогами активістів і доручив створити пішохідний коридор у всіх пунктах пропуску, де це можливо. Результатом цього розпорядження було засідання згаданої Комісії з питань держкордону в листопаді 2013 р. Комісія прийняла доленосні рішення: пішохідні пункти пропуску - потрібні, уряд усіляко підтримує їх створення, і насамперед мали б з'явитися 4 пішохідні переходи: Гребенне - Рава Руська, Тересполь - Брестська фортеця, Долгобичів - Угринів та Будомєж - Грушів. Однак, з огляду на відсутність коштів у державному бюджеті, інвестиції в переходи (а комісія порахувала і точно визначила їх вартість) мали б профінансувати зацікавлені в тому місцеві органи самоврядування (гміна, повіт або воєводство - Люблінське і Підкарпатське). Додаймо, що згадані органи самоврядування вже давно декларували готовність навіть самі з власних коштів побудувати пішохідні пункти пропуску, тільки б уряд дав їм таку можливість. Офіційні звернення з цього приводу робили, зокрема, місто Тересполь і Томашівський повіт.

Від моменту ухвалення зазначеної постанови Комісії з питань управління державним кордоном минуло більше року. Влітку і восени 2014 р. кореспондент DT.UA вирішив запитати у представників місцевого самоврядування, якого стосується ця постанова, як вони до неї ставляться. Тобто чи скористаються можливістю й побудують за власний кошт у співпраці з урядом інфраструктуру пішохідного переходу? Чи вважають таке рішення неправильним і офіційно домагатимуться, щоб інвестиції було виділено з центрального бюджету?

Результат - дуже цікавий. Мої співрозмовники - керівники міста Тересполь, Томашівського повіту, гміни Любича Королівська та управління воєводств Підкарпатського і Люблінського - з подивом зізналися, що про таку можливість чують уперше від мене. "Ми вже кільканадцять років пропонуємо польському уряду самотужки інвестувати в пішохідний коридор. На жаль, досі не маємо ніякої відповіді", - каже в коментарі DT.UA секретар міста Тересполь Юзеф Падеревський. "Ми не знаємо про цю постанову. Ані воєвода, ані МВС не зверталися до нас із інформацією, що таку постанову було прийнято, тим паче не зверталися із запрошенням до розмови про спільну реалізацію пішохідного коридору Гребенне - Рава-Руська", - підтверджує Ришард Острувка з управління Томашівського повіту.

DT.UA запитало про причини такої інформаційної політики у прес-службі польського МВС, яке координує роботу урядової комісії з питань кордону. Ми отримали відповідь, що, на думку міністерства, інформація про діяльність комісії не є публічною і тому її не треба публікувати у BIP. З цим не погоджується Аркадіюш Радван, юрист із Фундації Алерганда. "Безумовно, у даному разі йдеться про публічну інформацію, яка має бути розміщена в бюлетені". Цю точку зору поділяє і відома польська організація Watchdog Polska, яка бореться за прозорість дій держадміністрацїї. У грудні 2014 р. Watchdog Polska офіційно звернувся до прем'єра Еви Копач із пропозицією не приховувати інформацію про кордон, тим паче що наслідком такої політики є згадані вже проблеми із запровадженням пішохідного руху в дорожніх пунктах пропуску. Аналогічне звернення польському прем'єру подали євродепутати Ельжбєта Лукацієвська та Кристина Либацка.

Тим часом Міністерство внутрішніх справ пояснює, що адресатом цих запитань має бути не воно, а воєвода. Отже, DT.UA звернулося з відповідним запитом до Люблінського та Підкарпатського воєвод, запитуючи, чому вони досі не повідомили органи місцевого самоврядування про торішню постанову "Запровадження пішохідного руху в існуючих дорожніх пунктах пропуску". Відповідь у обох випадках була схожа: це компетенція МВС, ми самі нікого не повідомлятимемо, натомість чекаємо на звернення від органів місцевого самоврядування, і тоді налаштовані здійснити ці інвестиції.

Нагадаємо: згадані проблеми стосуються питання, щодо якого немає суперечок. Є конкретне рішення польського уряду: ми за побудову 4 пішохідних пунктів пропуску, за умови, що місцеве самоврядування їх профінансує. Місцеве самоврядування вже давно виступає за таку можливість. Справа більше року не може зрушити з місця, власне, через непрозорість дій польської адміністрації, через небажання публікувати у Бюлетені публічної інформації документи щодо своєї діяльності. Отже, якась державна комісія, про яку ніхто нічого не знає, приймає дуже доленосне рішення, якого всі чекають, - і воно не виконується, бо уряд Єви Копач (як і попередні кабінети) не інформує про нього.