Курдський фронт Реджепа Ердогана

Володимир Кім 26 лютого, 00:00
курд

Читайте також

За допомогою російської авіації і за сприяння військ, вірних Башару Асаду, сирійські курди потроху розширюють підконтрольну їм територію на півночі Сирії — Рожаву. Турецький істеблішмент бачить у цьому політичному й військовому зміцненні курдів загрозу для існування своєї країни.

Справа не тільки в тому, що перерізаються комунікації, які пов'язують збройні загони сирійської опозиції з Туреччиною. Для Анкари значно небезпечніше поява ще одного державного утворення курдів. І, звичайно, те, що на землях Рожави сильний вплив Робочої партії Курдистану (РПК), а її прибічники використовують цю територію як майданчик для дестабілізації південного сходу Туреччини, де більшість населення — курди.

Турецькі курди десятиліттями борються з центральним урядом, прагнучи не лише відстояти свої національні й політичні права, а й одержати автономію чи навіть створити власну державу. Очолює цю боротьбу Робоча партія Курдистану, лідер якої — Абдулла Оджалан ("Апо") — перебуває в турецькій в'язниці. Хоча РПК має величезну підтримку в курдів, але і в Туреччині, і в усьому світі її розглядають як терористичну організацію.

Маючи добре обладнані табори в горах Кандиль у іракському Курдистані, бойові загони РПК влаштовують напади на турецьких солдатів і чиновників. Нещодавній вибух в урядовому кварталі в Анкарі, в результаті якого загинуло 29 людей (здебільшого військовослужбовці), на жаль, лише чергова сторінка в жорстокому турецько-курдському конфлікті: теракт здійснив член "Яструбів звільнення Курдистану", організації, афільованої з РПК.

Але цей вибух — не тільки результат тривалого протистояння Турецької Республіки та РПК. Це також і прямий наслідок тривалого конфлікту в Сирії, у який втрутилися і Росія, і Туреччина.

Турецький прем'єр-міністр Ахмет Давутоглу заявив: теракт у Анкарі скоїли спільно Робоча партія Курдистану і "Загони народної самооборони", бойового крила партії сирійських курдів "Демократичний союз". У той же час турецька влада поклала відповідальність за загибель своїх співгромадян на режим Асада, який надає підтримку "Демократичному союзу".

Звинувачуючи сирійських і турецьких курдів у терактах, турецька влада виправдовує свої бойові операції проти них. "Ситуація, з якою ми маємо справу сьогодні, є законною самообороною", — пояснює дії Туреччини на півночі Сирії Реджеп Ердоган. Але насправді Анкара вирішує складне завдання: в умовах політичного та економічного протистояння з Росією не тільки домогтися повалення сирійського президента Башара Асада, а й не допустити створення незалежної курдської держави в Сирії.

Проте цю проблему не вирішити тільки артобстрілами позицій сирійських курдів у прикордонних районах,тим більше що це призводить до нових терористичних актів. Та, схоже, Анкара не має якоїсь чіткої стратегії щодо курдів, які прагнуть створити свою державу не тільки в Іраку, а й у Сирії.

Тривалий час турецький президент Реджеп Ердоган загравав з турецькими курдами, ведучи з ними т.зв. мирний процес. У такий спосіб Ердоган прагнув заручитися їхньою підтримкою напередодні парламентських виборів, щоб підсилити позиції своєї Партії справедливості й розвитку (ПСР) у Великих національних зборах. Однак у червні 2015 р. курди віддали перевагу прокурдській Демократичній партії народів (ДПН), яка одержала 13,1% голосів, тоді як правляча ПСР втратила парламентську більшість.

"Мирний процес" тривав до середини літа минулого року, коли Ердоган заявив, що неможливо вести процес урегулювання з курдськими бойовиками. Коментуючи ці зміни в політиці турецького президента, експерти вважають, що він прагнув підігріти націоналістичні настрої у турецькому суспільстві та підірвати підтримку, надавану ДПН перед достроковими виборами. Це вдалося: на позачергових виборах у листопаді 2015 р. ДПН одержала 10,8%, а ПСР повернула собі більшість.

Зараз у південно-західних турецьких провінціях знову йде "контртерористична операція". У цьому кривавому протистоянні частина місцевих кланів, войовничих і добре озброєних, підтримує турків, частина — курдів. Переслідуючи загони РПК, турецькі військові постійно проводять операції і на території іракського Курдистану, обстрілюючи з вертольотів і літаків табори "апочистів".

У цій війні Анкара, хай і з застереженнями, але вважає своїм союзником владу іракського Курдистану: президент автономії Масуд Барзані, що очолює Демократичну партію Курдистану, всіляко бореться з РПК, яку він вважає загрозою своїй владі та стабільності регіону.

Турецькі військові літаки бомбардували б і сирійських курдів, але на турецько-сирійському кордоні росіяни поставили С-400, тому турки обстрілюють позиції "Загонів народної самооборони" тільки з артилерії. "Ніхто не повинен сумніватися. Ми не допустимо формування нового Кандилю на наших південних кордонах", — заявляє Реджеп Ердоган.

Однак дії Анкари на "курдському фронті" викликають критику з боку не лише Росії, а й Сполучених Штатів та ЄС: союзники Туреччини в НАТО бачать у курдах силу, спроможну протистояти бойовикам ІДІЛ, і обіцяють Рожаві, що її інтереси буде враховано. Ця позиція дратує Реджепа Ердогана і його соратників. Турецький президент запропонував Вашингтону зробити вибір між Анкарою та курдами: "Хто з нас є вашим партнером — я чи терористи в Кобані?"

Сполучені Штати та їхні партнери намагаються заспокоїти турків. Та, мабуть, Анкара постарається максимально використати нещодавній теракт, аби вбити клин між сирійськими курдами й американцями: за кілька днів після трагедії Ахмет Давутоглу знову закликав Вашингтон надати його країні беззастережну підтримку в боротьбі проти сирійських курдів.

Сьогодні Реджеп Ердоган заявляє, що Туреччина залишає за собою право здійснювати всі види операцій проти терористичних загроз як усередині країни, так і за її межами: "Туреччина використовуватиме своє право на розширення правил ведення бойових дій у відповідь на фактичні атаки проти країни, а також, щоб охопити всі терористичні загрози, включно з партією сирійських курдів "Демократичний союз" та ІДІЛ зокрема".

Проте, незважаючи на ці заяви Ердогана, нині не йдеться про наземну операцію в Сирії. Принаймні в найближчій перспективі: минулого тижня очільник турецького МЗС Мевлют Чавушоглу заявив, що це питання на даний момент не стоїть на порядку денному.

Одна з причин, що зупиняє Анкару від створення буферної зони на сирійській території, що межує з Туреччиною, — відсутність готовності союзників з НАТО вплутуватися в операцію, результат якої важко передбачити. Друга причина — російський фактор.

Після того як у листопаді минулого року турки збили російський бомбардувальник Су-24, що залетів на територію Туреччини, відносини Анкари й Москви загострилися настільки, що країни опинилися на межі збройного конфлікту. Ризик війни зростає з посиленням участі двох країн у конфлікті в Сирії. Про загрозу війни між Росією та Туреччиною говорить і президент Франції Франсуа Олланд.

У Сирії Туреччина і Росія підтримують протилежні сторони й переслідують різні цілі. Якщо Анкара підтримує сирійську опозицію і всіляко прагне знищити автономію Рожави, то для Москви головне — втримати при владі Башара Асада і, використовуючи курдів, створити туркам нове джерело для занепокоєння. Сирійські курди, які нещодавно відкрили своє представництво в Москві, вже заявили, що заручилися підтримкою Росії на випадок введення турецьких військ у західний Курдистан.

Та наскільки виправдані побоювання, що в найближчому майбутньому почнеться нова турецько-російська війна? Відносини Туреччини з Росією зіпсовано всерйоз і надовго. Як зазначають експерти-близькосхідники, "Путін сильно образив Ердогана, а він такого не пробачає". Втім, і Путін не на жарт розлючений на турецького президента.

Посилюючи тиск на Анкару, Москва активно підтримує РПК і "Демократичний союз". Росія продовжує порушувати турецький повітряний простір, а її літаки так само бомбардують території, на яких проживають туркомани. Дії РФ у Сирії не тільки дискредитують політику Анкари, а й сильно підривають вагу Туреччини в Близькосхідному регіоні.

Але малоймовірно, що конфронтація між Анкарою й Москвою увійде в "гарячу" фазу: Реджеп Ердоган не настільки злий, щоб уплутуватись у відкриту війну. Та й Сполучені Штати всіма силами прагнуть її не допустити. І хоч Вашингтон публічно виявляє Анкарі політичну підтримку, але Білий дім усіляко стримує Ердогана. Така сама і позиція НАТО: багато країн, які входять до Альянсу, не хочуть бути втягненими в збройний конфлікт Росії з Туреччиною.

Утім, схоже, що й Анкара не збирається ще більше загострювати відносини з Москвою. Інакше вона й надалі збивала б російські військові літаки, які продовжують вторгатись у турецький повітряний простір. Турецька влада шукає інші способи обмежити вплив Москви й стримати її амбіції: в Анкарі, нарешті, усвідомили — Туреччина у своїх відносинах з РФ зайшла надто далеко, ставши надмірно залежною від Росії.

Сьогодні турки активно шукають шляхи диверсифікації енергопоставок, нові ринки збуту, альтернативні транспортні шляхи. І згадують про старих союзників.

В умовах конфронтації з Росією, турецьке керівництво почало зближення своєї країни з Ізраїлем. Анкара стала трохи м'якше ставитися до Єгипту. Турецька влада навіть підтримує мирне врегулювання на Кіпрі. Та й з Україною Анкара переглядає відносини. А Києву потрібні друзі у Чорноморському регіоні, які не бояться протистояти Росії.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.13
EUR 27.96