Мрії і реалії Грузії

Володимир Кравченко 16 січня 2015, 00:00
грузия

Читайте також

Віднедавна у Грузії з'явилася нова стаття експорту в Україну — міністри з реформаторської команди Михайла Саакашвілі.

Призначення Олександра Квіташвілі міністром охорони здоров'я, Еки Згуладзе першим заступником міністра внутрішніх справ і Гії Гецадзе заступником міністра юстиції супроводжувалося чутками про можливу появу в складі українського уряду екс-прем'єр-міністра Ладо Гургенідзе. Наприкінці грудня стало відомо, що українське громадянство збираються надати колишнім заступникам головного прокурора Грузії Давиду Сакварелідзе та Гізо Углаві. А минулого тижня міністр юстиції Павло Петренко повідомив, що в його міністерстві працюватимуть Джаба Ебаноїдзе, Георгій Циклаурі і Хатія Шелія.

Вони одні з тих, хто створював нову Грузію, реформуючи економіку, правоохоронні органи, судову владу, охорону здоров'я. Ці реформи не просто полегшили ведення бізнесу, збільшили інвестиції, привели до економічного зростання, знизили рівень корупції. Вони змінили напрям розвитку країни і ментальність її громадян. Але ж грузинське суспільство досить консервативне.

Сьогодні політики з цієї реформаторської команди перебувають в опозиції: ось уже два роки як при владі в Грузії перебуває "Грузинська мрія".

У минулому залишилися політична турбулентність, гучні економічні реформи та ефектні іміджеві проекти, настільки характерні для країни часів яскравого президентства Михайла Саакашвілі. Нинішня влада консервативна, сіра, обережна. Вона, за словами директора Міжнародної школи економіки при ТДУ Еріка Лівні, "не ризикує і не п'є шампанського".  Лише час від часу спокійна течія політичного життя вибухає скандалами.

Чим же живе Грузія без Саакашвілі? Те, що відбувається в цій парламентській республіці, неможливо зрозуміти поза контекстом багаторічного конфлікту Тбілісі і Москви, протистояння політиків з "Грузинської мрії" і Михайла Саакашвілі, маніпуляцій екстравагантного мільярдера Бідзіни Іванішвілі, що перебуває за лаштунками влади. І, звичайно ж, треба взяти до уваги, що дії істеблішменту визначають два основні почуття — страх і ненависть…

Від любові до ненависті…

В Україні із заздрістю поглядають на результати реформ у Грузії. Грузини ж не можуть зрозуміти тієї популярності, якою користується в нашій країні Михайло Саакашвілі. У Сакартвело ставлення до колишнього президента, членів його команди і реформ значно менш захоплене: економічне зростання супроводжувалося збільшенням безробіття й поглибленням зубожіння населення, а політика європейської та євроатлантичної інтеграції — тотальним прослуховуванням телефонів інакодумців.

Багато грузинів, особливо на Сході країни, ненавидять Саакашвілі. Несамовито, самозабутньо, щиро… 

Для грузинів, які не забувають розгону демонстрації опозиції 7 жовтня 2007 р., які розповідають про "елітну корупцію", природним актом справедливості є порушені кримінальні справи проти колишнього президента і його найближчих соратників, обвинувачених у корупції, перевищенні службових повноважень і т.д. і т.п. У в'язниці зараз перебуває колишній прем'єр-міністр Вано Мерабішвілі (автор найуспішнішої грузинської реформи — поліції та Міністерства внутрішніх справ). Засуджено екс-міністра оборони Бачо Ахалаю. Порушено кримінальні справи проти колишнього мера Тбілісі Гігі Угулави.

Почуття ненависті до екс-президента не послабшало й після того, як Саакашвілі залишив Грузію після президентських виборів 2013 р.: навіть перебуваючи за кордоном, він продовжує впливати на грузинську політику. І дуже багато хто хотів би побачити його на лаві підсудних. "Грузинам було дивно бачити Михайла Саакашвілі на Майдані. Для нас Саакашвілі — це двійник Януковича. А його режим — диктатура, а не демократія", — пояснювала групі українських журналістів директорка Центру громадських досліджень Марина Мусхелішвілі. 

Думку пані Мусхелішвілі поділяють багато грузинів. Але для українців різниця є. І істотна. Полягає вона не тільки в тому, що Саакашвілі добровільно залишив президентський пост після завершення своєї другої каденції, а Янукович утік з країни під час Революції Гідності. 

Політична воля у проведенні економічних і політичних реформ вигідно відрізняла колишнього грузинського президента від українських "керманичів". І подобається це грузинам чи ні, але вони живуть сьогодні в країні, створеній Саакашвілі і його командою реформаторів. У країні, де максимально скорочено кількість податків. Де немає санітарно-епідеміологічної служби, пожежної інспекції, обов'язкової сертифікації та стандартизації продукції, антимонопольної служби та інспекції цін. Де на вулицях міст ходять не менти, а співробітники правоохоронних органів. У країні, де створені й продовжують ефективно працювати будинки юстиції, завдяки яким грузини забули про черги й хамство клерків при отриманні виписки про майно або реєстрацію бізнесу, а хабар — аномалія, а не норма поведінки суспільства. 

Навіть після приходу до влади політичних опонентів Саакашвілі з "Грузинської мрії", які відмовилися від політики нульової толерантності до злочинів, за даними впливової Асоціації молодих юристів Грузії, рівень корупції не підвищився. "Причина в тому, що у населення змінилася ментальність. Люди почали боятися, що можуть посадити за хабар. У результаті законослухняність стала частиною ментальності", — стверджує експерт Асоціації Ерекле Урушадзе.

Ненавидячи Михайла Саакашвілі, не приймаючи його методів управління країною та її реформування, останні два роки правляча коаліція "Грузинська мрія" намагається переглянути отриману від колишнього президента спадщину у сфері економіки і фінансів, зовнішньої політики, держуправління.

За лаштунками грузинської політики

Для початку наведемо трохи цифр. І почнемо з 2012-го — останнього року перебування при владі партії "Єдиний національний рух", політичної сили "мишистів" — прихильників Михайла Саакашвілі.

У результаті реформ, проведених у 2004—2012 рр., у рейтингу простоти й зручності ведення бізнесу Doing business-2013, підготовленому на основі даних за 2012 р., Грузія посіла 9-те місце зі 185, ставши таким чином першою країною з економікою, що розвивається, яка увійшла до першої десятки міжнародного рейтингу. За легкістю започаткування бізнесу у 2012 р. країна була на 7-му місці. За показником реєстрації власності — перше місце. За доступністю кредитів — у Грузії четверта позиція. У рейтингу захисту інвесторів країна посіла 19-те місце, а оплати податків — 33-тє. 

Відповідно до Індексу глобальної конкурентоспроможності, в 2012 р. Грузія посіла 77-ме місце зі 144. Згідно з Індексом економічної свободи — 42-ге місце серед 144 держав. Нарешті, за Індексом сприйняття корупції Грузія на 51-му місці серед 176 країн.

Ці цифри показують, чому Грузія стала привабливою для світу. Про те, що в країні з довірою ставляться до поліції, а розпочати свій бізнес — справа кількох хвилин, з гордістю говорять і самі грузини.
Зворотним боком лібертаріанських реформ стало поглиблення бідності, в якій живе значна частина населення країни.

"Багато реформ було здійснено більшовицькими методами. Деякі з них мали фасадний характер. Але ці реформи швидко приносили результат. Зокрема, давали імпульс розвитку економіки: Грузія стала привабливою для світу, що сприяло інвестиціям. Але при цьому не було вирішено проблеми спілкування з народом у цілому. Як не було вирішено й проблеми працевлаштування людей, які працювали в ліквідованих відомствах", — констатує Ерік Лівні.

Уряд "націоналів" працював на майбутнє, вкладаючи інвестиції в інфраструктурні проекти та іміджеві програми. Грузини ж хотіли швидкої зміни у своєму повсякденному житті. Особливо ті, хто ледь зводив кінці з кінцями. Проведені командою Саакашвілі реформи різко змінювали правила гри в країні. А це суперечило традиційному способу життя, мисленню грузинів. Суспільство, що звикло до патерналістської політики держави, відштовхувало і ставлення реформаторів до соціальних питань: багато хто почувався викинутим на узбіччя.

Відторгнення підсилювалося ще й тим, що влада проводила жорстку внутрішню політику, переслідуючи опозицію та її прибічників. Подібні настрої, вкупі з "тюремним скандалом" і втомою виборців від Саакашвілі, значною мірою визначили перемогу "Грузинської мрії" на парламентських виборах 2012 р. і прихід до влади Бідзіни Іванішвілі. І хоча демократії в країні побільшало, а політичне життя стало значно спокійнішим, у грузинській політиці з'явилося нове потворне явище.

Ексцентричний мільярдер, якого підозрюють у проросійських настроях, продовжує управляти країною і після відставки з посади глави уряду, маніпулюючи своїм ставлеником — прем'єр-міністром Іраклієм Гарібашвілі. Ця ситуація обурює грузинських виборців і політиків. У тому числі й тих, кого вважають креатурою Іванішвілі. Наприклад, президента Георгія Маргвелашвілі. Він прагне стати самостійною політичною фігурою. І його не влаштовує, що Іванішвілі управляє країною з-за лаштунків. Проявом цього невдоволення став публічний конфлікт між прем'єром Гарібашвілі та президентом Маргвелашвілі.

Усе це загрожує Грузії новими політичними катаклізмами. Відставка амбіційного Іраклія Аласанії з посади міністра оборони — ще одна ознака початку нового періоду перманентної кризи. Одним з наслідків якої може стати уповільнення або навіть відмова від руху країни в напрямку до Європи. 

"Грузинська мрія" про соціальну справедливість

Сьогодні "Грузинська мрія" проводить політику, кардинально відмінну від курсу її попередників з "Єдиного національного руху". Акцент зроблено на збільшенні державної участі в економіці, а також на соціальних програмах. Наприклад, у 2014 р. на Міністерство охорони здоров'я і соціального забезпечення було виділено близько 30% (!) бюджетних коштів. У бюджеті на 2015 р. заплановано виділити цьому відомству близько 34% коштів.

"Уряд " Грузинської мрії" переймається соціалкою. Він провів реформу охорони здоров'я, яка стала практично безоплатною. Відразу ж після приходу до влади уряд підвищив пенсії та допомоги у зв'язку з безробіттям. Переглянув трудове законодавство", — перераховує Ерік Лівні. При цьому, попри неодноразові обіцянки влади, пенсійної реформи так і не провели, а розмір пенсій у 2014 р. залишився незмінним. (Збільшення пенсії на 10 ларі очікується
1 вересня 2015 р.) 

Намагаючись вирішити проблему безробіття, а її рівень ще з часів Саакашвілі стабільно становить близько 15% працездатного населення, урядова коаліція інвестує в розвиток регіонів. "Інвестиції йдуть насамперед на розвиток промислових та інфраструктурних об'єктів, щоб у населення була можливість для постійної роботи. І в цьому відмінність від інвестиційних проектів уряду Михайла Саакашвілі, який робив акцент на інфраструктурних проектах у регіонах", — коментує політику "Грузинської мрії" Марина Мусхелішвілі.

Втім, передвиборні обіцянки "Грузинської мрії" подолати безробіття й бідність так і залишилися невиконаними. Як зазначає "Эхо Кавказа", "для реального поліпшення ситуації потрібне річне зростання ВВП на рівні 10%. Поточні темпи зростання в 5—6% не в змозі переломити ситуацію у сфері зайнятості". Усе це, укупі із зовнішньополітичними ризиками, викликаними нестабільною ситуацією у найважливіших торговельних партнерів, роблять досить туманними перспективи успішного розвитку країни.

"Зростання ВВП поєднується з підвищенням рівня безробіття та непідвищенням середнього рівня зростання доходів. Бідність населення не зменшується, а навіть зростає. Зубожіння поглиблюється в сільських районах", — констатує Марина Мусхелішвілі. Невипадково "Грузинська мрія" приділяє пильну увагу сільському господарству: у цьому секторі економіки зайнято близько 50% населення. При цьому сільське господарство дає не більше ніж 10% ВВП, а близько 70% продукції необхідно імпортувати. 

Противники Саакашвілі кажуть, що це — наслідок його ліберальної митної політики, яка стимулює імпорт. Прибічники лібертаріанських реформ стверджують, що вся річ у неефективності сільського господарства, наявності великої кількості дрібних земельних ділянок. Ще в 2002 р. Світовий банк провів дослідження, яке показало, що інвестувати в сільське господарство Грузії рентабельно лише в тому разі, якщо площа сільськогосподарських ділянок перевищує
40 гектарів.

У цілому, аграрний сектор став одним із ключових напрямів діяльності правлячої коаліції, яка субсидує дрібний і середній бізнес. Субсидії ідуть за двома основними напрямами — емісія "сільськогосподарських ваучерів" і цільове кредитування аграрного сектора. Зокрема, у ході реалізації проекту допомоги малоземельним фермерам 2014 р. фінансування отримали 700 тис. фермерів. А за програмою пільгового кредитування 25 тис. суб'єктам господарювання було видано 670 млн ларі. 

"Уряд робить величезні інвестиції в сільське господарство та інфраструктуру, яка обслуговує сільське господарство. Створив агентство з питань кооперативів. Уряд "Грузинської мрії" навіть безоплатно розорав усі поля", — розповідає Ерік Лівні. Так, на весняні орні роботи торік було витрачено 82,5 млн ларі.

Сподіваючись змінити ситуацію на краще, зокрема й у сільському господарстві, влітку 2014 р. уряд, наприклад, розпочав програму "Виробляй у Грузії", бюджет якої становить 46 млн ларі (приблизно 26 млн дол.). Мета програми — розвиток у Грузії підприємництва. Планується, що 30 млн ларі буде витрачено на виробництво-переробку сільськогосподарської продукції, а 16 млн — на виробництво промислових товарів. 

Не можна сказати, що сільськогосподарська реформа виявилася зовсім невдалою. Але, як і за часів Радянського Союзу, реформа аграрного сектора економіки — завдання нелегке, і багато політиків поплатилися своєю кар'єрою, намагаючись його вирішити: за останні два роки тричі змінювалися міністри сільського господарства. З ними змінювалася й команда реформаторів.

Допінг для економіки

Як і за часів Саакашвілі, "Грузинська мрія" і далі робить акцент в економіці на інвестиціях. У тому числі й за рахунок кредитів і грантів. Адже саме з допомогою інвестицій, на думку грузинських експертів, можливо розв'язати одну з основних проблем Грузії — безробіття. Та чи так уже ефективно вони працюють на грузинську економіку? 

У Грузію за три квартали 2014 р. інвестовано 508 млн дол. З них 181 млн було вкладено в будівництво, 109 млн — у сферу транспорту та зв'язку, 48 млн — у переробну промисловість, 8 млн — у рибальство та сільське господарство. "Інвестиційна структура дуже тривожить нас. У виробничий сектор (промисловість і сільське господарство. — В.К.) нічого не вкладалося", — сказав в інтерв'ю агентству "ІнтерпресНьюс" академік природничих наук Олександр Твалчрелідзе. Та й обсяг іноземних інвестицій, зростання яких вважається однією з обов'язкових умов розвитку економіки країни, недостатній.

При цьому тривогу в багатьох грузинських економістів викликає те, що сукупний зовнішній борг країни, за даними на 30 червня 2014 р., досяг 13,15 млрд дол., що становить 80,4% ВВП. При цьому державний зовнішній борг становить 5,3 млрд дол., або 32,5% ВВП. Коментуючи ці дані, грузинські економісти кажуть, що в 2003 р. сукупний зовнішній борг становив 46,3% ВВП, а в 2011-му він уже досяг 77,7% ВВП (співвідношення державного боргу до ВВП країни становило тоді близько 31%). 

Чимало експертів побоюються, що через певний час обслуговування держборгу, який істотно зріс після війни 2008 р., може стати для Грузії серйозною проблемою. Утім, увесь світ живе в борг. І експерти вважають, що "ситуація з кредитами й заборгованостями не викликає занепокоєння". Зрештою, серед хронічних боржників не тільки Греція (160% ВВП) й Іспанія (130,3% ВВП), а й такий кит світової економіки як США — 18,5 трлн дол. (111,4% від ВВП). До десятки великих боржників входять Німеччина, Франція, Великобританія.

Наприкінці минулого року служба кредитних рейтингів Standard&Poor's підтвердила довгостроковий і короткостроковий кредитні рейтинги уряду Грузії на рівні "ВВ-/В". Прогноз — "стабільний". Та хоча міжнародні рейтинги Грузії досить стабільні, тенденція до погіршення її показників існує. 

Якщо в перший рік перебування при владі "Грузинської мрії" Грузія зберігала свої позиції в рейтингу Doing Business (а за деякими пунктами навіть поліпшила), то в 2014 р. її показники погіршилися. За даними Doing Business-2015, підготовленими на основі показників станом на 1 червня 2014 р., Грузія посіла 15-те місце у світі за простотою ведення бізнесу серед 189 країн. Порівняно з 2013 р., країна опустилася в рейтингу на один щабель. (У 2013 р. було змінено методику оцінки країн за цим показником. Відповідно до старої методики, Грузія в Doing Business-2014 за цією позицією посідала 8-ме місце.) 

Загалом така сама тенденція спостерігається й за іншими показниками. Наприклад, за легкістю започаткування бізнесу країна посіла 5-те місце (у 2013 р. — 4-те). За легкістю отримання дозволів на будівництво Грузія посідає 3-те місце, реєстрацією власності — 1-ше місце, захисті інвесторів — 43-тє (збережені у порівнянні до 2013 р.). За одержанням кредитів — 7-ме місце (у 2013 р. — 5-те), виплатою податків — 38-ме місце (у 2013 р. — 22-ге).

Є й інші тривожні тенденції. Наприклад, якщо команда Саакашвілі зменшувала кількість відомств, то "Грузинська мрія" пішла шляхом створення нових агентств, які часто дублюють функції міністерств. Це призводить до зростання бюрократії, зниження ефективності держорганів та збільшення видатків з бюджету. За інформацією "Эха Кавказа", у 2014 р. було створено 12 агентств, а штат чиновників з 2012 р., за найскромнішими підрахунками, збільшився на 11 тис. чол., утримання яких зросло на 32 млн ларі.

Заклятий сусід

На політику Грузії сьогодні впливає не тільки ненависть до Саакашвілі і прагнення "Грузинської мрії" ревізувати спадщину колишнього президента. Інший фактор, який багато в чому визначає поведінку правлячої коаліції, — страх перед Росією, її можливостями дестабілізувати ситуацію в країні та Південно-Кавказькому регіоні. У Тбілісі вважають, що "основна загроза для країни походить з Півночі", а відтак є великий ризик, що одного "чудового" дня може повторитися російське вторгнення в Грузію.

Саме ці дві обставини багато в чому пояснюють позицію прем'єр-міністра Грузії Іраклія Гарібашвілі, який вважає заклики колишнього президента до грузинських військових їхати в Україну й отримувати там громадянство "зрадою і провокацією". "Саакашвілі зараз тільки тим і займається, що хоче конфлікту і заворушень у Грузії, щоб країна знову вступила у збройне протистояння з Росією", — заявив у грудні І.Гарібашвілі. 

Офіційний Тбілісі хоча й підтримує Київ, але робить це дуже обережно. І це при тому, що багато грузинів співчувають нам. "Ми всією душею вболіваємо за Україну", — кажуть вони. Але чи варто дивуватися обережності уряду? Із приходом до влади "Грузинської мрії" Тбілісі обрав політику діалогу з Москвою. 

Та в правлячій коаліції не плекають ілюзій. "Ми хочемо тримати Росію за столом переговорів. Принаймні це допомагає утримувати її від війни", — пояснював якось у Києві журналістам та експертам позицію своєї політичної сили Дмитро Цкітішвілі. 

"Наші опоненти кажуть, що не можна було починати діалог з Росією. Але він зменшив градус конфронтації. Що, можливо, відіграло свою роль у тому, чому ми тихо підписали Угоду про асоціацію Грузія—ЄС. До того ж нам потрібен канал комунікації для вирішення конкретних питань — економічних, транспортних, гуманітарних", — розповідав українським журналістам спецпредставник прем'єр-міністра з питань відносин з Росією Зураб Абашидзе, нагадавши, що, хоча близько 70% грузинів вважають РФ головною зовнішньою загрозою для Грузії, приблизно 70% підтримують діалог із цією країною. 

Чого домоглася правляча коаліція на російському напрямку? Після торговельної війни 2006 р. російський ринок був закритий для товарів з Грузії, і грузинський експорт переорієнтувався на інші ринки. Політики диверсифікації зовнішньоекономічних партнерів у Тбілісі дотримуються й нині. "Від Москви всього можна очікувати. Тому ми намагаємося диверсифікувати економічні відносини з Росією, щоб не стати заручником одного ринку", — у свою чергу каже держміністр з питань примирення та громадянської рівності Паата Закареїшвілі.

Після початку "діалогу Абашидзе—Карасін" російський ринок практично повністю відкритий для грузинських товарів. І товарообіг у Грузії з Росією збільшується. "Російський ринок для наших бізнесменів цікавий. Ми зняли політичні перешкоди для бізнесу. Але цей ринок — ризиковий. Та це вже ризик грузинських бізнесменів. А от з російськими візами для грузинів особливих зрушень немає: їм важко їх отримати", — визнає Зураб Абашидзе. 

При тому, що "Грузинська мрія" проводить політику, яка відрізняється від курсу "Єдиного національного руху", у Тбілісі не збираються відновлювати дипвідносини з Росією доти, доки Москва не визнає незалежність Абхазії та Південної Осетії. Загалом, донедавна грузинський уряд не давав приводу говорити про відмову від політики інтеграції в ЄС і НАТО. Не було й небезпечних поступок Росії. Тому звинувачення правлячої коаліції у проросійських настроях багато в чому видаються надуманими. Вони, швидше, є традиційним елементом внутрішньополітичної боротьби.

Понад те, наприкінці червня Грузія підписала у Брюсселі Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, яка передбачає створення зони вільної торгівлі. Серйозною перешкодою в розвитку відносин Грузії з Заходом були хіба що судові переслідування владою Саакашвілі та його найближчих соратників. "Немає жодних кроків, які давали б підстави сказати, що ми змінили свою політику стосовно НАТО", — переконує очільник департаменту безпеки та аналітики Національної ради безпеки Грузії Лаша Дарсалія. 

Із цією думкою співробітника Національної ради безпеки згодні й експерти. Адже навіть відставка Іраклія Аласанії з посади міністра оборони, яку грузинський політик підніс як протест проти згортання курсу євроатлантичної інтеграції, при найближчому розгляді виявляється спробою створити собі репутацію стійкого прихильника вступу Грузії в ЄС і НАТО в умовах жорсткого протистояння з "сірим кардиналом" грузинської політики Бідзіною Іванішвілі та його прихильниками. 

Під час зустрічей у Тбілісі з політиками та експертами ті неодноразово повторювали: для Грузії червона лінія, якої вона ніколи не перетне, — це НАТО, питання територіальної цілісності та суверенітету. Що ж, альянс для багатьох грузинів — це засіб захисту від Росії. "У Грузії найменше хочуть у НАТО і ЄС тому, що там цінності. У Грузії хочуть у ці організації насамперед тому, що це фактор безпеки", — сказав під час однієї з конференцій у Києві член голландського парламенту Міхель Серваес. 

Кремль же бачить у НАТО ворога. При цьому в політиці Росії з'явився новий акцент: Євросоюз — це перший крок до членства в альянсі. І в Москві роблять усе, щоб не допустити членства Грузії в цій військово-політичній організації. Як важіль тиску використовуються насамперед Абхазія та Південна Осетія: відсутність контролю Тбілісі над цими територіями є серйозною перешкодою для вступу Грузії в НАТО і ЄС. 

Підписання російсько-абхазької угоди про союзництво та стратегічне партнерство, що є елементом політики анексії Кремлем Абхазії, стало відчутним ударом для правлячої коаліції, яка плекає надії на повернення, хоча б у віддаленій перспективі, суверенітету Тбілісі над грузинськими територіями. Тим паче що в Грузії є загальнонаціональний консенсус стосовно необхідності відновити суверенітет та територіальну цілісність країни. А це, як зазначає Паата Закареїшвілі, "можливо тільки через примирення". 

Отже, розпочавши діалог із Росією, Тбілісі в підсумку отримав російсько-абхазьку угоду. "Ми посилали Росії сигнали: брали участь у сочинській Олімпіаді, знизили конфронтаційну риторику, звільнили кілька громадян РФ, засуджених за шпигунство. У нас є позитив у плані відновлення торговельно-економічних зв'язків, але немає жодного прогресу у розв'язанні найбільш складних політичних проблем, пов'язаних з Абхазією та Південною Осетією", — з гіркотою визнав у бесіді з журналістами Зураб Абашидзе. 

Такою є сьогоднішня Грузія. Країна, яка займає важливе становище в Південно-Кавказькому регіоні. Країна — союзник України. Країна, яка першою пережила війну з Росією в XXI столітті.

 

Автор дякує Інституту світової політики (Україна) і Центру культурних взаємозв'язків "Кавказький дім" (Грузія) за організацію поїздки та сприяння в підготовці зустрічей.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • Viktor Melnichenko 17 января, 19:14 Саакашвілі проводив, вкрай необхідні для Грузії реформи, в занадто швидкому темпі. Задану ним швидкість, хоч і вправильному напряму далеко не всі грузини могли витримати і багато з них залишилозя за бортом позитиву від проведених змін. Звідси і несприйняття багатьма його дій як президента. Просто йому треба було спішити не поспішаючи, рухаючись вперед час від часу оглядатися назад і допомагати тим хто не встигав за економічним авангардом. З погляду стратегії його дії правильні, а от в тактичному плані ним були зроблені непоправні помилки. За які і довелося розплачуватися. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Владимир Зинченко 17 января, 12:45 "Обратной стороной либертарианских реформ стала усилившаяся бедность, в которой живет значительная часть населения страны." Вот это и есть главная оценка деятельности Саакашвили. Все остальное от лукавого. Відповісти Цитувати
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.82
EUR 27.64