Не-Апокаліпсис, або Феномен європейського скептицизму

123
syriza / facebook

Читайте також

Весняні парламентські вибори в Нідерландах. У центрі загальної уваги — результат "Партії свободи" на чолі з Гертом Вілдерсом. 

Це євроскептична партія, яка вирізнялася під час виборчої кампанії досить жорсткою позицією щодо іммігрантів, особливо мусульманського віросповідання. І це досить сильна політична сила: з осені 2015 року і аж до нинішнього лютого вона практично незмінно була лідером у соціологічних опитуваннях, деколи — з великим відривом. А отже — неминуча пильна увага з боку медіа, які очікують сенсаційних результатів нової радикальної політсили, ій експертів, котрі уважно відслідковують тренди європейської політики. Увага, що стала вже звичною, — хоча ще кілька років тому вибори в Нідерландах навряд чи когось серйозно цікавили б за їхніми межами.

З новітньої історії євроскептицизму

Результати евроскептичних партій — тобто тих, які вважають, що ЄС потрібно або покинути, або повністю демонтувати, або серйозно переформатувати, або принаймні забрати в нього значну частину повноважень, — поступово завоювали увагу медіа протягом останніх кількох років. Першим піком цікавості до цієї теми, мабуть, були вибори до Європейського парламенту 2014 року, на яких націоналісти в кількох країнах домоглися неабиякого успіху. Насамперед згадуються перемоги Партії незалежності у Сполученому Королівстві і французького Національного фронту.

Разом із тим чималих успіхів домоглися й ліві євроскептичні партії, такі як грецька СІРІЗА, котра виграла у своїй країні вибори до Європарламенту, новостворена іспанська "Подемос", набравши 8% голосів, і та ж таки іспанська Коаліція лівих сил із 10%, а також ірландська "Шинн Фейн", яка практично подвоїла свій результат порівняно з європейськими виборами-2009. Загалом як ключову причину таких успішних результатів у 2014 році євроскептиків — як лівих, так і правих — нерідко називали наслідки економічної кризи 2008 року, яка завдала серйозного удару по найменш захищених верствах суспільства і як наслідок змусила їх шукати політичну альтернативу, здатну захистити позицію "простих людей". Традиційно в такій ситуації у виграші радикальні партії, які пропонують електорату якщо не прості рішення, то принаймні прості, зрозумілі й свіжі гасла — зокрема побудовані на боротьбі проти істеблішменту. Обвинувачувати у своїх проблемах Брюссель — що не дивно — виявилося дуже вигідно для рейтингу.

Початок 2015 року приніс переконливу перемогу на парламентських виборах у Греції партії "Коаліція радикальних лівих" (СІРІЗА). Її яскравий представник Янніс Варуфакіс, який став потім міністром фінансів, називав умови, виставлені постраждалим від кризи південноєвропейським країнам європейськими кредиторами, "постмодерністською окупацією". Власне, ліві євроскептики передусім акцентували увагу на соціоекономічних проблемах і, зокрема, на шкідливості політики економії.

Прихід такої партії до влади викликав неабияку тривогу з приводу можливого виходу Греції з єврозони за власним бажанням — саме таку мету неодноразово озвучували представники партії. Особливо напруженою ситуація видавалася в контексті того, що на той момент стрімко збільшувалася й підтримка схожої партії "Подемос" в Іспанії.

А пізніше почалася міграційна криза 2015 року, що спричинило неминучі політичні наслідки у вигляді зростання підтримки партій, які виступають за обмеження міграції. Напевно, тут найяскравішим і найбільш показовим прикладом стало швидке зростання популярності "Альтернативи для Німеччини". Ця партія від самого початку мала відносно помірковані гасла, передусім зосереджені на виході з єврозони. Але саме 2015 року, на тлі зростання в багатьох виборців відчуття катастрофи через щодалі більший приплив біженців, у партії стався по суті переворот, і поміркованих політиків з її керівництва витиснули.

Нова партійна верхівка задекларувала жорсткі позиції щодо питання міграції, багато чим подібні до позицій інших європейських правих партій. Представники АдН у своїх виступах увесь час твердили про те, що німцям слід повернути гордість за свій народ, що слід переглянути підхід до історії країни і перестати зациклюватися на злочинах нацистського режиму. Природно, для більшості німців, з їхнім ставленням до питання історичної пам'яті, це була шокуюча риторика, якою раніше вирізнялися лише відверто маргінальні партії. Тоді як АдН через півроку, згідно з опитуваннями, стала третьою-четвертою партією країни. І це не поодинокий приклад: за рік у півтора-два рази збільшилася підтримка правих у Швеції, Нідерландах і ще кількох країнах, не кажучи вже про повну перемогу консервативних правих на виборах у Польщі.

Апокаліптичні прогнози

І ось 2016 рік. На червневому референдумі у Великій Британії (нехай і з невеликим відривом, але яке це вже має значення!) перемагають прихильники виходу країни з Євросоюзу. У середовищі європейських нових правих — свято й радість; радикальні євроскептики записуються в чергу, мріючи, що їхня країна буде наступною. Їхні мрії з трибун озвучують політики Франції, Нідерландів, Італії… У Німеччині підтримка АдН чимдалі зростає, доходячи на піку до 15%. А в Австрії проходять президентські вибори, де в другому турі крайній правий кандидат поступається поміркованому лише тридцятьма тисячами голосів і через суд домагається повторного голосування.

Усе це — на тлі серії терористичних атак у Європі, що посилюють антиімміграційну істерію. І як кульмінація — вже не європейська політична подія: перемога Трампа в Сполучених Штатах, що стала ще одним святом для правих і прикладом того, як кандидат, що здавався радикальним і непрохідним, домагається свого. Не дивно, що протягом 2016 року увага медіа, та й громадян, до питання євроскептицизму постійно посилювалася, дійшовши до кульмінації в останні його місяці. Так, за інших обставин навряд чи стільки уваги було б прикуто до виборів в Австрії й референдуму з питання конституційних змін в Італії.

Як у рядових міжнародних медіа, так і в серйозних виданнях дедалі частіше почали з'являтися публікації, в яких висловлювалося припущення, а то й твердження, буцімто Європа вступила в нову фазу своєї історії. Говорилося про можливу дезінтеграцію Європейського Союзу, про встановлення нових крайніх правих режимів на континенті; про можливе порушення давно вже звичного для європейців принципу "гри з ненульовою сумою", тобто таких відносин з партнерами, від яких виграють обидві сторони — у разі, якщо до влади прийдуть сили, які виступають за економічний протекціонізм. Нарешті, іноді у вигляді підтексту, іноді прямо автори нагадували про те, що саме європейська інтеграція стала потужним об'єднавчим механізмом для багатьох країн континенту, забезпечивши між ними тривалий мир; і руйнування цих зв'язків може спричинити поновлення старих конфліктів.

Звичайно, для таких апокаліптичних прогнозів деякі підстави були — і наведені вище факти про популярність євроскептичних партій це ілюструють. У переважній більшості країн Союзу є як мінімум одна парламентська партія, що займає послідовно критичну позицію стосовно ЄС. Нерідко це досить активні й популярні партії. Ба більше, у деяких випадках, як наприклад, із партією "Йоббік" (Угорщина) або "Золота зоря" (Греція), це партії відверто радикальні і мають навіть свої нелегальні бойові загони.

Відомо також, що Росія підтримує зв'язки з багатьма партіями євроскептиків з обох флангів. Нерідко кажуть, що Кремль їх фінансує; однак, крім випадку з французьким "Національним фронтом", доказів таких зв'язків немає. Водночас незаперечно, що Росія надає цим партіям політичну підтримку (яскравими прикладами є партнерські угоди "Единой России" з австрійською "Партією свободи" й італійською "Лігою Півночі") і, цілком імовірно, прямо впливає на окремих політиків. Мета Росії тут очевидна: набагато простіше мати відносини з окремими національними державами, чиї інтереси часто протистоять один одному, ніж з єдиним цілим. А в економічних відносинах, на відміну від міжнародної політики чи військових питань, Європейський Союз найчастіше виступає саме як ціле, маючи на те відповідні повноваження. Немає жодних сумнівів, що, якби не позиція Брюсселя, Росія, наприклад, давно почала б будувати обхідні газопроводи в Європу, що не проходять територією України: такі як "Південний потік" або "Північний потік-2".

2017 рік має стати вкрай важливим для майбутнього континенту — з погляду прогнозистів, саме його події можуть повернути "залізничну стрілку" в напрямку розпаду Єдиної Європи. Мова про вибори у двох ключових країнах ЄС — Франції (президентські у квітні-травні) і Німеччини (парламентські у вересні). Одним з найбільш рейтингових кандидатів у Франції є лідер "Національного фронту" Марін Ле Пен, яка виступає за демонтаж Євросоюзу в його нинішньому вигляді й активно підтримує євроскептиків в інших країнах. До речі, не тільки ультраправих: так, вона прямо підтримувала й грецьку СІРІЗА. У Німеччині ж, як уже було сказано, за останні два-три роки з'явилася велика права партія — "Альтернатива для Німеччини"; і хоча її прихід до влади практично неможливий, але високий результат став би відчутним ударом по німецькій політичній системі.

Усе банальніше, ніж видається

Вибори в Нідерландах у цьому контексті відігравали роль лакмусового папірця. Як і у випадку АдН, формування уряду правою Партією свободи було запевне практично неможливим, оскільки інші партії не зацікавлені у створенні коаліції з "нерукоподаваними" націоналістами, а поодинці набрати понад половину мандатів правим було явно не під силу. Але сам факт перемоги на виборах — особливо якби це була перемога з помітним відривом — міг би стати значним успіхом для Герта Вілдерса та його партії.

Не став. Перемоги не сталося — за останні кілька місяців нідерландські праві втратили значну частину своєї підтримки і в результаті, за попередніми результатами, набрали приблизно рівну кількість мандатів з іще двома партіями. Переможець — правляча Народна партія за свободу і демократію Марка Рютте — помітно відірвався від цієї групи. І це не поодинокий випадок: у Франції нині найбільш імовірним видається президентство ліберального кандидата Еммануеля Макрона, а рейтинг АдН у Німеччині впав на кілька пунктів. Нарешті, у багатьох країнах набирають сили єврооптимістичні партії — такі як "Громадяни" в Іспанії чи "Новочесна" у Польщі.

Апокаліптичні прогнози 2016 року дуже нагадували сумно знамениті прогнози Френсіса Фукуями про "кінець історії" кінця 1980-х — початку 1990-х. Тоді Фукуяма, натхнений перебудовою, "оксамитовими революціями" і катастрофою соціалізму, стверджував, що численні чинники призведуть до перемоги ліберальної демократії у планетарному масштабі. В 2016 році численні прогностики, ґрунтуючись на таких подіях, як Brexit і перемога Трампа, а також на зростанні євроскептичних настроїв у багатьох країнах, стверджували: наш світ чекає ера підйому націоналізму й конфліктності в міжнародних відносинах, ЄС ослабне, а національні держави повернуть собі силу і т.д.

І в тому, і в іншому випадку було зроблено хибну екстраполяцію на підставі обмеженої кількості даних. Буквально за останні місяці — з різних причин, але, на думку деяких експертів, зокрема у зв'язку з тривожними діями Трампа на посту президента — рейтинги правих у європейських країнах похитнулися. Звичайно, не можна виключати нового підйому. Але все-таки події останніх місяців показують, що пророцтва радикальних змін у європейській політиці й швидкого параду нових "екзитів" були передчасними. Та й за останні роки нам уже знайомий приклад марної паніки експертів з приводу майбутнього краху єдиної Європи — це грецький референдум 2015 року, за підсумками якого уряд мав відмовитися від жорстких умов кредиторів, що могло закінчитися виходом Греції з зони євро. Та в результаті тиску з боку європейців цього вдалося уникнути несподівано легко.

Але водночас є слушними й слова Вілдерса, котрий визнав поразку своєї партії на виборах: "Джина не загнати назад у пляшку". Сам по собі магічним чином євроскептицизм нікуди не зникне. Вище вже йшлося про те, що однією з причин його зростання є неприйняття масовості імміграції, яку деякі європейці пов'язують з терористичною і кримінальною загрозою, а інші просто не хочуть жити поруч з представниками іншої культури, вважаючи, що приїжджі недостатньо успішно асимілюються. Але, по-перше, населення Європи, яка старіє, потребує стабільних припливів мігрантів; по-друге, боротися з потоками біженців з кризових регіонів, як показує практика, вкрай складно. Таким чином, те, що праві називають "міграційною загрозою", не розчиниться у повітрі.

Іншою ж значимою причиною євроскептичних настроїв є неприйняття того, що Євросоюз поступово переймав на себе дедалі більше повноважень. При цьому роль Європарламенту, що обирається прямо, у ЄС відносно невелика; а на склад інших органів, і особливо Єврокомісії, демократичний вибір громадян впливає дуже опосередковано. Органи Євросоюзу багатьом здаються непрозорими, забюрократизованими і недемократичними. Але країни-члени не хочуть аж надто посилювати роль Європарламенту, що могло б зменшити дефіцит демократії в ЄС, оскільки це здаватиметься кроком до федералізації і також не буде сприйняте виборцями. Так що тривога з приводу національного суверенітету (яка, за опитуваннями, була головним мотивом для прихильників Brexit) також підігріватиме євроскептичні настрої.

Ба більше, нині багато говорять про те, що поділ на лівих і правих поступається місцем поділу на прихильників "відкритої" і "закритої" політики — глобалістів і антиглобалістів, прихильників і противників наднаціональних утворень тощо. І в такій системі по один бік барикад природно виглядають Ле Пен і СІРІЗА або, наприклад, німецькі "Ліві" і АдН, чия риторика стає настільки схожою, що газета Die Welt запустила онлайн-тест для читачів: представникові якої з двох партій належить та чи інша цитата.

Саме від відповідей європейських політиків на найважливіші й украй складні виклики залежить, наскільки сильною виявиться загроза євроскептицизму на наступному повороті. Так само як і від успішності вирішення соціоекономічних проблем, що мотивують громадян голосувати за партії, які виступають проти істеблішменту. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • Arsen Salamakha 26 марта, 16:08 Победитель — правящая "Народная партия за свободу и демократию" Марка Рютте — заметно оторвался от этой группы. а якщо подивитися з іншого боку то маємо : Марк Рютте, лидер правящей партии «За свободу и демократию» получил 33 места, на 8 меньше, чем в 2012 году. Его союзники лейбористы рухнули – они потеряли 29 мест и остались с 9-тью местами. То есть они были вторыми по величине партии, а стали седьмыми. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.59
EUR 28.96