План Б?

Сергій Немирич 27 грудня 2013, 20:10
49а_4

Читайте також

Від затхлої шляхетської брехні,

Від візантійства єзуїтських формул

Нестерпніш пріє історичний гній 

Напередодні блискавок і шторму.

Є.Маланюк

Росія була і залишається ключовим фактором української зовнішньої і, що важливіше, внутрішньої політики. Особливо очевидним це стає під час політичних криз. До РФ українська влада пострадянського розливу звертається в моменти, коли її легітимність ставиться під сумнів. Одним з безпосередніх результатів руху "Україна без Кучми" стали переговори президентів В.Путіна й Л.Кучми у Дніпропетровську 2001 р. 

А безпосереднім результатом Євромайдану стали домовленості президентів В.Путіна і В.Януковича 17 грудня 2013 р. Дехто називає московські домовленості "Харків-2" — за аналогією з квітневою 2010 р. угодою про продовження терміну тимчасового перебування Чорноморського флоту РФ на території України до 2042 р. в обмін на знижку в ціні на газ. Це визначення у принципі справедливе, оскільки московський епізод, як і харківський, — лише розгортання стратегії економічного прив'язування України до Росії, яка реалізується з січня 2009 р. 

По суті, росіяни створюють фінансовий страхувальний якір, який повинен убезпечити мінімальні інтереси Росії, як їх сьогодні розуміють у Кремлі, на випадок можливої зміни влади в Києві. Хоч би хто був президентом України, і хоч би яку політичну віру сповідувала більшість депутатів у Верховній Раді, їхній зовнішньополітичний вибір буде зв'язаний українськими багатомільярдними боргами Росії, які поступово накопичуються.

Цей якір гарантує перебування України в "сірій зоні" безпеки і критично ускладнює будь-які серйозні кроки, спрямовані на зближення Києва із Заходом. В умовах, коли Захід і сам не надто зацікавлений у повноцінній інтеграції України, значущість якоря аж ніяк не слід переоцінювати.

Російська стратегія стосовно України має й інші виміри. Насамперед, це економічна інтеграція, яка, навіть без формального приєднання до Митного союзу та інших структур, повинна ще міцніше прив'язати українську індустрію, та й економіку загалом, до РФ. Ідеться передусім про машинобудування, а саме про авіабудівну, космічну, суднобудівну галузі. Загалом справа хороша, диявол криється в деталях, про що вже писало DT.UA.

Окреме місце — в енергетики, у тому числі й атомної. Поряд з телекомунікаціями і банківським сектором контроль над енергетикою забезпечує росіянам контрольний пакет в українській економіці. 

Торгівля товарами і послугами має об'єктивно обмежений потенціал зростання, що ілюструє ситуація в Митному союзі. Ситуація серпня 2013 р. виявила російські важелі на цьому напрямі.

Третій напрям — Чорно_морський флот РФ, точніше, його база на території України. І нехай військове значення флоту, навіть після можливого переозброєння, переоцінювати не варто, однак сам факт присутності військових підрозділів РФ на території України дорогого вартий. Та й численні супутні можливості військової бази для впливу на внутрішній і зовнішньополітичний курс України складно недооцінити.

Четвертий вимір української стратегії РФ — робота з елітами. Певне уявлення про нього дає опублікований DT.UA план роботи з Україною (див. "Російський план, осмислений і нещадний", DT.UA, №29). Цей напрям критично важливий і напрочуд хисткий, що довели події останніх місяців. Російський вплив з домінуючого здатен перетворитися на маргінальний і навпаки за лічені тижні. Причому створити надійні запобіжники від таких кульбітів у Кремля не дуже виходить, і доля Ігоря Маркова — тому приклад. 

Безумовна професійна перевага російських спецслужб, їхня здатність реалізувати досить ефективні й красиві операції, що довели ще події початку 2000-х, — важливий фактор, але далеко не вирішальний.

Робота з елітами — ключовий складник ширшого виміру російського впливу, так званої м'якої сили. Важливо не плутати м'яку силу по-російськи із запропонованим Дж. Наєм-молодшим поняттям Soft Power. Непривабливість суспільної моделі РФ змушує росіян концентруватися на підживленні в Україні, і насамперед — у її силових структурах, антизахідних або, точніше, антиамериканських настроїв. Поряд із гомофобською кампанією, відвертою брехнею на економічні теми, боротьба з "підривним впливом" американців, які вже "розвалили квітучі Лівію і Сирію", перетворюється на центральний концепт пропаганди як росіян, так і їхніх прихильників в Україні. Російські ЗМІ працюють на всю потужність.

Сюди ж варто віднести й церковний оперативний напрям, ситуація на якому нині зазнає швидких, і аж ніяк не позитивних для Москви, змін.

Усі зазначені виміри російської стратегії стосовно України спрямовані на країну в цілому. Їхнє завдання — прив'язати Україну до РФ, "вибудовувати відносини з Україною як з пріоритетним партнером у СНД, сприяти її підключенню до поглиблених інтеграційних процесів", як сказано в Концепції зовнішньої політики
РФ-2013. І зараз це — головний напрям удару.

Однак у Росії дедалі більшого впливу набуває ідея про неможливість, та й, за великим рахунком, непотрібність утримування України цілком у зоні свого впливу. України, "хворої" на національну революцію і вільнодумство, зараза яких може перекинутися з Києва на Москву. Відомо, що найнадійніший метод боротьби з гангреною, а революція для Кремля — саме гангрена, — це ампутація заражених частин. Виникає спокуса відрізати хворі на націоналізм західні області, поки вони остаточно не інфікували всю Україну. 

Ідея, загалом, не нова. Ще колишній міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Дурново, який урятував царат у найтяжчі місяці 1905 р., стверджував щось подібне. Досить точно пророкуючи в лютневій 1914 р. записці результати Першої світової, він так обґрунтував недоцільність приєднання Галичини: "Так званий український або мазепинський рух зараз у нас не страшний, але не слід давати йому розростатися, збільшуючи кількість неспокійних українських елементів, тому що в цьому русі — безсумнівний зародок украй небезпечного малоросійського сепаратизму, за сприятливих умов здатного досягти геть несподіваних розмірів". 

Саме на початку XX ст. у Росії сформувалося уявлення, що саме Галичина — головна проблема для імперії. І, вирішивши її, можна закрити "українське питання". Ідея пережила розквіт і падіння СРСР, і ось уже в 1991 р. нинішня зірка російського ідеологічного фронту С.Кургінян коментував незалежність України в термінах "Львів переміг Київ". Зринав цей фантом і на початку
2000-х, коли респектабельний "Експерт" опублікував карту двох Україн.

Сьогодні ці ідеї зі сторінок преси і телеекранів перекочували у виступи перших осіб російської держави. Наприклад, прем'єр-міністр РФ, ніби ліберал Д.Медведєв, уже публічно говорить про тектонічний розлам в українському суспільстві. 

Йдеться, звісно, не про те, що росіяни починають або навіть готові запустити надзвичайно витратний і складний процес дезінтеграції України. Швидше, сьогодні в Кремлі, а не на Луб'янці й у Ясенево, де цей сценарій, судячи з багатьох ознак, опрацьовується вже досить давно, поступово формується психологічна готовність розглядати цю опцію не як політичну фантастику, а як цілком реальний варіант розвитку подій.

І тут показова ідея трьох Україн, що наполегливо озвучується протягом усієї нинішньої кризи — як росіянами, так і деякими експертами і навіть політиками тут, у Києві. Мабуть, уперше цю ідею було вкинуто в публічний обіг у 2009 р. через італійський геополітичний журнал Limes-Heartland, що опублікував відповідну карту. Обставини запуску наштовхують на думку про активний захід російської розвідки, що, втім, важливо лише для обмеженого кола компетентних осіб. 

За великим рахунком, ідея трьох Україн є беззастережним визнанням успіхів українського проекту, бо повна інтеграція в Росію сьогодні пропонується лише для трьох східних областей і Криму; Центральна і Південна Україна повинна зберегти статус буферної, однак формально незалежної держави, т.зв. російської України, а п'ять західних областей можуть іти куди їм заманеться. Наприклад, стати нейтральною зоною, а можливо навіть — і в НАТО з ЄС. Такі собі пекло, рай і чистилище. Але ж іще 15—20 років тому для Заходу України передбачався буферний статус, а в прямій належності Росії всієї іншої країни в Москві не виникало ані найменших сумнівів. 

Зрозуміло, що проект дезінтеграції не може реалізуватися відразу. Він принаймні має пройти цілу низку досить складних етапів. По-перше, федералізація (проведення майбутніх кордонів і поділ державного апарату), можливе перенесення столиці в Харків або Донецьк, про що вже заговорили. Цікаво, що сама по собі федералізація є, скоріш за все, засобом, користь або шкода від застосування якого залежить від намірів і професіоналізму тих, хто збирається реалізовувати цю ідею. Відволікаючись від суб'єктивного моменту, яким є наміри, слід констатувати: з професіоналізмом у переважної більшості українських політиків якось не склалося.

Паралельно має відбуватися поступове формування психологічної готовності до поділу. Цей процес, імовірно, уже запущений, але поки що про особливу його успішність говорити не доводиться. Далі — визначення міжнародно-правових параметрів майбутнього розлучення, консультації з ключовими глобальними й регіональними гравцями тощо. 

Зробити все це, навіть ухваливши відповідне рішення, буде не просто складно, а надзвичайно складно, бо протягом 20 років в Україні панують доцентрові тенденції. "Націоналістична інфекція" і мрія про краще життя захоплює чимдалі нові території. І все зайшло вже дуже далеко. Навіть у Криму. Вирішити такі питання без крові вже навряд чи вдасться. А кров у центрі Європи не потрібна нікому. Балкан вистачило з надлишком.

Істотні проблеми — і з сильними, харизматичними лідерами, спроможними очолити процес. А куди ж без них у таких справах?

Не все просто і з українськими олігархами, які давно вже "скуштували" переваг єдиної України і хоч якось, та опиратимуться посяганням на свої активи. А процес розпаду означає для економіки саме це.

Чи адекватно розуміють ситуацію в Росії? У повному обсязі — навряд чи, бо там не знають і, загалом, не дуже-то й хочуть знати Україну, перебуваючи в солодкому полоні своїх уявлень, активно підживлюваних окремими київськими діячами. До цих уявлень належить, наприклад, своєрідна ідея про те, що для "русского мира" втрачені лише Захід України, ну й, можливо, Київ, а от Центр України ще можна повернути.

Змінювати переконання складно, тим більше тим, хто, як здається, надійно розташувався на вершині успіху. А Кремль сьогодні перебуває у вищій точці впевненості в собі, що іще раз підкреслило звільнення М.Ходорковського й учасниць гурту Pussy Riot.

Що точно усвідомлюється, то це складність і ризикованість гри. Інакше проект давно б переріс сьогоднішній рівень пропагандистської страшилки. Однак уже зараз поділ України лобіюють досить потужні сили, причому багато хто з лобістів, що цікаво, — родом з Києва й інших українських міст. Давно відомо, що страшний не так пан, як підпанки. А що буде, коли влада в Києві укотре зміниться, не візьметься сказати ніхто.

Багато чого залежатиме від українського протестного руху, від того, як пройде Олімпіада в Сочі, а те, що зовнішньополітичним тріумфом вона не стане, ясно вже сьогодні. Важливий також економічний стан Росії, де рішенням про "реформу Російської академії наук" запущено черговий цикл переділу власності. Зрозуміло, що погіршення економічної ситуації тільки підштовхне Кремль до активних дій. Адже завтра може стати запізно. У будь-якому разі саме 2014-й, скоріш за все, стане ключовим в ухваленні відповідних рішень.

А далі? Як завжди — побачимо. Люди мислять, а Бог та інші люди думки креслять. Ясно одне: розраховувати на ефективну допомогу Європи і США наразі не доводиться, а отже, доля України — у її власних руках. І це здорово, хіба ні?

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
55 коментарів
  • Влад 14 января, 20:32 судьба Украины — в ее собственных руках. И это здорово, не правда ли? Неправда! В руках которые за 300 грн. в Черкассах выбирают "это действительно поющего ректора" законодателем, а потом воют, что в стране менты продажные... Коррупция, блин...
    Вы правы Влад 14 января, 22:28
    Правда Вадим! Почему же должно быть иначе? Богдан Хмельницкий оставил своим друзьям - казакам наследственную монархию и сына Юрия - ее гетмана, первого наследственного правителя. Друзья-соратники клялись сохранить державу и сыну помогать. Помогли: уже год спустя у того даже не было и фамилии, осталась кличка - Хмелько. А державу вначале делили между собой, а потом уже продавать начали. Так и оказались под другими царями-императорами. Спустя двести пятьдесят лет, в 1918 г. упала на Украину независимость - сама, от большевиков (Ленин пообещал всем нациям - самоопределение). Но Польша, Финляндия три страны Балтии - смогли эти государства создать и оградить, а Украинская республика погрязла во внутренних распрях, надеялась на помощь из Европы - от Германии, к нуждам своего населения не проявила внимания, славные "козаки" батьки Махна стали помогать красным и, попала Украина под власть большевиков, на 70 лет. И тут снова - на тебе свобода! Но снова " Как Вы думаете, что сейчас происходит, если говорить категориями исторического прошлого? за 300 грн. в Черкассах выбирают "это действительно поющего ректора" законодателем, а потом воют, что в стране менты продажные... Коррупция, блин..." И как это называть применяя терминологию славного исторического прошлого?
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Валентин 14 января, 13:20 "... а значит судьба Украины — в ее собственных руках. И это здорово, не правда ли?" К рыночной экономике надо переходить, а не ходить по миру с протянутой рукой. И кредиту России радоваться нечего, не спасет. Пить из колодца Путина-жажду не утолишь. Помните слова: "Путин благотворительностью не занимается"? Кредиты ЕС куда убедительней, но там хотят быть уверенными, что деньги не разворуют, а пустят на модернизацию, чему будет стимулировать обязательство перехода к мировым стандартам. А все это уже необходимость перехода от криминальной экономики к рыночной, что далеко не всем нравится, и удивительней всего, дебильно оболваненным. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Поживем- увидим 9 января, 11:13 что сделают в следующем году "...и другие люди..." из Кремля. Если все-таки, как-то получится выпустить из Качановской колонии "собаку Януковичей & K", то в принципе,будет возможен любой форсированный сценарий развития событий в стране. А если нет: то быть Яныку еще пять лет в главных покращивателях життя. А за это время "или ишак сдохнет или может быть даже сам хан"... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Старшой 7 января, 18:50 Кажется никто не выкладывал еще анекдот из Сети : " Собрались на майдане послы США, Франции, Испании, Германии, Дании; помощник госсекретаря США - Виктория Нуланд; американские сенаторы - Крис Мерфи и Джон Маккейн; министр иностранных дел Германии -Гидо Вестервелле; верховный представитель Европейского союза по иностранным делам и политике безопасности - Кэтрин Эштон; бывший президент Грузии - Михаил Саакашвили; министр иностранных дел Голландии - Франс Тиммерманс; европарламентарий - Яцек Протасевич; министр иностранных дел Литвы - Линас Линкявичюс; спикер сейма Литвы - Лорета Граужинене; бывший премьер-министр Польши - Ярослав Качиньский; сенатор Чехии - Яромир Штетина и стали хором обвинять Россию во вмешательстве во внутренние дела Украины. " Хотите понять причины поведения России, причины заключния договоренностей Путина - Януковича - смотрите на ЭКОНОМИКУ, и все станет ясно. Украина "в шаге" от дефолта взяла кредит в России на неких условиях (таково мое личное мнение). И пора перестать печатать детские страшилки про Великую Россию - "пригодиться, воды напиться".
    Льолік 9 января, 13:23
    А в Сочі зібрати таку "компашку" слабо?"
    еst 10 января, 11:01
    _Сочі зібрати таку "компашку" слабо_ А они спортсмены?:)
    ets 10 января, 22:01
    А Ви думаєте,що Сочі для спортсменів?:)
    leste 16 января, 11:34
    А для кого?:) Кстати, est по -французски восток, а что такое ets?:)( leste - восток по-португальски)
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Захід 7 января, 16:16 Для нас Росія може бути чудовим партнером в торгівлі, здійсненні спільних виробничих проектів, проте, знаючи її родословню, борони Боже зв'язуватися з нею союзами, схамає - не озирнетесь. І приєднуватись до Євросоюзу нема чого, там своїх недоліків купа, можна хіба дещо взяти на взірець. Господи, дай нам до влади МУДРИХ людей і в Соборній Україні є ВСІ РЕСУРСИ для розквіту, достойного життя. Зараз, на жаль, наш уряд та більша частина парламенту - не патріоти України, а патріоти своїх загребущих гаманців. У віку хто тільки не господарював на Україні, але ми існуємо, значить попри все ми БУДЕМО! Тільки в СОБОРНІЙ незалежній Україні. Крапка.
    колос 14 января, 13:05
    Самый мудрый коммент... Слава Украине!!!
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Юг 2 января, 16:57 Всё верно в деталях кроется, а журналисты на службе у этого хвостатого! Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • лада 31 декабря, 12:54 Не статья, а херня на постном масле. И хоть такие идеи у нашего соседа есть, вряд ли он их реализует. Украина -не Грузия с 2-х миллионным населением. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • восток 30 декабря, 21:38 Кстати, последние события в Волгограде показали, в очередной раз, что у России проблем хватает и без Украины. А Путину соотечественники ещё не раз вспомнят денежки, отданные Украине. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Роман 30 декабря, 17:15 В принципе многое зависит от Киева. А Киев скорее будет вместе со Львовом, чем с Донецком или Харьковом. Этого никто не сможет отрицать. Далее: Россия может отхватить Восток Украины, это вполне реально. Но оставшейся части Украины, далеко не худшей, а скорее Главной части, ибо Восток - это Дикое поле во все времена, не придется особо жалеть об этом. Чай не голову теряем. Тем более, что это будет не надолго. Когда-то значительно более великие совки, чем Путин, отхватили часть Германии, долго пользовались ее, чего-то там кому-то пытались доказать, какие-то гигантские преиумщества перед Западной Германией пытались втюхать, пыжылись-пыжились и усрались -результат нынче на лицо. Восточная Германия была присоединеная к Западной, именно так а не иначе. То есть Восточная Германия - это был хилый ребенок ? Извиняюсь, ребенок-то не хилый, а вот опекуны ему попались херовые. И вот они же претендуют на Донбасс и Крым. Ну-ну. Надеюсь мои пока еще земляки меня слышат. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • олс 30 декабря, 13:16 В любой стране в любой исторический период сосуществовали центростремительные и центробежные тенденции. Но задача аналитика прояснить, насколько опасны одни и надёжны другие. Известно, что лифт может быть надёжным, даже если его механизм испорчен на 70%. В статье приведено множество ужасов, но вот как раз соотношение надёжности и опасности не исследовано (может я невнимательно читал?). Давайте вместо "Украина" поставим "Франция", и риски останутся почти теми же, и текст в основном менять не придётся. Это к вопросу о методологии. Теперь о другом. Наши политики всё время хотят, чтобы Украину все её соседи любили как новорождённого, умилялись и не делали ему ничего, что могло бы повредить нежный и хрупкий организм. Нет! Брать пример надо с Гека Финна, который, хотя и ребёнок, но постоянно был начеку, трезво понимал, в каком мире живёт, и не обижался, а отстаивал своё место под солнцем. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.81
EUR 27.33