Російська пропаганда в Словаччині: Україна здає позиції

Якуб Логінов 13 лютого 2015, 00:00
Словакия

Читайте також

 

Словаччина завжди була однією з найбільш проросійських країн Центральної Європи, тому поява у словацькому Інтернеті хвилі антиукраїнських коментарів не повинна дивувати. Тим більше що з цим явищем — коментарями, писаними на замовлення Кремля, маємо справу практично в усіх країнах Європи. 

Однак випадок зі Словаччиною в чомусь особливий. На відміну від сусідньої Польщі, антиукраїнські коментарі тут пишуть не лише роботи чи платні тролі, а насамперед — словаки. І роблять це не тільки за гроші, а й із переконань, сформованих не без участі проросійської пропаганди, яка останніми роками в Словаччині була дуже сильною. 

Не секрет, що словаки й до цього, радше, вважали Росію дружньою державою і що в Словаччині існував негативний стереотип України та українців. Це демонстрували коментарі під статтями та на форумах і в попередні роки. Однак навіть стислий аналіз антиукраїнських коментарів, писаних, скажімо, у 2010 р. і сьогоднішніх, свідчить, що тепер маємо справу із зовсім новим явищем. З цілеспрямованою російською пропагандою, яка неабияк впливає не тільки на формування словацької думки, а й на політичні рішення уряду Роберта Фіцо (досить згадати, зокрема, його спроби скасувати ЄСівські санкції проти Росії). 

Варто звернути увагу на те, що в недалеких 2010-му чи 2011-му роках негативні висловлювання стосовно України були зовсім іншого змісту і пов'язувалися передусім зі стереотипом українця — "контрабандиста", "нелегального заробітчанина" та "української мафії" походженням із початку 90-тих, але аж ніяк не "бандерівця". Тобто ще кілька років тому деякі словацькі користувачі Інтернету писали, що не слід підтримувати Україну, бо в Україні непорядок, корупція і звідти йде у Словаччину всіляка біда. Однак ніколи не з'являлися згадки про "бандерівців" і "фашистів". Хоча б тому, що пересічний словак (зокрема й упереджений стосовно України) майже нічого не знає про Україну, а тим більше про її історію. Тому в 2010 р. на запитання "Хто такі бандерівці?" 99% словаків відповіли б, що вперше чують таке слово. Це тоді дуже чітко відрізняло словаків від їхніх північних сусідів. Скажімо, поляки, на відміну від словацького народу, мали історичні підстави не любити послідовників Степана Бандери і тому й раніше писали про цей аспект історії в інтернет-коментарях, тоді як у Словаччині такі згадки донедавна зовсім не траплялися.

Зрештою, навіть освіченим жителям Братислави важко було б назвати якісь інші українські міста, крім Києва та Ужгорода, а багато словаків не знали, як називається українська столиця (наприклад, плутали її з Мінськом або Вільнюсом, плутали також Ющенка з Лукашенком). Така необізнаність, пов'язана із загалом негативним стереотипом України як бідної, корумпованої країни — і загалом позитивним образом Росії (велика культура, Пушкін, опера), була чудовим підґрунтям для російської пропаганди і дій таких людей, як Сергій Хелемендік (про нього пізніше), результат яких зараз бачимо аж надто добре. 

Сьогодні важко знайти якусь статтю про Україну в Інтернеті, під якою б не було моря ненависних до України і прихильних до Путіна коментарів. Схема всіх їх — схожа. В таких коментарях неодмінно надибуємо фрази: "бандерівці-фашисти на Майдані", "київська хунта", "Порошенко і Яценюк відповідальні за війну і вбивають власних громадян", а весь Майдан і війна — це виключно справа Америки, яка хоче підкорити собі Україну, як раніше підкорила й колонізувала Словаччину. 

Негативним героєм є й Польща, яка допомагає тій-таки Америці. А відтак, не тільки українці, а й поляки — вже "бандерівці" (!) і "фашисти". Над абсурдністю цих тез ніхто навіть не замислюється. Як і над тим, що фашизм закидають Україні і Польщі передусім представники націоналістичних середовищ Словаччини, котрі визнають словацьку гітлерівську державу 1939–1945 років позитивним чинником в історії, а її провідника, союзника Гітлера Йозефа Тісо, — національним героєм. Характерні для таких коментарів і повтори певних фраз-ключів, за якими можна розпізнати, що багато їх писані на замовлення або просто за певним зразком. 

Про американського президента тролі пишуть не інакше як "Гусейн" Обама, а колишнього польського прем'єра називають "качором Дональдом Туском". Це, до речі, має свідчити про нібито обізнаність авторів із польськими реаліями. А насправді свідчить, що хтось у російській агенції чорного піару щось переплутав. Насправді ж поляки називають "качором" не Дональда Туска, а Ярослава Качинського. Не секрет, що значну частину такого виду коментарів пишуть не живі люди, а роботи, інші ж їх уже безкорисливо повторюють. Це, зрештою, загальноєвропейська практика — пропутінські коментарі на замовлення успішно поширюють також у Польщі, Чехії, Німеччині та інших країнах. Однак специфіка Словаччини полягає в тому, що, крім таких "штучних" коментарів, велика частина антиукраїнського і пропутінського тролінгу — наслідок справжніх переконань словаків, які досить лише посилити й скерувати у "правильне" русло. 

Багато антиукраїнських коментарів пишуть живі люди. Я провів журналістське розслідування: до офіційної бази адрес електронної пошти словацьких шкіл, доступної на сайті Міністерства освіти, було відправлено повідомлення словацькою мовою із закликом підтримати Україну та з посиланнями на декілька словацькомовних статей про те, що варто подивитися в Києві та Ужгороді (тобто підказку організувати шкільну екскурсію в Україну). У відповідь отримав лише кілька позитивних відгуків і безліч — сповнених ненависті. Серед них і погрози, більшість же — зі щирою порадою "дати спокій Путіну і подивитися на ваших фашистів Порошенка і Яценюка". Ці повідомлення точно писали не платні тролі, а конкретні люди — словацькі вчителі та директори шкіл. Що ще цікаве й типове для Словаччини — більшість цих людей навіть не намагалися залишитися анонімними, попри непристойний характер листів. А ще — не бракує словаків, котрі пишуть антиукраїнські коментарі, будучи переконаними у своїй анонімності, проте через необережність і необізнаність з Інтернетом роблять це зі службової пошти, — теж словацька специфіка. 

У зазначеній ситуації варто проаналізувати, звідки береться така велика аутентична підтримка Путіна в середовищі звичайних словаків, чому вони так охоче повторюють російську пропаганду. Тільки частково це можна пояснити історією і традиційним словацьким русофільством походженням із XІX ст., адже, як ми вже згадували, ще 5 років тому настрої словаків були зовсім інші. А саме, попри загальну симпатію до Росії, не бракувало й носіїв критичного ставлення до Путіна та його політики. "Нам подобається російська культура, ми любимо росіян, а тому хотіли би бачити Росію демократичну", — так ще недавно вважало дуже багато словаків. А самі прихильники Росії в тому ж таки 2010 р. необов'язково автоматично ставали противниками незалежної, європейської України. Швидше за все, Україна їм була байдужа. Багато словаків міркували й так — "моя хата з краю, нас не цікавлять ваші українсько-російські конфлікти, ми хочемо дружити з Росією і одночасно мати дружні відносини з Україною, бо це наш слов'янський сусід". 

Нинішня російська пропаганда могла розвинутися у Словаччині завдяки сильному структурному підгрунтю проросійських середовищ. Зокрема йдеться про впливову і згуртовану російську імміграцію, російські культурні центри у Братиславі, націоналістичні середовища, русинський рух та популярну патріотичну жовту пресу, яка традиційно русофільська. Спочатку про російську імміграцію. Варто зауважити, що, на відміну від сусідньої Польщі, росіян у Братиславі живе на диво багато. Серед них значну групу становлять ті, хто переїхав туди на зламі 1980–1990-тих років. Це, зокрема, колишні радянські дипломати та військові, котрі на час розпаду СРСР жили в Чехословаччині й вирішили тут залишитися. Не секрет, що серед них було багато осіб, пов'язаних із радянським КГБ, які, можливо, й надалі співпрацюють зі службами — тепер уже російськими. Багато впливових росіян переїхало туди з сусіднього Відня, який у часи холодної війни був перенасичений іноземними агентами, не тільки російськими. Після 1989 р. Австрія порвала з політикою рівноваги між Заходом і Сходом, узяла курс на інтеграцію з ЄС (куди вступила в 1995 р.), а відтак, не стала вже толерувати російських агентів. Однак вони знайшли безпечний і комфортний причал у мечіарівській Словаччині, яка, до речі, на офіційному рівні тісно співпрацювала з Росією.

Найбільш відомий представник цього середовища — письменник і колишній депутат Національної партії Словаччини Сергій Хелемендік. Народжений у Києві росіян, який навчався в Москві, а до Братислави переїхав у 1988 р. Він видав декілька популярних книжок про своє бачення Словаччини, Росії, України, міжнародних відносин, є одним із найчастіше читаних словацьких публіцистів. Суть його публікацій проста: Росія і її влада мають рацію, Україна — це держава нижчого гатунку, така собі Малоросія, а українська культура й мова — практично ніякі, отож українці мусять, радше, підкоритися російській культурі і прийняти російську мову за свою рідну. 

Хелемендік — не радикал, він не домагається виходу Словаччини з НАТО і ЄС та вступу до Митного союзу. Однак він у дотепний і популярний спосіб критикує прозахідний курс Братислави й закликає до такої собі багатовекторності. Мовляв, навіщо сваритися з Путіним, Росія ж — велика держава з чудовою культурою, що вміє оцінити й винагородити лояльне ставлення тих малих країн ЄС, котрі є відносними друзями Росії. Він часто підкреслює факт, що народився в Києві, а тому може для словаків виступати як авторитет у питаннях України. "Бачите, я сам — приклад того, що немає ніяких української мови і культури, а Київ — це суто російське місто", — приблизно такий месидж його публікацій.

Хелемендіка важко назвати примітивним тролем. Це дуже інтелігентний, дотепний письменник, який вміло добирає аргументи на підтвердження своїх тез (нерідко фальшивих, але звичайним словакам у цьому не розібратися). Притому він чудово володіє словацькою мовою, без жодного іноземного акценту, — він говорить навіть краще, ніж звичайні жителі Братислави, багато яких послуговуються словацько-чеським суржиком. Він позиціюється не як росіянин, а як "свій", словак, відданий словацькій національній справі, — і так його сприймають словацькі націоналісти. Хелемендік — для великої частини словацького суспільства справжній авторитет у питаннях України та Росії, саме він створює меседж, який потім повторює "патріотична" преса, а вслід за нею — не тільки звичайні користувачі Інтернету, а й сам прем'єр Роберт Фіцо.

Окрім того, Сергій Хелемендік — бізнесмен, власник мережі російських книгарень та російських продуктових магазинів. Росіянин, "наш, свій, словацький", людина успіху — точна протилежність того, що словаки асоціюють із типовим українським іммігрантом.

До речі, російські середовища багато років наполегливо працювали над посиленням стереотипів "великої, заможної, культурної Росії" — і "бідної, корумпованої, неуспішної й немодної України". Це видно не тільки з публікацій Хелемендіка та його послідовників. Російський культурний центр у Братиславі витрачає величезні кошти на пропагування російської культури (особливо тепер) і посилення міфу словацько-російської дружби, а також своєрідного протекторату Москви над Братиславою. Недавно, у розпал війни на Донбасі, відбулося урочисте відкриття пам'ятної таблиці царю Петру І, не без участі словацьких політиків. Велику увагу також приділили освітленню братиславського Славіна — військового цвинтаря радянських воїнів, а насправді — величезного пам'ятника російської зверхності над Братиславою. Таке враження, що Славін, розміщений на найвищій вершині в центрі словацької столиці, виразно домінує над містом, — його тепер краще видно, ніж символ словацької державності — Братиславський замок на сусідній вершині. І це невипадково.

Російська культурна домінація та міф про словацько-російську дружбу народів багато кому в Словаччині імпонують, але це не означає, що всі словаки — проросійські й антиукраїнські. Погляди розділяються приблизно навпіл. До речі, незгода з проросійським курсом Роберта Фіцо була одним із найважливіших чинників, котрі привели до поразки прем'єра на президентських виборах і перемоги проукраїнського глави держави Андрея Кіски. Однак ця друга частина словацького суспільства не в змозі протистояти брехні та маніпуляціям своїх пропутінських співвітчизників. На відміну від Польщі, Чехії, Австрії, Німеччини чи навіть Угорщини, у Словаччині майже не було місцевих Євромайданів, а тепер практично немає вуличних акцій солідарності з Україною. І не тому, що людей, солідарних із вільною Україною, немає. Вони є (зокрема й представники української громади), але дуже пасивні, невпевнені в собі й затінені сильними проросійськими середовищами, тому їх не видно ні на вулицях, ні в інтернет-дискусіях.

І насамкінець слід зауважити: Україна не робила раніше й тепер не робить абсолютно нічого, щоб протидіяти хвилі проросійської пропаганди в Словаччині, щоб розвінчати вочевидь негативний стереотип України як бідної й немодної держави і стереотип українця — "контрабандиста", "мафіозі", "нелегального заробітчанина". Навіть не кажу про створення українських культурних центрів з такою силою впливу, як російські, — бо на це потрібні великі гроші, яких тепер немає. Але українська дипломатія не робить навіть тієї дещиці, яку можна зробити силами посольства та консульства.

Досвід свідчить, що ті жителі Східної Словаччини, які мали змогу побувати в Україні (в Ужгороді та в українських Карпатах), не тільки не вірять у російську пропаганду, а й підтримують ідеї Майдану та українську боротьбу з окупантом. Чому в такому разі, замість заохочувати поїздки в Україну, офіційний Київ кілька років тому закрив найбільш доступний для цього шлях, тобто можливість пішого перетину кордону в Ужгороді, і нині блокує всі ініціативи його повторного відкриття? Чому зволікається (також із вини Києва) процес відкриття нових пунктів пропуску на словацько-українському кордоні, які мали бути готові ще в часи Ющенка? Де хоча б такі прості заходи, як прес-тури до Ужгорода, Львова, Києва і в Карпати для словацьких журналістів та блогерів, що могли б впливати на створення позитивного іміджу України у словацькому суспільстві? Ні, цього немає, бо хто ж у Києві переймається якоюсь маленькою Словаччиною? 

А Путін — переймається…

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
5 коментарів
  • house 18 февраля, 23:38
    Konstantan 15 февраля, 19:42 Прочитал до конца. Ооочень удивлён, даже не мог и подумать. И это не смотря на танки в Чехословакии в своё время.
    та... шо там такого удивительного? картина маслом = "НОСТАЛЬГИЯ по СОВКУ". и надежда отдельной словацкой "ваты", а, как мы видим, есть и такая, впрочем, как и ВЕЗДЕ на ПОСТСОВКЕ = есть такая "вата" и такая надежда этой ОБЩЕСОВЕТСКОЙ "ваты" на какую-то новую, продвинутую, "БЕЗМЕРНО УЛУЧШЕННУЮ" версию Совка2.0, кагбэ создаваемую сейчас Россией, НО, по факту, существующую только на словах ордынского Великого Комбинатора и в "ватном" сознании его ТВ-паствы. причем, сам истерический факт того, что Путин, как и его Отец = Ельцин, как раз и РАЗРУШИЛИ СССР, мирно уживается в "ватном сознании" паствы с каким-то, совершенно мифическим, создаваемым этими же ворами-разрушителями = Совком2.0, а изначально левая, советская, идея мирно уживается там же, в "вате", с, по факту, сегодняшней российской ультраправой действительностью. т.е. надо отдать должное хремлевским шулерам, они довольно удачно СОБРАЛИ ГРУППУ ЛОХОВ (постсовков), перед которыми катают, кагбэ еще советскую "горошину", под, кагбэ тремя стаканами: левым, коммунистическим, правым = фашистским и средним, антиамериканским, причем, каждый "лох" свято верит, что горошина именно под ЕГО стаканом и... продолжает поднимать ставки, выгребая из карманов последнее, раскручивая необходимую Великому Комбинатору аферу, и неизбежно приближая хорошо известный и не раз виденный всеми на рынках постсоветской родины, финал = "НЕОЖИДАННЫЙ" ПРОИГРЫШ, полностю обчищенные карманы и неизвестно куда подевавшуюся "горошину". впрочем, неизменно затем всплывающую хдета в районах, каких-нибудь рио и маям, как и всегда бывает, у Великикого Комбинатора. кароче. берегите карманы, панове, украинцы, словаки, "он очень нечестно и грязно играет". ну... "его" так в гэбне учили) протрезвление может быть оч. болезненным.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • yura53 17 февраля, 13:06 "Следует обратить внимание на то, что в недалеких 2010-м или 2011-м негативные высказывания об Украине были совершенно иного содержания и связывались, прежде всего, со стереотипом украинца — "контрабандиста", "нелегального трудового мигранта" и "украинской мафии" - в этом виноваты все наши президенты, премьер-министры, депутаты, так называемая "элита", которая на протяжении 23 лет грабила Украину, пилила бюджет и жила одним днем. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Juraj Marušiak 15 февраля, 21:26 Vybaczte, ja sam zi Slovaczczyni - Slovak. Pan Logwinow znajeť Slovaczczynu tiľki z facebooka, zi sociaľnyx merezh. Pyszeť erundu, v teksti bahato pomylok. Vybaczte za moje pohane znannia ukrajinskoji movy. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Анатолий Самошкин 15 февраля, 20:52 Это очень интересное исследование и ценное своим обоснованием. Но нам, украинцам, не следует отчаиваться. Политика путинской России сама развенчает мифы о культуре русского мира и наглядно продемонстрирует чего стоит дружба с 'великой' Россией. Слава Украине! Відповісти Цитувати
  • Konstantan 15 февраля, 19:42 Прочитал до конца. Ооочень удивлён, даже не мог и подумать. И это не смотря на танки в Чехословакии в своё время. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Киев 25 °C
Курс валют
USD 25.10
EUR 28.03