Сирійський вихід Путіна

Віталій Федянін 25 березня 2016, 00:00
Сирия

Читайте також

 

Через п'ять із половиною місяців після початку бойових вильотів російських літаків у Сирійській Арабській Республіці президент Росії вирішив, що міністерство оборони та російські збройні сили "в цілому виконали поставлені завдання". 

За його словами, завдяки участі російських військових сирійській армії та патріотичним силам Сирії вдалося кардинально переломити ситуацію у боротьбі з міжнародним тероризмом і заволодіти ініціативою практично на всіх напрямках, а також створити умови для мирного процесу. Путін дав міноборони наказ почати виведення "основної частини військового угруповання" із Сирії. 

Заява Росії про виведення військового контингенту з Сирії обговорюється чи не жвавіше, ніж початок російських авіаційних ударів у цій арабській країні наприкінці вересня 2015 р. Хоча росіяни вже тоді казали, що операція триватиме 3–4 місяці, міжнародна спільнота мало вірила словам Москви. Це цілком виправдано, адже операція, яку Володимир Путін у жовтні минулого року назвав "стабілізація законної влади Сирії і пошук політичного компромісу", не завершилася. Вона триває, перейшовши в іншу фазу.

Для розуміння ситуації спочатку слід чітко усвідомити, що йдеться про вихід не всього російського контингенту, а саме якоїсь його частини. І тільки Росія визначатиме, виводити зазначену "основну" частину військових чи просто провести її ротацію. Більше того, у разі необхідності заявляється про готовність упродовж кількох годин наростити в Сирії кількість військовослужбовців до потрібної. Це можна зробити, адже нове рішення Ради Федерації не потрібне. Путін однозначно підкреслив, що російський морський пункт базування в Тартусі й авіаційна база у Хмеймімі функціонуватимуть, як і раніше, а системи ППО продовжуватимуть там бойове чергування. Воно й зрозуміло, адже істотна модернізація та дообладнання аеропорту Хмеймім проведені з прицілом на тривалу експлуатацію. 

Проте з початку військової операції на території САР росіяни освоїли значно більше місць для дислокації свого контингенту. Зокрема, російські військові перебувають на територіях військових авіабаз Шаірат і Таяс (Т4), що розміщені на схід від Хомса і добре підходять для використання гелікоптерів, як аеродроми підскоку та бази технічного обслуговування авіаційної техніки. Таяс, взагалі, найбільший військовий аеропорт у Сирії із 54 цементними ангарами і посадковою смугою завдовжки 3,2 км. Ідеально захищений самою природою, бо поряд тільки одна дорога на Пальміру і жодного населеного пункту, сама пустеля. І там уже бачили росіян та російські гелікоптери. 

Російських військовослужбовців можна виявити не тільки на військових аеродромах. Їхні підрозділи наразі розміщуються і в інших стратегічних населених пунктах, зокрема, Хомсі (ключове місто на трасі Дамаск—Латакія), Аль-Кусейрі (поблизу сирійсько-ліванського кордону), Журіні (важливе містечко на перехресті доріг у долині Аль-Габ, яка відокремлює базову для режиму Башара Аль-Асада провінцію Латакія від інших провінцій). Окремо варто згадати контрольоване курдськими силами місто Афрін на півночі провінції Алеппо. Російські військовослужбовці перебувають і там, надаючи необхідну допомогу курдам. 

Росія вже має аргумент для пояснення присутності своїх військових у потрібних місцях на території Сирії. Як сказав Путін, військові, що залишилися, контролюватимуть режим припинення вогню. У разі якихось неприємних та неочікуваних інцидентів навіть не доведеться перетворюватися на "ихтамнетов". Тим часом погодження між США та РФ правил реагування на порушення режиму перемир'я затягується, і Росія погрожує в односторонньому порядку почати реагувати на такі випадки, що може призвести до зриву перемир'я. 

Російські військові залишаються в Сирії надовго, а заяви про вихід — хороша інформаційна кампанія. Однак Путін має рацію, заявляючи, що поставлене завдання на даному етапі вони виконали. Завдяки російській операції і водночас неготовності адміністрації Барака Обами до адекватних дій у відповідь вдалося змінити розстановку сил в Сирії. Урядові війська відтіснили опозиційні збройні угруповання і посилили свої позиції за рахунок відновлення контролю над низкою населених пунктів.

Саме на цьому тлі 18 грудня 2015 р. було одноголосно прийнято резолюцію РБ ООН №2254. Вона передбачає проведення переговорів сирійської опозиції та уряду Сирії, які мають привести до формування "інклюзивного неконфесійного уряду, що заслуговуватиме на довіру", підготовки нової конституції та проведення упродовж 18 місяців загальних виборів. Жодного слова про президента Башара Аль-Асада. Сирійська опозиція в розпачі, адже саме усунення від влади сирійського президента вважається головним сенсом усієї революції, що руйнує країну вже п'ять років. Ну, а для Москви це перемога. Кремль ніколи не був проти виборчого процесу в Сирії, добре знаючи місцеві стандарти свободи та прозорості голосування. Так, у резолюції йдеться, що вибори мають пройти під егідою ООН і за найвищими стандартами транспарентності. Однак їх просто неможливо забезпечити в зазначений термін у країні після п'ятирічної кривавої війни. Тому Путін і каже, що "коли все відбудеться демократично", то Аль-Асаду, можливо, й не потрібно буде нікуди їхати. Російське розуміння демократії під час волевиявлення весь світ бачив на прикладі референдуму в Криму. Та й зараз Москва була б не проти повторити цей досвід у Донбасі. 

А тим часом спеціальний представник генсека ООН у справах Сирії Стаффан де Містура в рамках згаданої резолюції протягом останніх двох тижнів у Женеві намагався зблизити позиції урядової делегації та опозиціонерів у питанні формули перехідного періоду. Поки що процес у відверто глухому куті. Спільної мови не можуть знайти самі опозиціонери. Інакше й бути не може, оскільки опозиція представлена сформованим в Ер-Ріяді Вищим комітетом з питань переговорів, "групою Москва-Каїр" і "групою Хмеймім". Навіть із назв видно, що росіяни не тільки підтримали законну сирійську владу, а й долучилися до формування опозиції. Найбільшим каменем спотикання, звісно, є доля Башара Аль-Асада. Вищий комітет з питань переговорів наполягає на усуненні від влади сирійського президента. Інша частина опозиції не така однозначна у вимогах. Керівник делегації "групи Хмеймім" Ільян Масаад наголошує, що Аль-Асада підтримує чимало населення, і заклики до його відставки лише руйнують країну. Звісно ж, і голова урядової делегації Башар Аль-Джаафарі наполягає, що питання майбутнього сирійського президента не є темою переговорів в Женеві. У результаті, всі обвинувачують одне одного в неготовності до серйозних переговорів. У розпачі де Містура закликав США і Росію дати поштовх діалогові, покладаючи великі сподівання на результати візиту держсекретаря США Дж. Керрі до Москви цього тижня. 

Це лише перший раунд переговорів у Женеві. Очевидно, що наразі прориву не відбудеться. Правда, мають пройти ще два раунди. Від їх результату залежатиме, чи буде в Сирії чергова ескалація конфлікту. З Мінського процесу ми знаємо, що Росія прогнозовано вдається до силових акцій, якщо політичними методами не досягає своєї мети, а потім знову легко сідає за стіл переговорів. Сирійські опозиціонери наївно думають, що заява Путіна про виведення військ є тиском Москви на Аль-Асада і що вона тиснутиме на нього далі, аж до прийняття умов міжнародної спільноти. Кремль, звичайно, може тиснути на Аль-Асада, проте виключно в рамках власних інтересів. А вони передбачають збереження такої влади в Сирії, яка гарантуватиме недоторканність російських позицій у цій країні. 

Тож у Сирії росіяни навряд чи вигадуватимуть щось нове. Якщо в Женеві не все виходитиме за столом переговорів, дотискатимуть із допомогою військ. Російські бази продовжують функціонувати, тож Москва готова у будь-який момент знову надати сирійцям допомогу у "боротьбі з тероризмом". Кремль і зараз лише зменшив інтенсивність бойових вильотів, однак вони тривають. 

Ще до гучної заяви Путіна про виведення контингенту з Сирії 3 лютого у Маскаті міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив: "Російські авіаудари не будуть припинені, доки ми реально не переможемо терористичні організації ІДІЛ, "Джебхат Ан-Нусру" та інші. Не бачу підстав для припинення цих ударів".

З карт міноборони РФ видно, що російські військові бачать бойовиків ІДІЛ та "Джебхат Ан-Нусру" скрізь, навіть там, де їх немає. Але тут впадає у вічі цікава тенденція. Росія всіма способами декларує активну боротьбу з ІДІЛ у Сирії, однак ісламісти з цієї організації жодним чином не виявляють себе в РФ. При цьому відомо, що чимало російських громадян воює в рядах ісламістів. Тим часом європейці всіляко намагаються не афішувати свою діяльність проти ІДІЛ у Сирії, однак за останні два роки іділівці вчинили низку резонансних терактів у країнах ЄС. Звичайно, на щастя, прибічники ІДІЛ не скоїли терактів у Росії, однак не помітно й сигналів про зростання мережі ІДІЛ у РФ або розкриття таких мереж російськими правоохоронцями. 

Чесно кажучи, дивним видається і той збіг, що теракт у Бельгії стався саме напередодні візиту держсекретаря США Джона Керрі до Москви. Певна річ, за таких умов головними темами стали протидія тероризмові в Європі і вирішення сирійського питання. Агресія Росії в Україні природно відійшла на другий план діалогу з Вашингтоном, що, звісно, безпосередньо відповідає інтересам Кремля. У принципі, вся кампанія Росії в Сирії спрямована насамперед на відвернення уваги міжнародної спільноти від України. Та ж таки резонансна декларативна заява Путіна про виведення військ із Сирії на тлі справи Надії Савченко і систематичного порушення Мінських домовленостей в Україні чудово свідчить про це. 

Трагічно, що заручником таких ігор Кремля став сирійський народ. Вручаючи державні нагороди військовим, які особливо відзначилися в Сирії, Путін не приховував, що, крім іншого, Сирія стала полігоном, на якому шліфувалося бойове застосування російської зброї. Тисячі загиблих і мільйони біженців просто опинилися на полігоні. В Україні чудово розуміють цю ситуацію, адже в Донбасі та в Криму український народ опинився в аналогічній ситуації. Це ляпас. Ляпас міжнародній спільноті, яка постійно апелює до міжнародного законодавства, хоча воно виявляється безпорадним у по-справжньому кризових ситуаціях. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • Сергій Решетняк 28 марта, 09:42 "...теракт у Бельгії стався саме напередодні візиту держсекретаря США Джона Керрі до Москви.... за таких умов головними темами стали протидія тероризмові в Європі" - "Ах, обмануть меня не трудно!… Я сам обманываться рад!" Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.76
EUR 28.75