Томагавк для Путіна

Віталій Федянін 14 квітня, 19:42
123

Читайте також

"Трое, открыв рты, смотрели на оплеванного Швондера.

— Это какой-то позор! — несмело вымолвил тот."

М.Булгаков. "Собачье серце"

 

Росія розпочала військову інтервенцію в Сирію, маючи в голові глобальні плани. 

Москвою керувала амбітна мета — нова Ялтинська конференція. Завдяки сирійській авантюрі росіяни хотіли отримати можливість креслити кордони. Вони спали і бачили себе з олівцем над мапою світу за приємним процесом визначення своїх зон впливу. І так би, певно, й тривало це марево, якби американські "томагавки" не привели Кремль до тями. Президент Трамп просто дуже прозоро натякнув Путіну, що не хоче ніякої Ялтинської конференції: в ній брали участь великі держави, а він Росію такою не вважає й просить зайняти своє місце згідно з розміром ВВП. Якби США зробили навіть сотню відповідних заяв, Москва не почула б, однак запущені паралельно "сокири" показали, що жорстка реальність усе ж таки існує, і з нею слід рахуватися. 

Приводом до зміни методів американської адміністрації стала атака з використанням хімічної зброї у містечку Хан-Шейхун у сирійській провінції Ідліб. Такий інцидент нове керівництво Білого дому просто не могло залишити без відповіді. І хоча діти, які гинуть під уламками своїх домівок, абсолютно нічим не відрізняються від дітей, котрі вмирають від хімії, зовнішня політика потребує символізму, і з цим нічого не вдієш.

За всіма ознаками, це був не хлор, який у Сирії періодично використовували різні сторони конфлікту, а зарін. Що підтвердили турецькі спеціальні машини хімічного контролю, зібравши необхідні зразки у день нападу. Це, звісно, не 100% надійне джерело, але більше, ніж просто заяви опозиції. Пам'ятаючи "пробірку Павелла" й уникаючи голослівних обвинувачень, до завершення розслідування (якщо таке взагалі буде) не покладатимемо на когось відповідальність. Але абсолютно точно можна говорити, що сирійській режим мав більше можливостей використати зарін, ніж опозиція.

Навіщо йому це знадобилося? По-перше, аби ще більше охолодити бойовий дух опозиції, яка намагалася розширити підконтрольні території у північній частині провінції Хама. Наступ був зупинений, проте для закріплення ефекту і посилення стримуючого чинника сирійські військові могли скористатися хімічною зброєю. Треба було подати сигнал і опозиції, яка розвила активність у районі Джобар сирійської столиці. 

Однак це тактичний рівень, на стратегічному ж мета могла бути іншою. А саме — максимально девальвувати західні політичні та гуманітарні цінності в очах звичайних сирійців. Показати їм, що розмови Заходу про права людини та демократію — лише слова, і ніхто із західних політиків не захищатиме цих принципів у Сирії. Сирійці мають твердо знати, що права людини важать де завгодно, тільки не в їхній країні. Приклад — хімічна атака у Східній Гуті, де також у серпні 2013 р. був використаний зарін. Експерти ООН підтвердили факт використання хімічної зброї, але злочинців не покарали. На десятки випадків використання хлору ніхто взагалі особливої уваги не звертає. Девальвація цінностей мала відбутися на тлі міжнародної конференції, яку 5 квітня у Брюсселі проводив Європейський Союз. За словами Верховного представника з питань зовнішньої політики та політики безпеки Ф.Могеріні, захід мав показати сирійцям турботу світової спільноти про них. Хто ж у це повірить на тлі жахливих кадрів із Хан-Шейхуна? 

Водночас після шести років сирійського конфлікту, який почався із закликів повалити режим Асада, більший акцент став робитися на те, як припинити конфлікт, а не змінити президента. Світ адаптувався і звик до Асада. Більше того, за безпосередньої військової, фінансової підтримки Росії та Ірану він помітно посилив свої позиції і контроль над територією Сирії. Ось Асад і міг подумати, що нічого страшного через черговий хімічний інцидент не станеться. Щодо ЄС — то він не помилився. Європейський Союз проявив класичну форму свого піклування й категорично засудив використання хімічної зброї, що, нагадаємо, є військовим злочином. 

А з новим господарем Білого дому вийшов прикрий сюрприз. Росіяни так довго й гучно кричали про Договір про дружбу і співробітництво між СРСР та Сирією, що Асад, певно, повірив у його надійність. Там зазначено, що у разі виникнення небезпеки для однієї зі сторін вживатимуться заходи для ліквідації загрози. А як не повірити, коли Росія розміщує в тебе сучасні комплекси ППО (С-400, С-300, Панцир-С) та РЕБ (Красуха-4) і каже, що повністю закрила повітря від небажаних гостей? Чомусь не занепокоїли сирійський режим непоодинокі авіаційні удари ізраїльських літаків. Думали, ось коли щось серйозне, то точно Москва захистить. Жорстоко помилилися. Росії не можна вірити. 

Після прильоту "томагавків" на Близькому Сході, та й в усьому світі зрозуміли, що мати Росію за союзника безглуздо, а інколи — навіть небезпечно. Першими про це подумали Сирія та Іран. Хотілося б почути, що вони сказали своєму російському союзнику. Однозначно мали спитати: "Ви не могли чи побоялися збивати американські ракети?" Будь-яка відповідь погана. Боягузів і слабаків на Сході не поважають. Із ними можливі виключно ситуативні союзи. Скористався й забув. Так і можна охарактеризувати відносини Росії з Іраном, Сирією, та й Туреччиною. Тим більше що збивати "сокиру" — у плані відповідальності — значно легше. Це ж не літак, там американський пілот не сидить. Швидше за все, не мали росіяни технічних можливостей ефективно протидіяти, тому й попередили їх американці. А мали б — то збили би "томагавки" і кричали б на весь світ про потугу російської зброї. 

Натомість Трамп показав Путіну, що США тепер привселюдно даватимуть йому ляпасів за погану поведінку підконтрольного йому Асада. Путіну залишається відриватися тільки на власному населенні. Або на Україні…

Спільна прес-конференція державного секретаря США Рекса Тіллерсона та міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова у Москві 12 квітня підтвердила, що Штати не планують терміново усувати Башара Асада від влади. За словами глави американської дипломатії, залишення Асадом посади мусить бути належним чином організоване. Так, він повторив відому фразу, що сирійський президент не має політичного майбутнього. Проте це нічого не змінює, адже цілком зрозуміло, що пошук мирного врегулювання в Сирії може тривати роками. 

Своєю чергою, Лавров також повторив, що Москва не робить ставку на якогось конкретного лідера, головне — домовитися про політичну структуру Сирії, закріплену в новій конституції. Цей процес також може тривати роками. Надто сильно шеф російської дипломатії наполягав на міжнародному розслідуванні хімічної атаки в Хан-Шейхуні із залученням експертів ООН та Організації із заборони хімічної зброї. Він розуміє, що в руках Вашингтона — докази причетності Москви до хімічної атаки: дуже потужний аргумент, який можна використати для посилення тиску та санкцій. Тому найпевніший шлях — організація міжнародного розслідування із заздалегідь відомими висновками про фіксацію факту застосування хімічної зброї і неможливістю визначення відповідальної сторони. Механізм відпрацьований на Східній Гуті. 

Загалом, прес-конференція переконливо показала відсутність порозуміння між США та Росією на сирійському напрямі. Настільки, що Лавров майже відверто заявив Тіллерсону про його невідповідність займаній посаді. "Сподіваюся, що гору візьмуть люди, котрі вчаться на історії", — сказав російський міністр наприкінці спілкування з пресою. Це була чітка ремарка у бік американського гостя, який під час переговорів, за словами Лаврова, "віддав перевагу не копанню в історії, а розв'язанню сьогоднішніх проблем". Не сподобалася Лаврову американська практичність. Але нічого не вдієш, доведеться миритися кремлівським історикам із реаліями. Запуск "томагавків" повернув Вашингтону статус головного близькосхідного жандарма. 

Найбільше це потішило найближчих американських союзників у регіоні. Король Саудівської Аравії Сальман під час телефонної розмови привітав Трампа зі "сміливим рішенням" в інтересах усього регіону та світу. Аналогічні заяви зробили ОАЕ, Катар, Кувейт, Бахрейн, Ізраїль, Туреччина. Аравійські монархії просили таких ударів ще в 2013 р., після хімічної атаки у Східній Гуті. 

Що ж буде після цього "сміливого рішення"? Очевидно, що мирний процес затягуватиметься й далі. Щоб почати мирні переговори, потрібно хоча б на більш-менш пристойний термін забезпечити перемир'я. В сьогоднішніх умовах це малоймовірно. 

Наразі територія Сирії умовно розділена на кілька частин: підконтрольна центральному уряду в Дамаску (фактичний вплив належить Росії та Ірану), підконтрольна сирійській опозиції (з огляду на чималу кількість угруповань, фактичний вплив мають Туреччина, Саудівська Аравія, Катар, США, Йорданія), підконтрольна курдським підрозділам (фактичний вплив — США, Росія), підконтрольна "Ісламській державі". 

За таких умов мирні переговори гальмуватиме навіть не так доля Асада, як бажання кожної з перелічених вище країн нав'язати своє бачення майбутнього Сирії і призначення лояльного до себе керівництва. Виходити з гри ніхто не збирається. Усі вже зробили величезні ставки. Вийти з Сирії — означає втратити вкладені мільйони доларів. Тому битва триватиме до останнього. При цьому Росія битиметься за ідею. Конкретних інтересів Москва в Сирії не має.

Важко уявити, що котрась зі сторін здатна взяти під контроль усю територію Сирії. Тому об'єктивно говорити про територіальну єдність Сирії можна тільки у форматі федералізації країни. Країна вже розділена де-факто. Потрібно опрацьовувати варіанти оформлення цього стану де-юре. Логічно виглядають сунітський, курдський та алавітський федеральні округи. Росія поки що опирається такому підходу і хоче відродити єдину Сирію. США, навпаки, зацікавлені у появі Сирійської федерації. Активна підтримка курдів, зокрема в їхньому просуванні на м. Ракка, свідчить, що Вашингтон найбільшу ставку робить на курдський федеральний округ. 

Щоб "умовити" Росію на федералізацію, США мають зробити сирійську армію нездатною протистояти наступу опозиції. Для цього американці не бомбитимуть палац Асада в Дамаску. А ось запустити ще "сокири" по сирійських аеродромах — можуть. Міністерство оборони США 10 квітня заявило, що в результаті ракетного удару по базі Аш-Шайрат було знищено 20% боєздатних літаків (20 машин). Тобто ще кілька таких ударів — і все. Асад має дуже обмежений людський ресурс. Без авіації він не зможе зупинити наступ опозиції. Можливо, саме це й мав на увазі Тіллерсон, коли говорив у Москві про необхідність належної організації залишення Асадом посади. В очікуванні схожого розвитку подій росіяни почали згортати свою присутність на військо-повітряній базі в Хамі. Не просто так. Очевидно, є там для "сокир" робота.

Щоб змиритися з неминучим, Путін має пройти всі класичні стадії. Зважаючи на його заяви про "Нудно, дівчата", поки що він пройшов тільки стадію заперечення і гніву. Залишилося поторгуватися, впасти в депресію і прийняти неминуче: путінська Росія — НЕ велика держава. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • Kritik 15 апреля, 13:54 "...Путіну залишається відриватися тільки на власному населенні. Або на Україні…" -- не певен, що "тільки"... Є ще Білорусь... Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.76
EUR 28.75