Євроінтеграція та ефект попкорну

Олена Гетьманчук 25 жовтня 2013, 19:30
Евроинтеграция

Читайте також

Ще років п'ять тому важко було й уявити, що в Європейського Союзу можуть виникнути проблеми з його привабливістю в Україні. Що доведеться запускати інформаційні кампанії на підтримку ЄС, а європейські посли спільно з експертами та громадськими активістами курсуватимуть Україною, аби повернути Євросоюзу втрачений шарм. 

Хоча, здавалося б, у країні, де показниками якості та достойного життя став загадковий для європейців "євроремонт", іміджевих питань до Євросоюзу не може виникнути апріорі. Проте вони виникають. І не тільки з огляду на деякі процеси, що відбуваються в самому ЄС чи в кількох країнах-членах, а й завдяки протидії тих, для кого європейський вибір України — це лише короткочасна забаганка нинішнього президента, яка жодним чином не має спиратися на масштабну громадську підтримку. Адже одна річ — воювати проти нав'язаної (чи, як кажуть наші друзі-росіяни, насильницької) євроінтеграції, а інша — проти євроінтеграції усвідомленої. Одна річ, коли ця тема перебуває у мейнстрімі, як тепер, а інша — коли вона є фішкою лише поодиноких політиків та інтелектуалів і дрейфує на межі маргінесу. 

Найкращий приклад того, як у громадському сприйнятті з привабливого та потужного Європейського Союзу зробити страшного й понівеченого монстра, — це Білорусь. Ще у 2002 р. 60% білорусів були готові проголосувати за членство Білорусі в ЄС, якби на той момент відбувся відповідний референдум. У 2010-му — лише 36%. Тобто майже вдвічі менше. З моменту, коли Євросоюз впритул наблизився до кордонів із Білоруссю, було залучено всі доступні інформаційні ресурси, аби довести пересічному мешканцеві країни: модель держави, яку вибудував Лукашенко, значно ефективніша, ніж та, яку під дахом ЄС будують литовці та поляки. Результат не забарився — через півтора-два роки проєвропейські настрої в Білорусі помітно ослабли, а проросійські — посилились. 

В Україні проблеми з позиціюванням ЄС виникли лише тоді, коли європейський вибір перестав бути чимось абстрактним і суто теоретичним. Коли стало питання руба про практичну євроінтеграцію. Адже Угода про асоціацію — саме і є початок такої практичної євроінтеграції. Стало більше конкретики — і більше домислів. Більше домислів — і більше страхів. Більше страхів — і більше вагань. 

Мені з колегами з Інституту світової політики за останні кілька місяців вдалось об'їхати майже 20 міст України з так званими "вуличними євроуніверситетами" — спілкуванням на тему євроінтеграції з пересічними людьми просто неба на головних площах та вулицях разом із запрошеними послами ЄС (за підтримки Фонду "Відродження", UNITER/PACT, Шведського Інституту та Global Reporting, посольств Швеції і Великобританії). 

Головний висновок цих євроуніверситетів — людям справді бракує об'єктивної, і головне — доступної інформації про те, що таке "євроінтеграція в дії". Це саме той випадок, коли нам — експертам, журналістам, дипломатам — потрібно бути не так розумними і красивими, як зрозумілими і доступними. Зрозумілими, щоб, пояснюючи переваги євроінтеграції, не маніпулювати, але й зайвий раз не відлякати. Скажімо, не обов'язково бити себе кулаками в груди й розповідати, що в ЄС немає корупції, набагато краще пояснити, що в Євросоюзі корупція — це вибір, у нас — необхідність. Чи навести лише один факт: перші місця у світі за рівнем сприйняття корупції посідають країни-члени ЄС, Україна — на 144-му поруч із Сирією, Камеруном та Республікою Конго. 

Доступними потрібно бути тому, що багатьох українців у регіонах часто вражає не так те, що саме сказав той або інший посол ЄС, а те, що він, наприклад, говорить українською мовою (у Миколаєві саме це обговорювали в натовпі місцеві мешканці після виступу посла ЄС Яна Томбінського). Чи те, що він вийшов поспілкуватись із людьми на головну площу якогось обласного центру, а не в актову залу із зігнаною аудиторією напередодні чергових виборів та з черговим набором агітації. І вийшов без будь-якої охорони. Так, дуже важливо, коли чиновники починають вголос говорити про європейські цінності та моделі поведінки. Але ще важливіше — не девальвувати ці цінності, виїжджаючи в народ поговорити про Євросоюз із міні-кортежем охорони та ручканням із "народом" рівно на два фотокадри. Занадто вже різко починають дисонувати в таких випадках вербальна — європейська та візуальна — пострадянська картинка. Не дивно, що лише у двох містах представники місцевої влади на рівні заступників мерів не побоялися вийти на вулицю й поговорити з людьми на євроінтеграційну тематику, — це Кременчук на Полтавщині та Ніжин на Чернігівщині. 

Занурення з євроінтеграційною тематикою у люди — справа невдячна, проте захоплива. У кожному місті чекає новий сюрприз. Зазвичай пов'язаний із місцевою владою або з прихильниками Комуністичної партії. Десь місцева влада показово дистанціюється від будь-якої співпраці, зате в день акції, як гриби після дощу, з'являються намети Комуністичної партії з листівками за Митний союз. Так було в Кіровограді. Там представники міської ради наполегливо не рекомендують їхати до них, оскільки в них "усе місто за Митний союз", і вони не можуть гарантувати безпеку. Так було в Запоріжжі, в яке ми потрапили з другої спроби, після двох депутатських запитів та в компанії з послом Британії Саймоном Смітом. Виявилося, що за Митний союз далеко не все місто. 

Там вочевидь накручені комуністичною пропагандою пенсіонери накидаються на європейських дипломатів із грізними попередженнями, що "мы всегда были и будем с Россией, а ты пошел вон отсюда". Не переставало дошкуляти питання: чому в жодному регіоні не вдається зустріти агресивного, хамовитого й демонстративно нетолерантного прихильника Європейського Союзу? Зате накачаних неповагою любителів Митного союзу вистачить на цілу армію. 

Ходіння в народ під знаком Євросоюзу сьогодні в Україні ускладнене ще й тим, що з'явилися нові болючі теми, про які країни Центрально-Східної Європи на етапі своєї асоціації навіть не замислювались. Наприклад, коли Литва була кандидатом на членство в ЄС, основним контраргументом звучало те, що молодь масово виїде з країни. Таких тем, як "Євросоюз розвалюється" (популярний аргумент після кризи в єврозоні), чи штучно роздуте питання одностатевих шлюбів, яке наразі неактуальне навіть для більшості країн ЄС, взагалі не фігурувало. 

Інша відмінність — якщо в наших західних сусідів початок ходи до ЄС мав чітко виражений культурно-історичний акцент, то в нас початок євроінтеграції відразу набув якогось прагматично-цинічного відтінку: а що, кому і скільки за це буде? Тобто замість благородної мети "повернення до Європи" в українському варіанті часто вимальовується інше — інтрижка з Європою. Інтрижка, яка може перерости у серйозний роман і навіть шлюб, а може й нічим не закінчитись. Чи закінчитись поверненням уже не до Європи, а назад до Євразії. 

У кожному регіоні, звісно, свої аргументи "за" і "проти". Однак є речі, типові для переважної частини України. І всі вони, так чи інакше, зводяться до протистояння двох ключових понять: стабільності та змін. Так сталося, що євроінтеграцію потрібно розпочинати в країні, більшість населення якої (52%, за даними соціологічної служби "Рейтинг") вважає, що наразі для України важливіша стабільність, а не будь-які зміни.

І все ж лякають людей не тільки зміни. Запитання, яке найчастіше звучало у різних містах України, — "Для чого ми Європі?". У різних варіаціях — від "Кому ми там потрібні?" до "А вони хіба нас не бояться?". Запитання, на яке досить складно відповісти, оскільки аргументи на кшталт "їм потрібен безпечний та заможний сусід" у такому спілкуванні не зовсім працюють, а аргументи з приводу людського потенціалу та можливостей для інвестицій провокують інтерпретації: "Ми так і знали, що будуть скуповувати нашу землю, а до нас ставитимуться як до рабів". Це запитання складне ще й тому, що досить легко робити промоушен європейським цінностям або європейським стандартам. Але як, підкажіть, промоутувати звичайну людську гідність? Як промоутувати елементарну самоповагу? І чи це також має входити в інформаційну кампанію за ЄС?

Інша спільна риса для багатьох регіонів — це те, що бажання бути з Росією не означає бути як Росія. Для них справжньою моделлю для відтворення в себе є... Білорусь. Ледь чи не в кожному місті доводилося чути, як чисто там на вулицях, які там чудові дороги, яке прекрасне там соціальне забезпечення, як безперебійно працюють там підприємства. Тобто Білорусь стала своєрідною альтернативою Євросоюзу для тих українців, які все ще ностальгують за Радянським Союзом і для яких такі речі як "демократія" та "права людини" є якимись незрозумілими західними викрутасами, а "сильна рука" — цілком конкретним інструментом на шляху до стабільності та добробуту. Власне, під час поїздок була нагода вкотре переконатися, що не лише Хілларі Клінтон вчасно розгледіла у Митному союзі таку собі апгрейд версію Радянського Союзу, а й прихильники МС вперто хочуть туди, марячи єдиним — повернути хоч крихти радянського. Ті ж, хто ще за життя в СРСР зненавидів комунізм більшовицького штибу й тишком налаштовував приймачі на радіохвилі вільних країн, — двома руками саме за ЄС. Причому незалежно від віку та регіону.

Найбільш абсурдний аргумент, який теж кочує з одного регіону в інший, — це те, що після запровадження зони вільної торгівлі з ЄС "менш якісні товари з менш розвинених європейських країн попливуть до України". У Кривому Розі навіть виникла цікава сценка: не встиг поставити це запитання молодий хлопець-студент, як йому відразу відповів чоловік похилого віку: "А хіба є у Європейському Союзі менш розвинені, ніж Україна, країни? А те, що Україна вже закидана низькоякісною китайською продукцією, вас не хвилює?" 

Проте було б краще, якби українці більше переймалися тим, що дасть євроінтеграція особисто їм та їхнім сім'ям. А так склалося враження, наче багатьох із них переважно непокоїть доля якихось абстрактних "підприємств", які можуть втратити російський ринок, але не закріпитися на європейському. Їх, грубо кажучи, за радянською інерцією, турбує, чи зможемо ми літати в космос, а не чи зможе конкретне подружжя забезпечити своїй дитині якісне медичне обслуговування. Їх мало непокоїть якість питної води, їх не цікавить, чому в ЄС люди живуть, за найскромнішими підрахунками, на 10 років довше, ніж в Україні, що на кожен товар є, щонайменше, дворічна гарантія, що в Україні сьогодні найдорожчі авто в Європі, що суд можна виграти без грошей і телефонного дзвінка згори, а навчатись у престижному університеті в Празі чомусь виходить дешевше, ніж у Податковій академії в Ірпені. Але багатьох українців чомусь дуже турбує доля греків та болгар. "А ви подивіться на Грецію!", "А ви знаєте, що коїться в Болгарії?", — з жахом в очах вигукували наші співчутливі люди. Люди, більшість яких жодного разу там не бувала. І відверто дивуються, коли дізнаються, що 68% болгар позитивно ставляться до членства своєї країни в ЄС і 80% проголосували б за це членство, якби знову був референдум. А 69% греків не хочуть, аби їхня країна виходила з єврозони. 

Улюблений спільний аргумент тих, хто сьогодні підтримує Європейський Союз, звучить приблизно так: "Нехай хоч наші діти поживуть нормально". Причому цей аргумент доводилося чути як від дерслужбовців, так і від керівників підприємств, чий прибуток прямо залежить від російського ринку або ціни на російський газ. Лихі язики підказують, що цей аргумент навіть називав у своїй розмові з Дмітрієм Мєдвєдєвим Азаров як одне з пояснень, чому Україна обирає євроінтеграцію. Соціологія теж підтверджує, що навіть частина прихильників Митного союзу (кожен шостий) переконана: краще майбутнє для їхніх дітей та внуків буде в Україні, інтегрованій до Європейського Союзу, а не до Митного. 

І насамкінець: зрозуміло, що за один місяць чи навіть рік переконати всю країну у безальтернативності європейського вибору не вдасться. Ефекту доміно теж не буде. Швидше, це буде ефект попкорну: одні люди, як і "зерна", дозріватимуть до такого усвідомлення швидше, інші — повільніше. Будуть і такі, які взагалі не дозріють. Головне в цьому процесі — потрібна температура. Така, яку сьогодні утримує питання підпису під Угодою про асоціацію. 

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
59 коментарів
  • восток 1 ноября, 09:01 "В течение последнего месяца к западу от российских границ состоялись довольно экзотические политические манёвры. Итак, во время визита украинского премьера Николая Азарова в Минск были в очередной раз озвучены известные тезисы, страстно любимые украинскими властями и пропагандой. "Россия нам прямо говорит: "Мы усложним вам жизнь". Я задаю вопрос, а для чего жизнь надо усложнять? Ее, наоборот, надо делать проще, радостнее. Никаких барьеров не должно появиться просто потому, что для этого нет оснований". "У Украины существуют два десятка таких договоров. Напомню тем, кто об этом не знает, что у нас со всеми нашими соседями до их вступления в ЕС существовал режим свободной торговли. Со Словакией, Болгарией, Чехией, Эстонией и т.д. Это абсолютно не препятствовало нам торговать с Россией, так же, как не мешало нам работать с Беларусью и другими странами", - сказал глава украинского правительства. Если называть вещи своими именами, речь в данном случае о незавуалированном вымогательстве. Вступление Украины в зону свободной торговли с ЕС при сохранении режима наибольшего благоприятствования со странами Таможенного союза означает для последних фактическое снижение таможенных пошлин для европейских производителей до нынешнего украинского уровня (то, что прямолинейный реэкспорт будет процветать, очевидно) - то есть значительно и при этом сугубо односторонне. При этом сравнивать Эстонию и Словакию с Германией и Францией несколько... странно. Столь же впечатляющим будет и рост выжимаемых с украинского рынка товаров - при этом симметричного роста российского экспорта на Украину не может быть в принципе (напротив, он снизится из за роста конкуренции и неизбежного снижения платёжеспособного спроса, поддерживаемого сейчас за счёт гигантской закредитованности и завышенного курса гривны). Иными словами, РФ предлагается оплатить простую и радостную жизнь киевского правительства, собственными руками поставив себя в дискриминационные условия торговли с ЕС и Украиной." Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • . 31 октября, 22:19
    цирк дебилов и олигофренов 26 октября, 21:36 в ЕС, только когда населения будет 10 миллионов. "Эффект попкорна"... Скоро вас, "умных и красивых журналистов, експертов и дипломатов", народ на вилах по улицам носить будет.
    .
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Mentor 31 октября, 18:26 Дутое великолепие маленькой самовлюбленной республики рухнуло в конце нулевых, когда развеялись чары неолиберальной экономики. Выяснилось, что «невидимая рука рынка» вывернула все карманы «свободной Латвии». Общий долг страны составил около 130% ВВП. Безработица подскочила до 22%, а ВВП рухнул аж на четверть (худший показатель в мире). Балтийский «тигр» сдулся до размеров мыши. - Экономисты подсчитали, что ВВП Латвии в 1990 году составлял 6,8 миллиарда латов, - говорит политолог Юрис Пайдерс. - После распада СССР мы потеряли половину. Уровня 90-го года нам удалось достичь только в 2005-м. И теперь мы снова вернулись к 1990 году. Получается, 20 лет впустую! Бывшая краса и гордость советской промышленности Латвия превратилась в страну лесоповала (благо лесов в республике немерено), металлообработки и шпротов, которые покупают в основном Россия и Украина. Причем 75% местной экономики принадлежит иностранцам. Спецкор «КП» Дарья Асламова Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Mentor 31 октября, 18:23 http://www.ruska-pravda.com/nit-vremeni/45-st-nit-vremeni/22716-tigr.html Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Mentor 31 октября, 18:21 Мы ведь не независимости себе искали, когда уходили из СССР, - говорит лидер парламентской фракции «Центр согласия» Янис Урбанович. - В нас сильно внутреннее рабство и комплекс маленького обиженного человека. Даже вступив в ЕС, наше государство еще продолжает по инерции уходить из Советского Союза. Нам казалось, что Европа - это сладко и круто, это деньги. Вот дадут нам европейцы денег хотя бы на дороги, а мы стырим, и всем будет хорошо. То же самое было с НАТО - если убежали из СССР, надо где-то спрятаться. Ясно, что мы не были готовы к вступлению в ЕС, в это эгоистическое сообщество. В СССР была морализация, идея дружбы народов: «Ах, как же не помочь товарищам?» Мы думали, что ЕС - это тот же союз коллективизма и взаимовыручки, только богаче. Уходя из СССР, мы искали новый СССР. Спецкор «КП» Дарья Асламова Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Mentor 31 октября, 18:19 В начале 90-х наши американские советники-эксперты предложили нам проверить гипотезу, что частный бизнес работает более эффективно, чем государственный, - говорит председатель Союза журналистов Латвии Юрис Пайдерс. - «Невидимая рука» рынка сама, мол, наведет порядок. А если так, то надо все приватизировать. Латвия стала экспериментальной площадкой. Пока «приватизировали» и воровали, жили очень богато. Потом кончилось, что воровать. И тогда решили вступить в ЕС. У нашей власти, как в «Операции «Ы» и других приключениях Шурика», был только один вариант: «Все уже разворовано, нас спасет только кража. Вступаем в Евросоюз, делаем долгов, и пусть они расхлебывают». Вот такой у них был бизнес-план. Спецкор «КП» Дарья Асламова Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Mentor 31 октября, 18:14 В советское время на Латвию пролился золотой дождь. После масштабной индустриализации маленькая республика заняла третье место в стране, сразу после Московской и Ленинградской областей, как наиболее промышленно развитый регион. (Это при том, что население республики составляло всего 1% от населения страны.) Здесь производилось абсолютно все - микроавтобусы, радиоприемники, самолеты, трамваи, автомобили, электропоезда, суда, бытовая техника, медикаменты, текстиль и трикотаж, косметика, мебель. А какие были красавцы предприятия, гремевшие на всю страну! Завод-гигант «ВЭФ», на котором работали 20 тысяч человек, - крупнейшее электротехническое предприятие СССР, экспортировавшее продукцию в 42 страны мира! Рижский радиозавод имени Попова. Пионер советской полупроводниковой микроэлектронной промышленности - знаменитый завод «Альфа», чья продукция использовалась в самолетостроении и в секретных космических разработках. «РАФ», наводнивший Союз отличными по тем временам микроавтобусами! Когда Латвия в 1991-м фактически бескровно обрела независимость, казалось, что за нее можно не волноваться. От СССР ей досталось великолепное наследство - передовая промышленность, квалифицированные кадры и высокий научный потенциал (на территории республики работало 15 научно-исследовательских институтов). По уровню ВВП на душу населения Латвия занимала достойное 40-е место в мире (выше, чем Ирландия). Почему же спустя 20 лет маленькая гордая республика оказалась в такой отчаянной экономической ситуации, а все плоды превратились в камни? Или как выразился экс-президент республики Гунтис Ульманис: «Откуда у нашей Латвии такая дыра в штанах?» Спецкор «КП» Дарья Асламова Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Mentor 31 октября, 18:11 Даже Вторая мировая война не нанесла такого демографического ущерба Латвии, как вступление в Евросоюз. Из СССР республика вышла с населением 2,7 миллиона человек. Результаты последней переписи, прошедшей в марте этого года и продленной (в отчаянии!) аж до июня, плачевны. Чтобы натянуть цифры (а от них зависит распределение европейских благ и квот), была введена перепись по Интернету и специфическая формулировка «житель Латвии, более года живущий за рубежом». Но, несмотря на все ухищрения, власти смогли натянуть официальную цифру лишь до 2,2 млн. человек. Хотя демографы уверены, что реальная цифра - 1,8 млн. (один район Москвы). И это при избытке великолепных территорий с идеальной экологией и мягким климатом! (На одного латыша в 10 раз больше земли, чем на одного голландца.) Латвия, страна с несостоявшимся будущим, в полной тишине идет ко дну. Как горько шутят местные: «Последний, кто будет улетать! Не забудьте выключить свет в аэропорту». Спецкор «КП» Дарья Асламова Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Лена 30 октября, 14:16 Рассуждения о каких-то там интеграциях, изоляциях, ингаляциях.. - вот все, что нужно для быдлохохлов, наивно верящих, что это они делают выбор. А на самом деле: /1. Москва и Брюссель должны перестать серьёзно относиться к пространным размышлениям украинских политиков о европейской или евразийской интеграции. Это их личные позиции, которые часто не отражают реальных потребностей экономики и не связаны с общественным мнением. 2. Соглашение высокого уровня (об ассоциации с ЕС или членстве в ТС) будет воспринято киевскими элитами как лицензия на дальнейшее разграбление страны. Любые попытки Союзов привести ситуацию в соответствие с внутренними нормами объединения, будут восприниматься как изменение условий договора, дающее право выйти из него и присоединиться к новому. 3. Москва и Брюссель должны быть готовы к тому, что в случае вовлечения Украины в своё объединение они получат на подмандатной территории серьёзный очаг политической нестабильности на ближайшие 5–7 лет (выборы президента, местные выборы, выборы в Раду, фактор Тимошенко, завершение второго срока полномочий Януковича и проблема преемника). Применение же санкций будет неэффективно из-за отсутствия субъекта, на которого можно оказывать давление. Деформированное государство просто не в состоянии будет выполнить выдвигаемые требования. Поэтому, прежде чем торопить Киев с интеграцией, Москве и Брюсселю следовало бы заняться восстановлением функций государства на Украине. Однако в этом не заинтересованы местные элиты, которые уже ввели мировые столицы в заблуждение касательно своих настоящих целей./ Я всегда утверждала, что любое объединение, к которому присоединится Украшка, обречено на развал. Эту страну вообще нельзя воспринимать всерьез, а нужно решать проблемы с настоящими партнерами, попутно раздавая подзатыльники лимитрофам, когда те начинают излишне борзеть. Что ВВП сейчас и делает. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • А.Бородаев 30 октября, 11:49 В этой же газете есть заметка Вам будет нелегко… Василий Худицкий 25 октября, 18:35 Отличный материал. Доказывает, что ассоциация с ЕС губительна для украинской экономики. В деталях описывается приближающаяся и почти неминуемая катастрофа. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 25.77
EUR 27.74