Зростання загрози радикального ісламу

Віктор Каспрук 3 жовтня 2014, 21:40
Исламское государство

Читайте також

Створення антиісламістської коаліції на чолі зі Сполученими Штатами стало адекватною відповіддю демократичного світу на терористичні загрози, які несе світовому порядку угрупування "Ісламська держава". На загал до цієї коаліції вже входять 62 країни, серед них: США, Велика Британія, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Йорданія, Ірак, Туреччина, Німеччина, Франція, Норвегія, Швеція, Швейцарія, Японія, Іспанія, Єгипет, Ізраїль, Грузія, Польща і Україна. 

Позиція США у питанні "Ісламської держави" полягає в тому, що не можна допустити створення цим екстремістським ісламістським угрупуванням псевдодержавного утворення, яке охоплюватиме території Іраку та Сирії. 

Ліквідація угрупування "Ісламська держава" коаліцією союзників під керівництвом США розпочалася ще й тому, що на кону стоїть не просто військова конфронтація з терористами, — за діями мусульманських бойовиків простежуються ідеологічні й навіть релігійні аспекти їхньої боротьби з цивілізованим світом.

Схоже бачення ситуації і в західних союзників Вашингтона, які чудово усвідомлюють, до чого може призвести безконтрольність ісламських терористів у близькосхідному регіоні, особливо коли при цьому будуть демонтовані Сирійська та Іракська держави. 

Наразі відбувається зближення інтересів Росії та її союзника на Близькому Сході — Сирії. Адже після зачищення на сирійській території терористів з "Ісламської держави" у режиму Башара Асада з'являється шанс на тих чи інших умовах домовитися з Заходом про можливість компромісного вирішення громадянського конфлікту в Сирії. 

Також важливим чинником остаточного вирішення питання "Ісламської держави" є Туреччина. Адже в ній не запанують стабільність і безпека, доки по сусідству, в Сирії, вирує громадянська війна. До цього слід додати ще й нерозв'язане питання курдського сепаратистського руху на кордоні з Туреччиною. 

Президент Реджеп Ердоган не може дозволити собі знову допуститися дипломатичних помилок, як він це вже зробив свого часу з Ізраїлем чи Єгиптом. Оскільки одна річ — ісламізувати Туреччину, а зовсім інша — коли ісламістські джихадисти все ближче підтягуються до південного турецького кордону. Ердоган так і не зрозумів, що шлях проникнення ісламського Халіфату до Європи пролягає через Туреччину, бо Мала Азія є сухопутним мостом для такого вторгнення. А орди ісламістів перебувають уже поблизу турецьких кордонів. 

Коли ісламський Халіфат спробує вторгнутися на територію Туреччини, то туркам знадобиться вже не популярний президент Ердоган, який збив країну зі світського шляху, а відповідальний авторитетний військовий діяч типу Ататюрка, що зможе знову врятувати Туреччину від розпаду. 

І це не перебільшення. Адже ще 3 роки тому багатьом світовим лідерам здавалося, що Сирія є скелею стабільності на Близькому Сході. А що коїться там тепер? Територія Туреччини може стати полем майбутньої битви, оскільки лежить на кордоні війни, спровокованої мусульманськими терористами. 

Проте схоже, що президент Ердоган небезпечно недооцінює "Ісламську державу", як і сам радикальний іслам. Реалізуючи свою нав'язливу ідею демонтажу заповітів Ататюрка та ісламізуючи турецьке суспільство, він не зможе відродити впливи Туреччини часів Османської імперії, але, ослабивши впливи армії та спецслужб, відчиняє ворота своєї країни для проникнення терористів. 

Якщо ж говорити про короткострокову перспективу, то очолювана американцями коаліція зможе дуже виснажити терористичне угрупування "Ісламська держава" і вибити його з багатьох захоплених ним територій. Проте повністю знищити терористів з ІД їй навряд чи вдасться. Це завдання потребуватиме довготривалої кампанії, і, швидше за все, президент США передасть зазначену місію у спадок своєму наступнику. 

Але коли уявити, що угрупування "Ісламська держава" буде переможене, то це ще зовсім не знімає питання Сирії та Іраку. Найбільша складність полягає в національно-державному будівництві, яке необхідно буде проводити потому. Очевидно, що рано чи пізно доведеться ставити питання про перегляд Угоди Сайкса — Піко 1916 р. І, хоча ні в Іраку, ні в Сирії зараз до цього не готові, певну територіальну корекцію, швидше за все, доведеться зробити. 

Бо після припинення протистояння в Сирії стане зрозуміло, що де-факто сирійський Курдистан уже не контролюється Дамаском. Тож чи не буде простішим рішенням погодитися на створення Курдської держави на курдських територіях Іраку, Сирії, Туреччини та Ірану? А сунітські регіони Іраку і Сирії об'єднати у єдиній державі під умовною назвою Суніти стан. Це стало б найстабільнішою конфігурацією і, фактично, зняло б усі проблеми, які нагромадилися в сторін під час спільного перебування у штучно створених колись державах. 

Аналізуючи ситуацію, необхідно враховувати той факт, що Сирія — це не Ірак або Лівія. Вона межує з двома стійкими західними союзниками — Ізраїлем та Туреччиною. Кожен із яких не пасе задніх у військовому плані. А це дає можливість значно простіше втрутитися в протистояння у цій середземноморській країні для таких європейських держав як Велика Британія, Франція, Іспанія чи Італія. 

Підключення НАТО змогло б усунути як "Ісламську державу", так і диктаторський режим Башара Асада. У разі повної мобілізації сил НАТО на сирійському напрямку Росія не наважилася б втрутитися. Що робити після цього? Можливо, повторити допомогу НАТО, як це було в Афганістані. Адже присутність там упродовж 13 років військ альянсу допомогла стабілізувати ситуацію. А Сирія на сьогодні є не менш важливим і водночас простішим об'єктом, ніж Афганістан. 

Звісно, можна розглядати ще багато варіантів виходу з сирійської кризи, однак простого й швидкого вирішення цього питання не знайти. Зрозуміло одне: в Сирії більше немає законної влади, а функціонуючий диктаторський режим не може претендувати на легітимність ні тепер, ні в майбутньому. 

Це означає, що Захід і його союзники мусять прийняти той факт, що вирішення сирійської проблеми включатиме поділ країни на дві або більше держав на основі етнічної приналежності і релігії, або, інакше кажучи, — племінної ідентичності.

Тому слід звернути увагу на кілька дуже важливих моментів.

Перший: Сирія — занадто важлива стратегічна країна, щоб дозволити так довго панувати там смертям і руйнуванням. "Нічого не робити" ніколи не було хорошим варіантом для Заходу. Сирія — країна, що відчайдушно потребує іноземної військової допомоги для звільнення від влади збанкрутілої політичної партії, яка перетворилася фактично на мафію.

Другий: Захід не зможе знайти і навчити достатню кількість надійних сирійських повстанців, здатних самостійно перемогти армію Асада. Оскільки більшість "справжніх сирійців" — політичні опозиціонери, фахівці з різних галузей і представники середнього класу — вимушені були залишити свою країну під тиском диктаторського режиму. 

Третій: війна не може бути виграна тільки з допомогою повітряних ударів по угрупуваннях терористів чи збільшення поставок озброєнь для сирійських повстанців. Тому для перемоги над терористичним угрупуванням Ісламська держава і режимом Асада необхідне американське і натовське наземне втручання. 

Тактика терористів примітивна, але вона часто спрацьовує. Багато їх готові померти як "мученики" у боротьбі з "невірними", і їх приклад надихає та наснажує наступні покоління терористів. Вони переконані, що це є виграшною стратегією, враховуючи військову втому Заходу і часто очевидне бажання уникнути чергового конфлікту.

Тим часом події в Іраку і Сирії свідчать, що, на жаль, Захід досі не спромігся сформулювати довгострокову стратегію боротьби з тероризмом. Адміністрація ж президента Барака Обами реагує на події в Лівії, Сирії, Іраку і т.д. на неузгодженій разовій основі — серії розрізнених заходів. Тому, швидше за все, антиісламістська коаліція проти угрупування "Ісламська держава" не буде винятком.

Оскільки бойовики з "Ісламської держави" після авіаударів по їхніх позиціях адаптуватимуться до ситуації і змінюватимуть свою тактику, можна прогнозувати, що зачищення місць перебування терористів із повітря з часом стане менш ефективним. 

Необхідно визнати, що сьогодні радикальний іслам є зростаючою світовою загрозою, дуже схожою на фашизм, комунізм чи путінізм. Радикальні ісламісти мають свою ідеологію, стратегію і ресурси на мільярди доларів. Вони діють як хвороботворні бактерії, досліджують слабкі ділянки, знаходять пробоїни і через них проникають на ту чи іншу територію. 

Тому те, що відбувається в Іраку і Сирії, — це, швидше за все, не громадянські війни, а ісламістське вторгнення, мета якого — експортувати на всі сусідні держави тотальну нестабільність і збочені жорстокі фундаменталістські закони. По суті, це не що інше як новітній мусульманський тоталітаризм, який неможливо перемогти тільки силою зброї. 

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
4 коментаря
  • vborzunov@list.ru 8 октября, 06:54 Может имеет смысл вопрос геополитики рассматривать не только с позиции терроризма? В каждом движении и в каждом государстве есть уроды. Ислам - древнейшая религия и на её основе процветают многие государства, но почему то всё сводится к терроризму. Аналогично - действия США по расширению жизненного пространства называется борьбой за демократию, а действия России против этого расширения (хотя оно является также расширением) - агрессией.Наверно надо искать не пути эскалации агрессии а создавать модель устойчивого развития разных геополитических центров развития. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • vborzunov@list.ru 8 октября, 06:54 Может имеет смысл вопрос геополитики рассматривать не только с позиции терроризма? В каждом движении и в каждом государстве есть уроды. Ислам - древнейшая религия и на её основе процветают многие государства, но почему то всё сводится к терроризму. Аналогично - действия США по расширению жизненного пространства называется борьбой за демократию, а действия России против этого расширения (хотя оно является также расширением) - агрессией.Наверно надо искать не пути эскалации агрессии а создавать модель устойчивого развития разных геополитических центров развития. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Liza_UA 5 октября, 14:37 Вірно сказано, що фашизм,ісламізм і путлєризм це однакові категорії. Так само як у Асада влада у нас стала мафією. І так само Захід і США допомагають нам лише гуманітарно і несистемно. Проблеми, що стали перед Україною спільні для всього Світу. І якщо Світ не визнає це і не почне вирішувати більш рішуче постраждають усі. Жаль, що Обама слабкий для таких викликів а корумпована Європа начисто куплена Путіним. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Юрий Плюшкин 4 октября, 19:06 Вот Путин пусть и подумает кто несет угрозу его создающегося как он думает -"империю" Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 25.91
EUR 29.08