Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ: "Економічний розділ — найслабкіший у коаліційній угоді"

Подана на суд громадськості офіційна частина коаліційної угоди, на базі якої формувався новий уряд України, поки що далеко не повною мірою відповідає критеріям цілісних і системних програмних документів, будучи більше схожою на солянку нехай і приємних оку та слуху декларативних положень, але часто суперечливих один одному. Хочеться вірити, що програма діяльності новоспеченого уряду, яка очікує швидкої появи на світ, відповідатиме цим критеріям у значно більшому ступені. Думкою, що необхідно для цього, з редакцією DT.UA поділився багаторічний президентський радник Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ.

- У коаліційній угоді обґрунтовується стратегічна лінія економічної політики держави, у ній задекларовано ряд дуже важливих пріоритетів євроінтеграційного курсу України, і я їх активно підтримую. Але необхідно сказати й інше: економічний розділ угоди, з мого погляду, не може претендувати на свою системність. У ньому багато колізій, його окремі декларації незбалансовані та суперечливі. По суті, це найслабкіший сегмент відповідного документа. Можливо, тому економічні міністерства віддано під опіку іноземним фахівцям. В обоймі коаліціантів рівнодостойних профі "власного виробництва" не знайшлося. Для мене це дуже сумний факт, і я не можу погодитися з цим.

Тепер про конкретні позиції, які, з мого погляду, потребують серйозного доопрацювання та мають знайти своє відображення в програмі уряду. На перше місце ставлю систему заходів, пов'язаних із забезпеченням непорушності приватної власності. Без цього про будь-які серйозні перспективи розвитку української економіки говорити не доводиться. "Право власності священне" - це фраза з Декларації прав людини та громадянина, яку було прийнято ще 1789 р. і якої неухильно дотримуються західні демократії. Цей принцип є не просто основою західної економіки, це її системоутворюючий початок.

У цьому самому контексті розглядаю проблеми створення ринку землі. Не розумію, як можна забезпечити інвестиційну привабливість аграрного сектора, не вирішивши цієї проблеми. Не потрібно грати в хованки і в іншому: у нас ринок землі існує давно, але функціонує він у тіньовому, корупційному режимі, і це один із найбільших недоліків в українській економіці. Для мене ставлення до проблеми ринку землі - індикатор ринковості економічної політики. Парламент усіх попередніх скликань блокував вирішення цього питання. Не знаю, чому коаліціанти вирішили продовжувати ці "старі мелодії". Хотілося б, щоб новий міністр АПК не ховав голови в пісок, а зайняв у цьому питанні більш чітку, проринкову позицію. Розумію, що йдеться про дуже складну проблему. Але реформи "бочком" не робляться. На це необхідно налаштовувати себе та суспільство з перших днів роботи нового складу уряду.

Другий блок стосується макроекономічної політики, яка має являти собою органічне поєднання механізмів фінансової (фіскальної) і монетарної політики. Дуже важливими у зв'язку з цим є інструменти інфляційного таргетування. Давно та послідовно підтримую політику плаваючого валютного курсу, вважаючи її безальтернативною. Але її позитивні результати можливі лише за умови одночасного здійснення з політикою інфляційного таргетування. У нас же утворився часовий розрив цих двох системоутворюючих, системно пов'язаних один із одним початків грошової та фіскальної політики, що з погляду грошової теорії та практики не зовсім коректно. Це спільна проблема, яка потребує скоординованих дій НБУ та уряду.

Третій блок - структурна політика. В угоді представлено розділ, який стосується аграрної політики, але немає адекватного обґрунтування концептуальних основ промислової політики. Але ж це, у зв'язку з нашим виходом за межі так званого єдиного народногосподарського комплексу (в якому ми фактично залишалися до останнього часу) і нашою інтеграцією в зону вільної торгівлі з ЄС, залишилося найскладнішою проблемою економічної перспективи України. На перше місце ставлю проблему збереження машинобудівного виробництва та забезпечення його інноваційною модернізацією. Йдеться насамперед про підприємства військово-промислового комплексу, аерокосмічної сфери, авіаційного машинобудування, виробництва енергозберігаючих систем тощо. Мені невідомо, чи згодний з такою постановкою питання новий міністр економіки, адже в ринковій економіці відповідні регулятори забезпечуються в автоматичному режимі. Чи повинні ми в остаточному підсумку відмовитися від механізмів промислової політики? Це питання поки що залишається відкритим, але воно дуже важливе.

Наступна найважливіша позиція: мене абсолютно не задовольняють прописані перспективи соціальної політики. Мені не зрозуміла роль Мінсоцполітики, воно ще має довести своє право на існування. Поки що, як мені видається, у коаліційній угоді немає розуміння того, що на Заході основним інноваційним ресурсом нині є інвестиції в живий капітал, вони за ефективністю на порядок вищі від інвестицій у матеріали та природні ресурси виробництва. Ці питання можна осмислити та реалізувати в нас. У зв'язку з цим важливо врахувати дві позиції: необхідна комплексна система формування та, головне, ефективної реалізації живого капіталу та створення з урахуванням цього фіскальних стимулів для соціальних інвестицій приватного капіталу. Вони на Заході досягають 40–50% від загального обсягу соціальних видатків.

І, нарешті, невирішеною залишається проблема демократизації трудових відносин, реалізації принципу "труд і капітал", який широко використовується в західній економіці. Йдеться про інтеграцію співробітників компаній у систему управління виробництвом, щоб працівник був активним учасником усього циклу виробничого процесу. І тут теж існує широке поле проблем, які потрібно розв'язувати.

Ну й найважливіше: хотілося б, щоб коаліція та уряд не тільки визначилися самі, а й публічно сказали суспільству про загальну філософію реформ. У моєму розумінні, мова має йти про їхню концептуальну підпорядкованість логіці соціального лібералізму, де принцип "максимум лібералізму" розглядається як системоутворююча домінанта намічуваних перетворень. Якщо ми цілком серйозно говоримо про євростратегію, а не просто граємо у відповідний популізм, як це мало місце в попередні місяці, то зобов'язані сказати суспільству, що альтернативи відповідній парадигмі реформ у нас просто не існує. Це й основа настільки значущої стратегії реформ, і функціональна збалансованість.