Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ: "Плаваючий курс — це початок кінця адміністративного ринку"

21 лютого 2014, 20:45
ГАЛЬЧИНСКИЙ

Читайте також

На тлі подій, що відбувалися нинішнього тижня на Майдані та довкола нього, більшість інших процесів, які навіть безпосередньо стосуються добробуту та заощаджень українців, мимоволі відійшли на другий план. Тому доречність і своєчасність концептуальної дискусії з ученим — навіть якщо вона стосується такої животрепетної й чутливої для нашої країни та її економіки теми, як валютний курс і політика НБУ в цьому контексті, — теж опинилися під питанням (у тому числі й для журналіста DT.UA та його співрозмовника).

Однак Анатолій Гальчинський — не тільки академічний теоретик, відомий економічній громадськості як автор численних наукових публікацій і підручників про теорію грошей, розвиток світової валютно-фінансової системи. Як багаторічному президентському раднику, йому довелося брати безпосередню практичну участь у розробці та імплементації багатьох ключових економічних програм і реформ. Крім того, впродовж п'яти років (з 2000-го по 2004-й включно) — очолювати раду НБУ (причому не номінально, а активно беручи участь у прийнятті ключових рішень).

У зв'язку з цим нам були досить цікаві оцінки А.Гальчинського щодо останніх рішень НБУ про перехід до системи плаваючого курсу. Поки що прогресивність цих кроків під великим сумнівом, тому що вони обставлені численними запобіжниками у вигляді адміністративних обмежень. Хочеться вірити, що ці обмеження справді, як було обіцяно, виявляться тимчасовими. Але вже сьогодні, попри всю нинішню гостроту політичної кризи, хочеться заглянути трохи далі, у той, будемо сподіватися, не надто віддалений період, коли їх буде знято, а лібералізацію валютного ринку — продовжено.

— Анатолію Степановичу, сьогодні складно відволіктися від політичних подій у країні, тому що їхній результат, ймовірно, визначить її майбутнє на багато років уперед. І все ж тема, яку хотілося б з вами обговорити, стосується фактично оголошеного Національним банком переходу до режиму плаваючого валютного курсу, який теж може виявитися епохальним для України, принаймні у сфері економіки. Які, з вашого погляду, плюси та мінуси цього рішення, нехай навіть плавання поки що можна назвати вільним лише з дуже великою натяжкою?

— Справді, насамперед домовмося, що ми намагаємося максимально абстрагуватися від нинішніх драматичних подій політичного змісту. Хоча всі чудово розуміють кореляцію відповідних процесів — гроші були й залишаються інструментами великої політики.

Що ж до вашого питання про перехід до плаваючого курсу, то, як ви абсолютно правильно зазначили, поки що йдеться не про вільне, а про регульоване, точніше, кероване плавання. Ми кажемо лише про перший проміжний етап переходу до відповідної системи валютних відносин. Важливо враховувати цю обставину. Це правильне рішення НБУ. Перестрибнути за один раз із системи фіксованого валютного курсу в стан його нерегульованого плавання неможливо. Це був би стовідсотковий авантюризм. Радий тому, що подібного не сталося.

Якщо ж давати загальну оцінку відповідному рішенню, то моя позиція в цьому питанні відома: це необхідно було робити не два-три місяці тому, як про це йшлося в одній з опублікованих вашою газетою думок, а мінімум два-три роки тому. Скажу більше: поступовий перехід до системи плаваючого курсу ми розпочали вже в 2001 р., коли радою НБУ, якій належить ексклюзивне право визначення режиму валютної політики, було впроваджено механізм валютного коридору. Йдеться про публічну фіксацію граничних точок валютних коливань, лише при досягненні яких уводилися в дію механізми інтервенцій. Щороку ми поступово розширювали параметри відповідного коридору, чим збільшували простір плавання. Результати відомі — під впливом ринкових факторів (насамперед позитивного сальдо платіжного балансу) відбувалася природна (2–3% на рік) ревальвація гривні, зміцнення її купівельної спроможності. Потім усе це було грубо зруйновано: спочатку різка адміністративна ревальвація гривні, потім стрибкоподібна девальвація. І далі — незмінна (впродовж майже чотирьох років) фіксація валютного курсу на рівні 7,99 грн/дол. (2005-й —
5,05 грн/дол.).

— Запитання, що може пролунати з вуст не тільки простого обивателя, а й багатьох маститих українських політиків і навіть експертів: що поганого в тому, що всі ці роки гривня була стабільною, адже до цього прагнуть практично всі країни?

— Як кажуть у таких випадках, хороше запитання, принципово значуще. Розберімося й у цьому. Грошово-валютна політика нагадує роботу настроювача піаніно. У ній немає й не може бути раз і назавжди прописаних стандартів. Тут дуже важлива інтуїція настроювача. Карл Маркс в одній зі своїх праць цитує одного з визнаних на той час авторитетів у питаннях фінансів прем'єр-міністра Англії В.Гладстона з приводу того, що навіть любов не зробила стількох людей дурнями, скільки мудрування з приводу сутності грошей. Це ж можна сказати і з приводу грошово-валютної політики. За формальними ознаками, справді, стабільний курс — це добре, це еталон, до досягнення якого прагнуть усі країни. Але подібного роду стабільність має бути природною, вона повинна забезпечуватися інструментами не лише грошової, а й макроекономічної, у тому числі й фіскальної, політики, механізмами не тільки НБУ, а й уряду. Є таке поняття — ціна стабілізації валютного курсу. Якою ціною ми утримували майже чотири роки валютний курс на рівні 7,99, скільки ми витратили на ці цілі валютних резервів, чи не цим визначається наш нинішній переддефолтний стан у системі зовнішніх боргових зобов'язань — давайте помізкуємо насамперед над цими питаннями.

Та є й інший, як мені видається, не менш важливий аспект цієї проблеми. Ви можете мені заперечити: занижений валютний курс — це важливий стимул експортного потенціалу країни. Правильно. Китай багато років дотримується політики заниженого курсу юаню, це всі знають. Головне протиріччя США—Китай лежить у цій площині. Але істина завжди конкретна. У Китаї експорт становить менше третини ВВП, а в нас перевищує 50% (в окремі роки досягав позначки 60%). Серед існуючих диспропорцій української економіки це найсерйозніша деформація. У Китаї дуже масштабний внутрішній ринок, і він може дозволити собі стимулювати інструментами курсової політики експорт. Нам же необхідно вирішувати протилежне завдання — якісно змінювати структуру економіки в напрямі істотного розширення питомої ваги внутрішнього ринку. Під час останньої світової кризи в Китаї за рахунок внутрішнього ринку ВВП зріс на 8,7%, у нас скоротився на 14,8%. Різниця очевидна?

Є багато й інших подібних проблем, про які я неодноразово казав у своїх публікаціях. Це й штучне заниження в доларовому еквіваленті вартості основних виробничих фондів, реальних доходів населення й багато чого іншого. Якщо ми помізкуємо над цими проблемами, то зрозуміємо, що штучна в умовах економічної деградації економіки фіксація валютного курсу, яка де-факто означає його відносне (до інших валют) зміцнення, це зовсім не благо, це стовідсотковий авантюризм, нагромадження системних протиріч економіки. Це те, що обов'язково рано чи пізно має виплеснутися назовні, як кажуть у таких випадках у народі, вилізти боком.

— Про це вже багато років говорили не тільки ви, а й багато інших шановних учених і фінансистів, теоретики та практики. Але вирішення подібних питань увесь цей час затягувалося та відкладалося. Винні хто — НБУ, уряд, страх, ретроградство, безвідповідальність?

— Я знаю позицію провідних спеціалістів НБУ, більшість із них — це дуже грамотні, прогресивно мислячі люди. Вони підтримують багаторічні рекомендації МВФ про поетапну лібералізацію валютної політики. Але мені прекрасно відома в цьому й позиція екс-прем'єр-міністра Азарова. Вона була діаметрально протилежною. Він цього не приховував, постійно публічно акцентував на цьому, лякаючи всіх, кого можливо, катастрофічністю відповідних наслідків. Що це — елементарна економічна безграмотність?

Поза будь-яким сумнівом: про дефіцитність ринкового мислення екс-прем'єра всім відомо. Але річ не лише в цьому. Йдеться про інтереси експортерів. Знаю цю позицію по уряду Януковича—Азарова 2003–2004 рр. Уже тоді постійно лунали докори на адресу НБУ з приводу політики ревальвації: ви підриваєте конкурентний потенціал українських експортерів, казали нам. Мало хто замислювався й тоді, і в останні роки, що подібне стимулювання (з допомогою вже девальвації) у довгостроковому плані робить ведмежу послугу тим самим експортерам: нівелюються конкурентні стимули інноваційної політики.

Чому всупереч численним програмам у нас і сьогодні найнижчий відсоток інноваційної продукції в структурі експорту? Відповідь зрозуміла: інновації — це додаткові витрати власників капіталу. Їх можна компенсувати штучно заниженим валютним курсом. Постійна протидія уряду відповідним намірам НБУ з природної ідентифікації валютного курсу будувалася багато в чому на цій основі: а раптом валютний курс полізе вгору, адже гривня в нас знецінена? У зв'язку з цим проявляється певна логіка: уряд, визнавши неспроможність своєї економічної політики, йде у відставку, НБУ реалізує свої багаторічні устремління. Я вважаю так. Сьогодні курс поповз униз, завтра, якщо зміниться ситуація, обов'язково почне підвищуватися. Я в цьому переконаний. Можливо, я помиляюся, але, швидше за все, ні.

— Але ж запроваджено численні обмеження НБУ, є горезвісне рішення правління №49, яке критикують не лише банкіри, а й виробничники.

— Без емоцій розберімося і в цьому питанні: є в ньому системні елементи стратегії й тактичні рішення. Можна і необхідно обговорювати зміст обмежувальних кроків, спрямованих на елімінацію викликаних коливаннями валютного курсу спекулятивних тенденцій. Подібні обмеження існують у будь-якій країні. Чистого плавання практично ніде немає. Воно фактично і неможливе.

Природним є і те, що на початковому трафіку плавання названі вами обмеження мають бути найбільш дієвими. Адже саме на початковому етапі амплітуда подібних коливань найбільша. У міру її загасання (а це теж обов'язково станеться) жорсткість антиспекулятивних регуляторів слабшатиме. Принаймні так має бути. Природно, усе це не виключає, а навпаки, передбачає необхідну корекцію вжитих заходів адміністрування, про які ви говорили. Напрацьовується перший досвід, багато значущих проблем порушуються в ЗМІ. Над цими питаннями слід працювати, але в жодному разі не драматизувати.

— Тоді повернімося до макроекономічних аспектів нової системи валютного регулювання, торкнувшись цієї проблематики глибше.

— Мені дуже хочеться, щоб не тільки ми з вами, не тільки наш читач, а й український політикум, усе суспільство піднялися до розуміння масштабності відповідних рішень: плаваючий курс — це початок кінця адміністративного ринку. Це системоутворюючий індикатор, структурний стрижень вищого у своєму розвитку щабля ринкових відносин — ліберального ринку. І тут діє певна закономірність: одним стрибком перескочити з економіки адміністративного соціалізму в ліберально-ринкову неможливо. Адміністративний ринок, у якому домінують не горизонтальні, а вертикальні зв'язки, система "свій—чужий", відносини підпорядкування, обмежувальні бар'єри, ресурсні маніпуляції, зрощування бюрократії з олігархічним капіталом і, відповідно, де-факто узаконена адміністративна рента, — це не українське ноу-хау. Подібна система типова для країн з перехідною економікою. У нас цей етап надто затягнувся, і в цьому разі йдеться не лише про економічну політику діючої влади. Її попередники, у тому числі і Юлія Тимошенко, управляли економікою відповідно до названих домінант.

Ви можете мене запитати: який критерій зрілості ринку? Тут усе зрозуміло — наявність саморегулюючих механізмів. Державні регулятори в цьому разі не виключаються, але вони виконують лише коригувальну функцію. Ринок багато чого може, але далеко не все; у цій ситуації держава допомагає ринку, а не підмінює його. Із цих позицій я оцінюю і систему плаваючого курсу. Вона перебирає на себе вихідну функцію саморегулювання. 20 років ми вирішували структурні проблеми нашої економіки — намагалися збільшити питому вагу внутрішнього ринку. Нічого з цього не вийшло. Про це ми говорили раніше. Плаваючий курс у ліберальній економіці створює об'єктивні передумови більш ефективного розв'язання насамперед цієї проблеми.

Подібним чином вирішуються також інші питання. Йдеться про принципово нову філософію економічної політики. Зрозуміти це необхідно. Ми говоримо про системний підхід. Якщо цього не зрозуміє управлінська еліта, насамперед президент і уряд, якщо все зведеться лише до відповідної валютної кореляції, а решта залишиться на рівні існуючої контрадикції "свій—чужий", то в підсумку нас очікують не позитивні результати, а ще більша розбалансованість економіки. Мене, відверто кажучи, це найбільше непокоїть.

— Ви хочете сказати, що політика плаваючого курсу — це спільна турбота НБУ та уряду? Вони нині в Україні й так щільно взаємодіють — навіть, можливо, занадто. От тільки чи допомагає це прийняттю адекватних рішень, або ж навпаки? Для будь-якого уряду завжди надто значущі політичні аспекти, а отже, домінує популізм на шкоду здоровому економічному прагматизму, що його покликаний відстоювати центробанк…

— Ми часто надто прямолінійно ставимося до проблеми самостійності центрального банку, хоча це визначальний принцип ринкової економіки. Грошово-кредитна і валютна політика — це елементи макроекономічного регулювання, і вже в силу цього вони не можуть здійснюватися відокремлено, тільки інструментами НБУ. Один з найавторитетніших фахівців у галузі грошових відносин А.Грінспен, який протягом більш як 18 років очолював Федеральну резервну систему США, у своїй книжці "Епоха потрясінь", торкаючись поставленої проблеми, розповідає про таку деталь: щоп'ятниці о 8.30 він зустрічався в неформальній обстановці за сніданком з міністром фінансів, вони обмінювалися поточними оцінками та ідеями планів на майбутнє. Хто обізнаний з американською системою, знає, що там концептуальна логіка економіки формується насамперед цими особами — міністром фінансів і керівником ФРС. Хочу цим підкреслити відносність автономності банку.

Тепер по суті порушеної вами проблеми. Необхідно розуміти, що відмова від цілевизначення за обмінним курсом фактично означає переорієнтацію економічної політики держави на користь, знову ж таки, публічного цілевизначення з інфляції. Йдеться про перехід від політики фіксованого валютного курсу до режиму таргетованої інфляції. Це, по суті, безальтернативна позиція. Змінний валютний курс провокує інфляційні очікування, стимулює мультиплікаційні ефекти в цій сфері, тому істотно підвищує актуальність продуманої системно збалансованої антиінфляційної політики.

Для нас ця проблема особливо актуальна. Пригнічена (штучно, у т.ч. й інструментами адміністративної системи валютних регуляторів) інфляція 2013 р. не означає мінімізації інфляційного потенціалу нашої економіки. Навпаки, за моїми оцінками, він залишається досить і досить високим. І все це може прорватися назовні в найближчі місяці. Це дуже небезпечно. Тому комплексна система заходів режиму інфляційного таргетування, суб'єктами реалізації якого є НБУ та уряд, зараз видається гранично актуальною. Чомусь діюча влада вважає за краще не торкатися цієї проблеми. У контексті її реалізації можу назвати буквально десятки невідкладних проблем, вирішення яких потребує розумної координації політики НБУ та уряду.

— А чи є в Нацбанку адекватний монетарний інструментарій грошового регулювання для умов валютного плавання, чи може він ефективно працювати на досі ще занадто зарегульованому і слабко розвиненому ринку, або ж необхідні інструменти поки що взагалі відсутні?

— Чому ж відсутні? У мене — інша точка зору, і я акцентував на новій філософії відповідної політики, її необхідно освоювати. Що тут є визначальним? Спочатку кілька загальних позицій. Треба розуміти, що фіксований валютний курс значно звужує поле монетарної політики. Грошова система в цьому разі фактично втрачає свою автономність, а інструментарій відповідної політики суттєво спрощується: падає курс — включай механізм валютних ін'єкцій. Інша ситуація формується при валютному плаванні. За великим рахунком, ми ведемо мову про автономізацію національної грошової системи. Це слід розуміти, тому що нова філософія грошової політики детермінується цим.

Не претендуючи, звісно, на системність аналізу, назву лише деякі проблеми порушеного вами питання. Загальна позиція: змінний валютний курс органічно кореспондується з високою еластичністю грошово-кредитної політики. Вважаю, що тут на перше місце слід поставити проблему гнучкості емісійного рефінансування комерційних банків.

Звичайно, потрібна виваженість, оскільки є загроза інфляційної мультиплікації. Але необхідно враховувати, що в умовах перманентних курсових коливань у банківських суб'єктів постійно виникає нагальна потреба в оперативних (насамперед короткострокових) запозиченнях. Вони повинні бути не лише доступними, а й дешевими. На Заході ціна подібних кредитів — на рівні 1,0–1,5%. У січні 2014-го Європейський центральний банк визначив ставку рефінансування на раніше зниженому рівні 0,25%, Банк Англії — 0,5% (лютий 2014 р.). Ми говоримо про механізми вирішення проблем поточної ліквідності банків, зумовлених природними коливаннями валютного курсу. Слід сказати і про інше — політика плаваючого курсу не може бути ефективною, якщо й далі фактично не діятимуть дисконтні регулятори і т.ін. Багато чого в цьому є досить очевидним.

У зв'язку з цим хочу особливо виокремити проблему формування довіри до політики НБУ, подолання так званого синдрому страху плавання. Цей термін було уперше впроваджено стосовно країн Азії, які наприкінці 1980-х років в умовах девальвації долара змінили валютну політику, відмовившись від прив'язки до нього своїх національних валют, перейшли на режим плавання. Це стосується і нас. Йдеться про системне інформаційне забезпечення режиму плавання, про максимальну правдивість та оперативність інформаційних потоків. Діяльність НБУ в цих питаннях має бути максимально прозорою. У НБУ немає і не може бути комерційної таємниці в цій сфері діяльності. Довіра до банку можлива тільки на цій основі. Треба розуміти, що це не "поблажливість". Це одна з визначальних умов очікуваної дієвості політики плавання. Грамотність управлінських рішень суб'єктів ринку можлива лише на основі високої відповідальності НБУ в цих питаннях. У цих аспектах ще є чимало проблем. Їх необхідно долати — це невідкладне завдання.

— У мене останнє запитання. Які перспективи валютного курсу, що очікувати нам від нововведень, про які ми говорили?

— Відверто кажучи, у мене викликають обурення численні оцінки, якими переповнені газетні публікації з цієї проблеми. Розумію, що вона всіх хвилює. Але щось "майструвати" у цьому плані в умовах існуючої соціальної, політичної та економічної нестабільності — це, у моєму розумінні, рівнозначно піжонству й свідчить, швидше за все, про недостатність професіоналізму. Можу виокремити лише такі аспекти. Перше: ми повинні розуміти, що девальвація гривні в умовах дефіциту платіжного балансу є природною. Друге: механізм плаваючого курсу спрямований на досягнення фундаментальних пропорцій платіжного балансу. Ми про це говорили. Третє: у міру вирішення цієї проблеми стане домінуючою у визначенні валютного курсу гривні (з урахуванням її досить значної заниженості) тенденція ревальвації. Подібна тенденція (за умови стабілізації політичних реалій) може розглядатися як довгодіюча. Я в це вірю, глибоко переконаний у цьому.

Взагалі, користуючись нагодою, мені хотілося б звернутися до численних коментаторів процесів, які відбуваються в грошовій сфері, — ставтеся з розумінням до того, що це не лише найскладніша, а й найчутливіша сфера економічних відносин. Тут особливо значущим є, з одного боку, професіоналізм публічних оцінок, з іншого — принцип "не нашкодь". Політизація відповідних оцінок може дуже дорого коштувати суспільству. Прислухайтеся до цього, зважте свої можливості писати і говорити про гроші з цих позицій.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
2 коментаря
  • kateryna 22 февраля, 00:29 Денежно-валютная политика уподобляется работе настройщика пианино. В ней нет и не может быть раз и навсегда прописанных стандартов. Здесь очень важна интуиция настройщика. ============================================== Статтю не читатла і нікому не раджу. Раз дядя дозволяє собі порівняння з іншого виду діяльності, і пише про цей вид діяльності повний брєд, то у своїй сфері розбирається не краще. Такщо, bsgserg, не будучи економістом, я Вам вірю зходу. :))
    Alexflex 25 февраля, 01:13
    Дамы и господа! Все-таки не рекомендую не зная экономики, не будучи экономистом, и не читая статью делать выводы. Все очень доступно описано, и правильно. Обладая даже минимальными знаниями понять можно. Если возникают вопросы в моих знаниях и квалификации, извольте - три высших образования, магистерскую работу писал аккурат по теме валютно-кредитных отношений на кафедре валютно-кредитных отношений КИМО, где и защищал систему плавающего валютного курса. Автора статьи знаю лично, у него и защищался на кафедре в недалеком 07 году. Имейте уважение, для начала к себе лично.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.80
EUR 27.50