Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ: "Військова економіка передбачає спеціальний режим управління"

Поділитися
Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ: "Військова економіка передбачає спеціальний режим управління"
Коли йдеться про дилему "бути чи не бути", про фінансування армії, про недостатність коштів, покладатися знову ж таки на депутатський корпус не зовсім обачливо. У цьому разі ми повинні мати можливість прямого використання на зазначені цілі емісійних механізмів НБУ.

Коментарі з приводу ситуації на валютному ринку А.Гальчинського, колишнього радника президента України (1994–2004) і голови ради НБУ (2000–2004).

- Як ви оцінюєте нинішню ситуацію на валютному ринку? В чому полягають причини того, що відбувається, і якими бачаться реальні кроки упередження економічного колапсу, який стає дедалі загрозливішим?

- Я не вів би мову про економічний колапс, хоча ситуація дійсно має ознаки критичності. Однак украй небезпечно акцентувати увагу лише на проблемах монетарної політики. Скажу те, що всі добре знають: гроші не лише органічна складова економічної системи, а й найбільш чутливий і водночас найоб'єктивніший індикатор стану її здоров'я. Гроші виконують, окрім іншого, важливу інформаційну функцію: вони інформують, при цьому інформують оперативно, про загальний стан в економіці. Тож будемо виходити з цього.

На Заході б'ють на сполох, коли валютний курс відхиляється від сталої динаміки на 3–5%. Ми ж маємо майже дворазове падіння вартості гривні. Це означає не лише адекватне падіння (у валютному вимірі) грошових доходів населення, а водночас і відповідно знецінення наших фінансових і виробничих активів. Окрім цього, йдеться і про надзвичайно вразливий для економіки мультиплікатор вартості обслуговування наших зовнішніх боргових зобов'язань. Тому будь-які спроби пояснювати економічні негаразди, що інтенсивно накопичуються, колізіями лише банківської політики, як це мало місце кілька днів тому у стінах Верховної Ради, це не лише повна відсутність професійності, а й небезпечна політизованість, яка аж ніяк не сумісна з реаліями нашого часу.

- Що у такій ситуації має стати визначальним у загальноекономічній політиці?

-Хочу зосередити увагу лише на одній ключовій проблемі. Ми ведемо мову про колізії військової економіки. Це - об'єктивна реальність. Катастрофічне падіння валютного курсу відображає насамперед реалії відповідної ситуації. Так було завжди і скрізь, і ми не виняток. Адекватною цьому має бути й економічна політика. Йдеться про очевидне. Військова економіка потребує спеціального режиму управління. Відверто кажучи, я думав, що з постановки цієї проблеми почне і Порошенко. Коли стоїть питання "бути чи не бути?", у "піжмурки" в економічній політиці не грають. Проблема виживання не може ставитися в залежність від того, яку кнопку голосування у сесійній залі натиснуть Шуфрич чи вельми прекрасна пані Герман.

Передумовою подолання Великої депресії в США було надання президентові Рузвельту надзвичайних повноважень в управлінні економікою, в тому числі і банківською системою. Таку ж систему управління було фактично запроваджено і в повоєнній Європі, насамперед у Франції та ФРН. Маємо відповідний досвід і у нас. У відповідь на деструктивність ВР стабілізуючі механізми в період світової економічної кризи 1997–
1998 рр. запроваджувалися указами Кучми. Їх було прийнято майже п'ятдесят. У такий спосіб нам удалося подолати загрозу дефолту, якого не змогла уникнути Росія. Назарбаєв пішов далі - він узагалі розпустив парламент і перебрав на себе всю повноту управління економікою. Спочатку його лаяли, потім - аплодували. Йдеться про нагальність спеціального режиму управління не лише військовою, а й повоєнною економікою. Ми змушені діяти саме в такий спосіб. У нас немає іншого виходу. Економічна система дедалі більшою мірою стає некерованою.

- Нині серйозній критиці піддаються запроваджені під тиском МВФ механізми валютної лібералізації. Наскільки своєчасним було відповідне рішення?

- Я не зводив би суть відповідної проблеми до позиції МВФ, хоча і з нею ми маємо рахуватися, адже рекомендації фонду зазвичай базуються на узагальненнях світової практики. Проблема валютної лібералізації відстоювалася і нашими фахівцями не один рік, у тому числі і мною особисто. Визнати мусимо інше: ми суттєво запізнилися із запровадженням механізмів курсової лібералізації. Це слід було зробити після фінансової кризи 2008–2009 рр., коли в економіці почали накопичуватися платіжні диспропорції.

Штучне утримування валютного курсу в умовах нарощування дефіциту платіжного балансу - це й є той класичний приклад системної розбалансованості економічної політики, про яку ми весь час вели мову. За 3–
4 роки ми фактично "спалили" накопичені валютні резерви, а ситуація з платіжним балансом перманентно погіршувалася. Висновок з цього очевидний. Хочу, щоб його зрозумів наш читач: в умовах ринкової економіки проблема платіжної розбалансованості не має свого вирішення адміністративними інструментами. Плаваючий валютний курс усуває цей недолік в автоматичному режимі. Звісно, що йдеться про розумно регульоване "плавання". Однак це вже питання конкретики у реалізації відповідного принципу. Не дай Бог, якщо комусь спаде на думку ідея, що в умовах кризи слід повернутися до старого. Це спричинило б непередбачувані наслідки.

- Керівництво НБУ каже про можливість посилення адміністративних заходів. Чи поділяєте ви цю позицію?

-Як я зрозумів голову НБУ у згаданому вами контексті, про відмову від ліберальних механізмів курсової політики не йдеться. Акценти стосуються спекулятивних оборудок у діяльності окремих банків. Тут справді мають застосовуватися найжорсткіші попереджувальні механізми. Хотів би, щоб і в цьому питанні була ясність. Коли ми ведемо мову про надзвичайний режим економічного управління, то аж ніяк не йдеться про відтворення адміністративних важелів. Йдеться про протилежне, про адміністративне запровадження механізмів збалансованої лібералізації економічного процесу. Депутатський корпус, особливо зараз, зробити це не в змозі. Україна має стати осередком максимально глибокої відкритості та лібералізації свого економічного простору. Від цього залежатиме наша інвестиційна привабливість. І кожен уже нині здійснюваний крок економічної, в тому числі й монетарної, політики має кореспондуватися з відповідною перспективою.

Однак тут є й інший аспект. Не хотів би залишити і це питання поза увагою. Добре відомо, що ключовим принципом ринкової економіки є функціональна незалежність центрального банку. В умовах військової економіки відповідна ситуація набуває іншого відтінку. Коли йдеться про дилему "бути чи не бути", про фінансування армії, про недостатність коштів, скажімо, на закупівлі пального для бронетехніки, покладатися знову ж таки на депутатський корпус - проголосують чи ні вони за відповідні уточнення до бюджетних призначень - не зовсім обачливо. У цьому разі ми повинні мати можливість прямого використання на зазначені цілі емісійних механізмів НБУ.

Добре розумію всі колізії цієї позиції, адже в період мого головування в раді НБУ послідовно, крок за кроком здійснювалася найжорсткіша монетарна політика. Зараз гратися у класичну емісійну пристойність навряд чи на часі. У будь-якому разі у повоєнний період нам доведеться працювати над глибокою стерилізацією зайвої грошової маси, що неодмінно сформується. Відомо, що, за оцінками МВФ, уже тепер гривня - одна із найбільш знецінених грошових одиниць у світовій економіці. Цю ситуацію доведеться кваліфіковано виправляти. Після Другої світової війни практично всі європейські країни здійснювали стабілізацію національних грошей шляхом грошової реформи. Не уникнув, як відомо, цього і колишній СРСР. Переконаний, що нам ще поки що нині це не загрожує. Однак і виключати цього не можу.

- Чи пов'язане з проблемою, про яку ви говорите, питання рефінансування комерційних банків? НБУ звинувачують у надмірних масштабах цього процесу.

- Центральний банк є банком банків, і рефінансування - це його пряма і безпосередня функція. Це найдієвіший інструмент стабілізації банківської системи, і ставити під сумнів можливості його максимального використання в існуючій економічній ситуації можуть лише особи надзвичайно далекі від елементарного розуміння суті проблеми. Проблема, що має нас турбувати, полягає в іншому - у механізмах "свій-чужий", у корупційних схемах, що можуть тут використовуватися. Але це проблема, що торкається не лише окресленого питання, а кожної клітинки банківського нагляду, який здійснюється відповідно до чинного законодавства НБУ.

Загалом, ми не маємо права хоча би на мить забувати, що банківська система - це структурно вихідна базова ланка економіки, і що її дієздатність - фундамент загальної економічної стабільності. Варто у зв'язку з цим нагадати, що наслідки кризи 2008–
2009 рр. долалися у світовій економіці, насамперед у США, як і в провідних країнах Європи, шляхом масштабного емісійного рефінансування системних банків, які зазнали від кризи найбільших фінансових втрат. Масштаби відповідних фінансових вливань відомі - вони сягнули астрономічних обсягів у 10 і більше відсотків ВВП. Це були фактично безплатні (за ставкою рефінансування до 1,0%) фінансові вливання у банківські інституції. У США та країнах ЄС їхня загальна сума перевищувала 2,7 трлн дол.

Є у цьому питанні й інший аспект. Якщо раніше вважалося, що основою грошово-кредитної політики центробанку є стабільність національної грошової одиниці, то нині ця позиція принциповим чином уточнюється. Вважається, що метою відповідної політики має бути забезпечення не лише грошової стабільності, а й високої зайнятості. Це означає, що ЦБ несе відповідальність не просто за стабільність грошей, а й економіки в цілому. І це коректно: світовий досвід засвідчує взаємність цих складових: стабільності грошової системи без стабільності економіки не буває. Це - нонсенс. Взаємодія нашого уряду і НБУ має розбудовуватися і на цій основі. Це надзвичайно значуща позиція, в якій нам також необхідно визначитися.

- Якою є ваша позиція у питанні рефінансування банків з іноземним, зокрема й російським, капіталом, що діють на нашій території?

- А яка у цьому різниця? У паспорті банківського капіталу графа національної належності ніколи не значилася. І слава Богу. Якщо ми ведемо мову про іноземні інвестиції, то тут предметом нашої уваги має бути лише одне - його некримінальне походження. Не слід забувати і того, що у сучасному глобалізованому світі загрози економічної безпеки формуються не інтервенцією, а навпаки, відпливом із країни іноземного капіталу.

Мої оптимістичні прогнози щодо повоєнної економіки в Україні будуються на тому, що з урахуванням набуття нашою державою членства у зоні вільної торгівлі з країнами ЄС ми станемо особливо привабливими для іноземних інвестицій, у структурі яких чільне місце обов'язково займатиме й російський капітал. Я не нехтував би вже сьогодні й відповідною перспективою. Переконаний, путінські аналітики це добре усвідомлюють.

Важливим є й інше. Нині на досить серйозному рівні обговорюється проблема реалізації "плану Маршалла" у повоєнній Україні. Якщо ми справді на це розраховуємо, то вже тепер кожним своїм кроком економічної, в тому числі монетарної, політики маємо доводити, що ми насамперед ментально доросли до реалій відповідних рішень. Проблема ставлення до російського банківського капіталу має і відповідний підтекст. Ставити знак рівняння між путінською шизофренією і російськими суб'єктами ринку - це, у моєму розумінні, надзвичайно вразлива позиція.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі