Бізнес-омбудсмен: шанс на інвестиційну реінкарнацію?

Юрій Сколотяний 26 квітня 2013, 20:40
Доллар

Читайте також

Як зробити з України інвестиційний клондайк? Складно відкрити Америку, сказавши, що для цього передусім держоргани повинні почати дотримуватися чинного законодавства. Однак подолати тотальний правовий нігілізм чиновників можна, мабуть, лише за умови принципових змін або на самісінькій верхівці владної піраміди, або в її підвалинах — у світогляді більшості пересічних громадян.

Тобто якщо хочеться, щоб надходили інвестиції, щоб у державі розвивалося конкурентоспроможне виробництво, щоб громадяни не думали про девальвацію, а аналізували доцільність ревальвації тощо, потрібно спонукати до зміни перш за все правосвідомості у нинішньому українському суспільстві. Гроші ж знайдуться — нині у світі їх більш ніж достатньо.

Можливу точку розлому для тектонічних зрушень, власне, вже неодноразово визначено — це захист прав "священної корови" ринкової економіки, тобто приватної власності, прав інвесторів і кредиторів. Детонатором тут може виступити не поява нового цербера на кшталт перенашпигованої повноваженнями фінансової поліції, а скоріше (за адекватного застосування!), інституту бізнес-омбудсмена — медіатора між державою та бізнес-середовищем, можливість запровадження якого вже почали активно обговорювати у ЗМІ.

У потоці торішніх реляцій влади про підвищення позицій України в рейтингу Doing Business-2013 Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації, за дужками (поза увагою) опинився той факт, що за параметром "захист інвесторів" наша держава погіршила позиції на три пункти, перемістившись зі 114-го на 117-те місце. Відповідно ж до останнього звіту Всесвітнього економічного форуму щодо глобальної конкурентоспроможності держав за рівнем захищеності прав власника Україна посіла
129-те місце, за ефективністю правової системи — 141-ше.

Під час опитування, проведеного Європейською бізнес-асоціацією за підсумками першого кварталу 2013 року серед топ-менеджерів 115 компаній — членів цього об'єднання, бізнесмени констатували тенденції посилення тиску на бізнес, його перерозподілу в інтересах політичної верхівки, неможливості для підприємств отримати гідний захист своїх прав у судах.

"Мій досвід каже, що податкова система в Україні, регламенти роботи бізнесу та інше порівняно з тими країнами, в яких група "Райффайзен" присутня, не є радикально несприятливими. Більша частина наших небезпек і негативного настрою лежить не у площині економіки, а у площині юридичного захисту своєї інвестиції. І такого захисту, на жаль, ми не можемо отримати", — констатує голова правління "Райффайзен Банку Аваль" Володимир Лавренчук.

За визнанням і бізнесу, і незалежних експертів, ключова "юридично-інвестиційна" проблема України — не так недосконалість законодавства, як його неадекватне застосування. Тому й не дивно, що в нашій державі інвестори (у тому числі банки) постійно сидять/працюють, як на пороховій бочці, очікуючи чергового судового рішення, яке "ні словами сказати, ні пером описати". Так було з відшумілими справами про незаконність видачі кредитів у валюті. Так є і зі "свіжою" історією з багатомільйонними збитками одного з найбільших банків в Україні через задоволення у тому числі судом вищої інстанції гіпердивного позову від сторонньої компанії (навіть не позичальника) про відшкодування йому банком ефемерної "упущеної вигоди". Небезпека, зокрема, цього випадку полягає в тому, що його можуть "розтиражувати" по всій країні. А відтак, під удар потрапляють не лише всі банки, їх акціонери, а й вкладники цих банків.

"Я займаюся справами, які пов'язані з банківським сектором, останні п'ять років. І вперше зустрічаю рішення про відшкодування збитків, в якому суд не встановив усіх чотирьох складів правопорушення: вина, збитки, причинно-наслідковий зв'язок, правопорушення. У рейтингу необґрунтованості це судове рішення, можливо, може посісти перше місце", — зауважує партнер ЮФ "Василь Кісіль і партнери" Ярослав Теклюк.

Вітчизняна судова гілка влади (номінально незалежна) в одних ситуаціях виступає як безконтрольний і безвідповідальний інститут ("что хочу, то и ворочу"), а в інших — як маріонетка вищого державного керівництва, що ухвалює "правильні", "доцільні" рішення. Це стосується як кримінальних, так і господарських, адміністративних і цивільних справ.

Певні запобіжники проти зловживань служителів Феміди начебто існують (кримінальна відповідальність за неправосудні рішення, дискваліфікація суддів Вищою радою юстиції та ін.), але вони на практиці малоефективні. "Впливати на суди досить важко", — визнає начальник управління правового забезпечення ринку банківських послуг та законодавчої ініціативи НБУ Ірина Саченко.

Старший радник "Альфа-Банку" (Україна), екс-віце-прем'єр-міністр з економічних питань Роман Шпек вказує на те, що через корупцію одні й ті ж суди часто ухвалюють взаємовиключні рішення. Суди ж, скажімо, нижчої інстанції ігнорують роз'яснення, узагальнення судової практики судів вищої інстанції. "Акціонери вже не готові ризикувати своїми грошима. Якщо кожного разу після всіх засідань на високому рівні всі роздали карти і сказали, що ми граємо в покер, а грають з нами в підкидного дурня, то так далі тривати не буде", — констатує фінансист.

Як саме підвищити якість судочинства в Україні? Навіть коли абстрагуватися від уже набридлого всім чинника політичної волі, теоретично бізнесу та громадянському суспільству можна було б спільними зусиллями намагатися здобути нехай і невеликі, але перемоги (принаймні моральні) щодо конкретних суддів. А інструментом боротьби могла би стати гласність — оприлюднення фактів ухвалення більш ніж сумнівних рішень конкретними служителями Феміди. До речі, торік у лютому тодішній перший віце-прем'єр Андрій Клюєв озвучував ідею створення публічного реєстру суддів (як, зрештою, і компаній і фізосіб), задіяних у рейдерських атаках. Будемо раді помилитися, але відтоді такого реєстру так ніхто і не оприлюднював…

З іншого боку, фахівці зауважують, що для захисту прав інвесторів корисним міг би бути розвиток в Україні третейського судочинства та запровадження інституту бізнес-омбудсмена. "Така система заходів дасть можливість протидіяти суддівському свавіллю", — переконаний заступник директора Інституту держави і права ім. Корецького Володимир Нагребельний.

Про нове й дещо забуте старе

Інститут бізнес-омбудсмена існує, зокрема, в США, Росії, Грузії. Дискусії щодо його імплементації в Україні велися й торік восени. Тоді Держкомпідприємництва приміряло до себе цю іпостась і мало намір домогтися функцій контролю за контролюючими держорганами. Другим диханням для "бізнес-омбудсменської" теми став нещодавній заклик Європейського банку реконструкції та розвитку до В.Януковича створити таку інституцію в Україні для поліпшення місцевого інвестиційного клімату.

На думку голови комісії УСПП з питань економічної політики Юлії Дроговоз, ініціатива щодо збільшення можливостей для відстоювання підприємцями своїх інтересів потенційно значно корисніша для держави (у тому числі через призму потенційного нарощування доходів держбюджету за рахунок поліпшення інвестиційного клімату та зростання ділової активності), ніж репресивні заходи (на кшталт скандальної ідеї створення Служби фінансових розслідувань із надто вже берберськими повноваженнями).

"З точки зору меншого зла для бізнесу та покращення інвестиційного клімату ідея про створення інституту бізнес-омбудсмена тільки вітається підприємницьким середовищем, оскільки розглядається як цивілізований інструмент вирішення конфліктів і суперечок між владою та бізнесом", — погоджується керівник секретаріату Ради підприємців при Кабміні Андрій Забловський.

Про конкретні формати роботи бізнес-омбудсмена (у т.ч. з погляду повноважень) говорити ще зарано — ці питання поки що лише проговорюються. Зрозуміло, що простір для фантазії тут величезний — від можливості представляти інтереси підприємців у судах чи й бути "третейським суддею" в окремих справах до, наприклад, обов'язкового візування (права вето?) урядових рішень, рішень інших органів влади щодо підприємництва, права законодавчої ініціативи та ін.

На думку президента Американської торгової палати Хорхе Зукоскі, до основних завдань бізнес-омбудсмена слід було б віднести, зокрема, розгляд скарг інвесторів на дії органів виконавчої влади в податковій, митній, земельній, антимонопольній сферах. "Така структура повинна бути неупередженою і об'єктивною, підтримуватися діловим співтовариством, вплив якої контролюється і підтримується державою. Водночас ефективність проекту може бути забезпечена за наявності політичної волі", — констатує Х.Зукоскі.

Юлія Дроговоз висловлює думку, що бізнес-омбудсмен міг би також надавати експертні висновки, які враховуватимуться держорганами (в т.ч. адміністративними судами) при ухваленні рішень. Як додає В.Нагребельний, захисник прав підприємців міг би принаймні в резонансних господарських, цивільних судових справах виступати як третя сторона — за аналогією із залученням органів опіки до судових процесів для захисту інтересів неповнолітніх.

Тобто варіантів, як зазначалося, сила-силенна. Зрозуміло, що більше буде повноважень, то більше зацікавлених сторон на них претендуватиме. А охочих поділити шкіру ще невбитого ведмедя нині вже більш ніж достатньо. Як розповідають джерела DT.UA в уряді, в підкилимній боротьбі з цього приводу вже почали ламати списи. Умовно всіх претендентів можна поділити на три групи, які зрештою відображають три основні моделі (філософії) створення та функціонування інституту бізнес-омбудсмена в державно-бізнесовій ієрархії.

Перша — це виконання функцій бізнес-омбудсмена колективним органом, формально віддаленим від держави. Ним може бути, наприклад, одне з існуючих бізнес-об'єднань — Федерація роботодавців, Асоціація платників податків, Європейська бізнес-асоціація, Американська торгова палата, УСПП та ін.

Друга модель — бізнес-омбудсменом може стати один з існуючих держорганів чи пов'язана з державою структура. А це може бути Мінекономрозвитку, Держкомпідприємництва чи, наприклад, Рада підприємців при Кабміні (її склад затверджує уряд з числа осіб, рекомендованих всеукраїнськими громадськими організаціями, організаціями роботодавців, громадськими радами при КМУ, міністерствами, іншими органами виконавчої влади тощо).

Третій варіант — надати певній людині (із супровідним апаратом) статус бізнес-омбудсмена. Вона може бути номінально незалежною або підпорядковуватися, скажімо, певній раді бізнес-об'єднань чи держінституціям — президенту, Кабміну або Верховній Раді (за аналогією з Уповноваженим ВР з прав людини).

Кожна з моделей має свої переваги й недоліки. Віце-президент УСПП Максим Кунченко не виключає, що можливість бізнес-омбудсмена напряму доносити думку першій особі держави повинна значно підвищити його ефективність. Натомість в.о. президента Всеукраїнської асоціації роботодавців В'ячеслав Биковець негативно ставиться до перспектив прямого впливу держави на такий орган, вказуючи на двоїстість інтересів держави: з одного боку, забезпечити податкові надходження до бюджету, а з іншого — створити комфортні умови для ведення підприємницької діяльності. Виконавчий директор Європейської бізнес-асоціації Анна Дерев'янко дипломатично зауважує, що запорука успіху бізнес-омбудсмена — це передусім чітке визначення механізму його функціонування та "урегульованість з існуючою системою влади".

Один із можливих форматів діяльності бізнес-омбудсмена описує Роман Шпек. При цьому він посилається на український же досвід 1997–1999 рр. "Цей інститут тоді працював досить ефективно. Там було десять арбітрів з українського боку та десять іноземних арбітрів — з Канади, США, Європи. Було розроблено положення, процедури, були слухання. Органи влади мали право захищати свої інтереси. Але коли це журі з трьох представників приймало рішення, вони були обов'язковими для органів влади", — розповідає екс-віце-прем'єр.

Заради справедливості слід зазначити, що сьогодні функції бізнес-омбудсмена в тому чи іншому вигляді виконують певним чином бізнес-об'єднання та окремі органи державної влади. У разі створення цього інституту, звичайно, оптимально було б забезпечити максимальну синергію існуючих напрацювань. При цьому важливо чітко розмежувати функції, щоб уникнути корпоративно-відомчих воєн. Крім того, не завадить подумати над антикорупційними запобіжниками (відповідні ризики, безумовно, існуватимуть, якщо йтиметься про широкі повноваження органу).

Про критичність маси

При прогнозах потенційної ефективності інституту бізнес-омбудсмена в Україні думки експертів розходяться. Хтось традиційно більш оптимістично налаштований, киваючи в тому числі на свіжий досвід Росії та потребу для влади попіаритися на реальних справах перед президентськими виборами, хтось — більш песимістично. Скажімо, голова правління Інституту власності та свободи Дмитро Ляпін сумнівається в тому, що лише однією ініціативою вдасться компенсувати системність корупції в державі, нехтування правами громадян.

"Не виключаю, що подібну позицію готують для когось із оточення голови держави, щоб він мав можливість втручання в існуючі відносини між бізнесом і держструктурами, виконував роль арбітра в складних ситуаціях. У такому разі можлива переорієнтація насамперед великого бізнесу в бік пошуку підтримки у такої персони замість держструктур", — додає, в свою чергу, аудитор, керуючий партнер PSP Audit Дмитро Сушко.

Безумовно, навіть найкращий світовий досвід модернізації держави та економіки може розбитися об вітчизняну "специфіку". Однак це не означає, що не потрібно навіть намагатися щось зробити.

Якщо навіть припустити, що створення інституту бізнес-омбудсмена багато проблем не розв'яже (а це цілком об'єктивна перспектива), він може стати одним із точкових ударів, який у сукупності з іншими (наприклад, відновленням та активізацією роботи антирейдерської комісії при Кабміні, посиленням прав міноритарних акціонерів та ін.), на перший погляд, не дуже глобальними ініціативами таки проб'є стіну інвестиційної приреченості, яку багато хто вбачає в Україні.

Як зазначалося, якщо не хочеться покладатися на політичну волю однієї людини чи групи людей, можна діяти принаймні за тактикою малих перемог. А кількість неодмінно перейде в якість.

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • AVenin 27 апреля, 10:35 По поводу работы судов, конечно есть много случаев, когда небанковский бизнес выигривает у банковского. Иногда используются непрозрачные подходы, иногда банки не проявляют разумной гибкости и загоняют клиентов на тропу войны, иногда суды действительно имеют основания для защиты банковских клиентов. Но не надо клеймить всех тех, у кого претензии к банкам, и не надо травить все суды, которые принимают решения в поддержку банковских клиентов. Особенно опасно, когда банкиры, а также автор статьи, таким образом переносят клеймо недобросовестных заемщиков на граждан-потребителей финансовых услуг, в том числе проталкивая нужные обобщения судебной практики (об этом цитата Р. Шпека в статье). Потребители же беззащитны в судах против банковских машин. Неужели не знаете примеров? А про "святость" банков по отношению к людям, одно из последних исследований юристов http://www.banki.ua/news/daytheme/?id=223425 Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.82
EUR 27.27