Чи може дефіцит держбюджету бути нульовим?

бюдж

Читайте також

Усі держбюджети незалежної України (за винятком 2002 р.) були дефіцитними. Дефіцит коливався в межах 0,4—6,8% від ВВП. Викликом для урядів нового часу стало обмеження цього показника 3% ВВП, а питання про те, що держбюджет має бути бездефіцитним, на порядку денному взагалі не стоїть.

Ми вже настільки змирилися зі споконвічним перевищенням видатків над доходами, що стало нібито навіть непристойним нагадувати, що збалансованість держфінансів — основний принцип будь-якої бюджетної політики. І саме до цієї мети ми повинні йти, якщо плануємо жити відповідно до своїх достатків і коли-небудь нарешті розпочати вибиратися з боргового зашморгу, який дедалі тугіше затягується на шиї держави та її платників податків.

Зазначимо, що й у багатьох країнах переважають дефіцитні бюджети. З великих країн тільки Німеччина та Білорусь є винятками.

Виникає запитання, наскільки дефіцити бюджету корисні, обґрунтовані?

Класик економіки Джон Кейнс вважав, що інструменти державного бюджету (держзакупівлі, податки) мають використовуватися як антициклічні регулятори, які стабілізують економіку на різних фазах кризових явищ. У результаті використання в більшості розвинених країн у 50—60-х роках минулого століття кейнсіанських рецептів регулювання економіки проблема хронічного дефіциту державних фінансів до середини 70-х років стала однією з основних макроекономічних проблем, що послужило однією з причин посилення інфляційних процесів.

Американські економісти Томас Сарджент (лауреат Нобелівської премії) і Нейл Воллес обґрунтували, що боргове фінансування дефіциту держбюджету в довгостроковому періоді може призвести до ще вищої інфляції, ніж емісійна.

Безсумнівно, позики виправдані при великих стихійних лихах. Приклад цього — післявоєнний план Маршалла допомоги Європі для відновлення її країн та їхніх економік. У певному ступені можна виправдати війною позики і в Україні 2014—2016 рр.

Деякою мірою бюджетні позики виправдані при великому будівництві. Але велике будівництво не характерне для нової України. Таких проектів, реалізованих за рахунок бюджету України в 2015 р., мені знайти не вдалося, даних про глобальні інфраструктурні проекти у видаткових статтях бюджету немає. Якщо вони й реалізовуються, то приватними фірмами. Утім, теж абияк. Наприклад, у 2014 р. повідомлялося про плани запустити в роботу з 2015-го великий універсальний олійноекстракційний завод у порту "Южний". У квітні 2016-го уточнили, що Allseeds... продовжує підготовку до будівництва другої черги олійновидобувного комплексу в "Южному". Тобто минуло два роки, а йдеться тільки про розминку.

Однак хронічно дефіцитний бюджет потребує постійних запозичень не тільки для фінансування екстраординарних витрат, пов'язаних із масштабними будівництвами, а й для штатних статей бюджету, які не вписуються в кошторис. Постійні позики можуть призвести до того, що для одержання нових запозичень доводиться платити відсотки майже на їхньому рівні. Так, 2016-го планується витратити на обслуговування та повернення кредитів 135 млрд грн, тоді як величина нових позик очікується в розмірі 218 млрд, тобто понад половина залучених коштів піде на покриття старих гріхів.

У 2017 р. Кабмін планує залучити 190 млрд грн, що на 14% менше, ніж 2016-го. Із цієї суми уряд розраховує взяти 103 млрд грн внутрішніх позик і на 86 млрд грн — зовнішніх. При цьому Кабмін передбачає погасити 129 млрд грн, з яких 98 млрд — за внутрішніми зобов'язаннями і 30 млрд — за зовнішніми. Тобто, якщо казати про внутрішні запозичення, то уряд планує залучити стільки ж коштів, скільки й віддати.

Однак позики в нас нарощуються. Тож чому це робиться? Хтось, може, особисто зацікавлений у такій політиці? Почасти ті, хто пов'язаний з тіньовою економікою. З табл. 2 видно, що Україна та Росія люблять "сидіти в тіні", маючи так званий неформальний сектор економіки більш як 40% ВВП і (не)пристойний дефіцит держфінансів. А от Білорусь, у якої тіньовий сектор менш як 20% ВВП, обходиться своїми грошима, маючи, як ми вже зазначали, профіцитний бюджет. Щоправда, з "тінню" у світі не все цілком ясно — США та Франція, маючи невелику "тінь", люблять позики, а от Німеччина, з якої можна та потрібно брати приклад, зводить свій держбюджет із профіцитом. Профіцитний бюджет мають також такі країни, як Східний Тимор, Маршаллові Острови. Але їх можна не брати до уваги — дуже маленькі, хоча й "спритненькі".

Тут слід зазначити, що профіцитний бюджет теж не може бути самоціллю, тому що спричиняє й негативні наслідки. Якщо доходи держкошторису перевищують видатки, виходить, в економіку потрапляє менше коштів, ніж могло б, відповідно, держава розпоряджається грошовим ресурсом неефективно, а тиск на реальний сектор підвищується. Але, як кажуть, нам би ці проблеми.

З огляду на стабілізацію ситуації в Україні треба вже у 2017 р. хоча би постаратися піти від дефіцитного бюджету та прагнути до його балансу. Рецепт простий у теорії, але його важко досягти на практиці.

Насамперед слід скоротити частку перерозподілу доходів через державу і якнайбільше видаткових повноважень передати бюджетам різних рівнів — і це перший фактор зменшення дефіциту бюджету. Частково, завдяки реформі децентралізації, цей процес іде, утім, не без перекосів. Місцеві бюджети постійно приймають нові повноваження, часто не забезпечені фінансами, а частка бюджетних коштів, які розподіляються органами центральної влади, не скорочується. Через проблеми в самому бюджетному процесі контролювати ці видатки складно, адже чітко лімітовані лише видатки на безпеку та оборону (5% від ВВП) і власне дефіцит держбюджету (3% від ВВП). На жаль, немає аналогічних нормативів для соціальних видатків, медичних, освітніх, адміністративних. Це ускладнює як саме планування, так і контроль над виконанням.

Другим фактором зниження бюджетного дефіциту є банальна економія — визначення неефективних статей видатків, скорочення або оптимізація яких спроможні скоротити видаткову частину держкошторису. Про це багато кажуть, але, як показує практика, робиться дуже мало. Скорочення держапарату переросло в створення нових структур, боротьба з корупцією потребує збільшення зарплатних фондів, при цьому послуги, які надаються державою громадянам, навряд чи покращилися. Як і ефективність витрачання бюджетних коштів.

Третім фактором, що може скоротити дефіцит, є пріоритетність фінансування тих видаткових статей, які потенційно можуть забезпечити зростання доходів держави. Спрощуючи, якщо бюджетні гроші ітимуть на розвиток реального сектора економіки або на підігрів споживчого попиту, вони повернуться держбюджету сторицею.

На жаль, у бюджеті майбутнього року не простежується жоден із зазначених способів скорочення бюджетного дефіциту. Навпаки, у держкошторисі є відверто суперечливі в частині виконання статті доходів, які покликані лише на папері скоротити майбутній бюджетний дефіцит. Так проблем із збалансованістю держбюджету не вирішити, понад те, з великою ймовірністю вони лише посиляться до кінця майбутнього бюджетного періоду.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
1 коментар
  • Василий Тёртый 2 октября, 17:03 Вроде бы все усилия правительства и МВФ направлены именно на сокращение дефицита бюджета. Разве хоть одно украинское правительство заявляло о приверженности кейнсианству? Стране просто не хватает денег на жизненно необходимые расходы. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.13
EUR 27.96