Ложка меду в бочці е-дьогтю

Сергій Кораблін 25 листопада, 23:03
е-декларации гривня

Читайте також

Одне з останніх вітчизняних топ-шоу — е-декларації — породило чимало емоцій, причому здебільшого вкрай негативних. Як у декларантів, так і в громадян, що спостерігають за ними: одні обурені позахмарними статками своїх "слуг", інші — заздрістю бідних виборців. 

Причому в обох випадках не обходиться без звинувачень у ницих інстинктах: і тих, хто як сир у маслі катається під час (за рахунок?) війни, і тих, хто рахує чужі гроші.

Точок дотику при цьому не більше, ніж на Майдані. Що не може не пригнічувати, оскільки багато з тих, хто сьогодні виправдовується, ще недавно стояли за стіною палаючих шин.

Знайти позитив на цьому похмурому тлі досить складно. Про нього взагалі майже нічого не чутно. Тим часом рухатися в глибоких сутінках хоча й незручно, та все ж таки краще, ніж у суцільній пітьмі. Тому дещиця пролитого світла все ж таки краща від дрімучих оман, а аналіз "нововиявлених обставин" — глибокої деморалізації. Тим більше, що ці обставини містять цікавий фактаж не тільки зі сфери моралі й права, але і з практичної економіки. І першою в цьому ряду стоїть наша національна валюта.

Коли Нацбанк не вірить власній політиці…

Як виявилося (і це не пройшло повз увагу навіть авторитетної американської New-York Times), українські політики в гривню взагалі-те не вірять. Адже якщо гривневі вклади населення торік лише трохи поступалися їхнім валютним депозитам — у співвідношенні 1:1,07, то в перших осіб держави ця пропорція сягнула 1:600 (і вище) на користь інвалют. Тому важливою виявляється не лише кількісна прірва між цими двома фокус-групами, а й прихований у ній зміст.

Не менш примітно й те, що в цій масовій втечі від рідної валюти особливо вирізнилося керівництво Нацбанку, здивувавши всіх своїм феноменальним результатом. Його бажання зберігати особисті заощадження в доларах було продиктоване, напевно, не лише 50-відсотковою інфляцією і курсом гривні, що впав утричі, а й… відсутністю віри у власну політику і результативність своєї роботи. Адже згідно зі статтею 99 Конституції України основною функцією НБУ є "забезпечення стабільності національної грошової одиниці".

Коли керівництво центробанку вірить своїй політиці менше, ніж пересічний банківський вкладник, з цією політикою вочевидь щось негаразд. Сьогодні її візитівкою є плаваючий (нерегульований) курс гривні: згідно з численними заявами НБУ, він давно перейшов на таргетування інфляції (ІТ) і за обмінний курс не відповідає.

Примітно, що широкими публічними дискусіями цей крок не супроводжувався. Не мав він і економічних обґрунтувань з прогнозними оцінками та аналізом можливих альтернатив. Тому сказати точно, який саме зміст вкладає Нацбанк в ІТ і чим (а також чому) його вітчизняна версія відрізняється, наприклад, від англійської або вірменської, м'яко кажучи, складно.

І хоча прагнення НБУ приборкати інфляцію цілком зрозуміле, мотиви його демонстративної зневаги до валютного курсу досі були незрозумілі: таргетування таргетуванням, але саме по собі ІТ не може усунути високу курсову вразливість України, яка всім добре відома. Тим більше, що й законом про НБУ регулятор наділений повним набором засобів, необхідних для регулювання курсу.

Причину цієї байдужості несподівано прояснили е-декларації: як виявилося, керівництво Нацбанку заздалегідь убезпечило свої сімейні заощадження, конвертувавши їх у долари. Після цього воно, власне, і стало пояснювати країні, наскільки нерозумно й безглуздо цікавитися іноземною валютою та обмінним курсом гривні...

На щастя, у цій невеселій історії є й раціональне зерно. Сьогодні воно самоочевидне — необхідне коригування закону про НБУ із впровадженням у його обов'язки контролю не тільки над інфляцією, але й над курсом гривні. Усі "теоретичні" заперечення про неможливість такої комбінації хибні — досить лише звернутися до практики тієї ж Данії, Гонконгу, Китаю або, наприклад, Балтійських республік (до їхнього переходу на євро).

Чому про це мовчить Нацбанк, окреме питання. Як і те, чому весь передовий досвід у галузі монетарної політики ним зведений до трьох десятків країн — прихильниць ІТ. Адже дотримуючись цієї логіки, НБУ сьогодні повинен копіювати досвід Гани і не зважати на… Федеральну резервну систему США. На тій простій підставі, що центробанк першої дотримується ІТ, а друга — ні (хоча й оголосила в 2012 р. свою довгострокову мету по інфляції в 2%).

…а реформатори — своїм реформам

Враховуючи слушні зауваження наших політиків про те, що гривня — відображення економіки, треба визнати, що вони мало вірять не тільки першій, а й другій. А реформатори — власним реформам. Адже якби було інакше, вони зберігали би свої заощадження в національній валюті. Та оскільки це не так, нашим реформам точно чогось бракує. Питання непросте, тому що багато зусиль парламенту й уряду гідні підтримки. Адже ті ж е-декларації і комплекс заходів по боротьбі з корупцією — безперечний результат їхньої роботи.

Разом з тим, прекрасно знаючи виворіт бізнесу й політики, на швидкі плоди своїх зусиль вони вочевидь не розраховують. Тому попутно з пропагандою ікон вільного ринку (приватизації—лібералізації—дерегулювання) вони переводять у долари мільярди власних заощаджень.

Логіка такої обачності досить зрозуміла: поки одержимо ефекти цього ринку, гривня встигне ще кілька разів упасти. Адже в тій-таки Угоді про зону вільної торгівлі з ЄС чимало застережень і винятків, унаслідок чого наш доступ на європейський ринок нагадує не широко відчинені двері, а вузенький просвіт, протиснутися в який може лише мала частина українського експорту.

Справа в тому, що водночас із жорстким квотуванням він обкладений у ЄС ще й не менш жорсткими тарифами. Причому на цілий ряд товарних позицій (оброблений крохмаль, цукрова кукурудза, продукція з цукру, зернових, молочних вершків тощо) одночасно застосовуються подвійні тарифи — і у вигляді відсотка до вартості товару, і у вигляді фіксованої націнки на кожен кілограм продукту.

Такі "свободи" змушують думати не стільки про лібералізацію, скільки про… регулювання. Тому у нас на порядку денному сьогодні нові стандарти, регламенти, сертифікація, створення раніше невідомих інститутів, процедур їх роботи й контролю, переговори з ЄС про збільшення його квот і зниження ним же мит і т.ін.

Враховуючи дефіцит ресурсів і часу, неминуче постає запитання: чому тут віддати перевагу? Інтереси яких виробництв лобіювати в ЄС перш за все, і на які поступки він може піти? Наскільки такі поступки відповідають нашим пріоритетам? І які ці пріоритети взагалі?

Останнє запитання — ключове. Відповідь на нього має знати не Брюссель, МВФ і "невидима рука" ринку, а ми самі. Тут і зараз. А тут у нас цілковитий хаос: мріючи про технології шостого укладу (нано- і біотехнології, інженерія живих тканин, молекулярна, клітинна і ядерна технології тощо), ми одразу оголошуємо пріоритетною галуззю… сільське господарство.

Не дивно, що з таким компасом ні економіку підняти, ні гривню в люди вивести. Це дає ще одну досить важливу підказку: щоб і надалі не бігати за іноземною валютою, нашим політикам і чиновникам час подумати про вітчизняне виробництво. Адже що більша його місткість, то меншою буде їхня і наша потреба в сторонніх грошових знаках.

МВФ? Не віримо

Так уже склалося, що в найскладніші моменти ми звертаємося по допомогу до МВФ. Хтось вважає його зібранням економічних гуру, хтось — ні. Але факт залишається фактом — жодна економічна криза в Україні не обійшлася без наших глибоких поклонів Фонду.

І навіть якщо його вимоги часом відверто суперечливі, кредити у нього беремо справно. Логіка в цьому досить проста: з одного боку, вони дають нехай тимчасовий, але перепочинок, а з іншого — багато вимог Фонду справді розумні. Наприклад, ніхто не сумнівається в тому, що в Пенсійному фонді й "Нафтогазі" не має бути дір, а компактний і ефективний держапарат — благо для всього суспільства.

Отож згідно з програмою EFF, схваленою МВФ у березні 2015 р., курс гривні мав стабілізуватися вже цього року
(22,5 грн/дол.). Надалі він повинен був фактично застигнути, досягнувши у 2020 р. 23,7 грн/дол. Враховуючи такі перспективи, наші політики мусили б ставити на гривню. Але вони масово віддали перевагу на своїх рахунках і в кишенях долару (євро, фунту). Чому? Або тому, що не вірили в успіх програми, або… не збиралися її виконувати. Що, взагалі-то, те саме.

Хоч би якою була правильна відповідь, уже сама постановка питання — предмет для серйозного розбору польотів. Якщо не в кабінетах МВФ, то хоча б у вітчизняних. Тим часом слабкі місця програм Фонду добре відомі. І їх урахування — ще один шанс для більш практичних і ефективних розробок.

Так, гарантії МВФ не перевищують терміну життя його програм, а вони всі короткострокові. Далі, у рамках свого мандата Фонд займається тільки монетарним і фінансовим блоками, але "не працює" з реальним виробництвом і його структурою. Фонд дотримується неоліберальної доктрини, згідно з якою навіть мертвий ринок кращий за активну державу. Нарешті, програми Фонду стилізовані, заковані в бюрократичну броню та майже не відхиляються від загального шаблону.

Однак хоч би якими важливим були ці нюанси, вони не є причиною українських проблем. Їх перелік — усього лиш привід подумати про те, чого нам не вистачає в співробітництві з Фондом. А там реально немає ні глобальних цілей у виробництві, ні опори на внутрішні ресурси, ні ставки на промислові технології (не кажучи вже про високі).

Тим часом таких завдань ми не вирішуємо й у своїх власних снах. Тому не дивно, що в долю гривні не вірять навіть ті, хто відповідає за її стабільність. Той же НБУ ставить їй діагноз з незмінною оглядкою на МВФ і його кредити. Усе це нагадує ситуацію, коли хворому не встигають міняти крапельниці. Але лікарі запевняють, що пацієнт у чудовій формі, тому що його організм ще приймає фізрозчин…

Америка вірить у Бога, а Україна — у долар!

Вибір на користь твердих валют — чітка відповідь на запитання, чого не вистачає Україні та її реформам: розвиненої промисловості, новітніх технологій, глибокої переробки сировини, сучасної продукції. Нам не вистачає наукомістких виробництв, що потребують постійних новацій. У нас немає попиту на молодих інженерів та їхні винаходи. Відсутня потреба у відкриттях — їх просто ніхто не чекає і не замовляє. А якщо вони й народжуються, то їх нікому профінансувати та довести до впровадження, не кажучи вже про масовий випуск і просування за кордоном. Немає прицілу в майбутнє, ми задовольняємося прийомами позаминулого століття та імпортом побутової техніки.

Нас обігнали наші колишні учні. Ми купуємо у них продукцію, виробництво якої нам уже просто невідоме: комп'ютери, смартфони, планшети, телевізори. При цьому ми робимо вигляд, що наші справи — далі нікуди, а символом світового прогресу є українські чавун і кукурудза.

Тим часом е-декларації — публічний провал цієї сировинної доктрини. Адже, як виявилося, наші політики віддають перевагу індустріальним валютам, цілком нехтуючи своїм сировинним дітищем — гривнею. Це стосується представників усіх партій, безвідносно статі, віку, рівня знання англійської мови й наявності "престижного зарубіжного диплома". Причому "свіжа кров українських реформ" нічим не поступається старшим колегам ні за якістю своїх прагнень, ні за потягом до готівки й доларів.

Мораль цього потягу тривіальна — країні потрібен негайний індустріальний розворот. Нам потрібен не абстрактний ринок, а конкретний — промислових технологій. Необхідна не відсторонена лібералізація, а така, що піднімає нашу обробну промисловість. Дерегуляція має здійснюватися не заради офшорів, а для залучення інвестицій, причому не в бурштинові копанки або будівництво котеджів, а в масову переробку сировини. Метою приватизації має бути не роздача ласої держвласності, а реанімація збиткових підприємств. Або їх повне перепрофілювання.

Банально? Звичайно — про це все вже давно сказано. Та все одно країна продовжує ганятися за американським доларом, на якому написано "Ми віримо в Бога". Проте нам, через інші ідеали, залишається лише сподіватися на сам цей долар. Узятий, до речі, у борг.

Дірявий гаманець

Згідно з підрахунками журналістів, родини 400 народних депутатів зберігають готівкою понад 7 млрд грн. Коли так, ідеться про суму, що перевищує 2% грошової бази, яку сьогодні контролює Нацбанк (355 млрд). Щоб зрозуміти масштаб цих відсотків, доречно згадати, що згідно з діючою програмою EFF увесь приріст грошової бази цього року не повинен перевищити 13,8%, а 2017-го — 12,8.

Виходить, що заощадження цих 400 родин впливають на економічний стан усієї країни. І це не кажучи про кошти, вкладені в їхній особистий бізнес!

Якщо ці обрані родини почнуть синхронно переміщувати свої мільярди у трикутнику "банк—готівка—валютний ринок", амплітуда вільних коливань курсу може перевищити 5 грн на кожному доларі. При найгірших розкладах він падатиме із сьогоднішніх 26 до 28–29 грн/дол. При тому, що згідно з програмою з МВФ проектна стеля курсу на найближчі чотири роки лише трохи вища 28 грн/дол.

Арифметика дуже цікава. Особливо якщо врахувати, що такий грошовий потік здатен збільшити показник інфляції на один відсотковий пункт. Коли ж до коштів цих 400 родин додати ще заощадження політиків і чиновників, які перебувають поза стінами парламенту, вийде, що жменька наших співвітчизників впливає на всю цінову й курсову палітру вітчизняної економіки. І все залежить лише від того, бажають вони витратити свої заощадження чи ні, хочуть вони їх тримати в гривні чи у валюті, у вигляді готівки чи на банківському рахунку.

 Хоч би яким дивним був цей висновок, його легко пояснити, враховуючи, що мільйони пенсіонерів просто не мають коштів на купівлю елементарних речей, не кажучи вже про іноземну валюту. Та що там речей, згідно із соціологічними опитуваннями ("Український соціум", №3, 2015 р.), у 7,8% українських родин не вистачає грошей на їжу

За такої майнової та фінансової поляризації мимоволі виникає питання про те, наскільки серйозні запевняння Нацбанку, що в рамках ІТ він може ефективно контролювати грошовий обіг з допомогою лише відсоткової ставки. Це питання тим гостріше, що майже 30% грошової маси в Україні стійко перебуває поза банківською системою й тому на будь-які відсоткові ставки взагалі не реагує.

Одна з причин такого попиту на готівкові купюри — бідність: згідно з уже згаданим дослідженням, у 77% українських родин узагалі немає ніяких заощаджень. Інша причина — банківські ризики. Інакше частка готівки в заощадженнях наших депутатів не доходила б до 60%, удвічі перевищуючи середній показник по всій країні.

Причина недовіри до банків очевидна — ніхто не знає, який із них упаде завтра. Як, утім, і те, чи одержать клієнти банків-банкрутів належні їм (принаймні) 100 млрд грн. У подібних умовах відсоткова ставка, на яку так розраховує Нацбанк, не більш ефективна, ніж у 1994 р., коли почали сипатися вітчизняні трасти.

Хоч би що говорили про благо плаваючого курсу, але якщо він ще раз "пірне" так, як у 2014–2015 рр., банківська система стиснеться до двох-трьох десятків банків. Хоч як парадоксально, але й це не зможе гарантувати ні їхньої стійкості, ні збереження вкладів, ні спокою клієнтів.

Справа в тому, що наші банки націлені на підтримку торгових посередників і сировинних компаній: на їхню частку припадає понад 60% усього кредитного портфеля банківської системи. Це в 11 разів більше за кредити, видані для виробництва машин, обладнання, транспортних засобів тощо, тобто всього того, що хоч якось асоціюється з індустріальним розвитком і промисловими технологіями. Тому, тільки-но світові ціни на українську сировину впадуть до чергового мінімуму, перед нами знову постане провалля неоплачених валютних зобов'язань, з курсом гривні, що летить у неї, падінням банків, випаровуванням вкладів і метанням населення.

Дзеркало можливостей

Чи можливий такий сценарій? Більш ніж. Адже це і є наша бочка дьогтю. Однак що з усім цим добром робити, залежить тільки від нас. В остаточному підсумку, ті ж е-декларації — дзеркало не тільки наших проблем, а й можливостей, про які ми уперто не хочемо говорити.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
4 коментаря
  • Liza_UA 27 ноября, 11:56 Нарешті пан Кораблін заговорив людською мовою і про людське, а не зарозумілою академічною для спеціалістів. Видно, що людині це болить і вона шукає вихід. Ми всі, суспільство його шукає. Але вихід не у е-деклараціях, це точно. Вони скоріше символізують повний аут у всіх сенсах - хотіли декларації - нате вам наші декларації. І що ви зробите тепер? А нічого. Повна тиша. Ніяких можливостей це не дає бо не болить Порошенку і Гонтарєвій і всьому їх шоблу Україна. Але те, що пан Кораблін розуміє проблеми людей, вселяє надію, що гуртом ми всі все ж знайдемо справжні можливості.
    Republic 27 ноября, 21:39
    «Але вихід не у е-деклараціях, це точно. Вони скоріше символізують повний аут у всіх сенсах - хотіли декларації - нате вам наші декларації» - вважаю, що Ви помиляєтеся: е-декларації надаються «героями» України не заради суспільного «хотіння» їх споглядати, але виключно заради «омріяної легалізації усього вкраденого ними», яка – після офіційного відкриття у 2018 році ринку земель цільового призначення – стане досяжною для усіх «декларантів- мерзотників», які сьогодні «нічого не мають – окрім готівки», яку «тимчасово позичено третім особам» і яку НАБУ гарантовано перевіряти не буде, бо не має відповідного на «теє» Закону.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Yulia Osa 26 ноября, 20:35 " Нам потрібен не абстрактний ринок, а конкретний — промислових технологій. Необхідна не відсторонена лібералізація, а така, що піднімає нашу обробну промисловість. Дерегуляція має здійснюватися не заради офшорів, а для залучення інвестицій, причому не в бурштинові копанки або будівництво котеджів, а в масову переробку сировини. Метою приватизації має бути не роздача ласої держвласності, а реанімація збиткових підприємств. Або їх повне перепрофілювання." Як усе легко і просто. Але наприклад Стігліц, пише що дерегуляція веде до нестабільності та хаосу, а не до зростання. Збиткові державні підприємства після їх приватизації ніхто ніколи реанімувати не буде, підтвердження - і наша, і зарубіжна практика - інвестор хоче тільки перспективні прибуткові об"єкти, інші він поріже на металобрухт. Сергію Олександровичу, а хто врешті решт буде робити реформи, якщо самі депутати і чинуші в цю країну не вірять, (тому і зберігають валютний кеш дома, щоб швидко тікати з неї), невже вулиця? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Nicksaf 26 ноября, 01:30 Vita Losenkina, ну куда ты поскакала ? Ох, глупые, глупые скакуны и скакухи. Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
USD 26.10
EUR 28.01