Реформа мінімальної заробітної плати: рух до європейських стандартів?

Ірина Новак 24 червня 2016, 00:00
гривня

Читайте також

Перші фіскальні підсумки 2016 р. засвідчили, що радикальне зменшення з 1 січня ставки Єдиного соціального внеску (ЄСВ) не призвело до виходу з "тіні" заробітних плат. Цей висновок, зроблений у статті Д.Серебрянського та А.Вдовиченка ("ЄСВ і детінізація: фальстарт чи початок структурних змін?", DT.UA №20 від 4 червня 2016 р.), пояснює основну причину збільшення дефіциту Пенсійного фонду України з 80 до 145 млрд грн, про що повідомив міністр соціальної політики України.

У пошуках компенсаторів та аргументів для МВФ на переговорах щодо надання Україні нового траншу фінансової допомоги Мінсоцполітики України підготувало і оприлюднило на своєму сайті проект закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо мінімальних розмірів оплати праці", яким уже не вперше пропонується змінити підходи до визначення мінімальної заробітної плати (МЗП).

З теоретичної точки зору МЗП завжди розглядається в нерозривному зв'язку з контекстом економічної (загальний попит, зайнятість, інфляція) та соціальної (бідність, нерівність) політики. Тому пропозиції щодо її реформування мають враховувати, яким чином це вплине на макроекономічні індикатори країни? Чи сприятиме створенню підвалин економічного зростання? Мотивації людей до праці? Розвитку внутрішнього ринку через зростання споживчого попиту населення? На жаль, подібні питання у нашій державі продовжують залишатися риторичними.

Нині в Україні МЗП являє собою законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, без урахування доплат, надбавок, заохочувальних і компенсаційних виплат, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). 

В Україні МЗП є нижньою межею вартості праці, а її розмір не може бути нижчим за базовий державний соціальний стандарт — грошову величину прожиткового мінімуму для працездатної особи.

На відміну від МЗП, заробітна плата забезпечує розширене відтворення робочої сили, трудову мотивацію працівника до вищих досягнень у праці, тому повинна адекватно оцінювати умови праці, її складність, якість, кваліфікацію, досвід працівника.

Мінсоцполітики України пропонує включити до МЗП, окрім тарифної частини, інші складові заробітної плати (за винятком доплат за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров'я, за роботу у нічний і надурочний час, роз'їзний характер робіт, премій до святкових та ювілейних дат). При цьому вилучається норма, що МЗП — це розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю. Необхідність таких новацій аргументується практикою країн Європи, де МЗП "забезпечується усіма складовими заробітної плати".

Чи дійсно Україна в регулюванні МЗП, настільки не відповідає звичайній, загальноприйнятій європейській практиці?

Справді, ряд країн з ринковою економікою (Франція, Іспанія, Японія, Бразилія та ін.) використовують концепцію базового рівня МЗП, за якої вона виступає найнижчим рівнем в оплаті праці всіх працівників, але не пов'язана з тарифними ставками і посадовими окладами та загальною системою оплати праці. 

Водночас у 2014 р. Міжнародна організація праці оприлюднила доповідь "Системи мінімальної заробітної плати", де наголошується на існуванні в різних країнах значних відмінностей щодо визначення компонентів мінімального розміру оплати праці. Тому з урахуванням важливої ролі МЗП у подоланні бідності та збереженні купівельної спроможності працівників тристоронні партнери мають прагнути обмежити складові МЗП до тих, які видаються їм критично необхідними з огляду на ситуацію в країні. Два роки по тому, в ситуації значного зростання бідності та падіння платоспроможного попиту населення, Україна готується розпочати рух у протилежному напрямку.

З макроекономічної точки зору, МЗП впливає на три економічні змінні: попит, зайнятість та інфляцію. Однак у нашій країні інфляційні процеси переважно залежать від цін на енергоресурси, монетизації дефіциту державного бюджету, девальвації національної валюти, а динаміка МЗП практично не пов'язана зі змінами структури зайнятості, рівня безробіття та темпами зростання середньої заробітної плати. Основними причинами цього є обмежений характер ринку праці та недостатня мобільність працівників унаслідок низького рівня життя і нерозвиненої інфраструктури.

В Україні МЗП виконує інші функції — як базовий елемент тарифної системи оплати праці, вона забезпечує взаємозв'язок заробітної плати та особистих трудових зусиль працівника, справедливість розподілу результатів виробництва між працівниками і певною мірою компенсує обмеження ринку праці.

Мінсоцполітики України пропонує встановити мінімальний посадовий оклад (тарифну ставку) на рівні не менш як 60% розміру МЗП, а у разі нарахування працівнику при виконанні місячної норми праці заробітної плати, нижчої від МЗП, власник повинен доплачувати до її рівня. Це може призвести до того, що розмір нарахованої працівнику заробітної плати зменшиться. Наприклад, під час простою не з вини працівника власник зобов'язаний сплачувати йому не менш як дві третини тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Сьогодні тарифна ставка працівника не може бути меншою за МЗП. Тобто в разі простою він отримає принаймні дві третини від розміру МЗП. Але якщо тарифна частина становитиме лише 60% МЗП, то працівник отримає вже тільки дві третини від цих 60%.

Законопроектом передбачено надання уряду виключного права визначати умови оплати праці працівників бюджетної сфери. МОП неодноразово надавала коментарі для українських урядовців щодо неприпустимості виокремлення бюджетної сфери з договірного регулювання колективних трудових відносин. Підтвердженням цього є існування міжнародних об'єднань профспілок, наприклад Інтернаціоналу громадського обслуговування (PSI) працівників, зайнятих у сфері публічної адміністрації, українським аналогом якої є державне управління і бюджетна сфера.

Слід нагадати, що наслідки державного "регулювання" оплати праці у бюджетній сфері її працівники регулярно відчувають ще з кінця 2008 р. Саме тоді урядом вперше було порушено конституційне право на оплату праці не нижче від встановленої законом — розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки "відірвали" від розміру МЗП. Станом на 1 травня 2016 р. цей розрив становив 265 грн, або 18,3%. У результаті такого штучного заниження бази для розрахунку посадових окладів восьмий рік поспіль кожен лікар, учитель, науковець, інший працівник бюджетної сфери (окрім тих, хто отримує доплату до рівня МЗП) щомісяця втрачає частину заробітної плати.

Мінсоцполітики України також пропонує звузити критерії для встановлення МЗП, скасувати норму, що її розмір не може бути зменшений у зв'язку зі зменшенням прожиткового мінімуму для працездатної особи, внести деякі інші зміни до трудового законодавства, оцінити які повинно професійне співтовариство.

Cui prodest?

Розглянемо пропоновані "законодавчі новели" з точки зору інтересів кожної з трьох сторін класичного соціального діалогу — працівників, бізнесу та уряду.

Працівники зазнають втрат від подібної реформи. Адже у разі включення до МЗП інших, крім тарифної частини, складових заробітної плати її розмір збільшиться штучно, лише "на папері", від цього у людей не стане більше реальних грошей. У таких випадках, як простій не з вини працівника, матиме місце навіть зменшення нарахованої зарплати. Зменшаться також стимули і мотивація людини до здобуття освіти, підвищення кваліфікації, до вищих досягнень у праці, адже МЗП більше не означатиме розмір оплати виключно за просту, некваліфіковану працю.

В умовах фактичного банкрутства Пенсійного фонду України та неможливості збільшити прямий фіскальний тиск на бізнесурядконче потребує розширення бази оподаткування.

Спроби реалізувати це завдання здійснювались і раніше, зокрема пропонувалося запровадити "індикативну" заробітну плату як нижню межу бази оподаткування, незалежно від розміру фактично нарахованої працівнику зарплати. Сума менше трьох МЗП для керівника, двох МЗП — для бухгалтера та однієї МЗП — для решти працівників вважалася ознакою отримання частини заробітної плати "в конверті". Звичайно, при цьому не бралися до уваги конституційні права громадян і базові засади справедливого оподаткування.

Сьогодні державу також найбільше цікавить кінцева цифра, що буде видаватися на-гора з "чорної скриньки" суб'єкта господарської діяльності як база для оподаткування та нарахування ЄСВ. Тому пропонується надати право уряду щороку встановлювати "гарантовану заробітну плату" для підприємств, установ, організацій, що не входять до сфери дії галузевих угод, фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників (окрім бюджетної сфери), новостворених суб'єктів господарювання та фізичних осіб протягом перших шести місяців їх господарської діяльності. Передбачається, що співвідношення гарантованої заробітної плати працівників першої (найпростіші професії) та дев'ятої (законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери) класифікаційних груп не може бути меншим трикратного розміру. 

Також уряд отримає право одноосібно приймати рішення про поширення сфери дії галузевих угод на суб'єкти господарської діяльності, що не брали участі у переговорному процесі та не виявили власного бажання приєднатися до досягнутих домовленостей. Для цього потрібно, щоб окремі представники роботодавців або працівників (може бути достатньо навіть однієї організації) висунули відповідні вимоги. Це питання окремої дискусії. Однак і без цього пропонована "законодавча новела" є порушенням принципу трипартизму, за якого всі сторони рівною мірою мають брати участь у прийнятті рішень, а також розподілу договірного і державного регулювання в сфері оплати праці, адже передусім ідеться про встановлення тарифної ставки працівника першого розряду.

У підсумку малий і середній бізнес матиме збільшення фіскального тиску за рахунок штучного розширення бази оподаткування та посилення державного регулювання, натомість великий олігархічний — отримає "бонус" у вигляді скасування вимоги закону про необхідність встановити тарифну ставку робітника першого розряду в розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір МЗП.

Аргументація бізнесу щодо необхідності "відв'язати" основу тарифної сітки (перший розряд) від розміру МЗП для підвищення останньої не витримує критики. В Україні держава регулює лише мінімальні соціальні стандарти і визначає рамкові зобов'язання. Кількісні розміри цих зобов'язань визначаються з використанням механізмів соціального діалогу під час укладення колективних договорів та угод різних рівнів. При цьому систему договірного регулювання побудовано в такий спосіб, що зобов'язання та гарантії кожного рівня є обов'язковими для суб'єктів, які перебувають у сфері дії угоди (колективного договору), а гарантії нижчого рівня не можуть бути меншими за встановлені на більш високому рівні. Така "піраміда" формування гарантій працівникам — від державних мінімальних рівнів через генеральну, галузеві (міжгалузеві), територіальні угоди і колективні договори — і сьогодні дає можливість їх послідовного збільшення на кожному з рівнів.

У сучасному світі для встановлення величини МЗП використовуються два підходи — метод прожиткового мінімуму та оціночний спосіб або порівняння із середньою заробітною платою. Перший зазвичай застосовують країни з низьким рівнем зарплати, де для більшої частини населення вартість продуктів харчування становить основну частину сімейного бюджету. Другий підхід покладено в основу політики розвинених держав, де задоволенню на гарантованому мінімальному рівні підлягають не лише основні фізичні потреби в продуктах і житлі, а й соціальні, викликані соціально-культурним розвитком суспільства. 

За розрахунками Мінсоцполітики, фактичний розмір прожиткового мінімуму у цінах березня 2016 р. у розрахунку на місяць на одну особу для працездатної людини становив 2555 грн, а з урахуванням суми податку на доходи фізосіб — 2891 грн. Законодавчо визначений розмір цього базового державного соціального стандарту становив лише 1378 грн.

Згідно з інформацією Держстату України, в березні 2016 р. середня номінальна заробітна плата штатного працівника підприємств, установ та організацій становила 4920 грн. При цьому зарплата до 3000 грн була нарахована 43,8% працівників, а до 5000 грн — 73,0% працівників, які відпрацювали 50% і більше робочого часу.

Якщо в результаті включення до МЗП додаткових складових її розмір "на папері" збільшиться до 5000 грн, то в країні три чверті найманих працівників будуть отримувати заробітну плату, розмір якої не перевищуватиме мінімальної. В березні 2016 р. таких працівників у країні було 3,1%.

Ситуація дуже нагадує надання житлових субсидій населенню. За прогнозами, в наступному опалювальному сезоні їх реципієнтами можуть бути до 75% домогосподарств України.

Які місця у численних світових рейтингах посідатиме країна з такими показниками якості життя населення? 

З теоретичної точки зору, МЗП завжди розглядається у нерозривному зв'язку з контекстом економічної (загальний попит, зайнятість, інфляція) та соціальної (бідність, нерівність) політики. Тому пропозиції щодо її реформування мають містити відповіді на запитання, яким чином це вплине на макроекономічні індикатори країни? Чи сприятиме створенню підвалин економічного зростання? Мотивації людей до праці? Розвитку внутрішнього ринку через зростання споживчого попиту населення? На жаль, подібні питання у нашій державі продовжують залишатися риторичними.

Натомість уряд намагається лише за рахунок законодавчої зміни визначення МЗП, без реального підвищення рівня доходів населення, вирішити одразу два завдання — забезпечити відповідність МЗП і величини фактичного прожиткового мінімуму для працездатної особи, а також покращити співвідношення МЗП і середньої заробітної плати і наблизити його до рівня, рекомендованого для країн ЄС (не менш як 50–60%).

Крім того, відкривається можливість "від'єднати" розмір МЗП від величини прожиткового мінімуму, що є базовим соціальним стандартом при встановленні рівня державної соціальної допомоги і пенсійного забезпечення населення. Це дасть змогу одночасно розширити базу оподаткування і уникнути значного підвищення розмірів державної соціальної допомоги та мінімальних виплат у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (допомоги по безробіттю, пенсій та ін.).

Цілком зрозуміло, що фіктивне підвищення МЗП без її реального зростання для штучного розширення бази оподаткування і формального наближення до стандартів ЄС не сприятиме зменшенню бідності та нерівності у суспільстві та економічному зростанню країни.

Основним реальним "вигодонабувачем" пропонованих законодавчих змін у підходах до формування МЗП буде великий олігархічний бізнес, що отримає чергове зменшення державного регулювання у сфері оплати праці.

Уряд можна вважати лише умовним бенефіціаром, оскільки штучне розширення бази оподаткування без реального економічного зростання продукуватиме загрози подальшої тінізації економіки і зростання бюджетного дефіциту.

Працівники у ряді випадків зазнають прямих матеріальних втрат унаслідок зменшення заробітної плати, матиме місце збільшення бідності серед працюючого населення. Штучне підвищення МЗП не супроводжуватиметься зростанням купівельної спроможності та рівня життя населення, а навпаки, формуватиме нові контингенти громадян, які потребуватимуть державної соціальної допомоги.

Наявність таких критично чутливих для країни ризиків вимагає обговорення доцільності включення до МЗП додаткових складових заробітної плати. Надзвичайно важлива роль тут належить соціальним партнерам — уряду, бізнесу та профспілкам, які маютьвизначитися щодо переліку критично необхідних складових МЗП. Майданчиком для діалогу має стати Національна тристороння соціально-економічна рада. 

Ілюзія покращення

У березні 2016 року середня номінальна заробітна плата штатного працівника становила
4 920 грн, фонд заробітної плати найманих працівників — 40 млрд грн, а сума нарахованого на нього ЄСВ (22%) — 8,8 млрд грн. 

За даними вибіркового обстеження підприємств "Рівень заробітної плати працівників за статтю, віком, освітою та професійними групами", в структурі середньомісячної заробітної плати найманих працівників доплати за умови праці становлять лише 0,7%. Тобто, за умови прийняття пропозицій Мінсоцполітики України, розмір МЗП мав би скласти 4 575,6 грн. 

Заробітна плата до 5 000 грн була нарахована 5 549,9 тис. найманих працівників. Орієнтовна сума ЄСВ із заробітної плати цих працівників — 3,4 млрд грн. За припущення, що всім працівникам, які отримали заробітну плату до 5 000 грн, її було б нараховано саме в такому розмірі, сума нарахованого на неї ЄСВ склала би 6,1 млрд грн. Отже, якби реформу МЗП було запроваджено в березні 2016 р., додаткове надходження ЄСВ з заробітної плати найманих працівників могло би становити 2,7 млрд грн.

За фантастичного сценарію виходу "з тіні" всієї заробітної плати і за умови, що всі працюючі почали б сплачувати ЄСВ, загальна сума додатково нарахованого ЄСВ могла б скласти 6,7 млрд. грн. Однак надходження ЄСВ спрямовуються не лише до Пенсійного фонду України, з нього фінансуються також виплати за іншими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (допомога по безробіттю, з тимчасової непрацездатності, травми). Тобто, додаткові надходження ЄСВ не вирішать проблеми дефіциту Пенсійного фонду.

Пошук відповіді на питання, чому пропонуються реформи, внаслідок яких більшість людей і країна програють уже в найближчій перспективі, приводить до таких висновків.

За чверть століття розбудови ринкової економіки держава позбулася більшості адміністративних важелів впливу в сфері праці. Замінити їх мали вільна конкуренція на ринку праці та соціальний діалог. Натомість держава повинна була забезпечувати умови вільного розвитку підприємництва, вживати заходів для пом'якшення негативних наслідків структурних змін і циклічного розвитку економіки, коливань цін і кон'юнктури попиту на світових ринках, виконувати соціальні зобов'язання перед громадянами країни.

Реалізовувати ці завдання належним чином було складно, тому обиралися "компромісні" шляхи адміністративного і фіскального тиску на бізнес, штучного стримування зростання соціальних стандартів, наповнення бюджету за рахунок грошової емісії тощо. В результаті низький рівень життя населення та демографічна криза в країні не дають реформувати пенсійну систему, бізнес займається мінімізацією податків, зростає дефіцит бюджету. Однак влада звично використовує "адміністративно-паперовий" спосіб тимчасового полегшення наслідків замість лікування хвороби.

Між тим рецепти ефективного лікування давно відомі в світі. Частину з них можна знайти, наприклад, у статтях І.Богдана "Проциклічний шокер", В.Власюка "Чим загрожує Україні деіндустріалізація?", Я.Жалила та А.Максюти "Економічний прагматизм як ліки від бюджетного фетишизму" та ін.

Для суспільства є неприйнятним, що держава, громадяни якої мають найнижчу в Європі заробітну плату і злиденний прожитковий мінімум, пропонує чергову реформу для удаваного покращення життя людей. Коли Україна досягне рівня мінімальних соціальних стандартів, хоча б порівнянних із європейськими, питання складових МЗП, можливо, перестане бути настільки принциповим, адже праця і заробітна плата тоді нарешті стануть гідними українців. А зараз уряд має усвідомити, що зволікання з реальними економічними реформами на користь "паперових" заходів на кшталт зміни структури МЗП — це шлях у нікуди. У результаті він отримає не лише певну підходящу цифру як базу для оподаткування, а й чергове розчарування щодо відсутності прогресу в легалізації заробітної плати, зростання дефіциту бюджету та кількості працюючих бідних в Україні, які потребуватимуть державної допомоги.

Теги:
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
Немає коментарів
Реклама
Останні новини
USD 26.76
EUR 28.75