Реформи чи інклюзивність: дилема Петра Олексійовича

фото

Читайте також

Модне нині слово "інклюзивність" означає здатність певної політики, політиків або політичної системи в цілому максимально враховувати інтереси всіх членів суспільства для того, щоб уникнути деструктивних (особливо силових) конфліктів. Але модернізація суспільства — це завжди різка зміна звичного способу життя, що неминуче породжує переможців і переможених, а отже, затятих прибічників і непримиренних супротивників реформ. Тому перед будь-яким правителем, який хоче залишитися в Історії модернізатором, постає дилема: радикальні реформи чи інклюзивність. Наприклад, цар Петро Олексійович став Великим, у найжорстокіший спосіб зламавши патріархальну Московську Русь через коліно. А перший президент України Леонід Кравчук, навпаки, пишається тим, що, всупереч усьому, зміг зберегти мир у досить неоднорідній країні в переломний період, щоправда, ціною відкладання вкрай необхідних реформ. Зволікання з якими, у свою чергу, обернулося найглибшим економічним спадом, консервацією "совка" і, зрештою, нинішнім трагічним протистоянням старого і нового, щоправда, можливо, уже з іншим балансом сил і, відповідно, надією на інший, кращий, результат. Чи буде його досягнуто?

Поки ж у відповідь на це протистояння український народ з рідкісною одностайністю (небаченою з часів того самого Кравчука) обрав президентом іншого Петра Олексійовича — на відміну від тезка, людину, якраз начебто схильну вирішувати проблеми мирним шляхом. Це притому, що країна в катастрофічному становищі, цілком порівнянному із ситуацією 22-річної давності, і так само гостро потребує радикальних реформ. Тільки тепер уже зволікання або невдача смерті подібні, тому що безпосередньо загрожують не лише цілісності, а й самому існуванню України. Та чи можливо поєднати радикальність із такою необхідною зараз інклюзивністю?

Це запитання постало не тільки перед Україною. З усіх країн "арабської весни" лише Тунісу вдалося уникнути громадянської війни й переворотів — і вийшло це саме завдяки "інклюзивній" конституції, прийнятій у результаті загальнонаціонального компромісу. Щоправда, економіка там залишається зарегульованою до межі. У той самий час зразкові для багатьох реформи в Грузії закінчилися (принаймні на цей час) політичною поразкою реформаторів — у тому числі й тому, що одним з їхніх девізів було "горе переможеним", тож люди після сорока там опинилися на узбіччі. Польща почала з радикальної "шокової терапії", але потім, навпаки, перестаралася із забезпеченням пенсіонерів, що свого часу призвело до безробіття серед молоді. Угорщина занадто довго забезпечувала щедрі соціальні програми за рахунок доходів від приватизації, у результаті чимала частина населення опинилася на узбіччі… Загалом, інклюзивність безумовно корисна, але не в будь-яких дозах.

Хоча якщо говорити у вузькому значенні про інклюзивність політичних і економічних інститутів, то Асемоглу і Робінсон у своїй відомій книжці "Чому нації зазнають поразки" (Why Nations Fail) вважають саме їх ключем до успіху. Інклюзивні інститути, на їхню думку, пріоритетні, оскільки вони забезпечують здатність до еволюційних змін: та ж таки Британська революція не привела до негайного встановлення нового соціального порядку, але відкрила шлях до подальших змін, які вже не вимагали кровопролиття. Втім, щоб змусити посунутися тих, хто одержує вигоду від обмеження доступу до політики й економіки для решти, необхідна революція й часто не одна: добровільно розлучатися з привілеями верхівка ніде і ніколи не погоджувалася. Хоч як парадоксально, для затвердження інклюзивних інститутів у якийсь момент обов'язково потрібна рішуча перемога, неінклюзивна за визначенням.

Що ж собою становлять інклюзивні інститути? Це давно знайомі вільний ринок, де всі мають рівні права і можливості досягти успіху в бізнесі, і демократія, що, як відомо, ґрунтується не так на владі більшості, як на захисті прав меншості. Навіть якщо повноцінна демократія як політична конкуренція з відкритим доступом для всіх ще не встановилася, вона можлива, тільки якщо переможець, хоч би хто ним був, не одержує все: зокрема, не має можливості знищити суперника. Інакше кажучи, у переможеного завжди залишається право вето на зовсім уже неприйнятні рішення — це і є інклюзивність. У свою чергу, така система відносин може працювати в тому разі, якщо учасники готові йти на компроміс. Адже щоб вона працювала, доводиться постійно домовлятися, переконувати й поступатися заради спільного добра. Хоча, звичайно, при цьому страждають темпи, а найчастіше й комплексність реформ.

Та це ж і є та сама "українська політична культура", яка сягає корінням глибини століть і яку відтворив Кравчук! Блокування трибуни в Раді і протести населення відігравали роль вето. Переможці справді не тільки не знищували переможених, навпаки, успішно з ними співпрацювали: ті ж Кравчук і Кучма кооперувалися з націонал-демократами, а Ющенко підписував меморандуми з Януковичем. Це було, можливо, не суперефективно, зате по-українськи інклюзивно — тобто дійсно відкривало дорогу до встановлення справжньої демократії. Був тільки один регіон, для якого це було далеким. І коли до влади прийшла партія цього самого регіону, вона насамперед постаралася зруйнувати традицію, замінивши її російським "холопьев своих мы казнить и миловать вольны". Україна закономірно відторгла цей підхід, з перших місяців назвавши владу Януковича "окупаційною".

А як же з позитивним аспектом рішучості — здатністю робити реформи? Дійсно, дехто їх щиро очікував від Януковича. А дочекався переважно затягування пасків, яке реформами назвати не можна ("Цікава реформістика, або Чому влада не хоче і не може робити реформи?", DT.UA№10 від 16 березня
2012 р.). Практично у всьому іншому відбувся не просто відкіт назад, а катастрофічне падіння ("Україна в рейтингу глобальної конкурентоспроможності: повернення до "руїни"?", DT.UA№32 від 14 вересня 2012 р.). Та й позбутися зайво щедрої соціальної політики теж не вдалося.

У цьому немає нічого дивного, якщо згадати, що згідно з Асемоглу й Робінсоном альтернативу інклюзивним інститутам становлять зовсім не реформи, а екстрактивні інститути, заточені під забезпечення вузького кола еліти рентами відповідно до принципів "обмеженого доступу", описаних Нортом, Вейнгастом і Воллісом. Саме їх досить успішно створювали або відновлювали "македони", оскільки їхньою цілком природною метою була та сама "екстракція" ресурсів на свою користь. Як і практично всюди у світі — логіка "обмеженого доступу" за відсутності критично важливих елементів інклюзивності не допускала еволюційного розвитку.

Український народ відповів на це так само, як усі європейські народи на захід від нас. І нинішній Петро Олексійович прийшов до влади з мандатом не лише на "зшивання" країни, а й на її "перезавантаження" на нових принципах, що включають, як мінімум, відновлення інклюзивних традицій. Ці два завдання органічно об'єднуються в тому, що найкращий спосіб вирішити проблему сепаратизму раз і назавжди — це зробити Україну успішною і більш привабливою для життя простих людей порівняно із сусідами. З іншого боку, це навряд чи вдасться без відновлення правопорядку та усунення загрози повномасштабного вторгнення.

Проте між цими завданнями є і серйозні протиріччя. Якщо відкинути інклюзивність і наводити порядок виключно безжалісною силою, то сама логіка війни змусить обмежувати демократію і мілітаризувати економіку. Саме цього прагне від нас путінський режим, який, нагадаємо, зміг затвердитися значною мірою завдяки війні в Чечні. Крім усього іншого, це означало б, на радість прибічникам цього режиму, зрадити своїй власній культурі (а Майдан повстав саме проти такої зради). Не кажучи вже про те, що економічні реформи при цьому майже напевно впадуть жертвою мобілізації всього і всіх, ну або будуть у підсумку вихолощені, як петровські реформи, що змогли модернізувати Росію лише формально.

Якщо піти шляхом інклюзивної домовленості з місцевими елітами — олігархами — за моделлю Коломойського, то платити доведеться збереженням і розширенням привілеїв. Для цього доведеться обмежувати можливості конкурентів, збирати з інших більше податків і наділяти олігархів імунітетом від реституції "віджатої" деким з них власності. Тобто діяти в класичних принципах "обмеженого доступу", купуючи мир і спокій, — природно, за рахунок економічної ефективності, справедливості як рівності можливостей та інших європейських ідеалів, за які боролися й умирали учасники Майдану.

Найгірше, що обидва ці способи перекреслюють перспективи еволюційного розвитку, за який, в остаточному підсумку, боровся Майдан. Яка може бути еволюція під девізом "якщо ворог не здається, то його знищують"? А у разі широкого "договорняка" Україна знову опиниться у тій самій точці, з якої вона стартувала десять років тому, тільки з Ахметовим, що контролює чверть ВВП. Нові можливості при цьому можуть відкритися хіба що для нових "любих друзів". На жаль, усі надії на те, що наші олігархи одного чудового дня побачать свій інтерес у демократії та конкурентній ринковій економіці, на практиці не виправдалися: як виявилося, вони миттєво забувають красиві і правильні слова, щойно бачать можливість одержати черговий шматок звичним способом, за рахунок привілеїв. А тим більше побачивши конкуренцію, якої більша частина з них боїться панічно, оскільки виросла в теплиці державного покровительства.

Тому меншим із лих залишається третій спосіб: включити в процес маси. Звичайно, від патерналістськи налаштованих людей теж доведеться відкуповуватися. Тільки не під гаслом реприватизації (на щастя, нинішній Майдан обійшовся без нього), хоча реституція має відбутися обов'язково. Відповідний до нагоди девіз — "інклюзивне зростання", при якому олігархи залишаються при своїх (за мінусом, звичайно, відібраного силою), а от решта швидко поліпшують своє матеріальне становище й одержують можливості для самореалізації.

Власне, і тут нічого особливо нового немає, це соціал-ліберальна економіка, характерна для тих європейських країн, яким удалося уникнути скочування до соціал-демократії. Їхнім досвідом доведено, що така система дозволяє домогтися досить високої економічної ефективності, уникаючи гострих соціальних конфліктів, що й потрібно в нашому випадку ("Економіка людської гідності: "Мы рождены, чтоб сказку сделать былью"?", DT.UA №49 від 27 грудня 2013 р.).

Однак усе має свою ціну. Україні в цьому разі навряд чи вдасться суттєво скоротити перерозподіл через бюджет. Певною мірою така система буде заохочувати, а отже, і відтворювати патерналізм. Більш того, домовлятися з олігархами теж доведеться, хоча й на інших умовах. Усе це неминуче гальмуватиме економічний розвиток. Звичайно, можна значно зменшити ці проблеми, якщо, скориставшись нагодою, скинути з економіки вантаж старопромислового регіону з неінклюзивною культурою і суто олігархічною економікою. Можливо, це навіть відповідає сподіванням більшості населення Донбасу. Але чи готова Україна, як вовк, заради свободи відгризти собі затиснуту капканом лапу і бігти далі на трьох? Чи у неї все ж таки є шанс вивільнити її і вилікувати?

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
10 коментарів
  • ryzenkov 6 июня, 16:31 Сегодня Украина оказалась на скале - если карабкаться вверх, можно вылезти, если оставить все как есть - будем падать вниз... Перефразируя песенку - война - дело молодых - лекарство против морщин, нужно сказать, что реформы - это дело молодых, а не старых номенклатурных пердунов... Только вот без команды Черновецкого.... Сегодня создалось уникальное положение, когда олигархи семьи Януковича либо сидят в Вене, либо на вилле в Лондоне, либо в Раде проводят подрывную политику Кремля... С этой кликой нужно покончить кардинально - перераспределив собственность через суд ввиду незаконности отторжения последней при Януковиче с последующей реализацией ее на открытом аукционе - да это перераздел собственности, но в данной ситуации - это восстановление справедливости. Все имущество, приобретенное ДО Януковича - остается в руках этих олигархов...Совсем другое дело - "свои" олигархи - Коломойский и др. Их влияние на власть нужно максимально ограничить. Главный принцип власти на сегодня - равноудаленность от бизнеса... Сегодня Украина должна сделать ставку на средний класс - мелкого и среднего собственника своего бизнеса для чего нужно решить несколько приоритетных задач - максимально уменьшить налоговую нагрузку на средний и мелкий бизнес, оградить бизнес от чиновничьих поборов, создать условия для льготного кредитования бизнеса под госгарантии... Кроме того, нужно максимально улучшить в Украине инвестиционный климат...Все это невозможно без нового курса и подходов в экономике... В нынешних условиях государство должно гарантировать частным иностранным инвесторам в реальную экономику 50 или 100% госгарантию. Нужно максимально формализовать весь процесс бюрократии при открытии/работе/закрытии предприятия. Должен быть минимум разрешительной документации и минимум времени на это. Основным ключевым моментом всей государственной системы должна быть БОРЬБА С КОРРУПЦИЕЙ. Причем эта борьба должна идти не внутри госструктур, т.к. она не ЭФФЕКТИВНА по определению - а ИЗВНЕ, с помощью гражданских инициатив, союзов предпринимателей, союзов инвесторов и т.д. Все эти внешние надстройки должны иметь свой легитимный орган во власти в виде омбудсмена или органа, имеющего право ВЕТО на коррупционные законы и решения... По поводу самой сепаратистской заразы на Востоке - должна быть комбинированная стратегия на решение этой проблемы - с одной стороны это военное решение - не прекращать АТО, при этом сосредоточив все силы и средства в ОДНИХ РУКАХ - один человек должен управлять ВСЕМ и ОТВЕЧАТЬ за свои действия. Все силы АТО - нацгвардия, пограничники, военные, милиция, гражданская администрация - должны быть объдинены под одним командованием....Основной задачей АТО должна стать блокда сепаратистов от российской помощи и локализация их в локальных местах с последующим физическим уничтожением или сдачей оружия. Вторым инструментом АТО должно стать создание у большинства местного населения негативного восприятия России, как цели своих требований и показ сепаратистов не освободителями от киевской хунты и бандеровцев, а обычными бандитами в папахах с колорадскими лентами... Для этого нужно выиграть информационную войну, перезагрузить местную верхушку власти полностью, показать на освобожденных от сепаратистов территориях рост благососотояния.... Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • kachura.pavel 5 июня, 00:27 Инклюзивность=справедливость. Что это такое: "..."инклюзивность" означает способность определённой политики,политиков или политической системы в целом максимально учитывать интересы всех членов общества с тем,чтобы избежать деструктивных (особенно силовых) конфликтов." Никто не должен учитывать ни чьих интересов. Когда кто-то начинает учитывать чьи то интересы,тогда возникает коррупционная ситуация. Интерес Ахметова приватизировать вторую половину Украины,а мой-поставить себе зубы.Мне 80 лет.Мы со старухой на эту страну работали в общем более ста лет,а сегодня мы с ней получаем по тысячу гривен каждый. Задача государства не защищать мои интересы или Ахметова,а установить такие правила и законы,которые бы не позволяли одному жить за счёт другого.Вот и вся мудрость общественного бытия. Так устроена природа-выживает сильнейший. В дикой природе это является основой естественного отбора.Человек не избавился от инстинктов дикой природы.Более активная,более агрессивная часть общества всегда пытается получить от общества больше,чем в него вкладывает.Выходит сегодня что 10 семей создали 90% всего капитала государства.Это настолько очевидный парадокс,что,как говорят,ни в какие ворота. Это означает одно,что государство Украина своих функций не выполняет. В Америке,Франции, и где-то ещё там,богатые люди копили свои состояния сотни лет и при это,пусть и социально несправедливых законов,не нарушали так нагло и открыто. Наши олигархи стали ими за год-два,нарушая открыто всё что можно было нарушить. Мы старики,на чьих глазах шло это "накопление первичного капитала", никогда не признаем это государство лигитимным,государство,которое защищает интересы одного Ахметова,ибо мои интересы так малы и ничтожны,что они уже для него и незаметны.Чувством несправедливости в Украине пропитано всё,это состояние уже просто смердит. И пока государство будет защищать мои интересы,как это не смешно звучит, и интересы Ахметова,а не будет создавать правил не позволяющих одному жить за счёт другого,Майданы будут не только более массовыми,но и более жестокими.Форум в Давосе в 13 году был посвящён поискам путей преодоления кризиса. Пока нет чётких и ясных определений пороков современного социального устройства капитализма. О необходимости нового капитализма говорил и Обама. Нужны теоретические разработки социологов,экономистов,и физиологов глобальных реформ,что создадут условия прогрессивного социального развития. Сегодня технический и технологический прогресс скорее вредит социуму,он не выравнивает условия для всех членов,как можно было бы ожидать,а наоборот углубляет пропасть между различными слоями. Порошенко,как олигарх не только по своему капиталу,но и по своей психологии, не изменит преступного уклада сложившегося в Украине за 23 года,а значит жди новых "деструктивных конфликтов",хотя деструкция сама по себе носит чаще положительный характер,чем отрицательный.
    lesya 6 июня, 00:26
    Мы таки с Вами думаем одинаково. Почти тоже(не читая Вас) написала. А то, что Обама имеет такие мысли - слышу впервые. Парадокс прогресса меня всегда удивлял, ведь, если используешь машины, тогда работа должна быть легче, а получается наоборот. Тут дело в обогащении и неправильной экономической политике относительно людей. Все приобрело характер постоянной погони за деньгой, это агрессивная экономика. И это экономика должна перестроится, т.к. она работает против человечества. Фактически, формула - кучка обогащается, остальные - мучаются и неизвестно, что будет завтра. А. ведь ее надо деньги на экологию, медицину, человек должен средне работать и жить, тогда в обществе будет другая обстановка. Я. согласна, что должен быть и диалог на уровне мировых структур. Вот, изобретут роботов, тогда кучка богатых, вообще, ничего никому не даст. Т.е. идет тенденция к сокращению работающих, однако работы очень много, работа приобретает другой характер, я уже говорила об экологии и др.. Для этого, надо ограничение на капитал , перераспределение, и другая философия экономики. Мир должен начать это делать, иначе мировая революция таки будет. Человек способен мыслить и делать, однако "накопители" будут сопротивляться, но очевидность того, что мировая экономика не работает уже понятна всем.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • forenc 31 мая, 21:13 "Поэтому меньшим из зол остается третий способ: включить в процесс массы. Конечно, от патерналистски настроенных людей тоже придется откупаться" ,- а дальше слова про перераспределения через бюджет. А нельзя разве "откупиться" перераспределением полномочий? В пользу громад. То есть масс. И инклюзивность соблюдается, и перераспределение через бюджет уменьшается ( сиречь коррупция) . Только (!) нельзя эти полномочия перераспределять в пользу региональных структур с центра. Иначе это получится "широкий договорняк", со всеми вытекающими. Регионы должны получить те полномочия. которые ему делегируют сами громады, без принуждения центра.
    lesya 31 мая, 22:31
    Можно давать любые полномочия, но надо их уметь "взять". Власть только нагрузку на население поднимает, при этом не интересуется, а какие,собственно, возможности у населения, а какие реальные социальные гарантии. А как поднять экономику, поднять ЗП и поднять уровень жизни? На эти вопросы даже центральная власть пока не дает ответа. А Вы говорите полномочия, не хочу предсказывать, однако, у Вас начнется дележ денег и обогащение за счет других, что свернет окончательно Вашу экономику. Для того, чтобы управлять, надо иметь такие структуры и Людей, которые разбираются и способны сделать в интересах Громады. Иначе, будет намного хуже, чем при центральной власти,как известно, местные князьки намного хуже не местных.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 31 мая, 17:02 Cassandra,ну что значит неизвестность? Пусть журналисты спрашивают, что собираются в экономике делать. Находят любых, кто в Украине хочет "иметь" , а народ скоро жменьке риса будет рад. После войны за 5 лет отстроили. Нас обманывают и ничего не делают. Если не будут делать - переизбирать и спрашивать наперед, а лучше конкурс программ, и тогда давать власть. Опять выборы-перевыборы на выборах и т.д. Спрашивайте журналисты, что будут делать для народа. Непопулярные реформы - миф. Реформы могут быть только популярные, иначе они антинародные. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • lesya 31 мая, 15:49 Интересно, защита прав меньшенства - олигархата, у нас уже есть. Кто будет большинство защищать? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • alexs1979.lenta.ru 31 мая, 15:02 А как реально обеспечить рост для реализации социально-либеральной модели ? Хотя все будет гораздо проше: 1-ый из базовых регионов страны отдан на откуп олигарху коломойскому, во 2-ом объявлена война собственному народу, столицу после всей анархии получил в кормление человек с отбитым мозгом, а фактически стоящие за ним фирташ-левочкин, полномочия нового президента не понятны за исключением того, что первый хазяин все-таки в Вашингтоне, а второй в Брюсселе... Нафиг Вам все это надо, давайте лучше вместе строить евразийский союз, да и глупо забывать, что из 6 городов миллионников Украины Екатеринослав и Одесса основаны Россией, Юзовка англичанином в Российской империи, Харьков - это сорей всего половецкая Шаркунь, отвоеванная опять же россиянами, КИЕВ - все таки мать городов русских, ну а львов хрен с ним пусть идет в европу. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Cassandra 31 мая, 11:52 Мы стоим перед "?" . Опять неизвестность.
    Simplex 31 мая, 20:54
    Такая позиция - квинтэссенция патернализма. Почему вы стоите? Делайте и придёт!
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Киев 24 °C
Курс валют
USD 25.17
EUR 28.03