Свобода чи ковбаса? Економіка людської гідності

Евромайдан

Читайте також

Якщо спробувати охарактеризувати одним словом те, що поєднує всі фази Євромайдану між собою і з його попередницею, Помаранчевою революцією, то слово це буде "гідність". Воно має на увазі обстоювання своїх законних прав і свобод — на противагу клієнтелізму, заснованому на здачі (не делегуванні, а саме здачі!) цих прав в обмін на "ковбасу". Ми, як показало життя, масово не згодні дозволяти владі бити мирних демонстрантів. І ми не бажаємо терпіти владу, яка виставляє країну, за влучним висловом Дональда Туска, "на аукціон". Ба більше, ми підозрюємо (можливо, і незаслужено) будь-яких кандидатів у лідери в тому, що вони насправді хочуть нас знову підкорити собі. І, нарешті, нам не потрібні подачки в обмін на суверенітет: ми не хочемо бути колективними клієнтами Росії!

Саме по цій лінії проходить головний розлам, що розділяє Україну, та й не тільки її, а також рішуче відокремлює — тепер це вже очевидно — її від східнослов'янських "сестер", поєднуючи з Південно-Східною Європою. Хіба що особливості історії та формування населення різних регіонів нашої країни надають йому видиму, географічну, складову всередині країни. Причому якщо дев'ять років тому дехто з протестувальників усе-таки готовий був залишатися клієнтом, тільки хотів пана добрішого, то тепер про це немає навіть згадки, а протестувальників не менше — тенденція, однак!

Напевно, соціологи мають щодо цього точніші дані. Але іноді для того, щоб оцінити, наприклад, ступінь загартування сталі, не обов'язково робити рентгенографічний аналіз кристалічної структури, достатньо вдарити молотком: якщо розплющиться — недогартували, розіб'ється — перегартували. Точно так само можна судити й про народ за результатами удару кийком по голові мирного демонстранта. У Чехії й Молдові побиття студентських демонстрацій закінчилося революціями. У Болгарії та Грузії після таких подій лідери самі оголошували позачергові вибори, бо відчували відповідальність за те, що відбулося. Водночас що Путін, що Лукашенко продовжують спокійно царювати після зовсім аналогічних подій; а Назарбаєву байдужий навіть розстріл повсталих. Що, втім, природно: Казахстан же ніяким кінцем не в Європі! І це багато що, коли не все, пояснює.

Адже саме в Західній Європі в результаті тривалої та запеклої боротьби з'явилося саме поняття про невіддільні права людини, які держава не сміє порушувати. І саме з цією концепцією запекло боровся Радянський Союз, відмовляючись навіть голосувати за Загальну декларацію прав людини, не кажучи вже про те, щоб виконувати на практиці її норми; а тепер його справу намагаються продовжувати керівники країн СНД як усередині країни, так і на міжурядовому рівні. Їхнє гасло "Міняємо свої права й свободи на "ковбасу"!" чудово лягає на бажання Росії знову стати центром імперії, прикупивши за подібною ціною незалежність сусідів. Зокрема, Лукашенко з цього живе вже скоро як двадцять років. Але така модель не влаштовує Україну, якщо, звичайно, ми хочемо справді вийти на новий рівень розвитку, який відповідає європейській "периферії", або хоча б наздогнати ту ж таки Росію в найближчі 10–15 років.

Грошей багато не буває?

Чому завдання ставиться саме так? Як показують дані досліджень, це мінімальний рівень життя, який дозволяє гідно жити переважній більшості населення. Адже людина прагне не грошей як таких, а щастя. А соціологи давно помітили важливий феномен: серед багатих самооцінка щастя не пов'язана з рівнем доходів, а серед бідних — ще й як пов'язана! Причому така тенденція спостерігається й на рівні країн. Відповідно, бідний (або бідна країна) готовий жертвувати правами, свободами та можливостями заради моментальної вигоди, бо щастя, яке вона приносить, перевершує "витрати".

Видатний американський соціолог Роналд Інглхардт пояснює такий феномен дуже просто. Бідному важливий кожен зайвий долар: спочатку він дозволяє забезпечити хоча б фізичне виживання, потім — безпеку (наприклад, можливість лікуватися у разі хвороби), комфортне життя без постійних злиднів і незручностей і, нарешті, самореалізацію. Рівень доходу на душу населення в 16–
18 тис. дол. з урахуванням паритету купівельної спроможності за відносно рівномірного розподілу благ (хоча б такого, що забезпечує вільний ринок при рівних правах учасників) загалом забезпечує задоволення вказаних потреб. Далі починає діяти основа неокласичної економіки — принцип спадної граничної корисності. Він говорить, що починаючи з деякого рівня кожна додаткова одиниця товару приносить меншу користь, ніж попередня. Відповідно, зі зростанням доходів на перший план починають виходити інші, нематеріальні, чинники, наприклад, вільний час або духовне вдосконалення. Тому вищий рівень добробуту, звичайно, сам по собі підвищує можливості для самореалізації, але на практиці набагато важливішим стає спосіб його досягнення. Не випадково прокляття "суспільству споживання" завжди виходять від людей досить забезпечених — на рівні кількох тисяч євро на місяць, як мінімум. Тому, хто вважає за щастя зо дві тисячі гривень на місяць, ідеї про те, що, мовляв, прагнення економічного благополуччя себе вичерпало, здаються, м'яко кажучи, недоречними.

Таким чином, щоб реалізувати наше прагнення до гідного життя, слід щонайменше потроїти добробут людей. Завдання, безумовно, амбіційне. Але, з огляду на ефект "низького старту", цілком досяжне: наприклад, це на наших очах успішно зробили країни Балтії, при цьому ще й встигнувши подолати "спад перехідного періоду". До речі, дорогою вони розгубили більшу частину великої промисловості — тієї, яка тепер укотре потягнула Україну в болото. Однак самого по собі матеріального добробуту недостатньо. Та ж Росія практично досягла бажаного рівня, але гідним життям для більшості там і не пахне. Як сказав Костянтин Райкин: "У Росії треба бути або відомим, або багатим, щоб до тебе ставилися так, як у Європі ставляться до кожного". Ні, навіть не так, адже ані популярність, ані багатство в Росії не позбавляють необхідності прислужуватися перед "сильними", бути їхніми "клієнтами".

Та чи може Україна досягти такого рівня добробуту, не стаючи при цьому на коліна? Чи нам гідність не по кишені, бо в нас бракує горезвісних "ресурсів", а без них наша економіка нежиттєздатна? Відповідь: цілком можна, що доводить досвід тієї ж Європи. І, більш того, для України це єдино можливий спосіб.

З економічного погляду, можна виокремити дві моделі успіху: або багаті природні ресурси, або створення умов для реалізації талантів і накопичення "людського капіталу". З низки причин, про які вже доводилося неодноразово писати (див. "Обтяжлива спадщина: підприємства без підприємців", DT.UA №26 від 3 серпня 2012 р.; "Маленький крок у цивілізацію", DT.UA №29 від 22 серпня 2012 р.; "Газова камера для реформ", DT.UA №2 від 18 січня 2013 р.), ці дві можливості якщо не взаємовиключні (є кілька прикладів "гібридів"), то принаймні конкуруючі. Зокрема, ресурси дають можливість забезпечити "ковбасу" без свободи хоча б на деякий час (найближчий приклад — Росія), а за їх відсутності саме свобода принаймні в останні два-три сторіччя у нашій частині світу стає критично важливим чинником зростання добробуту.

Україна вже тепер практично повністю реалізує свій потенціал використання викопних ресурсів, тому очікувати процвітання з цього боку не доводиться. Сільське господарство теж навряд чи може забезпечити зростання ВВП у таких масштабах: навіть якщо всі господарства досягнуть продуктивності найліпших по галузі, то й тоді їхній сумарний дохід зросте в 3–4 рази. З урахуванням частки аграрного сектора в нинішньому ВВП близько 8% це дасть збільшення на 20–30% — не так і мало, але не вдвічі-втричі. Не кажучи вже про те, що в усіх багатих країнах сільське господарство — це елемент безпеки, а то й просто дорога іграшка, але ніяк не годувальник, оскільки воно одержує дотації. Звичайно, не можна не враховувати можливостей, пов'язаних з можливою глибокою зміною галузевої структури всередині самого агросектора. Але ефект від цього буде вже стосуватися не чорноземів як таких, а розкриття людського потенціалу.

Саме цей напрям розвитку відображає як наші конкурентні переваги (багато в чому залишкові), так і прагнення більшості наших співгромадян. Причому не тільки економічні: наприклад, такі складові гідного життя, як демократія та права людини, — невід'ємні елементи моделі, що ґрунтується на реалізації людського потенціалу, і п'яте колесо у возі (а то й узагалі перешкода) в "ресурсній" моделі. Жителі України охоче інвестують в освіту, про це свідчить десяте місце у світі за охопленням вищою освітою (за компонентами Індексу глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму). Ми досить заповзятливі: навіть після різкого скорочення в результаті політики нинішнього уряду кількість підприємств на душу населення в Україні залишилася на рівні середньоєвропейської (за даними як української держстатистики, так і Євростату). Доволі винахідливі: за кількістю тільки американських патентів на душу населення наша країна на 52-му місці у світі (за даними того ж Всесвітнього економічного форуму). І, головне, українці, на відміну від більшої частини Європи, в основному все-таки готові гарувати, зокрема й тому, що до заповітного рівня добробуту нам ще рости й рости.

Що саме найпотрібніше Україні для реалізації цього потенціалу і яким може бути "індивідуально пошитий" для нашого народу рецепт стійкого, поступального розвитку, думає серед інших Несторівська група — неформальний колектив експертів (в одній із найближчих публікацій ми докладніше зупинимося на її напрацюваннях). А поки що, щоб закінчити з клієнтелізмом, відповімо на запитання, що в ці дні мучить багатьох: те, що зробив Янукович у Москві, — це добре чи погано з погляду моделі успіху, що базується на реалізації талантів?

Очевидно, що клієнтелізм усередині країни означає придушення свобод, порушення прав і, відповідно, заважає розкриттю талантів народу. Найголовніше, що придушується чесний і безсторонній конкурентний відбір, у результаті не реалізується найголовніший з усіх талантів — підприємницький, який забезпечує практичне застосування решти здібностей і знань на користь суспільству. Звичайно, роль і методи роботи нинішньої влади не залишають ані найменшої надії на його розкриття. Але, можливо, влада якимось дивом зміниться, а подачки залишаться з нами? Чи існує теоретична можливість однією рукою забезпечити незалежність бізнесу всередині країни, а другою — "заробляти" на зовнішньому ринку торгівлею суверенітетом (ще раз: саме торгівлею, на відміну від делегування на прозорих і чітких умовах)?

Ні, й іще раз ні: це питання корпоративної культури. У бізнесі вона виявляється в усьому — і у відносинах акціонерів між собою, і в атмосфері всередині колективу, і у відносинах із споживачами та постачальниками, і, звичайно, у самій продукції. Тому головне завдання аналітиків і консультантів — побудувати стратегію компанії, виходячи не просто з можливостей ринку, а передусім із самої природи цієї компанії, її індивідуальності, тобто корпоративної культури. Наприклад, фірмі не варто навіть намагатися зайняти начебто привабливу ринкову нішу, якщо відповідний вид діяльності не відповідає стилю керівництва. З тієї ж причини рідко бувають успішними спроби об'єднати в одній компанії принципово різні види діяльності (як, наприклад, свого часу намагався зробити директор Маріупольського комбінату ім. Ілліча Володимир Бойко), навіть попри те, що і суто економічного погляду така диверсифікація мала б надавати фірмі стійкості.

Та те ж саме справедливо й відносно країни. І навіть гірше: президент, що погодився йти в клієнти до іншої країни, не може не поширювати такихідносин по всій горезвісній "вертикалі"; а це не дає змоги створити умови для зростання ефективності економіки. Що, своєю чергою, потребує пошуку подальших подачок — і коло замикається. Ситуація типова для сателітів, зокрема, країн третього світу, які десятиліттями не можуть зіскочити з "голки", на яку їх свого часу підсадили обидві сторони холодної війни. Втім, деякі з них поставив перед фактом крах СРСР — і після суворої "ломки" вони таки змогли, здається, подолати залежність. Чекатимемо аналогічної ситуації чи самі почнемо лікуватися?

Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
160 коментарів
  • такихідносин 19 января, 20:54 такихідносин - таких відносин Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Павло 18 января, 19:04 А вывод правильный. Северная Корея тому подтверждение. Голодная страна без ресурсов, свободы и колбасы. Скоро Янукович и до олигархов доберется, поскольку они не нужны в Донецкой рабовладельческой республике. Будут у него на пайке сидеть, если, конечно, вовремя не иммигрируют в Европу.. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • John 18 января, 03:35 Маразм крепчал, бараны с достоинством стоят чтобы миллионеры на сцене стали милиардерами. Пример майданоизбранного Ющенко продававшего Родину румынам ничему баранов не учит. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Скептик 14 января, 10:42 Несомненно, мечтатель-автор умеет мечтать. Нам как раз такие мечтатели позарез нужны. Но, не какие-нибудь из ющенковского гнезда, а хотя бы стоящие на земле. Наш автор - это персона, «приближенная к императору», то есть это тот человек, который довольно информирован и должен быть в курсе того, как должны были быть реализованы положения СА, если бы бАмагу подписали. Скорее всего, эту бамагу автор должен был хотя бы прочитать и проанализировать. Ну, хотя бы в пределах своих способностей. Согласно теории отражения документы СА должны были оставить некоторые следы в мозгах тех, кто их читал. Из текста статьи этого как-то не видно. Автор СА либо не читал, либо не был в состоянии осилить и в мозгах ничего не отразилось. По крайней мере, в тексте статьи никакого особенного евроэнтузиазма не заметно. Более того, могучие интеллектуальные силы Несторовской группы, о чести принадлежности к которой автор публично заявил, тоже ничего не могут предложить мечтательному украинскому уму даже в преддверии Нового года, когда среди свидомих принято, ковыряя в носу, обильно мечтать о будущем. Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • . 12 января, 10:48
    gans 26 декабря, 21:32 И чем этот "манифест духа" ;))))) отличается от заклинаний начала 90-х годов (времён порыва ко "второй Хранции")? Или заклинаний времён "фиесты" оранжевого Майдана 2004 года? По содержательной части "манифеста" - ничем. По экономическому положению страны - реальный ВВП Украины, в 2012г., составляет 69% от уровня 1990 года. Если смотреть трезво, не ангажировано, то и в образованности и качестве человеческого капитала - ровно такой же расклад, как и в экономике. То есть, каждый очередной "манифест духа", призывает зажечь "факел свободы" со всё более низкого уровня.. ;))) Уровень уже африканский..;))) Я, обычно, сторонникам таких "манифестов", советую посмотреть определение "культ карго" на Lurkmore.. ;))))))) Отсылка автора к опыту и примеру Прибалтики, так-же не выдерживает никакой критики. Достаточно посмотреть степень закредитованности этих маленьких государств, их экономических агентов, и перенести это на Украину, соразмерно численности населения и размеру экономики, чтобы понять, что для корректного сравнения с Прибалтикой, Украине нужно, в обозримые 10 лет, выдать 350-400 млрд.долларов кредитов... То есть 35-40 млрд.долларов в год..., а ЕС предлагает только 1. ;)))))
    .
    Ответ Гансу 15 января, 13:05
    Ганс (Фриц?), если освоишь навык установления причинно-следственных связей , тебе за комменты будут платить больше :)) Кто брался в 2010 году, придя к власти организовать "пакращення" та "почути кожного" и закончил в 2013-м нулевыми остатками на казначейском счету страны? При этом ситуация в судебной(а это защита прав инвесторов в первую очередь!), правоохранительной ( а это прямое участие в рейдерских захватах успешных предприятий!) и регуляторной ( а это миллиарды идущие на взятки вместо развития производств!) катастрофически ухудшилась при "проффесионалах", да так, что сам Азиров признал, что с текущим положением дел никто не готов давать "крепким хозяйственникам" в кредиты. Учи мат часть - будешь дороже стоить :)) - ну типа Пиховшека например :)) И именно это губит экономику страны, а не
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Алекс 11 января, 15:14 Какому дьяволу, какому псу в угоду, Каким кошмарным обуянный сном, Народ, безумствуя, убил свою свободу, И даже не убил - засек кнутом? Смеются дьяволы и псы над рабьей свалкой. Смеются пушки, разевая рты... И скоро в старый хлев ты будешь загнан палкой, Народ, не уважающий святынь Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • А 11 января, 11:00 Где и кто в Европе видел свободу. В Европе сплошное рабство без настоящей колбасы. Где берут таких экономистов как автор этого бреда!!!
    jurius 13 января, 10:47
    Это касается прежде всего России, а никак не Европы. Впочем для кого то российское рабство и есть возделенная свобода ))
    Паровоз навстречу 14 января, 17:12
    Европейская свобода это когда из твоих детей в школе делают пидоров и лесбиянок, а несогласных родителей сажают в тюрьму? Или когда твоего ребёнка по кляузе его однокласника забирают у тебя без судов и разбирательств и отдают в приёмную семью педофилов? Вам в Европу срочно и детишек своих не забудьте, их там свободе научат.
    В коммуне остановка :) 15 января, 12:45
    Твои работодатели уже в Европе с детьми и деньгами, попросись съездить вместе с ними - может поможет вместо всякую ахинею писать по заказу:))
    Відповісти Цитувати
  • Люда 11 января, 00:01 Хм! И откуда взялось это чудо - то бишь автор?! Я вот ждостаточно, хм, возрастная и хорошо помню перестройку :) Ну, чего греха таить, были и тогда придурки "колбаса vs свобода"-стайл, что простительно, мы ж были молоды, глупы и неопытны... А вот этот выс..р - плод нездорового воображения либо: а) старого дурака, так ничему и не научившемуся за эти годы, либо б) искореженного"Могилой" молодого человека. Последнее лечится - сама такой дурой в молодости была :)
    Справедливый 11 января, 10:34
    Вот в том и проблема - что "достаточно возрастная", а ума и не прибавилось. Автор в целом все правильно разложил.
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • Качественное образование или свобода? 9 января, 22:23 Как аффтар ответит на этот вопрос? Разве аффтара родители не наказывали за прогулы школьных уроков ,нарушая тем самым его свободу выбора? Відповісти Цитувати Поскаржитись
  • anatol 9 января, 09:13 Очень странная статья автора с претензией на "глубокое философствование". "Колбаса или свобода!!!". Вдумайтесь в этот пассаж:"В частности, ресурсы позволяют обеспечить "колбасу" без свободы хотя бы на некоторое время (ближайший пример — Россия), а при их отсутствии именно свобода, по крайней мере, в последние пару столетий в нашей части мира становится критически важным фактором роста благосостояния."Другими словами СВОБОДА для автора источник благососостояния?! Хотя бы у жены спросил... Тогда, следуя его логике в махновском Гуляй поле был просто рай земной. Дальше и разбирать не стоит. А вот изданию, прежде чем писать эти бредни, следует либо читать это, либо просить справку от врача...Кстати, интересно было узнать, а какой Вуз выдал ему диплом или он его купил на толчке...
    Справедливый 11 января, 10:30
    Что-бы писать такие "вразумительные" коменты, нужно хотя-бы понять - что автор подразумевает под свободой (и не только автор, а все нормальные образованные люди).
    Відповісти Цитувати Поскаржитись
Реклама
Останні новини
Курс валют
USD 24.81
EUR 27.33